flag Судова влада України

Стара версія сайту | Лист вебмайстру

Узагальнення практики розгляду цивільних справ про стягнення заборгованості за кредитним договором у разі відступлення права вимоги шляхом продажу кредитного портфелю та шляхом укладення договору факторингу за 2014 рік та перше півріччя 2015 року

Узагальнення практики розгляду цивільних справ про стягнення заборгованості за кредитним договором у разі відступлення права вимоги шляхом продажу кредитного портфелю та шляхом укладення договору факторингу за 2014 рік та перше півріччя 2015 року

 

План

Мета роботи……………………………………………………………1

Вступ……………………………………………………………………1

1.     Теоретична частина………………………………………………...2

2.     Практика місцевих судів та апеляційного суду Харківської області………………………………………………………………..4

3.     Практика Вищого спеціалізованого суду України                          8

4.     Практика Верховного суду України……………….........................9

5.     Рекомендації щодо розгляду справ даної категорії……………….11

6.     Висновки…………………………………………………………….14

 

Мета роботи:

- розглянути особливості розгляду справ про стягнення заборгованості за кредитним договором у разі відступлення права вимоги шляхом продажу кредитного портфелю та шляхом укладення договору факторингу;

- навести приклади розгляду справ з даної категорії та причини помилок;

- надати рекомендації на підставі даного аналізу для уникнення помилок у майбутньому.

 

Вступ

При підготовці узагальнення використані дані та узагальнення надані місцевими судами м. Харкова та Харківської області, а також дані апеляційного суду Харківської області по практиці вирішенню спорів, що стосуються розгляду цивільних справ за позовами про стягнення заборгованості за кредитним договором у разі відступлення права вимоги шляхом продажу кредитного портфелю та шляхом укладення договору факторингу за 2014 – І пів. 2015 року

В останні роки інтеграція фінансової системи України в міжнародну стала причиною того, що кризовий стан світової фінансової системи безпосередньо позначився на її функціонуванні.

Через це в українському банківському секторі погіршився стан справ з ліквідністю, відбулося швидке зростання курсу іноземної валюти, істотно зменшилися доходи населення та з’явилися інші негативні чинники, що призвело до великої кількості судових спорів щодо виконання кредитних договорів, договорів банківського вкладу, забезпечення договірних зобов’язань, звернення стягнення на заставлене майно тощо.

Однак, переважна кількість спорів все ж виникає через неможливість своєчасного виконання взятих на себе договірних зобов’язань як з повернення кредиту, так і вкладу через зміни у фінансовому стані учасників таких правовідносин, яке може супроводжуватися відступленням права вимоги.

 

Теоретична частина

Відповідно до ст. 512, 513 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України), тобто має ліцензію НБУ на провадження даної діяльності.

Основними відмінностями договору факторингу від відступлення права вимоги є наступне:

1)                              клієнтом у договорі факторингу може бути тільки фізична особа-підприємець або юридична особа, а фактором тільки фінансова установа з ліцензією НБУ на факторингову діяльність;

2)                              договір факторингу дійсний навіть якщо між клієнтом та боржником в договорі стоїть заборона на відступлення права вимоги;

3)                              факторинг за своєю суттю може бути тільки на оплачуваній основі на відміну від відступлення права вимоги.

При розгляді даної категорії спорів слід керуватись нормами Цивільного кодексу України, а саме ст. 512-514, 516, 517, 656, 1077, 1079, 1080-1082, постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», правовою позицією Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15.

Договір факторингу небезпідставно можна назвати модифікованим варіантом уступки вимоги. Однак, якщо порівнювати із загальними правилами про цесію, договір факторингу має низку істотних відмінностей. Договір факторингу характеризується: диспозитивним характером виникнення правовідносин, спеціальними вимогами щодо сторін договору (фактору), предметом зобов’язання (суто грошові вимоги).

Причому договір факторингу може мати місце і за наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права вимоги або його обмеження, але при цьому не звільняється від обов’язку перед боржником щодо виконання тієї заборони (ст. 1080 ЦК України).

         Відносини між учасниками договору факторингу можна розділити на два види – внутрішні (між фактором та клієнтом) та зовнішні (між фактором та боржником). Внутрішні відносини регулюються договором факторингу, а зовнішні – договором, укладеним між клієнтом та боржником, право вимоги за яким на підставі договору факторингу відступлено фактору, а також відповідними нормами чинного законодавства.

Поняття кредитного портфелю ніякими нормативно-правовими актами не закріплено. Однак, виходячи зі змісту даного поняття, можна сказати, що кредитний портфель – це сукупність всіх кредитів, що надані банком своїм клієнтам, а також сукупність інших активних операцій з метою отримання доходу.

 

Практика місцевих судів та апеляційного суду Харківської області.

Відповідно до ч. 1 ст. 1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Так, заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 липня 2014 року, у цивільній справі № 645/10030/13-ц за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до Особа1, Особа2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами та за зустрічним позовом Особа2 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», третя особа Особа1 про визнання недійсним та розірвання договору поруки, у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна», суд першої інстанції виходив із того, що суду не надано первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредитів та їх часткового погашення. Крім того, позивачем не надано доказів виконання ними пункту 4.3 договору купівлі-продажу кредитного портфелю, укладеного 12 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» (як продавцем) і ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (як покупцем), та вимог ч. 1 ст. 1082 ЦК України щодо належного повідомлення боржників/поручителів про укладення цього договору протягом 20 робочих днів з дати набрання чинності, тобто письмового повідомлення про відступлення права вимоги. Ухвалою апеляційного суду Харківської області, від 27 січня 2015 року, апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відхилено, рішення першої інстанції залишено без змін.

 

В силу ч. 2 ст. 517 ЦК України, боржник має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні.

Так, рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 03 березня 2014 року, по справі № 627/175/13-ц відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до Особа1, Особа 2 про стягнення заборгованості, оскільки позивачем не надано боржнику доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні за кредитним договором.

Відповідна ситуація повинна розглядатися як прострочення кредитора, яке тягне наслідки за ч. 4 ст. 613 ЦК України і боржник за грошовим зобов’язанням не сплачує відсотки за час прострочення кредитора. Крім того, слід враховувати вимоги ч. 4 ст. 612 ЦК України, що прострочення боржника не настає, якщо зобов’язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

 

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього кодексу. Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 179 ЦПК України).

Заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 07 лютого 2014 року, справа № 646/88/14-ц, відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ «Кредит Колекшн Груп» до Особа1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. У рішенні зазначено, що суд позбавлений можливості зробити висновок, який саме порядок та які умови відступлення клієнтом факторові свого права вимоги до боржників передбачено договором факторингу, оскільки у витягу з цього договору окрім пункту 2.1 більше умов не міститься. В той же час у цьому витягу взагалі не зазначено валюти зобов’язання (гривня або іноземна валюта) початкової суми тіла кредиту, початкового непростроченого залишку, початкового проценту, початкової суми комісії та початкової суми пені. Позивачем не доведено, що відповідач як позичальник отримала кредитні кошти у відповідності до умов, передбачених п. 1.2 кредитного договору. Також позивачем не надано належного розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором, з якого вбачалося, яким саме чином та за який період пораховані кожна зі складових зазначеної позивачем загальної суми заборгованості станом на 15.11.2012., у тому числі з урахуванням валюти кредитного зобов’язання та курси цієї валюти до гривні, встановленого НБУ на відповідну дату. Нічим не підтверджені доводи позовної заяви про наявність заборгованості відповідача за кредитним договором. Адже сам по собі розрахунок заборгованості відповідача за кредитним договором станом на 15.11.2012. не є належним, достовірним та достатнім доказом існування заборгованості. Позивачем не надано доказів того, що на момент переходу до нього прав за кредитним договором на підставі договору факторингу, у банку, а потім і у цесіонарія – ТОВ «Кредитні ініціативи» існувало право вимоги до відповідача, саме у тому обсязі та на умовах, які зазначені у реєстрі заборгованостей боржників (в тому числі щодо сум «початкового тіла кредиту», «початкового проценту», «початкової суми пені»), а також у позовній заяві.

Не доведено ніякими доказами ту обставину, що право вимоги до боржника (відповідачки), яке виникло у банку, було передано ним ТОВ «Кредитні ініціативи» на підставі договору відступлення права вимоги, а також в якому саме обсязі зобов’язань позичальника та на яких умовах банк відступив право вимоги за вищевказаним кредитним договором. Крім того, з розрахунку заборгованості, який міститься в матеріалах справи, неможливо встановити, за який період було обчислено суму пені, та чи відповідає цей період строку позовної давності.

Позивач не довів належними, достатніми та допустимими доказами тієї обставини, що відповідач була повідомлена про заміну кредиторів у кредитному зобов’язанні та що їй було надано докази переходу до позивача прав у кредитному зобов’язанні, або, якщо такого повідомлення не було, то доказів на підтвердження того, що відповідач здійснила погашення заборгованості первісному кредитору або цесіонарію – ТОВ «Кредитні ініціативи» на момент судового розгляду цієї справи.

За таких обставин, суд правомірно відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог.

 

 

Практика Вищого Спеціалізованого Суду України

Відповідно до загального порядку зміни кредитора у зобов’язанні, визначеного ч. 2 ст. 516, ч. 2 ст. 517 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов’язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Так, ухвалою Вищого Спеціалізованого суду України від 01 квітня 2015 року, справа № 645637св14, касаційну скаргу Особа1 за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Украина» до Особа1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково, рішення суду першої інстанції та другої скасовано. В рішенні касаційної інстанції зазначено, що боржник має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні.  Статтею 1082 ЦК України визначено порядок виконання боржником грошової вимоги факторові. За змістом цієї норми боржник зобов’язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов’язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов’язку перед ним.

Однак, суди попередніх інстанцій не перевірили в достатній мірі, чи було дотримано сторонами вказані вимоги закону: чи належним чином було повідомлено боржника про заміну сторони у зобов’язанні; чи вчиняв боржник дії, спрямовані на отримання доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце.

 

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов’язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Так, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 11 березня 2015 року, по справі № 6-1230св15, касаційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» подану на рішення апеляційного суду Харківської області від 15 грудня 2014 року, за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до Особа1, Особа2, задоволено. Рішенням апеляційного суду в позові ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до Особа1, Особа2 – було відмовлено, виходячи з того, що у ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відсутня ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями, а тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідачів заборгованості за кредитними договорами в доларах США.

Скасовуючи рішення апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції зазначив, що ліцензія на здійснення з валютними цінностями необхідна при укладенні кредитного валютного договору, а в даному випадку між ПАТ «ОТП Банк » та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір відступлення права вимоги (цесії), а тому висновок про відсутність правових підстав для стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором – є помилковим.

В даному випадку належним виконанням зобов’язання з боку боржника буде повернення кредиту у строки, у розмірі та у валюті, визначених кредитним договором. Однак, у випадку якщо у нового кредитора немає ліцензії НБУ на валютний розрахунок, то суд стягує заборгованість за курсом НБУ на момент ухвалення рішення.

 

Практика Верховного суду України

З огляду правових позицій Верховного суду України, які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковими, слід звернути увагу на постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15, де зазначено, що відповідно до частини 2 статті 1 Закону України «Про кредитні спілки», кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом.

Статтею 21 цього Закону визначено види господарської діяльності кредитної спілки, а пунктом 11 частини 1 цієї статті врегульовано, що провадження кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої Законом, не допускається.

Отже, кредитна спілка як кредитодавець, з огляду на особливості правового статусу, визначеного Законом, не має права відступати право вимоги за кредитним договором, оскільки такі повноваження Законом не передбачені.

 

Необхідно звернути увагу на відступлення прав за іпотечним договором, оскільки, відповідно до ст. 24 Закону України «Про іпотеку», відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням.

Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Відступлення прав за іпотечним договором та основним зобов'язанням не допускається у разі видачі заставної. Після видачі заставної перехід прав іпотекодержателя за іпотечним договором та основним зобов'язанням до іншої особи здійснюється шляхом передачі заставної у встановленому цим Законом порядку.

 

Рекомендації щодо розгляду справ даної категорії.

Згідно ч. 2, 3 ст. 10 ЦПК та ч. 1 ст. 11 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, виходячи з принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, суд позбавлений можливості самостійного витребування та збирання доказів по справі, та надання оцінки обсягу доказів, який би був достатній для задоволення вимог позивача.

Але, враховуючи вимоги ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках встановлених цим Кодексом.

Вищенаведене свідчить про необхідність визначення правової природи даних правовідносин та обсягу доказів, і роз’яснення позивачу про необхідність надання доказів, які б підтверджували наявність права вимоги у нього по зазначеній категорії справ.

Вивчаючи рішення по справам даної категорії, потрібно зауважити, що позивачами до матеріалів справ не було надано належних та допустимих доказів прав нового кредитора у зобов’язанні з відповідними додатковими договорами, що унеможливлювало ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов’язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні.

Отже, суддям під час розгляду вказаних справ необхідно звернути увагу на наступне:

1)                          чи доведений факт отримання відповідачем як позичальником кредитних коштів відповідно до умов договору, наявність первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредитів та їх часткового погашення;

2)                          чи містять матеріали справи належний розрахунок заборгованості відповідача за кредитним договором, де зазначено, яким саме чином та за який період пораховані кожна зі складових зазначеної позивачем загальної суми заборгованості станом на момент подання позовної заяви, з урахуванням валюти кредитного зобов’язання та курси цієї валюти до гривні, встановленого НБУ на відповідну дату;

3)                          який саме порядок та які умови відступлення клієнтом факторові свого права вимоги до боржників передбачено договором факторингу (наприклад витяг з договору, де зазначено який порядок та умови відступлення права вимоги);

4)                          чи існувало на момент переходу прав за кредитним договором на підставі договору факторингу, у банку, а потім і у цесіонарія право вимоги до відповідача, саме у тому обсязі та на умовах, які зазначені у реєстрі заборгованостей боржників, в тому числі щодо сум початкового тіла кредиту, початкового проценту, пені і чи перейшло право вимоги заборгованості за якою не настав строк платежу на час укладення договору факторингу.

5)                          чи був відповідач повідомлений про заміну кредиторів у кредитному зобов’язанні та чи були йому надані докази переходу до позивача прав у кредитному зобов’язанні за кредитним договором і чи не вважається кредитор чи боржник таким, що прострочив виконання грошового зобов’язання.

 

Висновки

Здебільшого при розгляді спорів за позовами про стягнення заборгованості за кредитним договором у разі відступлення права вимоги шляхом продажу кредитного портфелю та шляхом укладання договору факторингу, у суддів Харківської області виникають проблемні питання у зв’язку з тим, що представники позивача (фактора) в порушення вимог ч. 3 ст. 27 ЦПК України, недобросовісно здійснюють свої процесуальні права і виконують процесуальні обов’язки.

Так, переважна більшість справ взагалі не містить належно оформлених документів, що свідчить про перехід права вимоги і її обсяг. Надані ксерокопії неналежної якості і не читаємі, але суди першої інстанції позбавлені можливості впливати на цю ситуацію, оскільки ст. 119 ЦПК України не передбачає надання належної якості копій документів і відповідних доказів, а лише їх зазначення.

Також, виникають деякі суперечності при застосуванні норм матеріального права та допускаються помилки при вирішенні цієї категорії спорів, що у свою чергу негативно впливає на формування судової практики, а тому з метою недопущення помилок при застосуванні законодавства при вирішенні даної категорії спорів, суддям потрібно неухильно дотримуватися вимог глави 73 ЦК України і періодично вивчати судову практику розгляду справ даної категорії, рекомендації Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Верховного Суду України.

 

Суддя судової палати

з розгляду цивільних справ

Апеляційного суду Харківської області                         С.С. Кругова

 

 

Провідний спеціаліст відділу судової статистики

та узагальнення судової практики                                 А.О. Ісмагілова