flag Судова влада України

В ході реформування судової системи цей суд припинив роботу

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Узагальнення практики розгляду цивільних справ за позовами комунальних підприємств до споживачів про стягнення заборгованості за комунальні послуги за період 2013-2014 років.

Узагальнення практики розгляду цивільних справ за позовами комунальних підприємств до споживачів про стягнення заборгованості за комунальні послуги за період 2013-2014 років.

 

Мета роботи:

-                    розглянути особливості розгляду справ про стягнення плати за комунальні послуги;

-                    навести приклади розгляду справ з даної категорії та причини помилок;

-                    надати рекомендації на підставі даного аналізу для уникнення помилок у майбутньому.

 

Теоретична частина

При підготовці узагальнення використані дані та узагальнення надані місцевими судами м. Харкова та Харківської області, а також дані апеляційного суду Харківської області по практиці вирішенню спорів, що стосуються розгляду цивільних справ за позовами комунальних підприємств до споживачів про стягнення заборгованості за комунальні послуги за 2013- 2014 роки.

При розгляді даної категорії спорів слід керуватись нормами:

1.      Цивільного кодексу України, зокрема, ст. ст. 6, 11, 15, 16, 526, 611,626-631,714,1166;

2.      Житлового кодексу України, зокрема, ст. ст. 67, 68;

3.      Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», зокрема, ст. 12;

4.      Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.04 № 1875-15

5. Закон України «Про питну воду та питне водопостачання» від 10.01.02 № 2918-14

6.      Постанови Кабінету Міністрів України № 938 від 05.07.06 «Про затвердження Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання»;

7.      Правил надання населенню послуг з газопостачання, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 2246 від 09.12.1999;

8.      Правил з надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005;

9.      Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1357 від 26.07.1999;

10.    Положення про проведення експертизи лічильників газу, установлених у споживачів і призначених для обліку природного газу у побуті, затвердженого Наказом Міністерства палива та енергетики України № 619 від 27.12.2005;

11.    Правил користування системою централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008;

12.    Постанови Національної комісії регулювання електроенергетики № 466 від 31.03.2011 «Про затвердження порядку встановлення роздрібних цін на природний газ для населення»;

13.    Постанови Національної комісії регулювання електроенергетики № 475 від 29.05.2003 «Про затвердження правил надання населенню послуг з газопостачання»;

14.    Правил безпеки системи газопостачання України, затверджених Наказом Держнаглядохоронпраці № 254 від 01.10.1997р.;

Крім того слід враховувати правові висновки викладені у постановах Верховного суду України у по наступним справам: № 6-6цс13, № 6-32цс13, № 6-38цс13, № 6-40цс11, № 6-43цс12, № 6-59цс13, № 6-68цс12, № 6-72цс12, № 6-132цс13, № 6-142цс12, № 6-153цс13, № 6-176цс14, № 6-178цс14.

Відповідно до ч.1 ст.1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;

Виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

Виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;

Житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством;

Якість житлово-комунальної послуги - сукупність нормованих характеристик житлово-комунальної послуги, що визначає її здатність задовольняти встановлені або передбачувані потреби споживача відповідно до законодавства.

 

Практика Верховного суду України

З огляду правових висновків Верховного суду України, які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковими слід виділити декілька проблемних питань, які були роз’ясненні в цих висновках.

1. Можливість стягнення заборгованості за відсутності укладеного договору про житлово-комунальні послуги.

Згідно ст. 19 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник, при чому виробник послуг може бути і їх виконавцем.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 20 Закону споживач зобов’язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Згідно п.3 ч.2 ст. 21 Закону виконавець зобов’язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Таким чином, законодавством передбачений двосторонній обов’язок, щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв’язку з чим у разі відмови на оплату таких послуг споживачем з посиланням на відсутність укладеного договору не беруться до уваги, оскільки споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (Постанова Верховного суду України від 30.10.2013 р. по справі 6-59цс13).

2. Можливість стягнення заборгованості за комунальні послуги у випадку, коли визнано неправомірним рішення виконкому міської ради про зміну тарифів.

Відповідно до правового висновку ВСУ зробленого по справі № 6-6ц13 від 27.03.2013 р. не ґрунтується на законі висновок суду про відсутність підстав для стягнення заборгованості з тих підстав, що постановою суду визнано неправомірним рішення виконкому міської ради про зміну тарифів, оскільки у даному випадку слід було виходити із тарифів, які були чинними до тарифів, визнаних недійсними, або затверджених на виконання постанови суду.

Подібну позицію висловив Верховний суд України у правовому висновку по справі № 6-178ц14 від 19.11.2014 р., а саме визнання недійсними рішень зборів об’єднання співвласників багатоквартирних будинків не звільняють власників квартир від виконання їхніх обов’язків щодо належного утримання будинку та прибудинкової території, сплати коштів за отримані житлово-комунальні послуги, а також оплати інших платежів, передбачених законом і статутними документами. Аналіз зазначених правовідносин свідчить, що підстави для застосування статті 1212 ЦК України у цьому випадку відсутні.

 

3. Можливість стягнення інфляційних та 3% річних разом з заборгованістю за комунальні послуги.

Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов’язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов’язання. (Правовий висновок ВСУ по справі 6-59цс13 від 30.10.2013 р.).

Подібна позиція зазначена у правовому висновку ВСУ по справі 6-68цс12 від 20.06.2012 р. Так, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов’язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов’язання. Закріплена в п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених у ч. 2 ст. 625 ЦК України.

 

Практика Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Даний розділ зроблено на підставі аналізу скасувань рішень та ухвал апеляційного суду Харківської області Вищим спеціалізованим судом України за 2012-2014 роки.

1. У разі коли житлове приміщення належить одній особі на праві приватної власності, а інші особи мають тільки право користування, то належним відповідачем за позовами про стягненню заборгованості за комунальні послуги є власник житлового приміщення.

В ухвалі ВССУ від 20.11.2013 р. по справі № 6-29503св13 зазначено, що у разі, коли жиле приміщення належить особі на праві приватної власності, то учасником правовідносин з приводу надання житлово-комунальних послуг щодо такого приміщення є саме ця особа (ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Участь інших осіб, які проживають у жилому приміщенні, у таких випадках визначається його власником і обов'язки з оплати вказаних послуг виникають у них лише перед останнім (ст. 156 ЖК України).

Вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій не звернули уваги та не встановили правовий режим квартири, у якій проживають відповідачі, чи перебуває вона у власності всіх відповідачів та чи можна, за встановлених судом обставин, ставити питання про стягнення із відповідачів заборгованості за житлово-комунальні послуги у солідарному порядку з підстав, на які посилався позивач.

Подібне ВССУ зазначив в ухвалі від 17.09.2014 р. по справі № 6-6707св14 та в ухвалі від 15.10.2014 р. по справі № 6-29394св14.

Для уникнення помилок при розгляді даних категорій спорів, суду необхідно встановлювати хто з відповідачів є власником житлового приміщення, хто зареєстрований у вказаному приміщенні, хто є стороною у договорах на житлово-комунальні послуги та на кого відкриті особисті рахунку у підприємствах – виконавцях комунальних послуг.

 

2. У осіб, які у встановленому законом порядку з дозволу виконавця комунальних послуг по централізованому опаленню відключили квартиру від централізованого опалення та зробили автономне опалення є обов’язок перед теплопостачальною організацією по сплаті теплової енергії за обігрів місць загального користування.

Ухвалою ВССУ від 16.04.2014 р. по справі № 6-50313св13 скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалу АСХО про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за опалення місць загального користування та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Як зазначено, розрахунок заборгованості було проведено у відповідності до «Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення», затвердженої наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31.10.2006 року № 359, за формулою. Суди попередніх інстанції не врахували відсутність доведення факту - ненадання відповідачу відповідних послуг, не взяли до уваги наявні у справі відомості та довідки про нарахування вартості теплової енергії.

Таким чином, відповідно до п. 28 «Правил надання послуг централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води та водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України 21.07.2005 р. № 630 та наказу Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 359 від 31.10.2006 р. «Про затвердження методики розрахунку кількості тепла, спожитого на опалення місць спільного користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.11.2006 р. за № 1237/1311 у осіб, які у встановленому законом порядку від’єднались від централізованої мережі опалення виникає обов’язок по оплаті обігріву місць загального користування.

Однак, слід взяти до уваги, що для осіб, які самовільно, без дотримання встановленого порядку від’єднались від системи централізованого опалення, залишається обов’язок по сплаті опалення в повному обсязі для усіх приміщень, оскільки неможливість централізованого опалення виникла через дії споживача без надання відповідного дозволу.

 

3. Висновок експертизи має більшу вагу для встановлення обставин справи ніж акт про порушення правил споживання електричної енергії.

В ухвалі ВССУ від 10.12.2014 р. по справі № 6-29621св14, якою скасовано рішення АСХО та залишено без змін рішення суду першої інстанції про відмову у стягненні збитків за безоблікове споживання електричної енергії. Зазначено, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що підпис відповідача в акті про порушення у графі «З актом ознайомлений» не є безспірним доказом вини споживача, оскільки висновком експертизи спростовано можливість самого існування безоблікового дроту та прихованого підключення поза приладом обліку.

 

4. Суду при розгляді справ про стягнення заборгованості за теплопостачання, слід встановлювати з чиєї вини відсутнє (демонтоване) централізоване опалення. Якщо буде встановлена вина теплопостачаної організації, то така заборгованість не підлягає сплаті.

В ухвалі ВССУ від 17.12.2014 р. по справі № 6-23283св14 зазначено, що згідно з актами КП «Харківські теплові мережі» про включення опалення від 19.10.2012 р. № 173/20637 та про обстеження системи споживання теплоенергії від 29.10.2012 р. № 173/5959 проведено підключення теплоенергії до будинку, що розташований по вул. Шекспіра, будинок № 9, м. Харків.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, зокрема з довідки виданої Комунальним підприємством «Жилкомсервіс» 17.03.2008 р., спірні нежитлові приміщення (колишня квартира) були відключені від системи центрального опалення для проведення робіт з реконструкції та здійснення прибудови, було демонтовано батареї. Ці приміщення не підключалися до системи опалення і після закінчення робіт. 07.09.2012 р. вказане приміщення було придбане відповідачем і станом на 05.11.2013 р. до системи центрального опалення не підключено. При задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості суд першої інстанції, з яким погодився АСХО, на це уваги не звернув.

 

Проблемні питання, які виникають у місцевих судів

1. Процедура відкриття провадження по справі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 96 ЦПК України у разі якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості, може бути видано судовий наказ.

Згідно ч. 3 ст. 118 ЦПК України позовна заява щодо вимог, визначених у частині першій статті 96 цього Кодексу, може бути подана тільки в разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом.

Відповідно до ч. 6 ст. 119 ЦПК України до позовної заяви, що подається у випадках, визначених частиною третьою статті 118 цього Кодексу, мають бути додані копії ухвали про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу або ухвали про скасування судового наказу.

Виходячи з зазначених нормам процесуального права, можна зробити висновок, що у випадку подання позову про стягнення комунальних послуг, суду необхідно перевіряти наявність ухвали про відмову у видачі судового наказу. У випадку відсутності такої ухвали, суд повинен залишити без руху позовну заяву з наданням строку для усунення недоліків.

Поряд із цим, суду потрібно встановити наявність спору про право, і, якщо спір має місце, то суду потрібно відкривати провадження по справі, оскільки в даному випадку наказне провадження не можливе.

Перед усім, спір про право вбачається з позовних вимог про стягнення збитків за без облікове використання електричної енергії, газу, штрафів за порушення правил надання комунальних послуг, тощо (розгляд даних вимог в наказному провадженні не можливий, у зв’язку з чим суду не потрібно перевіряти наявність ухвали про відмову у видачі судового наказу при даних позовних вимогах), у разі об’єднання позовних вимог про стягнення заборгованості за комунальні послуг разом з вимогами, з яких вбачається спір про право (стягнення збитків, штрафів), то наявність ухвали про видачу судового наказу також не потрібна для відкриття провадження у справі.

Крім того, у випадку коли комунальне підприємство бажає стягнути заборгованість за комунальні послуги, що виходить за межі строку позовної давності, то її вимоги підлягають розгляду в порядку позовного провадження, оскільки з даних відносин вбачається спір про право (п. 9 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2011 № 14).

 

2. Стягнення з нового власника житла за попередні періоди, в які власник був інший.

Відповідно до ст. 322 ЦК України на власника покладено тягар утримання майна. Таким чином новий власник майна не зобов’язаний платити за борги попереднього власника, якщо суд встановить, що він не брав на себе обов’язку про сплату таких боргів. Договори про надання послуг не обтяжують майно, таким чином за відсутності умови по сплаті боргів попереднього власника в договорі по відчуженню нерухомого майна, суд повинен відмовляти в задоволенні позовних вимог до нового власника, оскільки належним відповідачем є попередній власник нерухомого майна.

Поряд із тим, у випадку, якщо новий власник набув право власності у порядку спадкування, то на нього, відповідно до ст. 1218 ЦК України, переходять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті в розмірі вартості спадкового майна.

Крім того, кредитору спадкодавця при зверненні з вимогами до спадкоємця потрібно дотримуватись вимог встановлених ст.ст. 1281-1282 ЦК України. Так, спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Прикладом правильної судової практики є рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 11.06.2014 р. по справі № 642/3987/14 про відмову в задоволенні позовних вимог КП «Харківводоканал» про стягнення заборгованості за послуги водопостачання за період з 01.09.2011 р. по 31.03.2014 р. з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних. Рішення прийнято з підстав того, що відповідачі придбали квартиру 22.11.2012 р. та з моменту купівлі квартири заборгованість до часу розгляду справи відсутня. Предметом розгляду справи є заборгованість, що значиться за попереднім власником житла, а позивач не навів доказів виникнення у відповідача зобов’язань по погашенню заборгованості за послуги водопостачання, яка виникла у попереднього власника. Посилання позивача на те, що відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов’язанні має бути змінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, ніяким чином не обґрунтовано, доказів виникнення у відповідачів якихось зобов’язань перед позивачем за вказаний період не надано.

 

3. Застосування строку позовної давності.

3.1. Звернення до суду з заявою про видачу судового наказу є підставою для переривання строку позовної давності в розумінні ч. 2 ст. 264 ЦК України.

У правовому висновку Верховного суду України від 21.01.2015 р., зробленому по справі № 6-214цс14 зазначено, що ч. 2 ст. 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Ураховуючи те, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності.

Окрім того, потрібно мати на увазі, що вчинення боржником будь-яких дій щодо визнання боргу або іншого обов’язку поза межами строку позовної давності не може тягти за собою його переривання, оскільки цей строк сплив у зв’язку з чим не міг перериватися (Ухвала ВССУ від 11.02.2015 р. по справі № 6-42505св14).

Таким чином, якщо особа звернулась до суду за видачею судового, то строк позовної давності переривається за 3 роки (якщо більший строк позовної давності не встановлений договором між сторонами) до часу звернення до суду за видачу судового наказу. В даному випадку, позивач має право звернутись до суду протягом трирічного строку після скасування судового наказу для того щоб стягнути заборгованість за період до переривання строку позовної давності. Якщо позивач звернувся до суду після скасування судового наказу знову з порушенням строку позовної давності (наприклад судовий наказ скасовано у 2010 році, а з позовом звернувся у 2015 році), то за заявою сторони застосовується строк позовної давності, оскільки перерваний строку сплив повторно, якщо суд не встановить поважність пропуску даного строку.

 

3.2 Часткова оплата комунальних послуг не є підставою для переривання строку позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

При цьому, визнання боргу повинно бути усвідомленим та свідчити про те, що особа згодна з наявністю цього боргу. Коли особа вносить плату за комунальні послуги, то вона вказує місяць за який справляється плата за комунальні послуги і виконавець комунальних послуг зобов’язаний зарахувати плату саме за місяць вказаний у платіжному документі. У випадку, якщо особа не вказує місяць оплати або оплачує суму більшу ніж та що нарахована за місяць оплати, то виконавець послуг на власний розсуд може зарахувати надлишок та непозначену суму на сплату заборгованості за попередні періоди.  

В даному випадку суду потрібно встановлювати намір особи під час оплати заборгованості (чи бажала особа оплатити попередню заборгованість або це помилка робітника банку, який не вказав місяць чи особа не знала, що вона оплачує попередній період, з яким вона не згодна). У випадку, коли особа усвідомлюючи сплачувала за попередній період – то це є підставою для переривання строку позовної давності, у випадку помилки чи не знання – є підстави для застосування ч. 1 ст. 267 ЦК України (особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності) і підстави для переривання строку позовної давності в даному випадку відсутні.

Прикладом правильної судової практики є рішення апеляційного суду Харківської області від 03.12.2014 р. по справі № 2036/6058/2012 н/п 2036/6058/2012 в якому зазначено, що доказів, які б свідчили про визнання боргу за вказаний період часу матеріали справи не містять. Наявні квитанції про сплату послуг позивача не підтверджують визнання відповідачами такого боргу, оскільки в квитанціях вказано місяць за який провадяться сплати. Вказані квитанції не містять посилань на те, що відповідачі сплачуючи місячні платежі, також сплачують і виниклий у них борг.

Подібне зазначено в ухвалі ВССУ від 03.04.2013 р. по справі № 6-3353св13.

Окрім того, потрібно мати на увазі, що вчинення боржником будь-яких дій щодо визнання боргу або іншого обов’язку поза межами строку позовної давності не може тягти за собою його переривання, оскільки цей строк сплив у зв’язку з чим не міг перериватися (Ухвала ВССУ від 11.02.2015 р. по справі № 6-42505св14). У зв’язку з чим, якщо суд встановить дійсний намір особи оплатити комунальні послуги за попередній період, то суду потрібно встановити за який саме період. Якщо це буде період по якому строк позовної давності ще не закінчився, то він може бути перерваний, в іншому випадку строк позовної давності, який закінчився не переривається.

 

3.3. У випадку укладення договору про реструктуризацію заборгованості за комунальні послуги, строк позовної давності рахується не від кінцевої дати договору, а від кожної конкретної дати розрахунку згідно схеми реструктуризації.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11.11.2014 р. задоволено позовні вимоги КП «Харківські теплові мережі» про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для населення за період з 01.04.2005 р. по 30.09.2013 р. Рішення мотивоване тим, що позовні вимоги обґрунтовано розрахунками, а посилання на строк позовної давності не беруться до уваги у зв’язку з тим, що 08.07.2008 р. між сторонами укладений договір про реструктуризацію заборгованості строком до 08.07.2013 р., у зв’язку з чим строк позовної давності перервано визнанням відповідачем боргу.

Однак рішенням апеляційного суду Харківської області від 27.01.2015 р. н/п 22ц/790/502/14 вищезазначене рішення скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог за період з листопада 2010 р. по листопад 2013 р. (3 роки до звернення в суд). Рішення мотивоване тим, що договір про реструктуризацію заборгованості має графік сплати періодичних платежів та по кожному платежу у разі не сплати позивач мав змогу звернутись до суду, якою він скористався тільки у листопаді 2013 року. Початок обчислення строку позовної давності пов’язується не тільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). Таким чином, позовна давність за вимогами кредитора про повернення несплачених коштів повинна обчислюватись з моменту настання строку погашення чергового платежу.

 

4. Для стягнення збитків за не обліковане споживання електричної енергії, суду потрібно встановлювати дотримання виконавцем комунальних послуг методики нарахування таких збитків, правильність складання актів та наявність вини відповідача.

Так рішенням апеляційного суду Харківської області від 17.11.2014 р. по справі № 636/5477/13-ц н/п 22-ц/790/7521/14 скасовано рішення Чугуївського міського суду Харківської області про задоволення позовних вимог про стягнення вартості електричної енергії, не облікованої в наслідок порушення споживачем «Правил користування електроенергією для населення» та ухвалено нове рішення про відмову в позові. Рішення мотивовано тим, що акт про порушення відповідачем правил користування електричною енергією не містить вказівки на місце підключення відповідних мереж та це не зазначено на схемі. Оскільки не виявлено місця підключення до відповідних мереж, не зазначено про це в акті про порушення та не позначено на схемі, то дану «Методику» відповідно до п. 3.1. застосовувати не можливо, а тому протокол засідання комісії від 17.01.2013 р. є незаконним, і нарахування відповідачу вартості не облікованої електричної енергії є безпідставним.

 

5. Відсутність укладеного договору про житлово-комунальні послуги не дає підстав для стягнення на підставі ст. 1212 ЦК України (без достатньої правової підстави), оскільки сторони є взаємозобов’язані по укладанню договору, а застосування ст. 1212 ЦК України виключає договірні зобов’язання.

Правильною судовою практикою є рішення апеляційного суду Харківської області по справі № 645/12500/13ц н/п 22-ц/790/6436/14, яким скасовано рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за комунальні послуги набутих без достатньої правової підстави та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Рішення мотивовано тим, що в правових позиціях Верховного суду України по справам № 6-88цс13 та № 6-122цс14 зазначено, що у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України. Таким чином, відсутність укладеного договору купівлі-продажу теплової енергії, обов’язковість укладання якого лежить як на споживачеві так і на теплопостачальній організації, виключає можливість застосування до них положень ст. ст. 1212, 1213 ЦК України.

 

Висновки

Здебільшого при розгляді спорів за позовами комунальних підприємств про стягнення заборгованості за комунальні послуги у суддів Харківської області проблемних питань не виникає. Однак існує певна різна практика при застосуванні строків позовної давності, визначенні боржників за комунальні послуги і статусу осіб, що зареєстровані у житлових приміщеннях, правильністю розрахунку заборгованості та розміру збитків.

Дане узагальнення покликано відповісти на проблемні питання, які трапляються у суддів місцевих судів, показати практику Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховного суду України для покращення якості справляння правосуддя в Харківській області і уникнення помилок у майбутньому.

 

 

Суддя судової палати

з розгляду цивільних справ

Апеляційного суду Харківської області                         С.А. Борова

 

 

Начальник відділу судової статистики

та узагальнення судової практики                                 А.В. Киричок