Узагальненн застосування практики ЄСПЛ при розгляді кримінальних проваджень (справ) і справ про адміністративні правопорушення за 2017 рік

Узагальнення

судової практики застосування судами м. Харкова і Харківської області  та Апеляційним судом Харківської області при здійсненні судочинства з розгляду кримінальних проваджень (справ) і справ про адміністративні правопорушення рішень Європейського суду з прав людини та дотримання судовими інстанціями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у 2017 році.

 

 

ПЛАН:

Вступ.

1. Статистичні дані щодо загальної кількості рішень, ухвалених при розгляді кримінальних проваджень (справ) і справ про адміністративні правопорушення, місцевими судами м. Харкова і Харківської області та Апеляційним судом Харківської області, де були застосовані рішення Європейського суду з прав людини та дотримано Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
2. Аналіз практики місцевих судів м. Харкова та Харківської області щодо застосування рішень Європейського суду з прав людини та дотримання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду кримінальних проваджень (справ) і справ про адміністративні правопорушення.
3. Аналіз практики Апеляційного суду Харківської області щодо застосування рішень Європейського суду з прав людини та дотримання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду кримінальних проваджень (справ) і справ про адміністративні правопорушення.
4. Проблемні питання, висновки та пропозиції.

 

 

ВСТУП

Дане узагальнення проведено судовою палатою з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області (далі – АСХО) відповідно до плану роботи судової палати у кримінальних справах на І півріччя 2018 року.

Під час проведення узагальнення вивчались:

- інформація місцевих судів м.  Харкова і Харківської області;

- статистичні дані і рішення Апеляційного суду Харківської області щодо результатів перегляду рішень (вироків, ухвал, постанов) судів першої інстанції стосовно застосування рішень Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) та дотримання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенції) під час розгляду кримінальних проваджень (справ) і справ про адміністративні правопорушення.

Об’єктами дослідження були: рішення (вироки, ухвали, постанови) судів першої інстанції м. Харкова та Харківської області щодо вказаної вище тематики і ухвали Апеляційного суду Харківської області стосовно результатів перевірки рішень місцевих судів.

Відповідно до ст. 1 Конституції Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України).

Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-ІУ "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються вони у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Міжнародні договори України, які набрали чинності у встановленому законом порядку та встановлюють інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідних актах законодавства України, мають перевагу над внутрішньодержавними законодавчими актами. Однак у ч. 2 ст.  9 Конституції України встановлено, що укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Слід зазначити, що особливе місце серед міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, належить Конвенції, ратифікованій Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року,  Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції". Із моменту приєднання до Конвенції Україна взяла на себе низку зобов'язань у сфері захисту прав людини. Частиною таких зобов'язань відповідно до статей 32, 46 Конвенції є визнання Україною юрисдикції ЄСПЛ, яка поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, а також виконання остаточних рішень ЄСПЛ у справах проти України.

До недавнього часу правові позиції, створені прецедентними рішеннями Європейського суду з прав людини, не були обов’язковими для України, оскільки у вітчизняній правовій системі перше місце в ієрархії джерел права займав закон.

Однак, з метою врегулювання відносин, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконувати рішення ЄСПЛ проти України, усунення причини порушення Україною Конвенції, впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини та створення передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ Верховною Радою України прийнято Закон України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон № 3477-ІУ), у ст. 17 якого наголошується, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до річного звіту ЄСПЛ у 2017 році, Україна перебувала на третьому місці за кількістю випадків з виявленими порушеннями - після Росії (293 випадки) та Туреччини (99 випадків).

Протягом 2017 року від України до Європейського суду з прав людини надійшло 4387 нових скарг. Як зазначається у документі, ця цифра утричі менша, ніж у 2014 році. Для порівняння, у 2016 році було 8644 скарги, тобто майже вдвічі більше, ніж у 2017-му.

Посідання третього місця за кількістю випадків з виявленими правопорушеннями  свідчить про те, що в Україні ситуація з дотриманням і захистом прав людини не знаходиться на європейському рівні і потребує вдосконалення.

Негативним фактом також є те, що недоліки застосування кримінального процесуального законодавства України щодо порушення прав та основоположних свобод людини за статтями 3,5,6 Конвенції призводять також до фінансових втрат Державного бюджету України у зв'язку із виконанням рішень ЄСПЛ щодо відшкодування шкоди, завданої такими діями.

У зв’язку із вищенаведеним, узагальнення судової практики щодо дотримання судами у кримінальному та адміністративному судочинстві прав людини і громадянина в контексті норм Конвенції та практики ЄСПЛ є важливим, актуальним та необхідним.

 

 

1. Статистичні дані щодо загальної кількості рішень, ухвалених при розгляді кримінальних проваджень (справ) і справ про адміністративні правопорушення, місцевими судами м. Харкова і Харківської області та Апеляційним судом Харківської області, де були застосовані рішення Європейського суду з прав людини та дотримано Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналізуючи застосування практики Європейського суду з прав людини та дотримання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод місцевими судами м. Харкова і Харківської області та Апеляційним судом Харківської області при розгляді кримінальних проваджень (справ) та справ про адміністративні правопорушення встановлено, що в порівнянні з 2016 роком  у 2017 році значно збільшилась кількість  рішень (постанов, ухвал, вироків) місцевих та апеляційного судів, які містили посилання на рішення Європейського суду та норми Конвенції.     

Так, у 2016 році з 37 місцевих  судів Харкова та Харківської області -29 місцеві суди при розгляді  кримінальних проваджень (справ), а також справ в порядку адміністративного судочинства (по КАСу) застосовували практику ЄСПЛ та посилались на норми Конвенції.

Місцевими судами у 2016 році було ухвалено -721 рішень по вказаним категоріям судочинства. Апеляційний суд Харківської області  при перевірці  за апеляційними скаргами рішень місцевих судів   у - 173  випадках  також застосовував практику Європейського суду та посилався норми зазначеної Конвенції.

 У 2017 року –32 місцевих суди  при розгляді  кримінальних проваджень, різних клопотань слідчих, а також розгляді справ в порядку адміністративного судочинства (по КАСу) ухвалили –2135                                                                                                          рішень, по яких застосовували практику Європейського суду з прав людини та посилались на норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.  

Таким чином, за 2017 рік місцевими судами м.  Харкова та Харківської області було винесено на 1414 рішень (в яких було застосовано практику ЄСПЛ та були посилання на норми Конвенції) більше, ніж за 2016 рік.

  Всі 9 районних судів м. Харкова застосовували судову практику ЄСПЛ та норми Конвенції: Дзержинський районний суд-295 рішень, Київський районний суд -255 рішень, Комінтернівський районний суд -134 рішення, Ленінський районний суд –150 рішень, Московський районний суд – 119 рішень, Жовтневий районний суд –55 рішень, Орджонікідзевський районний суд -43  рішення, Фрунзенський районний суд – 115 рішень та Червонозаводський районний суд -236 рішень.

З  місцевих судів Харківської області  зазначену судову практику та Конвенцію застосовували 23 суди: Балаклійський -2 рішення, Барвінківський –9 рішень, Близнюківський –10 рішень, Богодухівський –11 рішень, Борівський -7 рішень, Валківський –3 рішення, Великобурлуцький – 3 рішення, Вовчанський -79 рішень, Дворічанський -5 рішень,  Дергачівський – 90 рішень, Зміївський – 16 рішень, Ізюмський -58 рішень, Кегичівський -2 рішення, Красноградський –28 рішень, Краснокутський –8 рішень, Куп’янський -12 рішень, Лозівський – 39 рішень, Люботинський -1 рішення, Нововодолазький -8 рішень,  Первомайський -28 рішень, Сахновщинський    –2 рішення, Харківський –285 рішень, Чугуївський -27 рішень.

В рішеннях Зачепилівського районного суду Харківської області, Золочівського районного суду Харківської області, Коломацького районного суду Харківської області, Печенізького районного суду Харківської області та Шевченківського районного суду Харківської області - не було застосовано практику Європейського суду з прав людини та не здійснювались посилання на норми Конвенції.

Апеляційний суд Харківської області  у 2017 році, під час перевірки вироків, ухвал та постанов судів І інстанції  по кримінальним провадженням (справам) та справам про адміністративні правопорушення, посилався на практику ЄСПЛ та норми Конвенції у -416  своїх рішеннях. З них -138 рішень по кримінальним справам (провадженням) і -278 рішень по справам про адміністративні правопорушення..

 

 

2. Аналіз практики місцевих судів м. Харкова та Харківської області щодо застосування рішень Європейського суду з прав людини та дотримання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду кримінальних проваджень (справ) і справ про адміністративні правопорушення.

Вивчення та аналіз  прийнятих  місцевими судами рішень показали, що у 2017 році судді у більшості випадків застосовували практику Європейського суду з прав людини та посилались на норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  при розгляді різних клопотань слідчих за кримінальними провадженнями.

Крім цього, суди застосовували практику ЄСПЛ і посилалися на норми Конвенції також при винесення вироків та під час вирішення інших питань, що виникають під час розгляду кримінальних проваджень.

Так, наприклад, у Дзержинському районному суді м. Харкова досить часто судді посилались на рішення Європейського суду з прав людини при вирішенні питання про відвід чи самовідвід.

Як приклад, можна навести ухвалу від 25.08.2018 по справі №638/12655/17, якою відмовлено в задоволенні заяви захисника про відвід слідчого судді. В обґрунтування своїх доводів, суд посилався на ч.5 ст.9 КПК України, відповідно до якої кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Також суд зазначив, що відповідно до положення статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», визначено дві вимоги щодо безсторонності суду: по-перше бути об'єктивно вільним від упередженості чи зацікавленості у результаті розгляду справи, по-друге, бути об'єктивно безстороннім - тобто суд повинен гарантувати виключення будь-якого обґрунтованого сумніву в його безсторонності.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб'єктивний та об'єктивний аспект. Так у справі «Гаусшильдт проти Данії», «Мироненко і Мартиненко проти України» зазначається, що наявність безсторонності, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції, має визначатися за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. Щодо суб'єктивної складової даного поняття, то у справі «Гаусшильдт проти Данії» вказано, що потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з'являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з'являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об'єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі. У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (рішення у справі «Мироненко і Мартиненко проти України»).

Також, у рішеннях «Білуха проти України», «Ветштайн проти Швейцарії» ЄСПЛ наголошує, що важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов’язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід.

Що стосується справ про адміністративні правопорушення, то судді Дзержинського районного суду м. Харкова не так часто при розгляді справ використовували практику Європейського суду з прав людини. Найчастіше судді посилались на рішення Європейського суду та Конвенцію про захист прав і основоположних свобод при розгляді справ про притягнення до адміністративної відповідальності особи за ст.130 КУпАП, тобто керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Так, при розгляді справи №638/782/17 про притягнення до адміністративної відповідальності громадянина Марокко ОСОБА_1 за ч.2 ст.130 КУпАП, адвокат ОСОБИ_1 не погодився з протоколом про адміністративне правопорушення. Вказав на те, що при складені протоколу про адміністративне правопорушення порушенні права його підзахисного, оскільки протокол складено українською мовою, а він російською та українською мовами не володіє, в той час як послуг перекладача працівники поліції не забезпечили.

Суд дійшов висновку, що клопотання підлягає задоволенню, а провадження по справі закриттю на підставі п.1 ст.247 КУпАП. При цьому суддя зазначив, що Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод право кожного обвинуваченого на переклад мовою, якою володіє особа, розглядається як невід’ємна складова права на захист (параграф 3 ст. 6 Конвенції).

Крім того, суддя вказав, що Європейський Суд з прав людини має сталу практику щодо розгляду справ із дотриманням права на допомогу перекладача як однієї зі складових прав обвинуваченого на захист, у контексті дотримання права на справедливий судовий розгляд, що зафіксовано у декількох рішеннях цього Суду, зокрема: «В контексті права на справедливий судовий розгляд, гарантованого ст.6-3, підпункт (е) означає, що обвинувачений, який не розуміє мови, що використовується, або не розмовляє на ній, має право на безоплатну допомогу перекладача для письмового або усного перекладу всіх документів чи заяв по порушеній проти нього справі, що необхідні йому для розуміння того, що відбувається, та гарантувати його права» (Справа Шабельник проти Україн)

При розгляді справи про адміністративне правопорушення №  638/6173/17 за адміністративним матеріалом, що надійшов із Управління захисту економіки в Харківській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України, відносно ОСОБА_1, який працює на посаді судді Господарського суду Харківської області про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 172-6 Кодексу України, судом також було застосовано практику Європейського суду з прав людини.

У даній справі суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 172-6 КУпАП, є необґрунтованою.

У протоколі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА1, відсутні будь-які дані про форму вини, в даному випадку наявність прямого умислу. Матеріали справи не містять відомостей, які б вказували на те, що ОСОБА_1, подавши повідомлення про суттєві зміни майнового стану 05.10.2016 року, мав умисел на порушення вимог фінансового контролю чи переслідував будь-який корупційний інтерес.

При вирішенні даного спору суд звернувся до практики ЄСПЛ та зазначив, що у рішенні від 20 жовтня 2011 року «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникнути виконання своїх обов’язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Жовтневий районний суд м. Харкова досить активно застосовує положення п. 72 рішення Європейського суду по справі «Ухань проти України» в комплексі зі ст.3 Конвенції. в яких закріплено покладення на державу обов’язку захисту фізичного здоров’я осіб, позбавлених волі, зокрема, шляхом надання необхідної медичної допомоги.

Як приклади, можна навести дві справи за клопотаннями заарештованого (Справи №№ 639/568/17, 639/2031/17). Інший приклад - провадження за клопотанням (скаргою) адвоката ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 (Справа № 639/1220/17). В даних випадках слідчі судді зобов’язували установу виконання покарань забезпечувати проходження медичного обстеження та лікування ув’язненого.

При розгляді справ про адміністративні правопорушення застосування вимог Конвенції та практики Європейського суду було не так поширено.

При цьому в усіх випадках зазначалося, що відповідно до практики Європейського суду, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов’язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов’язки, а у зв’язку з тим, що особи, які притягувалися до адміністративної відповідальності, будучи належним чином повідомленими про час та місце судового засідання, згідно положень ст. ст. 268,272-2 КУпАП, не з’являлися, суд вирішував справу за їх відсутністю.

Як приклад, можна навести справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130, ст. 124 КУпАП (справа № 639/1660/17).

Судді Київського районного суду м. Харкова застосували практику ЄСПЛ та Конвенції, як під час вирішення питання щодо обрання, зміни, продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час досудового слідства, так і під час судового провадження. Серед іншого, судді Київського райсуду також застосовували практику ЄСПЛ при вирішенні питання про призначення кримінального провадження до судового розгляду.

Так, при продовженні міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вже на стадії судового слідства, судом враховувалась практика Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення «Лабіта проти Італії», згідно якого тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи (Справи №№ 640/6749/15, 640/3141/17 та ін.).

Застосування практики Європейського суду з прав людини мало місце і під розгляду іншої категорії справ.

При розгляді клопотань щодо арешту майна або його скасування у кримінальному провадженні слідчі судді застосовували статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, яка гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.

Крім того, судді вказували, що відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі «АГОСІ проти Об'єднаного Королівства»). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування. У справі Раймондо проти Італії, в яких заявники скаржилася на контроль за використанням власності в зв'язку з провадженням кримінального розслідування, не знайшовши у цьому випадку порушення ст. 1 протоколу № 1, Суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань (п.35). (Справи №№640/13581/16-к, 640/8581/17, 640/6366/17, 640/6252/17).

Що ж стосується застосування суддями Київського районного суду м.  Харкова практики Європейського суду з прав людини під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, то така практика є незначною.

При цьому, в усіх випадках справи стосувались притягнення особи до адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП та при мотивуванні рішення суду були застосовані рішення по справам «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, «Беркгай проти Туреччини» від 08 лютого 2001 року, «Лавенте проти Латвії» від 07 листопада 2002 року, в яких неодноразово вказувалось, що оцінюючи докази суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростованих презумпцій, (Справи №№ 640/3474/17, 640/6499/17, 640/4075/17).

В Комінтернівському районному суді м. Харкова судді, даючи  оцінку використання засудженим наданого йому права на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, ухвалюючи рішення про встановлення графіку ознайомлення з матеріалами справи приймають до уваги ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (Справа № 641/1248/17).

Під час ухвалення рішень по справам про адміністративні правопорушення судді Комінтернівського районного суду м. Харкова посилались на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України», в якому наголошується, що сторони в розумінні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Так, постановою від 06.12.2017 року по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 173 КУпАП, вказану особу було притягнуто до адміністративної відповідальності. Мотивами прийняття такого рішення суд зазначив те, що ОСОБА_1 у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення був повідомлен належним чином, причини неявки суду не повідомив. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошується, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (Справа №641/7895/17).

Аналіз практики Ленінського  районного суду м. Харкова з досліджуваних категорій справ свідчить про те, що суддями вищезазначеного суду найчастіше застосовуються рішення ЄСПЛ: «Корнєв і Карпенко проти України», «Пономарьов проти України», «Кобець проти України».

Так, наприклад, при розгляді клопотання про проведення огляду житлового приміщення (Справа №642/1403/17) слідчий суддя Ленінського районного суду м.  Харкова зазначив в ухвалі, що Конвенція про захист прав людини і основних свобод пред'являє досить високі вимоги для такого обмеження прав, як проведення обшуку. Відповідно до п. 2 ст. 8 Конвенції не допускається втручання з боку державних органів у здійснення права на недоторканність житла, за винятком втручання, передбаченого законом і необхідного в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки і суспільного спокою, економічного благополуччя країни, з метою запобігання безладу чи злочинів, для охорони здоров'я, моральності чи захисту прав і свобод інших осіб. В справі «Жан Пера ван Россема проти Бельгії»  суд вказав, що рішення про проведення обшуку повинно обов'язково встановлювати межі, щоб санкціоноване ним втручання не відносилось цілком на розсуд слідчих органів. Суд зауважив, що в даній справі в рішенні про проведення обшуку слід би було вказати корисні для слідства докази, на пошук яких слідчі повинні були направити свої зусилля при обшуку. Будь-яке рішення про обшук повинно містити мінімальне число вказівок, які обмежують об'єм влади, і надають можливість перевірити чи були дотримані межі слідчих дій. За результатами розгляду клопотання слідчий суддя надав дозвіл на проведення огляду саме для виявлення наркотичних, психотропних засобів та тих предметів, які використовуються для виготовлення наркотичних засобів.

Ленінським районним судом м. Харкова застосовувалась практика ЄСПЛ і щодо відшкодування моральної шкоди потерпілому від злочину, який передбаченого ч.1 ст. 121 КК України (Справа №642/3330/16к).

Відповідно до ст.ст. 23, 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Виходячи з положень ч.5 ст.9 КПК України, суд враховує практику Європейського Суду, зокрема рішення Abdulaziz,Cabales and Balkandali v. United Kingdom, де враховано, що деякі форми моральної шкоди, зокрема емоційні страждання, за своєю природою не завжди можуть бути доведені чимось конкретним.

Під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, судді Ленінського районного суду м. Харкова застосовують як практику Європейського суду з прав людини так і посилаються на норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так у адміністративній справі про вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП (справа №642/7780/16) норми ЄСПЛ та Конвенції застосовувались судом під час вирішення питання щодо відкладення розгляду справи у зв’язку з хворобою правопорушника.

Суд дійшов висновку, що у зв’язку з цією обставиною розгляд даної справи у відсутності особи, що притягається до адміністративної відповідальності, позбавив би його можливості реалізувати в суді передбачені законом (ст. 268 КУпАП) права, зокрема: права давати пояснення, надавати докази, заявляти клопотання, користуватися юридичною допомогою тощо, що порушило б не тільки процесуальний закон, а й вимоги Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо забезпечення рівності та змагальності сторін, що випливає із практики Європейського Суду з прав людини ( Рішення у справах «Надточій проти України»,«Гурепка проти України», «Лучанінова проти України» та ін. Зокрема, у справі «Гурепка проти України», заявник за аналогічних обставин стверджував, що його було позбавлено можливості особисто брати участь у розгляді своєї справи. Суд у цій справі нагадував, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Суд визнав що у провадженнях в адміністративній справі щодо заявника не забезпечувалися важливі процедурні гарантії і що, враховуючи обставини справи, ці процедурні недоліки були достатньо серйозними, аби ставити під сумнів справедливість провадження, та констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Судді Московського районного суду м. Харкова також застосовували практику Європейського суду з прав людини та норми Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, наприклад, Московський районним судом м. Харкова було застосовано практику ЄСПЛ під час винесення вироку по кримінальному провадженню № 643/10692/16-К відносно ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України. У вищевказаному вироку застосовувалось рішення ЄСПЛ «Хорнкасл та інші проти Об’єднаного Королівства. Так, суд прийняв як доказ письмові покази потерпілого, який помер до початку судового слідства по вказаній справі з причин, не пов’язаних зі злочином, скоєним відносно нього, оскільки це є поважною причиною неявки в судове засідання та по справі зібрані інші докази, які дали можливість суду оцінити їх в сукупності.

Найчастіше посилання на Конвенцію та практику Європейського суду при розгляді справ про адміністративне правопорушення застосовується суддями при направленні справ про адміністративне правопорушення органу, який склав протокол з підстав недоставлення до суду для участі у розгляді справи правопорушників (у разі строку розгляду справи терміном в 1 добу згідно вимог ст. 277 КУпАП та обов’язковості присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності відповідно до вимог ст. 268 КУпАП).

Наприклад, по справі про адміністративне правопорушення №  643/8240/16-п відносно ОСОБА_1 за ст. 173 КУпАП, суд посилався на гарантію особі права на свободу та особисту недоторканість, а також права на справедливий і публічний розгляд його справи, закріплені в Конвенції, при направленні справи до органу, який склав протокол про адміністративне правопорушення для належного оформлення в зв’язку з ненаданням доказів про сповіщення правопорушника про розгляд справи в суді та недоставленням правопорушника до суду для участі у розгляді справи.

В Орджонікідзевеькому районному суді м. Харкова, рішення із застосуванням практики ЄСПЛ та норм Конвенції, ухвалювались здебільшого під час постановлення ухвал про продовження строків перебування під вартою (40 ухвал із 43 рішень).

По кримінальному провадженню (Справа №644/9758/16-к) за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, п. 1. б ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п. 1, б ч. 2 ст. 115 КК України, було задоволено клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою і відмовлено у клопотанні обвинуваченого.

До такого висновку суд дійшов виходячи з матеріалів судового провадження, згідно якого ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів - розбійного нападу, пов'язаного з заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, замаху на умисне вбивство людини та умисному вбивстві двох людей.

Погоджуючись із доводами сторони захисту та обвинуваченого, що сама по собі тяжкість інкримінованого правопорушення не може бути підставою для обрання запобіжного заходу, суд зазначив, що з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовується відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеної Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод у правовій позиції рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», а відповідно до правової позиції ЄСПЛ у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», факти, що викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня. необхідного для засудження чи навіть для пред'явлення обвинувачення, оскільки це є задачею наступних етапів кримінального процесу.

Стосовно ризиків, передбачених ст. 177 КПК - обґрунтованість цього ризику полягала у можливості призначення йому покарання у вигляді позбавлення волі, в тому числі довічного позбавлення волі, що могло викликати загрозу втечі обвинуваченого саме такий підхід викладено у правовій позиції рішення ЕСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії»; наявним є ризик можливого впливу на потерпілих та свідків з боку обвинуваченого, що у своїй сукупності свідчили про те, що більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, буде недостатнім для забезпечення запобігання зазначених ризиків, а тому строк дії обраного у відношенні обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання його під вартою підлягав продовженню.

Разом з тим, у 2017 року Орджонікідзевський райсуд не посилався на практику ЄСПЛ під час розгляду справ про адміністративні правопорушення.

Практику ЄСПЛ судді Фрунзенського районного суду м. Харкова використовували, зокрема, і при ухваленні виправдувальних вироків.

Так, при ухваленні вироку від 29 травня 2017 року по кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України (справа №  645/2377/14-к) суд при оцінці доказів послався на практику ЄСПЛ та зазначив, що стороною обвинувачення надані докази, вихідними даними для яких слугували відомості, отримані від ОСОБА_1 в якості свідка, хоча відповідно до рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 кожній особі, зокрема свідку, під час допиту в органах дізнання чи досудового слідства та особам при наданні пояснень у державних органах, має бути забезпечена реальна можливість отримувати правову допомогу для захисту від можливого порушення права не давати показань або пояснень щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, які можуть бути використані у кримінальному процесі для доведення обвинувачення зазначених осіб.

Такий висновок підтверджує і практика Європейського суду з прав людини у рішеннях - «Яременко проти України», «Луценко проти України» та «Шабельник проти України», по яких суд визнав, що використання показань осіб, які вони давали як свідки без участі адвоката чи іншого фахівця у галузі права для доведення вини у вчиненні злочину ними (свідками) або їх співучасниками є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У справах «Луценко проти України», «Шабельник проти України», Європейський суд визнав, що права захисту були обмежені через порушення гарантій самовикриття й зобов'язав державу провести новий судовий розгляд цієї справи.

У справах про адміністративні правопорушення суд протягом звітного періоду застосовував здебільшого такі рішення ЄСПЛ: «Олександр Волков проти України», «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства», «Р1Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства», «Пономарьов проти України».

Наприклад, при закритті провадження у справі про адміністративне правопорушення №645/6522/15-п у відношенні ОСОБА_1 за ч.2 ст.172-5 КУпАП, судом застосовувались вище перелічені рішення в контексті значення строків давності.

Червонозаводський районний суд м. Харкова застосовував практику ЄСПЛ та посилався на норми Конвенції, серед іншого, під час розгляду скарг на постанови слідчих Прокуратури Харківської області про відмову у визнанні потерпілим (Справи №№  646/4845/17; 646/5385/17).

В судовому засіданні з розгляду кримінального провадження №646/4845/17 за скаргою ОСОБА_1 на постанову слідчого прокуратури Харківської області про відмову у визнанні потерпілим та про закриття кримінального провадження, суд задовольняючи ухвалу посилався на рішення ЄСПЛ у справі «Шевченко проти України» (п.74), «Трубніков проти Росії» (п.93) (виключення заявника з провадження шляхом неподання йому статусу жертви суперечить звичайній практиці, оскільки він позбавлений можливості приймати участь в ході розслідування).

Судді Червонозаводського районного суду м. Харкова в своїх ухвалах посилалися і на норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

По справі № 646/759/17 задовольняючи клопотанням ОСОБА_1 про встановленню строків досудового розслідування та проведення процесуальних дій суд посилався на ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод {кожен чиї права та свободи, визнані і цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження ) та на ст.6 Конвенції {кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення).

Досить поширеним є абстрактне посилання на практику ЄСПЛ без вказівок на конкретне рішення міжнародного судового органу.

По справам про адміністративні правопорушення судді Червонозаводського районного суду м. Харкова також, при винесенні постанов, застосовують рішення Європейського суду з прав людини.

Наприклад, в справі № 646/12372/16-п про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1,  суд при розгляді матеріалів, також застосовував рішення ЄСПЛ від 26.09.2006 року «Грабчук проти України» (у разі закриття провадження по справі з нереабілітуючих обставин, питання про доведеність вини особи не вирішується).

У 2017 року місцеві суди Харківської області також  застосовували практику Європейського суду з прав людини та посилались на норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У Балаклійському районному суді Харківської області протягом звітного періоду лише у 2 кримінальних проваджень було застосовано рішення ЄСПЛ та здійснено посилання на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, під час розгляду клопотання слідчого про надання дозволу на обшук (Справа № 610/2610/17) слідчий просив «надати дозвіл на проведення обшуку земельної ділянки, житлового будинку та господарсько-побутових будівель, з метою відшукування знарядь та засобів вчинення злочину, що мають значення для встановлення істини під час проведення досудового розслідування.

Розглянувши вказане клопотання суд у своїй ухвалі застосував рішення Європейського суду з прав людини «Смирнов проти Росії» і вказав, що невизначене формулювання обсягу обшуку дало органу влади на власний розсуд вирішувати, які матеріали підлягають вилученню, що призвело до вилучення, крім документів, які стосуються справи, деяких особистих речей. Європейський суд з прав людини зазначив, що відсутність вказівки на конкретну мету обшуку є порушенням ст.6 Конвенції.

Аналогічна позиція ЄСПЛ міститься в рішенні від 15 липня 2003 року у справі «Ернст та інші проти Бельгії», де вказано, що ордер на проведення обшуку не містив інформації щодо мети проведення обшуку та про предмети, що підлягають вилученню. Таким чином, слідчих було наділено широкими повноваженнями, обшуки не були пропорційними.

Відповідно до ч.2 ст.235 КПК ухвала про дозвіл на обшук повинна містити відомості по речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.

Тому, в даній ситуації повністю відмовлено у задоволені клопотання.

За вказаний період в постановах про адміністративні правопорушення не застосовувалась практика рішень ЄСПЛ.

Барвінківський районний суд Харківської області протягом звітного періоду виніс 9 судових рішення із застосуванням практики ЄСПЛ та з посиланням на норми Конвенції, при тому сім з них винесено під час обрання запобіжного заходу.

Також судом було застосовано практику Європейського суду з прав людини під час розгляду скарги на постанову слідчого про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні. Так у рішеннях по справам «Шевченко проти України» (п.74), «Трубніков проти Росії» (п.93)) вбачається, що виключення заявника з провадження шляхом ненадання йому статусу жертви суперечить звичайній практиці, оскільки він позбавлений можливості приймати участь в ході розслідування.

Під час розгляду справ про адміністративні правопорушення посилання на рішення ЄСПЛ та застосування норм Конвенції по захист прав людини і основоположних свобод не здійснювалось.

Суддями Близнюківському районному суді Харківської області у 2017 році застосовувались рішення Європейського суду з прав людини та здійснювались посилання на Конвенцію, як у кримінальних провадженнях так і в справах про адміністративні правопорушення.

Для прикладу, суддя при розгляді кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 в ухвалі від 07 червня 2017 року (Справа №612/268/17) про залучення перекладача із знанням російської та української мови, оскільки він не в повній мірі володіє українською мовою, послався в тому числі і на ст. 5 Конвенції.

У постанові Близнюківського районного суду Харківської області про самовідвід при розгляді справи № 612/85/17 щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за 1 ст.130, ч.1 ст. 124, ст. 122-4 КУпАП суддями Лобановською С.М., Масло С.П. та Морозом О.І. в ухвалах, від 10 лютого 2017 року, 14 лютого 2017 року та 13 березня 2017 року було застосовано ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» та вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Проаналізувавши статистичні дані Богодухівського районного суду Харківської області за 2017 рік було встановлено, що за досліджуваний період рішення ЄСПЛ застосовувались при розгляді клопотань слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та при розгляді адміністративних матеріалів про притягнення осіб до адміністративної відповідальності.

При розгляді клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом було враховано практику Європейського суду з прав людини, сформульовану в рішенні «Лабіта проти Італії», згідно якого тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи, національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини. Також суд враховував, правову позицію, викладену у п. 80 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Марченко проти України», згідно якої, при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів. При цьому, суд врахувавши дані про особу та статтю за якою вона обвинувачується, прийшов до висновку про необхідність продовження (Справа № 627/60/17).

Іншим прикладом посилання на рішення Європейського суду є застосування таких рішень під час розгляду справ про адміністративні правопорушення (Справа №613/825/17). При ухваленні судового рішення судді посилались на рішення Європейського суду у справах «Малофеева проти Росії» та «Карелін проти Росії», де ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Борівський районний суд Харківської області протягом звітного періоду також посилався на рішення ЄСПЛ та Конвенцію при розгляді кримінальних проваджень.

 Так, під час призначення ОСОБА_1 покарання, яке б на думку суду  було необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів, судом було здійснено посилання на положення ст.6 Конвенції, якою встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом  (Справа №614/238/17).

У 2017 році не було справ про адміністративні правопорушення, в яких застосовувались рішення ЄСПЛ та були посилання на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод.

Протягом звітного періоду Валківський районний суд Харківської області посилався на практику ЄСПЛ та норми Конвенції лише під час постановлення ухвал у кримінальних провадженнях.

У справах про адміністративні правопорушення рішення Європейського суду з прав людини та норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не застосовувались.

В тому числі судом було застосовано рішення ЄСПЛ під час вирішення питання щодо ознайомлення засудженого з матеріалами кримінального провадження (Справа №  615/340/15-к). Суд послався: на Рішення Конституційного Суду України №1-рп/2012 від 18.01.2012 р. (справа про ознайомлення обвинуваченого і захисника з матеріалами кримінальної справи), Рішення ЄСПЛ у справі "Корнєв і Карпенко проти України" при визначенні адекватності часу та можливостей, які необхідні обвинуваченому для підготовки захисту, суд враховує конкретні обставини справи, її складність, обсяг матеріалів справи, який було пред'явлено для ознайомлення, обсяг матеріалів, з якими необхідно ознайомитись, тощо.

Зокрема, у наведеній справі Європейський суд з прав людини наголосив, що пункт 3(b) статті 6 Конвенції гарантує обвинуваченому "мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту", а отже, ця гарантія означає, що підготовка основного захисту в його інтересах охоплює все, що є "необхідним" для підготовки основного розгляду справи судом. Обвинувачений повинен мати можливість організувати свій захист належним чином і без обмежень можливості надання суду, який розглядає справу, всіх відповідних аргументів захисту і, таким чином, вплинути на результат провадження. Питання адекватності часу та можливостей, наданих обвинуваченому, слід вирішувати в контексті обставин кожної конкретної справи.

За результатами розгляду, суд постановив  припинити ознайомлення засудженого ОСОБА_1 з матеріалами кримінального провадження.

 

Розглядаючи скаргу представника ОСОБА_1 на постанову слідчого про закриття кримінального провадження по факту невиконання службовими особами Валківського об’єднаного УПФУ Харківської області рішення Апеляційного суду Харківської області від 29.07.2010 року щодо перерахунку та виплати додаткової пенсії ОСОБА_1 (Справа № 615/1525/16) слідчий суддя наголосив, що Європейський суд з прав людини вже неодноразово зазначив, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватись, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (зокрема, у рішеннях у справах "Аррас та інші проти Італії", "Сухобоков проти Росії").

Великобурлуцький районний суд Харківської області протягом звітного періоду застосовував практику ЄСПЛ та дотримувався Конвенції під час вирішення питання щодо обрання міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та під час продовження строків тримання під вартою.

Розглядаючи питання доцільності продовження дії запобіжного заходу щодо обвинуваченого у виді тримання під вартою, суд застосував положення п.3 ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, згідно з якою кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку чи звільнення з-під варти. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду.

Відповідно до практики ЄСПЛ, доцільність продовження строків тримання під вартою, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу (рішення «Єлоев проти України», «Фельдман проти України») (Справа № 617/406/17)..

У 2017 році Великобурлуцьким районним судом практика ЄСПЛ та норми Конвенції при розгляді справ про адміністративні правопорушення не застосовувались.

Вовчанський районний суд Харківської області у 2017 році при розгляді кримінальних проваджень (справ) застосовував рішення ЄСПЛ у 63 своїх рішеннях.

Так, в ухвалі від 15.05.2017 року у справі № 617/420/17, вказано: «що при вирішенні питання про залучення перекладача визначальним є впевненість суду, що обвинувачений дійсно не володіє, або недостатньо володіє державною мовою. Хоча закон не встановлює критеріїв, за якими суд має визначитись в цьому питанні, але певну ясність вносить практика ЄСПЛ. Так, в справі «К. Проти Франції», Європейській суд з прав людини дійшов наступного висновку: «Заявник стверджує, що трибунал не дав. йому дозволу на користування послугами перекладача, щоб він міг вести свій захист британською мовою». «... Як видно з рішення трибуналу, заявник народився і здобув освіту у Франції і йому не було важко розуміти й спілкуватися французькою мовою, якою вели провадження в суді. Конвенційне право на допомогу перекладача, що міститься в підпункті (е) пункту 3 статті 6, очевидно, застосовне тільки в тому випадку, коли обвинувачений не розуміє мови, використовуваної в суді, чи не розмовляє нею».

При розгляді справ про адміністративні порушення за аналогічний період також було здійснено посилання на норми Конвенції та застосовано рішення ЄСПЛ.

Зокрема, у постанові від 19 червня 2017 року у справі № 617/703/17 під час встановлення належності та допустимості доказів вказано: Європейський суд з прав людини притримується у своїх рішеннях позиції, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення «Коробов проти України»), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»

Слідчі судді Дворічанського районного суду Харківської області у 2017 році застосовували рішення ЄСПЛ лише під час розгляду клопотань слідчих про застосування запобіжного заходу.

Так. наприклад, ухвалою суду по справі № 618/813/17 під час розгляду клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя послався на правову позицію Європейського суду з прав людини. Відповідно до неї у всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів (рішення у справах «Вранчев проти Сербії» від 23 вересня 2008 року, «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, «Буров проти України» від 17 березня 2011 року, «Цигоній проти України» від 24 листопада 2011 року).

У 2017 році Дворічанським районним судом практика ЄСПЛ та норми Конвенції при розгляді справ про адміністративні правопорушення не застосовувались.

Судді Дергачівського районного суду Харківської області застосовували практику ЄСПЛ та дотримувались норм Конвенції  здебільшого під час розгляду клопотань слідчого, прокурора, сторони кримінального провадження та в порядку виконання судових рішень.

Так, наприклад, розглядаючи питання зарахування строку попереднього ув’язнення у строк покарання відносно ОСОБА_1, суддя враховував рішення Європейського суду з прав людини «Лавентс проти Латвії», «Верітас проти України», «Сокуренко та Стригун проти України», в яких визначено, що термін «суд, встановлений законом» поширюється не лише на правову основу створення чи законності існування суду, але й на положення щодо його компетенції та повноважень і на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність (Справа № 619/1405/17).

Судді Зміївського районного суду Харківської області також дотримуються вимог ст.ст.3, 5, 6 Конвенції та посилаються на її норми, як у кримінальних провадженнях так і в справах про адміністративні правопорушення.

З метою дотримання права на захист (за наявності клопотання обвинуваченого) суд приймає рішення про призначення захисника.

Наприклад, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, ухвалою суду від 09.02.2017 року залучено захисника через регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Луганській та Харківській областях. Ухвалюючи рішення суд посилався на п. 3 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод де вказано, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: - захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя (Справа № 621/233/17).

Судді Ізюмського міськрайонного суду Хрківської області у 2017 році постійно застосовували практику ЄСПЛ та дотримувались норм Конвенції.

У кримінальних провадженнях суд здебільшого посилався на рішення ЄСПЛ під час розгляду клопотань прокурорів про застосування, продовження або зміну запобіжних заходів. Це були такі рішення: «Ілійков проти Болгарії», «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Москаленко проти України», «Штегмюллер проти Австрії», «Харченко проти України».

Під час визнання осіб винними у вчиненні адміністративних правопорушень, судді Ізюмського міськрайонного суду Харківської області у своїх постановах застосовували наступні рішення Європейського суду з прав людини: «Пономарьов проти України», «Олександр Шевченко проти України»,  «Трух проти України».

Встановлено, що у Кегичівському районному суді Харківської області за вказаний період розглянуто одне клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1, яка підозрюється у тому, що вона скоїла кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України та справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст.ст.124, 122-4 КУпАП, в яких є посилання на рішення Європейського суду з прав людини.

Під час задоволення клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (Справа № 624/800/17) було застосовано рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України», «W проти Швейцарії», «Воляник проти України» в частині раціональності та допустимості підстав для взяття й утримання особи під вартою.

У справі про адміністративне правопорушення суддя взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Олександр Волков проти України») в частині наявності підстав для закриття провадження у справі за закінченням строків накладення адміністративного стягнення (Справа №624/469/16-п) .

Судді Красноградського районного суду Харківської області дотримуються Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та застосовують правові позиції викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини здебільшого при винесенні ухвал про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Було застосовано рішення ЄСПЛ та норми Конвенції і під час ухвалення вироку.

Так, розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження (Справа № 626/198/17) за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та ОСОБА_2  у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України, суддя виніс вирок з урахуванням позиції ЄСПЛ, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним та пропорційним скоєному (справи «Бакланов проти Росії»; «Фрізен проти Росії»; «Ісмайлова проти Росії»).

Суддями Красноградського районного суду Харківської області протягом звітного періоду було застосовано рішення ЄСПЛ і під час винесення постанов по адміністративним правопорушенням.

Наприклад, суддя, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1,2 ст. 172-7 КУпАП, крім норм національного законодавства застосував також принцип «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України». Застосування такого принципу було здійснено в контексті встановлення належності та допустимості доказів (Справа № 626/836/17).

 В Краснокутському районному суді Харківської області протягом 2017 року перебувало вісім кримінальних проваджень, під час розгляду яких  в ухвалах про обрання чи продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою застосовувались Конвенція та рішення Європейського суду з прав людини.

Суд застосовував рішення ЄСПЛ під час визначення терміну «обґрунтована підозра». Рішеннями на які посилався Краснокутський районний суд під час постановлення ухвал були: Нечипорук, Йонкало проти України», «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», «Мюррей проти Сполученого Королівства».

Під час розгляду справ про адміністративні правопорушення Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини суддями вищезазначеного суду не застосовувалися.

 В ході дослідження наданої Куп’янським міськрайонним суд Харківської області інформації, встановлено, що протягом 2017 року були здійснені посилання на рішення ЄСПЛ та норми Конвенції, як під час продовження строків тримання під вартою так і під час ухвалення вироків, проведення допитів неповнолітніх свідків, ознайомлення засудженого з матеріалами справи, поверненні обвинувального акту прокурору.

Так,  при розгляді 2 клопотань по одному кримінальному провадженню про проведення допиту неповнолітніх свідків, слідчим суддею Куп’янського міськрайонного суду, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Авшар проти Туреччини» та «Кобець проти України», було відмовлено у задоволенні обох клопотань, оскільки матеріали кримінального провадження містять інформацію про допит вищезазначених свідків, а також у зв’язку із тим, що суду не було наведено жодних обставин, які свідчили б про наявність підстав для проведення повторного допиту неповнолітнього свідка (Справа №628/242/16-к).

Справ про адміністративні правопорушенням з посиланням на рішення ЄСПЛ та положення Конвенції протягом 2017 року в провадженні Куп’янського міськрайонного суду не перебувало.

Судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області у своїх судових рішеннях застосовували рішення Європейського суду та здійснювали посилання на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод тільки під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

При постановленні ухвал, суд посилався на норми Конвенції та на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Абрамян проти Росії», «Нечипорук. Йокало проти України», «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», «Мюррей проти Сполученого Королівства». «Фераррі-Браво проти Іалії» стосовно виправданості застосування арешту або тримання під вартою.

У 2017 році в Лозівському міськрайонному суді Харківської області при розгляді справ про адміністративні правопорушення в судових рішеннях не застосовувались рішення ЄСПЛ та Конвенції про захист прав людини.

При вивченні і узагальненні застосування суддями Люботинського міського суду Харківської області практики Європейського суду з прав людини слід зазначити, що у 2017 році посилання на рішення ЄСПЛ при ухваленні рішень було тільки у одному кримінальному провадженні. У справах про адміністративні правопорушення посилання на рішення ЄСПЛ та норми Конвенції не було.

У вищевказаному кримінальному провадженні прокурору було повернено обвинувальний акт відносно неповнолітніх ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_9, обвинувачених у вчиненні кримінальних злочинів, передбачених ч.2 ст. 186, ч.2 ст. 187 КК України.

В реєстрі матеріалів досудового розслідування, що додається до обвинувального акту, не було зазначено про залучення законних представників неповнолітніх обвинувачених.

Відтак, суд зазначив, що відсутність сформульованого обвинувачення є не лише прямим порушенням ч.2 ст. 291 КПК України щодо змісту обвинувального акту, але і вказує на порушення права обвинувачених на захист та створює підґрунтя для порушення права особи на справедливий судовий розгляд в контексті положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що неодноразово констатовано Європейським судом із прав людини у рішеннях «Камасінскі проти Австрії», «Матточіа проти Італії», «Пелісьє та Сассі проти Франції» та інших.

Суддями Нововодолазького районного суду Харківської області посилання на ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод здійснювалось під час постановлення ухвал за скаргами на бездіяльність слідчого та ухвали про відвід слідчому.

Також судом було застосовано норми Конвенції та рішення ЄСПЛ під час винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення пов’язаного з корупцією, передбаченого ч. 2 ст.172-6 КУпАП. Судом здійснено посилання на ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку; а також на рішення ЄСПЛ «Щокін проти України» в частині визначеності концепції якості закону.

Як свідчить аналіз інформації, наданої Первомайським міськрайонним судом Харківської області у 2017 році суддями при прийнятті рішень у кримінальному судочинстві були застосовані висновки рішень Європейського суду з прав людини та положення Конвенції.

Наприклад, суддею Первомайського міськрайонного суду Харківської області при постановленні ухвали від 08.02.2017 року про припинення ознайомлення засудженого з матеріалами кримінального провадження було констатовано, що засуджений недобросовісно користується (зловживає) своїми процесуальними правами, явно затягуючи ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. При постановленні зазначеної ухвали, суддею, крім норм національного законодавства, було застосовано рішення ЄСПЛ у справі «Корнєв і Карпенко проти України», зокрема, що при визначенні адекватності часу та можливостей, які необхідні обвинуваченому для підготовки захисту, суд враховує конкретні обставини справи, її складність, обсяг матеріалів справи, який було пред'явлено для ознайомлення, обсяг матеріалів, з якими необхідно ознайомитись, тощо (Справа № 632/13 88/15-к).

При розгляді справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.164 КУпАП (632/821/17), суд, враховуючи практику ЄСПЛ, зокрема, посилаючись на рішення у справах «Лучанінова проти України», та «Вєренцов проти України», прийшов до висновку, що накладення на правопорушника більш тяжкого адміністративного стягнення на підставі загальної норми за наявності спеціальної норми, що передбачає менш суворе покарання за те саме діяння, призведе не просто до недотримання сформульованого ЄСПЛ принципу «передбачуваності» закону, але й потягне за собою порушення правил, що міститься в ч. 1 ст.7 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», а саме: «не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення», а тому закрив провадження у цій справі, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст.164 КУпАП України..

Відповідно до статистичних даних, які були надіслані Сахновщинським районним судом Харківської області за 2017 рік, було виявлено що у провадженні суду при розгляді 1 кримінального провадження (справа №634/76/17) застосовано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод. По вказаному провадженню було винесено 2 ухвали із застосуванням норм Конвенції. Цими ухвалами вирішувалось питання щодо відводів суддів. Суд, досліджуючи наявність підстав для задоволення заяв про відвід, які надійшли від учасників провадження, застосував не тільки норми національного законодавства, а і послався на вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на справедливий суд.

Інших випадків застосування норм ЄСПЛ або дотримання Конвенції не було.

Упродовж 2017 року практика Європейського суду з прав людини була застосована суддями і Харківського районного суду Харківської області при розгляді кримінальних проваджень (справ).

Найбільш поширеними випадками застосування практики ЄСПЛ під час здійснення правосуддя по кримінальних справах є обрання, продовження, зміна чи скасування запобіжних заходів.

Так, під час постановлення даної категорії ухвал судді посилаються на рішення ЄСПЛ у справі «Лабіта проти Італії» та «Марченко проти України».

При ухваленні вироків найбільш поширеними випадками застосування практики ЄСПЛ є вирішення питання щодо законності застосування негласних слідчих (розшукових) дій.

При цьому суд виходить із правової позиції, висловленої Європейським судом з прав людини у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 року (остаточне - 17.06.2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)».

При розгляді справ про адміністративні правопорушення судді Харківського районного суду Харківської області посилаються на рішення ЄСПЛ при винесенні постанов про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв’язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Виносячи такі постанови, суд керується рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Грабчук проти України», відповідно до змісту якого у разі закриття провадження по справі з нереабілітуючих обставин, питання про доведеність вини особи не вирішується, суд не вирішує питання щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчинення адміністративного правопорушення в зв'язку з закриттям провадження по справі. Також здійснюється посилання на рішення у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» стосовно визначення поняття «позовна давність» (Наприклад справа №635/2238/17).

Аналізуючи практику застосування Європейського суду з прав людини та дотримання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у першому півріччі 2017 році в Чугуївському міському суді Харківської області, встановлено, що судді при розгляді кримінальних проваджень застосовували практику Європейського суду з прав людини.

Так, при ухваленні вироку по кримінальному провадженню (Справа №636/126/17), за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України, суд застосував практику Європейського суду з прав людини. Судом встановлено, що 23 березня 2015 року рядовий ОСОБА_1 виявив небажання проходити військову службу та вирішив самовільно залишити місце дислокації військової частини польова пошта В6250. 26 червня 2015 року рядовий ОСОБА_1 самостійно повернувся до військової частини польова пошта В6250 та приступив до виконання своїх службових обов'язків.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Європейський суд) передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. Як у справі «Бакланов проти Росії», так і у справі «Фрізен проти Росії» Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

Суд врахував вказані у вироку обставини та практику Європейського суду щодо призначення покарання і призначив покарання у виді позбавлення волі строком 3 (три) роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання було звільнено, встановлено випробування з іспитовим строком 1 рік та з покладенням, відповідно до п. 2, 3 ст. 76 КК України, обов'язків.

При розгляді справ про адміністративні правопорушення судді не застосовували практику Європейського суду з прав людини.

Наведені вище приклади застосування місцевими судами м. Харкова та Харківської області положень Конвенції та рішень Європейського суду не є всеосяжним та вичерпним. Однак, вони свідчать про те, що суди можуть забезпечувати справедливий судовий захист.

 

 

3. Аналіз практики Апеляційного суду Харківської області щодо застосування рішень Європейського суду з прав людини та дотримання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду кримінальних проваджень (справ) і справ про адміністративні правопорушення.

Аналізуючи стан дотримання Апеляційним судом Харківської області Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  та застосування норм Європейського суду з прав людини встановлено, що при розгляді кримінальних проваджень (справ) судді використовують у своїй практиці положення Конвенції і рішення ЄСПЛ, застосовуючи прямі посилання на такі джерела права в судових рішеннях.

Так, наприклад,  під час постановлення ухвали від 19.12.2017 року по кримінальному провадженні №11-кп/790/775/17, за клопотанням обвинувачених про зміну запобіжного заходу, колегія суддів АСХО застосовувала практику Європейського суду з прав людини в частині визначення можливості зупинення набрання вироком законної сили у випадку подання апеляційних скарг.

За результатами розгляду апеляційної скарги, наведене у клопотанні обвинуваченого твердження про зупинення виконання вироку Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 21.12.2016 року, в частині встановленого в ньому строку дії запобіжного заходу до настання певної події внаслідок подання на судове рішення апеляційних скарг, у сенсі ч.1 ст.400 КПК України, суд визнав безпідставним.

При постановленні ухвали про відмову у задоволенні клопотання обвинувачених, колегія суддів АСХО застосувала рішення «Яковенко проти України» де зазначено, що, починаючи з дати постановлення вироку, навіть, якщо він ще не набрав законної сили і його можна оскаржити, підсудний вважається таким, що перебуває під вартою «після засудження компетентним судом», тобто у розумінні підпункту «а» пункту 1 ст. 5 Конвенції на законних підставах.

У цьому рішенні Європейський суд наголосив, що навіть якщо національне законодавство передбачає, що вирок набирає законної сили лише після завершення розгляду справи судами усіх інстанцій, попереднє ув'язнення у розумінні положень Конвенції закінчується зі встановленням вини та призначенням покарання судом першої інстанції.

У такому випадку судовий контроль за позбавленням свободи, що вимагається згідно ст. 5 Конвенції, вважається вже інкорпорованим у постановлений вирок та призначене покарання, а питання щодо законності такого тримання під вартою можуть бути переглянуті лише, коли виникають нові обставини.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Хлєбнік проти України» констатовано, що оскільки заявник затриманий після засудження компетентним судом, а тривалість затримання не перевищувала строку покарання, то з погляду національного законодавства воно було законним.

Системний аналіз викладеного свідчить про те, що тримання особи під вартою за наявності вироку суду, який хоча і не набрав законної сили, однак яким особі призначено покарання у виді реального позбавлення волі, є таким, що в повному обсязі відповідає принципам законності, пропорційності та не є свавільним.

Колегія суддів апеляційної інстанції перевіряючи вирок  Дергачівського районного суду Харківської області від 14.06.2016 р. стосовно ОСОБА_1, засудженого  за ч.2 ст.307 КК України на 8 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його власністю, також при постановленні ухвали застосувала норми Конвенції та рішення ЄСПЛ.

Досліджуючи  матеріали кримінального провадження, журнал судового засідання та технічний запис судового засідання,  колегія суддів встановила, що у порушення вимог ч.1 ст.348 КПК України, головуючий суду першої інстанції не роз’яснив ОСОБА_1 суті обвинувачення, чим було порушено право обвинуваченого на захист.

Постановляючи ухвалу, колегія суддів АСХО вказала, що роз’яснення судом суті обвинувачення ще до початку судового розгляду дозволить обвинуваченому підготуватися до захисту і його рішення буде обдуманим та обґрунтованим.

Зазначене закріплено в п.п. «а» «б»  ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод,  де зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення, мати достатньо часу і можливостей для підготовки свого захисту.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі “Абрамян проти Росії” від 09 жовтня 2008 року, зазначено, що відповідно до п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно приділяти особливу увагу роз’ясненню обвинувачення особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Право бути проінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, що вказано в рішенні ЄСПЛ по справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», а також «Далос проти Угорщини».

За результатами перевірки вироку суду першої інстанції колегія суддів Апеляційного суду вирішила вирок Дергачівського районного суду Харківської області щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції (провадження № 11-кп/790/486/17).

Ще одним прикладом застосування Апеляційним судом Харківської області рішення ЄСПЛ є кримінальне провадження  № 11-кп/790/1202/17. У вказаному провадженні колегія суддів, перевіряючи вирок Красноградського районного суду  Харківської області стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2, встановила порушення норм кримінального процесуального законодавства.

Ці порушення полягали у врахуванні угод про примирення  під час призначення покарання ОСОБА_1. Районним судом  не перевірено угоду на відповідність закону, покарання ОСОБА_1 призначено у вигляді обмеження волі, яке не може бути застосовано до нього як до інваліда 2 групи.

Під час постановлення своєї ухвали суд апеляційної інстанції вказав, що з огляду на практику Європейського Суду з прав людини, якщо національний суд припустився процесуальної помилки, яка позначилася на справедливості відповідного судового розгляду, і після цього не виправив її, у такому випадку матиме місце порушення статті 6 Конвенції (справа «Леоні проти Італії»).

За результатами перегляду вироку суду першої інстанції колегія суддів Апеляційного суду Харківської області вирішила вирок Красноградського районного суду Харківської області від 27 лютого 2017 року у відношенні ОСОБА_1 скасувати та в цій частині призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції, виділивши матеріали в окреме провадження.

Судді судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області застосовували норми Конвенції і під час постановлення ухвал про відмову у відкритті провадження.

Так, наприклад, судом апеляційної інстанції було застосовано норми Конвенції під час постановлення ухвали про відмову у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 (провадження №11-сс/790/2105/17).

Як встановив Апеляційний суд Харківської області, ОСОБА_2 звернувся до слідчого судді зі скаргою на бездіяльність прокурора Лозівської місцевої прокуратури Харківської області, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви про кримінальне правопорушення.

Оскарження ухвал слідчого судді за наслідками розгляду такої скарги не передбачено нормами КПК України (ч.3 ст.307, ч.ч.1, 2 ст.309 КПК України), про що зазначено у резолютивній частині ухвали слідчого судді.

У зв’язку з цим, суд апеляційної інстанції зазначив,  що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право звернення до суду. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Рішення ЄСПЛ  та норми Конвенції  в суді апеляційної інстанції, як і в суді першої інстанції, здебільшого застосовуються під час вирішення питання про обрання запобіжного заходу.

Наприклад, у провадженні №11-сс/790/952/17 розглядалась апеляція захисника на ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області. Вказаною ухвалою було задоволено  клопотання, про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_1, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в Харківській установі виконання покарань управління ДПС України в Харківській області (№27).

Задовольняючи клопотання слідчого про застосування до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя дійшов висновку про обґрунтованість повідомленої ОСОБА_1 підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.296, ч.1 ст.122, ч.2 ст.190, ч.1 ст.353 КК України, та вважав встановленим існування ризиків, передбачених п.п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, на які посилався слідчий в своєму клопотанні.

Колегія суддів Апеляційного суду Харківської області, перевіряючи ухвалу суду першої інстанції, застосувала практику ЄСПЛ, згідно з якою суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Більш того, у п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» - Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов’язана мати докази, достатні для пред’явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов’язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред’явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».,

За результатами перевірки ухвали суду першої інстанції колегія суддів АСХО вирішила апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді міськрайонного суду від 24.05.2017 року без змін.

Рішення Європейського суду з прав людини та норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовувались суддями АСХО і під час перегляду в апеляційному порядку справ про адміністративні правопорушення.

Так, постановою Апеляційного суду Харківської області у  провадженні №33/790/666/17 було  апеляційну скаргу ОСОБА_1  залишено без задоволення, а постанову Чугуївського міського суду Харківської області від 28 квітня 2017 року залишено без змін.

По вказаній справі ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.  Постановою Чугуївського міського суду Харківської області ОСОБА_1, визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Не погодившись з постановою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в обґрунтування якої зазначив, що постанова суду підлягає скасуванню, оскільки суд всупереч вимог зазначених ст. 268 КУпАП розглянув справу у відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та без належного сповіщення про дату та місце судового розгляду.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновків, що вказана апеляційна скарга не підлягає задоволенню. В обґрунтування свого рішення суд також застосував рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України», де наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

 

4. Проблемні питання, висновки та пропозиції.

Підсумовуючи практику розгляду суддями місцевих судів м. Харкова і Харківської області, а також Апеляційним судом Харківської області  кримінальних проваджень (справ) та справ про адміністративні правопорушення можна зробити висновок, що судді в цілому дотримуються вимог статей 3,5,6 Конвенції та готові до практичного впровадження підходів і позицій ЄСПЛ.

Необхідно зазначити, що судді місцевих судів м. Харкова і Харківської області, а також Апеляційного суду Харківської області у 2017 році в основному застосовували практику Європейського суду з прав людини та положення Конвенції при розгляді різних клопотань слідчих органів, установ та заяв обвинувачених і  інших учасників процесу, також ними було застосовано практику Європейського суду при  ухваленні вироків чи постанов.

Разом з тим, застосовуючи практику ЄСПЛ, судді не завжди чітко й однозначно розуміють, у чому полягає правовий зміст такого застосування. Тому досить поширеним у діяльності суддів є абстрактне посилання на практику ЄСПЛ без вказівок на конкретне рішення міжнародного судового органу. Часто в судових рішеннях міститься посилання на конкретне рішення ЄСПЛ, але без зазначення співвідносності його з нормами національного права й обставинами конкретної справи.

Вказані недоліки здебільшого виникають через відсутність у суддів часу для ретельного вивчення практики Європейського суду та великого навантаження, яке існує в судах у зв’язку зі зменшенням кількості працюючих суддів.

Також слід зазначити, що безперечно, для доречного та найкращого застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно знання практики Європейського суду з прав людини, який не тільки дає зразок застосування тієї чи іншої статті, але й тлумачить кожне поняття. Проте, судді, які хочуть застосувати рішення Європейського суду в своїй практиці, змушені постійно слідкувати за рішеннями Європейського суду. Але такий постійний моніторинг вимагає значних зусиль навіть для фахівців в цій галузі.

Тому однією з причин таких проблем є забезпечення суддів опублікованим перекладом повних текстів рішень. Так, згідно ст.18 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди мають використовувати офіційний переклад рішення Суду, що надрукований у офіційному виданні, або, за відсутності перекладу, оригінальним текстом. Обов’язок з виконання вказаної функції покладається на державний орган, відповідальний за організаційно-матеріальне забезпечення судів. Станом на сьогодні забезпечення місцевих судів м.  Харкова і Харківської області, а також Апеляційним судом Харківської області  офіційними перекладами рішень Суду відсутнє.

В той же час, у квітні 2018 року було підписано Копенгагенську декларацію, яка повинна продовжити реформування і подальше втілення в національне законодавство держав-членів - Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вона закликає держав-членів продовжувати посилювати впроваджувати Конвенцію на національному рівні відповідно до попередніх декларацій

В тому числі Копенгагенська декларація передбачає необхідність надання пріоритету професійній підготовці, зокрема суддів, прокурорів та інших державних службовців, а також просвітницької діяльності щодо Конвенції та прецедентного права Суду з метою розвитку знань та досвіду національних органів влади та судів щодо застосування Конвенції на національному рівні.

Дуже важливим для всіх судів України є і обіцяне Копенгагенською декларацією сприяння перекладу прецедентного права Суду та правових матеріалів на відповідні мови, що сприяє більш широкому розумінню принципів та стандартів Конвенції.

Отже, можна сподіватися, що невдовзі будуть подолані проблеми, які наразі існують при застосуванні рішень ЄСПЛ та дотриманні норм Конвенції під час здійснення судочинства з розгляду кримінальних проваджень (справ) та справ про адміністративні правопорушення,.

В цілому можна зазначити, що з кожним роком місцеві суди м. Харкова та Харківської області, а також Апеляційний суд Харківської області під час ухвалення рішень у кримінальних провадженнях (справах), а  також справах про адміністративні правопорушеннях, дедалі більше застосовують рішення Європейського суду з прав людини  та посилаються на норми Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Треба зазначити, що це позитивно позначається на ефективності та справедливості правосуддя при розгляді кримінальних проваджень (справ) та справ про адміністративні правопорушення. Отже, судді як Апеляційного суду Харківської області, так і місцевих судів м. Харкова та Харківської області готові для подальшого впровадження підходів і позицій Європейського суду з прав людини. Також судді можуть забезпечувати справедливий судовий захист, що спрямовується на:

• встановлення балансу між наявністю у людини прав і свобод, з одного боку, та розумінням і дотриманням цих прав державою з іншого;
• відправлення правосуддя на такому рівні, який би гарантував кожній людині при визначенні її прав та обов’язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення право на справедливий судовий розгляд;
• надання потерпілій стороні справедливої сатисфакції.  

 

За результатами проведеного узагальнення вважаю за необхідне:    

1. Обговорити дане узагальнення із суддями судової колегії у кримінальних справах апеляційного суду Харківської області;
2. З метою покращення стану роботи - довести до відома результати узагальнення до голів всіх місцевих судів м. Харкова та Харківської області.

Узагальнення підготовлено Судовою колегію судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Харківської області за участю відділу статистики та узагальнення судової практики.

Виконавці:

Суддя судової палати з розгляду

кримінальних справ Апеляційного

суду Харківської області                                                        Протасов В.І.                                         

                                                                                                                

Від відділу статистики та

узагальнення судової практики                                                 Луніна О.В.