Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Узагальнення судової практики щодо застосування судами першої інстанції положень статті 376 Цивільного Кодексу України та
статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»
Узагальнення підготовлено відповідно до плану роботи Харківського апеляційного суду на ІІ півріччя 2019 року.
Мета роботи:
Теоретична частина
При підготовці узагальнення використані дані перегляду процесуальних документів судів першої інстанції м. Харкова та Харківської області, а також дані Харківського апеляційного суду щодо практики вирішення спорів щодо застосування положень статті 376 Цивільного Кодексу України – далі ЦК (самочинне будівництво) та статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» за період 2019 року.
При вирішенні справ цієї категорії суди керуються наступними нормами матеріального права:
Положення статті 376 Цивільного Кодексу України поширюється на випадки самочинного будівництва житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна, як фізичними, так і юридичними особами.
Застосування зазначених нормативних актів має здійснюватися із дотриманням вимог про дію актів цивільного законодавства у часі.
Відповідно до статті 376 Цивільного Кодексу України суди розглядають спори щодо самочинного будівництва, зокрема:
- про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно власником земельної ділянки;
- про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснила самочинне будівництво;
- про відшкодування витрат на будівництво, здійснене на земельній ділянці, яку особі не було відведено;
- про знесення самочинно збудованого нерухомого майна;
- про зобов'язання особи, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, провести відповідну перебудову;
- про стягнення витрат, пов'язаних із приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Право власності у порядку, передбаченому частиною третьою
статті 376 Цивільного Кодексу, може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно або нерухоме майно, яке створено у зв'язку зі знесенням попередньої будівлі та відповідно до будівельних норм і правил є завершеним будівництвом.
Визнання права власності на незавершений об'єкт самочинного будівництва не допускається, оскільки це суперечить змісту як частини третьої статті 376 Цивільного Кодексу України, так і статті 331 Цивільного Кодексу України.
При розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Самочинним, також, вважається будівництво хоча і на підставі проекту, але за наявності істотних порушень зазначених норм та правил, як у самому
проекті, так і при будівництві, за наявності рішень спеціально уповноважених органів про усунення порушень.
Будівництвом об'єкта нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, вважається спорудження таких об'єктів на земельній ділянці, що не віднесена до земель житлової й громадської забудови, зокрема, наданій для ведення городництва, сінокосіння, випасання худоби тощо, цільове призначення або вид використання якої не змінено в установленому законом порядку.
Не може бути застосовано правила статті 376 Цивільного Кодексу України при вирішенні справ за позовами:
- про визнання права власності на самочинно переобладнані квартири в багатоквартирних будинках різних житлових фондів, оскільки такі правовідносини врегульовано іншими нормами законодавства, зокрема статтею 383 ЦК України та відповідними нормами Житлового кодексу України щодо власників квартир;
- про визнання права власності на самочинно збудовані тимчасові споруди;
- про визнання права власності на самочинно збудовані приналежності до основної речі (ганок, веранда, мансарда тощо).
Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 ЗК), землекористувачі (стаття 95 ЗК), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки (стаття 1021 ЗК) або з інших передбачених законом підстав.
Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.
Право на забудову виникає у особи, яка набула права на земельну ділянку на законних підставах, після здійснення нею дій, передбачених
статтями 26 - 32 Закону України № 3038-VI.
При розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону України № 2780-XII спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.
За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 Цивільного Кодексу України, частина перша статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
Враховуючи наведене, при вирішенні питання про відкриття провадження у справі за позовом про визнання права власності на самочинно збудовані об'єкти суд має звертати увагу чи зазначено у позовній заяві відповідно до вимог статті 151 ЦПК України обставини щодо звернення позивача до інспекції державного будівельного архітектурного контролю про прийняття об'єкта до експлуатації та посилання на докази щодо зазначених обставин. У разі відсутності посилання на такі обставини або докази суд має відповідно до вимог статті 185 ЦПК України залишити позовну заяву без руху та надати строк для усунення недоліків із наслідками, передбаченими частинами другою та третьою статті 185 ЦПК України.
Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об'єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону.
Позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на чужій земельній ділянці може бути пред'явлено до органу державної влади або органу місцевого самоврядування та власника (користувача) земельної ділянки у випадку забудови на земельній ділянці, яка належить до державної чи комунальної власності або фізичній чи юридичній особі.
У разі пред'явлення позову про визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості до неналежного відповідача (наприклад, до бюро технічної інвентаризації чи лише до певної фізичної особи) суд залежно від предмета позову та обставин справи у порядку, передбаченому частиною першою статті 51 ЦПК, має вирішити питання про його заміну на належного відповідача або із власної ініціативи у порядку, передбаченому частиною другою статті 53 ЦПК, залучає відповідний державний орган чи орган місцевого самоврядування як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, також відповідно до частини третьої статті 56 ЦПК залучає до участі у справі відповідну інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю для надання висновків на виконання її повноважень.
Відповідно до пункту 4 статті 26, статті 27 Закону № 3038-VI право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог необхідної містобудівельної документації, отриманої забудовником до початку виконання будівельних робіт, зокрема: вихідних даних, технічних умов, будівельного паспорта, розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт.
При цьому суд має звертати увагу на те, що відповідно до статті 32 Закону № 3038-VI віднесення будівництва до категорії складності об'єктів будівництва здійснюється проектною організацією і замовником; від зазначеної категорії залежить склад дозвільної документації (статті 26 - 31 зазначеного Закону), необхідної для початку будівництва.
Вирішуючи справу, суд має розмежовувати підстави початку підготовчих та будівельних робіт, які, крім статей 34 і 35 Закону України № 3038-VI, регулюються також постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 "Про деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт", та звертати увагу на те, що для початку будівельних робіт достатньо направлення повідомлення або декларації до територіального органу державної архітектурно-будівельної інспекції з урахуванням категорії складності об'єктів будівництва.
Крім того, суд повинен мати на увазі те, що пунктом 9 Прикінцевих положень Закону № 3038-VI визначено спрощений порядок прийняття до експлуатації збудованих до 31 грудня 2009 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них тощо, які збудовано без дозволу на виконання будівельних робіт і заяви про прийняття яких подаються до 31 грудня 2012 року.
У справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 Цивільного кодексу України).
Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п'ята статті 376 Цивільного кодексу України).
Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.
Проте у випадку, коли квартира будинку розташована на першому (цокольному) поверсі й власник здійснив прибудову до неї з одночасним зайняттям частини прибудинкової земельної ділянки, спір повинен вирішуватися відповідно до правил статті 376 Цивільного кодексу України.
На підставі частини третьої статті 376 Цивільного кодексу України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 Цивільного кодексу України).
Виходячи зі змісту частини третьої статті 376 Цивільного кодексу України, при доведенні визначених нею умов суд може визнати право власності на самочинно збудоване майно також за особою, яка його збудувала, якщо після закінчення будівництва земельну ділянку цій особі було передано у власність або надано у користування, або з власником земельної ділянки, на якій розміщено майно, укладено договір суперфіцію (частина перша статті 413 Цивільного кодексу України) відповідно до її цільового призначення.
Позов особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, про визнання права власності на цю нерухомість може бути задоволено судом на підставі частини третьої статті 376 ЦК, якщо буде встановлено, що власник або користувач земельної ділянки не заперечує проти цього, будівництво не порушує права інших осіб і відповідає будівельним, архітектурним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, державним стандартам.
Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 Цивільного кодексу України, статтею 103 Земельного Кодексу України.
Якщо позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно пред'явлено до власника (користувача) земельної ділянки, який заперечує проти визнання права власності на це майно за особою, що його збудувала, власник (користувач) має право відповідно до вимог пункту 3 статті 49 ЦПК пред'явити зустрічний позов про знесення нерухомого майна.
Позов може бути пред'явлено до особи, яка здійснила будівництво, як про зобов'язання знесення забудови, так і про знесення забудови за рішенням суду самим власником (користувачем) земельної ділянки за рахунок особи, яка здійснила самочинне будівництво, з одночасним відшкодуванням підтверджених витрат на його знесення.
Надання позивачеві під час розгляду справи земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством України, або укладення з ним договору суперфіцію за наявності відмови компетентного державного органу в прийнятті забудови до експлуатації з підстави відсутності у нього земельної ділянки може бути підставою для відмови в позові. За таких обставин позивач не позбавлений можливості звернутися до відповідних державних органів із заявою про прийняття забудови до експлуатації в порядку, встановленому законодавством України.
У разі визнання за власником (користувачем) земельної ділянки права власності на самочинно збудоване на ній іншою особою нерухоме майно розмір витрат на будівництво цього майна, право на відшкодування яких власником (користувачем) земельної ділянки згідно із частиною шостою статті 376 ЦК має особа, яка здійснила таке будівництво, визначається судом на підставі наданих доказів і складається як із понесених витрат на будівельні матеріали, так і з витрат за виконані роботи та оплачені послуги.
Проект не є належно затвердженим за умови відсутності погодження архітектурно-планувальної частини проекту місцевим органом містобудування та архітектури і позитивного висновку державної експертизи у випадку, коли її проведення є обов'язковим (стаття 7 Закону № 687-XIV, стаття 31 Закону
№ 3038-VI).
Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Вимоги відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування про зобов'язання особи, яка, маючи дозвіл на будівництво нерухомого майна, допустила при цьому істотне відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, чи істотне порушення будівельних норм і правил, провести відповідну перебудову можуть бути заявлені як у разі, коли ці відхилення були допущені при будівництві нерухомості, так і внаслідок перебудови під час її експлуатації (частина сьома статті 376 Цивільного кодексу України).
При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, суди повинні в кожному випадку з'ясовувати, зокрема, наскільки збудована будівля за розміром відповідає площі, поверховості, розміщенню та іншим умовам, передбаченим проектом; як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.
Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.
В інших випадках суд за позовом відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування може на підставі частини сьомої статті 376 ЦК зобов'язати забудовника здійснити перебудову житлового будинку, будівлі, споруди або іншого об'єкта нерухомості, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з істотним порушенням основних будівельних норм і правил, у тому разі, коли таке будівництво суперечить суспільним інтересам, порушує права інших осіб, коли порушення будівельних норм і правил є істотним, а також є технічна можливість виконати перебудову.
Якщо технічна можливість перебудови об'єкта нерухомості відсутня або забудовник відмовляється від такої перебудови, суд, незалежно від поважності причин відмови, за позовом зазначених органів або особи, права чи інтереси якої порушено таким будівництвом, ухвалює рішення про знесення житлового будинку або іншого нерухомого майна.
Розташовані на земельній ділянці поряд із житловим будинком господарсько-побутові будівлі й споруди: сараї, гаражі, літні кухні тощо відповідно до положень статей 186, 381 Цивільного кодексу України є приналежністю головної речі (будинку). У зв'язку із цим положення частини п'ятої статті 376 ЦК не є підставою для визнання за власником такого житлового будинку самостійного права власності на самочинно побудовані господарсько-побутові будівлі й споруди, що були зведені після набуття ним права власності на будинок чи садибу. Прийняття в експлуатацію таких об'єктів нерухомості має здійснюватися відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у спосіб, визначений Порядком прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків I та II категорії складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24 червня 2011 року № 91.
Згідно із пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності цим Кодексом, положення Цивільного кодексу України застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Тому правила статті 376 ЦК про наслідки самочинного будівництва застосовуються і до об'єктів, побудованих до набрання чинності ЦК та Законом № 3038-VI.
Таким чином, із приписів даної правової норми вбачається, що нерухоме майно вважається самочинним у випадках: якщо воно побудоване на земельній ділянці, що не надавалась для цієї мети; якщо не було належного дозволу на будівництво; якщо не було належно затвердженого проекту; якщо будівництво здійснено з істотними порушеннями будівельних норм та правил.
Згідно частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.
Проте пунктом 7 статті 376 Цивільного кодексу України передбачено у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до положень статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" № 3038-VI право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування належить відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Проте, такий позов може бути пред'явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил із визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об'єкта є неможливою.
Аналіз наведених вище положень частини першої статті 38 у взаємозв`язку з нормами частини першої статті 41 Закону № 3038-VI дає підстави для висновку, що у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, орган державного архітектурно-будівельного контролю уповноважений видати припис про усунення порушень, у тому числі шляхом знесення самочинно збудованого об`єкта. Цей припис є обов`язковою передумовою для можливості контролюючого органу звернутися до суду на підставі частини першої статті 38 цього Закону у зв`язку з невиконанням припису.
Звертаючись до суду з позовом про знесення об`єкта самочинного будівництва і мотивуючи такий позов порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб`єкт владних повноважень діє з метою захисту не своїх приватних прав та інтересів, а прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав, а також з метою запобігти можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам порушення відповідних норм і правил.
Практика Верховного Суду
щодо застосування судами першої інстанції положень статті 376 ЦК України та статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» за період з 01.01.2019 по 31.10 2019.
Рішенням Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 по цивільній справі №639/6261/13-ц за позовом Харківської міської ради до ОСОБА 3, треті особи: ОСОБА 4, ОСОБА 5, ОСОБА 6 про знесення самочинного будівництва скаргу задовольнити частково.
Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 7 серпня
2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суди виходили з того, що самовільним будівництвом зайнято земельну ділянку, яка знаходиться у комунальній власності, що обмежує права власника розпоряджатися нею та використовувати за призначенням, проте не зазначили, на підставі яких наданих сторонами доказів встановили ці обставини з огляду на те, що на цій земельній ділянці розташований будинок, частина якого належить відповідачеві на праві власності.
Заявляючи позов з підстав порушення самочинним будівництвом права на землю Харківської міської ради, позивач водночас підставою позову зазначив порушення приватних прав власників суміжного будинку, проте не навів обставин і відповідних норм, які б свідчили про те, що таке представництво приватних інтересів певних осіб є реалізацією повноважень органу місцевого самоврядування з представництва територіальної громади міста.
Тобто підстави позову, суб'єкт і об'єкт, з метою захисту яких його пред'явлено, доводи позивача на обґрунтування позову є суперечливими, на що суд уваги не звернув, на підставі наданих сторонами доказів не встановив дійсних обставин, не визначився з характером спірних правовідносин та нормами, які підлягають застосуванню. З огляду на викладене оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
У своїй Постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 520/17520/14-ц Верховний Суд зазначив наступне.
У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Одеської міської ради про визнання права власності. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 посилався на те, що рішенням Одеської міської ради від 23 грудня 2011 року № 1653-VI, йому надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва. Скориставшись своїм правом на житло, він побудував житловий будинок загальною площею 237, 9 кв.м, розташований на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді в особі Одеської міської ради. Проте ввести в експлуатацію та зареєструвати своє право власності на вищевказаний будинок він не має можливості. Враховуючи наведене, ОСОБА_4 просив визнати за ним право власності на самочинно збудований житловий будинок літери «А», «А1» загальною площею 237,9 кв.м, житловою 136,5 кв.м, розташований в АДРЕСА_1.
За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 373 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України самочинно збудованим вважається об'єкт нерухомості, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного документа чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
При цьому необхідно ураховувати положення частини першої статті 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, яка здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил під час будівництва об'єкта.
Таким чином, обґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_4 не довів, що він є особою, якій належить право вимоги за пред'явленим в суді позовом про визнання права власності на самочинне будівництво на підставі частини третьої статті 376 ЦК України, оскільки відсутні докази того, що саме він здійснив спірне самочинне будівництво.
Відмовляючи в позові, апеляційний суд виходив з того, що оскільки до ТОВ «Водолій» перейшло право власності на 26/100 домоволодіння, яке знаходиться по АДРЕСА_1 загальною площею 659,1 кв.м, то за ним закріплюється і земельна ділянка, на якій воно збудоване.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що апеляційний суд неправомірно прийняв до розгляду апеляційну скаргу особи, яка не брала участь у справі і права якої не порушені, виходячи з такого.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Статистичні дані по кількості розглянутих судових рішень судів першої інстанції м. Харкова та Харківської області
При підготовці узагальнення щодо застосування судами першої інстанції положень статті 376 ЦК України та статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» використані статистичні показники перегляду процесуальних документів судів першої інстанції м. Харкова та Харківської області у 2019 році.
Відповідно до наданих місцевими судами м. Харкова та Харківської області статистичних даних у 2019 році розглянуто 18 справ щодо застосування судами першої інстанції положень статті 376 ЦК України та статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Скасовано судом апеляційної інстанції 12 судових рішень.
Червонозаводський районний суд м.Харкова
Червонозаводським районним судом міста Харкова розглянуто 2 цивільні справи про знесення самочинного будівництва, а саме: за результатами розгляду однієї справи ухвалено заочне рішення, а іншої – постановлено ухвалу про повернення позовної заяви позивачу.
Вказані судові рішення не оскаржувались до апеляційної інстанції.
Також вважаємо за необхідне зазначити, що станом на 01 листопада 2019 року в провадженні Червонозаводського районного суду м. Харкова перебувають 2 цивільні справи досліджуваної категорії, а саме: справа за позовом про визнання особи такою, що здійснила самочинне будівництво та справа про зобов’язання приведення в первісний стан об’єкт самочинного будівництва (реконструкції).
У період з 01.01.2019 по 01.11.2019 в провадженні Червонозаводського районного суду міста Харкова не перебували справи про визнання права власності на об’єкти самочинного будівництва.
Приклад:
12.06.2019 Червонозаводським районним судом м. Харкова розглянуто цивільну справу №646/1608/18 за позовом Харківської міської ради (ОСОБА1) до (ОСОБА 2), треті особи: Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради про знесення самочинного збудованого нерухомого майна.
Підставами задоволення зазначеного позову стали наступні обставини:
Відповідач побудував житловий будинок. і гараж без подання повідомлення (декларації) про початок виконання будівельних робіт, без отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки та належно затвердженої проектної документації.
Суд встановив, що відповідачем при будівництві було порушено наступні нормативно-правові акти:
Самочинне будівництво, що здійснене з численними порушеннями державних будівельних норм, стандартів та правил посягає на встановлений порядок та основні засади регулювання містобудівної діяльності та забезпечення безпеки сторонніх осіб у процесі використання нерухомого майна за цільовим призначенням.
Відповідно до ч.1 ст.38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення факту самочинного будівництва об’єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.
У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об’єкта та компенсацію витрат, пов’язаних з таким знесенням.
Позивачем встановлено, що самочинне будівництво, здійснене відповідачем (ОСОБА 2) призводить до дезорганізації нормальної діяльності та виконання наданих законом повноважень органу державного архітектурно-будівельного контролю, порушуються права та законні інтереси інших громадян, що може призвести до заподіяння такими діями значної шкоди суспільним інтересам, інтересам окремих громадян тощо.
У встановлений термін у приписі від 12.05.2017, а саме до 12.11.2017 та по 01.11.2019 відповідач добровільно не виконав вимоги, встановлені у приписі, тому вимога позивача про знесення самочинно збудованого об’єкта - житлового будинку і гаражу є законною та обґрунтованою.
На підставі викладеного суд вирішив позовні вимоги Харківської міської ради - задовольнити повністю.
Зобов’язати (ОСОБА 2) знести за власний рахунок самовільно побудовані житловий будинок та гараж. Стягнути з (ОСОБА 2) на користь Харківської міської ради (ОСОБА 1) судовий збір у сумі 1762 грн.
Згідно відомостей наданих судом зазначене рішення сторонами не оскаржувалось.
Орджонікідзевський районний суд м. Харкова
За даними автоматизованої системи документообігу суду у період з 01.01.2019р. по 01.11.2019 надійшла та розглянута 1 справа категорії "Самочинне будівництво" щодо застосування положень статті 376 ЦК України.
Позовних заяв із вимогою знесення об’єктів незавершеного будівництва на підставі ст.38 Закону України " Про регулювання містобудівної діяльності" до суду не надходило.
В провадження Орджонікідзевського районного суду м. Харкова цивільних справ про знесення об’єктів самочинного будівництва - не надходило.
Приклад:
Так у справі № 644/598/18, провадження 2/644/483/19 за позовом
(ОСОБА 1) до Роганської селищної територіальної громади Харківського району Харківської області (ОСОБА 3) про визнання права власності на самочинне будівництво.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду від 03.04.2019 позов задоволено.
Відповідно до фабули справи: між (ОСОБА 1) та (ОСОБА 2) 21.05.2005 укладено два договори: договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,15 га, 1 цільовим призначенням: будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; договір купівлі-продажу недобудованого житлового будинку, незакінчений будівництвом готовністю 22% з надвірними будівлями.
Згідно рішення Харківської міської ради Харківської області від 24.04.2013 року № 271 змінено та впорядковано адреси об'єктів нерухомого майна на території, що включена до меж міста Харкова, згідно якого назва вулиці та номер будинку - вулиця Садова, 1 отримала назву — Гороховська, 12.
Власником, (ОСОБА 1) на протязі 2006-2009 років, самочинно, господарським способом будівництва, без отримання відповідного на те дозволу, виконувалися будівельні та паралельно проектні роботи, під керівництвом та наглядом архітектора проекту. В серпні- вересні 2009 року всі будівельні роботи на об'єкті (двоповерховому одноквартирному житловому будинку, код об'єкта 1110.2, категорія складності II), загальною площею 390,60 кв.м. були виконані.
(ОСОБА 1) тричі, намагалася, шляхом надання до відповідних органів (ДДАБІ у Харківській області) Декларацій про готовність об’єкта до експлуатації, здати вказаний будинок у експлуатацію, але отримала відмову через ті обставини, що площа будинку перевищує 300 кв.м
Приймаючи рішення про задоволення позову районний суд посилався на правові норми: відповідно до частин І статті 316 ЦК правом власності є право особи на річ (майно) яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.
Право власника є непорушним ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні(ст.32І ЦК) та зробив висновок про те, що всупереч викладеним вище нормам позивач не може в повній мірі здійснювати своє право власності щодо зазначеного житлового будинку.
У цьому випадку позивач обмежений у своєму праві розпоряджатися своїм майном, а матеріали справи не містять доказів тих обставин, що самочинно збудоване майно власником вказаної земельної ділянки порушує права інших осіб.
За апеляційною скаргою Харківської міської ради рішення районного суду від 03.04.2019 відповідно до постанови Харківського апеляційного суду від 31.07.2019 скасовано.
Судова колегія зазначила, що вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов’язані встановлювати усі обставини справи, зокрема чи є позивач власником(користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законної відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.
У відповідності до статті 22 Закону України "Про основи містобудування" (в редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин) закінчені об’єкти будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об’єктів забороняється.
Згідно з Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", основним завданням Держархбудінспекції та її територіальних органів є виконання дозвільних реєстраційних функцій та здійснення контролю і нагляду у сфері будівництва, містобудування та архітектури. Крім того, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю є єдиним органом державної влади, уповноваженим на встановлення факту готовності об’єкту до експлуатації та приймання в експлуатацію закінчені будівництвом об’єкти.
Матеріали справи містять відомості про те, що (ОСОБА 1) зверталась до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю з декларацією про готовність об’єкта до експлуатації спірної будівлі. Проте, вказану декларацію повернуто заявнику, оскільки встановлено, що вона подана із порушенням встановлених вимог. Також, (ОСОБА 1) роз’яснено, що вона не позбавлена можливості повторно подати вказану декларацію після усунення недоліків.
Як вбачається з матеріалів справи, спірна будівля в експлуатацію не прийнята. Таким чином, обов’язкові передумови набуття права власності (ОСОБА 1) не виконані. Суд не може брати на себе функції та повноваження органів виконавчої влади з питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів.
Позивач (ОСОБА 1) відповідачем за своїми позовними вимогами зазначила Роганську селищну територіальну громаду Харківського району Харківської області, між тим відповідно до рішення Харківської міської ради
від 24.04.2013 № 2171 змінено та впорядковано адреси об’єктів нерухомого майна на території, що включена до меж міста Харкова, згідно якого назва вулиці та номер будинку - вулиця Садова, 1 отримала назву - вулиця Гороховської,12. Тобто на час звернення позивача до суду Роганська селищна територіальна громада Харківського району Харківської області не мала відношення до земельної ділянки позивача та спірного житлового будинку, оскільки була включена до меж міста Харкова
У цьому контексті судова колегія вважала, що позивачем визначено неналежного відповідача у справі. Харківська міська рада, яка є органом місцевого самоврядування, що представляє відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування - не залучена до участі у справі, а також не залучена Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради.
За касаційною скаргою (ОСОБА 1) справа 04.10.2019 направлена до Верховного Суду.
Фрунзенський районний суд м. Харкова
У 2019 році в проваджені суду перебувала 1 цивільна справа №645/2994/18 щодо визнання права власності на об’єкт самочинного будівництва, по якій рішенням суду від 22 травня 2019 року в задоволенні позовних вимог про витребування майна та визнання права власності на самочинне будівництво відмовлено (у зв’язку з визнанням позовних вимог необґрунтованими).
Позивачем не доведено, що земельна ділянка, на якій здійснено самочинне будівництво була надана йому під забудову, але позивач звертався до уповноважених органів за вирішенням питання про введення самочинного будівництва до експлуатації і йому було у цьому безпідставно відмовлено.
Самочинно збудоване майно не порушує прав інших осіб.
Постановою Харківського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року рішення суду залишено без змін. Станом на 01.11.2019 справа перебуває у Верховному Суді у зв’язку з відкриттям касаційного провадження.
Також, протягом 2019 року, ухвалами суду - справа №645/3784/18 та справа № 645/3493/18 позовні заяви заступника прокурора Харківської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Харківської місцевої ради про звільнення земельних ділянок та приведення їх у попередній стан залишено без розгляду з підстав, передбачених пунктом 2 частини І статті 257 ЦПК України.
Позивачем не підтверджено підстав для представництва інтересів держави (відсутність передбачених законом виключних випадків, коли прокурор може звертатися до суду за захистом інтересів держави), оскільки правом на звернення із вказаними позовами наділений орган місцевого самоврядування.
Постановою Харківського апеляційного суду від 04 червня
2019 року ухвалу суду від 28 березня 2019 року по справі №645/3784/18 залишено без змін, апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишено без задоволення.
13.08.2019 справу направлено до Верховного Суду.
Справа №645/3493/18 станом на 01.11.2019 перебуває в Харківському апеляційному суді із апеляційною скаргою прокурора на ухвалу суду від 02.07.2019.
Спори, пов'язані із захистом права власності та інших речових прав, розглядаються судами відповідно до визначеної процесуальним законом юрисдикції.
Відповідно до статті 30 ЦПК України позови, шо виникають з приводу захисту права власності та інших речових прав на нерухоме майно, пред'являються за місцем знаходження майна або основної його частини, тобто виключна підсудність.
Недотримання правил підсудності тягне за собою повернення заяви позивачеві, про що виноситься ухвала. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до належного суду.
Згідно з вимогами частини 2 статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Оскільки суд не повинен заміняти органи, на які покладені обов’язки по видачі дозволів на будівництво та узгодженню забудови, визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку повинне залишатися винятковим способом захисту права.
Московський районний суд м. Харкова
Протягом 2019 року Московським районним судом ухвалено 4 рішення вказаної в узагальненні категорії справ.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 25.01.2019 по справі №643/10402/17 позовну заяву (ОСОБА 1) до Харківської міської ради про визнання права власності на самочинно збудовану прибудову - задоволено. Визнано за (ОСОБА 1) право власності на двокімнатну квартиру, загальною площею 56,5 кв.м із самовільною прибудовою з льохом 9,5 кв.м.
Зустрічний позов Харківської міської ради до (ОСОБА 1) про зобов'язання здійснити заходи на прийняття в експлуатацію квартири із самовільною прибудовою та зареєструвати право власності - задоволено. Зобов'язано
(ОСОБА 1) здійснити заходи направлені на прийняття в експлуатацію двокімнатної квартири загальною площею 56,5 кв.м, із самовільною прибудовою льохом, площею 9,5 кв.м. та зареєструвати право власності на вказане нерухоме майно після реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 31.05.2019 по справі №643/5812/18 у задоволенні позову (ОСОБА 1) до (ОСОБА 2) про зобов'язання знести самочинно збудовану прибудову та стягнення моральної шкоди, відмовлено у повному обсязі. Постановою Харківського апеляційного суду від 25.09.2019 апеляційну скаргу (ОСОБА 1) залишено без задоволення. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 31 травня 2019 року залишено без змін.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 05.08.2019 по справі №643/8020/19 у задоволенні позовних вимог (ОСОБИ 1-5) до (ОСОБИ 2-5), треті особи: Харківська міська рада, КП «Жилкомсервіс» про знесення самовільного будівництва відмовлено. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 24.10.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою (ОСОБА 1) на рішення Московського районного суду м. Харкова від 05.08.2019.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 08.01.2019 по справі №643/11252/18 позовну заяву Харківської міської ради задоволено. Зобов'язано (ОСОБА 1) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0055 га, яка використовується (ОСОБА 2) шляхом демонтажу самочинно побудованої прибудови (балкону) до квартири №3 у м. Харкові, з приведенням її у придатний для подальшого використання стан. Постановою Харківського апеляційного суду від 11.04.2019 апеляційну скаргу (ОСОБА 2) в особі її представника - залишено без задоволення. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 08.01.2019 - залишено без змін. Ухвалою Верховного суду України від 30.05.2019 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою (ОСОБА 2) на рішення Московського районного суду м. Харкова від 08.01.2019 та постанову Харківського апеляційного суду
від 11.04.2019 у справі за позовом Харківської міської ради до (ОСОБА 2)., третя особа - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, про зобов'язання вчинити певні дії.
Дзержинський районний суд м. Харкова
Згідно відомостей автоматизованої системи документообігу суду
КП «Д-3», а також відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень за період 2019 року станом на 01 листопада 2019 справи про визнання права власності на об’єкти самочинного будівництва Дзержинським районним судом м. Харкова не розглядались.
Стосовно судової практики застосування судом положень ст. 38 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» Дзержинським районним судом
м. Харкова розглянуто справу № 638/8960/16 за позовом (ОСОБА 1) до
(ОСОБА 2), Департаменту реєстрації, треті особи: Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області Харківської міської ради, Інспекція державного архітектурно - будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради про визнання будівельних робіт з реконструкції нежитлового приміщення такими, що приведені самочинно та зобов’язання вчинити певні дії. Рішенням суду від 16.07.2019 позовні вимоги задоволені. Згідно відомостей наданих судом зазначене рішення сторонами не оскаржувалось.
Ізюмський міськрайонний суд
За період 2019 року станом на 01 листопада 2019 року Ізюмським міськрайонним судом Харківської області було розглянуто 2 справи з застосуванням положень статті 376 ЦК України.
У справах категорії «Самочинне будівництво» в апеляційній інстанції було оскаржено 2 рішення, на сьогоднішній день обидві справи перебувають на розгляді в Харківському апеляційному суді.
В 2019 році в провадженні Ізюмського міськрайонного суду Харківської області справ про знесення об’єктів самочинного будівництва не перебувало.
Стаття 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» при розгляді справ даної категорії Ізюмським міськрайонним судом Харківської області не застосовувалася.
В 2019 році в провадженні Ізюмського міськрайонного суду Харківської області перебувало 2 справи про визнання права власності на об’єкти самочинного будівництва. В справах цієї категорії в задоволенні обох позовів було відмовлено з наступних підстав: позивачі при створенні вказаних об’єктів архітектури не отримали відповідного права на виконання будівельних робіт, що є грубим порушенням ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», також вказані будівельні роботи проводились без належно затвердженої та погодженої проектної документації, розробленої у відповідності до містобудівної діяльності та вихідних даних, що є порушенням ст. ст. 9, 27 Закону України «Про архітектурну діяльність», ст. ст. 26, 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», п. 4.1. ДБН А.2.2-3-2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво», таким чином позивачі не вичерпали усіх можливих заходів узаконення самовільно збудованих об’єктів у позасудовому порядку.
Суб’єктами обох справ про визнання права власності на об’єкти самочинного будівництва, розглянутих Ізюмським міськрайонним судом Харківської області в 2019 році були: позивач - фізична особа, відповідач - Ізюмська міська рада Харківської області, третя особа без самостійних вимог - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області.
Люботинський міський суд
Із статистичних даних суду за 2019 рік в провадженні суду перебувала
1 справа про знесення самочинно збудованої будівлі.
Так, (ОСОБА 1) вказувала, що мешкає в житловому будинку, що розташований за адресою: вул. Шкільна/пров. Бабаївський. Безпосередньо в пров. Бабаївському відповідачем (ОСОБА 2) збудовано капітальний гараж.
Від виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області
(ОСОБА 1) дізналася, що земельну ділянку площею 0,15 га, якою фактично є пров. Бабаївський, було передано у користування (ОСОБА 2) на підставі відповідного рішення. Але в технічній документації на земельну ділянку, яку виготовив відповідач, було підроблено її підпис. (ОСОБА 1) та її родина проживають в своєму будинку з 1928 року, і всі минулі роки міська влада не дозволяла вести забудову у провулку Бабаївському, який виконує функцію відведення води з трьох прилеглих вулиць у прилеглі водойми. Але внаслідок забудови відповідачем території провулку вода з прилеглих вулиць тече до її подвір'я, що призвело до пошкодження фундаменту її житлового будинку, та відповідно викликало необхідність проведення його капітального ремонту. Іншою суттєвою обставиною є те, що гараж функціонує як станція технічного обслуговування автомобілів, в ньому використовуються промислові установки, що створює постійний гул в будинку ОСОБА 1, та зниження напруги в електромережі, що призводить до виходу з ладу побутових електроприладів. До того ж, з гаражу прокладено каналізацію, з якої стічні води ОСОБА 2 зливає до дамби, яка з’єднує дві прилеглі водойми.
Чинне законодавство передбачає право на звернення до суду з вимогою про знесення самочинного будівництва, здійсненого відповідачем, оскільки таким будівництвом порушуються її права, як власника суміжної земельної ділянки, тому вона скористалась такою можливістю для відновлення своїх порушених прав.
В задоволенні позову судом першої інстанції відмовлено. За результатами апеляційного перегляду рішення залишено без змін. На теперішній час справу направлено для розгляду у касаційну інстанцію.
Харківський районний суд
При проведенні узагальнення цієї категорії справ були досліджені дані АСДС КП «Д-3» суду, а також відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень за вказаний період 2019 року, на предмет застосування положень
статті 376 ЦК України та статті 38 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності».
Харківським районним судом Харківської області за період з -01.01.2019 по 01.11.2019 було розглянуто 6 справ із застосування положень
статті 376 ЦК України, з яких по 4 справам ухвалено рішення про задоволення позову, по 2 справам відмовлено у задоволенні позову.
В апеляційному порядку було оскаржено два рішення Харківського районного суду Харківської області справи №635/3839/18 та № 635/7100/18, які апеляційною інстанцією було залишено без змін.
За вказаний період судом не розглядалось жодної справи з застосування положень статті 38 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності».
При проведенні узагальнення встановлено, що переважною кількістю є справи про визнання права власності на самочинне будівництво.
За досліджуваний період розглянуто 4 справи зазначеної категорії, по трьом з яких судами ухвалено рішення про визнання права власності на об'єкти самочинного будівництва.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 09.01.2019 по справі №635/3839/18 в задоволенні позову (ОСОБА 1) до Глибоцької сільської ради Харківського району Харківської області про визнання права власності на самовільно збудоване нерухоме майно відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що з наданих копій документів, судом не встановлено, чи звертався позивач до компетентного органу з проханням вважати закінчений будівництвом спірний об’єкт готовим до експлуатації, чи отримав він відмову на таке звернення. При цьому суд зауважує, що наявність відмови Глибоцької сільської ради, чи іншої установи, у наданні документів, які необхідні для відповідного звернення згідно встановленого законом порядку до компетентного органу, не свідчить про наявність спору про право.
Отже, враховуючи, що підставою для звернення до суду є виникнення спору про право цивільне, а позивач не надав доказів щодо відмови компетентного органу у прийнятті до експлуатації спірного нерухомого майна, суд приходить до висновку, що позов є передчасним, у зв’язку з чим задоволенню не підлягає.
Постановою колегії суддів судової палати у цивільних справах Харківського апеляційного суду від 21 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА 1 залишено без задоволення. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 09 січня 2019 року залишено без змін.
Постанова мотивована тим, що всупереч вимог статей 12, 81 ЦПК України позивач не надав суду першої та апеляційної інстанції доказів звернення до органів державного архітектурно-будівельного контролю з приводу прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта. Крім того, судова колегія погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що наявність відмови Глибоцької сільської ради, чи іншої установи у наданні документів, які необхідні для відповідного звернення до компетентного органу, згідно встановленого законом порядку, не свідчить про наявність спору про право власності.
За період 2019 року Харківським районним судом Харківської області було розглянуто 1 справу щодо знесення об’єктів самочинного будівництва, результатом розгляду якої є ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову, та яке було залишено без змін судом апеляційної інстанції.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 02 травня 2019 року по справі № 635/7100/18 в задоволенні позову (ОСОБА 1) до
(ОСОБИ 2,3) Треті особи: Пісочинська селищна рада Харківського району Харківської області, (ОСОБА 4), (ОСОБА 5), про усунення перешкод у користуванні землями загального користування відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що позивачем всупереч вимог статті 81 ЦПК України не доведено, що спірний паркан, розташований поза межами наданої родині відповідачів у безстрокове користування земельної ділянки. Крім того, позивачем не доведено неможливості користування входом на земельну ділянку з боку пров. Горького.
Постановою колегії суддів судової палати у цивільних справах Харківського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року апеляційну скаргу представника (ОСОБА 1) - адвоката (ОСОБА 6) залишено без задоволення.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 02 травня
2019 року залишено без змін.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 02 вересня 2019 року по справі № 635/5187/19 позов ОСОБА 1 до Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області про визнання права власності задоволено повністю. Визнано за ОСОБА 1 право власності на гараж з підвалом, загальною площею 70,70 кв.м.
Рішення мотивовано тим, що земельна ділянка, на якій побудований спірний гараж, була відведена позивачеві саме для будівництва гаражу, їй наданий кадастровий номер.
Лише по 1 справі про визнання права власності на об'єкти самочинного будівництва було відмовлено в задоволенні заявлених позовних вимог. Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив із того, що позивачем не надано доказів звернення до органів державного архітектурно-будівельного контролю з приводу прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта (справа №635/3839/18).
Висновки і пропозиції:
Виходячи із змісту статті 376 ЦК України позов про знесення самочинного будівництва споруди може бути пред’явлений будь-якою особою, яка вважає, що самочинне будівництво порушує його права. Право на пред’явлення такого позову, безумовно, має особа, якій право володіння і користування земельною ділянкою, на якій зведена споруда, належить на законній підставі. Це випливає зі змісту статті 391 ЦК України, де закріплено правило, згідно якого власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Такою особою може бути не тільки власник земельної ділянки, але і особа, яка має інше речове право на земельну ділянку.
Перевіряючи наявність у позивача права на пред’явлення вимоги про знесення самочинного будівництва, суду доцільно пропонувати особі, що звертається до суду з такими вимогами, надати документи, що свідчать про наявність у позивача відповідних прав на конкретну земельну ділянку. Такими документами є договір оренди, державний акт на право власності на землю, тощо. Разом з тим, в окремих випадках не завжди відразу буває ясно, чи в межах земельної ділянки позивача знаходиться спірна будова. В зв’язку з цим суд має право роз’яснити позивачу право представлення додаткових – землевпорядних документів, матеріалів топозйомки, тощо.
Як свідчить практика, вимоги про знесення самочинного будівництва, як правило, пред’являє власник земельної ділянки, на якій зведена споруда, або особа, яка має інше речове право на земельну ділянку. Проте вимагати знесення самочинного будівництва можуть також відповідні органи державної влади або органи місцевого самоврядування. В зв’язку з цим, місцевим судам слід враховувати, що вимоги органу державної влади або органу місцевого самоврядування можуть бути мотивовані тільки публічним інтересом: порушенням містобудівних і інших норм, загрозою життю і здоров’ю громадян, спотворенням архітектурного ансамблю, тощо.
Окрім питання щодо належного позивача, суду при встановленні факту самочинного будівництва необхідно визначити, хто в даному випадку повинен відповідати перед позивачем як відповідач, оскільки саме на відповідача судом покладається обов’язок по знесенню самочинного будівництва.
Підводячи підсумок даного узагальнення слід звернути увагу судів першої інстанції на те, що справи даної категорії безпідставно розглядаються тривалий час, за який особи, які беруть участь у справі, звертаються до компетентних органів і отримують відповідні документи, за якими відпадають підстави для задоволення позовних вимог, позивачі відмовляються від них і провадження по справах закривається.
Після розгляду практики місцевих судів м. Харкова і Харківської області та Харківського апеляційного суду щодо застосування судами першої інстанції положень статті 376 ЦК України та статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» за період з 01 січня по 01 листопада 2019 року слід зазначити, що типовими помилками, при розгляді цивільних справ є неправильне визначення кола осіб, які мають відповідати за позовами, неповне з'ясування обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Зазначене призводить до набрання законної сили рішень, які ухвалені з порушенням норм процесуального і матеріального права, оскільки особи, прав і обов'язків яких стосується рішення суду, не будучи залученими до участі в справі, не оскаржують таких рішень.
Зміст проаналізованих судових рішень дає можливість зробити висновок, що судами недостатньо вивчаються та неоднозначно застосовуються норми
ЦК України.
За результатами даного узагальнення вважаю за необхідне направити дане узагальнення у місцеві загальні суди для врахування при вирішенні спорів зазначеної категорії.
Суддя судової палати з розгляду
цивільних справ
Харківського апеляційного суду Н.П. Пилипчук
Від відділу судової
статистики та узагальнення судової практики
Харківського апеляційного суду
головний спеціаліст Л.В. Личова-Бухало
_03_03.png)
