Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Узагальнення
судової практики причин скасування та зміни у 2018році Верховним Судом у касаційному порядку рішень Апеляційного суду Харківської області та Харківського апеляційного суду і місцевих судів.
План.
Дане узагальнення проведено відповідно до п. 9-5 плану аналітичної роботи судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Харківської області на 1півріччя 2019 року
Під час проведення аналізу вивчалась вся судова практика касаційного кримінального суду Верховного Суду щодо перегляду у 2018 році рішень (вироків та ухвал) апеляційного суду Харківської області та вироків місцевих судів за касаційними скаргами учасників процесу.
Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень згідно із ст. 129 Конституції України є одним із принципів судочинства.
Обов’язковою умовою прийняття законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення є неухильне дотримання вимог кримінального процесуального законодавства в процесі судового розгляду.
Важливою же умовою забезпечення повного та неупередженого судового розгляду є передбачена кримінальним процесуальним законом можливість перевірки законності та обґрунтованості судових рішень судами вищих інстанцій.
Судом касаційної інстанції в Україні є Верховний Суд, який відповідно до ст. 125 Конституції України, є найвищим судом у системі судоустрою України.
В касаційному порядку розгляд кримінального провадження здійснюється колегією суддів Кримінального касаційного суду Верховного Суду, як встановлено ч. 5 ст. 31 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК). У визначених цим Кодексом випадках кримінальне провадження в касаційному порядку здійснюється судовою палатою Касаційного кримінального суду (палатою), об’єднаною палатою Касаційного кримінального суду (об’єднаною палатою) або Великою Палатою Верховного Суду (Великою Палатою).
Всього у 2018 році Колегіями суддів Судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду за касаційними скаргами учасників процесу було перевірено -185 рішень апеляційного суду Харківської області разом з рішеннями місцевих судів. Для порівняння ( ВССУ у 2017р. перевірено -120 рішень, у 2016р. -116 рішень).
За результатами перевірки зазначеної кількості рішень апеляційного суду, суддями судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду було залишено без змін всього – 96 рішень місцевих судів та апеляційного суду, (у 2017р- 55) з яких - 8 вироків та - 26 ухвал апеляційної інстанції, які оскаржувались окремо. - 27 вироків місцевих судів та - 27 ухвал апеляційної інстанції, які оскаржувались одночасно, та - 3 вироки районних судів і – 3 вироки апеляційного суду та - 1(одна ) ухвала місцевого суду і 1 (одна) ухвала апеляційного суду, які оскаржувались одночасно.
Скасовано всього – 58 рішень апеляційного суду та місцевих судів,
(у 2017р.-61) з яких - 40 ухвал апеляційного суду (у 2017р- 44ухвали) та - 4 вироки (у 2017р.- 5вироків) апеляційного суду, які оскаржувались окремо.
8 вироків районних судів та - 8 ухвал апеляційного суду, які оскаржувались одночасно, (у 2017р. - 6 вироків, - 6 ухвал)
Змінено всього - 32 рішення апеляційного суду та місцевих судів проти – (9 у 2017році), з яких -5 вироки і - 8 ухвал апеляційного суду та - 9 вироків місцевих судів і -10 ухвал апеляційного суду, які оскаржувались одночасно.
Закрито - 3 касаційних провадження за апеляційними скаргами прокурора на 3 ухвали Апеляційного суду Харківської області в зв’язку із відмовою прокурора від поданих касаційних скарг. У 2017році з зазначених підстав закрито - 2 кримінальних провадження.
Відповідно до ч.1 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є:
1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;
2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність;
3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Вивченням та аналізом судової практики касаційного кримінального суду Верховного Суду встановлені наступні причини та підстави скасування у 2018 році рішень апеляційного суду, які в основному були ухвалені у 2017році та незначна кількість у 2016 та у 2015роках.
Як вже зазначалось вище колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у 2018році за результатами перевірки апеляційних скарг було скасовано всього 4 (чотири ) вироки, з яких - 3 три були ухвалені апеляційним судом Харківської області у 2017 році та один у 2016році. А саме:
- вирок апеляційного суду за обвинуваченням Кирпи М.С. за ст.ст.289 ч.2, 194 ч.2, 309 ч.1 КК України від 09.03.2017року;
- вирок за обвинуваченням Сафонової М.О. за ст.ст.191ч.1,3, 358 ч.1,3,4КК України від 20.03.2017 року;
- вирок за обвинуваченням Монченка Г.В. та Пахомова С.О. за статтею186 ч.2 КК України від 30.03.2017року;
- вирок за обвинуваченням Беспалова О.О. та Руденка В.В. за ст.ст.186 ч.2,185 ч.3КК України від 13.12.2016року;
Характерно, що всі зазначені 4 (чотири ) вироки апеляційного суду оскаржувались тільки прокурорами та у якості підстав для їх скасування вказувалось на істотні порушення вимог кримінально процесуального закону, (п.1 ч.1 ст.438 КПК України), на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, (п.2 ч.1 ст.438 КПК України), невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особам засуджених внаслідок м’якості призначеного покарання. Крім того, в касаційних скаргах прокурора по двох вироках стосовно засуджених Монченка Г.В. та Пахомова С.О. за ст.186 ч.2КК України, а також стосовно засуджених Беспалова О.О. і Руденка В.В. за ст.ст.186 ч.2, 185 ч.3КК України вказувалось також на допущення судом однакових порушень вимог статей 370,374,407,418 та 420 КПК України. Оскільки апеляційний суд, приймаючи одночасно рішення про погіршення становища Пахомова С.О. по одній справі та Руденка В.В. по другій повинен був ухвалити щодо них вироки, а рішення щодо покращення становища Монченка Г.В. і рішення щодо Беспалого О.О. винести у формі ухвали.
Суд касаційної інстанції повністю погодився із зазначеними твердженнями прокурора та з іншими доводами прокурора про неправильне застосування до засуджених закону України про кримінальну відповідальність за ст.ст. 69, 75, 76КК України, вважаючи їх обгрунтованими, в зв’язку із чим задовольнив касаційні скарги прокурора та скасував вказані вироки з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Скасовуючи вирок апеляційного суду від 20.03.2017року щодо Сафарової М.О., яку було звільнено від відбування призначеного основного покарання 3 роки позбавлення волі на підставі ст. 79 КК України, як жінки, яка має дитину до 7 років, колегія суддів ВС вказала наступне.
«Зазначене звільнення є специфічним видом звільнення від відбування покарання з випробуванням, і допустимість його застосування лише до вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 7 років, визначається обов’язковою умовою такого звільнення. Разом з тим, наявність передбачених у законі умов для звільнення таких жінок від відбування покарання не означає, що суд зобов’язаний прийняти рішення про їх звільнення. Застосування цього виду звільнення від відбування покарання є правом, а не обов’язком суду. Виходячи із зазначеного, при вирішенні питання щодо можливості звільнення жінки від відбування призначеного покарання з випробуванням суд має враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, взяти до уваги характер вини, мотив, мету злочину та інші обставини. Проте, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про можливість застосування відносно Сафарової М.О. положень ст.79КК належним чином не врахував, що нею вчинено 117 епізодів злочинів, які нею вчинялись протягом 3-х років, мали систематичний характер, сума привласнених грошевих коштів становить -
380 503грн, та вони у повному обсязі не повернуті засудженою». Враховуючи наявні обставини, колегія ВС в постанові зазначила, що застосування відносно Сафарової М.О. положень ст.79КК є безпідставним та свідчить про неправильне застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність, що потягло за собою призначення Сафаровій М.О. покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок м’якості, а тому доводи касаційної скарги прокурора в цій частині є обґрунтованими.
В зв’язку із чим та відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.413КПК України, який передбачає, що неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність тягне за собою скасування або зміну судового рішення, а саме застосування закону, який не підлягає застосуванню, вирок Апеляційного суду від 20.03.2017р. стосовно Сафарової М.О. було скасовано з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
Також однією з підстав скасування вироку Апеляційного суду від 09.03.2017року стосовно Кирпи М.С. касаційна інстанція зазначила неправильне застосування ст.75 КК України.
Розглядаючи справу за апеляційною скаргою прокурора, який зазначив про неправильне застосування ст.75КК України, невідповідність призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів та особі винного внаслідок м’якості та просив постановити свій вирок, апеляційний суд відмовив у її задоволенні. Проте не звернув уваги на попереднє рішення суду касаційної інстанції, належним чином не вмотивував відхилення доводів прокурора, обмежився загальною фразою про правильне застосування судом 1 інстанції ст.75КК при призначенні покарання. Крім того, апеляційний суд погіршив становище засудженого і вийшов за межі апеляції, а в резолютивній частині не зазначив відомості про призначене підсудному покарання по кожному з обвинувачень. Вказані порушення колегія суддів ВС визнала істотними порушеннями вимог КПК України та скасувала вирок апеляційного суду від 09.03.2017р.
Із загальної кількості - 46 (у 2017р.-44) скасованих касаційною інстанцією ухвал АСХО, 9 ухвал апеляційного суду оскаржувались одночасно з 9 вироками районних судів. З них разом з 2 -двома ухвалами були скасовані і 2 два вироки районних судів, а по іншим 7 провадженням касаційною інстанцію були скасовані тільки – 7 ухвал, а вироки районних судів не скасовувались.
Так, Постановою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 29.03.2018року за результатами перевірки касаційної скарги прокурора на вирок Київського районного суду м. Харкова від 09.02. 2017р. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 18.05.2017р. були скасовані зазначений вирок та ухвала щодо Заєва Юрія Вікторовича з призначенням нового розгляду в суді 1 інстанції.
Під час перевірки вимог касаційної скарги прокурора, колегія встановила, що органом досудового розслідування Заєву Ю.В. пред’явлено обвинувачення за ч.4 ст.296 КК України. Як зазначено у вироку, за результатами судового розгляду, суд 1 інстанції дійшов висновку про необхідність перекваліфікації дій Заєва Ю.В. з ч.4 ст.296КК на ч.2 ст.125КК України, оскільки вони були направлені саме на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому внаслідок неприязних стосунків з останнім, а не були вчинені з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.
Однак, такий висновок не знайшов відображення при формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним тому, що суд не зазначив конкретного мотиву та мети злочину, які відповідно до ст.91 КПК підлягають доказуванню і в даному випадку відмежовують хуліганство від злочину проти життя та здоров’я особи. Крім того, судом не вказано місце вчинення злочину, яке повинно включати повну адресу із зазначенням населеного пункту. А також всупереч зазначенню у мотивувальній частині вироку вказано про необхідність саме перекваліфікації злочину. У резолютивній частині вироку суд вказав про виправдання Заєва Ю.В. за ч.4 ст.296КК України на підставі п.1 ч.1ст.373КПК України (у зв’язку з недоведеністю що вчинено кримінальне правопорушення в якому обвинувачується особа).
Одночасно за цим же обвинуваченням суд визнав його винуватим у вчиненні злочину за ч.2 ст.125КК України, за яким кримінальне провадження здійснюється у формі приватного обвинувачення і розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Суд 1 інстанції не з’ясував з цього приводу думку потерпілого. До того ж суд, призначивши засудженому покарання за ч.2 ст.125КК у виді обмеження волі, в той же час в резолютивній частині вироку вказав про звільнення Заєва Ю.В. на підставі ст.75КК від відбування покарання у виді позбавлення волі.
Враховуючи встановлене, колегія суддів ВС визнала допущені порушення вимог КПК України згідно з ч.1 ст.412КПК істотними, оскільки вони перешкоджали суду 1 інстанції ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Апеляційний суд допущені судом 1 інстанції порушення вимог закону не усунув і всупереч положенням ч.2 ст.419КПК України з достатньою повнотою доводи прокурора, не перевірив, тільки змінив вирок Київського районного суду, а в частині виправдання Заєва Ю.В. за ч.4 ст.296КК скасував, в решті вирок залишив без змін.
З наведених підстав та керуючись ст.ст.434,436,441,442 КПК України, пунктом 15 розділу Х1 «Перехідні положення» КПК України, колегія суддів ВС – вирок Київського районного суду м. Харкова від 09.02.2017р. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 18.05. 2017 року скасувала, призначивши новий розгляд у суді 1 інстанції.
Також з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону Постановою Верховного Суду від 18.12.2018року за результатами перевірки вимог касаційної скарги Бєлова Михайла Ростиславовича, засудженого за невиконання судового рішення за ч.2 ст.382 КК, було скасовано вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 20 квітня 2017року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 11 січня 2018року, якою цей вирок залишено без змін.
Перевіряючи касаційну скаргу засудженого, колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду встановила, що суд 1 інстанції, дійшовши висновку про наявність у діях Бєлова М.Р. складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.382КК належно не проаналізував і не зіставив установлених обставин та ознак цього злочину, не перевірив набрання законної сили судовим рішенням, яке підлягало виконанню, не проаналізував у вироку зміст судового рішення, умисне невиконання якого ставилось обвинуваченому за провину, та не дав відповідь на такі питання:
- яка саме вимога (зобов’язального чи забороняючого характеру міститься в цьому рішенні, чи стосується вона саме Бєлова М.Р. як зобов’язаного суб’єкта, чи виконання цієї вимоги належить до повноважень обвинуваченого як службової особи, та у зв’язку з цим, чи був відповідний обов’язок за рішенням суду своєчасно доведений до його відома і чи мав він реальну можливість його виконати, а також чи наявні в діях особи ознаки перешкоджання виконанню судового рішення з огляду на визначений судом або встановлений законом спосіб виконання судового припису та повноваження Бєлова М.Р. як службової особи.
При цьому суд 1 інстанції не спростував доводи Бєлова М.Р. про те, що акт державного виконавця від 06.02. 2014р. про відмову Бєлова добровільно виконати рішення суду та надати доступ державним виконавцям для примусового виконання рішення суду не може слугувати доказом його вини, оскільки він був складений до дня набрання судовим рішенням законної сили, яким згідно з ЄДРСР є 17лютого 2014 року. В Постанові зазначені і інші питання, які суд мав встановити чи з’ясувати та дослідити для правильного вирішення справи але не зробив цього в порушення вимог ст.370 КПК України. Враховуючи встановлені недоліки та порушення вимог КПК України, колегія суддів у Постанові зазначила, що суд 1 інстанції допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, внаслідок чого належно не дослідив та не надав оцінки всім обставинам, які підлягали доказуванню у цьому кримінальному провадженню, а тому його висновок про винуватість Бєлова М.Р. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.382КК, є передчасним.
В зв’язку із чим, а також враховуючи, що допущені судом 1 інстанції порушення не були усунуті й апеляційним судом який всупереч вимогам ст.419КПК повною мірою не перевірив доводів апеляційної скарги і захисника Літвінової А.С. та не надав в ухвалі на них вичерпної відповіді і не навів підстав, на яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою, колегія суддів ВС визнала, що судами 1 та апеляційної інстанції допущено істотні порушення вимог КПК, які перешкоджали судам ухвалити щодо Бєлова М.Р. законні та обґрунтовані рішення. В зв’язку із чим та на підставі п.1 ч.1 ст.438КПК України скасувала зазначені рішення.
Як вже зазначалося вище, колегія суддів Верховного Суду, перевіряючи (сім) інших кримінальних проваджень за касаційними скаргами на Ухвали апеляційного суду та вироки місцевих судів, та встановивши порушення вимог кримінального процесуального кодексу скасувала тільки ухвали апеляційного суду з наступних підстав, а саме:
- Ухвалу апеляційного суду від 02.03 2017року стосовно засуджених Борисова Андрія Олександровича за ст. 307 ч.1,ч.2КК та Борисової Юлії Анатоліївни за ст.307 ч.2КК України, якою вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11.08.2016р залишено без змін, з підстав порушення, передбачених п.1 ч.1 ст.438, а стосовно Борисової Ю.А. в порядку ст.433КПК України.
До істотних порушень КПК колегія суддів ВС віднесла неповну перевірку доводів касаційних скарг, не перевірку твердження про порушення вимог КПК при проведенні негласних слідчих дій, не перевірку доводів сторони захисту з приводу провокації вчинення злочину, не дослідження обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про допустимість доказів покладених в основу вироку, та входять до предмету доказування у кримінальному провадженню. Таким чином колегія суддів ВС констатувала, що хвалу апеляційної інстанції не можна вважати законною і обгрунтованою, оскільки конкретних та чітких відповідей на всі доводи апеляцій не містить, а отже, не відповідає вимогам 419КПК України.
- Ухвалу суду від 03.10. 2017року стосовно засудженого Орлова Якова Олеговича у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.187 КК України, якою вирок Дзержинського районного суду залишено без змін скасовано з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки його зміст не відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України .
Колегія суддів ВС встановила, що місцевий суд, визнавши винуватим Орлова Я.О. у вчиненні розбійного нападу поєднаного із насильством, яке є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого Гужви Д.А, у вироку не навів жодних обгрунтувань на підтвердження такого висновку з посиленням на конкретні докази, які були досліджені в суді. Суд апеляційної інстанції при перегляді вироку за апеляційними скаргами сторони захисту на зазначене уваги не звернув, аналізу доводів, викладених у скаргах, не провів та належної оцінки їм не надав. А залишаючи скарги без задоволення , у своєму рішенні не навів достатніх підстав, на яких визнав ці скарги необґрунтованими.
Крім того, у своїх апеляційних скаргах засуджений та його захисник вказували на неправильне вирішення районним судом цивільного позову у справі, а саме його часткове задоволення та стягнення з Орлова Я.О. 2000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди потерпілому Гужві Д.А., тоді як у матеріалах кримінального провадження наявна заява потерпілого про відмову від цивільного позову у зв’язку із повним відшкодуванням йому моральної та матеріальної шкоди, що відповідно до п.4 ст.255ЦПК України є підставою для закриття провадження у справі. Проте, як убачається з ухвали апеляційного суду, вказані доводи взагалі не були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, оскільки будь-яких мотивів на їх спростування у вказаному судовому рішенні не наведено.
За зазначених обставин колегія суддів ВС касаційну скаргу захисника Котик О.О. задовольнила частково, а ухвалу апеляційного суду на підставі п.1 ч.1 ст.438КПК скасувала та призначила новий розгляд справи у судді апеляційної інстанції
- Ухвалу суду від 27.07.2017року стосовно засудженого Земляного Сергія Григоровича за ст.368 ч.1 КК України, якою вирок Зміївського районного суду від 20.04.2017р. залишено без змін, теж скасовано з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
В постанові касаційної інстанції зазначено, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог ст.ст.370 та 419КПК України. Так, у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду взагалі не зазначені доводи прокурора щодо безпідставного незастосування місцевим судом додаткового виду покарання, у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю відповідно до ст.55КК України. Відповідно ці доводи прокурора не були перевірені та на них не надано жодної відповіді. Таким чином, колегія суддів ВС констатувала, що ухвала апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст.ст.370 і 419КПК України, а наведені вище порушення є істотними і такими, що перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
На підставі вимог п.1 ч.1 ст. 438КПК касаційний суд скасував Ухвалу апеляційного суду від 27 .07.2017р щодо Земляного С.Г. та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
- Ухвалу апеляційного суду від 09.03.2017року стосовно Задорожнього Павла Георгійовича, засудженого за ст.ст.209 ч.2, 310ч.2 КК України, якою залишено без змін вирок Богодухівського районного суду від 23.09. 2016р., скасовано з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст.75КК України.
Переглядаючи кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, колегія судів ВС встановила, що суд 1 інстанції, вирішуючи питання про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75КК , врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу винного, обставини, що пом’якшують покарання, та відсутність обставин, які його обтяжують. Разом з тим не звернув уваги на те, що при вирішенні зазначеного питання він має належним чином дослідити і оцінити всі обставини, які мають значення для справи. Зокрема, суд застосовуючи ст.75КК повною мірою не врахував тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, одне з яких відповідно до ст.12КК є злочином середньої тяжкості, а інше - тяжким, дані про особу засудженого Задорожнього П.Г., який не працює, за місцем проживання характеризується посередньо, раніше судимий, в тому числі і за вчинення аналогічного злочину за ст.309 ч.2КК, відбув покарання у виді позбавлення волі, проте на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив та маючи не зняту і не погашену судимість, вчинив нові злочини у сфері обігу наркотичних засобів.
Втім суд апеляційної інстанції зазначених обставин належним чином не врахував, залишив поза увагою доводи заступника прокурора Харківської області щодо безпідставного застосування судом 1 інстанції ст.75КК, ретельно їх не перевірив, відповіді на них не дав, а прийняте рішення належним чином не мотивував. Враховуючи встановлене колегія судів ВС зазначила, що призначене Задорожньому П.Г. покарання із застосуванням ст.75КК не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Крім того, покарання не є достатнім і необхідним для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, не відповідає ступеню тяжкості вчинених злочинів і особі засудженого внаслідок м’якості. Вважаючи також, що ухвала апеляційного суду винесена з порушенням вимог ст.ст.370,419КПК України, колегія суддів ВС прийняла рішення про її скасування.
- Ухвалу суду від 20.11.2017року винесену стосовно засудженої Задорожної Прасковії Василівни за ст.368 ч.2 КК України ( в редакції Закону України № 2808-VI від 21.12.2010р.), якою був змінений вирок Жовтневого районного суду в частині призначеного покарання 5 років позбавлення волі та на підставі ст.ст.75,76 КК звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки, з покладенням відповідних обов’язків.
Перевіряючи вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду за касаційними скаргами прокурора, засудженої та її захисника, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст.377КПК 1960року, оскільки при їх постановлені залишились не перевіреними належним чином доводи засудженого та її захисника, що ставить під сумнів законність та обґрунтованість ухвали і є підставою для її скасування. Також колегія ВС вважала слушними доводи прокурора про неправильне застосування апеляційним судом кримінального закону, а саме ст.75КК України.
Так, апеляційний суд фактично звільнив засуджену від відбування з випробуванням не тільки від основного покарання у виді позбавлення волі, але й від додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати керівні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування, пов’язані з виконанням організаційно розпорядчих та адміністративно-господарчих функцій на строк 3 роки, що не є правильним застосуванням кримінального закону. Крім того, зазначивши в мотивувальній частині рішення про те, що у разі прийняття рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, додаткове покарання у виді конфіскації майна, яке за санкцією статті є обов’язковим, не застосовується, суд апеляційної інстанції застосував до Задорожної П.В. додаткове покарання у виді конфіскації майна в резолютивній частині ухвали, чим допустив істотні суперечності у своєму рішенні. Також колегія суддів в постанові зазначила, що і доводи прокурора про неправильне застосування апеляційним судом кримінального закону, а саме ст. 75КК що призвело до м’якості призначеного покарання мають бути предметом перегляду при новому розгляді цим судом.
Виходячи з наведеного, колегія суддів касаційного суду в постанові вказала – «вважає, що апеляційний суд при постановлені ухвали допустив істотне порушення вимог кримінального процесуально-процесуального закону та неправильно застосував кримінальний закону у зв’язку із чим це судове рішення, з огляду на ч.1 ст.398КПК 1960р підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд».
- Ухвалу апеляційного суду від 14 вересня 2017року винесену стосовно засудженого за ст.263 ч.1 КК України Лаптєва Ігоря Вікторовича, якою вирок Куп’янського міськрайонного суду від 14 .03.2017року залишено без змін з підстав істотного порушення вимого КПК України.
Зазначені вирок та ухвала оскаржувались касаційному порядку засудженим який просив скасувати судові рішення, а кримінальне провадження щодо нього закрити у зв’язку із відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення. Перевіряючи рішення місцевого та апеляційного судів за доводами засудженого колегія суддів ВС встановила, що апеляційний суд, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу захисника засудженого - адвоката Жерновнікова С.О. усупереч вимогам ст.419КПК належним чином не мотивував своєї ухвали, не дав вичерпної відповіді на кожен із доводів скарги захисника, зокрема щодо допустимості доказів в частині, що стосується порядку проведення обшуку з урахуванням вимог статей 40,84,263КПК України. До того ж, як слідує з матеріалів провадження апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо Лаптєва І.В. та мотивуючи висновки в частині доводів сторони захисту щодо проведення обшуку слідчим, який не мав на те, повноважень, послався на доручення надане слідчим Костяним А.О. слідчому Яковлеву О.І. на проведення обшуку житла Лаптєва І.В., тобто надав іншу оцінку дослідженим місцевим судом доказам без безпосереднього їх дослідження. Враховуючи встановлене, колегія судів ВС зазначила, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що у відповідності з вимогами п.1 ч.1 ст.438КПК України є підставою для скасування такого рішення. В зв’язку із чим прийняла рішення про задоволення частково касаційної скарги засудженого та скасування тільки ухвали апеляційного суду від 14 вересня 2017р щодо Лаптєва І.В. з призначенням нового розгляду.
- Ухвалу апеляційного суду від 22.03.2017року стосовно засуджених вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23.09.2015р. Некрасової Т.О. за ст.ст.ч 4 ст.27, п.п.6, 11 ч.2 ст.115КК, Смирнова О.В. за ч.3 ст.27, п.п.6,11 ч.2 ст.115,ч3 ст.27, ч.1ст263, ч.1 ст.364КК, Ходосова В.В. за п.п.6,11 ч.2 ст115,ч1 ст.263КК України також з підстав істотного порушення вимог КПК 1960р.
Апеляційним судом вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.06.2017р.змінено, пом’якшено призначене покарання Некрасовій Т.О довічне позбавлення волі з конфіскацією належного майна до 14р. позбавлення волі. Смирнову О.В. та Ходосову В.В. довічне позбавлення волі замінено на 15 років, на підставі ч.5 ст.74 і ст.49КК обох звільнено від призначеного покарання за ч.1 ст.263КК за закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. Також в частині засудження Смирнова О.В. за ч.1 ст.364КК України вирок скасовано, кримінальну справу в цій частині на підставі п.2ч.1 ст.6КПК України1960р. закрито за відсутністю складу злочину.
Апеляційною інстанцією залишена без змін тільки призначена міра покарання Голубничому О.О. за ч.1ст.14, п.п.6,11 ч.2 ст.115ККУкраїни – 7 років, 6 міс. позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна.
Дану ухвалу та вирок місцевого суду оскаржили в касаційному порядку і просили скасувати ці рішення: прокурор у зв’язку із невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особам засуджених внаслідок м’якості, а у частині обвинувачення Голубничого О.О. - судові рішення скасувати, кримінальну справу закрити на підставі п.8 ч.1 ст.6 КПК України (1960р.) у зв’язку із смертю останнього; засуджена Некрасова Т.О., посилаючись на однобічність, неповноту досудового і судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи і істотне порушення вимог КПК , її захисники Богомазов П.С. та Костів Т.З (які повністю підтримали подану касаційну скаргу); захисник засудженого Ходосова С.С. - Донець А.А. – у зв’язку із неповнотою та однобічністю досудового слідства, отриманням доказів з істотним порушенням вимог КПК України 1960р. невідповідністю ухвали апеляційного суду вимогам КПК оскільки вона не містить відповідей на всі доводи його апеляції.
Захисники засудженого Смирнова О.В. - Подкопаєв А.В. і Поліканов А.М. підтримали касаційні скарги засудженої та захисника Донця А.А. в частині їх доводів проте просили залишити судові рішення щодо Смирнова О.В. без мін при цьому зазначили, що така позиція повністю узгоджена з їх підзахисним.
Перевіряючи за касаційними скаргами матеріали даної кримінальної справи колегія суддів ВС встановила, що засуджена Некрасова Т.О. - 16 січня 2017року подала апеляційному суду заяву про здійснення повної фіксації судового процесу технічними засобами. Проте суд апеляційної інстанції, отримавши від Некрасової Т.О. вказану заяв, всупереч вимогам ст.87КПК України(1960р.), її не розглянув, фіксування судового процесу під час апеляційного розгляду кримінальної справи не здійснював. Тобто , суд апеляційної інстанції допустив таке істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, яке в розумінні ст.370КПК України (1960р) тягне за собою безумовне скасування ухвали апеляційного суду.
Крім того, ст. 54 КПК України 1960р встановлювалась неможливість участі судді в розгляді кримінальної справи при наявності інших обставин, які виключають сумнів в об’єктивності судді. Як убачається з ухвали Апеляційного суду від 22.03.2017р., до складу колегії суддів, яка переглядала в апеляційному порядку вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23.09 2015р. стосовно зазначених засуджених, входив суддя Плетньов В.В. 31 05.2012р. він брав участь у розгляді апеляційної скарги захисника Лукашової А.О. в інтересах Некрасової Т.О. на постанову Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25 травня 2012р. про визнання строку ознайомлення з матеріалами справи обвинуваченій Некрасовій Т.О. та її захисникам. Колегія суддів апеляційного суду в ухвалі від 31.05.2012р. дала оцінку діям підсудної Некрасової Т.О. та її захисників, зокрема зазначивши про зловживання ними своїми процесуальними правами при ознайомленні з матеріалами справи, про що обґрунтовано, на думку колегії суддів апеляційного суду, указав слідчий у своєму поданні.
Тобто, ще під час досудового слідства суддя Плетнньов В.В. у складі колегії суддів давав оцінку певним обставинам, пов’язаним із можливістю здійснення ефективного захисту Некрасової Т.О. і такі ж питання, в тому числі, були в подальшому предметом розгляду судом апеляційної інстанції за участю Плетньова В.В.
Враховуючи викладене колегія суддів ВС в постанові зазначила, що вказані обставини свідчать про наявність обґрунтованих сумнівів у безсторонності та об’єктивності судді Плетньова В.В. у цій справі, а отже не було дотримано передбаченого ст. 6 Конвенції права учасників справи на справедливий судовий розгляд. І з урахуванням наведеного дійшла висновку, що касаційні скарги засудженої Некрасової Т.О., прокурора та захисника Донця А.А. підлягають частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду від 22.03.2017року щодо Некрасової Т.О., Смирнова О.В., Ходосова В.В. та Голубнічого О.О. – скасуванню у зв’язку з істотними порушеннями вимог кримінально- процесуального законодавства з направленням справи на новий апеляційний розгляд.
Підстави скасування касаційною інстанцією – 37 Ухвали апеляційного суду Харківської області за апеляційними скаргами засуджених ,їх захисників, прокурорів та інших учасників судового процесу.
Із зазначеної кількості ухвал апеляційного суду:
- 22 було скасовано з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, у тому числі у зв’язку з невідповідністю ухвали вимогам ст. 419КПК України,
- 14 ухвал тільки у зв’язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягнуло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
1 (одна )ухвала у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м’якість.
Ретельне вивчення ухвал Верховного Суду, якими були скасовані ухвали апеляційного суду Харківської області з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, встановлено, що по окремим провадженням апеляційним судом поряд з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, а саме щодо невідповідності ухвали суду апеляційної інстанції вимогам ст.419КПК України, допускались також такі порушення, як неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого.
Зазначені порушення були виявлені касаційною інстанцією, наприклад при розгляді кримінального провадження за касаційної скаргою прокурора на ухвалу Апеляційного суду від 28 вересня 2017року щодо Мірошнікова Д.Ю., якого вироком Червонозаводського районного суду від 11.05. 2017 року засуджено за ч.1 ст.185КК України ( таємне викрадення металобрухту міді у вигляді лому металу вагою 34кг.200гр. та алюмінію у вигляді лому металу вагою 6кг, загальною вартістю 3 906 грн.) до покарання у виді штрафу в розмірі 850грн. Перевіряючи вирок та ухвалу апеляційного суду, якою вирок залишено без змін, колегія ВС погодилась з доводами касаційної скарги прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме щодо невідповідності ухвали суду апеляційної інстанції вимогам ст.419КПК України, визнавши їх обґрунтованими.
Так заступник прокурора Харківської області Мельник О.В. у своїй апеляційній скарзі посилався на незастосування спеціальної конфіскації у порядку, передбаченому ст.ст.96-1,96-2КК України, до належного Мірошнікову Д.Ю. автомобіля, який був знаряддям злочину, оскільки саме на ньому засуджений вивіз металобрухт з території виробничого підрозділу Локомотивного Депо «Основа», і який визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
Проте, суд апеляційної інстанції не надав мотивованих відповідей на такі доводи апеляційної скарги саме виходячи із положень ст.ст. 96-1, 96-2КК України та в ухвалі не зазначив підстав, з яких їх визнано необґрунтованими.
Таким чином, апеляційний суд порушив вимоги ст.419КПК України при розгляді апеляційної скарги заступника прокурора Харківської області Мельника О.В. і дійшов передчасного висновку про законність вироку першої інстанції в цій частині. Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність та обґрунтованість судового рішення, що у відповідності з вимогами ст.438 ч.1, п.1КПК є підставою для скасування такого рішення. На підставі зазначених обставин колегія суддів ВС скасувала ухвалу апеляційного суду від 28.09.2017р. щодо Мірошнікова Д. Ю. із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Другий приклад практики скасування касаційною інстанцією ухвали апеляційного суду з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та у зв’язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого.
Так, за результатами перегляду кримінального провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу апеляційного суду від 14.03.2017р. щодо Дьякова Г.С.,засудженого вироком Ізюмського міськрайонного суду від 24.11.2016р. за ст.121 ч.1КК України до 5 років позбавлення волі із застосуванням ст.75, 76КК України встановив наступне:
- суд апеляційної інстанції необґрунтовано дійшов висновку про залишення зазначеного вироку районного суду без змін, оскільки правильно призначене покарання сприяє дотриманню принципу його індивідуалізації, більш успішному досягненню мети виправлення та перевиховання засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів;
- звільнення Дькова Г.С. від відбування покарання не є справедливим та співмірним із вчиненим кримінальним правопорушенням;
- призначене покарання із застосуванням статті 75,76КК України не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності обґрунтованості та індивідуалізації покарання;
- апеляційний суд всупереч ст.419КПК не перевірив належним чином доводів прокурора, не дав на них умотивованої відповіді, обмежившись посиланням на ті самі підстави, на які послався місцевий суд при звільненні засудженого від відбування покарання;
- ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419КПК.
На підставі наведеного колегія суддів ВС в постанові від 11.09.2018року констатувала, що ухвала апеляційного суду щодо Дьякова Г.С. підлягає скасуванню відповідно до вимог ч.1 ст.438КПК України у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягло за собою невідповідність призначеного судом покарання тяжкості вчиненого кримінального порушення і особі засудженого. Адже Дьяков Г.С. вчинив злочин, який відноситься до категорії тяжких, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, вину визнав частково, при цьому характеризується посередньо, за місцем проживання на його поведінку надходили усні зауваження, що на думку прокурора вказує на його суспільну небезпеку, а щире каяття є лише свідченням бажання уникнути реального покарання.
В зв’язку із зазначеними обставинами касаційний суд ухвалив задовольнити касаційну скаргу прокурора , а ухвалу апеляційного суду від 14.03.2017року щодо Дьякова Г.С. скасувати з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
Як вже наводилось вище тільки у зв’язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, в тому числі, що потягнуло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, Верховним Судом скасовано
- 14 ухвал апеляційного суду Харківської області, якими рішення (вироки) місцевих судів були залишені без змін або частково змінені.
Підставами скасування цих ухвал колегією ВС у 12 випадках було неправильне застосування ст.75,76КК України, а саме по кримінальним провадженням стосовно наступних обвинувачених: 1) Федуна Ю.О за ч.3 ст.187КК, 2) Кравцова В.В., за ч.2 ст.186КК,3) Смирнова С.Е та Смирнова Д.Є. за ст.ст.186 ч.2 та 357 ч.3КК, 4) Бєлого І.В. за ст.185 ч.2 та ст.395КК,
5) Рибальченка Д.В за ст. 289 ч.2 КК, 6) Потиви І.О. за ст.309 ч.2 КК,
7) Кунгурцева І.С. за ч.315, ч.3 ст.185КК 8) Чабанного П.В. за ст.309ч.3КК , 9) Даниленка Р.О. за ст.186 ч.2 КК стосовно, 10) Харченка А.О. за ч.3 ст.15, ч.3 ст.185КК,11) Тімошенка В.М., за ст.185 ч.2КК 12) Шарка О.О. за ст.289 ч.2 КК України.
Аналізуючи висновки колегії суддів ВС щодо підстав скасування всіх вказаних ухвал, можна зазначити такі загальні доводи, підстави та обставини на які посилалась колегія, скасовуючи ухвали апеляційного суду:
- апеляційна інстанція свого рішення про звільнення засудженого від відбування покарання належним чином не мотивувала,
- не обґрунтовувала підстав з яких дійшла висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання,
- не перевірені всі доводи апеляційної скарги,
- не обґрунтовані висновки про законність рішення суду 1 інстанції щодо можливості виправлення засуджених із застосуванням ст. 75КК, виходячи із встановлених судом 1 інстанції обставин злочину та його особи.
Колегія суддів ВС також вказувала на такі обставини, як неодноразове притягнення до кримінальної відповідальності за різні злочини, суспільну небезпеку злочинів, наявність не знятої і не погашеної судимості за вчинення аналогічних умисних злочинів, вчинення злочину після умовно-дострокового звільнення у стані алкогольного сп’яніння, великій розмір завданої та невідшкодованої матеріальної шкоди, безпідставне врахування апеляційною інстанцією таких обставин, які не знайшли свого підтвердження. Наприклад, , по справі Харченка А.О. враховано, що він бере участь у вихованні та утриманні малолітньої дитини, в дійсності це не підтверджено), або твердження, що винний працює, що позитивно характеризується та деякі інші, що не знаходили свого підтвердження.
У одному випадку, а саме по кримінальному провадженню стосовно обвинуваченого за ст.ст.185ч.2,185 ч.3, 289ч.2,309 ч.2КК Оліниченка Д.І. підставами скасування колегія ВС зазначила неправильне застосування ст. 69КК України, вказуючи на помилковість висновку апеляційного суду щодо наявності підстав для застосування до засудженого положень ст.69КК та його необґрунтованості як зробленого без урахування особливостей правозастосування наведеної норми матеріального права.
У другому випадку по кримінальному провадженню щодо обвинувачених Козлова Е. А. та Козлова Р.Е. у вчиненні кримінального порушення, за ст. 125 ч.1КК України у зв’язку із неправильним застосуванням ст.ст.36КК та 37КК
У касаційній скарзі по цій справі потерпілий Пілявеціь В.М. ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв’язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Стверджує, що апеляційний суд за встановлених фактичних обставин дійшов передчасного висновку про наявність у діях Козлова Е.А. необхідної оборони, а в діях Козлова Р.Е.- уявної оборони.
Перевіряючи вказані доводи колегія суддів ВС встановила, що Ухвалою апеляційного суду від 28.02.2017року, було скасовано вирок Первомайського р м/р суду від 17.10.2016р. та на підставі п.2 ч.1 ст.284КПК провадження закрито у зв’язку з відсутністю в діяннях вказаних засуджених складу кримінального правопорушення за ч.1 ст.125КК України. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, при хронологічному визначенні обставин подій, судами встановлено, що Пілявець В.М., знаходячись на території свого домоволодіння, завдав удару палкою по голові Козлову Е.А., який разом з сином Козловим Р.Е встановлювали паркан на її межі. В подальшому місцем продовження конфлікту та місцем заподіяння Пілявцю В. М. тілесних ушкоджень, спричинених Козловим Е.А. та Козловим Р.Е. за деякий час стала територія домоволодіння, що належить Пілявцю В.М.
Зважаючи на те, що Козлов Е.А. та Козлов Р.Е. зайшли на територію Домоволодіння потерпілого Пілявця В.М., де вдвох спричинили останньому тілесних ушкоджень, у тому числі дерев’яною палицею, висновок суду апеляційної інстанції про наявність в діях Козлова Е.А. необхідної оборони, а в діях Козлова Р.Е.- уявної оборони за таких обставин,, на думку колегії суддів ВС, є передчасним.
Крім того, апеляційний суд усупереч вимогам ст.ст.23,94,404КПК України, даючи іншу оцінку ніж суд 1 інстанції показам обвинувачених Козлова Е.А. та Козлова Р.Е., свідка Козлової О.В. потерпілого Пілявця В.М. та наявним у провадженні документам, безпосередньо їх не дослідив.
Враховуючи викладене, колегія суддів ВС задовольнила касаційну скаргу потерпілого і скасувала ухвалу апеляційного суду з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Колегією суддів ВС у 2018 році також були скасовні з підстав істотного порушення вимог КПК України - 3 (три ) ухвали апеляційного суду на повернення апеляційних скарг на вирок та ухвали суду, в тому числі, ухвали слідчого судді, у зв’язку із порушенням скаржниками вимог процесуального закону, а саме п.2 ч.3 ст.399, ч.3 ст.395, п.9 ч.1 ст.309 КПК України.
Так, Постановою Верховного Суду від 22.02.2018р. було задоволено касаційну скаргу захисника Бекузарова Р.Е. в інтересах Артемєва І.М. та скасовано ухвалу апеляційного суду Харківської області від 26.07.2017року про повернення апеляційної скарги захиснику Бекузарову Р.Е.на вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02.12. 2016р. щодо Логвінова Я.А.
Обґрунтовуючи прийняте рішення колегія суддів ВС зазначила, що при постановлені оскаржуваної ухвали про повернення апеляційної скарги на підставі п.2 ч.3 ст.399КПК України, суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що Бекузаров Р.Е. подав апеляційну скарг на вирок суду у кримінальному провадженню щодо Логвінова Я.А. за ч.2 ст.307, ч.2 ст.309КК. З урахуванням викладеного колегія суддів ВС дійшла висновку, що ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обгрунтованою і вмотивованою в зв’язку з її постановленням з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Постановою ВС від15.03.2018року колегія суддів також задовольнила касаційну скаргу прокурора по справі за обвинуваченням Коровка О.П. за ст.ст.307ч.1, 309ч.2КК України і скасувала ухвалу апеляційного суду від 07.04.2017р. Цією ухвалою було повернуто його апеляційну скаргу на вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.02.2017р.у зв’язку із порушенням встановленого законом 30-ти денного строку на апеляційне оскарження. встановленого п.1 ч.2 ст.395.КПК України.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора, колегія суддів встановила, що апеляційний суд своє рішення обґрунтував тим, що апеляційна скарга на вирок від 20.02.2017р.зареєстрована Дзержинським районним судом 28.03.2017р., а питання про поновлення строків на апеляційне оскарження не ставилось. Але з матеріалів справи вбачається, що прокуратурою Харківської області апеляційну скаргу на вказаний вирок було здано на поштове відділення №24 –ще 22 березня2017р. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про необхідність повернення апеляційної скарги прокурора з підстав порушення строку на апеляційне оскарження.
З аналогічних підстав, колегія суддів ВС скасувала за апеляційною скаргою прокурора Харківської області ухвалу апеляційного суду від 19.10.2017р., якою було повернуто його апеляційну скаргу на підставі ст.399ч.3 п.4КПК України - подання апеляційної скарги після закінчення строку апеляційного оскарження вироку щодо засудження Григор’єва В.О за ст.185 ч.2КК України.
В якості приклада скасування ухвал апеляційного суду, якою було відмовлено у відкритті апеляційного провадження можна навести Постанову Верховного Суду від 12.04.2018р., якою було прийнято рішення про задоволення касаційної скарги прокурора Харківської області та скасування Ухвали апеляційного суду від 09.03.2017р. про відмову у відкритті апеляційного провадження на вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 20 01.2017р. щодо Мінченка О.О. Як встановлено перевіркою даного кримінального провадження прокурор в апеляційній скарзі навів доводи неправильної кваліфікації, дій Мінченка О.О. та щодо порушення судом 1 інстанції вимог ч.3 ст.349 ст.370,374КПК України на які суд апеляційної інстанції уваги не звернув і необґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження, чим порушив вимоги ст. 394, ч.4 ст399КПК України.
Колегія суддів ВС, визнавши доводи касаційної скарги прокурора обґрунтованими, послалась на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 21018року та зазначила, що право на оскарження рішення суду на підставі неправильної кваліфікації дій – КПК України не обмежується. Тобто, норми КПК не містять обмежень щодо оскарження в апеляційному порядку кримінально-правової кваліфікації дій, зокрема й у тих кримінальних провадженнях у яких під час судового розгляду суд 1 інстанції застосував ч.3 ст.349КПК України і визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися. Отже, на стадії прийняття апеляційної скарги суд апеляційної інстанції допустив порушення вимог кримінального процесуального закону яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і ообгрунтованість судового рішення, що відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.438КПК є підставою для його скасування.
Ще один приклад скасування Ухвали апеляційного суду від 11.05.2017 року про відмову у відкритті провадження за апеляційною скаргою Таранського С.В. При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом встановлено, що доводи Таранськогго С.В. про істотне порушення вимог КПК України судом апеляційної інстанції обґрунтовані виходячи з вимог ч.1,4 ст.380КПК України.
Із матеріалів кримінального провадження за заявою Таранського С.В. убачається, що ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 08.02.2017року йому було відмовлено у розгляді заяв про роз’яснення судових рішень З огляду на зазначені вище вимоги КПК України вказана ухвала оскаржується в апеляційному порядку. За таких обставин, ухвала судді Апеляційного суду від 11.05.2017р. про відмову у відкритті провадження за апеляційною скаргою Таранського С.В. постановлена без врахування вимог ст.380КПК України, що призвело до порушення права особи на апеляційне оскарження судового рішення. В зв’язку із чим колегія ВС частково задовольнила скаргу Таранського С.В. і скасувала оскаржену ним ухвалу апеляційного суду.
Касаційною інстанцію у 2018 році також скасовано 2 (дві) ухвали апеляційного суду, якими апеляційні скарги на ухвали слідчих суддів районних судів були повернуті на підставах п.4 ч.3 ст399КПК України.
Так, ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 07.03.2017р. апеляційну скаргу Бачек Г.Л. на постанову старшого слідчого Київського ВП ГУНП в Харківській області Садової Н.О. від 28.102016 року про закриття кримінального провадження №42016221080000043 повернуто на підставі ст.304 ч.2 п.3КПК України.
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 19.06.2017р. апеляційну скаргу Бачек Г.Л., подану ним на зазначену ухвалу слідчого судді, повернуто на підставі п.4 ч.3 ст.399КПК України, а саме апеляційна скарга подана після строку апеляційного оскарження і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або суд апеляційної інстанції за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.
Перевіряючи доводи скаржника, касаційна інстанція зазначила, що не тільки вказаної обставини а також жодної із зазначених у частині 3 ст.399КПК судом апеляційної інстанції встановлено не було та зроблено передчасний висновок про наявність підстав для повернення апеляційної скарги.
Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність та обґрунтованість судового рішення, що у відповідності з вимогами ст.438ч.1п.1 КПК України є підставою для скасування такого рішення. За таких обставин колегія ВС скасувала ухвалу апеляційного суду від 19.06.2017р.
З аналогічної підстави ухвалою апеляційного суду від 12.02.2018року було повернуто апеляційну скаргу Швентковського В.В., який оскаржував до Московського районного суду бездіяльність слідчого щодо невнесення відомостей до ЄРДР та ухвалою від 24.01.2018р. цю скаргу йому повернуто.
Згідно ухвали апеляційного суду, рішення про повернення апеляційної скарги мотивоване тим, що ухвалу слідчого судді було постановлено 24.01.2018р. Однак з апеляційною скаргою Швентковський В.В. звернувся лише 07.02.2018р.,тобто після закінчення встановленого законом строку на апеляційне оскарження.
Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, ухвалу слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 24 січня 2018р. було постановлено без виклику Швентковського В.В.. А згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення, останній отримав зазначену ухвалу лише 5 лютого 2018року та звернувшись з апеляційною скаргою 07.02.2018р., строк на апеляційне оскарження Швентковський В.В. не пропустив. Вказані обставини залишились без уваги суду апеляційної інстанції, який належної оцінки їм не дав, натомість дійшов необґрунтованого і передчасного висновку про повернення апеляційної скарги Швентковського В.В. В зв’язку із наведеним колегія суддів ВС задовольнила касаційну скаргу Швенткорвського В.В. і скасувала Ухвалу апеляційного суду від 12.02.2018року з призначенням нового розгляду.
Вивчення причин та підстав змінення вироків та ухвал апеляційного суду Харківської області встановлено наступне.
Як вже зазначалось вище при наведенні статистичних даних, колегією суддів ВС у 2018 році було змінено - 32 рішення апеляційного суду та місцевих судів проти – (9 у 2017році), з яких -5 вироки і - 8 ухвал апеляційного суду та - 9 вироків місцевих судів і -10 ухвал апеляційного суду, з яких 2 ухвали і 1 вирок апеляційного суду оскаржувались окремо, а інші рішення (вироки і ухвали) оскаржувались одночасно.
У 2017 році касаційною інстанцією всього змінено -2 (два) вироки та 7 ухвал апеляційного суду.
Порівняння статистичних показників 2018 року щодо кількості змінених касаційною інстанцією вироків і ухвал апеляційного суду та рішень місцевих судів з показниками 2017року показало, що значне збільшення скасованих рішень у 2018році сталося у зв’язку із прийняттям Великою Палатою Верховного Суду 29 серпня 2018 року висновку у справі №663/537/17 (провадження №13-31кс18) щодо застосування норми права, передбаченої ч.5 ст.72КК України (зарахування строку попереднього ув’язнення у строк покарання. У цьому висновку передбачено 5 позицій за номерами 102,103.104, 105 106, із зазначенням періодів скоєння злочинів на які розповсюджується Закон України № 838-VIII від 26 листопада 2015року щодо зарахування засудженим у строк покарання строк попереднього ув’язнення із розрахунку 1 (один) день попереднього ув’язнення за 2 ( два) дня позбавлення волі.
До прийняття вказаного висновку апеляційний суд Харківської області неправильно застосовував закон України про кримінальну відповідальність, а саме не застосував закон, який підлягає застосуванню (п.1ч.1 ст.413КПК України відповідно до п.2 ч.1 ст.438 КПК це і стало підставою для зміни рішень місцевих судів та апеляційного суду в частині обчислення строку покарання відповідно до Закону України № 838-VIII від 26.11.2015 року із розрахунку 1 (один) день попереднього ув’язнення за 2 (два) дня позбавлення волі.
Тільки із зазначеної підстави у 2018році касаційною інстанцією було змінено - 21 рішення апеляційного суду та місцевих судів, в тому числі:
- 3 (три) вироки апеляційного суду та 4 (чотири) ухвали апеляційного суду, які оскаржувались окремо,
- 6(шість) вироків районних судів та 6 (шість) ухвал апеляційного суду, які оскаржувались по кожному провадженню одночасно, та 1 (один) вирок районного суду і 1(один) вирок апеляційного суду, які також оскаржувались одночасно по одному провадженню.
Щодо підстав зміни касаційною інстанцією інших 11 рішень місцевих судів та апеляційного суду з яких - 4 вироки місцевих судів, - 2 вироки та - 5 ухвал Апеляційного суду необхідно зазначити наступне,.
Перевіряючи кримінальну справу щодо засудженого Дериглазова А.І. за скоєння злочинів за ст.348КК, ч.1 ст.263КК, ч.2 ст.342КК України остаточно до довічного позбавлення волі за касаційними скаргами засудженого та захисників Біловчука Д.І. і Смородського О.Г. на вироки Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15.06 2015р. та апеляційного суду Харківської області від 03. 04.2017 року колегія суддів ВС встановила, що апеляційний суд допустив помилки, які стосуються питань застосування окремих норм матеріального права.
А саме: за матеріалами справи Дериглазов А.І. вчинив незаконне поводження зі зброєю та бойовими припасами впродовж листопада 2008 року- липня 2010року, тобто з часу припинення цього злочину до постановлення щодо нього апеляційним судом вироку минуло понад 5 років, і після цього перебіг давності не переривався. Зазначене суд апеляційної інстанції залишив поза увагою і не прийняв рішення відповідно до приписів ст.ст. 49,74КК щодо звільнення Дериглазова А.І. від покарання, призначеного йому за ч.1 ст.263КК в редакції від 5 квітня 2001 року).
Крім того, санкцією ч.2 ст.342КК у редакції від 05.04 2001р. передбачено максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк до 2 років. Відповідно до положень ч.2 ст.12КК цей злочин за класифікацією є злочином невеликої тяжкості. Однак апеляційний суд, звільняючи Дериглазова А.І. від призначеного йому покарання за ч.2 ст.342КК замість п.2 ч.1 ст.49КК послався на п.3 вказаної статті який стосується злочинів середньої тяжкості.
Враховуючи встановлене та відсутність істотних порушень, колегія ВС в ухвалі від 20.03.2018року прийняла рішення про виправлення допущених помилок судом 1 інстанції та апеляційним судом в порядку ст.395КПК 1960р. та виключення з вироку апеляційного суду й рішення про призначення засудженому остаточного покарання на підставі ч.1 ст.70КК.
В зв’язку із чим, колегія судді, керуючись ст.ст.394-396КПК 1960р., п.15 розділу 11 Перехідні положення КПК, залишаючи касаційні скарги без задоволення змінила вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15.06.2015р. та вирок апеляційного суду від 03.042017р. щодо Дериглазова А.І., виключила з кваліфікації діяння, передбаченого ч.1 ст.263КК (у редакції від 05 .04.2001р.) ознаку складу цього злочину- перевезення.
Вирок апеляційного суду у тому ж порядку змінила:
- звільнила Дериглазова А.І. від покарання, призначеного за ч.1 ст.263КК ( у редакції від 05.04.2001ёр) на підставі п.3 ч.1 ст.49 ч.5 ст.74 у зв’язку із закінченням строків давності;
- зазначила в резолютивній частині, що Дериглазов А.І. підлягає звільненню від покарання, призначеного за ч.2 ст.342КК у редакції від 05.04.2001 р. на підставі п.2 ч.1 ст49КК замість п.3 цієї статті;
- виключила з вироку рішення про призначення Дериглазову А.І. покарання за сукупністю злочинів на підставі ч.1 ст.70 КК та вважала Дериглазова А.І. засудженим до покарання у виді довічного позбавлення волі, призначеного йому апеляційним судом за ст.348КК ( у редакції від 05.04.2001р.)
З підстав порушення апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме вимог ч.3 ст.56КК України, Постановою Верховного Суду від 29.03.2018року змінено в порядку ст.433КПК Ухвалу апеляційного суду Харківської області від14.02.2017р. щодо Таранського С.В.
Цією ухвалою, апеляційна інстанція, змінивши вирок Дергачівського районного суду від 08.022016р. щодо Таранського С.В. у частині призначення йому покарання за ст.195КК України, не взяв до уваги ч.3 ст.56КК, згідно з якою громадські роботи не можуть бути застосовані до певної категорії засуджених, зокрема, до осіб визнаних інвалідами 1 та 2 групи. Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що засуджений Таранський С.В. на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції був інвалідом 2-ї групи, що унеможливлювало призначення йому покарання у виді громадських робіт.
З підстав недотримання апеляційною інстанцією вимог кримінального процесуального закону у вирішенні питання про звернення застави в дохід держави, постановою колегії суддів ВС від 05.04.2018р. за касаційною скаргою захисника Янукян Л.Х змінено Ухвалу апеляційного суду Харківської області від16.03.2017р.щодо засудженого за ст.305ч.2307ч.2КК України Яковенка В.О.
Як вбачається з ухвали апеляційного суду вирок Жовтневого районного суду від 14.04.2016р. щодо Яковенка В.О. залишено без змін, у тому числі, в частині рішення про повернення застави заставодавцю Петрухновій А.В.,
Отже апеляційний суд фактично змінив судове рішення в цій частині, звернувши заставу в дохід держави. В зв’язку із наведеним істотним порушенням вимог КПК колегія суддів ВС вказану ухвалу змінила, виключивши із її резолютивної частини рішення про звернення застави в дохід держави.
З підстав застосування до засудженої до 5 років позбавлення волі ст.ст.75,76КК України, Постановою Верховного Суду від 31.05.2018р. змінено вирок Апеляційного суду від 06.07.2017року щодо Горголь О.В . обвинуваченої за ст.121 ч.1 КК України та звільнено її від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням обов’язків, передбачених пунктами1,2, ч.1 ст.76 КК України.
В зв’язку із пом’якшенням міри покарання засудженому, колегія суддів ВС Постановою від 19.06.2018року змінила вирок Московського районного суду м. Харкова від 02.03.2016р. та Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 31.05.2016 року щодо Шаповалова Д.В. в частині призначеного покарання за ч.2 ст.286КК з 4 років позбавлення волі до 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ч.2 ст.433КПК України Постановою Верховного Суду від15.08.2018року змінено вирок Київського районного суду. Харкова від 06.12.2016р. та Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23.05.2017р. щодо Минакера А.Р. якого на підставі п.5 ст.74, 49КК України звільнено у зв’язку із закінченням строків давності від призначеного покарання за ч.1 ст.125ККУкраїни - 240 годин громадських робіт та виключено посилення на призначення покарання засудженому на підставі ст.70КК України за сукупністю злочинів.
В зв’язку із неправильним застосуванням кримінального закону, а саме ст.73КК України Ухвалою Верховного Суду від 27.09.2018року за результатами перевірки доводів касаційної скарги прокурора змінено в частині призначеного покарання Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 29.06.2017р. та в порядку ст.395 КПК України 1960р. вирок Зміївського районного суду Харківської області від 11.04.2017р. щодо Лисенко В.М. Також колегія суддів знизила і розмір призначеного Лисенко В.М. за ч.1 ст.383КК України покарання у виді арешту до 2-х місяців.
Щодо 3-х закритих касаційною інстанцією кримінальних проваджень, у зв’язку із відмовою прокурорів до початку касаційного розгляду від поданих ними касаційних скарг на ухвали апеляційного суду Харківської області, то з цих підстав були закриті наступні касаційні провадження:
- Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2018 року касаційне провадження щодо Білінського О.В., засудженого за ст.122 ч.1КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки;
- Ухвалою Верховного суду від 26 червня 2018року касаційне провадження щодо Кальницького О.О., засудженого за ч.2 ст.121КК України до 7 років позбавлення волі;
- Ухвалою Верховного суду від 21 червня 2018 року касаційне провадження стосовно Кривозуба О.П., обвинуваченого за ст.296 ч.1КК України;
Підводячи підсумки проведеного узагальнення та аналізуючи статистичні показники в порівнянні з показниками 2017 року необхідно зазначити, що у 2018 році не тільки збільшилась кількість переглянутих Верховним Судом рішень апеляційного суду Харківської області та місцевих судів але й покращились окремі статистичні показники щодо скасованих та залишених без змін рішень апеляційного суду.
А саме збільшилось в порівнянні з 2017роком на 41 (з 55 до 96) рішень апеляційного суду, які касаційною інстанцією були залишені без змін. Зменшилась, хоча і незначно з 61 до 58 кількість скасованих вироків і ухвал апеляційного суду.
Тільки показник щодо змінених рішень апеляційного суду значно збільшився, з - 9 у 2017році до – 32 у 2018році. Із зазначеної кількості змінених рішень апеляційного суду, як вже зазначалось на початку узагальнення -21 рішення було змінено тільки з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосування закону, який підлягає застосуванню (п.1ч.1 ст.413КПК України), а саме Закону України № 838-VIII від 26.11.2015 року, що і стало підставою для зміни рішень місцевих судів та апеляційного суду в частині обчислення строку покарання відповідно до цього закону із розрахунку 1 (один) день попереднього ув’язнення за 2( два ) дня позбавлення волі.
Проведене узагальнення також показало, що переважна більшість вироків і ухвал апеляційного суду у 2018році, як і у 2017 році були скасовані касаційною інстанцією з підстав істотного порушення вимог КПК України.
До істотних порушень КПК колегія суддів ВС відносила неповну перевірку доводів касаційних скарг, не перевірку тверджень скаржників про порушення вимог КПК, не перевірку всіх доводів сторін обвинувачення та захисту, не дослідження обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про допустимість доказів покладених в основу вироку та які входять до предмету доказування у кримінальному провадженню, не надання конкретних та чітких відповідей на всі доводи апеляцій, не усунення апеляційним судом допущених судом першої інстанції порушень вимог закону, тощо, а отже порушення вимог ст.ст.370, 419КПК України. При цьому у 2018році значно збільшилась кількість скасованих рішень АСХО з підстав невідповідності їх вимогам ст.419КПК та порушення вимог ст.370КПК України, що у подальшому недопустимо.
Щодо змінених рішень то переважна кількість вироків і ухвал, як зазначалось вище, змінювались з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосування закону, який підлягає застосуванню. Окремі рішення змінювались у зв’язку із пом’якшенням призначеного покарання та застосуванням ст.69, 75,76 КК України. Решта ухвал була змінена у зв’язку із допущеними помилками при зазначенні кваліфікуючої ознаки діяння, не врахування закінчення строку давності, порушення вимог ч.3 ст.56КК щодо обмежень призначення громадських робіт окремим категоріям осіб та деяких інших порушень закону.
Враховуючи наведені вище показники та значне збільшення у 2018 році розглянутих суддями апеляційного суду Харківської області кримінальних проваджень, можна зробити наступний висновок щодо причин і підстав скасування і зміни рішень апеляційного суду.
Наведені вище порушення вимог КПК України, у тому числі, і істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та виявлені помилки, які допускались суддями апеляційного суду при перевірці рішень місцевих судів за апеляційними скаргами, здебільшого свідчать про неуважність суддів, якій у значній мірі сприяли неукомплектованість суддівського корпусу апеляційного суду та велика завантаженість цих суддів на протязі 2017 та 2018р.р.
В зв’язку із чим зазначаємо, що правильність застосування апеляційним судом Харківської області як судом апеляційної інстанції кримінального та кримінального процесуального законодавства і використання судової практики Верховного Суду з питань судового розгляду кримінальних справ та ухвалення рішень у 2017-2018р.р. забезпечувалась суддями не завжди повно і чітко відповідно до вимог діючого законодавства.
В цілому ж можна зазначити, що судді апеляційного суду у 2018 році, розглядаючи кримінальні провадження за апеляційними скаргами учасників процесу, намагались забезпечувати всі їх законні права та інтереси, не допускали порушення права на захист обвинувачених, судові рішення ухвалювались тільки законним складом суду, не допускалось, як у минулі роки здійснення судових проваджень за відсутності обвинуваченого, прокурора, захисника чи потерпілого, всі судові процеси фіксувались технічними засобами, забезпечувався кожному доступ до правосуддя.
В зв’язку із чим вважаємо за необхідне:
2 Систематично вивчати результати перегляду Касаційним судом судових рішень, ухвалених місцевими судами і апеляційною інстанцію та аналізувати причини їх скасування і зміни
Дане узагальнення підготовлено судовою палатою з розгляду кримінальних справах апеляційного суду Харківської області за участю відділу статистики та узагальнення судової практики.
Заступник голови
Харківського апеляційного суду О.Ю.Грошева
Від відділу статистики та узагальнення судової практики ХАС Л.Ф. Лунга
_03_03.png)
