flag Судова влада України

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Узагальнення скасування АСХО виправдувальних вироків судів І інстанції за 2017 рік

 Узагальнення

судової практики причин скасування Апеляційним судом Харківської області виправдувальних вироків, ухвалених судами першої інстанції за 2017 рік

 

 

План

ВСТУП                                                                  

  1. Статистичні дані щодо загальної кількості ухвалених місцевими судами м. Харкова і Харківської області виправдувальних вироків у 2017 році.
  2. Статистичні данні щодо результатів перевірки апеляційним судом у 2017 році виправдувальних вироків за апеляціями та підстави скасування цих рішень місцевих судів.
  3. Аналіз причин скасування апеляційною інстанцією виправдувальних вироків місцевих судів м. Харкова і Харківської області за період 2017 року.
  4. Висновки та пропозиції.

 

 

ВСТУП

Узагальнення судової практики причин скасування Апеляційним судом Харківської області виправдувальних вироків, ухвалених судами першої інстанції за 2017 рік проведено судовою палатою з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області відповідно до Плану роботи судової палати у кримінальних справах на І півріччя 2018 року.

Під час проведення аналізу вивчались статистичні дані місцевих судів м. Харкова і Харківської області, статистичні дані, надані Територіальним управлінням державної судової адміністрації в Харківській області щодо кількості оскаржених виправдувальних вироків місцевих судів, статистичні дані і рішення Апеляційного суду Харківської області щодо результатів перегляду цих вироків та причин їх скасування.

Об’єктами дослідження були: рішення Апеляційного суду Харківської області щодо результатів перевірки виправдувальних вироків місцевих судів, а також виправдувальні вироки, які були ухвалені судами першої інстанції, взяті з бази даних Єдиного державного реєстру судових рішень за 2017 рік.

Сутність виправдувального вироку нерозривно пов’язана із принципом презумпції невинуватості, передбаченим п.2 ст. 6  Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до цієї норми Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Цей принцип знайшов своє відображення та реалізацію і в нормах вітчизняного законодавства. Так, ст. 62 Конституції України гарантує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Кримінальний процесуальний кодекс України також передбачає   принцип презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини (ст.17 КПК України). Крім положень, закріплених в Основному Законі Держави, норми кримінального процесуального закону встановлюють, що поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Відповідно до ч.1 ст.369 КПК України, судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку.

Водночас, ч.1 ст.373 КПК України встановлює за яких підстав ухвалюються  виправдувальні вироки.

Так, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що:

1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа;

2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим;

3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 284 цього Кодексу.

Слід зазначити також, що відповідно до вимог ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у тому числі у зв’язку із необґрунтованістю виправдувального вироку суду  1 інстанції. При цьому  згідно ч.2 ст.421 КПК України виправдувальний вирок, ухвалений судом 1 інстанції, може бути скасований лише у разі, якщо апеляційну скаргу подав прокурор, потерпілий чи його представник, а також на підставі апеляційної скарги обвинуваченого, його захисника з мотивів і підстав виправдання.

 

  1. Статистичні дані щодо загальної кількості ухвалених місцевими судами м. Харкова і Харківської області виправдувальних вироків у 2017 році.

 

Згідно представлених ТУ ДСА в Харківській області статистичних даних, щодо ухвалення судами І інстанції  виправдувальних вироків встановлено наступне.  Протягом  2017 року суддями місцевих судів було   розглянуто -37  кримінальних проваджень та кримінальних справ по яких виправдано – 44 особи.

У тому числі, за КПК 2012 року розглянуто -33 кримінальних провадження за результатами розгляду яких виправдано -39 осіб.  За КПК 1960р. суддями у цей же період було розглянуто всього –4 кримінальних справи по яких виправдано -5 осіб. 

Виправдувальні вироки  ухвалювались суддями  таких місцевих судів:

1) Близнюківський районний суд Харківської області -1 вирок стосовно -1 особи;

2) Валківський районний суд Харківської області –3 вироки стосовно -3 осіб;

3) Вовчанський районний суд Харківської області -1 вирок стосовно -1 особи;

4) Дзержинський районний суд м. Харкова -1 вирок стосовно -1 особи;

5) Жовтневий районний суд м. Харкова –3 вироки стосовно -4 осіб;

6) Ізюмський міськрайонний суд Харківської області -1 вирок стосовно -1 особи;

7) Київський районний суд м. Харкова  –6 вироків стосовно -7 осіб;

8) Комінтернівський районний суд м. Харкова -1 вирок стосовно -1 особи;

9) Красноградський районний суд Харківської області -1 вирок стосовно -1 особи;

10) Ленінський районний суд м. Харкова –3 вироки стосовно -7 осіб;

11) Лозівський міськрайонний суд Харківської області -4 вироки стосовно -5 осіб;

12) Московський районний суд м.Харкова -1 вирок стосовно -1 особи;

13) Орджонікідзевський  районний суд м. Харкова -2 вироки стосовно  -2 осіб;

14) Первомайський міськрайонний суд Харківської області -4 вироки стосовно -4 осіб;

15) Сахновщинський районний суд Харківської області -1 вирок стосовно -1 особи;

16) Фрунзенський районний суд м. Харкова -1 вирок стосовно -1 особи;

17) Харківський районний суд Харківської області -2 вироки стосовно  - 2 осіб;

18) Шевченківський районний суд Харківської області -1 вирок стосовно -1 особи.

  1. Статистичні данні щодо результатів перевірки апеляційним судом у 2017 році виправдувальних вироків за апеляціями та підстави скасування цих рішень місцевих судів.

 

Майже всі  ухвалені у 2017 році виправдувальні вироки (-36 вироків із  -37 вироків), які були перелічені вище, оскаржувались прокурорами в апеляційному порядку. В апеляційному порядку на час проведення узагальнення – початок березня 2018 року -  не було оскаржено тільки один вирок – це вирок Київського районного суду м. Харкова по справі №638/16866/15-к.

Апеляційною інстанцією у 2017 році за апеляційними скаргами прокурора та інших учасників кримінального провадження – потерпілих, їх представників, цивільного відповідача було переглянуто - 32 виправдувальних вироки стосовно -34 виправданих осіб (у 2016 році - 26 виправдувальних вироків стосовно -31 особи).

Треба зазначити, що у 2017 році був -1 (один) випадок скасування Апеляційним судом Харківської області необґрунтованого  виправдувального вироку суду І інстанції із ухваленням нового вироку – яким особу було визнано винною.                

Відповідно до статистичних даних щодо результатів перевірки апеляційним судом у 2017 році виправдувальних  вироків за апеляціями та підстав скасування цих рішень місцевих судів за кількістю осіб встановлено, що за КПК 2012року апеляційна інстанція скасувала  -22 виправдувальні вироки місцевих судів у відношення -23 осіб.

За КПК 1960 року у 2017 році в апеляційному порядку не було скасовано жодного виправдувального вироку.

Підстави скасування вироків місцевих судів у 2017 році:   

- неповнота судового розгляду (ст.410 КПК України) -8 виправдувальних вироків у відношенні -8 осіб.      

- невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) –5 виправдувальних  вироків у відношенні -6 осіб.

-  істотні порушення вимог кримінального процесуального закону (ст.412 КПК України) –9 вироків стосовно -9 осіб. 

В тому числі:

- з підстав порушення вимог ч.1 ст.412КПК України -8 вироків стосовно -8 виправданих осіб;

- з підстав порушення п.7 ч.2 ст.412КПК України – у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді І інстанції –1 вирок стосовно –1 особи.          

 

  1. Аналіз причин скасування апеляційною інстанцією виправдувальних вироків місцевих судів м. Харкова і Харківської області за період 2017 року.

 

Одним із прикладів скасування виправдувального вироку суду з підстав неповноти судового розгляду (ст.410 КПК України) є вирок Київського районного суду міста Харкова від 20.10.2016 року, ухвалений стосовно ОСОБА_1. Вказану особу, вироком суду І інстанції., було  визнано невинуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч.3, 4 ст. 191 КК України, та виправдано у зв’язку з відсутністю в її діях складу злочинів, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 закрито (Справа № 640/3465/14-к).

Проте, перевіряючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою  прокурора, колегія суддів АСХО встановила, що Київський районний суд м. Харкова не дотримався вимог ст.ст. 370, 374 КПК України.

Оцінюючи фактичні обставини кримінального провадження та докази обвинувачення суд у мотивувальній частині виправдувального вироку залишив поза увагою відомості про неодноразові, численні   придбання  особисто обвинуваченою низки товарів в мережі магазинів «Комфі» з використанням подарункових карток.

Більш того, на думку колегії суддів, вказівка суду, щодо неможливості допиту свідків внаслідок їх ухилення від явки в судове засідання є формальною, оскільки чинний КПК України передбачає серед процесуальних повноважень суду можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження, відповідно до норм розділу 2 КПК України. Висновки суду з приводу оцінки судом показань допитаних свідків, а саме: ОСОБА_16, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_17 є суперечливими, оскільки за своїм змістом мають відомості як для спростування обвинувачення, так і на його підтвердження, що свідчить про наявність процесуальних порушень, передбачених п.п. 3,4 ч. 1 ст. 411 КПК України.

При цьому, також в порушення положень ч.1 ст. 242 КПК України, суд, не скликаючи судове засідання та не вислухавши думку учасників судового провадження, без винесення ухвали, відповів на клопотання судового експерта листом від 29.01.2016 в якому повідомив про неможливість надання додаткових матеріалів на проведення додаткової судово-економічної експертизи.

Крім того, під час вивчення колегією суддів матеріалів кримінального провадження, вбачається також недотримання судом першої інстанції вимог ст. 35 КПК України, оскільки зазначені матеріали не містять протоколу автоматизованого розподілу кримінального провадження між суддями районного суду.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність декількох істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення, що обумовило необхідність скасування оскаржуваного вироку та призначення нового судового розгляду у суді першої інстанції.

Іншим прикладом скасування виправдувального вироку суду з підстав, передбачених ст.410 КПК України є вирок Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 20.06.2017 року ухвалений стосовно ОСОБА_1, визнаного невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, та виправданого, через недоведеність вчинення обвинуваченим злочину (Справа № 631/559/16-к).

На думку колегії  суддів, висновок суду щодо виправдання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України  є передчасним і не ґрунтується на законі з огляду на наступне.

Так, суд першої інстанції суд ґрунтує виправдання обвинуваченого, посилаючись на його непричетність до вчинення умисних тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких настала смерть потерпілої, а саме посилається на показання обвинуваченого, щодо застосування до нього фізичного та психологічного впливу, тобто недозволених методів проведення досудового розслідування, хоча матеріали судового провадження не містять будь яких даних, щодо процесуального встановлення таких обставин, тобто відсутні по цьому факту матеріали досудового розслідування, проведеного неупередженим та незалежним уповноваженим правоохоронним органом.

Зазначені обставини, на думку колегії суддів, не тільки порушують права обвинуваченого, а й  свідчать про наявність неповноти судового розгляду, яка істотно впливає на висновки суду щодо доведеності чи недоведеності пред’явленого обвинувачення, оцінку доказів щодо кожного окремо так і їх сукупності.

Крім того, суд, досліджуючи відомості щодо огляду місця події від прийшов до передчасного висновку, щодо відсутності відповідної письмової згоди власника домоволодіння. При цьому належить врахувати, що під час апеляційного розгляду прокурор та потерпіла надали копію відповідної заяви щодо можливості огляду домоволодіння працівниками правоохоронних органів. Це повністю спростовує висновки суду, які він поклав в обґрунтування виправдання обвинуваченого, визнаючи недопустимими низку доказів сторони обвинувачення.

Разом з цим, суд одночасно, визнаючи певні докази процесуально недопустимими, послався на відомості, що містяться в них як на мотиви та підстави для виправдання обвинуваченого. Більш того, колегія суддів не вбачає із зазначених у вироку висновків суду  об’єктивних відомостей, які свідчать про недопустимість або неналежність зазначених слідчих експериментів.

Отже висновок суду про виправдання ОСОБА_1 - є передчасним, оскільки зроблений без повного, всебічного та об’єктивного аналізу наявних у кримінальному провадженні доказів, а тому не може визнаватися законним та обґрунтованим, виходячи з вимог ст. 370 КПК України.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування вироку Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 20.06.2017 р  і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Також, виправдувальні вироки місцевих судів у 2017 скасовувались і з підстав невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України).

Наприклад, колегією суддів Апеляційного суду Харківської області було скасовано вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 10.02.2017 року за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Вказані особи були визнані невинуватими в обвинуваченні за ч.2 ст. 28,ч. 1 ст.172, ч.2  ст.28, ч.1,2 ст.204 КК України та виправдані у зв’язку з недоведеністю вчинення ними вказаного злочину (Справа № 629/242/16-к).

Так, відповідно до ч.1 ст.411 КПК України судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки.

Під час судового засідання за клопотанням сторони обвинувачення судом в якості доказів вини обвинувачених були долучені до матеріалів кримінального провадження: бланки з назвою «Залишки продукції», які визнані судом неналежним доказом, оскільки дані документи не містять печаток та підписів посадових осіб, а також відсутня назва підприємства. Судом визнано неналежними доказами і копії договорів про постачання ТОВ Фірма «ГОНГ» електроенергії, платіжні документи на спожиту електроенергію, оскільки вони не мають доказового значення інкримінованих ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Однак, такі висновки суду є непереконливими, оскільки відсутність на вказаних записах офіційного бланку ТОВ Фірма «ГОНГ», а також печаток та підписів посадових осіб вказаного підприємства може свідчити про внутрішньогосподарське використання цих записів для певних цілей керівництва, у т.ч. обвинувачених.  З цих записів вбачається системна діяльність підприємства із використання обладнання ТОВ Фірма «ГОНГ» саме для виробництва паливо-мастильних матеріалів, які відносяться до підакцизних товарів, оскільки міститься інформація про температуру випаровування у кожній ємкості, заповненість кожної ємкості сировиною, злив речовин із ємкостей та виготовленої продукції, тощо. Не надано відповідної оцінки платіжним документам за використану електроенергію, яка може свідчити про системну діяльність підприємства.

Крім того, судом визнано недопустимим доказом висновок експерта, оскільки при наданні висновку експерти використовували дані досліджень, проведених Випробувальним центром ДП «НДІННП «МАСМА», але в порушення ст. 10 Закону України «Про судову експертизу» суду не надано доказів, які вказують на їх освітній і кваліфікаційний рівні.

Крім того, судом вказано на неможливість встановлення яку саме рідину темного кольору надано на випробування до ДП «НДІННП «МАСМА» та чи є вона однорідною, з речовиною, наданою на дослідження експертам під час проведення експертизи. Разом з тим,  із вимог ст. 10 Закону України «Про судову експертизу» вбачається, що експерт не зобов’язаний долучати до висновку докази, які вказують на їх освітній і кваліфікаційний рівні та в подальшому надавати їх суду. Обвинувачення стверджує, що при призначенні вказаної експертизи слідчому надавалися усі необхідні документи на підтвердження повноважень. Суд не був позбавлений можливості перевірити компетентність і кваліфікацію експертів, якщо певні сумніви виникли, у спосіб, прийнятний для суду.

Крім того, при проведенні обшуку на ТОВ Фірма «ГОНГ» слідчим вилучалися та належним чином упаковувалися зразки речовин із ємкостей, розташованих на території підприємства, які в подальшому і надавалися на експертизу. Тому твердження суду про те, що на дослідження до ДП «НДІННП «МАСМА» надано інший зразок, ніж вилучено в ході обшуку, є непереконливим.

Також судом було зазначено, що стороною обвинувачення не надано доказів, які б свідчили про незаконне виготовлення саме підакцизних товарів, оскільки докази не містять відомостей про те, що обладнання розташоване за адресою: АДРЕСА_1, взагалі працездатне, та може бути використане для виробництва будь-яких підакцизних товарів. Разом з тим, обвинувачені не оспорювали факт придбання обладнання для переробки нафтопродуктів шляхом їх нагріву з метою випарювання води.

Не було враховано показання свідків (13 осіб), які пояснили, що з залучалися ОСОБА_1 та ОСОБА_2, без офіційного працевлаштування, для безпосереднього виробництва ПММ на базі в с.Орілька, та пояснили, що, з питань працевлаштування до них не звертались, заяви про прийняття на роботу не писали і трудові книжки не видавали. Суть роботи заводу полягала у випаровуванні води із перероблених нафтопродуктів, із яких в подальшому утворювались ПММ.

Жителі смт. Орілька, Лозівського району, будучи допитані у якості свідків пояснювали, що періодично на територію бази заїздили автомобілі з цистернами і у повітрі відчувався різкий запах.

Судом також не було взято до уваги рапорти оперативних працівників фіскальної служби, складених за результатами слідкування за цистерною, яка виїхала із ТОВ «Фірма Гонг» та заїхала на ТОВ «Прайд Оіл», у зв’язку з відсутністю дозволу про проведення негласних слідчих (розшукових) дій у виді спостереження за особою, річчю або місцем. Однак у вказаних рапортах міститься інформація про слідкування за цистерною, яка виїхала завантажена із ТОВ Фірма «Гонг» і заїхала на ТОВ «ПРАИД-ОІЛ», де відвантажилися.

Крім того, є незрозумілим, чому суд вважав, що експлуатація праці декількох працівників без будь-якого оформлення трудових відносин, що позбавляє робітників цілої низки трудових і соціальних гарантів, не мають грубого характеру та шкідливих наслідків.

Однобічність суджень суду першої інстанції перешкодила ухваленню в кримінальному провадженні законного та обґрунтованого рішення.

Отже, за результатами перевірки виправдувального вироку колегія суддів АСХО постановила скасувати вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.

Крім цього, з підстав невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження був випадок скасування Апеляційним судом Харківської області необґрунтованого  виправдувального вироку суду І інстанції з ухваленням нового вироку – яким особу було визнано винною.

Так, вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 29.06.2017р. ОСОБА_1 було визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України та виправдано у зв'язку з недоведеністю винуватості (Справа №644/4448/16-к).

Не погодившись з вироком виправданням ОСОБА_1, прокурор та потерпіла подали апеляційні скарги на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова.

Перевіряючи вищевказаний вирок, колегія суддів Апеляційного суду Харківської області встановила наступне.

Вироком суду встановлено та не ким з учасників судового провадження не оскаржується той факт, що ОСОБА_1, перебуваючи за кермом автомобіля порушив п.п.10.1,10.9 Правил дорожнього руху України, а також, що ОСОБА_2 перебуваючи в цеху №06 ДП завод «Електроважмаш» отримала тілесні ушкодження середнього та легкого ступеню тяжкості.

При цьому, з висновку комплексної судової авто-технічної та в галузі охорони праці та безпеки життєдіяльності експертизи усі вихідні дані якої було отримано із постанови слідчого, встановлено, що в даній ситуації водій автомобіля ОСОБА_1 повинен був діяти у відповідності з вимогами п.п.10.1,10.9 Правил дорожнього руху України і для цього у нього не було перешкод технічного характеру. В даній дорожньо-транспортній ситуації дії водія ОСОБА_1 не відповідали вимогам п.п.10.1,10.9 Правил дорожнього руху України і знаходились з технічної точки зору, в причинному зв'язку з виникненням даної пригоди. Порядок здійснення руху заднім ходом автомобіля під керуванням водія ОСОБА_1 по території цеху ДП завод «Електроважмаш» не відповідав вимогам п.1.34 Правил охорони праці на автомобільному транспорті. Причиною нещасного випадку з ОСОБА_2 є недотримання ОСОБА_1 вимог безпеки під час здійснення руху заднім ходом на автомобілі. В причинному зв'язку з настанням нещасного випадку з ОСОБА_2 знаходиться невиконання працівниками ДП завод «Електроважмаш» наступних вимог нормативних документів з охорони праці: водієм ОСОБА_1 - п. 1.34 Правил охорони праці на автомобільному транспорті, ст. 14 Закону України «Про охорону праці»; прибиральницею ОСОБА_2 - ст.14 Закону України «Про охорону праці».

Аналізуючи висновок суду першої інстанції про не належність зазначеного доказу по даній справі з тієї підстави, що у вищенаведеному висновку вказана дата події у резолютивній частині не відповідає даті вчинення ОСОБА_1 правопорушення, на думку колегії суддів суперечить вимогам чинного кримінального процесуального законодавства, завданням якого, згідно ч.2 КПК України є поряд з іншими - захист особи від кримінальних правопорушень.

Як вбачається з наведеного висновку комплексної експертизи експертами вказана вірна дата події. Крім того, там же вірно зазначені учасники події та автомобіль. Проте у висновку тієї ж експертизи поряд з правильно зазначеними учасниками події та автомобілем, замість «09.06.2015р.» вказано «09.07.2015р.» тобто наявна помилка у місяці. Оцінюючи дану обставину, колегія суддів враховує, що зазначена експертиза проведена на підставі постанови слідчого в якій зазначена дата 09.06.2015р., а з доданого до матеріалів кримінального провадження листа установи, яка проводила експертизу вбачається, що зазначена неточність у датах є технічною помилкою.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з тим, що неправильність у датах описової та резолютивної частини експертизи є звичайною опискою, к виправленню якої, законодавець не пред'являє жодних вимог, а тому це не може свідчити про неналежність цього доказу. Звідси, колегія суддів погоджується з доводами апелянтів, щодо визнання висновків комплексної судової авто-технічної та в галузі охорони праці та безпеки життєдіяльності належним доказом.

Крім того, позицію обвинуваченого, який свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочині не визнав, колегія суддів сприймає як спосіб захисту. Його ж показання про непричетність до завдання тілесного ушкодження ОСОБА_2 колегія суддів оцінює критично, вважаючи, що за встановлених обставин ОСОБА_1 дійсно міг не бачити момент поштовху потерпілої, яка вийшла на проїжджу частину, автомобілем.

Отже, за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків, колегія суддів приймає до уваги ті докази, що підтверджують показання ОСОБА_2 про обставини отримання нею тілесних ушкоджень, оскільки вважає їх правдивими і такими, що логічно узгоджуються між собою та доповнюють друг друга про обставини отримання ушкоджень потерпілою.

Оскільки ОСОБА_1, будучи особою, яка керує транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесне ушкодження то суд кваліфікує ці його дії за ч.1 ст.286 КК України.

Таким чином, колегія суддів встановила, що суд першої інстанції не взяв до уваги докази, які істотно впливають на його висновки (передбачене п.2 ч.1 ст.411 КПК України), а це у свою чергу відповідно до п.2 ч.1 ст.409 КПК України є підставою для скасування судового рішення з ухваленням нового.

За таких обставин, колегія суддів Апеляційного суду Харківської області  скасувала вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 29.06.2017р. відносно ОСОБА_1 та ухвалила новий. Визнала ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину передбаченому ч.1 ст.286 КК України і на підставі цього закону призначила йому покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) грн.

Як свідчать наведені вище статистичні дані, найбільше виправдувальних вироків у 2017 році Апеляційним судом Харківської області скасовувалось з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону (ст.412 КПК України)..

Так, з підстав порушення вимог ч.1 ст.412КПК України, колегія суддів Апеляційного суду Харківської області скасувала вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 11.11.2016р. відносно ОСОБА_1, виправданого за ч.2 ст.368 КК України, та призначила новий судовий розгляд у суді першої інстанції (Справа №642/824/13-к).

Підставами для прийняття такого рішення стали допущенні порушення норм кримінального процесуального права.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що вирок суду був ухвалений за наслідками дослідження у суді всіх представлених стороною обвинувачення доказів як то допиту свідків і дослідження долучених протоколів але суд відмовився їх оцінювати пославшись на неконкретність сформульованого обвинувачення на яке вказано в ухвалі Апеляційного суду Харківської області від 07.11.2014р.

Як випливає з ухвали апеляційного суду - апеляційний суд звернув увагу на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на редакційні зміни які відбулися на час ухвалення вироку у ст.368 КК України.

Редакційні зміни, у вказаній нормі, не змінили, за переконанням колегії суддів, суті протиправної поведінки за яку передбачене кримінальне покарання оскільки хабар – це незаконна винагорода матеріального характеру, що і є неправомірною вигодою.

Редакція закону на день вчинення інкримінованого злочину за ч.2 ст.368 КК України передбачала відповідальність за одержання хабара у значному розмірі у виді - штрафу від 750 до 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від 2 до 5 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю  на строк до 3 років.

У новій редакції, на яку звертав увагу АСХО у попередньому рішенні вказано, що вчинення діяння, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК - карається позбавленням волі на строк від 3 до 6 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років та зі спеціальною конфіскацією.

Питання правильності застосування кримінального закону при зміні законів передбачений ст.5 КК України. Так, ч.4 вказаної норми встановлює, що якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

На підставі наведеного, колегія суддів прийшла до висновку, що зміна закону про кримінальну відповідальність не звільняє суд від обов’язку дати оцінку дослідженим у суді доказам у встановленому кримінальним процесуальним кодексом порядку.

Іншим прикладом скасування виправдувального вироку з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону є справа №615/966/16-к за обвинуваченням ОСОБА_1, визнаної невинуватою в вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ст.118 КК України.

Валківський районний суд Харківської області, виправдовуючи ОСОБА_1, послався на те, що через різницю у фізичний силі, приналежність до жіночої статті, відсутність сторонніх осіб, до яких ОСОБА_1 могла звернутись за допомогою, остання не мала можливості уникнути насильства з боку ОСОБА_2 у конкретній обстановці. Зазначив, що ОСОБА_1 хоч і спричинила тяжку шкоду ОСОБА_2, проте ця шкода відповідала небезпечності посягання та обстановці захисту. Спричинивши ушкодження здоров’ю, шляхом нанесення удару ножем ОСОБА_2 обвинувачена діяла безальтернативно, тобто в межах необхідної оборони.

В обґрунтування виправдувального вироку суд першої інстанції послався на показання обвинуваченої про те, що вона оборонялася ножем, оскільки ОСОБА_2 погрожував їй вбивством.

При цьому суд виходив з того, що ці показання обвинуваченої не спростовані доказами.

Разом з тим, за показаннями обвинуваченої під час конфлікту був присутній єдиний свідок - її неповнолітній син ОСОБА_3.

Ці дані у показаннях обвинуваченої свідчили про наявність достатніх підстав вважати, що син обвинуваченої може дати показання, які мають значення для кримінального провадження - з’ясування питання знаходження чи не знаходження обвинуваченої у стані необхідної борони.

Однак, у порушення вимог ст.134 КПК України, суд не вжив заходів для виклику у судове засідання та не допитав як свідка ОСОБА_3 з метою перевірки показань обвинуваченої про її знаходження у стані необхідної оброни, у результаті чого залишилися недослідженими обставини, з’ясування яких мало істотне значення для ухвалення законного обґрунтованого та справедливого судового рішення

Крім цього, у порушення вимог п.1 ч.3 ст.374 КПК України, суд у мотивувальній частині вироку допустився суперечностей щодо підстав для виправдання обвинуваченої, зазначивши, що ОСОБА_1 підлягає виправданню, як за недоведеністю винуватості, так і за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, і при цьому не  зазначив мотивів, з яких відкидає докази обвинувачення.

Таким чином суд не вжив заходів до всебічного, повного та неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, тобто для встановлення фактів і обставин кримінального провадження і перевірки їх доказами, що згідно ч.1 ст.412 КПК України є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду ухвалила  вирок Валківського районного суду Харківської області від 10 березня 2017 року щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Колегія суддів Апеляційного суду Харківської області своєю ухвалою від 04.04.2017 року скасувала  вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 07.11.2016 р. щодо ОСОБА_1, виправданого за ч.1 ст.263 КК України, та направила справу на новий судовий розгляд у суд 1 інстанції.

Підставами для прийняття такого рішення стали також суттєві порушення кримінального процесуального закону, що відповідно до ч. 1 ст. 412 та ст. 415 КПК України є підставою для скасування прийнятого рішення та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Це наступні підстави для скасування вищезгаданого вироку.

Всупереч вимог ст. 374 КПК України, судом першої інстанції у вступній частині вироку не зазначено номер кримінального провадження, а також у резолютивній частині вироку судом не зазначено: рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили; рішення щодо речових доказів і документів. процесуальних витрат; строк і порядок набрання вироком законної сили та його оскарження порядок отримання копій вироку.

Також, судом першої інстанції у мотивувальній частині вироку зазначено підставою виправдання обвинуваченого ОСОБА_1 п.3 ч.1 ст.373 КПК України - у зв’язку із недоведеністю наявності в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.

Поряд з цим, у резолютивній частині вироку суд посилається на п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, хоча вказує підставою винесення відповідного рішення - у зв’язку із недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.

Окрім того, у мотивувальній та резолютивній частинах вироку судом зазначено, що кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв’язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати. Однак, КПК України, а саме ст.ст. 284, 373 КПК України, закриття кримінального провадження судом з вказаної підстави не передбачено.

Таким чином, враховуючи вище викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Окрім того, вирок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, а також судом першої інстанції не взято до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки.

Оцінивши показання свідків та дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до хибного висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.

Так, судом першої інстанції зазначено, що обвинувачений мав при собі 2 рюкзаки, посилаючись на показання самого обвинуваченого та фото- таблицю до протоколу огляду місця події. Однак, вказане твердження суду спростовується показаннями свідків та протоколом огляду місця події.

Також, судом першої інстанції у вироку зазначено, що факт вилучення предмету, схожого на гранату РГД-5 та запалу в рюкзаку обвинуваченого «свідки не бачили». Поряд з тим, це спростовується показаннями свідків, які надали чіткі показання, що бачили момент вилучення ОСОБА_2 гранати з рюкзака ОСОБА_1.

Крім того, судом при оцінці доказів не враховано те, що під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_1  свідомо змінював показання, надані в ході досудового розслідування, вносивши під час розгляду справи елементи невизначеності з метою уникнення кримінальної відповідальності, на що прокурором зверталась увага суду.

Судом зазначено, що стороною обвинувачення не доводились обставини придбання, зберігання, відсутність передбаченого законом дозволу на зберігання виявленої в ОСОБА_1 гранати та суду не надано відповідних доказів з цього приводу. Але, ОСОБА_1 факт виявлення корпусу гранати РГД-5 та запалу до неї саме в його рюкзаку не оспорювався, це також підтверджено відповідними показаннями свідків та протоколом огляду місця події, який визнано належним доказом.

Крім того, обвинувачений в судовому засіданні підтвердив, що виявлені в ході огляду місця події 26.07.2015 корпус гранати РГД-5 та запал до неї, останньому в установленому законом порядку не видавались, натомість, повідомив суду, що в зоні проведення антитерористичної операції носив та зберігав в своєму рюкзаку гранати, які за ним не були обліковані.

Також, судом зазначено, що стороною обвинувачення не доведено умисел ОСОБА_1 на вчинення протиправних дій у вигляді придбання, носіння та зберігання гранати.

Але судом не звернуто увагу на особу ОСОБА_1, який є дорослою, осудною, право- та дієздатною людиною, військовослужбовцем та проходив на протязі значного часу службу в зоні проведення антитерористичної операції, має навички поводження із боєприпасами такого типу та повідомив, що в зоні проведення АТО неодноразово використовував за призначенням зброю та боєприпаси, зокрема ручні гранати РГД-5.

Також, судом не надано належної оцінки обставинам виявлення гранати та запалу до неї у ОСОБА_1, з яких і випливає, що ОСОБА_1 до злочину готувався та розумів наслідки його вчинення.

Крім того, суд 1-ї інстанції у прийнятому вироку вказав у мотивувальній частині, що стороною обвинуваченого не доведена наявність в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України. Але в резолютивній частині зробив інші висновки, виправдав обвинуваченого за недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Наведене не відповідає вимогам ч. 1 ст. 373, ч.ч. 3,4 ст. 374 КПК України. Таким чином, суд у виправдувальному вироку допустив протиріччя між мотивувальною та резолютивною частиною у підставах винесення виправдувального вироку, що є недопустимим. В той же час районний суд вказав, що не підтверджується затримання обвинуваченого працівником міліції та не вбачає порушень права на захист обвинуваченого.

У 2017 році також був 1 випадок скасування виправдувального вироку суду першої інстанції з підстав порушення п.7 ч.2 ст.412КПК України – у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді І інстанції.        

Так, вироком Московського районного суду міста Харкова від 21 березня 2017 року ОСОБА_1, визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України, та виправдано (Справа № 640/11929/13-к).

За результатами перевірки виправдувального вироку, колегія суддів апеляційної інстанції ухвалила - вирок Московського районного суду міста Харкова скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Підставами для прийняття такого рішення стало те, що під час судового розгляду суд, враховуючи процесуальну  позицію обвинуваченого,  змінив порядок дослідження доказів  –  спочатку здійснив допит свідків, дослідження інших доказів, а  після цього допитав обвинуваченого,  –  який висловив свою версію отримання грошей, які були вилучені працівниками правоохоронних органів,  а саме про отримання позики у одного з допитаних свідків при певних обставинах. Зазначені показання суд не  перевірив шляхом додаткового, або  повторного допиту свідків і при цьому послався на них  у вироку,  як на об’єктивні відомості для виправдання обвинуваченого, що встановлені судом під час судового розгляду.

Суд, без дослідження зазначених обставин, перейшов одразу до судових дебатів, закінчивши в такий штучно спрощений  спосіб дослідження доказів. З урахуванням тієї обставини що при апеляційному розгляді обвинувачений та його захисник наполягали на існуванні обставин пов’язаних з версією щодо позики, а прокурор заперечував ці обставини, колегія суддів дійшла висновку про передчасність висновків суду та істотну неповноту, яка була допущена при судовому розгляді.

Аргументуючи висновок про виправдання обвинуваченого, суд фактично взяв до уваги лише версію сторони захисту, про те, що грошові кошти передавались обвинуваченому в якості позики, а не хабара, а також погодився з  суб’єктивними твердженнями сторони  захисту.

Крім цього, низка доказів сторони обвинувачення була відкинута судом, але стосовно показань зазначених свідків фактично судом не зазначені мотиви неврахування цих доказів. Замість цього суд навів своє суб’єктивне твердження, що показання свідків не спростовують показання обвинуваченого.

Поряд з цим, відповідно до акту про відсутність звукозапису на технічному носії від 26.07.2017 року, встановлено відсутність технічного звукозапису судових засідань від 25.09.2013 року – підготовче судове засідання, 19.04.2016 року, 11.12.2013 року та 06.08.2014 року – відкладення розгляду справи на іншу дату.

Як убачається з журналу судового засідання від 25.09.2013 року) в зазначеному судовому засіданні вирішувалося питання про виклик і допит свідків, розглядалося клопотання прокурора про продовження строку дії ухвали слідчого судді про відсторонення ОСОБА_1 від посади та клопотання захисника про відвід прокурору. 

Встановлення при апеляційному розгляді низки істотних процесуальних  порушень свідчить про  неналежне дотримання судом загальних засад кримінального провадження, що передбачені п.п. 2, 15,16, ч.1 ст.7 КПК України -  законність, безпосередність дослідження доказів, а також змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

 

 

  1. Висновки та пропозиції

 

Підводячи підсумки проведеного узагальнення, щодо причин скасування у 2017 році Апеляційним судом Харківської області виправдувальних вироків місцевих судів, необхідно зазначити, що найпоширенішими підставами скасування вироків районних судів залишаються істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Порівнюючи з попереднім звітним періодом - можна сказати, що у 2016 році також найбільш поширеними підставами скасування були істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

З метою зведення до мінімуму та недопущення у майбутньому випадків скасування виправдувальних вироків місцевих судів саме з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, суддям необхідно також постійно вдосконалювати рівень своїх професійних знань шляхом систематичного вивчення чинного законодавства України і судової практики інших судів, а також практики Європейського суду з прав людини, застосовуючи їх при розгляді кримінальних проваджень.

Для покращення зазначених показників, суддям при розгляді кримінальних проваджень слід більш предметно підходити до застосування норм кримінального та кримінально процесуального законодавства, всебічно повно, об’єктивно і ретельно досліджувати всі обставини кримінальних справ, постійно аналізувати причини скасування ухвалених рішень та обговорювати на нарадах і семінарах проблемні питання.

Також з метою недопущення скасування виправдувальних вироків суду першої інстанції з підстав вимог п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України (у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження) судам необхідно чітко дотримуватись Інструкції про порядок роботи з технічними засобами фіксування судового процесу (судового засідання).

За доцільне також було б зобов’язати місцеві суди перед передачею кримінального провадження до Апеляційного суду Харківської області обов’язково проводити перевірку компакт-диска з робочою копією фонограми засідання місцевого суду на предмет його справності і наявності на ньому всіх записів проведених судових засідань, про що зазначати в супровідному листі. За відсутності технічного носія інформації, запису судового засідання чи у разі його неналежної якості судовим колегіям Апеляційного суду Харківської області слід запровадити практику витребування з місцевого суду дубліката робочої копії технічного носія інформації;

 

Таким чином, вважаємо за необхідне:

  1. Обговорити матеріали узагальнення із суддями судової колегії у кримінальних справах Апеляційного суду Харківської області.
  2. Систематично вивчати результати перегляду Апеляційним судом Харківської області судових рішень, ухвалених місцевими судами м. Харкова і Харківської області та аналізувати причини їх скасування на що звертати увагу суддів місцевих судів.
  3. Рекомендувати головам місцевих судів:

- систематично аналізувати причини скасування судових рішень, приймати до уваги, із подальшим використанням у судовій практиці, правові позиції Апеляційного суду Харківської області та Верховного Суду України що викладені у рішеннях, ухвалених у справах з подібних правовідносин;

- здійснювати постійний моніторинг за судовою практикою Верховного Суду України з метою приведення своєї судової практики у відповідність із рішеннями Вищого суду, згідно вимог ст. 458 КПК України.

 

 

Аналіз підготували:

 

Суддя Апеляційного суду

Харківської області                                                           М.Є. Савенко

 

За участю відділу Статистики

та узагальнення судової практики                                  О.В. Луніної