flag Судова влада України

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Проблемні питання юрисдикції під час вирішення цивільних справ

Проблемні питання юрисдикції під час вирішення

цивільних справ

 

План

Вступ

  1. Оскарження рішень, дій та бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби
  2. Спори, що виникають із земельних правовідносин
  3. Спори, що виникають у трудових правовідносинах

3.1. Стягнення за час вимушеного прогулу і моральна шкода

3.2. Поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку – цивільна юрисдикція.

3.3. Юрисдикція спору про стягнення суми боргу - оплаченої частини відпустки, наданої відповідачу в рахунок невідпрацьованої частини робочого року, після закінчення якої відповідач до роботи не приступив і був звільнений з посади судді у зв'язку з порушенням присяги

  1. Відшкодування моральної шкоди
  2. Питання, пов’язані з перерахунком пенсії
  3. Спори, пов’язані з самочинним будівництвом
  4. 7. Питання стосовно соціальних виплат

7.1. Юрисдикція спору щодо визнання протиправними дій Пенсійного фонду України, Управління МВС України в частині застосування для відмови в призначенні пенсії за вислугою років

7.2. Юрисдикція спору про відшкодування шкоди, завданої через недоплату належних соціальних виплат

7.3. Юрисдикція спору щодо стягнення з відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності заборгованості з виплати матеріального забезпечення застрахованим особам

  1. Спори, що виникають у житлових правовідносинах

8.1. Питання отримання житла суддям

8.2. Приватизація житла

  1. 9. Договірні правовідносини

9.1. Юрисдикція спору про визнання договору підряду укладеним (чинним) та стягнення заборгованості за цим договором

9.2. Юрисдикція спору за позовом фізичної особи до юридичної особи про зобов’язання укласти договір

9.3. Юрисдикція спору за позовом фізичної особи до фізичної особи-підприємця про стягнення суми боргу за договором оренди приміщення

  1. 10. Внесення змін до актового запису про народження
  2. Визнання недійсними правочинів, укладених юридичною особою, стосовно якої розпочато справу про банкрутство розглядається в порядку ГПК
    • Стягнення винагороди за цивільно-правовим договором (підприємство на стадії банкрутства) розглядається в порядку ЦПК
  1. 12. Банківські операції та послуги

12.1. Фонд гарантування вкладів (спадщина на грошові вклади) - розглядається в порядку ЦПК

12.2. Оскарження визнання неліквідності банку розглядається в порядку ГПК

12.3. Юрисдикція спору для поручителів за боргами юридичної особи

Висновки

 

Вступ

 

З набранням чинності 15 грудня 2017 року Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» розпочав роботу Верховний Суд (далі - ВС).

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ВС є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

У складі ВС, відповідно до ст. ст. 44, 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» утворені судові палати Касаційного Цивільного суду, Касаційного Кримінального суду, Касаційного господарського суду, Касаційного Кримінального суду та Велика Палата Верховного Суду (далі – ВП ВС).

Відповідно до ч. 3 ст. 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об’єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об’єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об’єднаної палати) іншого касаційного суду.

Глава 2 Цивільного процесуального кодексу України містить визначення поняття цивільної юрисдикції та її видів.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Висновки ВП ВС є обов’язковими для застосування, оскільки саме на цю палату покладені функції єдності судової практики.

ВП ВС вже не раз відступала від попередніх правових позицій Верховного Суду України, особливо стосовно юрисдикційної підвідомчості спорів.

З огляду на практику Великої Палати Верховного Суду, слід звернути увагу на наступні постанови по категоріям.

 

  1. Оскарження рішень, дій та бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби

Постанова ВП ВС від 06 червня 2018 року, справа № 127/9870/16-ц.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, утому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

 

Постанова ВП ВС від 23 травня 2018 року, справа № 805/2230/17-а (К/9901/34170/18, К/9901/34173/18).

Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позов про визнання незаконним підпису голови суду у виконавчих листах та недійсними виконавчих листів не є справою адміністративної юрисдикції, оскільки Слов'янський міськрайонний суд Донецької області в цьому випадку не є суб'єктом владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції, і не може бути відповідачем у справах про оскарження дій чи бездіяльності, вчинених під час здійснення ним правосуддя, а тому цей спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

 

Постанова ВП ВС від 28 березня 2018 року, справа № 817/425/17.

За правилами частини першої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

 

Визначення юрисдикції спору про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду до юридичної та фізичної особи міститься в постанові ВП ВС від 23 травня 2018 року, справа № 910/22696/16.

ВП ВС зазначила, оскільки вимога про стягнення заборгованості за договором була заявлена у справі № 75/16, яка розглядалася Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків, до юридичної особи - позичальника та, зокрема, до фізичної особи - поручителя, який погодився розділити відповідальність з позичальником за наслідки невиконання останнім зобов'язання за генеральним договором, то за суб'єктним складом сторін ця справа належить до юрисдикції загальних судів і підлягала б розгляду в порядку цивільного судочинства (за відсутності угоди сторін про передачу спору на вирішення третейським судом).

За змістом положень Закону України «Про третейські суди» при вирішенні питання щодо визначення компетентного суду в розумінні цього Закону необхідно керуватися загальними правилами визначення юрисдикції (підвідомчості) кожного конкретного спору, який був предметом розгляду в третейському суді, встановленими відповідними нормами процесуального законодавства.

 

Оскарження дій ВДВС з виконання виконавчого напису нотаріуса - адміністративна юрисдикція. Постанова ВП ВС від 14 листопада 2018 року, справа № 161/15523/17.

Юрисдикція спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби залежить від типу виконавчого документа, на підставі якого було відкрите виконавче провадження, а також суб’єктів їх видання.

За правилами адміністративного судочинства мали оскаржуватися рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинені під час виконання ухвалених в адміністративній справі судових рішень, а також виконавчих документів, виданих іншими, ніж суд, органами та посадовими особами, оскільки закон не встановлює такого оскарження іншого порядку судового оскарження.

З огляду на те, що скаржник подавала скаргу на дії відділу ДВС з виконання виконавчого документа, виданого іншою посадовою особою, а не судом, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про підвідомчість спору адміністративному суду.

Близьких за змістом висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 14 березня 2018 року (справа № 213/2012/16).

 

  1. Спори, що виникають із земельних правовідносин

Земельні та пов'язані із земельними відносинами майнові спори, зокрема про оренду землі, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами, зазначено в постанові ВП ВС від 14 листопада 2018 року, справа № 127/2709/16-ц.

 

Постанова ВП ВС від 31 жовтня 2018 року, справа 677/1865/16-ц.

ВП ВС дійшла висновку, що у результаті якщо на момент вирішення питання про відкриття провадження у справі фермерське господарство створене не було, тому у правовідносинах користування відповідними земельними ділянками на момент відкриття провадження стороною залишалася фізична особа. Відтак, за предметним і суб'єктним критеріями цей спір на час відкриття провадження у справі мав розглядатися за правилами цивільного судочинства.

 

У постанові ВП ВС від 24 квітня 2018 року по справі № 401/2400/16-ц зазначено, що міськрада під час прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки здійснювала владні управлінські функції, оскільки в цих правовідносинах відповідач реалізував свої контрольні функції у сфері управління. Даний спір підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

До аналогічного висновку дійшла ВП ВС в постанові від 25 травня 2018 року по справі № 822/238/15, при цьому зазначено, що при наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок з метою передачі в оренду орган місцевого самоврядування виконує владні управлінські функції, а тому спір повинен розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Такі ж мотиви містяться і в постанові ВП ВС від 21 березня 2018 року по справі № 536/233/16-ц, при цьому зазначено, що позивачка звернулася до суду з позовом на захист свого інтересу в отриманні земельної ділянки для ведення фермерського господарства, який не було реалізовано внаслідок відмови місцевої ради в погодженні проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки та скасування раніше прийнятого місцевою радою рішення про надання позивачці дозволу на розробку проекту землеустрою.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.

 

У постанові ВП ВС від 04 квітня 2018 року по справі № 361/2965/15-а дійшла висновку, що коли спір у справі виник між юридичною особою та органом місцевого самоврядування з приводу неправомірності (на думку позивача) прийняття рішень щодо оформлення права власності третіх осіб на об'єкти нерухомості згідно з придбаними майновими паями та незаконності відповідних свідоцтв про право власності цих осіб, виданих їм на підставі рішень суб'єкта владних повноважень, при цьому такі рішення та свідоцтва, як випливає із наведених у позові мотивів, порушують права Кооперативу. Тобто оскаржувані ненормативні акти індивідуальної дії відповідача - суб'єкта владних повноважень є реалізованими у зв'язку з отриманням третіми особами свідоцтв про право власності на майнові паї, а тому подальше їх оспорювання може безпосередньо вплинути на майнові права цих осіб (у цьому випадку як юридичних, так і фізичних), отже, виникає спір про право цивільне, який вирішується за правилами цивільного чи господарського (залежно від суб'єктного складу процесу), але не адміністративного судочинства.

До подібної думки ВП ВС приходила у постановах: від 21 березня 2018 року по справі № 809/1946/15, від 14 березня 2018 року по справі № 363/2449/14-а, від 28 березня 2018 року по справі № 522/18500/13-а, від 21 березня 2018 року по справі № 184/2470/13, від 16 травня 2018 року по справі № 911/4111/16.

Таким чином, з урахуванням вказаних позицій ВП ВС, вбачається, що визначальною ознакою для розмежування юрисдикції справи щодо оскарження рішення органу місцевого самоврядування у земельних відносинах є набуття права власності (користування) земельною ділянкою суб’єктом цивільних відносин- фізичною особою, саме в такому випадку спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. В іншому випадку -за правилами адміністративного судочинства.

 

У постанові ВП ВС від 13 березня 2018 року по справі № 348/992/16-ц дійшла висновку, що при розмежуванні юрисдикції цивільних та господарських судів, слід звертати увагу на те, для яких цілей отримано земельну ділянку.

Постанова мотивована тим, що хоча відповідач оформляв з органом місцевого самоврядування договір оренди земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства, як фізична особа, однак після державної реєстрації цього договору відповідачем засновано фермерське господарство, яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря і обов'язки землекористувача земельної ділянки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації, а тому сторонами у спірних правовідносинах мають бути юридичні особи. Таким чином, спір підлягає розгляду у господарському суді.

 

У постанові ВП ВС від 13 березня 2018 року по справі № 306/2004/15-ц розглянуто питання розмежування юрисдикції цивільних та господарських судів. Необхідно звертати увагу, що фізична особа не в усіх правовідносинах виступає в якості фізичної особи-підприємця, якщо вона має такий статус.

Постанова мотивована тим, що відповідач - фізична особа отримав в оренду комунальну земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яку у подальшому придбав у приватну власність для тієї ж мети. Відтак, Велика Палата ВС вважає, що відповідач набув цивільні права на земельну ділянку у спірних правовідносинах як фізична особа - суб'єкт земельних відносин. Наявність у відповідача статусу підприємця не може свідчити про те, що з моменту його державної реєстрації як фізичної особи-підприємця він виступає в такій якості у всіх правовідносинах, зокрема і щодо набуття в оренду чи у власність земельної ділянки. У разі позбавлення особи статусу підприємця він не позбавляється набутих раніше цивільних прав і обов'язків фізичної особи, зокрема і права власності на земельну ділянку, придбану для здійснення підприємницької діяльності.

Отже, з підстави підвідомчості справи господарському суду було закрито провадження по справі та направлено справу на новий апеляційний розгляд.

 

  1. Спори, що виникають у трудових правовідносинах
    • Стягнення за час вимушеного прогулу і моральна шкода

Управлінські дії суб'єкта владних повноважень можуть бути спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав фізичної особи. Проте Велика Палата Верховного Суду вважає, що не кожен спір, який виникає у зв'язку з такими управлінськими діями, може розглядатися за правилами цивільного судочинства. Для розгляду деяких з таких спорів, зокрема щодо проходження публічної служби, КАС України встановлює юрисдикцію адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція сформульована у постанові ВП ВС від 6 лютого 2018 року у справі № 686/13410/16-ц.

Оскільки спір виник з приводу звільнення позивача з публічної служби, вимоги поновити останнього на посаді, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Позивач також просив скасувати накази, що, як встановив суд першої інстанції, стосуються притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Враховуючи те, що вказані накази були видані під час проходження позивачем публічної служби, вимоги про їх скасування також мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713, суми виплат, пов'язані з індексацією заробітної плати, входять до складу фонду додаткової заробітної плати. А позивач просить виплатити йому індексацію заробітної плати за час вимушеного прогулу, що стався внаслідок незаконного, на думку позивача, його звільнення з посади. Тому таку вимогу теж слід розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки вона пов'язана з проходженням публічної служби та звільненням з останньої.

Близьких за змістом висновків щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 426/160/14-ц.

Згідно з частиною другою статті 21 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Аналогічний за змістом припис закріплений у частині п'ятій статті 21 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції та у Великій Палаті Верховного Суду.

Оскільки позовна вимога про відшкодування моральної шкоди заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, ВП ВС вважає, що ця вимога також має розглядатися за правилами адміністративного судочинства (постанова ВП ВС від 22 серпня 2018року, справа № 766/10783/16-ц).

 

ВП ВС дійшла висновку, що вимоги про стягнення моральної шкоди, завданої за місцем проходження публічної служби, заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, зокрема з вимогами про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул за місцем проходження публічної служби, за затримку виплати такого заробітку, сум, пов'язаних з індексацією заробітної плати за час вимушеного прогулу, а також недоотриманих сум заробітної плати, мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства (постанова ВП ВС від 17 жовтня 2018 року, справа № 661/3699/16-ц).

У постанові ВП ВС від 31 жовтня 2018 року, справа №761/33941/16-ц зазначено, що оскільки публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права - трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов'язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Спори, пов'язані з визначенням розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання і їх виплатою є такими, що пов'язані з проходженням та звільненням з публічної служби. А тому на них поширюється юрисдикція адміністративного суду. Якщо спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов'язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби, а орган, в якому особа перебувала на цій службі, не здійснював щодо неї публічно-владні управлінські функції у спірних правовідносинах. Таку позицію висловила ВП ВС у постанові від 14 листопада 2018 року, справа 757/70264/17-ц.

 

цивільна юрисдикція

У постанові ВП ВС від 07 листопада 2018 року по справі 428/12596/16-ц зазначила, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року провадження в адміністративній справі за позовом Особа-1 до УДПС України в Луганській області про визнання незаконним звільнення з посади фахівця з питань соціальної роботи із суб'єктами пробації, поновлення на роботі та стягнення з УДПС України в Луганській області середнього заробітку за час вимушеного закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та роз'яснено позивачеві право на звернення з цим позовом в порядку цивільного судочинства.

ВП ВС вважає, що висновок апеляційного суду, що між сторонами виник спір, пов'язаний з проходженням Особа-1 публічної служби, тому такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, є помилковим. Таким чином, необхідно точно встановлювати (а не на припущеннях), чи відноситься посада, на якій позивач працював до публічної служби.

 

у зв'язку з порушенням присяги

У постанові ВП ВС від 03 жовтня 2018 року, справа № 755/2258/17 зазначено, у справі, що розглядається, правовідносини між сторонами не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не спрямовані на захист прав свобод та інтересів особи від порушень з боку суб'єкта владних повноважень та не стосуються оскарження дій останнього.

Отже, за своїм суб'єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір є приватноправовим та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства

 

  1. Відшкодування моральної шкоди

У постанові ВП ВС від 17 жовтня 2018 року по справі № 464/1874/17 зазначила, що предметом спору у справі є стягнення з відповідача відшкодування моральної шкоди, завданої ( як стверджує позивач), у зв'язку з приниженням його честі, гідності та ділової репутації. Така вимога не об'єднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір, який за суб'єктним складом підпадає під дію статті 1 ГПК України у редакції, що діяла на час вирішення питання про відкриття провадження.

ВП ВС повністю підтримала позицію судів попередніх інстанцій, які обґрунтовано дійшли висновку про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки спір з огляду на його суб'єктний склад не може розглядатися за правилами цивільного судочинства та належить до юрисдикції господарського суду.

Близьких за змістом висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 15 березня 2018 року по справі № 461/1930/16-ц.

 

Постанова ВП ВС від 12 вересня 2018 року по справі № 2-а-3097/2007 зазначає, що нормами права прямо передбачено, що військова служба є публічною службою.

Як убачається з установлених судами обставин, на час звернення до суду з позовом, Особа_1 перебував на військовій службі в Університеті.

Установлено, що позивачем пред'явлено позов про стягнення компенсації за неотримане продовольче забезпечення за час проходження військової служби. Це свідчить про те, що спір фактично виник між особою, яка проходила військову службу, та суб'єктом владних повноважень, а отже, є публічно-правовим.

За таких обставин, ВП ВС приходить до висновку, що цей спір як публічно-правовий повинен вирішуватися не в порядку цивільного судочинства, а за нормами КАС.

ВП ВС вважала, що були достатні підстави відступити від викладеного у постанові від 13 червня 2018 року в справі № 161/13250/17 правового висновку, про те, що неотримання особою речового майна (військової форми, одягу) за час проходження служби та під час звільнення в запас, а також відповідної компенсації за це майно, стало причиною позбавлення права власності позивача, зокрема, володіти, користуватися й розпоряджатися об'єктом власності (грошовими коштами), а отже звернення позивача до суду з позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди та стягнення грошової компенсації за недоотримане речове майно спрямоване на відновлення його майнового стану (порушеного права власності та ліквідації збитків, заподіяних його інтересам), на захист якого спрямовані засоби та норми, визначені саме цивільним і цивільним процесуальним законодавством.

 

  1. Питання, пов’язані з перерахунком пенсії

Постанова ВП ВС від 17.10.2018 року по справі 369/14250/17 передбачає розгляд даної категорії справ за правилами адміністративного судочинства.

Оскільки спірні правовідносини між скаржником і Управлінням Пенсійного Фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області виникли щодо перерахунку пенсії, поданий скаржником позов про визнання неправомірними дій/бездіяльності Управління Пенсійного фонду України у Києво-Святошинському районі, Пенсійного фонду України, Міністерства юстиції України та Кабінету Міністрів України є публічно-правовим і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Вимога про повернення коштів, заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, має бути розглянута за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що ця справа має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

 

  1. Спори, пов’язані з самочинним будівництвом

У постанові ВП ВС від 12 вересня 2018 року по справі № 804/9032/15 дійшла висновку, що звернення органу державного архітектурно-будівельного контролю до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об'єкта здійснюється ним як суб'єктом владних повноважень, що з огляду на норми статей 2-4, 17 та 50 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття оскарженого рішення), а також статей 2, 4, 5, 19 та 46 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) свідчить про належність такого спору до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 та 11 квітня 2018 року (справи № 14-48цс та № 11-96апп18 відповідно).

У постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 11-96апп18 ВП ВС, навела відповідні обґрунтування  та відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 15 листопада 2016 року у справі № 802/1318/15-а, який було покладено в основу оскарженої ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір, який є предметом цього розгляду, є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованого об'єкта містобудування. Справа за позовом такого суб'єкта владних повноважень, який звернувся до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об'єкта на підставі частини першої статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», належить до юрисдикції адміністративних судів.

 

Постановою ВП ВС від 11 квітня 2018 року по справі №161/14920/16а розглянуто питання стосовно юрисдикції спору за позовом органу місцевого самоврядування до фізичної особи – підприємця про знесення самочинного будівництва

Проаналізувавши зміст ч. 1 ст. 38 та п. 3 ч. 4 ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що орган державного архітектурно-будівельного контролю у разі виявлення факту самочинного будівництва об’єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, уповноважений видати припис про усунення порушень, у тому числі шляхом знесення самочинного збудованого об’єкта. Цей припис є обов’язковою передумовою для можливості контролюючого органа на звернення до суду на підставі ч. 1 ст.38 вказаного Закону у зв’язку з його невиконанням. І, враховуючи положення ч. 4 ст. 5 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), такий позов повинен розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

Дії органу державного архітектурно-будівельного контролю здійснюються ним як суб’єктом владних повноважень. Зокрема такий орган, що наділений контролюючими функціями, видає припис, який є обов’язковим до виконання і може бути оскаржений до суду. Оскільки дії щодо видання припису є публічно-правовими, то і подальше звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об’єкта зумовлено правовідносинами публічно-правового характеру й повинно розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

Звертаючись до суду з позовом про знесення об’єкту самочинного будівництва і мотивуючи такий позов порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб’єкт владних повноважень діє не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів, а з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливих суспільно значимих несприятливих наслідкам порушення відповідних норм і правил.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спори, які виникають за участю суб’єкта владних повноважень з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовими.

Знесення самочинного будівництва підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Так, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування. Справа за позовом такого суб'єкта належить до компетенції адміністративних судів.

Постанова ВП ВС від 28 листопада 2018 року, справа № 369/13415/17.

 

  1. Питання стосовно соціальних виплат

7.1. Юрисдикція спору щодо визнання протиправними дій Пенсійного фонду України, Управління МВС України в частині застосування для відмови в призначенні пенсії за вислугою років

Велика Палата Верховного Суду (постанова ВП ВС від 28.11.2018 року по справі № 537/1980/16-а) не погоджується з аргументами ГУ ФПУ в Полтавській області про предметну юрисдикцію даної справи цивільному суду в частині вимог про зобов'язання Управління визнати її право на пенсію згідно п. «а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки вимоги про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, з урахуванням наведених вище норм КАС України, відносяться до юрисдикції саме адміністративних судів.

Таким чином, спір у цій справі не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

 

7.2. Юрисдикція спору про відшкодування шкоди,

завданої через недоплату належних соціальних виплат

У постанові ВП ВС від 28 лютого 2018 року по справі №234/14299/15-ц зазначено, що відповідно ч. 2 ст. 21 КАС України, у редакції Закону України від 1 січня 2016 року, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Таким чином, адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень, й вони мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Вирішуючи питання щодо юрисдикції даної справи, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на предмет заявленого позову – відшкодування шкоди на підставі ч. 1 ст. 1166, ст. 1173 ЦК України, і на те, що звертаючись із даним позовом до суду особа посилалась на усунення відповідачами негативних наслідків неправомірних рішень, дій та бездіяльності шляхом виконання останніми постанови Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2015 року. Вимог, наведених у ч. 2 ст. 21 КАС України, які могли бути підставою для розгляду у поєднанні з вимогами про відшкодування шкоди, позивачем не заявлялись.

У зв’язку з тим, що у вказаній справі не порушувались питання щодо правомірності або неправомірності дій відповідачів, а лише поставлено питання щодо відшкодування шкоди справа № 234/14299/15-ц такий спір є цивільно-правовим.

 

7.3. Юрисдикція спору щодо стягнення з відділення Фонду

соціального страхування з тимчасової втрати працездатності заборгованості з виплати матеріального забезпечення

 застрахованим особам

 

У постанові ВП ВС від 04 липня 2018 року по справі № 905/448/17 аналіз норм права свідчить про те, що Фонд, здійснюючи покладені на нього законодавством функції з акумуляції страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, на час виникнення спірних правовідносин виконував владні управлінські функції, тому такі правовідносини є публічно-правовими, а відповідні спори не підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.

Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди дійшли правильних висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку адміністративного судочинства.

 

 

8.Спори, що виникають у житлових правовідносинах

Юрисдикція спору про визнання протиправним та скасування розпорядження районної адміністрації про дозвіл подружжю на укладення договору застави квартири, де зареєстровані малолітні особи не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Дане питання розглянуто ВП ВС у постанові від 29 серпня 2018 року по справі № 463/624/14-а (2-а/463/25/15).

Юрисдикція спору з приводу взяття громадян на квартирний облік та надання їм житлової площі (оскарження рішення органу місцевого самоврядування про взяття на квартирний облік та надання житлової площі громадянам) не є публічно правовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Таку позицію ВП ВС висловила у постанові від 11 квітня 2018 року по справі № 522/16204/15-а.

Оскільки спірні правовідносини пов'язані із захистом порушених житлових прав особи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Також ВП ВС розглянула юрисдикцію спору з приводу питання про поновлення на квартирному обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

У постанові ВП ВС від 17 квітня 2018 року по справі № 2-а/87/11, враховано те, що спірні правовідносини пов'язані із захистом порушених житлових прав фізичної особи, таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

 

Постанова ВП ВС від 28 березня 2018 року по справі № 554/1649/16-а передбачає, що у разі, якщо спір стосується права приватної власності на нежитлову будівлю (приватний клуб) – необхідно розглядати в порядку цивільного судочинства.

Спір у справі, що розглядається, стосується права приватної власності на нежитлову будівлю (приватний клуб)та випливає з договірних відносин, тобто цивільного права.

Отже, у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про оформлення права на власність (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після своєї реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою права на спірну нежитлову будівлю має вирішуватися не в порядку адміністративної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право. 

Крім того, цей спір не може бути вирішено в порядку адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності на нежитлові приміщення відповідно до цивільно-правової угоди.

Постанова ВП ВС від 07 листопада 2018 року по справі 358/460/16-ц регулює дане питання, адже беручи до уваги суть та суб'єктний склад спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про право на позачергове отримання житла у зв'язку з проходженням публічної служби не є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження в цій справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття судового рішення).

 

8.2.Приватизація житла

Постановою ВП ВС від 21.11.2018 року по справі № 127/9967/17 передбачено, що з аналізу вимог статті 1 ЦПК України та статті 2 КАС України (у редакціях на момент виникнення спірних правовідносин) ВП ВС зробила висновок, що не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та фізичною особою як суб'єктом приватного права, у якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи, оскільки за своєю правовою природою приватизація житла є правочином, за яким особа безоплатно, у межах норм, установлених законом, набуває у власність житлове приміщення, яке перебуває у її правомірному користуванні.

 

  1. Договірні правовідносини

9.1. Юрисдикція спору про визнання договору підряду

 укладеним (чинним) та стягнення заборгованості

за цим договором

Фізична особа, яка мала статус суб'єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених ГПК України підстав. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов'язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин.

У разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов'язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.

Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами. У такому разі визнання вказаного договору укладеним не буде належним способом захисту.

Таку позицію ВП ВС висловила у постанові від 05 червня 2018 року по справі №338/180/17.

 

9.2. Юрисдикція спору за позовом фізичної

особи до юридичної особи про зобов’язання укласти договір

У даному випадку питання регулюється відповідно до постанови ВП ВС від 08 травня 2018 року по справі № 757/45133/15-ц.

У даній справі особа звернулась до суду з позовом  до ПАТ «Київенерго» про зобов'язання вчинити дії, а саме про укладення договору про користування електроенергією та підключення нерухомого майна до електропостачання. ПАТ «Київенерго» відмовило з тих підстав, що договір із попереднім власником не розірвано з огляду на наявну заборгованість за надані послуги. Запропоновано позивачу сплатити борг попереднього власника.

ВП ВС зазначила, що позов у цьому випадку заявлений фізичною особою - власником нерухомого майна на забезпечення реалізації ним повноважень власника щодо користування своїм майном, який в силу вимог статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

 

 

 

 

9.3. Юрисдикція спору за позовом фізичної особи до

фізичної особи-підприємця про стягнення суми

боргу за договором оренди приміщення

Суть даного питання полягає у визначенні виду судочинства (цивільного чи господарського) має розглядатись справа за позовом фізичної особи до фізичної особи-підприємця про стягнення суми боргу за договором оренди приміщення. При цьому позивач є фізичною особою-підприємцем, основний вид діяльності якого відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію як фізичної особи-підприємця – здача в оренду нерухомого майна.

Позивач заперечував наявність спору між ним як фізичною особою - підприємцем та ФОП, оскільки до суду він звернувся за захистом своїх порушених прав, що виникли у зв'язку з невиконанням відповідачкою умов договору оренди приміщень, укладеного з ним як з фізичною особою.

У зв'язку із цим ВП ВС вважала за необхідне визначити співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи - підприємця та їх правового статусу.

На думку Великої Палати, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із суб'єктною юрисдикцією цього спору, розглядаючи його в порядку цивільного судочинства.

Таку правову позицію ВП ВС висловила у постанові від 24 квітня 2018 року по справі № 127/14633/16-ц.

 

  1. Внесення змін до актового запису про народження

Суди за правилами цивільного судочинства повинні встановлювати обставини, що підтверджують або спростовують факт народження особи, та залежно від встановлених обставин вирішувати питання про неправильність актового запису про дату народження особи і зобов'язання відповідача внести зміни до цього запису, вказавши вірну дату.

Натомість у справах про оскарження відмови внести за заявою особи зміни до актового запису цивільного стану суд за правилами адміністративного судочинства вивчає наявність чи відсутність достатніх підстав для прийняття відповідного рішення, зокрема, перевіряє чи відповідні рішення прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення. Завдання адміністративного суду у таких справах полягає, насамперед, у перевірці додержання процедури розгляду та прийняття органом реєстрації актів цивільного стану відповідного рішення. Адміністративний суд, розглядаючи такі справи, не вправі вийти за межі їх публічно-правових аспектів і встановлювати юридичні факти, що мають значення для внесення змін до актових записів цивільного стану, зокрема і факт реальної дати народження особи.

Постанова ВП ВС від 14.11.2018 року по справі 425/2737/17.

 

  1. Визнання недійсними правочинів, укладених юридичною особою, стосовно якої розпочато справу про банкрутство розглядається в порядку ГПК

ВП ВС у постанові від 31 жовтня 2018 року, справа №564/1770/13-ц встановила, що ухвалою Господарського суду Рівненської області від 15 вересня 2015 року порушено провадження у справі про банкрутство ПП та  суд першої інстанції звернув увагу на те, що предметом спору у справі, що розглядається, є вимоги про визнання недійсними укладених ПП, щодо якої порушено справу про банкрутство, правочинів, внаслідок чого обґрунтовано зробив висновок про наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах), для закриття провадження у цій цивільній справі, яка, як правильно вважав суд, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися господарським судом, який розглядає справу про банкрутство.

За наявності порушеної господарським судом справи про банкрутство відповідача цивільна справа за позовом до такого позивача не може бути порушена, а у випадку її порушення - підлягає закриттю. Якщо при розгляді цивільної справи з'ясується, що стосовно відповідача у справі порушено провадження про його банкрутство господарським судом, провадження у цивільній справі підлягає закриттю за пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, яка діяла на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), якому відповідає пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

 

11.1. Стягнення винагороди за цивільно-правовим

 договором (підприємство на стадії банкрутства)

розглядається в порядку ЦПК

Суть даного питання полягає у визначенні виду судочинства (цивільного чи господарського) мають розглядатись позовні вимоги про стягнення заборгованості із виплати винагороди, якщо винагорода, яку просить стягнути позивач за цивільно-правовим договором, не є заробітною платою, а справи про банкрутство боржника, порушені господарським судом до 19 січня 2013 року.

У зв'язку з набранням чинності 19 січня 2013 року (за винятком окремих положень) Законом України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» Закон № 2343-XII  викладено в новій редакції.

Згідно з пунктом 7 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII статтю 12 ГПК України доповнено пунктом 7, відповідно до якого до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.

Відповідно до Закону України від 2 жовтня 2012 року № 5405-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» розділ Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII доповнено пунктом 1-1, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Таким чином, вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи у спорах фізичної особи з майновими вимогами до боржника, в тому числі і за позовом про стягнення заробітної плати з роботодавця, суди повинні враховувати положення пункту 1-1 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», вимоги статті 15 ЦПК України, статті 12 ГПК України та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника.

Справи про банкрутство боржника, порушені господарськими судами до 19 січня 2013 року, не впливають на визначення юрисдикції цих спорів і їх слід розглядати в порядку цивільного судочинства.

Велика Палата ВС дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що спір про стягнення винагороди за цивільно-правовим договором підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, цей спір відноситься до компетенції цивільних судів України.

Постанова ВП ВС від 31 жовтня 2018 року, справа № 541/459/17.

 

 

12.Банківські операції та послуги

12.1.Фонд гарантування вкладів (спадщина на грошові вклади) - розглядається в порядку ЦПК

Предметом перевірки у судах є склад спадщини (входження до складу спадщини грошових вкладів спадкодавця у ПАТ), момент її відкриття (момент набуття позивачем майнових прав на грошові вклади спадкодавця у ПАТ), а також наявність у позивача права на спадщину за заповітом відповідно до приписів цивільного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що позивач не був вкладником ПАТ. Не включення його вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів цього банку обґрунтоване відсутністю у позивача на момент звернення з вимогами прав спадкоємця на отримання коштів спадкодавця як вкладника банку.

Отже, незважаючи на участь у справі Фонду, у сторін виник спір щодо реалізації позивачем права на спадщину за заповітом. Тому такий спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Постанова ВП ВС від 31 жовтня 2018 року, справа № 761/251/17.

 

12.2. Оскарження визнання неліквідності

банку розглядається в порядку ГПК

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

У справі спір між сторонами виник з приводу протиправних дій пов'язаних з банком осіб, що, на думку позивача, призвели до втрати ним ліквідності, неможливості виконання зобов'язань перед вкладниками та до неплатоспроможності банку. предметом перевірки національними судами у цій справі є акти (рішення).

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

ВП ВС вважає, що оскільки Фонд на час ліквідації банку здійснює управління та розпорядження його майном, що за своєю суттю властиво для власника юридичної особи, спір між Фондом і посадовими особами банку про відшкодування заподіяної третій особі шкоди має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Окрім того, предметом перевірки національними судами у цій справі є акти (рішення) органів управління банку та їх посадових і службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, а також господарські операції банку, що відповідає завданню господарського судочинства.

Аналогічні висновки сформульовані у постанові ВП ВС від 19 червня 2018 року у справі № 757/75149/17-ц.

ВП ВС вважає, що оскільки Фонд на час ліквідації банку здійснює управління та розпорядження його майном, що за своєю суттю властиво для власника юридичної особи, спір між Фондом і посадовими особами банку про відшкодування заподіяної третій особі шкоди має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Постанова ВП ВС від 31 жовтня 2018 року, справа №757/75148/17-ц.

 

12.3.Юрисдикція спору для поручителів

за боргами юридичної особи

Необхідно зазначити, що у ВП ВС до поручителів – фізичних осіб дещо інший підхід щодо визначення юрисдикції.

Так, у постанові ВП ВС від 13 березня 2018 року по справі № 415/2542/15-ц, зазначено, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-УІІІ господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Відтак, з 15 грудня 2017 року у випадку об'єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов'язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов'язання.

Таким чином ВП ВС зробила правовий висновок, що судові провадження, які відкриті після 15 грудня 2017 року повинні розглядатися за процесуальними правилами в залежності від сторін основного зобов’язання. Тобто, у випадку, якщо банк звернувся з позовними вимогами до боржника - юридичної особи та поручителів - фізичних осіб, то справа повинна розглядатись у господарському суді, у випадку якщо основний боржник - фізична особа, то справа повинна розглядатись за правилами цивільного судочинства.

До подібної думки дійшла ВП ВС у постанові від 25 квітня 2018 року по справі № 641/9926/15-ц.

 

Висновки

 

З огляду на проведене узагальнення слід зазначити, що останнім часом дещо змінилась судова практика розгляду спорів, пов’язаних з юрисдикцією. Такі зміни вказаної практики мали місце передусім через відступи від раніше висловлених правових позицій Великої Палати Верховного Суду.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Розглядаючи питання юрисдикції під час вирішення цивільних справ, дослідивши постанови Великої Палати Верховного Суду, дійшли висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

У результаті, якщо дії особи є публічно-правового характеру, то спір повинен розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Таким чином, для уникнення помилок у майбутньому та покращення якості судочинства вважаємо за доцільне рекомендувати слідкувати за змінами у практиці Великої палати Верховного Суду.

 

 

Суддя судової палати

у цивільних справах

Харківського апеляційного суду                                              І.О. Бровченко

 

 

Від відділу судової статистики

та узагальнення судової практики

Харківського апеляційного суду                                              М.Ю. Маро