Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Застосування судами першої інстанції новації ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року щодо зловживання процесуальними правами
План
Вступ
Повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Саме в контексті забезпечення виконання завдання цивільного судочинства діючий ЦПК України надав суду правовий механізм запобігання учасниками справи зловживання процесуальними правами, з чим суд стикається при здійсненні судочинства. Такі дії учасників процесу можна назвати недобросовісними, або сутяжницькими.
Міжнародна судова практика свідчить про те, що суди мають бути активними в питанні запобігання зловживанню процесуальними правами. Відповідно до принципу 2 Рекомендацій № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо принципів цивільного судочинства, спрямованих на вдосконалення функціонування правосуддя, ухвалених Комітетом Міністрів Ради Європи на 367 засіданні заступників міністрів 28 лютого 1984 року, коли в ході судового провадження сторона поводиться недобросовісно і явно зловживає процедурою з очевидною метою затягти провадження, суд має бути наділений повноваженнями або невідкладно винести рішення по суті справи, або застосувати санкції, такі як накладення штрафу, відшкодування завданих збитків або позбавлення права на процесуальну дію; в особливих випадках суд має бути у змозі стягнути судові витрати з адвоката.
У своїх рішеннях, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував про роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі "Шульга проти України", пункт 28, № 16652/04, від 02.12.2010) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (див. рішення Суду у справі "Мусієнко проти України", пункт 24, № 26976/06, від 20.01.2011).
Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі № 36655/02 «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27 квітня 2000 року у справі № 30979/96 «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France)). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30 листопада 2006 року у справі «Красношапка проти України»).
Теоретична частина
В правовій системі України до недобросовісних учасників справи, котрі зловживають своїми процесуальними правами, з метою спонукання їх до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов’язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства, на законодавчому рівні були закріплені заходи процесуального примусу, такі як:
15.12.2017 набули чинності зміни до ЦПК України, де прямо зазначено норму, про неприпустимість зловживання процесуальними правами та наслідки, які можуть настати при вчиненні таких дій.
Так, в ст. 44 ЦПК України, зазначено неприпустимість зловживання процесуальними правами. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об’єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Суд зобов’язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Наукова доктрина дає наступне визначення цьому процесуальному феномену.
Зловживання процесуальними правами - цивільне процесуальне правопорушення, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників цивільного процесу (їх представників), що спричиняють порушення процесуальних прав інших учасників цивільного процесу (їх представників), з метою перешкоджання гарантованому у п. 1 ст. 6 ЄКПЛ правосуддю, що є підставою для застосування судом процесуальних санкцій (позбавлення права на процесуальну дію або застосування судом інших негативних юридичних наслідків, передбачених законом).
Зловживання правами характеризуються умислом порушити порядок цивільного судочинства.
Отже, характерними ознаками зловживання процесуальними правами є:
Основна ознака зловживання процесуальними правами полягає в тому, що дії, які її складають, вчиняються з видимістю реалізації законних прав особи. Механізм зловживання процесуальними правами полягає в тому, що особа, яка бажає мати певний результат, вчиняє процесуальні дії, зовні схожі на ті юридичні факти, з якими пов’язується настання необхідного результату. Однак, такі дії мають повністю штучний характер, хоча зовні протікають в межах правового поля, а насправді ними заподіюється шкода інтересам інших учасників процесу та взагалі інтересам правосуддя.
Практика судів також надає своє визначення зловживанню процесуальним правом.
Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій. (Постанова КЦС ВС від 06 вересня 2018 року, провадження № 61-43659ск18, справа № 552/2378/17).
У п. 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 по справі № 199/6713/14-ц касаційний суд зазначив, що зловживання процесуальним правом є такі дії, що суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пунктам 2 і 11 частини третьої статті 2 ЦПК України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга вказаної статті).
У постанові Харківського апеляційного суду від 27 вересня 2019 року по справі № 615/59/19 (провадження № 22-ц/818/3939/19) зазначено: зловживанням правами можуть бути визнані дії учасника процесу, які формально хоча й передбачені серед його повноважень та прав, однак здійснюються ним не з метою досягнення передбаченого законом процесуального результату, а з метою затягування чи взагалі перешкоджання розгляду справи.
Саме цей критерій, неправомірна процесуальна мета, на нашу думку є основним для кваліфікації дій особи як зловживання правами.
Статистичні дані
Аналіз узагальнень та процесуальних документів, які надіслали суди першої інстанції, а також аналіз наявних у ЄРДР судових рішень, свідчать, що найбільш поширеними зловживаннями процесуальних прав є дії заявників, пов’язані з поданням декількох позовів до одного й того самого відповідача з тим самим предметом, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями для пошуку «зручного» для судді, а також зловживання процесуальними правами у вигляді заявлення завідомо безпідставного відводу з метою затягування розгляду справи чи заміни «незручного» судді.
Проведеним узагальненням та на основі даних наданих місцевими судами були встановлені наступні статистичні дані стосовно застосування судом передбачених ЦПК правових механізмів запобігання зловживанню процесуальним правом.
Близнюківський районний суд - 1 ухвала – позов залишений без розгляду через неявку позивача з посиланням на ст. 44 ЦПК.
Богодухівський районний суд – 3 ухвали без розгляду через неявку позивача з посиланням на ст. 44
Валківський районний суд - 1 ухвала про застосування до адвоката заходів процесуального примусу у формі стягнення штрафу, ст. 148.
Великобурлуцький районний суд – 1 ухвала про відмову у відкритті провадження через порушення правил підсудності з посиланням на ст. 44.
Вовчанський районний суд – 2 ухвали залишення позову без розгляду через неявку позивача з посиланням на ст. 44.
Дзержинський районний суд м. Харкова – 37 ухвал – залишення позову без розгляду, 6 ухвал про повернення позову, ст. 44.
Жовтневий районний суд м. Харкова - 21 ухвала залишено без розгляду через повторну неявку учасників процесу, 1 - ухвала без розгляду через безпідставний відвід судді, 1 - ухвала відмовлено у відкритті провадження та повернуто позивачу, так як позовна заява має очевидний штучний характер, ст. 44; 1 - застосовано штраф до державного реєстратора, ст. 148.
Зміївський районний суд – 1 ухвала про залишення без розгляду через повторну неявку позивача з посиланням на ст. 44.
Золочівський районний суд – 1 ухвала про накладення штрафу через зловживання процесуальними правами, 1 - ухвала без розгляду через неявку учасника процесу, ст. 44.
Ізюмський міськрайонний суд – 3 ухвали про накладення штрафу, у зв’язку з поданням позовів до одного й того самого відповідача, з тим самим предметом, з метою маніпуляції автоматизованим розподілом справ між суддями, ст. 148.
Київський районний суд м. Харкова – 3 ухвали про повернення, ст. 44; 1 ухвала про привід свідка, ст. 147, 4 ухвали про накладення штрафу, ст. 148; 38 ухвал – залишено позов без розгляду, ст. 44.
Комінтернівський районний суд м. Харкова - 2 ухвали про повернення позовної заяви, у зв’язку з поданням декількох позовів до одного й того самого відповідача, з тим самим предметом, з метою маніпуляції автоматизованим розподілом справ між суддями, ст. 44.
Красноградський районний суд - 1 ухвала задоволено заяву про забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат на професійну правничу допомогу, оскільки спір має ознаки завідомо безпідставного, ст. 44.
Краснокутський районний суд - 2 ухвали без розгляду через неявку, ст. 44; 1- ухвала про стягнення штрафу, ст. 148.
Куп’янський міськрайонний суд – 1 ухвала про стягнення штрафу (зловживання процесуальними правами у вигляді неодноразових неявок в судові засідання), ст. 148; 11 ухвал про залишення позовної заяви без розгляду, через повторну неявку в судове засідання, ст. 44.
Ленінський районний суд м. Харкова -1 ухвала про видалення із зали судового засідання, ст. 145; 1- ухвала про попередження, 1- ухвала про повернення позову через зловживання процесуальними правами (задля усунення штучної маніпуляції автоматичним розподілом справ), ст. 44.
Лозівський міськрайонний суд - 1 ухвала залишення позову без розгляду через неодноразові неявки в судові засідання, ст. 44; 2 ухвали про накладення штрафу (неявка у судове засідання та з огляду на невиконання ухвали про витребування доказів), ст. 148.
Московський районний суд м. Харкова – 2 ухвали про повернення позовної заяви через подання позову-клону; 2 ухвали без розгляду заяву про відвід; 1 ухвала без розгляду через повторну неявку, ст. 44; 3 ухвали про заходи процесуального примусу у вигляді тимчасового вилучення доказів, ст. 146.
Нововодолазький районний суд – 2 ухвали про залишення позову без розгляду, через неодноразову неявку учасників справи, ст. 44.
Орджонікідзевський районний суд м. Харкова - 27 ухвал про повернення позовної заяви, через подання позивачем до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав; 3 ухвали без розгляду через неявку в судові засідання, ст. 44.
Первомайський міськрайонний суд – 6 ухвал без розгляду через неявку, ст. 44; 1 ухвала – залишення позову без розгляду через повторне ідентичне подання державного виконавця, щодо якого судом вже було відмовлено у його задоволенні, ст. 44.
Печенізький районний суд – 1 ухвала про накладення штрафу через повторні неявки в судові засідання, ст. 148.
Фрунзенський районний суд м. Харкова - 7 ухвал про повернення через зловживання процесуальними правами, ст. 44; 1 ухвала про привід свідка, ст. 147; 22 ухвали залишення позову без розгляду через неявку, ст. 44.
Харківський районний суд - 5 ухвал про стягнення штрафу, ст. 148; 3 ухвали повернуто через зловживання правами, ст. 44; 10 ухвал без розгляду через неявку в судові засідання, ст. 44; 1 ухвала про тимчасове вилучення доказів, ст. 146.
Червонозаводський районний суд м. Харкова – 2 ухвали без розгляду через повторну неявку, визнано зловживання процесуальними правами, ст. 44.
Чугуївський міський суд - 6 ухвал повернуто позов через зловживання процесуальними правами, ст. 44; 1 - ухвала залишено позов без розгляду, ст. 44; 2 -ухвали про накладення штрафу, ст. 148.
Шевченківський районний суд – 1 ухвала, якою відмовлено у відкритті провадження у справі у зв’язку з завідомо безпідставним залученням особи як відповідача з метою зміни підсудності, ст. 44.
Апеляційний суд Харківської області - 5 ухвал скасовано.
Слід зазначити, що переважна кількість випадків із зловживання учасником судового процесу процесуальними правами стосуються ситуації, коли він не виконує передбачених ст. 131 ЦПК України обов’язків повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) та про причини неявки в судове засідання.
Судам необхідно звертати увагу на те, що за змістом ч.ч. 1-3 ст. 131 ЦПК існують правові фікції, які необхідно брати до уваги при встановленні судом умислу учасника справи на порушення права на справедливий суд:
При цьому суд необхідно зважати на те, що неодноразові випадки такої бездіяльності учасника справи, що призводить до затягування розгляду справи поза розумні строки, можуть свідчити про таку мету, що не відповідає основному завданню цивільного судочинства, ч. 1 ст. 2 ЦПК України, внаслідок чого за змістом ч. 2 ст. 2 та ст. 44 ЦПК України у суду виникає позитивний обов’язок вживати заходів для запобігання такому зловживанню процесуальними правами.
Найбільш поширеними засобами реагування з боку суду на такі факти зловживання правом на участь у судовому засіданні були залишення позову без розгляду, повернення скарги, заяви. Ухвали про стягнення з відповідної особи штрафу у зв’язку із зловживанням стороною чи її представником процесуальними правами на практиці застосовуються у меншій мірі.
Практична частина
Найбільш характерними порушеннями, є випадки, коли суд визнавав дії/бездіяльність учасників судового процесу зловживанням процесуальними правами, були наступні.
Так ухвалою Комінтернівського районного суду міста Харкова від 20.07.2018 року по справі 641/3865/18 позовну заяву про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу дійсним та визнання права власності на автомобіль - було повернуто заявнику з передбачених ст. 44 ЦПК підстав.
Суд встановив, що починаючи з липня 2017 року, позивач три рази звертався з такими позовними вимогами до цього ж відповідача, які залишалися без руху для виправлення недоліків, які не виправлялися, після чого позов повертався заявнику відповідно до ст. 185 ЦПК.
Згідно системи документообігу Комінтернівського районного суду м. Харкова КП «Д-3» при зверненні з таким позовом вже реєструвалися справи: 641/4799/17, 641/7521/17, 641/8310/17, 641/836/18. Крім того, у справі № 641/836/18 після надходження позовної заяви 14.02.2018 р. ухвалою судді від 01.03.2018 позов був направлений за належною територіальною підсудністю до іншого суду і на день вирішення питання щодо відкриття провадження відомості про її розгляд по суті позивачем не було надано.
З посиланням на п. 2 ч. 2 ст. 44 ЦПК України, суд визнав зловживанням процесуальними правами такі дії позивача, який шляхом подання вищезазначених позовних заяв маніпулює автоматизованим розподілом справ між суддями, що суперечить завданню цивільного судочинства.
Відповідно до частини третьої статті 44 ЦПК України, якою передбачено, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи, має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, - районний суд повернув позов заявнику. У апеляційному порядку вказане судове рішення не оскаржувалося.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 18.10.2019, по справі № 639/5832/18 за позовом фізичної особи про визнання права власності на домоволодіння, анулювання правової реєстрації на домоволодіння, анулювання прописки, повернення домової книги, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, - було відмовлено у відкритті провадження та повернуто позовну заяву позивачу.
В ухвалі зазначено, що в провадженні Жовтневого районного суду м. Харкова вже перебувала цивільна справа №2012/7969/2011 за позовом цієї фізичної особи про визнання права власності, здійснення правової реєстрації, виселення, відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Рішенням від 18.12.2012 року у задоволенні позову було відмовлено. Рішення набрало законної сили.
Суд встановив, що позивач раніше заявляв вимоги до того ж самого відповідача, але знов звернувся до суду з позовом про визнання права власності на домоволодіння, анулювання правової реєстрації на домоволодіння, анулювання прописки, повернення домової книги, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Суд врахував, що позивач та відповідач в обох позовах співпадають, предметом кожного з позовів є вимоги про визнання права власності на те ж саме домоволодіння в цілому, анулювання правової реєстрації домоволодіння, анулювання прописки, повернення домової книги, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суддя прийшов до висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі, що відповідає положенням п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
Суд при цьому зазначив, що звернення позивача з даним позовом, при наявності з того ж предмету і з тих же підстав між тими самими сторонами рішення суду, що набрало законної сили, обізнаність позивача про даний факт, і додаткове штучне об’єднання похідних від визнання права власності позовних вимог щодо анулювання правової реєстрації домоволодіння за відповідачем – фізичною особою і безпідставне залучення в якості нового співвідповідача Державного реєстратора департаменту реєстрації прав на нерухоме майно відповідно до ст. 44 ЦПК України має ознаки зловживання процесуальними правами.
Такі дії позивача за висновком районного суду суперечать завданню цивільного судочинства. Зокрема, свідчать про подання позову у спорі, який має очевидно штучний характер, тому визнаються зловживанням процесуальними правами.
У даному випадку суд розцінив, що такі умисні дії позивача щодо доповнення позову похідними вимогами, а також доповнення новими відповідачами - мають штучний характер. З урахуванням наявності преюдиціального у розумінні ч. 5 ст. 82 ЦПК України рішення суду стосовно тотожних позовних вимог, - суд визнав їх зловживанням правом на позов.
З посиланням на ч. 3 ст. 44 ЦПК України суд відмовив у відкритті провадження у справі за цим позовом фізичної особи до іншої фізичної особи, Державного реєстратора департаменту реєстрації прав на нерухоме майно про визнання права власності на домоволодіння, анулювання правової реєстрації на домоволодіння, анулювання прописки, повернення домової книги, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, повернувши позовну заяву позивачу.
У апеляційному порядку ухвала районного суду не переглядалася.
При застосуванні судом після відкриття провадження у справі вказаної норми ст. 44 ЦПК щодо зловживання правом у формі подання завідомо безпідставного відводу, щодо спору, який має штучний характер, судам в контексті положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України також слід звернути увагу на висновки щодо застосування вказаної норми цивільного процесуального права, викладені у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року по справі № 757/64933/17-ц (справа щодо залишення без розгляду з мотивів зловживанням правом позову про захист честі і гідності).
Касаційний суд скасував ухвалу суду першої інстанції про залишення позову фізичної особи про захист честі та гідності без розгляду та постанову суду апеляційної інстанції, якою цю ухвалу було залишено без змін. Справу було направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
При цьому касаційний суд зазначив наступне.
Положеннями частини третьої статті 44 ЦПК України визначено можливі наслідки визнання судом подання скарги, клопотання чи заяви зловживання процесуальними правами, – це залишення без розгляду або повернення поданої скарги, заяви чи клопотання, а не позову.
Натомість, вичерпний перелік підстав для залишення без розгляду позову визначено у статті 257 ЦПК України. Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про залишення без розгляду позову, статтю 257 ЦПК України не застосовував і, відповідно, жодної обставини, передбаченої нею як підстави для залишення позову без розгляду, не встановив.
Висновок про штучний характер позову не повинен ґрунтуватися на припущеннях суду і може свідчити про порушення прав позивача на судовий захист.
Зазначене має важливе юридичне значення для правильного вирішення цього процесуального питання, оскільки у статті 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судами як джерело права, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно із частинами першої і другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; суд та учасники судового процесу зобов’язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
А у частині першій статті 4 ЦПК України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
При цьому, відкриваючи провадження у справі та приймаючи справу до провадження, суд не висловлював жодних зауважень щодо безпідставності та штучності поданого позову.
Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку про штучний характер позову більше, ніж через десять місяців після прийняття справи до провадження, не навівши обґрунтованих підстав для того, не дослідивши усіх обставин справи та не надавши оцінку доводам і запереченням сторін, а також доказам
На наш погляд, після відкриття провадження у справі штучний характер позову сам по собі не може бути самостійною підставою для залишення позову без розгляду. Таке судове рішення у даному випадку можливе лише при наявності передбачених у ст. 257 ЦПК України підстав. За відсутності таких підстав, зловживання правом у передбаченій п. 3 ч. 2 ст. 44 ЦПК формі подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер має враховуватися судом лише при вирішення такого «вигаданого» позову по суті.
Пунктом 5 частини 5 статті 12 ЦПК визначено, що суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків, що у системному зв’язку з п. 1 ч. 5 ст. 12 ЦПК щодо повноважень суду, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, керувати ходом судового процесу, зобов’язує суд діяти активно.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов’язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У ст. 188 ЦПК визначені правила щодо об’єднання та роз’єднання позовів.
Згідно ч. 5 ст. 188 ЦПК не допускається об’єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Наслідки порушення правил об’єднання в одне провадження кількох вимог у загальному порядку передбачені п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, згідно якому заява повертається у випадках, коли порушено правила об’єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу: похідні позовні вимоги, множинність позовів чи сторін, крім вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом, та вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судами; коли суд відповідно до ч. 6 ст. 188 до початку розгляду справи по суті роз’єднує позовні вимоги, виділивши одну або декілька об’єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства).
Після роз’єднання позовних вимог, виділених у самостійне провадження, згідно ч. 6 ст. 188 ЦПК їх розгляд здійснює суддя, який прийняв рішення про роз’єднання позовних вимог.
При цьому відповідно до принципу пропорційності, ст. 11 ЦПК, та вимог ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК, за загальним правилом, визначеним п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК, суд самостійно передає справу на розгляд іншому суду, якщо після роз’єднання справа за відповідним позовом належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду, крім випадків, коли відповідно до ч. 3 ст. 44 цього Кодексу подання такого об’єднаного позову було визнано зловживанням процесуальними правами, внаслідок чого суд з урахуванням обставин справи має право повернути таку позовну заяву позивачу, а не направляти цей позов на відповідною підсудністю за рахунок держави.
Використання законодавцем терміну «справа» у вказаній нормі п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК не повинна вводити суди у оману та не зобов’язує суд відкривати провадження по справі стосовно позову, поданого з порушенням територіальної юрисдикції (підсудності), оскільки законодавець визначає цивільну юрисдикцію як визначену законом сукупність повноважень судів лише щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції, а не щодо позовів, ст. 1 ЦПК.
Так. Ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.10.2018р. (справа №638/15017/18) позовну заяву фізичної особи до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, товариства з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс Воздвиженка» про визнання недійсними договорів управління майном (активами) – було повернуто позивачу на підставі ч. 3 ст. 44 ЦПК України, з огляду на маніпулювання територіальною підсудністю справи.
При цьому суд свої висновки мотивував наступним чином.
З вимог позивача, вбачається завідомо безпідставне подання позовної заяви, оскільки ним заявлено позовну вимогу про визнання недійсним правочину з нерухомістю в цілому. Згідно оспорюваного правочину передано в управління велика кількість нерухомого майна, зокрема, місцезнаходженням якого є Київ, Дніпро, Одеса, Полтава, Житомир, Чернігів, Івано-Франківськ, Черкаси. Отже, дана справа про визнання недійсними правочину підсудна суду за місцезнаходженням основної частини нерухомого майна, що є предметом оспорюваного правочину з нерухомістю.
Також судом було встановлено, що позивач не є стороною правочину, між ним та відповідачами відсутній спір у цивільних правовідносинах, жодні права і законні інтереси позивача відповідачами не порушуються та не оспорюються, оскільки між сторонами відсутні цивільні правовідносини, а пояснення позивача викладені в позовній заяві щодо недійсності оспорюваних правочинів є тільки припущеннями позивача, а тому позовні вимоги є безпідставними та штучними.
В ухвалі суд з посиланням на п. 4 ч. 2 ст.44 ЦПК дійшов до висновку, що позов підлягає поверненню на підставі ч. 3 ст.44 ЦПК України.
З приводу зазначених судом мотивів, які пов’язані зі штучним характером позову судам слід також звернути увагу на згадану вище постанову колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року по справі № 757/64933/17-ц (справа щодо залишення без розгляду з мотивів зловживанням правом позову про захист честі і гідності).
В аналогічній процесуальній ситуації, яка виникла у справі № 638/15017/18, ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 05.08.2019 по справі № 761/5654/19 з тотожними позовними вимогами іншої фізичної особи до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс ВОЗДВИЖЕНКА» про визнання недійсними договорів управління майном (активами), з урахуванням правил виключної підсудності за місцезнаходженням нерухомості, вартість якого є найвищою (ч. 1 ст. 30 ЦПК), - позов було передано за правилами виключної територіальної підсудності на розгляд до Оболонського районного суду міста Києва.
При цьому суд не встановив в діях позивача зловживання процесуальним правом.
Іноді суди стикаються з випадками зловживання процесуальними правами у формі численних необґрунтованих клопотань про відводи суддів або колегії суддів, що призводить до порушення розумних строків розгляду справи.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 05.02.2019р. (справа № 638/18071/16-ц) заяву уповноваженого представника відповідача про відвід судді по цивільній справі за позовом фізичної особи про стягнення аліментів на час навчання дитини – залишено без розгляду на підставі ч. 3 ст. 44 ЦПК України.
Суд вказав, що представником відповідача втретє заявлено відвід судді з одних й тих підстав, які вже двічі було розглянуто раніше, та які свідчать виключно про те, що сторона відповідача через свого уповноваженого представника, який допускає зловживання процесуальними правами, має мету затягування вирішення спору по суті задля уникнення цивільної відповідальності у разі задоволення вимог позивача, перешкоджання встановленню істини по справі та ухвалення законного, обґрунтованого судового рішення.
Судам в аналогічних процесуальних ситуаціях слід аналізувати, чи були заяви про відвід судді подані в межах встановленого законодавством України строку, чи можна вважати викладені у заявах мотиви та аргументи новими, що виникли після розгляду попередньої заяви про відвід.
Зловживання процесуальними правами, шляхом заявлення численних необґрунтованих клопотань про відводи суддів або колегії суддів, що значно затягує процес розгляду справи, не може бути самостійною підставою для залишення позову без розгляду відповідно до ч. 3 ст. 44 ЦПК. З цього приводу Верховним Судом була висловлена правова позиція у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року по справі № 757/64933/17-ц (справа щодо залишення без розгляду з мотивів зловживанням правом позову про захист честі і гідності).
Положеннями частини третьої статті 44 ЦПК України визначено можливі наслідки визнання судом подання скарги, клопотання чи заяви зловживання процесуальними правами, - це залишення без розгляду або повернення поданої скарги, заяви чи клопотання, а не позову.
Вичерпний перелік підстав для залишення без розгляду позову визначено у статті 257 ЦПК України.
В цьому контексті судам необхідно звернути увагу, що виходячи зі змісту ч. 4 ст. 44 ЦПК про те, що у випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд зобов’язаний застосувати до нього заходи, визначені цим Кодексом, передбачене частиною третьою вказаної статті Кодексу право суду залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання – застосовується лише у субсидіарному порядку, якщо іншою нормою ЦПК не врегульоване відповідне питання. Такий висновок ґрунтується на принципі пропорційності, визначеному ст. 11 ЦПК України.
Одним із принципів цивільного процесу, на який посилався Верховний Суд України у своїй постанові від 07.10.2015 року у справі № 6-1367цс15, є принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Однак, учасники процесу досить часто штучно затягують розгляд справи, шляхом багаторазових неявок в судові засідання.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав: неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Частиною п’ятою статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез’явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з’явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез’явлення не перешкоджає розгляду справи.
Аналізуючи зміст зазначених норм процесуального закону, слід дійти висновку, що причини повторної неявки позивача в судове засідання правового значення не мають, а обов’язковими умовами для застосування передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України процесуальних наслідків повторної неявки позивача в судове засідання є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи без його участі у судовому засіданні.
Отже за змістом вказаних норм ст.ст. 223, 257 ЦПК правом на залишення позову без розгляду суд наділений лише у разі повторної неявки належним чином повідомленого позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і якщо його нез’явлення не перешкоджає розгляду справи.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов’язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов’язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження. З цього приводу див., наприклад, постанову Верховного Суду від 21 листопада 2019 року у справі № 199/7514/18.
В цьому контексті у випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу у суду є підстави для застосування визначеного ст. 44 ЦПК правового механізму запобігання зловживання процесуальним правом.
Нижче наведемо приклади таких справ.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова, від 31.05.2018, по справі №639/6586/15-ц, за позовом: фізичної особи до Лубенського міського відділу (з обслуговування м. Лубни та Лубенського району) УМВС України в Полтавській області про відшкодування моральної шкоди, залишено без розгляду.
В ухвалі зазначено, що починаючи з першого призначення справи до розгляду в судовому засіданні, тобто з 07.08.2015, позивач жодного разу до суду не з’являвся. Справа неодноразово призначалася до розгляду, проте в кожне судове засідання позивач не з’являвся, всі поштові повідомлення повертались «за закінченням строку зберігання». При цьому, ухвали суду позивач отримував.
Суд вказав, що відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов’язані виявляти повагу до суду та до інших сучасників судового процесу, з’являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов’язковою.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Європейський суд з прав людини дотримується позиції, що проявляти ініціативу щодо своєчасного розгляду справи повинен саме позивач.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Згідно з вимогами ч.ч.1, 3 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Матеріалами справи було встановлено, що позивач судові повістки про явку в судове засідання отримує вибірково, про день і час розгляду справи обізнаний через розміщення інформації на офіційному сайті судової влади, проте отримує виключно ухвали суду та в день вручення процесуального документу вже звертається з апеляційною скаргою.
Таку поведінку позивача суд в контексті положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950р. розглянув з позиції необхідного балансу між дотриманням конвенційних вимог про доступ до суду і забезпеченням розгляду справи впродовж розумного строку, на підставі чого розцінив систематичну, на протязі трьох років неявку в судові засідання позивача, який не виявляє ніякого інтересу до своєї позовної заяви, штучно затягує розгляд справи суд, - як зловживання процесуальним правом.
Вказав, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.
Наслідки неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі врегульовані п. 5 ст. 222 ЦПК України. У разі повторної неявки в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду.
Зазначені вимоги здійснені з метою недопущення зловживання особами, які беруть участь у справі, своїми процесуальними правами, так як це пов'язано із дією принципу цивільного судочинства - диспозитивністю, відповідно до якого кожний учасник процесу самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами. Крім того, таке положення закону пов'язане із дотриманням судом розумних строків розгляду справи, що є вимогою ст. 210 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Отже, обставини неявки у судові засідання позивача, неодноразові його виклики в судові засідання, надали суду підстави стверджувати про неналежне здійснення ним своїх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, що призводить до затягування судового розгляду даної справи, яка тривалий час, не може бути вирішена по суті, та відповідно до ч. 4 ст. 44 ЦПК застосувати визначені у ст.ст. 223, 257 ЦПК наслідки такого процесуального порушення.
В іншій справі за №638/8691/18, суддя Дзержинського районного суду м. Харкова ухвалою від 05.02.2019, за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до фізичної особи про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-траспортної пригоди - залишив його без розгляду.
В ухвалі зазначено, що 08.11.2018, 10.12.2018, 05.02.2019 позивач повторно не прибув у судове засідання, будучи повідомленим у встановленому порядку про час і місце розгляду справи. З матеріалів справи вбачається, що позивач судові повістки отримує, тобто про день і час розгляду справи обізнаний, в тому числі і через розміщення інформації на офіційному сайті «Судової влади». Суд посилався на норми ч. 1 та ч. 3 ст. 44 ЦПК України та таку поведінку позивача розглянув з позиції необхідного балансу між дотриманням конвенційних вимог про доступ до суду і забезпеченням розгляду справи впродовж розумного строку, на підставі чого систематичну неявку в судові засідання позивача, який не виявляє ніякого інтересу до своєї позовної заяви, штучно затягує розгляд справи, суд розцінив, як зловживання процесуальним правом.
Суд також вказав на невиконання визначеного ч. 3 ст. 131 ЦПК процесуального обов’язку учасників судового процесу повідомляти суд про причини неявки у судове засідання та внаслідок його невиконання застосував правову фікцію, згідно якої у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з’явилися в судове засідання без поважних причин, що свідчить про незаінтересованість позивача у розгляді його позову.
Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
При з’ясуванні судом ознак недобросовісної процесуальної поведінки в таких випадках судам необхідно звертати також увагу на конвенційну практику.
Так, у п. 36 рішення ЄСПЛ від 03 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» (заява № 18656/13) Суд нагадав, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов’язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Невручення стороні належним чином судових документів може позбавити його або її можливості захищати себе у провадженні (див. рішення у справі «Заводнік проти Словенії» (Zavodnik v. Slovenia), заява № 53723/13, пункт 70, від 21 травня 2015 року, із подальшими посиланнями).
Тобто, кожний учасник справи має знати про справу, яка розглядається в суді. Зокрема у справі мають бути докази, що відповідач отримав копію ухвали суду про відкриття провадження та копію позову з усіма додатками, що буде свідчити про його обізнаність наявності справи у суді та виникнення у нього відповідних процесуальних обов’язків, а у разі їх умисного невиконання – для визнання таких дій (бездіяльності) зловживанням процесуальним правом.
позову з безпідставним посиланням на правила альтернативної підсудності (ст. 28 ЦПК України).
Так, ухвалою Харківського районного суду від 30 серпня 2018 року по справі № 635/556/18 було встановлено, що позивач звернувся до районного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів посилаючись на те, що було порушено його права передбачено Закону України «Про захист прав споживачів». Ухвалою 14 березня 18 березня було відкрито провадження з правил альтернативної підсудності (ч. 5 ст. 28 ЦПК України), оскільки позивач посилався на ЗУ «Про захист прав споживачів».
У підготовчому судовому засіданні позивач вказав, що позов поданий за місцем його реєстрації, оскільки відсутня матеріальна можливості звернутися до суду за місцезнаходженням відповідача юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон». Доказів щодо неможливості виїхати до місця знаходження у відповідача не було.
З огляду на наведене, суд відхилив посилання позивача на Закон України «Про захист прав споживачів» для розгляду зазначеної справи за місцем проживання позивача, на підставі чого вважав, що позивач зловживає процесуальними правами та передав справу за загальною підсудністю до Деснянського районного суду міста Києва, за місцезнаходженням відповідача – юридичної особи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Слід зауважити, що правила альтернативної підсудності, які стосуються позовів заявлених на захист прав споживачів, не передбачають додаткової умови для застосування цього правила у разі неможливості позивача виїхати за місцем знаходження відповідача. Для того, щоб суд розглянув справу за правилами альтернативної підсудності, достатньо того, що спір виник з підстав, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів».
Це питання при передачі цивільної справи за підсудністю суд не з’ясовував і ніяких мотивів з цього приводу у своєму рішенні не навів.
Відповідно п. 9 ст. 257 ЦПК, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору.
Дзержинський районний суд м. Харкова в ухвалі від 27.06.2019 по справі № 638/17709/17 розцінив, як зловживання правом те, що позивач всупереч постанові Харківського апеляційного суду від 15.11.2018 не надав докази необхідні для розгляду справи.
Представник позивача, явка якого ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 26.04.2018 року була визнана обов`язковою, обмежився поданням до суду заяви про розгляд справи за його відсутністю та зазначенням про те, що всі необхідні для розгляду справи документи та пояснення були надані до суду.
Таку поведінку позивача районний суд розцінив відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, як зловживання процесуальними правами, та з посиланням на п. 9 ст. 257 ЦПК постановив ухвалу про залишення позову без розгляду.
Згідно з частиною сьомою-десятою статті 84 ЦПК України особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов'язку подати витребувані судом докази. У разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду. Див. з цього приводу постанову Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 496/3874/15-ц.
В цьому випадку ми маємо конкуренцію дії принципів диспозитивності та обов’язковості судового рішення, ця конкуренція повинна бути вирішена на підставі принципу верховенства права (п.п. 5,7 ч. 3 ст. 2, ст. 10 ЦПК України) та принципу пропорційності (п.п. 1, 6 ч. 3 ст. 2, ст. 11 ЦПК України) на користь досягнення мети цивільного судочинства, яка визначена ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК.
Всупереч згаданих норм цивільного процесуального права суд не з’ясував та не навів у судовому рішенні своїх висновків, яким чином відсутність витребуваних судом доказів перешкоджає перевірити обґрунтованість доводів позову та заперечень відповідача, та ухвалити законне та обґрунтоване рішення по суті позову.
Приклади застосування заходів процесуального примусу
Найпоширенішим заходом процесуального примусу, який застосовували суди першої інстанції, був штраф. Були також випадки попередження, видалення із зали судового засідання та тимчасового вилучення доказів.
Так, ухвалою Куп’янського міськрайонного суду Харківської області, від 10.01.2018 по справі № 628/2546/17 було накладено штраф на відповідача та його представника.
Ухвала вмотивована тим, що вони не надали суду жодних доказів поважності причин неявок у судові засідання, така поведінка свідчить про зловживання ними своїми процесуальними правами та спрямована на навмисне затягування розгляду справи. Оскільки таке затягування може призвести до порушення розумних строків розгляду справи, що є вимогою статті 121 ЦПК України та статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суддя на підставі ст. 148 ЦПК України вважав необхідним застосувати відповідні заходи процесуального реагування та накласти на відповідача і його представника адвоката штраф у розмірі 0,3 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, 528,60 грн.
Відповідно до ч. 6 ст. 148 ЦПК України суд може скасувати постановлену ним ухвалу про стягнення штрафу, якщо особа, стосовно якої її постановлено, виправила допущене порушення та (або) надала докази поважності причин невиконання відповідних вимог суду чи своїх процесуальних обов’язків.
По тій самій справі № 628/2546/17 Куп’янський міськрайонний суд Харківської області своє ухвалою від 06.03.2018, скасував вищезазначену ухвалу про стягнення штрафу з відповідача та його представника. 26.01.2018 представник відповідача подав до суду клопотання про скасування вищезазначеної ухвали про стягнення штрафу, оскільки судові засідання 07.12.2017, 22.12.2017 та 10.01.2018 відкладалися з поважних причин - перебуванням поза межами Харківської області.
Заслухавши думку сторін та їх представників, дослідивши надані докази поважності причин неприбуття відповідача та його представника у судові засідання, суд прийняв до уваги, що порушення були допущені з поважних причин, на даний час виправлені, та прийшов до висновку про задоволення клопотання.
Ленінським районним судом м. Харкова, було застосовано такий захід процесуального примусу, як видалення із зали судового засідання ( справа № 2/ 639/3358/16ц, ухвала від 23.01.2018).
Ухвала вмотивована тим, що у ході судового розгляду відповідачка не дотримувалась порядку в судовому засіданні, після постановлення ухвали суду не припиняла висловлювати незгоду з винесеною ухвалою та діями головуючого, не даючи можливості продовжити розгляд справи, розпорядженням головуючого справі не підкорялась, намагалася керувати ходом судового розгляду. В ході судового розгляду судом двічі виносились ухвали про оголошення попередження відповідачці, однак після оголошення ухвали про оголошення попередження вона заявила, що відмовляється підкорятись розпорядженням головуючого, не згодна з процесуальними діями судді, яка порушує її права, для захисту своїх прав вона щойно викликала поліцію та вимагала оголосити перерву.
Відповідно до положень ч. ч. 3, 4 ст. 216 ЦПК України, учасники судового процесу, а також інші особи, присутні в залі судового засідання, зобов’язані беззаперечно виконувати розпорядження головуючого, додержуватися в судовому засіданні встановленого порядку та утримуватися від будь-яких дій, що свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил.
Оскільки до відповідачки двічі застосувалось попередження, однак вона продовжила порушувати порядок під час судового засідання, суд вважав необхідним видалити її з зали судового засідання.
Цікавою з точки зору можливих дій суду для запобігання зловживання правом є правова позиція, яка була висловлена Великою Палатою Верховного Суду стосовно неприпустимих висловлювань скаржника на адресу зацікавленої особи: скаржник неодноразово у направленої до суду скарзі нецензурно, використовуючи лайливі слова, характеризував державного виконавця та його роботу.
Велика Палата Верховного Суду вважає такі дії скаржника виявом неповаги до суду й інших учасників процесу та констатує, що подання такої скарги є зловживанням скаржником його процесуальним правом, невиконанням обов'язку керуватися завданням цивільного судочинства.
Відповідно до частини третьої статті 44 ЦПК України, якщо подання скарги визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити цю скаргу без розгляду.
З огляду на наведені вище висновки Велика Палата Верховного Суду вважала касаційну скаргу частково обґрунтованою. Тому судові рішення судів першої та другої інстанції скасувала, а скаргу фізичної особи залишила без розгляду.
Вказане не позбавляє скаржника за наявності підстав права подати скаргу на бездіяльність державного виконавця (частина друга статті 257 ЦПК України), добросовісно користуючись цим правом, тобто, керуючись завданням цивільного судочинства, не використовуючи нецензурну лексику, виявляючи повагу до суду, учасників судового процесу та виконуючи інші вимоги чинного законодавства (п.п. 25, 26, 37, 38 постанови ВП ВС від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц).
При цьому касаційний суд у п.п. 23-24 згаданої постанови зазначив наступне.
Використання одними учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їхніми представниками, а також вчинення аналогічних дій є виявом очевидної неповаги до честі, гідності зазначених осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пунктам 2 і 11 частини третьої статті 2 ЦПК України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга вказаної статті). З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, наслідки, передбачені частиною третьою статті 44 ЦПК України.
Аналогічно Європейський суд з прав людини, застосовуючи підпункт «а» пункту 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання. Для прикладу, ЄСПЛ констатує зловживання правом на подання заяви, коли заявник під час спілкування з ЄСПЛ вживає образливі, погрозливі або провокативні висловлювання проти уряду-відповідача, його представника, органів влади держави-відповідача, проти ЄСПЛ, його суддів, Секретаріату ЄСПЛ або його працівників (див., ухвали щодо прийнятності у справах «Ржегак проти Чеської Республіки» від 14 травня 2004 року (Rehak v. the Czech Republic, заява № 67208/01), «Дюрінже та Грандж проти Франції» від 4 лютого 2003 року (Duringer and Grunge v. France, заяви № 61164/00 і № 18589/02)).
За змістом ст. 146 ЦПК України, у разі неподання письмових, речових чи електронних доказів, що витребувані судом, без поважних причин або без повідомлення причин їх неподання суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів державним виконавцем для дослідження судом.
Так, ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 12 червня 2019 року по справі № 635/5477/18, було застосовано до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу заходи процесуального примусу, у формі тимчасового вилучення доказів для дослідження судом. Судом перед цим було постановлено ухвалу про забезпечення доказів, яку повинна була виконати нотаріус, однак ніяких відомостей щодо виконання ухвали, або неможливості виконання та поважність причин невиконання, до суду не надходили.
З метою спонукання приватного нотаріуса до виконання ухвали суду про забезпечення доказів, судом було постановлено ухвалу про застосування до приватного нотаріуса заходів процесуального примусу у виді штрафу, яку нотаріус отримала особисто.
Такі заходи не мали позитивних наслідків - ухвала Харківського районного суду Харківської області від 13 грудня 2018 року про забезпечення доказів приватним нотаріусом не була виконано.
Внаслідок цього суд апеляційної інстанції вважав необхідним застосувати до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу заходи процесуального примусу у виді тимчасового вилучення доказів для дослідження судом.
При цьому суд врахував, що в матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо виконання зазначеною особою ухвали, а також відомості щодо неможливості подання забезпечуваних доказів, поважності причин їх неподання, що постановлення судом ухвали про застосування до приватного нотаріуса заходів процесуального примусу у виді штрафу не спонукало приватного нотаріуса до виконання ухвали суду про забезпечення доказів та надання таких доказів, що свідчить про ігнорування нею виконання вищевказаних ухвал суду, які відповідно до вимог ст. 18 ЦПК України, ст. 124 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є обов`язковими для виконання.
Так, ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 16.08.2018 по справі № 643/7686/18 було відмовлено відповідачу у застосуванні заходів процесуального впливу до позивача. В обґрунтування заяви відповідачем зазначалось, що позивач зловживає процесуальними правами шляхом подання безпідставного позову, а тому є необхідність застосування до нього відповідних заходів.
Мотивуючи відмову у задоволенні вказаної заяви, суд виходив з того, що обставини, про які зазначає відповідач є фактичною незгодою з позовними вимогами по суті справи, а тому суд не вбачав завідомо безпідставного клопотання або інших ознак зловживання правом на позов.
Під час проведення узагальнення не було встановлено випадків постановлення окремих ухвал про зловживання процесуальними правами адвокатом або прокурором.
Випадки скасування рішень суду першої інстанції.
Ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 21.02.2018р. (справа №638/1028/18) позовну заяву фізичної особи про виключення запису про батьківство - повернуто позивачу на підставі ч. 3 ст. 44 ЦПК України.
При вирішенні питання про можливість відкриття провадження судом було виявлено, що у провадженні Дзержинського районного суду міста Харкова знаходиться аналогічна справа у провадженні іншого судді. Крім того аналогічні позовні заяви перебували у провадженні інших суддів.
В ухвалі суд посилався на п. 2 ч. 2 ст. 44 ЦПК та прийшов до висновку, що на момент подання до суду даної позовної заяви позивачем, аналогічні позовні заяви знаходились у провадженні інших суддів, що є зловживанням правом, у зв'язку із чим відповідно до ст. 44 ЦПК вважав за необхідне повернути позовну заяву позивачу.
Постаново Харківського апеляційного суду від 12.06.18 по справі № 638/1028/18 було скасовано ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова (провадження № 22ц/790/2498/18).
Харківський апеляційний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, зазначив, що суд дійшов передчасного висновку про повернення позову. На час постановлення ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 лютого 2018 року всі інші його позовні заяви були повернуті, про що ним зазначено в уточненій позовній заяві.
Інший приклад, де суд першої інстанції формально застосував правила ст. 44 ЦПК України, залишивши позовну заяву без розгляду через неодноразову неявку позивача, помилково знайшов у діях останнього зловживання процесуальними правами, та з цих підстав задовольнив заяву відповідача щодо стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 18.06.2017 по справі 619/1146/17 позовну заяву фізичної особи про визнання заповіту недійсним було залишено без розгляду з передбачених п.3 ч.1 ст. 257 ЦПК України (повторна неявка позивача) підстав.
При цьому суд розцінив таку поведінку як зловживання процесуальним правом та стягнув з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн.
Постановою Харківського апеляційного суду від 07.08.2019 (провадження № 22-ц/790/4328/18) було скасовано зазначену ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області в частині стягнення витрат на правничу допомогу адвоката.
Залишаючи без розгляду позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що позивач будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи в судові засідання неодноразово не з'являвся, заяви про розгляд справи за його відсутності не надав, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають залишенню без розгляду. Стягуючи з Особа 3 на користь Особа 1 витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000,00 грн., суд зазначив, що неявка позивача в судові засідання є зловживанням стороною чи її представником своїми процесуальним правами, тому підлягають стягненню з позивача витрати відповідача на професійну правничу допомогу.
Проте, із матеріалів справи вбачається, що після пред'явлення позову позивач або його представник з'являлися в судові засідання.
Заявлені ними клопотання в процесі розгляду справи були задоволені судом як обґрунтовані. Клопотання про витребування доказів були заявлені і відповідачами. 08.05.2018 розгляд справи був відкладений у зв'язку з неявкою в судове засідання представника позивача за клопотанням позивача.
24 травня та 18 червня 2018 року Особа 3 не з'явився в судові засідання у зв'язку з важкою хворобою, про що надав суду документи. Особа 3 постійно знаходиться на лікуванні у обласному центрі онкології, де був прооперований.
Згідно ч. 9 ст. 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
За змістом ч. 2 ст. 44 ПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства.
Неявка позивача в судове засідання є його процесуальним правом та не свідчить про необґрунтованість його дій.
Колегія суддів у даному випадку не погодилась з висновками суду першої інстанції, оскільки при розгляді справи не були встановлені обставини, які свідчать про необґрунтовані дії позивача, зловживання ним процесуальними правами. Отже, у суду першої інстанції не було правових підстав для стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат за надання правничої допомоги.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України колегія суддів ухвалу суду першої інстанції в частині стягнення з Особа 3 на користь Особа 1 витрат у сумі 10 000,00 грн. скасувала та ухвалила нове судове рішення в цій частині, яким відмовила в задоволенні заяви Особа 1 про стягнення з Особа 3 на її користь 10 000,00 грн.
З вищевикладеного вбачається, що відповідач, у разі залишення позову без розгляду, має право заявити вимоги про компенсацію внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Однак, необхідно звернути увагу на те, що сам факт залишення позову без розгляду є недостатнім для висновку про зловживання процесуальним правом. При розгляді справ необхідно встановлювати додаткові обставини, які свідчать про необґрунтованість та недобросовісність дій позивача.
Відповідно до п. 38 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз’яснено, що у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про відшкодування здійснених ним витрат, пов'язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У такому разі заявлені вимоги розглядаються у цій же справі одночасно із вчиненням наведених процесуальних дій. При цьому саме по собі пред'явлення позову не може свідчити про необґрунтовані дії позивача.
Інша справа, де Валківським районним судом Харківської області, по справі №615/59/19 ухвалою від 04.06.2019 року до представника відповідача адвоката було застосовано заходи процесуального примусу у формі стягнення з нього штрафу в дохід державного бюджету, за зловживання процесуальними правами, що полягали у заявленні безпідставних відводів, які спрямовані на штучне затягування розгляду справи.
Постановою від 27.09.2019 Харківського апеляційного суду дану ухвалу скасовано. Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована наступним чином.
Застосування заходів процесуального примусу мають на меті запобігти зловживанню процесуальними правами та забезпечити правильний і своєчасний розгляд цивільної справи в умовах процесуальної недобросовісності учасника судового процесу.
Застосовуючи заходи процесуального примусу до Особа 2 , суд першої інстанції виходив з того, що заявлений ним 16 травня 2019 року відвід є зловживанням процесуальними правами. Неправомірність надсилання судом доказів на електронну адресу Особа 2 вже була підставою для заяви про відвід від 02.06.2019. А відкладення судового засідання 23 квітня 2019 року було зумовлене необхідністю дотримання прав сторони відповідача на ознайомлення із наданими суду за клопотанням відповідача доказами. Другий відвід був заявлений Особа 2 безпосередньо в день судового засідання 16 травня 2019 року, а не завчасно з тих же самих підстав, що і відвід від 02.05.2019 (суд допустив порушення норм ЦПК України направивши докази подані Банком на електронну адресу представника відповідача).
Колегія суддів не погодилась із таким висновком суду першої інстанції з огляду на те, що неправомірність надсилання доказів на електронну адресу сторони у справі не була підставою заявленого 16.05.2019 відводу від Особа 2.
Зі змісту заяви Особа 2 від 16.05.2019 вбачається, що відвід був заявлений з підстав того, що докази були здобуті судом з вини позивача із порушенням вимог, встановлених ЦПК України, та що суддя з власної ініціативи відклав розгляд справи по суті для того, щоб в інтересах позивача надіслати докази на електронну адресу представника відповідача. Зазначене призвело до порушення процесуальних строків розгляду справи.
Тобто відводи від 02.05.2019 та від 16.05.2019 року були заявлені з різних підстав. Подача другого відводу судді з підстав, відмінних від підстав першого відводу, не можуть вважатися заявленням завідомо безпідставного відводу.
Слід зазначити, що існують випадки, коли ухвали судів першої інстанції про зловживання процесуальними правами не мають належного обґрунтування, оскільки з тексту ухвали не зрозуміло, саме в чому полягає зловживання.
Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви з підстав зловживання позивачем процесуальними правами, суди не завжди вказують за яких обставин та які саме дії позивача були визнані судом зловживанням процесуальними правами, не зазначено мотивів, з яких суд дійшов висновків про повернення позовної заяви з підстав зловживання особою процесуальними правами.
Прикладом є ухвали Чугуївського міського суду по справам № 636/2438/18, № 636/4431/18, № 636/2338/18, № 2-2050/10, № 636/2325/18.
Висновки та проблемні питання, які виникають та потребують роз’яснень під час застосування судами заходів щодо запобігання зловживанню процесуальними правами та вжиття процесуальних дій, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.
Підсумовуючи результати узагальнення судової практики, застосування судами першої інстанції правового механізму, передбаченому ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року для запобігання зловживання процесуальними правами, можна зазначити наступне.
В цілому суди правильно розуміють зміст норм цивільного процесуального права щодо запобіганню зловживанням процесуальним правом, які спрямовані на усунення перешкод з боку недобросовісних учасників справи при виконанні завдання цивільного судочинства: справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судова практика виявила такі критерії для визначення зловживання процесуальними правами:
Основними є недоліки та помилки у застосуванні згаданих норм цивільного процесуального права пов’язані з проблемою встановленням судом умислу учасника справи у використанні процесуальних прав всупереч тієї мети, з якою ці права передбачені законом, та з порушенням справедливого балансу з їх процесуальними обов’язками, а також із пропорційним застосуванням процесуальних заходів процесуального примусу.
Для правильного застосування правових механізмів щодо запобігання зловживанням процесуальним правом судам слід керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, згідно основним принципам цивільного судочинства, ст. 2 ЦПК України, та відповідно до приписів п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р.
Активність суду в цьому контексті, не має виходити поза межі загального принципу змагальності та не порушувати рівність учасників справи у доступі до суду щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом.
В цьому контексті активна роль суду полягає у керуванню судовим процесом відповідно до загальних принципів цивільного судочинства та у контролі над виконанням учасниками справи передбачених ч. 2 ст. 43 ЦПК України процесуальних обов’язків.
Суддя судової колегії судової палати
у цивільних справах Харківського
апеляційного суду В.Б. Яцина
Від відділу судової статистики
та узагальнення судової практики
Харківського апеляційного суду А.О. Калюжко
_03_03.png)
