Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Узагальнення судової практики розгляду справ в порядку наказного провадження (розділ ІІ Цивільного процесуального кодексу України)
Вступ
Дане узагальнення підготовлено відповідно до плану роботи судової палати з розгляду цивільних справ Харківського апеляційного суду на ІІ півріччя 2019 року.
При підготовці узагальнення використані 129 процесуальних документів та 36 узагальнень, наданих місцевими судами м. Харкова та Харківської області, а також дані Харківського апеляційного суду по судовій практиці щодо розгляду справ в порядку наказного провадження за 2018 - І півріччя 2019 року.
Інститут наказного провадження в Україні не є унікальним, оскільки процедуру видачі судового наказу мають більшість країн СНД (Грузія, Киргизстан, Білорусь, Казахстан, Молдова, Азербайджан та інші.). Перші згадки про наказне провадження на території України були ще у Статуті цивільного судочинства затвердженого 20.11.1864 року указом імператора Олександра ІІ Російської імперії. Однак на території України статут припинив свою дію 1918 року із проголошенням в Україні Радянської влади.
В незалежній Україні інститут наказного провадження був започаткований цивільним процесуальним кодексом України від 18.03.2004 року (далі – ЦПК України). Включення в ЦПК України наказного провадження мало на меті прискорити роботу суду, забрати зайве процесуальне навантаження у справах, в яких не має необхідності встановлювати обставини через безспірність вимог, чим економити грошові кошти як судовій системі в цілому, так і кредиторам зокрема. Спочатку судовий наказ можна було видати лише за трьома видами вимог:
- вимога, яка ґрунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі;
- про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;
- про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника.
Однак за останні 15 років наказне провадження декілька разів зазнавало змін, як стосовно вимог, за якими може видаватись судовий наказ, так і порядку видачі судових наказів. Останні глобальні зміни мали місце у зв’язку із набранням чинності 15.12.2017 року нової редакції ЦПК України на підставі Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року № 2147-VIII. Вказані зміни розширили перелік вимог, за якими може видаватись судовий наказ до семи та повністю змінили процедуру видачі судового наказу і його оскарження, про що далі буде зазначено в узагальненні.
У продовж 2018 року місцевими судами м. Харкова і Харківської області розглянуто 18017 заяв про видачу судового наказу, видано судових наказів - 13940, постановлено 2993 ухвали про відмову у видачі судових наказів, повернуто 1084 заяви про видачу судового наказу. Розглянуто заяв про скасування судового наказу – 733, з яких: 207 заяв повернуто, 526 судових наказів скасовано. Харківським апеляційним судом переглядалось 17 ухвал про відмову у видачі судового наказу, з яких 11 ухвал залишено без змін, 6 ухвал скасовано з направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Поняття наказного провадження, його особливості та ознаки.
Наказне провадження - це особливий спрощений вид цивільного судочинства, спрямований на швидкий та ефективний захист безспірних прав особи шляхом видачі судового наказу, який одночасно є і судовим рішенням, і виконавчим документом.
До особливостей наказного провадження можна віднести:
Відповідно до ч. 1 ст. 160 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України) судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу
Наказне провадження є спрощеною формою судового провадження при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою про видачу судового наказу особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ.
Згідно ст. 161 ЦК України судовий наказ може бути видано, якщо:
1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку;
2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;
3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;
4) заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;
5) заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;
6) заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів;
7) заявлено вимогу до юридичної особи або фізичної особи - підприємця про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або в спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
Відповідно до ст. 167 ЦК України суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п’яти днів з дня її надходження, а якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, - протягом п’яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому ч.ч. 5, 6 ст. 165 цього Кодексу, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника. За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу. За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу. Судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте може бути скасований у порядку, передбаченому цим розділом.
Відповідно ч.ч. 2, 3 ст. 171 ЦПК України заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого ч. 1 ст. 170 цього Кодексу, повертається, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви. У разі відсутності підстав для повернення заяви про скасування судового наказу, суддя не пізніше двох днів після її подання постановляє ухвалу про скасування судового наказу, в якій роз’яснює заявнику (стягувачу) його право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження. В ухвалі про скасування судового наказу суд за клопотанням боржника вирішує питання про поворот виконання судового наказу в порядку, встановленому статтею 444 цього Кодексу.
Форма судового наказу.
Відповідно до ст. 168 ЦПК України у судовому наказі зазначаються:
1) дата видачі наказу;
2) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судовий наказ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стягувача та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків стягувача та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, а також інші дані, якщо вони відомі суду, які ідентифікують стягувача та боржника;
4) посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги;
5) сума грошових коштів, які підлягають стягненню;
6) сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника;
7) повідомлення про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті;
8) відомості про порядок та строки подання заяви про скасування судового наказу;
9) дата набрання судовим наказом законної сили;
10) строк пред’явлення судового наказу до виконання;
11) дата видачі судового наказу стягувачу.
Зазначені у п.п. 9-11 ч. 1 цієї статті відомості вносяться до судового наказу у день його видачі стягувачу для пред’явлення до виконання.
Судовий наказ складається і підписується суддею у двох примірниках, один з яких залишається у суді, а другий видається під розписку або надсилається стягувачу на його офіційну електронну адресу, або рекомендованим листом із повідомленням про вручення, чи цінним листом з описом вкладеного після набрання ним законної сили у разі відсутності електронної офіційної адреси.
Порядок та обставини відмови у видачі судового наказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу у наступних випадках.
1) Заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодекс.
2) Заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Прикладом відмови у видачі судового наказу з підстави передбаченої п. 1, 2 ч. 1 ст. 165 ЦПК України може бути ухвала Комінтернівського районного суду від 27.09.2019 року по справі № 641/7759/19, якою відмовлено у видачі судового наказу про стягнення з Особи 1 на користь КП «Харківводоканал» заборгованості за надані послуги водопостачання.
Ухвала мотивована тим, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 165 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником. Однак заява про видачу судового наказу підписано Особою 1, а довіреність до заяви видана на ім’я Особи 2. Таким чином, документи, що підтверджують право підпису Особою 1 не надано.
3) Заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу.
Прикладом відмови у видачі судового наказу з підстави передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 165 ЦПК може бути ухвала Жовтневого районного суду м. Харкова від 21.03.2018 року по справі № 639/522/18, якою відмовлено у видачі судового наказу.
Ухвала мотивована тим, що стягувач просив стягнути суму заборгованості по заробітній платі у розмірі 6059561,37 грн. та виплати до пенсійного фонду, які фактично були утримані з його зарплати, але не внесені до пенсійного фонду. Однак вказані вимоги не віднесені до вимог передбачених ст. 161 ЦПК України, за якими може видаватись судовий наказ.
В іншій справі ухвалою Валківського районного суду Харківської області від 26.10.2018 року по справі № 615/1515/18 відмовлено у видачі судового наказу на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.
Ухвала мотивована тим, що на вимоги заявника не може бути виданий судовий наказ, оскільки ст. 161 ЦПК України передбачає тільки стягнення аліментів на дитину, а вимоги щодо стягнення аліментів на повнолітнього, який продовжує навчання не є безспірними, оскільки суд повинен взяти до уваги можливість батька надавати матеріальну допомогу повнолітньому.
Подібне зазначено в постанові Харківського апеляційного суду від 02.05.2019 року по справі № 646/1491/19.
4) Наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу.
Прикладом відмови у видачі судового наказу з підстави передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 165 ЦПК України може бути ухвала Шевченківського районного суду Харківської області від 17.12.2018 року по справі № 637/1433/18, якою відмовлено у видачі судового наказу за заявою ЗАТ «Харківобленерго» про стягнення з Особи 1 заборгованості за спожиту енергію.
Ухвала мотивована тим, що згідно актового запису Особа 1 померла 06.04.2018 року. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо наявні обставини передбачені ч. 1 ст. 186 ЦПК України. Згідно п. 6 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи причинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред’явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
5) З моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред’явлення позову в суд за такою вимогою;
Прикладом відмови у видачі судового наказу з підстави передбаченої п. 5 ч. 1 ст. 165 ЦПК може бути ухвала Жовтневого районного суду м. Харкова від 14.08.2019 року по справі № 639/5258/19, якою відмовлено у видачі судового наказу про стягнення з Особи 1 на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова заборгованості за послуги з утримання будинків в розмірі 86642,35 грн.
Ухвала мотивована тим, що розмір заборгованості виходить за межі три річного строку позовної давності, а тому відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 165 ЦПК України відмовлено у видачі судового наказу, оскільки ця вимога може розглядатись тільки в позовному провадженні.
6) Судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ;
Прикладом відмови у видачі судового наказу з підстави передбаченої п. 6 ч. 1 ст. 165 ЦПК може бути ухвала Жовтневого районного суду м. Харкова від 21.09.2018 року по справі № 639/4119/18, якою відмовлено у видачі судового наказу Особі 1 про стягнення з Особи 2 аліментів у розмірі ¼ частини заробітку (доходу).
Ухвала мотивована тим, що позовні вимоги про стягнення аліментів до боржника вже вирішувались судом та стягнуто з боржника аліменти у твердій грошовій сумі, у зв’язку з чим не має підстав для видачі судового наказу.
7) Судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті.
Прикладом відмови у видачі судового наказу з підстави передбаченої п. 7 ч. 1 ст. 165 ЦПК може бути ухвала Ленінського районного суду м. Харкова від 16.01.2019 року по справі № 642/215/19, якою відмовлено у видачі судового наказу про стягнення з ХНДІСЕ ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса суми сплаченої за послуги з проведення експертного дослідження в розмірі 6864 грн.
Ухвала мотивована тим, що відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути виданий якщо заявлено вимогу до юридичної особи про стягнення заборгованості за договором укладеним у письмовій формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, однак оригінал договору заявник до суду не надав. Крім того, з вказаною вимогою звернувся адвокат Особа 1, а договір укладено з Особою 2 та боржником. Хоча адвокат Особа 1 і був представником Особи 2, але не зрозуміло чому він просить стягнути грошові кошти на своє ім’я, а не на користь Особи 2, що укладала договір.
8) Із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.
9) Заяву подано з порушенням правил підсудності.
Прикладом відмови у видачі судового наказу з підстави передбаченої п. 9 ч. 1 ст. 165 ЦПК України може бути ухвала Люботинського міського суд Харківської області від 27.08.2019 року по справі № 630/402/19, якою відмовлено у видачі судового наказу Особі 1 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину.
Ухвала мотивована тим, що отримана інформація не дає можливості встановити зареєстроване місце проживання боржника, тому на підставі ч. 9 ст. 165 ЦПК України суд відмовив у видачі судового наказу.
В іншій справі ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 12.06.2019 року по справі № 623/2066/19, залишена без змін постановою Харківського апеляційного суду від 19.08.2019 року, якою відмовлено у видачі судового наказу про стягнення аліментів.
Ухвала мотивована тим, що стягувач у заяві зазначив останнє відоме місце проживання боржника, однак приписи п. 9 ч. 1 ст. 165 ЦПК України є спеціальною нормою, якою встановлена окрема імперативна підстава для відмови у видачі судового наказу, що не суперечить положенням ст.162 ЦПК України, оскільки йдеться не про порушення правил підсудності (п.9 ч.1 ст.165 ЦПК України), а про неможливість отримання інформації щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) боржника (фізичної особи). Отже, зважаючи на визначений процесуальним законом порядок розгляду та звернення до виконання судового наказу, обов`язковою умовою для його видачі є встановлення зареєстрованого місця проживання фізичної особи – боржника.
Крім того, мав місце випадок передання заяви про видачу судового наказу до іншого суду. Так, відповідно до ч. 8 ст. 165 ЦПК України якщо за результатами розгляду отриманих судом відомостей про місцезнаходження боржника - юридичної особи або фізичної особи - підприємця буде встановлено, що заява про видачу судового наказу не підсудна цьому суду, суд не пізніше десяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про передачу заяви про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами за підсудністю.
Ухвалою Шевченківського районного суду Харківської області від 16.08.2018 року по справі № 766/11410/18 матеріали цивільної справи за заявою Особи 1 про видачу судового наказу про стягнення з Особи 2 аліментів на утримання дітей передано на розгляд до Дзержинського районного суду м. Харкова.
Ухвала мотивована тим, що відповідно до ч. 8 ст. 165 ЦПК України справу передано до іншого суду, оскільки Особа 2 зареєстрована у Шевченківському районні м. Харкова, що за підсудністю відноситься до Дзержинського районного суду м. Харкова.
Підстави для скасування судового наказу.
Згідно ч. 1, 6, 7, 8 ст. 170 ЦПК України боржник має право протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. У разі подання неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу суддя постановляє ухвалу про її повернення без розгляду не пізніше двох днів з дня її надходження до суду. У разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів. У разі видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу.
Прикладом скасування судового наказу може бути ухвала Барвінківського районного суду від 06.08.2019 року по справі № 611/740/19, якою скасовано судовий наказ від 24.07.2019 року про стягнення за типовим письмовим договором про постачання природнього газу побутовим споживача заборгованості за послуги надані з постачання газу, 3 % річних та інфляційні та сплаченого судового збору. Роз’яснено право стягувачу його право звернутись до суду з тією самою вимогою у позовному порядку.
Ухвала мотивована тим, що наказне провадження є безспірним, тобто, в його порядку задовольняються тільки ті вимоги заявника, що мають безспірний характер, заперечення боржника проти вимог стягувача означає наявність спору про право та при цьому закон не зобов’язує перевіряти наявні матеріали справи, то відповідна заява є єдиною підставою для скасування судового наказу. Із заяви боржника вбачається, що вона не згода зі стягненням з неї заборгованості та вважає вимоги стягувача необґрунтованими. Враховуючи, що підстав для повернення заяви про скасування судового наказу не встановлено, зазначені у заяві про скасування судового наказу доводи боржника можуть бути перевірені судом лише під час розгляду справи в порядку позовного провадження, тому у відповідності до ч. 3 ст. 171 ЦПК України суд задовольнив заяву боржника та скасував судовий наказ.
Однак з приводу обов’язковості скасування судового наказу у разі подання заяви відповідної форми про його скасування у встановлений законом час існує різна практика.
Так, деякі судді перевіряють обґрунтованість підстав, які заявляють сторони для скасування судового наказу.
Наприклад, ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 22.10.2018 року по справі № 639/4877/18 відмовлено у задоволенні заяви про скасування судового наказу про стягнення з Особи 1 на користь КП «Харківводоканал» заборгованість за водопостачання та заяву про скасування судового наказу повернуто заявнику.
Ухвала мотивована тим, що боржником не вказано достатніх підстав для скасування судового наказу, оскільки боржник на якість комунальних послуг не скаржився, будь-якого іншого розрахунку заборгованості не надав.
Подібне зазначено в ухвалі Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16.04.2019 року по справі № 646/1215/19, якою відмовлено у задоволенні заяви про скасування судового наказу про стягнення з Особи 1 на користь КП «Харківводоканал» заборгованості за водопостачання.
Слід підкреслити, що 15.12.2017 року набула чинності нова редакція Цивільного процесуального кодексу України на підставі Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року № 2147-VIII. У вказаній редакції введено новий інститут цивільного процесу – спрощене позовне провадження, з ціллю зменшити навантаження на судову систему та пришвидшити здійснення судочинства. При цьому інститут наказного провадження було змінено, добавлено більше випадків, при яких може бути виданий судовий наказ, а у випадках скасування судового наказу, суд зобов’язаний роз’яснити стороні можливість розгляду її спору в порядку спрощеного позовного провадження.
Так, ч. 8, 9 ст. 105-1 ЦПК України (в редакції до 15.12.2017 року) за результатами розгляду заяви про скасування судового наказу суд мав право:
1) залишити заяву про скасування судового наказу без задоволення;
2) скасувати судовий наказ та роз'яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті у позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову;
3) змінити судовий наказ.
Про залишення заяви про скасування судового наказу без задоволення та про скасування судового наказу суд постановляє ухвалу, а в разі зміни судового наказу видає судовий наказ. Змінений судовий наказ чи судовий наказ, щодо якого суд прийняв ухвалу про залишення заяви про його скасування без задоволення, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, встановленому цим Кодексом.
Однак в ч. 3 ст. 171 ЦПК України (в поточній редакцій) у разі відсутності підстав для повернення заяви про скасування судового наказу, суддя не пізніше двох днів після її подання постановляє ухвалу про скасування судового наказу, в якій роз’яснює заявнику (стягувачу) його право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 167 ЦПК України судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте може бути скасований у порядку, передбаченому цим розділом.
З огляду на зазначені норми права, можна зробити висновок, що в попередній редакції ЦПК у суду була можливість залишити заяву про скасування судового наказу без задоволення, але при цьому, у разі не згоди з вказаним рішенням суду, його можна було оскаржити в апеляційному порядку. У поточній редакції ЦПК, у випадку належним чином оформленої заяви про скасування судового наказу з дотриманням строку подання такої заяви, суд в праві тільки скасувати судовий наказ, а в такому випадку стягувач вправі звернутись з тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження. Таким чином, відсутність можливості апеляційного оскарження судового наказу обумовлена саме новою процедурою скасування судового наказу, яка передбачає безумовність.
Таким чином, законодавець розширивши коло предметів вимог, за якими можна видати судовий наказ, забравши можливість апеляційного оскарження судових наказів та за наявності нової процедури оскарження судових наказів, яка не передбачає залишення заяви про скасування судового наказу без задоволення, виходив з того, що у випадку не згоди боржника з судовим наказом, такі вимоги стягувача не можна вважати безспірними і вони повинні розглядатись за новою процедурою спрощеного позовного провадження, у зв’язку з чим судовий наказ повинен бути скасований.
Повернення заяви про видачу судового наказу з підстави пропуску строку встановленого Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦПК України боржник має право протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно ч. 2 ст. 171 ЦПК України Заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого ч. 1 ст. 170 цього Кодексу, повертається, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви.
Прикладом застосування ч. 2 ст. 171 ЦПК України може бути ухвала Київського районного суду міста Харкова від 21.06.2019 року по справі № 640/24140/18, залишена без змін постановою Харківського апеляційного суду від 16.08.2019 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду із заявою про скасування судового наказу, заяву про скасування судового наказу повернуто боржнику.
Ухвала мотивована тим, що боржник у п’ятнадцяти денний термін з дня отримання копії судового наказу до суду з заявою про скасування судового наказу не звернувся. Викладені підстави для поновлення строку для звернення до суду, а саме те що боржник не проживає за адресою видачі судового наказу є не обґрунтованими, оскільки до суду повернулось повідомлення про вручення судового відправлення на адресу боржника із підписом отримувача, при цьому боржник є зареєстрованим за цією адресою.
Таким чином, суд перевіривши доводи боржника та не знайшовши підстав для поновлення пропущеного строку для подачі заяви про скасування судового наказу, обґрунтовано повернув вказану заяву боржнику на підставі ч. 2 ст. 171 ЦПК України.
Повернення заяви про скасування судового наказу без розгляду.
Відповідно до ч. 6 ст. 170 ЦПК України у разі подання неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу суддя постановляє ухвалу про її повернення без розгляду не пізніше двох днів з дня її надходження до суду.
Прикладом застосування ч. 6 ст. 170 ЦПК України може бути ухвала Жовтневого районного суду м. Харкова від 19.02.2019 року по справі № 639/7799/16-ц повернуто Особі 1 заяву про скасування судового наказу без розгляду.
Ухвала мотивована тим, що судовий наказ виданий про стягнення з Особи 2 на користь КП «Харківводоканал» заборгованості за водопостачання, однак до суду звернулась особа, яка не є боржником за наказом, тому суд на підставі ч. 6 ст. 170 ЦПК України залишив заяву без розгляду.
У вказаній справі суд дійшов висновку, що заява про скасування судового наказу оформлена не належним чином, оскільки оформлена не боржником, а іншою особою, яка не має процесуального статусу у вказаному провадженні.
Визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до ст. 173 ЦПК України суд може визнати судовий наказ таким, що не підлягає виконанню в порядку, встановленому статтею 432 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 432 України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов’язок боржника відсутній повністю чи частково у зв’язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Прикладом може бути ухвала Балаклійського районного суду Харківської області від 01.07.2019 року по справі № 610/1308/19, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 15.08.2019 року, якою задоволено заяву про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
Ухвала мотивована тим, що позови про стягнення аліментів можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. Із даних демографічного реєстру встановлено, що позивач та відповідач зареєстровані в м. Києві. Із заявою про видачу судового наказу Особа1 звернулася не за місцем реєстрації її проживання або перебування, крім того Особа 1 звернулась із заявою про видачу судового наказу у м. Києві і отримала новий судовий наказ, у зв’язку з чим ця обставина є підставою для визнання раніше виданого судового наказу таким, що не підлягає виконанню на підстави ч. 2 ст.432 ЦПК України, оскільки він був виданий помилково.
Слід підкреслити, що ЦПК України не містить обставин, які можуть свідчити про помилковість видачі судового наказу. У вказаній справі суд першої інстанції вважав помилковою видачу судового наказу через те, що наявний інший судовий наказ виданий за зареєстрованим місцем проживання боржника з тих самих вимог.
Перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу.
Відповідно до ч. 8 ст. 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до п.п. 4 і 5 ч. 1 ст. 161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 423 ЦПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:
1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;
2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі;
3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.
Прикладом розгляду заяви про перегляд справи за нововиявленими обставинами може бути ухвала Зміївського районного суду від 31.08.2018 року по справі № 621/1311/18, залишена без змін постановою Харківського апеляційного суду від 30.10.2018 року, якою відмовлено у задоволенні заяви про перегляд судового наказу про стягнення аліментів за нововиявленими обставинами.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 423 ЦПК України нововиявленими обставинами є істотні для справи юридичні факти які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику. Заявник стверджує, що стягувач не правдиво зазначає, що їх дитина постійно мешкає разом з нею, однак дитина певний час мешкає разом з боржником та його новою сім’єю, що повинно бути враховано судом. Однак суд вказав, що вказані обставини не можна рахувати нововиявленими, оскільки ці обставини були боржнику відомі під час розгляду справи.
В іншій справі ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18.06.2019 року по справі № 645/3694/18 поновлено Особі 1 строк для подачі заяви про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами, судовий наказ Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27.09.2018 скасовано та відмовлено Особі 2 у видачі судового наказу.
Ухвала мотивована тим, що у заявника на утриманні знаходиться друга дитина та жінка у відпустці по догляду за дитиною. Крім того, дохід боржника складає понад 100000 грн., а тому ¼ заробітної плати на дитину є надмірною сумою, оскільки ч. 5 ст. 183 СК України встановлений граничний розмір аліментів на одну дитину – 10 прожиткових мінімумів. Під час розгляду судового наказу боржник вказує, що не міг надати довідку по заробітній платі, оскільки через специфіку роботи, йому потрібно було чекати її з Києва.
Однак, постановою Харківського апеляційного суду від 27.08.2019 року скасовано ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18.06.2019 року та відмовлено у задоволенні заяви про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами.
Постанова мотивована тим, що під час видачі судового наказу та у п’ятнадцятиденний строк після його отримання боржник не міг не знати про те, що в нього є ще одна дитина на утриманні та про розмір своєї заробітної плати, а тому вказані обставини не можуть бути нововиявленими. Вказані обставини, можуть свідчити про спір про право, які він міг заявити у заяві про скасування судового наказу, а не у заяві про перегляд наказу за нововиявленими обставинами.
При розгляді заяв про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами судам слід керуватись вичерпним переліком підстав, передбачених у ч. 2 ст. 423 ЦПК України, за якими справи можуть переглядатись за нововиявленими обставинами. Якщо у заявах сторін не вбачається таких підстав, то такі заяви не підлягають задоволенню.
Судові витрати у наказному провадженні.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання заяви про видачу судового наказу справляється судовий збір в розмірі 0,1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за скасування судового наказу - 0,05 розміру.
Однак нормами ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не визначено порядок розподілу судових витрат при скасуванні судового наказу. Оскільки нормами ЦПК передбачено безспірне скасування судового наказу за заявою боржника, то не зрозуміло, хто повинен нести витрати по сплаті судового збору з обох сторін.
З огляду на практику місцевих судів можна встановити, що вона не є однорідною. Так, ухвалою Барвінківського районного суду Харківської області від 10.05.2018 року по справі № 611/399/18 скасовано судовий наказ та стягнуто зі стягувача судовий збір за подання заяви про скасування судового наказу, в іншій ухвалі Барвінківського районного суду від 06.08.2019 року по справі № 611/740/19 скасовано судовий наказ, однак питання про стягнення судових витрат не вирішувалось.
З огляду на те, що за заявою боржника судовий наказ скасовується у безспірному порядку, то у випадку скасування наказу, тягар по сплаті судового збори залишиться за стягувачем і він не зможе повернути судовий збір навидь якщо звернеться з позовними вимогами, оскільки ці витрати були за видачу судового наказу, а не витрати у майбутній цивільній справі.
Стосовно ж повернення судового збору при відмові у видачі судового наказу, то така можливість передбачена п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», оскільки сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Іншим проблемним питанням є необхідність залишення без руху заяви про видачу судового наказу у випадку не сплати заявником судового збору.
Так, постановою Харківського апеляційного суду по справі № 26.12.2018 року по справі № 638/10768/18-ц скасовано ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 16.10.2018 року про відмову у видачі судового наказу про стягнення з Особи 1 заборгованості за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
Постанова мотивована тим, суд першої інстанції передчасно повернув заяву про видачу судового наказу через несплату судового збору, хоча повинен був спочатку залишити заяву без руху та надати час для сплати судового збору.
Таким чином, судам першої інстанції у випадку недоліків щодо сплати судового збору за видачу судового наказу, необхідно спочатку залишати такі заяви без руху та надавати заявникам час для виправлення вказаних недоліків.
Практика розгляду справ апеляційним судом.
Постановою Харківського апеляційного суду від 22.01.2019 року скасовано ухвалу Богодухівського районного суду Харківської області від 27.11.2018 року по справі № 613/1580/18 про відмову у видачі судового наказу про стягнення аліментів.
Ухвала мотивована тим, що суд першої інстанції зазначив, що законодавець у п. 4, 5 ст. 161 ЦПК України передбачив можливість видачі судового наказу тільки у випадку стягнення ¼ частини доходу на дитину або у твердій грошовій сумі 50% прожиткового мінімуму на дитину, однак стягувач просила стягнути аліменти в розмірі ¼ частини усіх видів доходу платника аліментів, але не менше ніж 50% розміру прожиткового мінімуму. Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції зазначив, що законодавством не передбачена можливість задоволення таких вимог, однак не пояснив чому не можна було видати судовий наказ про стягнення ¼ частини доходу на дитину.
Постановою Харківського апеляційного суду від 19.11.2018 року по справі № 644/6631/18 скасовано ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20.09.2018 року про відмову у видачі наказу про стягнення аліментів.
Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції не змігши встановити зареєстроване місце проживання передчасно відмовив у видачі судового наказу, оскільки стягувач є тимчасово переміщеною особою з території антитерористичної операції і стала на обліку в індустріальному районі м. Харкова. Статтею 28 ЦПК України передбачена можливість звернення із позовними вимогами про стягнення аліментів до суду за зареєстрованим місцем проживання позивача.
Постановою Харківського апеляційного суду від 15.02.2019 року по справі № 638/13759/18 скасовано ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 05.12.2018 року про відмову у видачі судового наказу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг у зв’язку з тим, що відсутні дані про місце реєстрації боржника.
Постанова мотивована тим, що відповідно до ч. 8 ст. 28 ЦПК України позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливості можна тільки в певному місці, можуть пред’являтися також за місцем виконання цих договорів. Оскільки в матеріалах справи є дані про власника нерухомого майна, а предметом стягнення є плата за теплопостачання цього нерухомого майна, тобто визначено місце виконання договору, то суд першої інстанції міг видати судовий наказ.
Постановою Харківського апеляційного суду м. Харкова від 11.03.2019 року по справі № 640/6079/18 скасовано ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 21.11.2019 року про відмову у видачі наказу та справу передано для продовження розгляду судом першої інстанції.
Постанова мотивована тим, що матеріали справи містять розбіжності стосовно зареєстрованого місця проживання боржників. Так, суд відмовив у видачі судового наказу, оскільки відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місяця проживання в Харківській області двоє боржників не значяться зареєстрованими або знятими з реєстрації у Харківській області. Однак стягувач надав відомості з Департаменту реєстрації Харківської міської ради згідно запису в Єдиному демографічному реєстрі, в якому значиться, що боржники зареєстровані у Жовтневому районі Харкова. Довідка з місця проживання про склад сім’ї та прописку, видана КП «Жилкомсервіс» містить подібну інформацію, тому суд першої інстанції дійшов передчасного висновку, що заява КП «Харківводоканал» про видачу судового наказу не підлягає розгляду судом.
Постановою Харківського апеляційного суду від 04.09.2019 року по справі № 621/1864/19 скасовано ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 12.07.2019 року про відмову у видачі судового наказу про стягнення з Особи 1 на користь ПАТ «Харківенергозбут» про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію.
Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції помилково вказав, що стягувач не надав оригінал договору з підписом боржника, що підтверджує заборгованість, оскільки відповідно до абз. 5 п. 13 XVII Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено укладання публічного договору про споживання електричної енергії шляхом фактичного споживання електричної енергії. Отже між сторонами склалися фактичні договірні відносини на підставі публічного договору, тому суд І інстанції передчасно відмовив у видачі судового наказу.
Подібне зазначено в постанові Харківського апеляційного суду від 24.017.2019 року по справі № 644/4023/19.
Однак в іншій постанові Харківський апеляційний суд від 17.05.2019 року по справі № 644/1305/19 залишив без змін ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21.02.2019 року про відмову у видачі судового наказу про стягнення плати за утримання прибудинкової території.
Постанова мотивована тим, що стягувач – КП «Жилкомсервіс» при зверненні до суду з заявою про видачу судового наказу не надав оригіналу договору підписаного боржником. Публікація у газеті є публічною офертою, що за відсутності письмового підтвердження боржника про прийняття такої пропозиції є недостанім доказом про укладення договору.
З огляду на вказану проблему слід звернутись до практики Верховного Суду. Так, постановою Верховного Суду від 22.02.2018 року по справі № 641/2634/16 залишено без змін ухвалу апеляційного суду Харківської області від 25.10.2016 року та рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18.07.2016 року, яким стягнуто з Особи 1 на користь ТОВ «Харків Екоресурс» заборгованість за надані послуги з вивезення побутових відходів.
Постанова мотивована тим, що за змістом статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.
Відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» процедура погодження умов договору відбувається протягом одного місяця з дня внесення проекту договору однією із сторін.
Згідно ч. 3 ст. 205 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Встановивши те, що протягом місяця з дня опублікування позивачем у засобі масової інформації проекту договору відповідачі про свою відмову укласти договір про надання послуг з вивезення побутових відходів чи про свою незгоду із умовами опублікованого договору до ТОВ «Харків Екоресурс» у письмовому вигляді не направили, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно виходили із того, що Особа 1 вважається такою, що прийняла пропозицію ТОВ «Харків Екоресурс» щодо укладення договору про надання послуг з вивезення побутових відходів, положення якого відповідають типовому договору.
З огляду на те, що проблемним питанням є можливість видачі судового наказу про стягнення житлово-комунальних послуг за публічним договором, то виходячи з практики Верховного Суду можна зробити висновок, що суд наділений такими повноваженнями. Крім того, у разі незгоди з судовим наказом, боржник може подати заяву про скасування судового наказу.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 167 ЦПК України судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте може бути скасований у порядку, передбаченому цим розділом.
З огляду на вказане положення можна дійти висновку, що у випадку подання апеляційної скарги на судовий наказ, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження з підстави що судовий наказ не підлягає апеляційному оскарженню.
Прикладом може бути ухвала Харківського апеляційного суду від 13.09.2019 року по справі № 643/6769/18 про відмову у відкритті апеляційного провадження на судовий наказ.
Ухвала мотивована тим, що боржники подали апеляційну скаргу на судовий наказ судді Московського районного суду м. Харкова від 13.07.2018 року. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню. Згідно ч. 3 ст. 167 ЦПК України судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте може бути скасований в порядку, передбаченому цим розділом. Не входить оскарження судового наказу і до переліку, який міститься в ст. 353 ЦПК України.
Враховуючи, що судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає Харківський апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження.
Однак у випадку оскарження ухвали про повернення заяви про скасування судового наказу, то відповідно до відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові).
Прикладом може бути ухвала Харківського районного суду від 11.02.2019 року по справі № 643/6656/18, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження в частині оскарження судового наказу.
Ухвала мотивована тим, що боржник подав апеляційну скаргу на судовий наказ та на ухвалу про повернення заяви про скасування судового наказу. Однак відповідно до ч. 3 ст. 167 ЦПК України судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, у зв’язку з чим на підставі п. 1 ч. 1 ст. 358 ЦПК України суд відмовив у відкритті провадження в частині скасування судового наказу.
В іншій частині суд апеляційної інстанції розглянув вимоги апелянта та постановою Харківського апеляційного суду від 04.04.2019 року залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви про скасування судового наказу без змін.
Таким чином, можна зробити висновок, що судовий наказ не підлягає апеляційному оскарженню, а ухвала суду першої інстанції про повернення заяви про скасування судового наказу може оскаржуватись в апеляційному порядку.
Висновки.
З огляду на проведене узагальнення слід зазначити, що наказне провадження є досить ефективним способом захисту прав стягувачів, якій економить час і гроші як стягувачу, так і судовій системі в цілому.
Після прийняття Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року № 2147-VIII з 15.12.2017 року набула чинності нова редакція Цивільного процесуального кодексу України, якою внесені зміни до інституту наказного провадження. У зв’язку з вказаними обставинами у суддів є різний підхід до трактування поняття безспірності при видачі судового наказу, оскільки у попередній редакції Кодексу безспірність визначалась із об’єктивної оцінки обставин, а не тільки мовчазної згоди боржника з вимогами стягувача.
Крім того, були й інші проблемні питання, які виникали у суддів першої інстанції з приводу стягнення аліментів на повнолітнього, підсудності справ та визначення місця реєстрації боржника за допомогою єдиного демографічного реєстру України, про які зазначалось у вказаному узагальненні.
Таким чином, для уникнення помилок у майбутньому та покращення якості відправляння судочинства вважаємо за доцільне донести дане узагальнення до суддів місцевих судів.
Суддя судової колегії судової палати
у цивільних справах
Харківського апеляційного суду І. П. Коваленко
Начальник відділу судової статистики
та узагальнення судової практики
Харківського апеляційного суду А. В. Киричок
_03_03.png)
