Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Судовий контроль за виконанням судових рішень
державними та приватними виконавцями
за І-ІІІ квартал 2018 року
План
Законодавче обґрунтування
Дане узагальнення проведено відповідно до Плану роботи судової палати у цивільних справах та відділу судової статистики та узагальнення судової практики Апеляційного суду Харківської області на ІІ півріччя 2018 року.
При підготовці були використані дані місцевих судів м. Харкова та Харківської області, рішення Апеляційного суду Харківської області та Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), доступні у Єдиному державному реєстрі судових рішень та мережі Інтернет.
Стаття 129-1 Конституції України передбачає, що судові рішення є обов’язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
ЄСПЛ дотримується такої ж позиції, оскільки у своєму рішенні від 20.07.2004 року у справі «Шмалько проти України» зазначив, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд), виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися, як неодмінна складова судового розгляду.
Окрім того, ЄСПЛ зазначив, що позитивним обов’язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє, а також, що система ефективна законодавчо та практично, а нездатність державних органів вжити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії права на справедливий суд (рішення від 17 травня 2005 року по справі «Чіжов проти України»).
Слід зауважити, що порушення прав заявників на виконання остаточних рішень судів, де держава була відповідальна за невиконання божниками обов’язкових для виконання рішень національних судів, протягом розумного строку, що захищається гарантіями ст. 6 ЄКПЛ була визнана системним недоліком у пілотному рішенні ЄСПЛ від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява 40450/04. В резолютивній частині цього рішення ЄСПЛ вказав про те, що такі «порушення є наслідком несумісної з положеннями ЄКПЛ практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв'язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту».
Згодом аналогічні порушення були встановлені у рішеннях ЄСПЛ: від 09.01.2014 у справі «Кисельова та інші проти України», заява 6155/05; «Хайнацький та інші проти України», заява №12895/08; «Сем'яністий та інші проти України», заява №7070/04; від 13.02.2014 у справі «Щукін та інші проти України», заява №59834/09; «Васильєв та інші проти України», заява №29266/08; від 12.10.2017р. по справі «Бурмич та інші проти України», заява №46852/13; від 03.05.2018р. у справі «Зеленцов та інші проти України», заява №40978/05; у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» від 22 травня 2018 р, заяви № 846/16 та № 1075/16.
З 15 грудня 2017 року почав діяти новий Цивільний процесуальний кодекс України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України. Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким передбачено судовий контроль за виконанням судових рішень (розділ VII).
На підставі ст. 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до статті 448 ЦПК України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Розділом Х Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року передбачено оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби.
У статті 74 даного Закону зазначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.
Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов’язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом (частина 3 статті 74).
Скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити:
1) найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається;
2) повне найменування (прізвище, ім’я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім’я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником;
3) реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина);
4) зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону;
5) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;
6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.
Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів ( ч. 1 ст. 449 ЦПК України).
Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом, що передбачено частиною другою статті 449 ЦПК України.
У статті 450 ЦПК України передбачено, що скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу ( ч. 1 ст. 451 ЦПК України).
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 16 Постанови «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07 лютого 2014 року № 6 зазначив, якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз'яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах.
У разі встановлення обґрунтованості скарги, суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (стаття 451 ЦПК).
Судова практика районних судів м. Харкова та
Харківської області
У результаті проведеного узагальнення судової практики, відповідно до матеріалів районних судів, найбільше скарг надійшло до Московського районного суду м. Харкова – 117, Дзержинського районного суду м. Харкова – 71, Дергачівський районний суд Харківської області – 52.
Скарги на дії державних виконавців не надходили до Борівського районного суду Харківської області, Дворічанського районного суду Харківської області, Коломацького районного суду Харківської області, Краснокутського районного суду Харківської області, Нововодолазького районного суду Харківської області, Шевченківського районного суду Харківської області.
Перш за все, необхідно зазначити, що найбільша кількість скарг, поданих до районних судів м. Харкова та Харківської області, була на дії державних виконавців.
Розглянемо приклади таких скарг.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 27 квітня 2018 року (справа № 641/2640/18) при вирішенні питання про прийняття до розгляду скаргу Особа_1 на бездіяльність посадових осіб Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ’янському та Слобідському районах м. Харкова, Головного територіального управління юстиції в Харківській області, стягувач ПАТ КБ «ПриватБанк», було залишено без розгляду з обґрунтуванням пропуску заявником строку звернення до суду зі скаргою.
Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 13 березня 2018 року (справа № 629/389/18) скаргу Особа_2, заінтересована особа старший державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Особа_3, боржник Особа_4 з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія «ВАШ АВТО», про визнання дій старшого державного виконавця неправомірними, було задоволено в повному обсязі.
У цій справі, заявник звернувся до суду зі скаргою, у якій, з урахуванням уточнень, просить визнати дії старшого державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Особа_3 щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документу- виконавчого листа № 629/1535/16-ц, виданого Лозівським міськрайонним судом Харківської області 05 квітня 2017 року, стягувачу без прийняття до виконання від 10 липня 2017 року неправомірними. Зазначено, що вказаний виконавчий документ виданий Лозівським міськрайонним судом Харківської області відповідно до встановленої форми. Із скарги вбачається, що старшим державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Особа_3 10 липня 2017 року винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання. Підставою повернення вказано те, що у виконавчому документі не було зазначено повне прізвище, ім'я, по-батькові посадової особи, яка його видала, що не відповідає вимогам п. 1 ч.1 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження». Разом з тим, такі висновки державного виконавця були безпідставними і не відповідали вимогам діючого законодавства та змісту виконавчого листа, який був виданий Лозівським міськрайонним судом Харківської області відповідно до встановленої форми, з зазначенням прізвища, ім’я та по батькові посадової особи, яка його видала. Таким чином, суд визнав дії старшого державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Особа_3 щодо винесення 10 липня 2017 року повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання неправомірними, а скаргу вважав обґрунтованою та такою, що підлягала задоволенню. В апеляційному порядку ухвала суду не оскаржувалася.
Ухвалою від 05 лютого 2018 року Московським районним судом м. Харкова (справа № 2-6112/11) скаргу задоволено. Визнано протиправною бездіяльність головного державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області щодо незастосування наслідків завершення виконавчого провадження, а саме – не зняття арештів, заборони відчуження з усього майна.
Зобов’язано головного державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області скасувати всі арешти, накладені на все майно. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області про стягнення виконавчого збору від 09 квітня 2012 р. в межах виконавчого провадження.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 05 липня 2018 року ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2018 року скасовано і постановлено нове судове рішення. Відмовлено у задоволені скарги на бездіяльність Головного державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, заінтересована особа - публічне акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро». Скасовуючи ухвалу районного суду, суд апеляційної інстанції встановив, що суд першої інстанції не перевірив обґрунтованість доводів скарги, не перевірив подані головним державним виконавцем до суду заперечення на скаргу, а в ухвалі від 05 лютого 2018 року повністю продублював зміст скарги представників, залишивши поза увагою доводи суб'єкта оскарження і не обґрунтувавши мотиви, з яких він їх не прийняв. Також, усупереч вимог ст. 13 ЦПК України вийшов за межі заявлених у скарзі вимог і постановив ухвалу, якою зобов'язав головного державного виконавця скасувати всі арешти, накладені на все майно, тоді як навіть сам боржник просив скасувати лише ті арешти його майна, які накладені в рамках виконавчого провадження.
У разі встановлення обґрунтованості скарги, суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (ч. 2 ст.451 ЦПК України).
Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 травня 2018 року (справа № 645/10131/14-ц) задоволено скаргу Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради на постанову старшого державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувану без виконання по цивільній справі за позовом Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Фрунзенського району Харківської міської ради про стягнення надміру виплаченої державної допомоги. Визнано протиправними дії старшого державного виконавця міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харків територіального управління юстиції у Харківській області Особа_3 щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 08 грудня 2017 року.
Зобов’язано старшого державного виконавця міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харків територіального управління юстиції у Харківській області винести постанову про відкриття виконавчого провадження та провести відповідні виконавчі дії.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Харків від 18 червня 2018 року (справа № 642/2187/18) скаргу Особа_1 на постанову приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Особа_3 про закінчення виконавчого провадження, заяву про поновлення пропущеного строку для звернення зі скаргою – задоволено. Поновлено Особа_1 пропущений строк для звернення до суду зі скаргою на постанову приватного виконавця Особа_3 від 20 лютого 2018 року про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання дубліката виконавчого листа № 642/639/14-ц, виданого 18 жовтня 2017 року про зобов’язання Особа_2 повернути йому земельну ділянку.
Оскаржувана постанова про закриття виконавчого провадження була винесена державним виконавцем Особа_3 на підставі п. 5 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якого виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
На момент ухвалення вказаної постанови державний виконавець діяв відповідно до закону, в межах своїх повноважень, прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 23.01.2018 у справі № 642/639/14-ц визнано дублікат виконавчого листа, на підставі якого було відкрито виконавче провадження №54962915, таким, що не підлягає виконанню, у зв’язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2018 року (справа № 641/931/18) скаргу Особа_1 на бездіяльність державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ’янському та Слобідському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, заінтересована особа Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі Філії - Харківського обласного управління АТ «Ощадбанк», Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Основ’янському та Слобідському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області- задоволено. Визнано неправомірними дії державного виконавця Комінтернівського ВДВС ХМУЮ, щодо не зняття арешту з майна боржника Особа_1, накладеного постановою АА 563700 від 13 листопада 2009 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, у зв’язку із завершенням виконавчого провадження ВП № 16223315 у рамках якого арешт було накладено.
Зобов’язано начальника Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ’янському та Слобідському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області зняти арешт з майна, Особа_1, який був накладений постановою АА 563700 від 13.11.2009 р. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесеною у виконавчому провадженні ВП № 16223315.
Суд першої інстанції виходив з того, що зобов’язання державного виконавця зняти накладений арешт було передбачено у приписах ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції 1999 року, де вказано, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Аналогічна позиція міститься і у ст.40 діючої редакції Закону України «Про виконавче провадження».
Не виконання державним виконавцем вищевказаного обов’язку щодо зняття арешту з майна боржника при закінченні виконавчого провадження порушило права Особа_1, а отже є неправомірною бездіяльністю.
Положенням ст. 451 ЦПК України визначено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (ч. 3 ст. 451 КПК України).
Так, ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 21 травня 2018 року (справа № 642/1525/18) у задоволенні скарги публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Актив-Банк» на дії державного виконавця міжрайонного відділу ДВС по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Особа_2 щодо скасування постанови про повернення документу стягувачу від 13 листопада 2017 року - відмовлено. Судом встановлено, що посилання заявника стосовно того, що державним виконавцем не вчинено жодної дії по розшуку майна та коштів боржників, не доведені. Навпаки, встановлено, що державним виконавцем вжито всіх заходів для виконання виконавчого листа, державний виконавець Особа_2 діяв відповідно до вимог чинного законодавства України та жодним чином не порушив прав, свобод сторін виконавчого провадження. Крім того, прийняття державним виконавцем рішення про повернення виконавчого документа стягувачу не призвело до жодних негативних наслідків, оскільки Закон України «Про виконавче провадження» не позбавляє права стягувачу повторно пред’явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 даного Закону.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2018 року (справа № 640/12437/15-ц) відмовлено в задоволенні заяви скаржника Особа_1 про зупинення стягнення, що здійснюється на підставі виконавчого документу: Виконавчий лист № 640/12437/15-ц, виданий 24 травня 2018 року Київським районним судом м. Харкова до розгляду, скаргу Особа_1 (місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на дії приватного виконавця Особа_2 Виконавчий округ Харківської області ( 61003 адреса для листування м. Харків а/с 9313), стягувач: Особа_3 (місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_2) за виконавчим листом №640/12437/15-ц, ВП №56528882.
Згідно п.15 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», при розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд не вправі вжити заходів забезпечення скарги (аналогічно забезпеченню позову) шляхом зупинення виконавчого провадження, зупинення дії оскаржуваного рішення тощо, оскільки зазначене не є повноваженнями суду, а є виключним повноваженням державного виконавця, яке може бути оскаржено до суду. Разом із тим до завершення розгляду скарги при наявності для цього підстав суд може зупинити стягнення на підставі виконавчого листа, що передбачено в п.2 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження».
Аналогічна норма зазначена у п. 6 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, яка передбачає, що позов забезпечується зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.
Отже, при розгляді скарги на рішення державного виконавця суд не вправі вжити заходів забезпечення скарги (аналогічно забезпеченню позову) шляхом зупинення виконавчого провадження. До завершення розгляду скарги, суд може зупинити стягнення на підставі виконавчого листа, при наявності для цього підстав. Однак, заява Особа_1 не містила обґрунтування необхідності зупинення стягнення на підставі виконавчого листа та наведення відповідних підстав та доказів.
Не було надано суду і доказів, що Особа_1 звертався до державного виконавця із заявою про зупинення виконавчого провадження, що у задоволенні його заяви було відмовлено і ним було оскаржене відповідне рішення держвиконавця до суду.
Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2018 року розглянуто скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» на бездіяльність державного виконавця Міжрайонного ВДВС по Індустріальному та Немишлянському районах м. Харкова ГТУЮ у Харківській області Особа_2.
Відповідно до п. 19 ч. 3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, який видав виконавчий документ, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України до виконання зобов’язань за рішенням.
Таким чином, звернення державного виконавця до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України не є обов’язком.
Надані матеріали виконавчого провадження не містили заяв стягувача щодо звернення державного виконавця до відповідного суду з поданням про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межи України боржника Особа_3.
Суд виходив з того, що вимоги скаржника визнати бездіяльність державного виконавця Міжрайонного ВДВС по Індустріальному та Немишлянському районах м. Харкова ГТУЮ у Харківській області Особа_2 в частині не звернення до відповідного суду з поданням про вчинення дій для встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України відносно Особа_3 є незаконною та зобов’язано державного виконавця Міжрайонного ВДВС по Індустріальному та Немишлянському районах м. Харкова ГТУЮ у Харківській області Особа_2 або будь-яку іншу уповноважену особу звернутися до суду з поданням про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду Особа_3 за межі України - задоволенню не підлягають.
Слід зауважити, що при доведеності факту зловживання процесуальними правами чи невиконання обов’язків, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», під час здійснення виконавчого провадження зазначене може бути підставою для відповідного реагування, зокрема звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України тощо (п.3 постанова Пленуму ВССУ № 6 від 07.02.2014 року. Такий висновок узгоджується з ч. 2, 3, 4 ст. 441 ЦПК України, де зазначено, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному ЦПК України для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов’язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.
Відповідно до частини першої статті 448 ЦПК України, скарга подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Відповідно до частини 9 статті 187 ЦПК України, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає її за підсудністю, в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою ЦПК України підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 31 ЦПК України , здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п’яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги – не пізніше п’яти днів після залишення її без задоволення.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2018 року (справа № 644/6586/18) скаргу Особа_1 на дії старшого державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах Головного територіального управління юстиції у Харківській області Особа_2, стягувач Особа_3, передано на розгляд за підсудністю до Ленінського районного суду м. Миколаєва. Як вбачалося з матеріалів справи, судом першої інстанції, який розглянув справи 22 серпня 2013 року за позовом Особа_3 до Особа_1 про стягнення аліментів та 20 січня 2014 року за позовом Особа_3 до Особа_1 про стягнення аліментів на утримання дружини є Ленінський районний суд м. Миколаєва, що підтверджувалося копіями рішень відповідного суду. На підставі цих рішень суду видані виконавчі листи № 2/489/2282/13 та № 2/489/63 та відкриті відповідні виконавчі провадження. Тому, справу було передано на розгляд за підсудністю, тобто до суду, який видав виконавчі листи і який розглянув справу як суд першої інстанції (ст. 448 ЦПК України).
Прикладом предметної юрисдикції (підсудності) іншому суду при розгляді Орджонікідзевським районним судом м. Харкова є ухвала від 06 серпня 2018 року (справа № 644/5653/18). Розглянувши скаргу Особа_2 на дії та бездіяльність головного державного виконавця міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах м. Харкова ГТУ юстиції у Харківській області Особа_3. Суд відмовив у відкритті провадження за скаргою Особа_2., який не є стороною виконавчого провадження. Повідомлено скаржника, що розгляд даної скарги віднесено до юрисдикції адміністративного суду відповідно до ст. 19, 287 КАС України, ст. 447 ЦПК України.
Велика Палата Верховного Суду виклала свою правову позицію з приводу предметної підсудності справи при розгляді скарг на дії (бездіяльність ) виконавця в постанові від 30 травня 2018 року (справа № 815/2255/16). Закриваючи провадження у справі за позовом Особа_3 до управління ДВС про визнання протиправними дій, Одеський апеляційний адміністративний суд виходив із того, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства з огляду на те, що позивач повинен звертатись до загального місцевого суду з позовом про визнання права власності на майно та про зняття з нього арешту.
Велика Палата Верховного Суду не погодилася з таким висновком суду апеляційної інстанції. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Так, скарга на дії державного виконавця щодо виконання виконавчого документа, який був виданий на виконання задоволеного в межах кримінального провадження цивільного позову, а тому такий спір належить до юрисдикції суду, який видав виконавчий документ, та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства ( постанова ВП ВС від 21.11.2018 року у справі № 569/12295/16-ц).
У постанові від 06 червня 2018 року по справі № 127/9870/16-ц, провадження № 14-166цс/18, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, утому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у вищезазначених випадках.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року по справі № 906/530/17 зазначено, що виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження (приписи статті 30 Закону України «Про виконавче провадження»). Виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено порядку розгляду скарг щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.
Отже, при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника, незалежно від кількості судових рішень та юрисдикцій, у яких указані рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та кількості стягувачів. Для виведення виконавчого документа зі зведеного виконавчого провадження вимагається наявність підстав для завершення виконавчого провадження, а таким правом наділений лише виконавець, який ухвалює відповідну постанову.
У постанові від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника незалежно від кількості судових рішень та юрисдикцій, у яких ці судові рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та незалежно від кількості стягувачів. Такий висновок зроблено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 906/530/17 (провадження № 12-213гс18); від 17 жовтня 2018 року у справах № 5028/16/2/2012 (провадження № 12-192гс18) та № 927/395/13 (провадження № 12-189гс18).
У постанові від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18) Велика Палата Верховного Суду розглянула питання юрисдикційності справ за скаргами на дії державного виконавця та зробила висновок про те, що вказані справи мають розглядатися в порядку того судочинства, у якому постановлено судові рішення, на виконання яких видано виконавчі документи, і це правило діє і при виконанні зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано судові рішення, ухвалені за правилами однієї юрисдикції.
Ураховуючи викладені вище аргументи, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року по справі № 904/7326/17 уточнила, що стаття 30 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає обов'язок лише для державного виконавця передати відкрите виконавче провадження іншому державному виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження, для виконання ним у рамках зведеного виконавчого провадження кількох рішень щодо одного боржника. Приватний виконавець не зобов'язаний передавати виконавчий документ чи виконавче провадження для виконання тому державному чи приватному виконавцеві, який перший відкрив виконавче провадження щодо боржника, для виконання кількох рішень щодо одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження.
Постановою ВП ВС від 14 березня 2018 року (справа № 660/612/16-ц) зазначено, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об’єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України.
Таким чином, ВП ВС підтримує правову позицію про адміністративну юрисдикцію для розгляду таких скарг, що була висловлена у п. 9 постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 року № 6.
Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду (п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України).
Також суди постановили значну кількість ухвал про залишення скарг без розгляду у зв’язку з порушенням строків для подачі скарги. Розглянемо деякі з них.
Так, ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 березня 2018 року (справа № 646/678/18) за скаргою ПАТ «Всеукраїнський Акціонерній Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осібна ліквідацію Особа_1, заінтересовані особи: Головний державний виконавець Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Особа_2, Особа_3, на дії державного виконавця щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, скаргу залишено без розгляду. Відповідно до ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Зі скарги вбачалося, що оскаржувану постанову державного виконавця стягувач отримав 18 січня 2018 року, а скаргу було подано до суду 31 січня 2018 року, що підтверджується штампом на конверті. Таким чином, скаржник звернувся до суду зі скаргою з пропуском десятиденного строку, встановленого ст. 449 ЦПК України. Питання щодо поновлення строку звернення до суду зі скаргою скаржником не порушувалось. У зв’язку з вищевикладеним, з урахуванням того, що скаржником не було порушено клопотання про поновлення строків для звернення до суду зі скаргою, суд вирішив залишити без розгляду вказану скаргу.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року (справа № 641/3388/18) на стадії розгляду справи по суті скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» в особі Харківської обласної дирекції АБ «Укргазбанк» на дії державного виконавця Міжрайонного ВДВС по Основ’янському та Слобідському районах ГТУЮ в Харківській області Особа_3 та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження № 53660184 від 09 січня 2018 року залишено без розгляду. Зокрема, судом зазначено, що питання про поновлення пропущеного процесуального строку в скарзі та долучених до неї документах заявником та його представником не порушувалися, а самостійно вирішити зазначене питання суд не уповноважений. За наслідками апеляційного перегляду, ухвала Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року (справа № 641/3388/18) була скасована, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ще одним прикладом залишення скарги без розгляду є ухвала Київського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2018 року (справа № 2018/493/2012) на бездіяльність органу державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення у справі. Постанови державної виконавчої служби, які заявник просив скасувати, були ухвалені 15 травня 2013 року та 30 червня 2015 року, тобто більше двох років тому. Відповідь Київського відділу ВДС Головного територіального управління юстиції у Харківській області, на яку посилається заявник датована 13 березня 2018 року, проте клопотання із зазначенням поважності пропуску строку, встановленого статтею 449 ЦПК України, для подачі скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, заявником не надано, що позбавляло суд можливості з’ясувати питання щодо можливості його поновлення. Саме тому, суд вирішив скарги залишити без розгляду, враховуючи відсутність клопотання про поновлення строку звернення до суду та зазначення поважності його пропуску.
Типовими проблемами, які виникають при розгляді скарг – неналежне оформлення скарги, у результаті чого суд залишає скаргу без руху для виправлення недоліків, а в разі невиконання вимог, суд повертає скаргу.
Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 січня 2018 року (справа № 646/295/18) за скаргою Особа_1, Особа_2 до Червонозаводського відділу державної виконавчої служби про зобов’язання вчинити певні дії каргу без руху, оскільки не відповідає вимогам ст. ст. 177, 447 ЦПК України. В ухвалі суд також зазначив, що вимоги до скарги у виконавчому провадженні зазначені в статті 74 ЗУ «Про виконавче провадження», яка повинна містити: 1) найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; 2) повне найменування (прізвище, ім’я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім’я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; 3) реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); 4) зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; 5) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; 6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги. Вказаних вимог Особа_1 та Особа_2 повністю не виконали. За таких обставин, заявникам необхідно уточнити зміст вимог скарги. На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що скаргу подано без додержання вимог викладених у ст. ст. 175 та 177 ЦПК України, тому є підстави для залишення скарги без руху, про що необхідно повідомити заявників та надає їм строк для усунення недоліків.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 червня 2018 року (справа № 644/3493/18) скарга Особа_1, суб’єкт оскарження: старший державний виконавець Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Особа_2, суб’єкт оскарження: Начальник Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Особа_3, стягувач: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» про визнання неправомірною дії державного виконавця та повернення виконавчого листа, повернута заявнику. Допущені при подачі скарги недоліки не усунуто і тому, скаргу суд вважав неподаною та повернув скаржнику. Вказана позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду , викладеній в ухвалі від 23 лютого 2018 року (справа № 13/187).
У результаті проведеного узагальнення та відповідно до матеріалів районних судів м. Харкова та Харківської області, виявлено лише дві скарги на дії приватного виконавця.
Дві ці справи перебували в провадженні Київського районного суду м. Харкова. У справі № 640/1307/18 було розглянуто скаргу Особа_4, представника Особа_1, стягувач: ПАТ «Мегабанк», 3-я особа: приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Особа_2 на рішення виконавця. У скарзі було поставлено питання про визнання неправомірними та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Особа_2 від 22 грудня 2017 року про арешт грошових коштів боржника на рахунках у ПАТ КБ «Приватбанк», ПАТ «Альфа-Банк»; від 05 січня 2018 року про арешт транспортних засобів боржника; від 11 серпня 2018 року про опис та арешт майна (коштів) боржника. Суд встановив, що рішення третейського суду про стягнення з Особа_4 на користь ПАТ «Мегабанк» заборгованість за кредитним договором не виконано. Постанова приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Особа_2 від 19 грудня 2017 року про відкриття виконавчого провадження №55409880 на примусове виконання виконавчого листа 2018/6-317/11, виданого Київським районним судом м. Харкова 30 січня 2013 року не скасована, тому суд не знайшов підстав для задоволення скарги Особа_4.
Ухвалою суду від 11 квітня 2018 року у задоволені скарги Особа_4 та представника Особа_1 про визнання неправомірними та скасування постанов приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Особа_2 про арешт - було відмовлено.
Ухвалою суду від 06 серпня 2018 року (справа № 640/12437/15-ц) також було відмовлено в задоволені заяви скаржника Особа_1 про зупинення стягнення, що здійснюється на підставі виконавчого документу : Виконавчий лист № 640/12437/15-ц, виданий 24 травня 2018 року Київським районним судом м. Харкова до розгляду, скаргу Особа_1 на дії приватного виконавця Особа_2 Виконавчий округ Харківської області, стягувач: Особа_3 за виконавчим листом № 640/12437/15-ц, ВП №56528882.
Суд виходив з того, що згідно п. 15 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», при розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд не вправі вжити заходів забезпечення скарги (аналогічно забезпеченню позову) шляхом зупинення виконавчого провадження, зупинення дії оскаржуваного рішення тощо, оскільки зазначене не є повноваженнями суду, а є виключним повноваженням державного виконавця, яке може бути оскаржено до суду. Разом із тим до завершення розгляду скарги при наявності для цього підстав суд може зупинити стягнення на підставі виконавчого листа, що передбачено в п.2 ч.1ст.34 Закону України «Про виконавче провадження».
Отже, при розгляді скарги на рішення державного виконавця суд не вправі вживати заходів забезпечення скарги (аналогічно забезпеченню позову) шляхом зупинення виконавчого провадження. До завершення розгляду скарги суд може зупинити стягнення на підставі виконавчого листа, при наявності для цього підстав.
Заява Особа_1 не містила обґрунтування необхідності зупинення стягнення на підставі виконавчого листа та наведення відповідних підстав та доказів. Також не було надано суду і доказів, що Особа_1 звертався до державного виконавця із заявою про зупинення виконавчого провадження, що у задоволенні його заяви було відмовлено і ним було оскаржене відповідне рішення держвиконавця до суду.
Практика Апеляційного суду Харківської області
Відповідно до статистичних даних, Апеляційним судом Харківської області за період І-ІІІ квартал 2018 року було розглянуто 36 апеляційних скарг на рішення місцевих судів стосовно зазначеного питання. Серед них скасовано рішень першої інстанції – 12, що становить 36 % від загальної кількості скарг та 21 залишено без змін, що становить 58 %.
Таким чином, судами першої інстанції здебільшого правильно застосовуються норми матеріального та процесуального права.
Під час здійснення судочинства виникали питання щодо відповідності рішень першої та апеляційної інстанцій правовим позиціям, висловленим Верховним Судом України.
Так, в провадженні Жовтневого районного суду м. Харкова перебувала справа № 639/7100/18 за скаргою Комунального підприємства «Харківводоканал» про визнання дій Головного державного виконавця Міжрайонного ВДВС по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харків ГТУЮ у Харківській області Особа_1 щодо повернення на підставі повідомлення від 06 листопада 2017 року судового наказу №639/8845/16 від 14 грудня 2016 року, виданого Жовтневим районним судом м. Харкова про стягнення з Особа_3 на користь КП «Харківводоканал» грошових коштів - стягувачу без прийняття до виконання неправомірними та зобов’язати державного виконавця прийняти до виконання судовий наказ. Ухвалою суду від 01 лютого 2018 року скаргу КП «Харківводоканал» - задоволено частково.
Визнано дії Головного державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харків ГТУЮ у Харківській області Особа_1 щодо повернення на підставі повідомлення від 06 листопада 2017 року судового наказу №639/8845/16 від 14 грудня 2016 року, виданого Жовтневим районним судом м. Харкова, про стягнення з Особа_3 на користь КП «Харківводоканал» грошових коштів - стягувачу без прийняття до виконання - неправомірними.
У судовому засіданні було встановлено, що повідомлення Головного державного виконавця про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, було здійснено з посиланням на ч. 3 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», тобто в виконавчому документі відсутня дата народження боржника.
Мотивуючи ухвалу, суд зазначив, що відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на день повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, - державний виконавець з метою захисту інтересів стягувача має право самостійно одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну. Той факт, що для отримання інформації, якої не вистачає у виконавчому листі, державному виконавцю необхідно спочатку відкрити провадження у справі, з огляду на наявність іншої інформації, яка вичерпно ідентифікує боржника, не перешкоджає державному виконавцю за відсутності числа та місяця народження боржника відкрити виконавче провадження, після чого відповідно до наявних у нього повноважень додаткового її отримати.
Враховуючи, що в судовому наказі зазначені адреса місця проживання боржників, рік народження, ідентифікаційний номер облікової картки, відсутність у виконавчому документі (судовому наказі) числа та місяця народження боржника, не є підставою для повернення виконавчого документу стягувачу органом державної виконавчої служби без прийняття до виконання.
Вищезазначене відповідає правовій позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 25 червня 2014 року у справі № 6-62цс14.
В контексті вирішення питання про відкриття провадження у справі за скаргою в ситуації коли був пропущений строк на оскарження, має значення наступна правова позиція ВСУ.
У постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2017 року № 13/357 звернуто увагу суддів на недопущення надмірного формалізму. Зазначено, що у справі, що розглядалася, рішенням ЄСПЛ від 08 грудня 2016 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України» (заява №24003/07), установлено порушення національним судом п.1 ст.6 Конвенції щодо права підприємства-заявника на доступ до суду, оскільки Вищий господарський суд при розгляді повторної касаційної скарги ТОВ «Фріда» виявив надмірний формалізм, повертаючи скаргу без розгляду у зв’язку з пропуском строку, встановленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку і безпідставно не дав оцінки супровідному листу підприємства-заявника, в якому містилося клопотання про продовження відповідного строку і розгляд по суті касаційної скарги.
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (ч. 3 ст. 451 ЦПК України).
Ухвалою суду від 03 квітня 2018 року (справа № 645/1820/13-ц) відмовлено у задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» на бездіяльність державного виконавця Міжрайонного ВДВС по Індустріальному та Немишлянському районах м. Харкова ГТУЮ у Харківській області.
Суд вважав, що вимоги скаржника визнати бездіяльність державного виконавця в частині не звернення до відповідного суду з поданням про вчинення дій для встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України є незаконними, а зобов’язання державного виконавця Міжрайонного ВДВС по Індустріальному та Немишлянському районах м. Харкова ГТУЮ у Харківській області або будь-яку іншу уповноважену особу звернутися до суду з поданням про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України задоволенню не підлягали, оскільки звернення державного виконавця до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України не є обов’язком.
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 07 червня 2018 року (справа № 645/1820/13-ц) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» залишено без задоволення, ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2018 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та мотивував своє рішення тим, що звернення державного виконавця до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України не є його обов’язком. Заяв стягувача щодо звернення державного виконавця до суду з поданням про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України боржника Особа_2 у матеріалах справи не містилося. Слід зауважити, що у справі також не було встановлено, що боржник зловживав своїми правами чи обов’язками.
Без змін також залишено ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 10 квітня 2018 року (справа № 2014/2-1043/11) постановою Апеляційного суду Харківської області від 13 вересня 2018 року. Підстав для задоволення скарги не було знайдено, оскільки суд, враховуючи визнання у Особа_2 наявності заборгованості по сплаті аліментів, відсутність достатніх доказів, необґрунтованості та незаконності Постанови старшого державного виконавця Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Особа_3 від 28.02.2018 про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Таким чином, суд не вбачав підстав для задоволення скарги Особа_1, який діяв в інтересах боржника Особа_2.
Також під час здійснення судочинства виникало питання щодо визначення юрисдикції справ за скаргами на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця.
Прикладом є справа Дзержинського районного суду м. Харкова № 638/20166/15-ц за скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві соба_1, заінтересована особа Особа_3.
Судом було встановлено, що у жовтні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду зі скаргою, мотивуючи яку зазначило, що постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (надалі Печерський РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві) соба_1 від 14 вересня 2017 року накладено на ПАТ КБ «ПриватБанк» у виконавчому провадженні №54308732 штраф у розмірі 10 200 грн. за невиконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 травня 2016 року про зобов'язання ПАТ КБ «ПриватБанк» усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні Особа_3 грошовими коштами на рахунку № НОМЕР_1 у розмірі 26 054 грн. 44 коп. та надати можливість зняти вказані грошові кошти із карткового рахунку.
Посилаючись на те, що постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження № 54308732 та про накладення штрафу на адресу банку не надходили, ПАТ КБ «ПриватБанк» просив визнати бездіяльність державного виконавця Печерського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Особа_1 щодо не направлення копій постанов про відкриття виконавчого провадження та накладення штрафу незаконною, визнати дії державного виконавця щодо накладення штрафу у розмірі 10200 грн. постановою від 14 вересня 2017 року незаконною, скасувати вказану постанову, зобов'язати державного виконавця дотриматися вимог п.3 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 24 листопада 2017 року провадження у справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 205 ЦПК України.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що справа за скаргою на дії державного виконавця щодо накладення штрафу не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України провадження у справі підлягає закриттю, з роз'ясненням заявнику права звернутися до суду з позовом в порядку адміністративного судочинства.
Проте, постановою Апеляційного суду Харківської області від 20 березня 2018 ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 24 листопада 2017 року було скасовано. Цивільну справу за скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві направлено до того ж суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду була мотивована наступним. Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
ВССУ у пункті 9 постанови Пленуму від 07 лютого 2014 року №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення , дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз’яснив судам, що скарги щодо рішень, дій державного виконавця, прийнятих із метою виконання зведеного виконавчого провадження, належить до юрисдикції адміністративних судів. Такі самі роз’яснення надані спеціалізованим судам постановами Пленумів ВАСУ та ВГСУ.
Проте, ВСУ змінив правову позицію, виклавши її так: статтею 383 ЦПК 2004 року встановлено порядок оскарження дій державного виконавця щодо виконання судового рішення, прийнятого у порядку цивільного судочинства, у період до прийняття зведеного виконавчого провадження, а тому це виключає юрисдикцію адміністративних судів (постанова від 16 листопада 2016 року у справі № 6-931 цс 16).
Ухвалою КЦС від 18 січня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яка постановою від 14 березня 2018 року (справа № 660/612/16-ц) по суті погодилася з роз’ясненнями пленумів вищих спеціалізованих судів, хоча і не зазначила про відступлення від висновку ВСУ, викладеного у наведеній вище постанові, оскільки предмет допуску до Великої Палати Верховного Суду був іншим. Проте зазначила, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органа державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об’єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 287 КАС України.
Практика Касаційного суду стосовно розглянутих судом апеляційної інстанції скарг на дії (бездіяльність) державного виконавця.
Матеріали справи не містили даних про безпідставне набуття державною виконавчою службою коштів у розмірі 1 083,98 грн, стягнутих з боржника. Визнання незаконною постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження не тягне за собою наслідком повернення боржнику коштів, стягнутих на виконання рішення суду, оскільки ці кошти стягнуто на відповідній правовій підставі – виконання судового наказу.
Висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про необхідність повернення боржнику коштів, як безпідставно стягнутих, у зв’язку із скасуванням постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження було зроблено з порушенням норм матеріального права. Апеляційний суд, погоджуючись з висновком першої інстанції про повернення вказаної суми боржнику, в порушення вимог статей 210, 213 ЦПК України 2004 року не навів мотивів задоволення скарги в цій частині.
За таких обставин, судові рішення в частині повернення боржнику безпідставно стягнутих коштів були незаконними та підлягали скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені скарги.
Судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано передбачені статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження» строки для добровільного виконання судового рішення, порядок їх обчислення (з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження), а також обов'язок сторони виконавчого провадження повідомляти державного виконавця про обставини, які є підставою для відкладення виконавчих дій. Також суди не звернули уваги на те, що Особа_1, отримавши постанову про відкриття виконавчого провадження, не з'явився до державного виконавця, не повідомив його про затримку в отриманні постанови, а також про намір звернутися до суду із заявою про розстрочку виконання судового рішення, та у порушення частини сьомої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» не вчинив жодних дій спрямованих на відкладення виконавчих дій.
З огляду на це, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, визнаючи дії державного виконавця при винесенні постанови про розшук майна боржника (транспортного засобу) неправомірними, неправильно застосував норми Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення скарги в цій частині.
Ураховуючи зазначене, а також те, що судами попередніх інстанцій неправильно було застосовано норми матеріального права, відсутні підстави для направлення справи на новий розгляд, визначені статтею 411 ЦПК України, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про необхідність ухвалення у справі нового рішення про відмову в задоволенні скарги в частині визнання неправомірними дій державного виконавця щодо винесення постанови про розшук майна боржника (транспортного засобу).
Касаційна скарга не містила обґрунтувань неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при постановленні оскаржуваних ухвал в частині відмови в скасуванні постанови державного виконавця про розшук майна боржника від 22 грудня 2015 року та постанови про накладення арешту на майно боржника (транспортного засобу) від 11 грудня 2015 року, а тому відповідно до положень статті 400 ЦПК України, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не знайшла підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в цій частині.
Верховний Суд зазначив, що оскільки постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22 червня 2015 року, визнано неправомірною бездіяльність Орджонікідзевського ВДВС ХМУЮ, то Особа_2 має право на відшкодування моральної шкоди, що виразилась у душевних стражданнях, завданих неправомірною бездіяльністю, а тому наявні підстави для її відшкодування. У зв'язку із цим помилковим є висновок апеляційного суду про недоведеність позивачем завдання їй моральної шкоди.
Верховний Суд зазначив наступне: встановивши, що позивачу заподіяна моральна шкода, суд першої інстанції, не врахував вимог розумності та справедливості, при визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди. Сума 10 000 грн є неспівмірною між неправомірною бездіяльністю Орджонікідзевського ВДВС ХМУЮ та заподіяною Особа_2 моральною шкодою. Тому, з врахуванням вимог розумності та справедливості, колегія суддів частково задовольнила вимогу Особа_2 про компенсацію моральної шкоди в розмірі 2000 гривень.
Доводи касаційної скарги дали підстави для висновку про те, що касаційну скаргу слід задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Харківської області від 23 лютого 2017 року скасовано. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2016 року в частині стягнення моральної шкоди змінено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Особа_2 2 000 гривень компенсації моральної шкоди. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Верховний суд виходив з того, що у відповідності до статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Авансовий внесок у виконавчому провадженні - це кошти, внесені стягувачем на окремий небюджетний рахунок, які використовуються виконавцем для організації та проведення виконавчих дій у спосіб та порядок, встановлений Міністерством юстиції України.
Відповідно до частини п'ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню.
Таким чином, аналіз наведених норм дав підстави ВС для висновку, що за виконання ухвали суду про накладення арешту на майно, постановленої за результатами розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову, не сплачується як виконавчий збір, так і авансовий платіж.
Оскільки Харківським районним судом Харківської області від 18 вересня 2017 року було задоволено заяву Особа_1 про забезпечення позову та накладено арешт на рухоме майно із зупиненням продажу арештованого майна, що зазначено у описі арештованого майна, складеного на підставі постанови державного виконавця МВ ДВС по Харківському району та місту Люботину ГТУЮ у Харківській області Особа_3 від 17 серпня 2017 року ВП № 54350018, тому у державного виконавця не було підстав вимагати сплату авансового платежу за виконання указаної ухвали та повертати ухвалу суду без виконання у зв'язку з несплатою авансового платежу.
Верховний суд прийшов до того, що безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд помилково вважав, що державний виконавець правомірно виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувану без прийняття до виконання з підстав відсутності квитанції про сплату авансового внеску.
За таких обставин Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду задовольнив касаційну скаргу та дійшов висновку про наявність підстав для скасування ухвали апеляційного суду та залишення в силі ухвали суду першої інстанції.
Залишаючи судове рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду та вказав, що державний виконавець діяв у межах наданих йому повноважень та виніс постанову про закінчення виконавчого провадження після стягнення з боржника зазначеної у рішенні суду і у виконавчому документі суми грошових коштів.
Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що у разі надання кредиту в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч.3 ст.533 ЦК України. Особливості звернення стягнення на кошти боржника та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у ст.53 Закону № 606-XIV.
Враховуючи викладене, державний виконавець був зобов'язаний під час примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення суду, керуватися положеннями вищевказаної статті, оскільки між стягувачем та боржником існувало валютне грошове зобов'язання і заборгованість за кредитним договором була стягнута судом також в іноземній валюті.
Боржник, виконуючи зобов'язання за виконавчим документом у національній валюті, повинен брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу (тобто день зарахування коштів на рахунок кредитора). Зазначена правова позиція викладена у постанові ВСУ від 01.11.2017 року у справі №6-1063цс17.
Таким чином, під час виконавчого провадження виконання зобов'язання за судовим рішенням у національній валюті, а не у валюті кредиту, без прив'язки до офіційного курсу валют НБУ, зумовило невиконання судового рішення у повному обсязі.
Аналогічну постанову було ухвалено Верховним Судом від 21 лютого 2018 року та (справа № 638/1839/14-ц) на дії та постанову державного виконавця Дзержинського відділу державної виконавчої служби щодо зобов’язання здійснити примусове виконання виконавчого листа.
Виходячи з вищезазначеного, судам слід відстежувати практику ВС, яка є динамічною.
Висновки
Підводячи підсумок проведеного узагальнення судової практики стосовно контролю за виконанням судових рішень державними і приватними виконавцями, відповідно до Розділу VІІ Цивільного процесуального кодексу України, необхідно звернути увагу на такі особливості судової практики:
- визнання незаконною постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження не тягне за собою наслідком повернення боржнику коштів, стягнутих на виконання рішення суду, оскільки ці кошти стягнуто на відповідній правовій підставі - виконання судового наказу.
- з урахуванням передбачених ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» строків для добровільного виконання судового рішення, порядок їх обчислення (з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження), - саме на боржника покладаються обов’язок повідомляти державного виконавця про обставини, які є підставою для відкладення виконавчих дій. При невиконані такого обов’язку на порушення ч.7 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» накладення арешту на майно боржника є правомірним.
- при виконанні грошового зобов'язання за виконавчим документом у іноземній валюті, необхідно брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу (тобто день зарахування коштів на рахунок кредитора). Зазначена правова позиція викладена у постанові ВСУ від 01.11.2017 року у справі №6-1063цс17.
Типовим недоліком, який підлягав усуненню при розгляді скарг на дії державного виконавця чи іншої посадової особи органів державної виконавчої служби є неналежне оформлення скарг, у результаті чого суди залишають скарги без руху для їх виправлення, а в разі невиконання вимог, суди повертають скарги.
Судове оскарження рішень, дій та бездіяльності виконавців є дієвим засобом судового контролю за виконанням рішення суду та забезпечення виконання рішення суду та розгляду справи – у розумні строки.
Сама процедура виконання рішень суду є багатоетапною та подекуди довготривалою, що може перевищувати розгляд справ у розумні строки. У даному випадку, роль суду полягає у забезпечені гарантій, передбачених п. 1 ст. 6 ЄКПЛ на розгляд справи судом впродовж розумного строку.
Суддя судової палати
з розгляду цивільних справ
Харківського апеляційного суду: В.Б. Яцина.
Від відділу судової статистики
та узагальнення судової практики
Харківського апеляційного суду: М. Ю. Маро.
_03_03.png)
