Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Узагальнення
судової практики причин скасування Верховним Судом судових рішень, постановлених Апеляційним судом Харківської області
у І півріччі 2018 року.
ПЛАН:
Вступ.
ВСТУП
Дане узагальнення проведено судовою палатою з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду (далі – ХАС) відповідно до плану роботи судової палати з розгляду кримінальних справ на жовтень-грудень 2018 року.
Під час проведення узагальнення вивчалась судова практика Верховного Суду щодо перегляду у І півріччі 2018 року рішень (вироків та ухвал) Апеляційного суду Харківської області за касаційними скаргами учасників процесу.
Важливою умовою забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду є передбачена кримінальним процесуальним законом можливість перевірки законності та обґрунтованості судових рішень судами вищих інстанцій.
Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень згідно із ст. 129 Конституції України є одним із принципів судочинства.
Обов’язковою умовою прийняття законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення є неухильне дотримання вимог кримінального процесуального законодавства в процесі судового розгляду.
Рішення про скасування або про зміну судового рішення приймається судом апеляційної інстанції з урахуванням характеру допущених судом першої інстанції порушень та фактичних обставин справи в межах перегляду судом апеляційної інстанції.
Апеляційні суди, як суди факту і права, повинні враховувати, що на стадії апеляційного перегляду має закінчуватися кримінальне провадження.
Судом касаційної інстанції в Україні є Верховний Суд, який відповідно до ст. 125 Конституції України, є найвищим судом у системі судоустрою України.
В касаційному порядку розгляд кримінального провадження здійснюється колегією суддів Кримінального касаційного суду Верховного Суду, як встановлено ч. 5 ст. 31 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК). У визначених цим Кодексом випадках кримінальне провадження в касаційному порядку здійснюється судовою палатою Касаційного кримінального суду (палатою), об’єднаною палатою Касаційного кримінального суду (об’єднаною палатою) або Великою Палатою Верховного Суду (Великою Палатою).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Васильєв проти України» (заява № 11370/02) від 21 червня 2007 року «повноваження судів вищої інстанції переглядати справи повинне використовуватись для виправлення судових помилок та неправильності у здійсненні правосуддя, а не для проведення нового розгляду справи. Перегляд справи не повинен розглядатися як замаскована апеляція, а сама лише можливість існування двох точок зору на предмет не є підставою для повторного розгляду справи. Відхилення від цього принципу виправдане лише в тому випадку, коли воно здійснене як зумовлене обставинами значного та непереборного характеру».
При цьому, на сьогоднішній день учасники кримінального процесу дедалі більше реалізують передбачені чинним законодавством можливості та механізми апеляційного і касаційного оскарження судових рішень.
Всього у І півріччі 2018 року Колегіями суддів Судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду за касаційними скаргами учасників процесу було перевірено –64 рішення Апеляційного суду Харківської області разом з рішеннями місцевих судів. З них – 14 вироки апеляційного суду і – 50 ухвали апеляційного суду.
За результатами перевірки зазначеної кількості рішень апеляційного суду, суддями судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду було залишено без змін – 9 вироків апеляційної інстанції та - 25 ухвал апеляційного суду.
Скасовано – 3 вироки та - 20 ухвал Апеляційного суду Харківської області. У тому числі у І півріччі 2018 року -1 ухвала АСХО була скасована разом з -1 вироком місцевого суду.
Змінено - 2 вироки та -3 ухвали суду апеляційної інстанції.
Закрито касаційних проваджень за апеляційними скаргами на - 2 ухвали Апеляційного суду Харківської області.
Нажаль, відомості з досліджуваного питання окремо за І півріччя 2017 року відсутні (наявні лише за 2017 рік в цілому). У зв’язку з цим порівняння кількісних показників, перевірених у касаційному порядку рішень Апеляційного суду Харківської області, за І півріччя 2017 року і І півріччя 2018 року здійснити не має можливості.
Апеляційного суду Харківської області з наведенням прикладів судової практики Верховного Суду.
Відповідно до ч.1 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є:
1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;
2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність;
3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Аналізуючи судову практику Верховного Суду під час перевірки вироків Апеляційного суду Харківської області у І півріччі 2018 року встановлено, що серед 3-х вироків. які були скасовані в касаційному порядку - 2 вироки було ухвалено у 2017 році, а 1 вирок – у 2016 році.
Підставами скасування цих 3-х вироків, ухвалених апеляційним судом стали як істотне порушення вимог кримінально процесуального закону, (п.1 ч.1 ст.438 КПК України), так і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, (п.2 ч.1 ст.438 КПК України). Крім того вироки апеляційного суду, касаційна інстанція скасовувала серед двох вище перелічених причин також із підстав невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого (п.3 ч.1 ст.438 КПК України).
Вироком Апеляційного суду Харківської області від 13 грудня 2016 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в частині призначеного ОСОБА_2 покарання скасовано та ухвалено свій, яким йому обрано покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців. На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом повного приєднання невідбутої частини покарання за вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 10 січня 2014 року, остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців зі сплатою штрафу в розмірі 1700 грн., який відповідно до ст. 72 КК України виконувати самостійно. В решті вирок суду першої інстанції, включаючи застосування статей 75, 76 КК України щодо ОСОБА_2, залишено без зміни. Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк його попереднього ув’язнення.
Перевіряючи вирок Апеляційного суду Харківської області, колегія суддів Верховного Суду встановила, що суд апеляційної інстанції скасував вирок місцевого суду з огляду на те, що при призначенні ОСОБА_2 покарання, судом першої інстанції не було враховано наявність у нього повністю невідбутого покарання за вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 10 січня 2014 року. Крім того, апеляційний суд при призначені покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу ОСОБА_2 і обставини, які пом'якшують покарання, що вже були враховані судом першої інстанції при застосуванні положень ст. 75 КК України.
Крім цього, скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначення покарання щодо ОСОБА_2 апеляційний суд постановив лише один процесуальний документ у формі вироку, в якому одночасно виклав рішення про призначення ОСОБА_2 покарання за сукупністю вироків та залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1, хоча повинен був постановити рішення про залишення без зміни вироку суду першої інстанції останньому у формі ухвали.
Також, колегія суддів Верховного Суду встановила, що зі змісту резолютивної частини вироку апеляційного суду вбачається, що ним взагалі не зазначено рішення по суті вимог апеляційних скарг прокурора та засудженого ОСОБА_1, що порушує положення ст. 429 КПК України.
При цьому, колегія суддів Верховного Суду зазначила, що, вирішуючи питання про призначення ОСОБА_2 покарання слід мати на увазі, що за тих самих даних про особу засудженого та обставин, які пом'якшують покарання, призначення покарання із застосуванням ст. 75 КК України слід вважати таким, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості.
Таким чином колегія суддів Верховного Суду погодилась із посиланнями прокурора у касаційній скарзі на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Так, ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 травня 2014 року ухвалу апеляційного суду скасовано у зв'язку з істотними порушеннями кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням, кримінального закону - ст. 75 КК України, справу направлено на новий апеляційний розгляд.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 9 вересня 2014 року вирок місцевого суду скасовано у зв'язку з необґрунтованим застосуванням ст. 75 КК України.
При новому розгляді справи, суд першої інстанції у порушення вимог ст. 399 КПК України, не виконав вказівки касаційного суду та повторно призначив ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 75 КК України.
Розглядаючи справу за апеляційною скаргою прокурора, який зазначав про неправильне застосування ст. 75 КК України, невідповідність призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів та особі винного, внаслідок м'якості та просив постановити свій вирок, апеляційний суд, відмовив у її задоволенні, проте, ухвалюючи вирок, не звернув уваги на попереднє рішення суду касаційної інстанції, належним чином не вмотивував відхилення доводів прокурора, обмежився загальною фразою про правильне застосування судом першої інстанції ст. 76 КК України при призначенні покарання.
Скасовуючи вирок АСХО, колегія суддів Верховного Суду вказала, що рішення про необхідність призначення ОСОБА_2 покарання з застосуванням ст. 69 КК України, апеляційний суд прийняв без урахування належним чином всіх даних про особу засудженого.
Крім того, апеляційним судом не зазначено яким чином обставини, які пом'якшують покарання, що стали підставами для застосування положень ст. 69 КК України, у даному конкретному випадку, є такими, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Також, скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначення покарання щодо ОСОБА_2 апеляційний суд постановив лише один процесуальний документ у формі вироку, в якому одночасно виклав рішення про призначення ОСОБА_2 більш суворого виду покарання та пом'якшення покарання ОСОБА_1, хоча повинен був постановити рішення про зменшення покарання останньому у формі ухвали.
Як вже зазначалось вище з загальної кількості -20 скасованих касаційною інстанцією ухвал АСХО, -1 ухвала суду була скасована разом з 1 вироком місцевого суду (Київського районного суду м. Харкова). Випадків скасування ухвал апеляційного суду із прийняттям рішення про залишення вироків місцевих судів без змін, а касаційних скарг без задоволення протягом звітного періоду не було.
Причинами скасування в касаційному порядку ухвал Апеляційного суду Харківської області стали:
1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону – 16 ухвал;
2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність – 1 ухвала;
3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого – 3 ухвали.
Ретельне вивчення -16 постанов Верховного Суду, якими були скасовані ухвали Апеляційного суду Харківської області з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, показало, що по окремим провадженням апеляційним судом поряд з істотними порушеннями допускались також такі порушення, як невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого.
Аналізуючи постанови Судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, якими було скасовано ухвали Апеляційного суду Харківської області з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, можна навести такі приклади:
Як встановила колегія суддів Верховного Суду, ухвалою судді Апеляційного суду Харківської області від 23 січня 2017 року апеляційну скаргу захисника залишено без руху через її невідповідність вимогам ст. 396 КПК України і встановлено строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків. Цього ж дня копія зазначеної ухвали була направлена захиснику.
Ухвалою судді Апеляційного суду Харківської області від 16.03.2017 року зазначену апеляційну скаргу захисника Устименка І. А. було повернуто.
Суддя апеляційного суду, повертаючи захиснику апеляційну скаргу, послався на те, що у встановлений в ухвалі від 23 січня 2017 року строк недоліки апеляційної скарги усунуто не було. Однак, суддя апеляційного суду не врахував, що строк подачі апеляційної скарги на усунення недоліків обчислюється з дня отримання особою ухвали про залишення поданої апеляційної скарги без руху. Разом з тим, у кримінальному провадженні відсутні будь-які дані, що підтверджують отримання захисником копії зазначеної ухвали.
За таких обставин апеляційний суд дійшов передчасного висновку про те, що захисник не усунув недоліки, зазначені в ухвалі від 23 січня 2017 року.
Крім того, в кримінальному провадженні наявна апеляційна скарга на вирок Київського районного суду м. Харкова захисника Устименка І. А. з доданим до неї клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження. Даних про прийняття будь - яких процесуальних рішень за цією апеляційною скаргою з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження кримінальне провадження не містить.
Підставами прийняття такого рішення стали істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які, на думку Верховного Суду, були допущені судом апеляційної інстанції.
Так, апеляційний суд, розглядаючи апеляційні скарги, вибірково перевірив викладені в них доводи та залишив поза своєю увагою твердження про порушення вимог кримінального процесуального закону при проведенні негласних слідчих дій і належним чином не перевірив доводів сторони захисту з приводу провокації вчинення злочину. При цьому, усупереч вимогам ст. 419 КПК, апеляційний суд в своєму рішенні не дав на них належних відповідей, які б ґрунтувалися на вимогах кримінального процесуального закону.
Таким чином ухвалу апеляційного суду відносно ОСОБА_1 та, в порядку ст. 433 КПК відносно ОСОБА_3, було скасовано на підставах, передбачених п.1 ч.1 ст.438 КПК, і призначено новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції мотивував свою позицію про необхідність повернення апеляційної скарги захиснику Бекузарову Р. Е. тим, що під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1 його захисником був Олійник О. О., а апеляційну скаргу в інтересах обвинуваченого подав захисник Бекузаров Р. Е., тому останній не є особою, наділеною правом на апеляційне оскарження вищезазначеного судового рішення.
З обвинувального акта у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 вбачається, що кримінальні правопорушенні він вчинив у співучасті з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6.
Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції щодо ОСОБА_1, захисник Бекузаров Р. Е. в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, наводячи доводи щодо наявності підстав для оскарження вищевказаного вироку, просив поновити строк на апеляційне оскарження цього рішення, скасувати його та повернути матеріали кримінального провадження до органу досудового розслідування.
Проте при постановленні оскаржуваної ухвали про повернення апеляційної скарги на підставі п.2 ч. 3 ст. 399 КПК суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що Бекузаров Р. Е. подав апеляційну скаргу на вирок суду у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, тобто особи, за попередньою змовою з якою було засуджено ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 307, ч.2 ст. 309 КК.
Тому зазначене рішення було визнано таким, що підлягає скасуванню на підставі п.1 ч. 1 ст. 438 КПК з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження.
Повертаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд, своє рішення обґрунтував тим, що апеляційна скарга зареєстрована Дзержинським районним судом м. Харкова 28 березня 2017 року, тобто, з порушенням 30-ти денного строку, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 395 КПК України, для оскарження вироку. Питання про поновлення строків на апеляційне оскарження не ставилося, а тому суд прийшов до висновку про необхідність повернення апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів провадження вирок Дзержинського районного суду м. Харкова щодо ОСОБА_1 постановлено 20.02.2017 року. 22.03.2017 року прокуратурою Харківської області на поштове відділення №24 було здано апеляційну скаргу на вказаний вирок.
За таких обставин, ухвалу АСХО від 7 квітня 2017 року, було скасовано та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Так, органом досудового розслідування ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення за ч.4 ст.296 КК України. Як зазначено у вироку, за результатами судового розгляду суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_1 з ч.4 ст.296 КК України на ч.2 ст.125 КК України, оскільки вони були направлені саме на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому внаслідок неприязних стосунків з останнім, а не були вчинені з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю.
Однак такий висновок не знайшов відображення при формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним. Крім того, судом не вказано місце вчинення злочину.
Всупереч зазначенню у мотивувальній частині вироку про необхідність саме перекваліфікації злочину, у резолютивній частині вироку суд вказав про виправдання ОСОБА_1 за ч.4 ст.296 КПК України на підставі п.1 ч.1 ст.373 КПК України та одночасно визнав його винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.125 КК України.
Суд апеляційної інстанції скасувавши вирок в частині виправдання ОСОБА_1 за ч.4 ст.296 КК України, в решті залишив його без зміни.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.477 КПК України кримінальне провадження щодо злочину, передбаченого ст.125 КК України, здійснюється у формі приватного обвинувачення, тобто лише на підставі заяви потерпілого.
Перекваліфікувавши діяння на злочин, за яким кримінальне провадження здійснюється у формі приватного обвинувачення, суд не з'ясував з цього приводу думку потерпілого. Більш того, суд першої інстанції, поновивши судовий розгляд, належним чином не повідомив потерпілого ОСОБА_2 про дату, час та місце судових засідань та провів їх за відсутності останнього, чим порушив вимоги п.5 ч.2 ст.412 КПК України.
Також судом першої інстанції допущені суттєві протиріччя при призначенні засудженому покарання: призначивши засудженому покарання за ч.2 ст.125 КК України у виді обмеження волі, суд в той же час, в резолютивній частині вироку вказав про звільнення ОСОБА_1 на підставі ст.75 КК України від відбування покарання у виді позбавлення волі.
Апеляційний суд допущені судом першої інстанції порушення вимог закону не усунув і всупереч положенням ч.2 ст.419 КПК України з достатньою повнотою не перевірив доводи прокурора.
Отже, вирок місцевого суду та ухвалу АСХО щодо ОСОБА_1 було скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
Так, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за вказаною скаргою, суддя суду апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що під час судового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1, яке здійснено в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, викладених в обвинувальному акті обставин події та кваліфікації дій обвинуваченого ніхто не оспорював, а суд обмежився виключенням як зайвої додаткової кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 309 КК, оскільки його дії повністю охоплювалися диспозицією ч. 2 ст. 309 КК. Як зазначено в оскаржуваній ухвалі, порушень вимог ст. 349 КПК з матеріалів кримінального провадження не вбачається.
Тобто суддя апеляційного суду на стадії прийняття апеляційної скарги фактично вдався до оцінки доводів, викладених у скарзі, що можна здійснювати лише на стадії апеляційного розгляду скарги по суті.
Крім цього, поза увагою судді апеляційного суду залишилися доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції вимог статей 370, 374 КПК, неправильної кваліфікацію дій ОСОБА_1.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2018 року (справа №756/5578/15-к, провадження №13-3зво18), національне законодавство, зокрема ч. 2 ст. 394 КПК, встановлює обмеження щодо можливості апеляційного оскарження судового рішення лише на підставі заперечення обставин, які ніким не оспорювались і дослідження яких суд визнав недоцільним. Право на оскарження рішення суду на підставі неправильної кваліфікації дій КПК не обмежується.
Таким чином, Верховний Суд визнав доводи в касаційній скарзі обґрунтованими й такими, підлягають задоволенню, а ухвалу апеляційного суду такою, що підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Із матеріалів кримінального провадження за заявою ОСОБА_1 убачається, що ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 08 лютого 2017 року йому було відмовлено у розгляді заяв про роз'яснення судових рішень.
Відповідно до ч.4 ст. 380 КПК України, ухвала про роз'яснення судового рішення або відмову у його роз'ясненні може бути оскаржена в апеляційному порядку особою, яка звернулася із заявою про роз'яснення судового рішення, та учасниками судового провадження.
З огляду на зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону вказана ухвала могла бути оскаржена в апеляційному порядку.
За таких обставин, ухвала судді Апеляційного суду Харківської області від 11 травня 2017 року про відмову у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 постановлена без врахування вимог ст. 380 КПК України, що призвело до порушення права особи на апеляційне оскарження судового рішення.
Вищевказаною ухвалою АСХО було залишено без змін вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 08 липня 2016 року стосовно ОСОБА_1, якого визнано невинуватим та виправдано у зв'язку з недоведеністю складу злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 171, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 296 КК України (головуючий суддя в АСХО – Савенко М.Є., провадження № 11-кп/790/145/17).
Так, суд апеляційної інстанції не виконав вимог ч.3 ст.494 КПК України, оскільки не дослідивши обставини, встановлені під час кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, порушуючи право сторони обвинувачення на змагальність сторін, безпідставно відмовив прокурору у задоволенні клопотання про додатковий допит потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3 і певних свідків. Крім того, апеляційний суд не маючи даних про належне повідомлення потерпілих про час та місце слухання справи, 08.02.2017 року розглянув провадження за їх відсутності, чим порушив вимоги кримінального процесуального законодавства.
Також, суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, їх безпосередньо не дослідив і власної оцінки обставинам кримінального провадження в частині обвинувачення ОСОБА_1 з огляду на ст.ст. 22, 23, 94, 95 КПК України не дав, належним чином не зазначив мотивовані підстави, з яких апеляційну скаргу з доповненнями визнано необґрунтованими.
Окрім того, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки належно не проаналізовано докази, якими сторона обвинувачення обґрунтовувала доведеність винуватості ОСОБА_1 в співучасті у виді пособництва в умисному перешкоджанні законній професійній діяльності журналістів та в співучасті у виді пособництва в хуліганстві. Одночасно апеляційний суд не мотивовано погодився з висновками суду першої інстанції про те, що докази, якими сторона обвинувачення обґрунтовувала доведеність винуватості ОСОБА_1 не доводять вину останнього у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 171 та ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 296 КК України, безпосередньо не дослідивши їх.
Апеляційний суд, окрім іншого, не проаналізував в повному обсязі такі докази, як протоколи тимчасового доступу до інформації про зв'язок та місцезнаходження абонентів ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 із долученими дисками та роздруківками інформації.
Як убачається із вироку, суд першої інстанції при призначенні покарання та прийнятті рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України послався на позицію потерпілої ОСОБА_2, яка пробачила ОСОБА_1, а також на те, що під час тривання правових наслідків умовно-дострокового звільнення ОСОБА_1 не вчиняв адміністративних і кримінальних правопорушень.
Зокрема, суд, застосовуючи до ОСОБА_1 положення ст. 75 КК України, не врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ст. 289 ч. 2 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких злочинів, обставин, які обтяжують покарання, - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння та рецидив злочинів.
Судом залишено поза увагою дані про особу ОСОБА_1, який був раніше неодноразово судимим, через 8 місяців після умовно-дострокового звільнення від відбування покарання повторно вчинив новий умисний злочин. Крім того, судом першої інстанції враховано перебування на утриманні ОСОБА_1 малолітньої дитини, однак у матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані про це, документи, які б підтверджували цю обставину, судом також не досліджувалися.
Суд апеляційної інстанції зазначені обставини належним чином не врахував, залишив поза увагою доводи прокурора щодо безпідставного застосування судом першої інстанції ст. 75 КК України, їх ретельно не перевірив, відповіді на них не дав, не обґрунтував свій висновок про можливість виправлення засудженого ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 13 квітня 2017 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
За результатами перевірки ухвали Апеляційного суду Харківської області від 19 квітня 2018 року, Верховний Суд скасував ухвалу Апеляційного суду Харківської області щодо ОСОБА_1 і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Як вже зазначалось вище, у зв’язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність судовою палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду, протягом І півріччя 2018 року було скасовано тільки -1 ухвалу Апеляційного суду Харківської області. При цьому, по вказаному провадженню, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність потягнуло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та даним про особи засуджених, внаслідок м'якості.
Так, вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 23 лютого 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винними у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 357 КК, а ухвалою Апеляційного суду Київської області від 30 травня 2017 року вирок місцевого суду залишено без зміни (головуючий суддя в АСХО - Савенко М.Є., провадження №11-кп/790/1154/17).
Призначаючи покарання ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суд врахував тяжкість вчинених злочинів, дані про особу винного, які також раніше притягувалися до кримінальної відповідальності, злочин вчинили обидва у стані алкогольного сп'яніння, при цьому характеризуються позитивно, визнали вину, мають постійне місце проживання, також враховано сімейний стан обох та наявність у них роботи.
Зваживши на обставини, що пом'якшують покарання, відсутність претензій де засуджених з боку потерпілого, суд дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без ізоляції від суспільства та на підставі ст. 75 КК звільнив їх від відбування покарання з випробуванням.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого суду і залишив вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області без змін, а апеляційну скаргу прокурора – без задоволення.
Проте, колегія суддів Верхового Суду, зважаючи на дані, що характеризують особи засуджених, а саме: стійке небажання ставати на шлях виправлення, з огляду на те, що вони неодноразово відбували покарання у місцях позбавлення волі, але належних висновків для себе не зробили і продовжили злочинну діяльність, а також спосіб, характер, кількість та локалізацію завданих потерпілому ударів у життєво важливий орган - голову, вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, прийшла до висновку щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке потягнуло за собою невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особам засуджених.
Суд касаційної інстанції у своїй постанові зазначив, що застосування ст. 75 КК, звільнення від відбування покарання з випробуванням, на переконання колегії суддів, не є співмірним вчиненим злочинним діянням, а також необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення нових злочинів і не може вважатися справедливим внаслідок м'якості. За таких обставин, ухвалу апеляційного суду було скасовано з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
Ще однією причиною скасування 3 (трьох) ухвал Апеляційного суду Харківської області стали підстави передбачені п.3 ч.1 ст. 438 КПК України - невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Наприклад, вироком Балаклійського районного суду Харківської області від 26.05.2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 26.09.2017 року вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання змінено. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного вироком суду покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 3 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України (головуючий суддя в АСХО – Грошева О.Ю., провадження № 11- кп/790/1791/17).
Проте, як зазначив Верховний Суд, під час перевірки ухвали АСХО, звільняючи ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд належним чином не вмотивував, які саме обставини справи та дані про особу засудженого дають підстави для висновку про можливість його виправлення та перевиховання без ізоляції від суспільства.
Як убачається з ухвали, змінюючи вирок та приймаючи рішення про застосуванням ст. 75 КК України, колегія суддів апеляційного суду виходила з тих самих обставин, які були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання у мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 186 КК України.
Однак, апеляційний суд не в повній мірі врахував ступінь суспільної небезпеки вчиненого у стані алкогольного сп'яніння злочину, його тяжкість, дані про особу ОСОБА_1, наявність в нього судимостей, в тому числі за вчинення злочинів проти життя та здоров'я особи та злочинів проти власності.
У зв’язку з вищезазначеним, колегія суддів Судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду скасувала ухвалу апеляційного суду і призначила новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Харківської області та закриття проваджень.
Вивченням причин та підстав змінення вироків та ухвал Апеляційного суду Харківської області а також причин закриття кримінальних проваджень встановлено наступне.
Як вже зазначалось вище при наведенні статистичних даних, колегією суддів Верховного Суду в І півріччі 2018 року було змінено 2 вироки та 3 ухвали апеляційного суду.
Так, вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 червня 2015 року ОСОБА_1 було засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ст. 348 КК - на строк п'ятнадцять років; за ч. 1 ст. 263 КК - на строк чотири роки; за ч. 2 ст. 342 КК - на строк два роки. На підставі ст. 70 цього Кодексу визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років..
Апеляційний суд Харківської області 03 квітня 2017 року скасував цей вирок місцевого суду в частині покарання і постановив свій вирок, яким призначив ОСОБА_1 покарання: за ч. 2 ст. 342 КК - у виді позбавлення волі на строк два роки; за ч. 1 ст. 263 КК - у виді позбавлення волі на строк чотири роки; за ст. 348 КК - у виді довічного позбавлення волі. На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання за ч. 2 ст. 342 КК.
Відповідно до ст. 70 КК визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі (Головуючий суддя в АСХО – Плетньов В.В, провадження № 11/790/7/17, в порядку КПК України 1960 р.).
Під час касаційної процедури було встановлено, що апеляційний суд допустив помилки, які стосуються питань застосування окремих норм матеріального права.
За матеріалами справи, ОСОБА_1 вчинив незаконне поводження зі зброєю та бойовими припасами впродовж листопада 2008 року - липня 2010 року. Тобто з часу припинення цього злочину до постановлення щодо нього апеляційним судом вироку минуло понад 5 років, і після цього перебіг давності не переривався.
Зазначене суд апеляційної інстанції залишив поза увагою і не прийняв рішення відповідно до приписів статей 49, 74 КК щодо звільнення ОСОБА_1 від покарання, призначеного йому за ч. 1 ст. 263 цього Кодексу.
Крім того, санкцією ч. 2 ст. 342 КК (у редакції від 5 квітня 2001 року) передбачено максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк до 2 років.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 12 КК цей злочин за класифікацією є злочином невеликої тяжкості.
Однак апеляційний суд, звільняючи ОСОБА_1 від призначеного йому за ч. 2 ст. 342 КК покарання, замість п. 2 ч. 1 ст. 49 КК послався на п. 3 вказаної статті, який стосується злочинів середньої тяжкості.
За результатами перевірки вироків Червонозаводського районного суду м. Харкова та Апеляційного суду Харківської області в порядку ст. 395 КПК 1960 року було змінено. Виключено з кваліфікації діяння, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, ознаку складу цього злочину - перевезення.
Вирок апеляційного суду в тому ж порядку змінено: звільнено ОСОБА_1 від покарання за ч.1 ст. 263 КК (у редакції від 05.04.2001 р.), на підставі п.3 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК у зв'язку із закінченням строків давності; зазначено в резолютивній частині, що ОСОБА_1 підлягає звільненню від покарання, призначеного за ч.2 ст.342 КК, на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК замість п. 3 цієї статті; виключено з вироку рішення про призначення ОСОБА_1 покарання за сукупністю злочинів на підставі ч.1 ст.70 КК та вказано - вважати ОСОБА_1 засудженим до покарання у виді довічного позбавлення волі, призначеного йому апеляційним судом за ст.348 КК.
Інший вирок Апеляційного суду Харківської області (головуючий суддя – Савченко І.Б., провадження № 11кп/790/1244/17) було змінено судом касаційної інстанції у зв’язку з можливістю виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі.
Чугуївський міський суд Харківської області, дійшов висновку про те, що виправлення ОСОБА_1 є можливим без відбування покарання у виді позбавлення волі з встановленням іспитового строку.
Вироком АСХО від 6 липня 2017 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1, в частині призначеного покарання скасовано та постановлено новий, яким ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121КК призначено покарання, з застосуванням ст. 69 КК, у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Проте, на думку колегії суддів Верховного Суду, враховуючи тяжкість злочину, виходячи з конкретних обставини кримінального провадження, даних про особу, а також з огляду на обставини, що пом'якшують покарання - виправлення засудженої ОСОБА_1 без відбування покарання можливе.
У зв’язку з чим ОСОБА_1 було звільнено від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Прикладом зміни ухвали Апеляційного суду Харківської області можна навести провадження №11-кп/790/45/17 (головуючий суддя АСХО – Каплієнко І.І.).
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 змінено. За ст. 195 КК України призначено покарання у виді громадських робіт тривалістю 240 годин. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів,передбачених ч.1 ст. 129, ст. 195, ч. 2 ст. 146 КК України, визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, та відповідно до вимог ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком і за сукупністю вироків ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 1 місяць.
Разом із тим, суд апеляційної інстанції, змінивши вирок відносно ОСОБА_1 не врахував, що обвинувачений на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції був інвалідом 2-ї групи. Тобто колегія суддів Апеляційного суду Харківської області не взяла до уваги вимоги ч. 3 ст. 56 КК України, згідно з якими громадські роботи не можуть бути застосовані до певної категорії засуджених, зокрема, до осіб визнаних інвалідами першої або другої групи.
У зв’язку з вищезазначеним ухвалу АСХО було змінено. Суд касаційної інстанції постановив вважати ОСОБА_1 засудженим за ст. 195 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Щодо підстав закриття Верховним Судом 2 (двох) касаційних кримінальних проваджень у І півріччі 2018 року, то обидва касаційні провадження були закриті у зв’язку із відмовою скаржників (прокурорів) від своїх касаційних скарг.
Ухвалою колегії суддів судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 26 червня 2018 року із зазначеної підстави закрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2017 року щодо ОСОБА_1 (головуючий суддя в АСХО – Глінін Б.В., провадження № 11-кп/790/109/17).
Інша ухвала колегії суддів судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду, якою закрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора, була постановлена 21 червня 2018 року. Підставою також стала відмова до початку судового розгляду скаржника (прокурора) від поданої ним касаційної скарги на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 07 лютого 2017 року (головуючий суддя в АСХО – Протасов В.І., провадження № 11-кп/790/156/17).
Проведене узагальнення показало, що переважна більшість вироків і ухвал апеляційного суду у І півріччі 2018 року, як і у 2017 та 2016 роках були скасовані касаційною інстанцією з підстав істотного порушення вимог КПК України.
Колегія суддів судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, перевіряючи за касаційними скаргами рішення апеляційного суду та місцевих судів Харківської області виявляла факти порушення апеляційним судом і судами першої інстанції права на захист, а саме: вибірково перевірялись викладені в апеляційних скаргах доводи, залишались поза увагою судів твердження про порушення вимог кримінального процесуального закону при проведенні слідчих дій, належним чином не перевірялись доводи сторони захисту, тощо.
Наведені вище помилки і порушення вимог КПК України, які допускались суддями апеляційного суду при перевірці рішень місцевих судів за апеляційними скаргами, здебільшого свідчать про неуважність суддів, що викликано надзвичайно великою навантаженістю і тільки в окремих випадках - про недбале ставлення до своїх обов’язків щодо ухвалення законних та обґрунтованих рішень та забезпечення законних прав та інтересів сторін у справах.
Таким чином, можна констатувати правильність застосування Апеляційним судом Харківської області, як судом апеляційної інстанції, кримінального, кримінального процесуального законодавства і врахування судової практики Верховного Суду та судів касаційної інстанції, які функціонували раніше – Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з питань судового розгляду кримінальних справ.
За результатами проведеного узагальнення вважаю за необхідне:
Узагальнення підготовлено Судовою колегію судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду за участю відділу статистики та узагальнення судової практики.
Виконавці:
Заступник Голови Харківського
апеляційного суду Грошева О.Ю.
Від відділу статистики та
узагальнення судової практики ґЛуніна О.В.
_03_03.png)
