flag Судова влада України

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Аналіз причин скасування судових рішень суду першої інстанції Апеляційним судом Харківської області та Харківським апеляційним судом у 2018 році

Аналіз причин скасування судових рішень суду першої інстанції Апеляційним судом Харківської області та Харківським апеляційним судом у 2018 році

Мета аналізу:

-        надати рекомендації для суддів першої інстанції на підставі даного аналізу для уникнення помилок у майбутньому.

 

Статистичні дані по кількості скасованих судових рішень судів першої інстанції Харківської області в апеляційному порядку.

При підготовці аналізу використані статистичні показники перегляду судових рішень судів першої інстанції Харківської області в апеляційному порядку у 2018 році та копії судових рішень АСХО та ХАС, якими скасовані судові рішення судів першої інстанції Харківської області.

Результати вивчення статистичних показників апеляційного перегляду справ свідчать про те, що у 2018 році апеляційне провадження завершено по 5562 справам, з яких скасовано судами апеляційної інстанції 1606 (28,9 %) судових рішень (956 рішень та 650 ухвали), змінено 374 (6,7 %) судових рішень (332 рішень та 42 ухвал). Найбільша кількість змінених та скасованих судових рішень припадає на наступні суди:

 

 

По місту Харкову:

  1. 1. Московський районний суд м. Харкова – скасовано 213 судових рішень, змінено – 55 судових рішень. Загальна кількість скасованих та змінених судових рішень 268;
  2. Дзержинський районний суд м. Харкова – скасовано 185 судових рішень, змінено – 37 (65 рішень та 10 ухвали) судових рішень. Загальна кількість скасованих та змінених судових рішень 222;
  3. Київський районний суд м. Харкова – скасовано 149 судових рішень, змінено – 37 судових рішень. Загальна кількість скасованих та змінених судових рішень 186;

По Харківській області:

  1. Харківський районний суд Харківської області – скасовано 96 судових рішень, змінено – 21 (25 рішення та 6 ухвал) судових рішень. Загальна кількість скасованих та змінених судових рішень 117;
  2. Дергачівський районний суд Харківської області – скасовано 58 судових рішень, змінено – 9 судових рішень. Загальна кількість скасованих та змінених судових рішень 67;
  3. Чугуївський міський суд Харківської області – 52 судових рішень, змінено – 12 судових рішень. Загальна кількість скасованих та змінених судових рішень 64.

За правилами статті 367 ЦПК України в редакції Закону України № 2147-19 від 03.10.2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з статтею 376 ЦПК України в редакції Закону України № 2147-19 від 03.10.2017 року підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими;

3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов’язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Найбільша кількість рішень та ухвал суду першої інстанції скасовано у зв’язку з неповним встановленням усіх обставин, що мають значення для справи, та у зв’язку з невірною оцінкою доказів.

За вказаний період суди першої інстанції розглядали справи, допускаючи порушення норм матеріального та процесуального права.

Порушення норм процесуального права.

1.1. Постановою АСХО від 07.02.2018 року по справі № 643/6475/16-ц скасовано рішення Московського районного суду  м. Харкова від 24.05.2017 року, яким задоволено позовні вимоги Особи 1 до Особи 2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова мотивована тим, після смерті Особи 3 спадкоємцями за законом першої черги є син Особа 4, дві доньки Особа 1 - позивач, Особа 2 – відповідач. Оскільки судом першої інстанції не вирішено питання про залучення Особу 4 до участі у розгляді справи, а апеляційний суд процесуально позбавлений такої можливості, то позов задоволенню не підлягає саме з цих підстав. При цьому обґрунтованість позовних вимог (розгляд справи по суті) не перевірялась.

1.2. У грудні 2014 року Особа 1 звернулась до суду з позовними вимогами до Особи 2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом; Особа 2 звернулась до Особи 1 з зустрічними позовними вимогами про визнання права власності в порядку спадкування за законом. Постановою АСХО від 28.03.2018 року по справі № 638/22785/14-ц скасовано рішення Дзержинського  районного суду м. Харкова від 12.05.2017 року в частині залишення без розгляду позовної заяви Особи 1 та справу в цій частині направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що в період з червня 2016 року справа неодноразово відкладалась у зв’язку із неявкою учасників справи та за заявами Особи 1 та його  представника. Однак,  жодних судових повісток особисто Особі 1 не направлялось, будь-які поштові повідомлення щодо отримання виклику до суду позивачем або розписки про повідомлення щодо часу, місця та дати розгляду матеріали цивільної справи не містять. У зв’язку  з тим, що матеріали справи не містять доказів повторної неявки позивача, який був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції не мав передбачених пунктом третім частини першої статті 207 ЦПК України підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

1.3. Постановою АСХО від 08.02.2018 року по справі № 635/5045/16-ц скасовано заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 03.08.2016 року про задоволення позовних вимог ПАТ «Всеукраїнський акціонерний Банк» до Особи 1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а справу направлено на розгляд до Київського районного суду м. Харкова.

Постанова мотивована тим, що ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 22.06.2016 року відкрито провадження у справі. Суддя зазначив, що позовна зава підсудна Харківському районному суду Харківської області, оскільки МЖК «Інтернаціоналіст», в якому знаходиться спірна квартира, розташований у с. Циркуни, Харківського району Харківської області. Проте, відповідно до постанови Верховної Ради України від 06.09.2012 року № 5215-VІ «Про зміну і встановлення меж міста Харків, Дергачівського і Харківського районів Харківської області» – МЖК «Інтернаціоналіст» є територією міста Харкова та територіально відноситься до Київського району м. Харкова. Отже, справа розглянута судом першої інстанції з порушенням правил виключної підсудності, що є підставою для скасування заочного рішення і направленням справи для продовження розгляду до належного суду.

1.4. Постановою ХАС від 13.12.2018 року по справі № 643/16088/17 скасовано рішення Московського районного суду м. Харкова від 17.05.2018 року, яким задоволено позовні вимоги Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради до Особи 1 про вилучення засобів реабілітації та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова мотивована тим, що матеріали справи не містять належних доказів того, що технічні засоби реабілітації, про вилучення яких просить позивач, знаходяться у відповідача. Особа 1 не заперечує, що померла Особа 2 є його матір’ю. Проте наголошує, що не мешкав разом з нею в квартирі, не отримував ходунки та універсальну коляску для своєї матері. Колегія суддів виходила з того, що майно може бути вилучено у особи лише за умови встановлення факту наявності такого майна у цієї особи. Належних та допустимих доказів щодо наявності технічних засобів реабілітації у відповідача позивачем суду не надано.

1.5. Ухвалою ХАС від 21.11.2018 року по справі № 628/774/18 скасовано рішення Куп’янського міськрайонного суду Харківської області від 24.09.2018 року про відмову у задоволенні позовних вимог Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області до Головного територіального управління Держгеокадастру у Харківській області, Особи 1, Фермерського господарства «Ранг» про визнання недійсним договору оренди землі та закрито провадження у справі.

Ухвала мотивована тим, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього. За змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство» після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов'язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам. Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 13.03.2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18) та від 20.06.2018 року у справі № 317/2520/15-ц (провадження 14-157цс18). З матеріалів справи вбачається, що Особа 1 є засновником Фермерського господарство «Приоскільне», яке створено 09.09.2016 року. На час звернення Особи 1 до суду з даним позовом юридична особа не припинена. Оскільки Фермерське господарство було зареєстровано та не припинило свою діяльність, то спір за своїм суб'єктним складом й характером правовідносин має розглядатися за правилами господарського судочинства.

1.6. Постановою ХАС від 11.12.2018 року по справі № 643/6587/18-ц скасовано рішення Московського районного суду м. Харкова від 13.09.2018 року, яким задоволено заяву Особи 1 про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме - що заявник брав участь в бойових діях та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви.

Постанова мотивована тим, що у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» містяться роз'яснення про те, що суди при вирішенні питання про підвідомчість справи мають право враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено несудовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду. Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Оскільки на нормативному рівні встановлено порядок визначення участі у бойових діях, то вказані вимоги не можуть розглядатись у суді за правилами окремого позовного провадження. Заявник може встановити вказаний факт у визначеному порядку, передбаченому постановою КМУ від 20.08.2014 року № 413 «Про порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення».

1.7. Постановою ХАС від 20.12.2018 року по справі № 639/489/18 скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 29.08.2018 року про задоволення заяви Особи 1 про задоволення заяви про встановлення факту, що має юридичне значення - встановлення факту споріднення та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні заяви.

Постанова мотивована тим, що заявник звернувся в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту родинних відносин, встановлення яких йому необхідне для звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Зазначав, що у нього відсутні документи на підтвердження родинних стосунків між ним та Особою 2 і Особою 3.Отже, наявним є спір про право на спадкування майна, що унеможливлює розгляд справи в порядку окремого провадження. Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» такий спір про право підлягає розгляду в порядку позовного провадження з залученням до участі у справі всіх спадкоємців.

1.8. Ухвалою ХАС від 14.11.2018 року по справі № 638/19675/17 скасовано рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 03.04.2018 року, яким задоволено позов Особи 1 до ПАТ «Банк Михайлівський» про визнання права на одержання вкладу за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та закрито провадження у справі.

Ухвала мотивована тим, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду у цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.04.2018 року у справі №820/11591/15.

1.9. Постановою ХАС від 06.12.2018 року по справі № 643/14571/17 скасовано рішення Московського районного суду м. Харкова від 25.04.2018 року про задоволення позовних вимог Особи 1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Особи 2 про визнання протиправними дії державного реєстратора, скасування державної реєстрації та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова мотивована тим, що спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (квартиру), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора (нотаріуса) в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру. Таким чином, позивач має право звертатися до суду із позовом до ТОВ «Кей-Колект» як до особи, яка звернулася із заявою про вчинення дій щодо реєстрації права власності та до нового власника спірного нерухомого майна, а не до нотаріуса, як до реєстратора.

 

  1. Трудові відносини.

2.1. Постановою ХАС від 08.11.2018 року по справі № 613/90/18 скасовано рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 19.06.2018 року про відмову у позові Особі 1 до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та ухвалено нове рішення про скасування наказу про звільнення та поновлено на посаді.

Постанова мотивована тим, що новий штатний розпис, в якому була відсутня посада, яку займала Особа 1 затверджено 31.10.2017 року, тоді як попередження про можливе майбутнє звільнення було надано позивачці для ознайомлення раніше - 26.10.2017 року. Відповідно до статті 42-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Станом на день вручення Особі 1 попередження про звільнення, про відсутність в новому штатному розписі посади, яку займала позивачка відомо ще не було, попередження про звільнення вручено працівникові безпідставно. Таке попередження могло бути вручено працівникові тільки після 31.10.2017 року. Оскільки позивача звільнено раніше ніж 2 місяці після скорочення штату, то роботодавцем не було дотримано процедури звільнення, передбаченої статтею 42-2 КЗпП України, а тому наказ про звільнення Особи 1 не можна вважати законним.

2.2. Постановою ХАС від 30.11.2018 року по справі № 641/5023/17 скасовано рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11.05.2018 року, яким відмовлено у позові Особі 1 до ТОВ «Проктер енд Гембл Трейдінг Україна» про поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав.

Постанова мотивована тим, що у випадку обґрунтованості позовних вимог суд відмовляє у їх задоволенні у зв'язку з пропуском строку звернення до суду. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску строку захисту своїх прав або інтересів. Враховуючи, що позивачем не доведено порушення його трудових прав, відсутні підстави для відмови у задоволенні позову у зв'язку із пропуском строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, що є взаємовиключною та самостійною підставою для цього.

  1. Житлово-комунальні послуги.

3.1. Постановою АСХО від 16.03.2018 року по справі №  638/3438/15-ц скасовано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.07.2017 року, яким задоволено позов Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (далі- КП «ХТМ») до Особи1, Особи 2, Особи 3 про стягнення заборгованості за комунальні послуги та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Постанова мотивована тим, що жодних доказів на підтвердження того, що в період з 2010 по 2013 рік встановлений в квартирі відповідачів засіб обліку мав несправності, що не підлягають усуненню, позивачем не надано. Сам по собі факт непроведення періодичної повірки засобу обліку, відсутність несправностей якого в подальшому підтверджено в результаті повірки, не свідчить про те, що  лічильник непридатний до використання та його показання не можуть бути враховані для здійснення нарахувань плати за надані послуги за тарифом без встановленого лічильника.

3.2. Постановою ХАС від 04.12.2018 року по справі № 638/13107/16-ц скасовано заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18.04.2018 року, яким задоволено позов Особи 1, Особи 2 до КП «Жилкомсервіс» про стягнення збитків у зв’язку з залиттям квартири та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Постанова мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про те, що неналежне виконання КП «Жилкомсервіс», як управителя будинками, своїх обов’язків стало причиною залиття квартири позивачів, не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Рішеннями органу місцевого самоврядування та умовами укладеного між КП «Жилкомсервіс», як управителем будинків, з КП «Харківводоканал», як виконавцем послуг з утримання будинків, обов’язок проведення якісних ремонтних робіт на системі зливової каналізації покладено саме на КП «Харківводоканал». Разом з тим КП «Харківводоканал» не є стороною у справі, його не залучено у якості відповідача.

3.3. Постановою ХАС від 27.11.2018 року по справі № 643/14874/15-ц скасовано рішення Московського районного суду м. Харкова від 18.01.2016 року в частині задоволення позовних вимог Дочірнього підприємства Житлово-експлуатаційного управління «Концерна «ЧЗ-Холдінг» до Особи 1 про стягнення заборгованість за утримання будинку та прибудинкової території та ухвалено нове рішення про відмову у позові в цій частині.

Постанова мотивована тим, що згідно зі статтею 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Крім того, за змістом ст. 151 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок квартиру, зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію. Матеріалами справи доведено, що квартира належить на праві власності Особі 2, тому саме він зобов'язаний утримувати майно та є учасником правовідносин з приводу надання житлово-комунальних послуг щодо такого приміщення. Особа 1 не є власником вищезазначеної квартири, а тому суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про солідарне стягнення заборгованості.

  1. Інтелектуальна власність.

4.1. Постановою ХАС від 27.11.2018 року по справі № 643/10871/17 скасовано рішення Московського районного суду м. Харкова від 26.09.2017 року, яким відмовлено в позові Фірма «Радмір» Дочірнє підприємство АТ НДІРВ до Особи 1 та інших 9-ти фізичних осіб і Міністерства економічного розвитку і торгівлі про визнання недійсним патенту та зобов’язання Міністерство економічного розвитку і торгівлі України внести зміни до Державного реєстру патентів України про визнання недійсним патенту України на промисловий зразок «Ультразвуковий діагностичний прилад» та здійснити відповідну публікацію. Судом апеляційної інстанції ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Постанова мотивована тим, що із висновку судової експертизи в сфері інтелектуальної власності вбачається, що промисловий зразок за патентом не відповідає умові патентоздатності «новизна» відповідно до матеріалів справи, сукупність суттєвих ознак промислового зразка стала загальнодоступною у світі до дати подання заявки на його реєстрацію. Таким чином, відповідачі отримали право на спірний патент, що не є новим, оскільки промисловий зразок став загальнодоступним у світі до дати подання заявки на його реєстрацію. Отже, вказаний патент не відповідає умовам патентоспроможності, визначеними статтею 6 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки». Тому, згідно з частиною першою статті 469 ЦК України права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок визнаються недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом.

  1. Земельні відносини.

5.1. Постановою ХАС від 17.12.2018 року по справі №  610/651/18 скасовано рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 11.06.2018 року про часткове задоволення позовних вимог Особи 1 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Слобідське» про стягнення плати за оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постанова мотивована тим, що строки для розрахунку орендної плати за землю рахуються роками, а договором оренди землі не передбачена щомісячна виплата орендної плати. Орендна плата за період з 30.05.2016 року по 29.05.2017 року виплачена позивачці у листопаді 2016 року. Колегія суддів вважала, що орендна плата за користування земельною ділянкою виплачується не за календарний рік, а за кожен рік використання земельної ділянки, як це передбачено умовами договору оренди.

5.2. Постановою ХАС від 19.12.2018 року по справі № 610/1545/18 скасовано рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 27.08.2018 року, яким задоволено позов Особи 1 до Міловської сільської рада, Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області, ПАТ «Агрофірма «Росія», Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання права на земельну частку пай та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв’язку з пропуском строку на звернення до суду за захистом порушених прав.

Постанова мотивована тим, що на момент одержання КСП «Росія» державного акта на право постійного користування землею позивач був членом та працював в цьому сільськогосподарському підприємстві, тому відповідно у нього виникло право на пай. Проте, з позовом про визнання права на земельну частку пай позивач звернувся поза межами строку позовної давності. Відповідно до вимог статті 71 ЦК УРСР (чинної на час виникнення спірних правовідносин) трирічний строк позовної давності застосовується судом без заяви сторін у справі.

5.3. Постановою ХАС від 20.12.2018 року по справі № 629/4789/16-ц скасовано рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 23.08.2018 року, яким задоволено позовні вимоги Особи 1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання права на земельну частку (пай) сільськогосподарського призначення та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Постанова мотивована тим, що для набуття права на земельну частку (пай) колективного сільськогосподарського підприємства особа повинна бути членом такого підприємства та мати необхідний обсяг правоздатності на день видачі колективному сільськогосподарському підприємству державного акта на право колективної власності на землю і, відповідно, для спадкування такого права воно має існувати у спадкодавця на день відкриття спадщини. Оскільки позивач на момент видачі Державного акта про право колективної власності на землю КСП ім. Свердлова не була його членом, правові підстави для задоволення позову відсутні.

5.4. Постановою ХАС від 20.12.2018 року по справі № 644/7693/17 скасовано рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06.07.2018 року, яким відмовлено в позові Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради до Особи 1, Особи 2  та ухвалено нове рішення про задоволення позову про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

Постанова мотивована тим, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

5.5. Постановою ХАС від 26.12.2018 року по справі № 615/570/18-ц скасовано рішення Валківського районного суду Харківської області від 30.07.2018 року, яким задоволено позов Особи 1 до Приватної фірми «Ліга», третя особа: Селянське (фермерське) господарство «Кристина», про розірвання договору оренди землі сільськогосподарського призначення та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова мотивована тим, що матеріали справи свідчать про те, що суборендарем, СФГ «Кристина», здійснювались всі можливі заходи щодо виплати орендної плати позивачу, зокрема, направлення відповідного повідомлення, переказу грошових коштів засобами поштового зв’язку. Крім того, згідно даних Державного реєстру фізичних осіб – платників податків підприємством нараховано йому орендну плату, а також сплачено відповідний податок. Проте, позивач не з’являвся до підприємства для отримання орендної плати та не отримував грошові кошти, які були йому переказані поштою, що не можна вважати ухиленням від прийняття виконання обов’язку щодо своєчасної сплати орендної плати. Таким чином, колегія суддів не погодилась з висновком суду щодо того, що існує систематичність невиконання зобов’язання щодо сплати орендної плати, оскільки відповідно до правового висновку, що міститься у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 року по справі № 183/3993/16 (провадження № 61-10761св18 ) під систематичністю розуміється несплата орендної плати два та більше випадків.

  1. Відшкодування шкоди.

6.1. Постановою ХАС від 07.12.2018 року по справі № 610/2226/17-ц скасовано заочне рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 24.10.2017 року, яким задоволено позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до Особи 1 про відшкодування суми в порядку регресу, та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова мотивована тим, що хоча позивач і виплатив постраждалій стороні у ДТП страхове відшкодування за договором повного страхування транспортного засобу (КАСКО), однак позивач повинен був звернутись за відшкодуванням в порядку регресу до страховика відповідача (винуватця ДТП) на підставі статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування», а не до самого відповідача. Саме такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц.

6.2. Постановою АСХО від 18.04.2018 року по справі № 640/2161/16-ц скасовано заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 11.07.2016  року в частині задоволення позовних вимог Особи 1 до Особи 2, Особи 3 про стягнення майнових збитків внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції помилково послався на постанову суду про визнання винним відповідача у ДТП, оскільки ця постанова скасована АСХО та провадження у справі закрито у зв’язку з закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності. Оскільки не було встановлено винну особу у справі про адміністративне правопорушення, тому суд повинен був самостійно встановити ступінь вини кожного. Висновком комісійної судової авто-експертизи встановлено, що обидві сторони порушили ПДР, що призвело до зіткнення, а тому апеляційний суд дійшов висновку, що позивач не довів заявлених ним вимог, не надав до суду беззаперечних доказів, які б свідчили про наявність причинно-наслідкового зв’язку між спричиненою шкодою та протиправними діями лише відповідача.

6.3. Постановою ХАС від 29.11.2018 року по справі № 638/14032/17 скасовано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19.07. 2018 року, яким задоволено позов Особи 1 до Шевченківське об'єднане Управління Пенсійного фонду України в м. Харкові, державної казначейської служби про стягнення упущеної вигоди у вигляді недоотриманої пенсії, та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Постанова мотивована тим, що єдиною підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, причинний зв'язок між ними, а також вину заподіювача шкоди. Сума, яка не отримана позивачкою, є сумою недоотриманої пенсії, тобто, у розумінні положень частини другої статті 22 ЦК України ця сума не є упущеною вигодою, унаслідок чого вказана норма права не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а тому підстави для задоволення вимог позивачки про відшкодування шкоди відсутні. Крім того, зазначений спір у частині сум вирішено судовим рішенням в адміністративній справі саме як зобов'язання здійснити перерахунок пенсії, тобто як спір із суб'єктом владних повноважень. Тому безпідставні доводи скарги про те, що в іншій частині недоотриманої, на думку позивачки, пенсії, слід застосовувати норми ЦК України про упущену вигоду.

6.4. Постановою ХАС від 03.12.2018 року по справі № 629/3311/16-ц скасовано рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області 20.11.2017 року, яким задоволено позовні вимоги  Особи 1 до ПАТ «Страхова компанія «Інгосстрах» про зобов’язання здійснити виплату страхового відшкодування внаслідок смерті, та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Постанова мотивована тим, що згідно п.п «а» п. 2.9 ПДР, керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції водія заборонено. Вказаним обставинам судом першої інстанції була надана невірна оцінка. Оскільки смерть Особи 1 настала від травм, які він отримав в дорожньо-транспортній пригоді, керуючи транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, страхова компанія правильно, у відповідності до пункту 4.2 Умов страхування за договором особистого страхування, відмовила спадкоємиці Особі 1 у виплаті страхового відшкодування.

 

 

  1. Відшкодування моральної шкоди.

7.1. Постановою ХАС від 27.12.2018 року по справі № 638/3505/18 скасовано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.10.2018 року, яким задоволено позов Особи 1 до Прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби про відшкодування моральної шкоди, заподіяною протиправною тривалою бездіяльністю відповідача, та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Постанова мотивована тим, що ухвали слідчих суддів Червонозаводського районного суду міста Харкова про часткове задоволення скарг Особи 1 на постанови слідчого свідчать про реалізацію ним передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦК України, як це помилково вважає Особа 1, акцентуючи свої доводи на власному визначенні змісту частини шостої статті 1176 ЦК України. Позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про заподіяння йому працівниками прокуратури Харківської області моральної шкоди, яка згідно з частини другої статті 23 ЦК України полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Таким чином, правові підстави для застосування норм статей 1173, 1174, 1176 ЦК України та відшкодування моральної шкоди, враховуючи наявні у справі докази, відсутні. Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 року по справі № 641/2328/17.

7.2 Постановою ХАС від 06.12.2018 року по справі № 638/12068/16-ц скасовано рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 21.12.2016 року, яким задоволено позов Особи 1 до Прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби про стягнення моральної шкоди заподіяною тривалою бездіяльністю відповідача, та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова мотивована тим, що позивач обґрунтовував вимоги щодо відшкодування моральної шкоди бездіяльністю відповідача, вважаючи процесуальні рішення слідчого прокуратури Полтавської області незаконними з огляду на їх скасування слідчим суддею. Проте, зазначене не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими, оскільки оскарження позивачем процесуальних рішень слідчого є механізмом реалізації його права на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства. Реалізація такого механізму оскарження постанов слідчого у розумінні статті 23 ЦК України не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав особи. Прийняття процесуальних рішень органом досудового розслідування (слідчим, прокурором), оскарження їх до суду позивачем в порядку вимог КПК України не може свідчити про порушення прав останнього, оскільки таким чином реалізовувалося конституційне право на доступ до правосуддя.

  1. Позика. Кредит.

8.1. Постановою АСХО від 07.02.2018 року по справі № 642/8193/2016-ц скасовано заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 20.03.2017 року, яким задоволено позовні вимоги Особи 1 до Особи 2 про стягнення грошових коштів за договором позики та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постанова мотивована тим, що позивач просив стягнути грошові кошти за договором позики, укладеним у 2010 році. Однак до суду звернувся у грудні 2016 року, тобто із пропуском строку позовної давності. Оскільки відповідач про судове засідання у суді першої інстанції повідомлений не був, у зв’язку з чим не міг заявити клопотання про застосування позовної давності, апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог у зв’язку із застосуванням строку позовної давності.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією, що міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року по справі № 200/11343/14-ц. Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, який міститься в постановах від 30.09.2015 року у справі № 6-780цс15 та від 11.10.2017 року у справі № 6-1374цс17.

8.2. Постановою АСХО від 05.02.2018 року по справі № 639/9557/14-ц скасовано заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 27.11.2014 року про задоволення позовних вимог ПАТ «Родовід Банк» до Особи 1, Особи 2 та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Постанова мотивована тим, що оскільки положення підпункту 1.5.1 пункту 1.5 Кредитного договору щодо встановлення щомісячної плати в розмірі 0,25% від суми виданого кредиту є несправедливим згідно Закону України «Про захист прав споживачів», колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення плати за обслуговування  кредиту. Суд першої інстанції не перевірив порядок нарахування позивачем пені, яка обчислена ним у доларах (загальний розмір), та не звернув уваги на положення частини третьої статті 559 ЦК України, відповідно до якої пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, тобто відповідальність за прострочення. При цьому у національній валюті пеня повинна обчислюватись за кожен день прострочення і переводитись у гривню на час прострочення, а не на кінцевий строк нарахування пені, що значно впливає на кінцеву суму у зв'язку із зміною курсу іноземної валюти.

8.3. Постановою АСХО від 18.07.2018 року по справі № 623/2339/16 скасовано рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 07.06.2017 року про відмову у позові ПАТ КБ «Приватбанк» до Особи 1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Постанова мотивована тим, що суд встановив наявність заборгованості за кредитним договором у відповідача перед позивачем. Поряд із цим відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення. Таким чином відсутні підстави для стягнення штрафу.

8.4. Постановою ХАС від 03.12.2018 року по справі № 636/3355/17 скасовано рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 18.01.2018 року про задоволення позовних вимог ПАТ «Приватбанк» до Особи 1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в частині стягнення відсотків за користування кредитом та штрафів, в цій частині ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Постанова мотивована тим, що відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності і їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором протирічить положенням, закріпленим у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. З огляду на це, позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення з Особи 1 штрафу (фіксована частина) - 500,00 грн, штрафу (процентна складова) – 2134,32 грн. не ґрунтуються на законі, а тому не підлягають задоволенню.

  1. Іпотека.

9.1. Постановою АСХО від 13.06.2018 року по справі № 643/16097/14 скасовано рішення Московського районного суду м. Харкова  від  07.06.2017 року про задоволення позовних вимог Особи 1 до Особи 2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Постанова мотивована тим, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження  в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки – це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України, у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем. Разом з тим, позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

9.2. Постановою ХАС від 20.11.2018 року по справі № 635/4892/17-ц скасовано рішення Харківського районного суду Харківської області від 01.06.2018 року про задоволення позову ТОВ «Хряпинський і Компанія» до Особа 1, Особа 2, Особа 3 про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення з квартири, ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Постанова мотивована тим, що при вирішенні спору про виселення відповідачів під час звернення стягнення на предмет іпотеки, підлягають застосуванню положення статті 40 Закону України «Про іпотеку» та норми статті 109 ЖК УРСР. У зв’язку з тим, що предмет іпотеки придбаний не за рахунок кредитних коштів, то відповідачу повинне надаватись інше постійне житло, яке зазначається у рішенні суду, чого зроблено судом першої інстанції не було.

  1. Порука.

10.1. Постановою АСХО від 02.07.2018 року по справі № 624/207/13-ц скасовано рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 15.06.2017 року про задоволення позовних вимог ПАТ КБ «Правекс Банк» до Особі 1, Особі 2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в частині стягнення заборгованості з Особи 2, в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова мотивована тим, що вказуючи на наявність правових підстав для стягнення заборгованості, у  тому числі й з поручителя Особи 1, суд першої інстанції не врахував того, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов’язань  шляхом здійснення щомісячних  платежів (згідно з графіком платежів), а за договором поруки відповідальність поручителя встановлена у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк  і в такому порядку, як у кредитному договорі.

Оскільки боржник останній платіж здійснив 25.10.2008 року, а позов пред’явлено лише 19.02.2013 року, після закінчення строку дії поруки позивач вимог до поручителя не заявляв, відсутні підстави для стягнення з Особи 1 грошових коштів.

10.2. Постановою ХАС від 27.11.2018 року по справі № 2-3100/10/05 скасовано рішення Київського районного суду м. Харкова від 09.12.2010 року, яким задоволено позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» до Особи 1, Особи 2, Особи 3 про стягнення заборгованості за кредитним договором в частині солідарного стягнення судових витрат та ухвалено нове рішення про стягнення судових витрат в рівних частках.

Постанова мотивована тим, що вимоги банку про солідарне стягнення з відповідачів судових витрат суперечать вимогам статей 541, 543 ЦК України, оскільки солідарному стягненню підлягає тільки розмір заборгованості за кредитним договором та договором поруки. Судові витрати, понесені позивачем при зверненні до суду з позовом, підлягають стягненню з відповідачів у рівних частках, що узгоджуються з положеннями статті 141 ЦПК України.

 

 

  1. Визнання права власності.

11.1. Постановою АСХО від 08.05.2018 року по справі № 643/10942/16 скасовано рішення Московського  районного суду м. Харкова від 09.09.2017 року про задоволення позову Особи 1 до Особи 2, третя особа - Харківська міська рада, про визнання права власності за набувальною давністю, ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Постанова мотивована тим, що факт користування спірним житловим будинком за домовленістю з колишнім співвласником не є ознакою добросовісності, що унеможливлює набуття нею права власності за давністю володіння відповідно до правил, встановлених статтею 344 ЦК України. Докази на підтвердження того, що Особа 1 добросовісно користувався спірною квартирою не встановлені. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження  наявності домовленості між сторонами. Крім того, ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції позивачем не надано не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відкритого та безперервного володіння спірною квартирою понад 10 років, в тому числі здійснення в ній саме позивачем капітально-відновлювального ремонту та сплату комунальних  платежів.

11.2. Постановою ХАС від 26.12.2018 року по справі № 635/8677/15-ц скасовано рішення Харківського районного суду Харківської області від 14.09.2017 року, яким задоволено позовні вимоги Особи 1 до Особи 2 про визнання права власності на частку у житловому будинку та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у позові.

Постанова мотивована тим, що  виділити в натурі частки співвласників згідно їх ідеальних часток по ½ частині кожному без урахування самовільних будівель та споруд не надається можливим, визначити порядок користування спірним житловим будинком не надається можливим, так як технічний стан конструктивних елементів будинку не дозволяють проводити будь-які ремонтно-будівельні роботи в житловому будинку, які необхідні при переплануванні житлового будинку у зв’язку з варіантами порядку користування, тобто спірний будинок є неподільним. Проте, із змісту статті 365 ЦК України вбачається, що умови припинення права власності за частинами 1 та 4 розглядаються у їх сукупності, а саме, частка повинна бути незначною і не може бути виділена в натурі.

Однак, матеріали справи свідчать про те, що частка відповідача рівноцінна частці позивача, тобто сторонам належить по ½ частки спірного будинку, тому вважати її незначною підстав немає. Інша умова в сукупності з першою полягає в тому, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Ринкова вартість спірного будинку оцінена у 121030,00 грн. Однак, згідно зі звітом про визначення ринкової вартості майна ринкова вартість об’єкту оцінки складає 376405,00 грн. Проте, на депозитний рахунок суду внесено тільки 60515,00 грн., що завдає істотної шкоди інтересам відповідача.

  1. Визнання недійсним договору.

12.1. Постановою ХАС від 21.11.2018 року по справі № 643/12581/16-ц скасовано рішення Московського районного суду м. Харкова від 12.04.2018 року, яким відмовлено в позові Особи 1 до Особі 2 про визнання недійсним договору-купівлі продажу квартири, та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Постанова мотивована тим, що спірний договір, укладений після смерті Особи 3, а представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка її видала. Отже, повноважень у Особи 2 на укладання від імені Особі 1 спірного договору купівлі-продажу не було, оскільки, відповідно до пункту шостої частини першої статті 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність.

  1. Стягнення грошових коштів.

13.1. Постановою ХАС від 26.12.2018 року по справі № 638/1500/18 скасовано рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 09.08.2018 року, яким відмовлено в позові Особи 1 до Особи 2, Державної академія фізичної культури про стягнення недоплаченої соціальної стипендії в розмірі 52541 грн., ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову та стягнення заборгованості по соціальній стипендії за період з 03.02.2015 року по 06.02.2016 року в сумі 22050 грн.

Постанова мотивована тим, що позивачу не було нараховано та виплачено стипендію, в розмірі, який передбачений частиною першою статті 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», а зазначені дії призвели до утворення заборгованості по виплаті стипендії. Доводи відповідача про те, що судом не враховано положення  постанови Кабінету міністрів України № 882 від 12.07.2004 року «Про порядок призначення та виплати стипендії» необґрунтовані, оскільки той факт, що позивач не звернувся до відповідача із заявою про виплату йому соціальної стипендії не може бути підставою для відмови у задоволенні позову щодо стягнення відповідних коштів. Дія Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» не залежить від встановленого Кабінетом Міністрів України механізму нарахування та виплати стипендій, а відсутність такого механізму не може бути підставою для позбавлення особи гарантованого їй державою права. Такий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 31.10.2018 року у справі № 201/7284/17 (провадження 61-1732св17). При цьому суд частково задовольнив позовні вимоги, оскільки позивач пропустив строк позовної давності по окремим виплатам, про застосування якого заявлено відповідачем у суді першої інстанції.

  1. Спадкування.

14.1. Постановою АСХО від 28.02.2018 року по справі № 638/1110/14-ц скасовано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від  03.04.2017 року, яким задоволено позов Особи 1 до Особи 2 про визнання заповіту недійсним та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції помилково визнав заповіт недійсним, посилаючись на те, що Особа 1 не могла освідомлювати значення своїх дій, оскільки наявність стійкої психічної хвороби беззаперечно не свідчить про те, що особа неспроможна розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Для вирішення такого питання потрібні спеціальні знання. Згідно з висновком посмертної судово-психіатричної експертизи від 06.07.2015 року № 590, дати однозначну категоричну оцінку психічного стану Особи 1 та визначити її прогностичні та критичні здібності, визначити її здатність розуміти значення своїх дій та керувати ними на момент складення оспорюваного заповіту не виявилося можливим. В своїх поясненнях нотаріус вказала, що на момент вчинення правочину, що Особа 1 була зрячою, грамотною та письменною, про що свідчить підпис заповідача на заповіті в присутності свідків, також мала повну дієздатність, самостійно вказала на бажаного спадкоємця. Зазначені пояснення нотаріуса не спростовані належними та допустимими доказами. Діючим законодавством на нотаріуса не покладено обов'язку встановлювати діагноз захворювання, а вимагається перевірка цивільної дієздатності заповідача, свідків, а в разі необхідності зазначення в заповіті факту неможливості заповідача підписати заповіт власноручно.

14.2. Постановою ХАС від 04.12.2018 року по справі № 628/3442/13-ц скасовано рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 23.10.2013 року, яким задоволено заяву Куп'янської міжрайонної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Смородьківської сільської ради Куп'янського району Харківської області про визнання спадщини відумерлою та ухвалено нове рішення про залишення заяви без розгляду.

Постанова мотивована тим, що з довідки Смородьківської сільської ради Куп’янського району Харківської області вбачається, що на день смерті Особи 1, разом з ним в будинку проживав та був зареєстрований його син Особи 2. Наведе свідчить про те, що Особа 2 прийняв спадщину після смерті батька, оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. За таких обставин убачається спір про право на спадкування після смерті Особи 1.

14.3. Постановою ХАС від 20.11.2018 року по справі № 622/179/14-ц скасовано рішення Золочівського районного суду Харківської області від 10.08.2017 року, яким задоволено позов Особи 1, Особи 2 до Довжицької сільської ради Золочівського району Харківської області, Сільськогосподарського ТОВ «Довжик» про визнання права власності в порядку спадкування та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова мотивована тим, що право власності на нерухоме майно, набуте у власність після 29.06.1998 року, не можна вважати таким, що виникло і набуто в установленому законом порядку за відсутності його державної реєстрації. Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває права власності в порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно. Оскільки за життя спадкодавець не оформив у встановленому законом порядку права власності на вказане нерухоме майно та не отримав свідоцтва про право власності на нерухоме майно, то підстав для набуття права власності в порядку спадкування також немає.

  1. Сімейні.

15.1. Постановою АСХО від 08.05.2018 року по справі № 610/2836/17 скасовано рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 10.01.2018 року, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог Особи 1 до Особи 2 про визначення місця проживання дитини разом з батьком та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Постанова мотивована тим, що суд апеляційною інстанції на підставі частини шостої статті 19 СК України не погодився з висновком органу опіки і піклування, оскільки він є недостатньо обґрунтованим і суперечить інтересам дитини. Так, судом було допитано неповнолітнього в судовому засіданні, який зазначив, що бажає жити разом з батьком, оскільки той приділяє йому багато уваги, турбується про нього. Пояснив, що дуже прив’язаний до старшого брата, який мешкає з батьком з часу розлучення батьків. Питання про можливість проживання з матір’ю викликало значне хвилювання дитини та, навіть, сльози. За таких обставин, колегія суддів вважає, що саме родину батька, в якій Арсеній на даний час мешкає, дитина вважає своєю сім’єю, а визначення місця проживання разом із матір’ю може спричинити психологічну травму та розлучить із старшим братом, до якого Арсеній дуже прихильний. Крім того, розлучення дитини із матір’ю фактично не відбудеться, оскільки сторони мешкають у близько розташованих населених пунктах одного району Харківської області, і  дитина навчається у школі за місцем проживання матері.

Оскільки із системного тлумачення частини першої статті 3, статті 9 Конвенції про права дитини, частини другої, третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», статті 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини, суд дійшов висновку про доцільність визначення місця проживання разом з батьком.

15.2. Постановою АСХО від 05.09.2018 року по справі № 610/3254/17 скасовано рішення Балаклійського  районного суду Харківської області від 08.05.2018 року, яким відмовлено в задоволенні позову Особи 1 до Особи 2 про позбавлення батьківських прав відносно Особи 3 та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог.

Постанова мотивована тим, що з 2008 року відповідач самоусунувся від виховання дитини, з сином не спілкується, аліментів на утримання не сплачує, життям та здоров’ям  дитини не цікавиться. Особа 2 весь час мешкає з позивачем, після смерті матері дитини позивач єдина, хто утримує хлопчика, піклується про нього, відмовилася від частини спадкового майна на користь онука. На даний час позивач, на повному утримання якої знаходиться дитина, не будучи законним представником хлопчика позбавлена можливості отримувати аліменти на його утримання. За таких обставин формальне збереження батьківських прав  за відповідачем, який ухиляється від виховання сина, суперечить інтересах малолітнього.

15.3. Постановою АСХО від 26.04.2018 року по справі № 610/3155/17 скасовано рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 26.12.2017 року, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог та ухвалено нове рішення про задоволення позову, зменшення розміру аліментів на користь Особи 1 та Особи 2 до 1/6 від частини всіх видів заробітку щомісячно до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину.

Постанова мотивована тим, що суд помилково не звернув уваги на зміну матеріального стану позивача в бік погіршення, оскільки позивачу доводиться сплачувати аліменти на двох дітей, а розмір його зарплатні складає 6563,65 грн., тобто більше 50% від зарплати відповідача сплачується на аліменти (по 1/3 на кожну дитину).

15.4. Постановою ХАС від 28.12.2018 року по справі № 640/4343/18 скасовано  рішення Київського районного суду м. Харкова від 10.09.2018 року, яким задоволено позовні вимоги Особи 1 до Особи 2 про стягнення додаткових витрат на дитину та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції помилково стягнув додаткові витрати на дитину щомісячно, оскільки у відповідності з п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», у випадках стягнення додаткових витрат мова йде про фактично понесені або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. Так, з наданих позивачем до суду першої інстанції довідок із комунального закладу культури «Будинок культури Холодногірського району м. Харкова» неможливо однозначно констатувати, що такі витрати будуть здійснюватися у майбутньому, або що вони фактично були понесені.

15.5. Постановою ХАС від 05.12.2018 року по справі № 643/5002/17 скасовано рішення Московського районного суду м. Харкова від 21.05.2018 року, яким позбавлено батьківських прав Особу 1 стосовно Особи 2 та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Постанова мотивована тим, що не є свідченням свідомого ухилення від виконання батьківських обов'язків факт стягнення з відповідача за рішенням суду аліментів на утримання дитини, оскільки це є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав. Матеріалами справи також не підтверджується твердження позивача про відмову у наданні їй дозволу з боку відповідача на перетин дитиною державного кордону України без супроводу батька. Таким чином, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які таких обов'язків не виконують, суд апеляційної інстанції вважає передчасним висновок суду першої інстанції про доцільність позбавлення Особи 1 таких прав відносно його сина. Одночасно колегія суддів поклала на орган опіки та піклування Харківської міської ради контроль за виконанням Особою 1 батьківських обов'язків.

15.6. Постановою ХАС від 23.10.2018 року по справі № 640/10352/18 скасовано рішення Київського районного суду м. Харкова від 02.07.2018 року, яким задоволено заяву Особи 1 про видачу обмежувального припису стосовно Особи 2 та ухвалено нове рішення про відмовлено в задоволенні заяви.

Постанова мотивована тим, що факт негативного ставлення дітей до батька, небажання зустрічей з ними, не є достатньою підставою для видачі обмежувального припису. Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково дійшов висновку про наявність підстав для видачі обмежувального припису відносно Особи 1. Сам факт неодноразового звернення Особи 3 до різних органів, з підстав вчинення відносно неї та її дітей Особи 1 домашнього психологічного насильства, свідчить про наявність тривалого конфлікту між заявником та Особою 3, але не підтверджує факт того, що останній вчинив по відношенню до заявника та їх дітей домашнє психологічне насильство, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

15.7. Ухвалою ХАС від 28.11.2018 року по справі № 641/3288/17 скасовано рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30.05.2017 року, яким задоволено позов Особи 1 до Особи 2 шодо розірвання шлюбу та постановлено ухвалу про залишення позову про розірвання шлюбу без розгляду.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що сторони не підтримують шлюбно-сімейних відносин, збереження родини неможливе, родина розпалася остаточно і відновлена бути не може, позовні вимоги обґрунтовані. Однак при цьому, всупереч вимог статті 263 ЦПК України про законність та обґрунтованість рішення суд не з’ясував, що позов про розлучення був підписаний і поданий не позивачем, а адвокатом Особою 1.

Так, відповідно до частини першої статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Згідно з частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», сімейне законодавство не передбачає можливості розірвання шлюбу представником одного з подружжя або їх обох за довіреністю останніх, а правила ЦК про представництво, довіреність і доручення на ці правовідносини не поширюються.

  1. Житлові правовідносини.

16.1. Постановою ХАС від 19.12.2018 року по справі № 610/2069/18 скасовано рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 02.10.2018 року яким відмовлено в задоволенні позову Особи 1 до Особи 2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Постанова мотивована тим, що відповідач, яка була колишньою дружиною позивача, в спірній квартирі не мешкає понад 5 років та має іншу сім’ю, мешкає в іншому житлі, у зв’язку з чим на підставі статей 71, 72 ЖК України підлягає визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Посилання суду першої інстанції на те, що відповідачка не проживала з поважних причин не є обґрунтованими, оскільки Особа 1 належних та допустимих доказів поважності відсутності у цій квартирі понад 5 років не надала.

16.2. Постановою АСХО від 20.02.2018 року по справі № 646/7397/16-ц скасовано заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28.09.2017 року, яким задоволено позовні вимоги Особи 1 до Особи 2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постанова мотивована тим, що спірне житлове приміщення належить до приватного житлового фонду, а тому вимоги статті 71 ЖК України, на які посилається позивач в позовній заяві, на правовідносини, що виникли між сторонами, не розповсюджуються. Статтею 71 ЖК України регулюється питання щодо користування жилими приміщеннями у будинках державного і громадського житлового фонду, до якого спірна квартира не належить. Положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статті 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік. Позивач не довів, що відповідач не проживає у спірній квартирі понад один рік без поважних причин.

  1. Визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

17.1. Постановою ХАС від 28.12.2018 року по справі № 644/4601/18 скасовано рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18.10.2018 року, яким відмовлено в позові Особи 1 до Особи 2 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Постанова мотивована тим, що відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції не з'ясував, чи встановлена безспірність вимог ПАТ «Укрсоцбанк», чи дотримана була відповідачем процедура повідомлення боржника належним чином. Між тим, як вбачається з виконавчого напису нотаріуса, останнім запропоновано стягнути з Особи 1 «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором, що утворилась за період з 01.04.2015 року по 12.09.2017 року. З викладеного вбачається, що до виконавчого напису включено частково заборгованість, яку стягнуто за рішенням суду, що свідчить про подвійне стягнення.

Висновки.

Підводячи підсумок, слід зазначити, що найбільша кількість помилок за категоріями спорів, в яких припускались судді першої інстанції Харківської області, стосуються порушень норм матеріального права, що виникають з кредитних відносин та договорів іпотеки і поруки. Вказана тенденція викликана тим, що ця категорія спорів є найбільш поширеною в судах України.

Поряд із цим, виникали труднощі при застосуванні процесуальних норм права, а саме – при оцінці доказі. Непоодинокі випадки розгляду справи без належного повідомлення сторін у справі, незалучення сторін у справі, на права яких може вплинути ухвалення рішення, розгляд справ з порушенням правил підсудності.

Мали місце випадки скасування рішень місцевих судів у зв’язку неврахуванням нових правових позицій Великої Палати Верховного Суду стосовно неможливості одночасного застосування штрафу і пені за порушення строків зобов’язання, неможливості стягнення неустойки в іноземній валюті, а також відсотків за кредитним договором після закінчення строку договору та ін.

Суди не завжди звертали увагу на законодавчо встановлену процедуру для реалізації прав осіб та ухвалювали рішення про задоволення вимог у випадках, коли особи не дотримувались вказаної процедури (наприклад встановлення факту участі у бойових діях у судовому порядку).

Таким чином, суддям місцевих судів при відправленні судочинства слід звертати увагу на нормативне регулювання спірних правовідносин та судову практику Верховного Суду під час перегляду цивільних справ. 

Для уникнення помилок у майбутньому рекомендуємо суддям місцевих судів дослідити вказане узагальнення та обговорювати на нарадах підстави скасувань судових рішень.

 

Секретар судової палати

з розгляду цивільних справ

Харківського апеляційного суду                                     А. В. Котелевець

 

 

Начальник відділу судової статистики

та узагальнення судової практики

Харківського апеляційного суду                                      А. В. Киричок