Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Узагальнення
судової практики місцевих судів м. Харкова і Харківської області, Апеляційного суду Харківської області та Харківського апеляційного суду щодо розгляду клопотань слідчими суддями (судом) про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою та домашнього арешту
за 2018 рік – І півріччя 2019 року.
ПЛАН:
Вступ.
ВСТУП
Даний аналіз проведено судовою палатою з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду (далі – ХАС) відповідно до листа Секретаря Великої Палати Верховного Суду (вих. № 2090/0/2-19 від 12.07.2019) із завданням провести узагальнення судової практики щодо розгляду клопотань про обрання, продовження, зміну та скасування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою та домашнього арешту за 2018 рік - І півріччя 2019 року, із наданням інформації по питанням, що поставлені у Листі.
Під час проведення аналізу вивчались: статистичні дані та судова практика, які були надані місцевими судами м. Харкова та Харківської області, а також статистичні дані та судові рішення Апеляційного суду Харківської області (далі – АСХО) і Харківського апеляційного суду (ХАС).
Об’єктами дослідження були: ухвали (вироки) судів першої інстанції м. Харкова та Харківської області і ухвали АСХО та ХАС, стосовно вказаної вище тематики.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Статтею 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право кожного на розгляд справи упродовж розумного строку.
Вимоги про здійснення кримінального провадження впродовж розумного строку закріплені не тільки у міжнародно-правових актах, а і у національному кримінальному процесуальному законодавстві.
Так, статтею 29 Конституції України встановлено, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом.
Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.
Однією із засад кримінального провадження відповідно до п.21 ч.1 ст.7 КПК є розумність строків, зміст якої розкривається у ст.28 КПК.
Чітке та суворе дотримання положень вищезазначеної статті, яка, крім цього, покладає на суд обов’язок із забезпечення проведення судового провадження у розумні строки, є необхідною передумовою виконання завдань кримінального провадження та дотримання основоположних прав людини на будь-якій стадії.
Забезпечення права на свободу та особисту недоторканність є також однією з засад кримінального провадження відповідно до п.5 ч.1 ст.7 КПК і полягає в тому, що під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених Кодексом.
Главою 18 КПК України врегульовано питання, пов’язані із запобіжними заходами та затриманням особи.
Відповідно до ч.1 ст.176 КПК України, запобіжними заходами є: 1) особисте зобов’язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою.
При цьому, домашній арешт та тримання під вартою є найбільш суворими запобіжними заходами, із всіх передбачених кримінальним процесуальним законодавством.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Частина 6 ст. 181 КПК вказує, що строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців. По закінченню цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.
Тримання під вартою, відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України, є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п’ятою статті 176 цього Кодексу.
Частина 2 цієї ж статті передбачає, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як:
1) до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов’язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує;
2) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;
3) до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п’яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;
4) до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років;
5) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки;
6) до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв’язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розділом ІХ цього Кодексу або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Слід зазначити, що українське законодавство дедалі більше удосконалюється, все більше судді, під час ухвалення рішень, застосовують практику Європейського суду з прав людини. В Кримінально-процесуальний кодекс вносяться зміни. Також судді Конституційного суду України (далі – КСУ) розглядають справи за конституційними скаргами щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Кримінального процесуального кодексу України.
Так, 13 червня 2019 року КСУ ухвалив рішення по справі № 4-р/2019, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
25 червня 2019 року Конституційний суд України розглянув справу за конституційними скаргами Ковтун Марини Анатоліївни, Савченко Надії Вікторівни, Костоглодова Ігоря Дмитровича, Чорнобука Валерія Івановича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини п’ятої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України.
За результатами розгляду конституційних скарг суд також постановив по справі № 7-р/2019 рішення, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини п’ятої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, де передбачено, що запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261 Кримінального кодексу України.
З метою досягнення завдань кримінального провадження, з урахуванням необхідності дотримання та належної реалізації прав усіх учасників кримінального провадження, в межах цього узагальнення проаналізовано судову практику щодо розгляду клопотань слідчими суддями (судом) про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою та домашнього арешту. Проведення узагальнення з вищезазначеної тематики є актуальним та необхідним.
Відповідно до даних, отриманих від місцевих судів м.Харкова та Харківської області, статистичні показники за 2018 рік щодо кількості судових рішень, якими було обрано, продовжено, змінено, скасовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та запобіжний захід – домашній арешт, виглядають наступним чином:
|
2018 рік |
||||
|
Вид запобіж-ного заходу |
Обрано |
Продовжено |
Змінено |
Скасовано |
|
Тримання під вартою |
1404 |
435 |
20 |
0 |
|
Домашній арешт |
765 |
94 |
7 |
0 |
У І півріччі 2019 року статистичні показники щодо кількості судових рішень, якими було обрано, продовжено, змінено, скасовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та запобіжний захід – домашній арешт, згідно з інформацією наданою судами першої інстанції м.Харкова та Харківської області є такими:
|
І півріччя 2019 року |
||||
|
Вид запобіж-ного заходу |
Обрано |
Продовжено |
Змінено |
Скасовано |
|
Тримання під вартою |
669 |
196 |
13 |
0 |
|
Домашній арешт |
355 |
32 |
3 |
0 |
Протягом 2018 року в апеляційному порядку суддями Апеляційного суду Харківської області та Харківського апеляційного суду перевірялись рішення судів першої інстанції. Інформація, що приводиться нижче отримана із Звітів судів апеляційної інстанції про розгляд апеляційних скарг у порядку кримінального провадження (Форма №2-к) та із відомостей КП «Д-3».
Так, в Апеляційному суді Харківської області у 2018 році (до моменту ліквідації суду – 2 жовтня 2018 року) було перевірено наступну кількість ухвал слідчих суддів місцевих судів м.Харкова та Харківської області:
1) ухвал про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою – 290;
2) ухвал про продовження строку тримання під вартою – 47;
3) ухвал про відмову в продовженні строку тримання під вартою – 1;
4) ухвал про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту – 92;
5) ухвал про продовження строку домашнього арешту – 10;
6) ухвал про відмову в продовженні строку домашнього арешту – 0.
В Харківському апеляційному суді у 2018 році (з моменту створення - 3 жовтня 2018 року по 31 грудня 2018 року) було перевірено:
1) ухвал про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою – 89;
2) ухвал про продовження строку тримання під вартою – 25;
3) ухвал про відмову в продовженні строку тримання під вартою – 0;
4) ухвал про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту – 21;
5) ухвал про продовження строку домашнього арешту – 0;
6) ухвал про відмову в продовженні строку домашнього арешту – 0.
Статистичні показники Харківського апеляційного суду з 01 січня 2019 року по 30 червня 2019 року, стосовно перевірених ухвал слідчих суддів місцевих судів м.Харкова та Харківської області, виглядають наступним чином:
1) ухвал про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою – 229;
2) ухвал про продовження строку тримання під вартою – 54;
3) ухвал про відмову в продовженні строку тримання під вартою – 1;
4) ухвал про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту – 54;
5) ухвал про продовження строку домашнього арешту – 1;
6) ухвал про відмову в продовженні строку домашнього арешту – 0.
Слід зазначити, що наведені вище статистичні дані отримані в КП «Д - 3» (як у місцевих судів м.Харкова та Харківської області, так і в суді апеляційної інстанції), не в повній мірі відображують реальну кількість судових рішень про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою/домашнього арешту, оскільки під час заповнення статистичних карток на відповідну справу щодо результатів її розгляду, - проставлялось значення «клопотання (заяву) задоволено, в тому числі і частково», або «обрано альтернативний вид запобіжного заходу» (наприклад, в результаті розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту судом застосовано до особи особисте зобов’язання, або замість запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про який клопотав слідчий, - судом застосовано до особи домашній арешт). Такими чином, через технологічні особливості КП «Д-3» визначити абсолютно точну кількість рішень про обрання запобіжних заходів саме у вигляді тримання під вартою/домашнього арешту не є можливим.
Відповідні рішення (ухвали) суду про задоволення (відмову у задоволенні) клопотання про продовження строку дії (заміну одного виду запобіжних заходів іншим) запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою/домашнього арешту, вносяться до КП «Д-3» та ЄДРСР, як правило, із використанням загальновживаного шаблону «УХВАЛА». Технологічні можливості КП «Д-3» не дозволяють відокремити та повідомити кількість таких ухвал, їх статистичний облік канцеляріями судів не здійснюється. В зв'язку із чим наведені вище дані не дають можливості повною мірою та абсолютно точно відобразити статистичні показники з досліджуваного питання.
В цілому, із наведених вище даних вбачається, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосовувався судами частіше, ніж запобіжний захід – домашній арешт.
За частиною 4 статті 370 Кримінального процесуального кодексу України, вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, у рішеннях судів повинні бути відповідним чином викладені мотиви, які лежать в основі цих рішень. При цьому ЄСПЛ виділяє декілька цілей мотивування судових рішень: продемонструвати і довести передусім сторонам, що суд справді почув їхні позиції, а не проігнорував їх; надати сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження та забезпечення ефективного апеляційного перегляду справи; суспільний контроль за правосуддям.
Наприклад, по справі № 641/5558/18, ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2018 року було задоволено клопотання слідчого Слобідського відділу поліції ГУНП в Харківській області про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_1.
Як зазначив слідчий суддя в своїй ухвалі, було враховано, що ОСОБА_1 підозрюється у вчинені особливо тяжких злочинів, передбачених п.6 ч.2 ст.115, ч.4 ст. 187 КК України, за які законом передбачено покарання виключно у вигляді позбавлення волі на строк до п’ятнадцяти років або довічне позбавлення волі, тривалий час не має офіційного та постійного місця роботи, немає стабільного заробітку перебуваючи на свободі, підозрюваний може переховуватись від слідства та суду, оскільки він не має тісних соціальних зв’язків, постійної роботи, джерела заробітку. Окрім того, ОСОБА_1 може продовжити свою злочинну діяльність, що підтверджується тим, що він раніше судимий за злочини проти життя та здоров’я особи, а також за корисливий злочин, в 2016 році звільнився з місць позбавлення волі та знову підозрюється у вчинені особливо тяжкого злочину, тому всі ці наведені факти вказують на схильність до вчинення інших кримінальних правопорушень, може впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення, всі ці факти свідчать про неможливість запобігання цим ризикам відповідно до ст. 177 КПК України шляхом застосування до підозрюваного більш м’яких запобіжних заходів.
Орджонікідзевський районний суд м. Харкова, своє ухвалою від 10.04.2019 року по справі № 644/2520/19 задовольнив клопотання слідчого СВ Індустріального ВП ГУНП в Харківській області про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1, підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого п.п.4, 12 ч.1 ст.115 КК України.
Суд у своїй ухвалі зазначив, що на підставі наданих доказів, вбачає наявним у кримінальному провадженні ризик того що, перебуваючи на волі, підозрюваний ОСОБА_1 може переховуватися від суду. Обґрунтованість цього ризику полягає в тому, що ОСОБА_1 не працює, на теперішній час розлучений, не має свого житла, можливість призначення покарання підозрюваному у вигляді реального позбавлення волі може викликати загрозу втечі підозрюваного. Крім того, оскільки ОСОБА_1, маючи можливість вільно пересуватись, зможе незаконно впливати на потерпілу, свідків, знищити сліди скоєння кримінального правопорушення, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, не зареєстрований - у своїй сукупності свідчить про відсутність у підозрюваного стійких соціальних зв’язків, можливість зміни місця проживання з метою ухилення від органу досудового розслідування та/або суду і вчинення нових умисних злочинів.
Під час постановлення ухвал слідчі судді застосовують не лише норми українського законодавства, а і посилаються на рішення Європейського суду з прав людини.
Так, ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 23 серпня 2018 року по справі № 613/1059/18, було задоволено клопотання ст. слідчого СВ Богодухівського ВП ГУНП в Харківській області, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1, підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України.
Під час розгляду клопотання слідчим суддею вивчалась можливість застосування відносно підозрюваного більш м’якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначених ризиків.
Слідчий суддя також вважає встановленим існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме те, що: підозрюваний ОСОБА_1 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду; може незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому ж кримінальному провадженні; може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Щодо доводів захисника про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, слідчий суддя зазначив, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторно вчинення злочинів».
Отже, враховуючи існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК, а також оцінюючи сукупність обставин, а саме: вагомість наявних доказів про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України; тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого підозрюється, ті обставини, що підозрюваний раніше неодноразово судимий за вчинення умисних корисливих злочинів, продовжує вчиняти нові кримінальні правопорушення, не працює, не має сталих соціальних зв’язків, що свідчить про неможливість застосування більш м’яких запобіжних заходів, а тому суд обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів.
Іншим прикладом, є ухвала від 09 березня 2019 року по справі № 623/948/19, яка перебувала в провадженні слідчого судді Ізюмського міськрайонного суду Харківської області.
Постановляючи ухвалу про задоволення клопотання слідчого Ізюмського ВП ГУНП в Харківській області про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1, підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.186, ч.1 ст.162, ч.2 ст.296 КК України, суд вбачає принципи конвенційного прецедентного права, як підстави для відмови в звільненні особи з-під варти, а саме: 1. ризик неявки обвинуваченого на судовий розгляд (рішення ЄСППЛ «Штегмюллер проти Австрії» від 10.11.1969 року; 2. ризик перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя ( рішення ЄСППЛ «Вемгофф проти Німеччини» від 27.06.1968 року).
Мотивуючи обґрунтованість підозри та наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд зазначив, що враховує наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.186, ч.1 ст.162, ч.2 ст.296 КК України, та вважає встановленим існування ризиків, передбачених п.п. 1,5 ч.1 ст. 177 КПК України: переховуватись від органів досудового розслідування та суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, що свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Враховуючи, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від 4 до 8 років та злочину середньої тяжкості, за який передбачено покарання від 2 до 5 років, не одружений, тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання винним у кримінальних правопорушеннях, а тому слідчий суддя вирішив, що до підозрюваного ОСОБА_1 необхідно застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Слід зазначити, що судді, приймаючи рішення вивчають матеріали кримінального провадження з поміж іншого і у судовому засіданні, тобто під час розгляду клопотання сторони обвинувачення про обрання запобіжних заходів.
Близнюківським районним судом Харківської області по справі № 612/44/18, 30 січня 2018 року було постановлено ухвалу про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_1, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Як зазначив суд в своїй ухвалі, докази, надані слідчим, підтверджують наявність обґрунтованої підозри у вчиненні саме ОСОБА_1 зазначеного вище кримінального правопорушення.
Так у судовому засіданні були вивчені матеріали кримінального провадження, якими, крім обґрунтованості підозри щодо вчинення саме ОСОБА_1 цього злочину, доводиться і доцільність застосування запобіжного заходу, про який клопоче слідчий.
Обґрунтованим є і те, що існують реальні ризики, що з метою уникнення покарання ОСОБА_1 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду.
ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за яке передбачене покарання від 6 до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Вказаний злочин вчинений ним в період іспитового строку за попередньою судимістю, а отже не виключена спроба ухилитися від суду на що вказував прокурор.
Встановлено що досудове слідство триває. Прокурор пояснив, що не всі слідчі дії проведені, зокрема не всі речові докази виявлені. Отже, перебуваючи на волі, ОСОБА_1 може знищити ті з них, які ще не виявлені.
Також суд прийняв до уваги твердження прокурора про те, що ОСОБА_1 добре знає своїх односельців, в тому числі і тих, хто можуть бути потенційними свідками, а отже може здійснювати на них вплив та іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Не виключається і те, що ОСОБА_1, будучи неодноразово судимим, в тому числі за незаконний обіг наркотичних засобів, маючи не зняту та не погашену судимість, може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_1, слідчий суддя врахував вимоги п.п.3,4,5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, та вирішив, що інші, більш м’які запобіжні заходи, не забезпечать належну поведінку ОСОБА_1.
Під час застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту судді також заслуховували думки учасників процесу та належним чином мотивували ухвали про задоволення таких клопотань.
Наприклад, ухвалою Зачепилівського районного суду Харківської області від 01.02.2019 року по справі № 620/830/18 було задоволено клопотання начальника СВ Зачепилівського ВП Красноградського ВП ГУНП в Харківській області про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно ОСОБА_1, підозрюваного у вчиненні злочину за ч.1 ст.307 КК України.
Дослідивши матеріали клопотання, беручи до уваги те, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні злочину за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років, слідчий суддя прийшов до висновку, що необхідно обрати підозрюваному запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, оскільки наявні ризики, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, що є підставою для застосування відносно ОСОБА_1 такого запобіжного заходу як домашній арешт без застосування електронних засобів контролю строком на два місяці.
Щодо реалізації слідчим суддею права заслухати свідка чи дослідити матеріали під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, слід зазначити наступне.
За ч.4 ст.193 КПК України за клопотанням сторін або за власного ініціативою слідчий суддя, суд має право заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про застосування запобіжного заходу.
З метою забезпечення змагальності провадження при розгляді клопотання про застосування відносно підозрюваного запобіжного заходу та створення необхідних умов для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав за клопотанням останніх слідчі судді заслуховують свідків.
Так, слідчим суддею Харківського районного суду Харківської області було заслухано свідка при розгляді клопотання сторони обвинувачення про застосування запобіжного заходу стосовно ОСОБА_1, підозрюваного у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.172, ч.2 ст.191, ч.3 ст.191, ч.1 ст.364, ч.1 ст.366 КК України (справа №635/1845/17).
Ухвалою суду від 06.04.2018 року було відмовлено в задоволені клопотання слідчого Харківського ВП ГУ НП в Харківській області лейтенанта поліції, погодженого з прокурором Харківської місцевої прокуратури № 6 Харківської області про застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту стосовно ОСОБА_1.
При цьому, як встановив суд, показання свідка отримані в судовому засіданні під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не свідчать про причетність ОСОБА_1 до скоєння кримінальних правопорушень в яких він підозрюється.
Слід зазначити, що судді місцевих судів м.Харкова та Харківської області повно і всебічно відображають в рішенні суду мотиви, якими вони керувалися при ухваленні свого рішення, при оцінюванні доказів для встановлення наявності або відсутності ризиків, на які сторони посилалися, із зазначенням, чому певні докази були взяті до уваги або відхилені.
Необхідно наголосити, що наведені вище приклади не є всеосяжними та вичерпними.
Відповідно до ч.1 ст. 200 КПК України, прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися в порядку, передбаченому статтею 184 цього Кодексу, до слідчого судді, суду із клопотанням про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування, зміну або покладення додаткових обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 цього Кодексу, чи про зміну способу їх виконання.
Крім цього, згідно зі ст. 201 КПК України клопотання про зміну запобіжного заходу можуть подати також і підозрюваний, обвинувачений. Відповідно до ч.1 ст. 201 цього Кодексу, підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.
Так, в Дергачівському районному суді Харківської області був випадок зміни запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту на домашній арешт в нічний час доби з 21.00 год. до 07.00 год (справа №619/1094/18, ухвала суду від 17.08.2018 року).
Підставою для заміни судом запобіжного заходу є те, що підозрюваний не порушує обов'язки, передбачені ч.5 ст. 194 КПК України, які встановлені ухвалою Дергачівського районного суду, має постійне місце проживання, має: батька, який є інвалідом 2 групи, має хворобу серця, гіпертонічну хворобу 3 ступені, переніс інсульт, у зв’язку з чим не має можливості виходити з будинку, доньку 2010 р.н., яка, згідно виписки із медичної картки стаціонарного хворого має діагноз: «Пузырно-мочеточниковый рефлюкс 3-4 степени справа. Осложненный хронический пиелонефрит», діагноз підтверджений під час обстеження; запланована операція, доньку 2006 р.н., дружину, яка не працює та отримує допомогу по безробіттю. ОСОБА_1 є підозрюваним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.
У Чугуївському міському суді Харківської області також був випадок зміни запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту на запобіжний захід у виді домашнього арешту з 21 години 00 хвилин до 06 години 00 хвилин.
Ухвалою суду від 07 березня 2018 року по справі № 636/919/18 суд встановив, що наявність існування ризиків передбачених ст.177 КПК України відсутні, в зв’язку з тим, що ОСОБА_1 з’являється до слідчого та прокурора за першою вимогою, покладені на нього обов’язки під час цілодобового домашнього арешту виконував. Крім того, адвокат зазначив, що у зв’язку із цілодобовим домашнім арештом, ОСОБА_1 не може влаштуватися на роботу та забезпечувати себе.
При цьому ОСОБА_1, підозрюваний у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст.121 КК України, перебуваючи на цілодобовому домашньому арешті зауважень та порушень умов домашнього арешту не вчиняв, на виклик слідчого, прокурора з’являвся, характеризується позитивно, має постійне місце проживання, має стійкі соціальні зв'язки, не може влаштуватися на роботу та забезпечувати себе.
Протягом звітного періоду були випадки зміни обвинуваченому запобіжного заходу з домашнього арешту на особисте зобов'язання.
Наприклад, ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 22 березня 2019 року по справі № 621/130/19, за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України було змінено ОСОБА_1 запобіжний з домашнього арешту на особисте зобов'язання.
Під час розгляду клопотання про продовження строку запобіжного заходу наявні відомості, які вказують на суттєве зменшення ризиків, що існували на час застосування запобіжного заходу.
Так, обвинувачена ОСОБА_1, до якої був застосований домашній арешт, де вона фактично проживала, на даний час змінила фактичне місце проживання та проживає разом з потерпілим у належному йому будинку.
Лозівський міськрайонний суд Харківської області 22 лютого 2019 року по справі № 629/4665/15-к постановив ухвалу, якою змінив ОСОБА_1, підозрюваному за ч.1 ст.368 КК України, запобіжний захід у виді застави на запобіжний захід у виді особистого зобов'язання строком на 60 днів.
Вищезазначене кримінальне провадження надійшло в провадження Лозівського міськрайонного суду 16.11.2015р. Ухвалою Лозівського міськрайонного суду від 30.11.2015р. було змінено обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід з тримання під вартою із застосуванням застави 60000 гривень на запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 24360 грн. із покладанням обов’язків.
З довідок Лозівського МРЦЗ вбачається, що ОСОБА_1 був зареєстрований як безробітний в Лозівському МРЦЗ з 19.04.2016р. по 31.03.2017р. та з висновку лікарсько-консультативної комісії вбачається, що дружина обвинуваченого, вагітна (27 тижнів).
З матеріалів кримінального провадження не вбачається порушення ОСОБА_1 обов'язків, покладених на нього Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30.11.2015р.
Враховуючи, що ОСОБА_1 раніше не судимий, одружений, має вищу освіту, під час судового розгляду кримінального провадження в судові засідання з'являється своєчасно, відсутні будь-які дані щодо впливу обвинуваченого на свідків чи перешкоджанню судового розгляду провадження, а тому суд вбачає достатні підстави для зміни запобіжного заходу у вигляді застави на найбільш м'який запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання з покладенням на нього відповідних обов'язків.
30 серпня 2018 року по справі № 630/288/14-к Люботинський міський суд Харківської області постановив ухвалу, якою змінив міру запобіжного заходу ОСОБА_1, обвинуваченого за ч.2 ст.289 КК України, з тримання під вартою на домашній арешт, заборонивши залишати ОСОБА_1 житло з 20.00 год. по 08.00 годину наступного дня.
Суд взяв до уваги, що на теперішній час стороною обвинувачення не доведено наявність ризиків, на які посилається прокурор у своєму клопотанні. Крім того, враховуючи строк перебування під вартою обвинуваченого, наявність у нього 2 групи інвалідності, те, що розгляд провадження по суті ще не розпочато, суд вирішив за доцільне змінити міру запобіжного заходу на більш м'яку - домашній арешт.
З урахуванням того, що ОСОБА_1 потребує постійного лікування, яке є для нього життєво необхідним, слід заборонити йому залишати житлове приміщення з 20.00 год. до 08.00 год. наступного дня.
Аналіз вищезазначеної практики свідчить про те, що найчастіше підставами зміни запобіжного заходу слідчим суддею (судом) є суттєве зменшення ризиків, що існували на час застосування запобіжного заходу.
Наведені вище приклади не є всеосяжними та вичерпними, проте вони відображають практику місцевих судів м.Харкова та Харківської області щодо підстав для зміни судами запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (домашнього арешту) на більш м’який запобіжний захід.
Відповідно до ч.2 ст.194 КПК України, слідчий суддя, суд зобов’язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
До таких обставин законодавець відносить:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Наприклад, слідчий суддя Балаклійського районного суду Харківської області 26.04.2018 року по справі № 610/775/17, постановив ухвалу, якою повністю відмовив у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_1, підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України.
ОСОБА_1 для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до суду не прибув, суду не надано даних про його ознайомлення з повісткою про виклик, тому відсутні підстави для застосування приводу, у наданні дозволу на його затримання відмовлено, а за правилом ч. 1 ст. 193 КПК України розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу здійснюється за його участю.
Ухвалу про відмову в задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1, підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, було постановлено слідчим суддею Великобурлуцького районного суду Харківської області (ухвала від 17.04.2019 року, справа № 616/728/16-к).
Як встановлено слідчим суддею, в матеріалах клопотання відсутні дані, що підозрюваного ОСОБА_1 оголошено у міжнародний розшук, явку ОСОБА_1 в судове засідання органом обвинувачення не забезпечено. Ухвалою слідчого судді Великобурлуцького районного суду від 17 квітня 2019 року в задоволенні клопотання про дозвіл на затримання ОСОБА_1, з метою приводу останнього, відмовлено, при цьому враховано вимоги ч.2 ст.49 КК України.
Слідчий суддя також констатує, що п.2, ч.2 ст.183 КПК України не передбачає тримання під вартою особи, яка раніше не судима та підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років.
Із клопотання вбачається, що ОСОБА_1 є раніше не судимою особою, вчинив злочин 10 жовтня 1999 року, з часу вчинення злочину вже пройшло більше 19 років. Відповідно до положень ст.49 КК України, строк давності за ч. 1 ст.122 КК України складає 5 років.
Однак, з часу вчинення злочину минуло більше 19 років, тому підозрюваний в будь-якому разі звільняється від кримінальної відповідальності. Необхідності в обранні підозрюваному ОСОБА_1 саме тримання під вартою, як запобіжного заходу, прокурором не доведено і судом не встановлено.
Враховуючи все вищевикладене, слідчий суддя не знайшов законних підстав для задоволення клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Протягом звітного періоду Красноградським районним судом Харківської області також було відмовлено в задоволенні клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_1, підозрюваного у вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.185 КК України.
Як встановив суд в своїй ухвалі від 26 липня 2018 року по справі № 624/406/18, постановою слідчого від 20.06.2018 року досудове розслідування у кримінальному провадженні зупинено у зв’язку із переховуванням підозрюваного, ОСОБА_1 оголошено у розшук.
Враховуючи, що в матеріалах клопотання відсутні дані про відновлення досудового розслідування у кримінальному провадженні, підстав для задоволення клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_1 суд не вбачає, що не позбавляє прокурора чи слідчого права звернутися з клопотанням після відновлення досудового розслідування.
У відношенні ОСОБА_1, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, Дзержинський районний суд міста Харкова, 19 липня 2018 року постановив ухвалу по справі № 638/7711/18 про залишення без задоволення клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_1, будучи раніше неодноразово судимим за вчинення умисних тяжких злочинів на шлях виправлення та перевиховання не став та в період відбування покарання у Державній установі «Олексіївська виправна колонія №25» знову вчинив новий умисний тяжкий злочин - умисне тяжке тілесне ушкодження іншому засудженому.
Суд вирішив, що клопотання про застосування запобіжного заходу в частині наявності ризиків не є обґрунтованим. Лише констатуючи наявність ризиків, слідчий фактично нічим їх не обґрунтовує, посилаючись лише на те, що подальше перебування ОСОБА_1 у державній установі створить можливість впливу на свідків, наявність у підозрюваного чисельних дисциплінарних стягнень, порушення режиму відбуття покарання, що не узгоджується із метою застосування запобіжного заходу, що визначена ст. 177 КПК України.
ОСОБА_1 наразі відбуває покарання у Державній установі «Олексіївська виправна колонія (№25)» як засуджений за вироком Лебединського районного суду Сумської області від 07.07.2016 року.
Таким чином, ОСОБА_1 у будь-який час без обрання запобіжного заходу може бути етапований до слідчого ізолятора, що у достатній мірі забезпечить належне виконання ОСОБА_1 процесуальних обов’язків та нівелює зазначені у клопотанні ризики, а слідчий та прокурор переслідують формальну мету направлення засудженого з колонії до слідчого ізолятора.
Ленінський районний суд м. Харкова 23 лютого 2018 року по справі № 642/4136/16-к постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_1, за ч.1 ст.309 КК України.
В судове засідання призначене на 23 лютого 2018 року підозрюваний ОСОБА_1 не з'явився, слідчим доставлений не був.
Таким чином, слідчий суддя оглянувши матеріали клопотання прийшов до висновку, що в задоволенні клопотання необхідно відмовити, у зв'язку з тим, що станом на 23.02.2018 року ухвала суду від 20.02.2018 року відповідно до якої слідчому був наданий дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_1 не виконано, та підозрюваного ОСОБА_1 в судове засідання для розгляду клопотання про застосування до останнього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не доставлено, крім того, з того ж повідомлення вбачається, що органам досудового розслідування місцеперебування підозрюваного ОСОБА_1 по даний час невідоме, відсутні докази виконання старшим слідчим вимог ч.2 ст.184 КПК України, а також строк розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, передбаченого ст.186 КПК України, сплинув.
Слід зазначити, що наведені вище приклади не є вичерпними.
Аналіз підстав для відмови у застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (домашнього арешту) свідчить, що найбільш поширеними причинами відмови є - недоведеність наявності достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор. Також досить поширеними підставами для відмови у застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (домашнього арешту) були - недоведеність наявності обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення.
Ще однією підставою для відмови, було недоставляння (в т.ч. неявка та відсутність доказів про належне сповіщення) підозрюваного до зали суду для розгляду клопотання.
Відповідно до інформації, наданої місцевими судами м.Харкова та Харківської області, протягом звітного періоду в провадженні більшості судів справ про обрання запобіжних заходів щодо: осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів медичного характеру; осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження; осіб, щодо яких вирішується питання про екстрадицію – не перебувало.
Провадження, в яких розглядались питання про обрання запобіжних заходів у вигляді взяття під варту та домашнього арешту стосовно неповнолітніх, протягом 2018 року - І півріччя 2019 року мали місце, але не у всіх судах та в незначній кількості.
Проте, в окремих судах все ж таки були випадки обрання запобіжних заходів щодо окремих категорій осіб.
Так, ухвалою Валківського районного суду Харківської області від 12 лютого 2018 року по справі № 615/1665/17 було змінено обраний стосовно підозрюваного ОСОБА_1, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на поміщення до психіатричного закладу із звичайним наглядом, а саме до КЗОЗ «Обласна психіатрична лікарня №1».
Кримінальне правопорушення у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_1 передбачено ч.4 ст.296 КК України і відповідно до ст.12 КК України, - є тяжким злочином.
Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи №135 від 07.02.2018 року, ОСОБА_1 на теперішній час страждає на хронічне психічне захворювання у формі шизофренії параноїчної форми, безперервного типу перебігу. Відповідно до свого психічного стану не може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У період часу, якому відповідає правопорушення, ОСОБА_1 перебував у стані вищевказаного хронічного психічного захворювання. Не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. На теперішній час ОСОБА_1 відповідно до свого психічного стану потребує застосування примусових заходів медичного характеру госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом.
Таким чином, існують дані про те, що ОСОБА_1 страждає на хронічне психічне захворювання яке потребує госпіталізації, з метою виключення його небезпечної поведінки.
Фрунзенський районний суд м. Харкова своєю ухвалою від 18.12.2018 року по справі № 645/5464/18 змінив ОСОБА_1 запобіжний захід - домашній арешт на запобіжний захід - передання на піклування близьким родичам, з обов'язковим лікарським наглядом до 60 днів.
Як встановив суд, згідно висновку судово-психіатричного експерта КЗОЗ «Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня №3» ОСОБА_1, в період інкримінованого йому діяння (ч.2 ст.15, ч.2 ст.307, ч.2 ст.307 КК України), страждав та страждає хронічним душевним захворюванням у формі шизофренії параноїдальної, та не міг віддавати своїм діям та керувати ними. Крім того ОСОБА_1 в даний час також не може віддавати своїм діям звіт та керувати ними та потребує застосування примусових заходів медичного характеру - надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Враховуючи існування ризиків, передбачених п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, з метою їх запобігання, оцінюючи сукупність обставин, а саме: вагомість обґрунтованої підозри ОСОБА_1 кримінального правопорушення, що віднесене до особливо тяжких злочинів; тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого підозрюється, враховуючи вище вказаний висновок судово-психіатричного експерта, та положення ст. 508 КПК України, з вказаних вище підстав слідчий суддя приходить до висновків про можливість задоволення клопотання сторони обвинувачення та зміни запобіжного заходу з домашнього арешту відносно ОСОБА_1, та застосування до ОСОБА_1, запобіжного заходу у вигляді передання на піклування близьким родичам, а саме батьку, з обов'язковим лікарським наглядом.
Також було змінено запобіжний захід з тримання під вартою у Харківській установі виконання покарань (№ 27) відносно ОСОБА_1, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, на застосування запобіжного заходу у вигляді поміщення особи до психіатричного закладу з суворим наглядом до Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом», в умовах, що виключають її небезпечну поведінку, строком на 1 (один) місяць 20 (двадцять) днів, Київським районним судом м. Харкова (ухвала від 01.08.2018 р., справі № 640/12245/18).
Згідно висновку судово-психіатричного експерта, ОСОБА_1 на теперішній час страждає на хронічне захворювання у формі шизофренії параноїчної. Відповідно до свого психіатричного стану не може усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_1 у період часу, якому відповідає правопорушення, перебувала у стані вищевказаного хронічного психічного захворювання. Не могла усвідомлювати свої дії та керувати ними. На теперішній час ОСОБА_1 відповідно до свого психічного стану потребує застосування примусових заходів медичного характеру - госпіталізації до психіатричного закладу з суворим наглядом.
Враховуючи існування ризиків, передбачених п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, з метою їх запобігання, оцінюючи сукупність обставин, а саме: вагомість наявних доказів про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, що віднесене до особливо тяжких злочинів; тяжкість покарання, що загрожує їй в разі визнання винуватою у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого підозрюється, враховуючи висновок, згідно якого ОСОБА_1 потребує госпіталізації до психіатричного закладу з суворим наглядом, слідчий суддя приходить до висновків про застосування до ОСОБА_1, запобіжного заходу у вигляді поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку, строком на 1 місяць 20 днів, в межах строку досудового розслідування.
В Жовтневому районному суді м. Харкова протягом звітного періоду був випадок перевірки наявності підстав для подальшого тримання під вартою (продовження застосування екстрадиційного арешту) у відношенні ОСОБА_1, який розшукується компетентними органами Російської Федерації для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст.209, п.п. «а», «б», «в» ч.4 ст.162 КК РФ.
Як встановив суд у своїй ухвалі від 07.11.2018 року по справі №639/5827/18, згідно з постановою Залізничного районного суду м. Хабаровська від 29.04.2009 року ОСОБА_1 обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У зв'язку з ухиленням ОСОБА_1 від органів слідства 23.11.2010 його оголошено у міжнародний розшук каналами МОКП Інтерпол.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 20.07.2018 до ОСОБА_1 застосовано тимчасовий арешт, строком на 40 діб, до надходження запиту російської сторони про його видачу.
Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 23.08.2018 року до ОСОБА_1 застосовано екстрадиційний арешт строком до 12 місяців, до вирішення питання про його видачу компетентним органам Російської Федерації.
На даний час ОСОБА_1 утримується в ДУ «Харківський слідчий ізолятор».
Інкриміновані ОСОБА_1 правопорушення за законодавством України є екстрадиційними і відповідають ст. 187, ст. 257 КК України, оскільки передбачають покарання - позбавлення волі на строк не менше 1 року.
В судовому засіданні, за клопотанням захисника був допитаний ряд свідків, з метою встановлення наявності міцних соціальних зв'язків ОСОБА_1 у м. Харкові. Проте, наявність міцних соціальних зв’язків не було встановлено.
Відтак, суд встановив наявність підстав для подальшого тримання ОСОБА_1 під вартою та продовження застосування до нього запобіжного заходу - тримання під вартою (екстрадиційний арешт) до вирішення питання про його фактичну передачу правоохоронним органам Російської Федерації.
Щодо судової практики розгляду клопотань про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та домашнього арешту стосовно неповнолітніх – то як приклад можна навести справу № 629/2597/19, яка перебувала на розгляді у Лозівському міськрайонному суді Харківської області.
Ухвалою суду від 10 червня 2019 року було змінено неповнолітній обвинуваченій ОСОБА_1, запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, за місцем її проживання. Заборонено обвинуваченій ОСОБА_1 цілодобово залишати вищевказане житло без дозволу суду.
Суддею було розглянуто матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_1, обвинуваченої за ч.2 ст.187 КК України, у складі не тільки прокурора, обвинуваченої, захисника, але і за участю представника служби у справах дітей.
Вислухавши думку прокурора, обвинувачену ОСОБА_1 та її захисника Остапенко С.Ю., які просила змінити запобіжний захід з тримання під вартою на інший більш м`який - цілодобовий домашній арешт, враховуючи відсутність письмового клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу обвинуваченій з викладенням існуючих ризиків, передбачених ст.177 КПК України, враховуючи встановлений існуючий ризик, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України: можливість вчинення інших кримінальних правопорушень та оцінюючи сукупність обставин, а саме: тяжкість покарання, що загрожує їй у разі визнання винною у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких обвинувачується, відсутність самостійного забезпечення, вік обвинуваченої, яка є неповнолітньою, її проживання в багатодітній сім`ї в будинку сімейного типу, канікулярний період в учбовому закладі в якому остання навчається, суд прийшов до висновку про зміну обвинуваченій ОСОБА_1 запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Первомайський міськрайонний суд Харківської області також розглядав клопотання про обрання запобіжних заходів стосовно неповнолітніх із суворим дотриманням вимог КПК України.
Так, ухвалою від 18.01.2018 року по справі № 632/1686/17 задоволено клопотання слідчого СВ Первомайського ВП ГУНП в Харківській області про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо ОСОБА_1, підозрюваного за ч.3 ст.185 КК України.
Застосовуючи такий запобіжний захід як домашній арешт суд врахував, що у розпорядженні слідчого по даному провадженню є достатні дані, що свідчать про вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України та докази, що його вчинив підозрюваний ОСОБА_1, також враховує репутацію підозрюваного, а саме те, що він підозрюється у вчиненні ряду злочинів за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 6 років, може незаконно впливати на потерпілих, свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення та перешкоджати кримінальному провадженню, переховуючись від органів досудового розслідування та суду, тому суд приходить до висновку, що в судовому засіданні доведена наявність ризиків, зазначених у статті 177 КПК, і обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту сприятиме запобіганню вчиненню ним інших кримінальних правопорушень та попередить можливі спроби переховуватися від суду.
Матеріали кримінального провадження розглядались суддею за участю не тільки прокурора, слідчого, обвинуваченого, захисника, але і за участю законного представника неповнолітнього ОСОБА_1.
26 червня 2018 року Московський районний суд м. Харкова постановив ухвалу по справі №643/8470/18, якою частково задовольнив клопотання слідчого СВ Московського ВП ГУНП в Харківській області про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту до неповнолітнього ОСОБА_1, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України.
Розглянувши клопотання, заслухавши думку сторін кримінального провадження, слідчий суддя дійшов наступного: підозра ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України є обґрунтованою.
Як особистість ОСОБА_1 характеризується наступним чином: є неповнолітнім, отримав неповну середню освіту, має намір отримати середню спеціальну освіту за напрямком автомеханіки, проживає за місцем реєстрації з матір’ю, яка є матір’ю одиночкою, раніше не судимий, до адміністративної відповідальності не притягався.
З твердженням прокурора щодо необхідності застосування домашнього арешту саме цілодобово суд не погодився, так як особистість підозрюваного, який раніше не судимий і до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувався, дані, які б негативно характеризували останнього відсутні, дозволяє дійти висновку про можливість застосування домашнього арешту у певний час доби.
Відповідно до інформації, наданої місцевими судами м. Харкова та Харківської області, протягом 2018 року - І півріччя 2019 року, клопотань про застосування запобіжних заходів у вигляді взяття під варту та домашнього арешту до осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження – в судах не розглядалось.
Статтею 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право кожного на розгляд справи упродовж розумного строку.
У статті 28 КПК України зазначено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.
Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є:
1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо;
2) поведінка учасників кримінального провадження;
3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.
Кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.
Кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите.
Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, інші особи, права чи інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені КПК України.
Відповідно до інформації, отриманої від місцевих судів м.Харкова та Харківської області, протягом 2018 року - І півріччя 2019 року, розгляд клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою проводилось без порушення строків, визначених ч.1 ст.186 КПК України.
Протягом звітного періоду мав місце лише 1 випадок порушення строків розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Виключення склала справа №644/1555/18, яка перебувала в провадженні Орджонікідзевського районного суду м. Харкова.
Клопотання слідчого надійшло в провадження суду 05.03.2019р. Розгляд клопотання проводився 06.03.2019, суд видалився до нарадчої кімнати. У слідчого судді в ході наради виникла необхідність відновлення судового розгляду для вивчення додаткових доказів наданих прокурором, ухвалою від 11.03.2019 було поновлено судове засідання.
Під час розгляду клопотання сторона обвинувачення змінила клопотання в частині цілодобового арешту на період з 19 години по 7 годину з підстав навчання ОСОБА_1 у Харківському державному автомобільно-дорожньому коледжі.
Ухвалою суду від 13.03.2019 клопотання слідчого СВ Індустріального відділу поліції ГУНП України в Харківській області про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту було задоволено.
Також, відповідно до інформації наданої місцевими судами м. Харкова та Харківської області, протягом звітного періоду не було виявлено фактів зловживання сторонами своїми правами з метою затягування часу розгляду клопотання.
Апеляційний суд Харківської області та Харківський апеляційний суд протягом 2018 року – І півріччя 2019 року перевіряли рішення судів першої інстанції, зокрема, в яких вирішувались питання пов’язані з застосуванням запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою та домашнього арешту.
При цьому, як вбачається із статистичних показників, наведених у другому розділі даного узагальнення, найбільше в апеляційному порядку оскаржувались ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Слід зазначити, що колегії суддів апеляційної інстанції, перевіряючи рішення місцевих судів, застосовують як норми КПК України так і міжнародну практику – рішення Європейського суду з прав людини.
Наприклад, ухвалою Харківського апеляційного суду від 26 листопада 2018 року по справі № 646/8037/18 було залишено без змін ухвалу слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 10 листопада 2018 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Було встановлено, що надані суду матеріали на переконання судової колегії свідчать про небезпідставний висновок слідчого судді щодо наявності обґрунтованої підозри ОСОБА_1, яка підтверджується змістом протоколу допиту свідка, який чув розмову підозрюваних у громадському транспорті під час обговорення ними вчиненого розбійного нападу, та зафіксував це на мобільний телефон, а відеозапис в подальшому надав співробітникам поліції, змістом протоколу пред’явлення особи для впізнання, відповідно до якого свідок впізнав ОСОБА_1 як особу, яку бачив в автобусі та яку зняв на відео.
Відповідно до протоколу допиту ОСОБА_1 вину визнає частково. Обґрунтованим вважає апеляційний суд і посилання сторони обвинувачення на ризики, передбачені п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки даних про міцність соціальних зв’язків підозрюваного матеріали клопотання не містять. Доводи захисника щодо наявності у ОСОБА_1 сестри не спростовують наявності вказаних вище ризиків, оскільки ця обставина не гарантує належної поведінки підозрюваного.
Крім того, останній відповідно до даних з протоколу допиту не працює, інформації про наявність у нього законних джерел заробітку суду не надано. Таким чином, застосований запобіжний захід в даному конкретному випадку відповідає обставинам кримінального правопорушення та особі підозрюваного, тому підстав для застосування більш м’якого запобіжного заходу колегія суддів не вбачає, враховуючи також, що до вчинення кримінального правопорушення причетна інша особа та злочин було вчинено із погрозою застосування насильства.
При цьому, приймаючи таке рішення, колегія суддів апеляційної інстанції послалася і на рішення ЄСПЛ: «Нечипорук, Йонкало проти України» №42310/04 від 21 квітня 2011 року, «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» №№12244/86,12245/86, 12383/86 від 30 серпня 1990 року, «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 28 жовтня 1994 року та ін.
Апеляційним судом Харківської області по справі № 623/1981/17 також було залишено без змін ухвалу слідчого судді Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 27.04.2018 року про обрання, в межах строків досудового розслідування, міри запобіжного заходу у виді домашнього арешту, цілодобово, із визначенням та покладенням додаткових зобов’язань, щодо ОСОБА_1, підозрюваного за ч.3 ст.185 КК України (ухвала від 10 травня 2018 року).
Колегія суддів приходить до висновку, що слідчим не були доведені обставини, передбачені п.п. 2, 3 ч.1 ст.194 КПК України. Не зміг їх довести і прокурор у своїй апеляційній скарзі.
Прокурором не конкретизовано, чому саме застосування більш м’якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою до підозрюваного є недостатнім для запобігання вказаним у клопотанні ризикам, враховуючи той факт, кримінальним правопорушенням завдано досить незначної майнової шкоди, а саме на суму 270 грн.
Колегія суддів погодилась з висновком слідчого судді та вважає безпідставним посилання прокурора як на підставу обрання вказаного ним запобіжного заходу виїзд ОСОБА_1 за межі України, оскільки на час його виїзду до Російської Федерації відомості про застосування щодо нього запобіжних заходів були відсутні.
Той факт, що ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення було враховано слідчим суддею при обранні запобіжного заходу у виді саме цілодобового домашнього арешту.
Протягом звітного періоду були також і випадки скасування ухвал судів першої інстанції про застосування запобіжних заходів у вигляді взяття під варту та домашнього арешту, із подальшим постановлення нової ухвали колегією суддів апеляційної інстанції.
Так, ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 06 серпня 2018 року по справі № 643/10227/18 було скасовано ухвалу про застосування відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в певний період доби, в частині покладення додаткових обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України і покладено на підозрюваного ОСОБА_1 окрім обов'язку, передбаченого п.п.1, 2 ч.5 ст.194 КПК України, обов'язки, передбачені п.п. 3, 4, 8 ч.5 ст.194 КПК України.
Суд апеляційної інстанції встановив, що задовольняючи частково клопотання слідчого про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обираючи ОСОБА_1 запобіжний захід - домашній арешт, слідчий суддя дійшов вірного висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України. До того ж, судова колегія вважає, що з огляду на фактичні обставини інкримінованого правопорушення, тяжкість покарання, яке загрожує у випадку визнання підозрюваного винним існують ризики передбачені п.п.1,3 ч.1 ст.177 КПК України. Разом з тим, апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді, що слідчий в клопотанні та разом з прокурором в судовому засіданні не довели, що саме такий запобіжний захід підлягає застосуванню до підозрюваного.
Слідчим суддею вивчалась особа підозрюваного та враховано, що останній хоча підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, але раніше не судимий, має постійне місце проживання, неофіційно працює, надає допомогу хворій матері, яка є інвалідом І групи та потребує сторонньої допомоги.
З огляду на зазначене, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя обґрунтовано застосував до підозрюваного запобіжний захід у виді домашнього арешту в певний період доби.
Разом з тим, оскільки встановлено доведеним існування ризиків, передбачених п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, колегія суддів вбачає необхідність покладення на підозрюваного додаткових обов'язків, що випливає із наведеного обґрунтування клопотання та апеляційної скарги, а саме, передбачені п.п.3, 4, 8 ч.5 ст.194 КПК України.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 7 березня 2019 року по справі № 643/16443/18 було скасовано ухвалу слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2019 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
Встановлено, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні злочину, максимальне покарання за яке передбачено у вигляді 3 років позбавлення волі, в період іспитового строку, встановленого вироком Московського районного суду м. Харкова. Разом з цим, з огляду на матеріали клопотання, колегія суддів приходить до висновку, що стороною обвинувачення не доведено, що підозрюваний переховувався від органу досудового розслідування, перешкоджав кримінальному провадженню або йому повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину.
Повідомлення слідчого направлялися не за тією адресою, де проживав підозрюваний, оскільки як вбачається з матеріалів клопотання ОСОБА_1 з 23.06.2018 року працює електромонтером в Чорнухинській філії ПАТ «Полтаваобленерго», а повістки направлялися до м. Павлоград. До того ж ОСОБА_1 викликався до слідчого після закінчення строку дії запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання, визначеного ухвалою Апеляційного суду Харківської області, та з метою надання доступу до матеріалів кримінального провадження. З огляду на вказане, відсутність в матеріалах провадження доказів, що ОСОБА_1 у визначеному ст.ст. 135, 136 КПК України порядку був викликаний до слідчого, та доказів його переховування від органу досудового розслідування, колегія суддів не вбачає підстав в даному конкретному випадку для застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою, тому ухвала слідчого судді підлягає скасуванню.
Разом з тим, небезпідставними є доводи клопотання слідчого щодо обґрунтованості підозри ОСОБА_1, яка підтверджується показами самого підозрюваного, потерпілого та свідків, та щодо наявності ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, можливість настання яких обумовлена тим, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні злочину в період іспитового строку, проживає в іншій області.
Враховуючи, що підозрюваний одружений, має малолітню дитину, постійне місце роботи та проживання, тривалий строк досудового розслідування, з огляду на обставини кримінального правопорушення, колегія суддів прийшла до висновку про можливість застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту з 22 до 6 години наступного дня та покладення на останнього обов'язків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 4 ч. 5 ст. 194 КПК України, що буде достатньою гарантією для забезпечення належної поведінки підозрюваного.
Стосовно апеляційного оскарження рішень про взяття під варту в залі суду на виконання обвинувального вироку, можна навести наступні приклади.
Вироком Червонозаводського районного суду міста Харкова від 05 березня 2018 року ОСОБА_1, визнано винним і засуджено за ч.1 ст.321 КК України до покарання в виді арешту на 3 місяці. На підставі ст.71,72 КК України до призначеного судом покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова та остаточно призначено покарання у виді 4 років 1 дня позбавлення волі. Обрано запобіжний захід - тримання під вартою до набрання вироком законної сили, взявши під варту в залі суду (справа № 646/3388/13-к).
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21 червня 2018 року вирок Червонозаводського районного суду було залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Колегія суддів, дослідивши встановила, що суд першої інстанції врахував обставини вчинення злочину, дані про особу обвинуваченого, те, що він вчинив вказаний злочин в період випробування.
Суд першої інстанції виконав вимоги ч.ч.1, 2 ст. 65 КК України і призначив обвинуваченому покарання з урахуванням характеру, ступеню тяжкості злочину, даних про особу, необхідне і достатнє для виправлення обвинуваченого, запобігання новим злочинам,у зв'язку з чим колегія суддів залишає без задоволення апеляційну скаргу прокурора.
Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду від 1 листопада 2018 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 було залишено без задоволення, а вирок Дзержинського районного суду м. Харкова - без змін.
Цим вироком ОСОБА_1, неодноразово раніше судимого, визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.309 КК України та призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі. Обрано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, взято під варту в залі суду.
В апеляційній скарзі обвинувачений просив вирок суду змінити пом'якшивши йому покарання і застосувати до нього вимоги ст. 69 КК України. Посилаючись на те, що він є інвалідом, має малолітню дитину, щиро розкаявся у скоєному злочині.
Колегія суддів, перевіряючи вирок першої інстанції, прийшла до висновку, що призначаючи покарання ОСОБА_1 суд першої інстанції вимог ст. 65 КК України дотримався, врахувавши характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України - є злочином середньої тяжкості, відомості про особу винного, наявність обставини, яка пом'якшує та відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Також судом взято до уваги доповідь сектору Шевченківського районного сектору Харківського міського відділу з питань пробації Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, згідно якого ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється як високий. Ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб оцінюється як середній.
Обставини, які обвинувачений ОСОБА_1 вважає такими, що пом'якшують покарання, колегія суддів у якості таких не прийняла, а відтак відмовила у застосуванні до нього ст. 69 КК України.
Слід зазначити, що судді апеляційної інстанції під час перевірки вироків суду першої інстанції, заслуховують думку обвинуваченого, прокурора та інших учасників процесу, досліджують матеріали провадження, вивчають відомості про особу винного та враховують всі обставини справи.
від 25 червня 2019 року, висновки та пропозиції.
Конституційним Судом України 13.06.2019 року прийнято рішення у справі № 3- 208/2018(2402/18) за конституційною скаргою Глущенка Віктора Миколайовича щодо відповідності Конституції України (конститутдійності) положень частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Таким чином, з 13.06.2019 року ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають окремому оскарженню в апеляційному порядку.
Крім того, Конституційним Судом України 25.06.2019 року прийнято рішення у справі № 3-68/2018 за конституційними скаргами Ковтун Марини Анатоліївни, Савченко Надії Вікторівни, Костоглодова Ігоря Дмитровича, Чорнобука Валерія Івановича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини п’ятої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини п’ятої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, яким передбачено, що запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються, у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261 Кримінального кодексу України.
Під час проведення узагальнення, відповідно до інформації отриманої від місцевих судів м. Харкова та Харківської області, не виявлено надходження на розгляд суду клопотань про зміну запобіжних заходів відносно осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261 КК України.
Випадки реалізації рішення КСУ від 13 червня 2019 року, за період з 13 червня по 1 липня (кінець звітного періоду проведення даного узагальнення), були поодинокі, відповідно до інформації, що надійшла від судів першої інстанції м. Харкова та Харківської області.
Під час ухвалення рішення, судами роз’яснювалось право оскарження ухвали до Харківського апеляційного суду через місцевий суд протягом 7 днів з дня її проголошення, а обвинуваченим у цей же строк з дня отримання копії ухвали (наприклад, справи № 630/239/19; №616/933/18).
Стосовно проблемних питань у зв’язку з прийняттям Конституційним судом України рішення у справі №3-208/2018(2402/18), слід зазначити, що до проблем можна віднести відсутність законодавчо визначеного порядку дій суду першої інстанції у випадку надходження апеляційних скарг на ухвалу про продовження строку тримання під вартою.
Також, виникає питання щодо того, чи зобов’язані судді апеляційної інстанції заявляти самовідвід під час перегляду кримінального провадження по суті, у випадку, якщо раніше цей суддя перевіряв ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення.
Дискусійним є і питання необхідності виклику в судове засідання інших, окрім як прокурор, підозрюваний та захисник, учасників процесу.
Крім цього виникають труднощі пов’язані з етапуванням підозрюваних до суду апеляційної інстанції. Досить часто підозрювані особи тримаються під вартою поза межами міста Харкова, у місцевостях неподалік від суду першої інстанції. Місцевий суд розглядає кримінальне провадження по суті і в цей же час суд апеляційної інстанції перевіряє ухвалу про продовження строків тримання під вартою. Розгляд справи за відсутністю підозрюваного є неможливим в судах обох інстанцій. А етапування із місцевостей поза межами міста Харкова періодично займає значний час.
Відсутність матеріалів кримінального провадження також викликає труднощі в суді апеляційної інстанції. Матеріали справи не направляються разом із оскаржуваною ухвалою про продовження строків тримання під вартою, а залишаються в суді першої інстанції, в якому в той же час розглядається провадження по суті. До суду апеляційної інстанції направляються лише виділені матеріали провадження, що ускладнює повноту та всебічність з’ясування обставин в апеляційному порядку.
Також, Комінтернівський районний суд м. Харкова зазначає про наявність проблемного питання не пов’язаного з прийнятими Конституційним Судом України рішеннями.
А саме – проблемним при розгляді клопотання про застосування запобіжних заходів є питання оголошення слідчим суддею документів, долучених до такого клопотання слідчим. Зокрема, досудове слідство ще не закінчено. Матеріали кримінального провадження учасникам не відкривались, однак слідчий суддя повинен при розгляді клопотання про застосування запобіжних заходів дослідити такі документи та оголосити їх.
Результати узагальнення судової практики свідчать, що судді місцевих судів м. Харкова та Харківської області, а також судді апеляційної інстанції при розгляді клопотань слідчих, прокурорів про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, продовження строку тримання під вартою, домашнього арешту дотримуються вимог ст. 29 Конституції України, ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини, вимог кримінально-процесуального закону, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При цьому, слідчими суддями враховуються як загальні вимоги, які стосуються таких заходів, так і спеціальні вимоги щодо окремих їх різновидів, закріплені у КПК. Також розглядаючи клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, судді звертають увагу, що клопотання мають не лише за формою і складовими відповідати вимогам закону, але й бути належним чином обґрунтованими.
Такі міри запобіжного заходу як тримання під вартою та домашній арешт досить ефективно та належним чином забезпечують провадження у кримінальних справах, досить дієво сприяють належній процесуальній поведінці особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.
Ухвалюючи рішення судді завжди приймають до уваги, що судова процедура вважається справедливою тільки тоді, коли вона спрямована на забезпечення верховенства права, законності, рівності учасників процесу перед законом і судом, змагальності, гласності та відкритості.
Узагальнення підготовлено Судовою колегію судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду за участю відділу статистики та узагальнення судової практики.
Виконавці:
Секретар судової палати з розгляду
кримінальних справ
Савенко М.Є.
Від відділу статистики та
узагальнення судової практики Луніна О.В.
_03_03.png)
