Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ за позовом про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою за період 2018 – І півріччя 2020 року.
Дане узагальнення підготовлено відповідно до плану роботи судової палати з розгляду цивільних справ Харківського апеляційного суду на ІІ півріччя 2020 року.
При підготовці узагальнення використані узагальнень, надані місцевими судами м. Харкова та Харківської області, а також дані Харківського апеляційного суду по судовій практиці щодо розгляду вказаної категорії справ за 2018 - І півріччя 2020 року.
Нормативне врегулювання справ зазначеної категорії.
При розгляді даної категорії спорів слід керуватись нормами:
1) Цивільний кодекс України (далі - ЦК), зокрема, глави 3, 67, 82 ЦК України;
2) Закон України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 року N 3353-ХІІ;
3) Закон України «Про страхування» від 07.03.1996 року N 85/96-ВР;
4) Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року N 1961-IV;
5) Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18.01.2001 року N 2245-ІІІ;
6) Правила дорожнього руху України, затверджені постановою КМУ від 10.10.2001 року N 1306;
7) Правила добровільного страхування транспортних засобів (КАСКО), затверджені Укрстрахнаглядом 25.03.1997 року N 19-1;
8) Постанова КМУ «Про затвердження максимальних розмірів страхових платежів за договорами міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 06.01.2005 року N5;
7) Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 17.11.2011 року N 698 «Про затвердження максимальних розмірів страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо - транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Державтоінспекції МВС України» та іншими нормативно-правовими актами.
8) Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року N 6;
9) Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року N 4;
10) Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01.03.2013 року N4.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.
Згідно ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника. Підприємницькі товариства, кооперативи відшкодовують шкоду, завдану їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу.
Відповідно до ч. 2-5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Згідно ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Спеціальними нормами права, що регулюють відносини по відшкодуванню шкоди застрахованої особи є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року N 1961-IV та Закон України «Про страхування» від 07.03.1996 року N 85/96-ВР.
Судова практика Верховного Суду
1.1. Стягнення відшкодування зі страховика та застрахованої особи не може бути солідарним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду (далі - ВС) від 20.06.2018 року по справі № 308/3162/15-ц зроблено правовий висновок, що відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Таким чином, ПрАТ «СК «Провідна», уклавши з Особою 1 договір страхування його цивільно-правової відповідальності, взяло на себе обов'язок у межах страхової суми відповідати за шкоду, завдану страхувальником третій особі. Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. Законодавство України, чинне як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи Великою Палатою ВС, не передбачає солідарного обов'язку страховика та страхувальника щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП майну потерпілого.
Відтак, помилковим був висновок судів першої й апеляційної інстанцій про стягнення солідарно з відповідачів страхового відшкодування, трьох процентів річних від простроченої суми, а також інфляційних втрат. За результатом касаційного розгляду судове рішення про солідарне стягнення скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково та стягнуто шкоду тільки з страхової компанії.
1.2. Виплата страхового відшкодування страховиком потерпілій особі не залежить від письмового звернення такої особи до страховика.
У постанові Великої Палати ВС від 11.12.2019 року по справі № 465/4287/15 зроблено правовий висновок, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та відмовив у позові про стягнення страхового відшкодування з тих підстав, що Особа 1 не звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, оскільки жодним законодавчим актом не передбачено обов`язку потерпілого звернутися попередньо до страховика, а не звернення до страховика не позбавляє права позивача звернутися до суду для стягнення страхового відшкодування. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19), від висновків якої вважала за необхідне відступити колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, зазначено, що у системному зв`язку зі ст. 36 вимоги п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону № 1961-IV щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Велика Палата ВС зробила висновок, що попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному ст. 35 Закону № 1961-IV, загалом не є обов`язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування.
Велика Палата ВС при цьому послалася на постанову Касаційного цивільного суду у складі ВС від 21.08.2018 року у справі № 227/3573/16-ц, у якій зроблено висновок про необхідність стягнення страхового відшкодування незважаючи на те, що позивач не звертався до страховика із заявою про відшкодування шкоди і за таким відшкодуванням звернувся безпосередньо до суду в межах річного строку.
1.3. На відносини по відшкодуванню сплаченого страховиком страхового відшкодування застосовується загальний строк позовної давності не залежно від зміни сторони у зобов’язанні.
У постанові Великої Палати ВС від 04.07.2018 року по справі № 910/2603/17 зазначено, що в цілому, як за змістом ст. 1191 так і за змістом ст. 993 ЦК України і ст. 27 Закону України «Про страхування» йдеться про виконання обов'язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов'язанні. Так, суброгація регулюється ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України, а регрес – ст. 1191 ЦК України.
При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов'язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.
При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов'язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов'язання та виникнення нового (регресного) зобов'язання.
У деліктному зобов'язанні право вимоги до винної особи у особи, що відшкодувала шкоду потерпілому, виникає в порядку ст. 1191 ЦК України. У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.
Виходячи з наведеного, помилковим є застосування до суброгації у страхових відносинах положень ч. 6 ст. 261 ЦК України, згідно якої за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
Адже, наведена вище норма розрахована на відносини, коли одне зобов'язання (основне) припиняється виконанням обов'язку боржника третьою особою, і у такої особи виникає право регресу вже за новим регресним зобов'язанням. Відповідно за новим регресним зобов'язанням позовна давність починає спивати заново. Обґрунтованими є висновки суду апеляційної інстанції, згідно яких до спірних відносин під час обчислення позовної давності мають застосовуватись положення статті 262 ЦК України. Згідно цієї норми заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. При суброгації деліктне зобов'язання не припиняється, змінюється лише одна із сторін такого зобов'язання - кредитор.
2.1. Відшкодування моральної шкоди спричиненої загибеллю особи у ДТП покладається на роботодавця-власника транспортного засобу.
Постановою ВС від 15.04.2020 року по справі № 610/1100/17 залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог Особи 1 та стягнення з ТОВ «Віртус-С моральної шкоди в розмірі 100000 грн., стягнення з ПАТ «СК «Універсальна» моральної шкоди в розмірі 17400 грн.
Постанова мотивована тим, що відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Встановивши, що доказів, які б безперечно свідчили про відсутність трудових відносин між ТОВ «Віртус-С» та Особою 2 суду надано не було, а вироком встановлено, що Особа 2 працює водієм ТОВ «Віртус-С», суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про те, що обов'язок з відшкодування шкоди завданої позивачу необхідно покласти на ТОВ «Віртус-С».
2.2. Моральна шкода спричинена ушкодженням здоров’я з винуватця ДТП стягується із відрахуванням розміру моральної шкоди, яку зобов’язаний виплатити страховик.
Постановою ВС від 26.09.2018 року по справі № 641/5333/16-ц змінено рішення судів попередніх інстанцій зменшивши розмір стягнутої з ТОВ «Східна дистрибуційна мережа» на користь Особи 1 моральної шкоди до 22000 грн. (замість 27000 грн.).
Постанова мотивована тим, що статтею 26-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час ДТП, моральна шкода у розмірі 5 % страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю. Звертаючись до суду з цим позовом Особа 1 просила відшкодувати заподіяну їй внаслідок ДТП моральну шкоду саме у зв'язку з ушкодженням здоров'я. На час ДТП цивільно-правова відповідальність ТОВ «Східна дистрибуційна мережа» була застрахована в ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» згідно з Полісом № АС/8148026, за яким страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю становить 100 тис. грн 5 % від цієї суми складає 5000 грн. Отже, в межах цієї суми відповідальність з відшкодування завданої Особі 1 моральної шкоди повинна нести страхова компанія.
У зв'язку з викладеним оскаржувані судові рішення в частині відшкодування моральної шкоди були змінені на підставі ст. 412 ЦПК України, а розмір стягнутої з ТОВ «Східна дистрибуційна мережа» на користь Вожжової Ю. Ю. моральної шкоди - зменшенню до 22 тис. грн (27 тис. грн - 5 тис. грн).
2.3. Визнання автомобілю фізично знищеним.
Постановою ВС від 19.09.2018 року по справі № 643/4161/15-ц скасовано рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог Особи 1 та стягнення з Особи 2 залишку не виплаченого МТСБУ розміру страхового відшкодування і ухвалено нове рішення про відмову у позові.
Постанова мотивована тим, що під час ухвалення оскаржуваних судових рішень суди не врахували положень ст. 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та звіту автотоварознавчого дослідження, згідно з яким розмір відшкодування майнової шкоди, завданої власнику транспортного засобу становить 68 148 грн 53 коп. та дорівнює його ринковій вартості, а вартість відновлювального ремонту - 92 137 грн 49 коп.
Таким чином, виходячи з положень пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» автомобіль «Сітроен» є технічно знищеним, оскільки вартість відновлювального ремонту цього транспортного засобу перевищує його ринкову вартість, про що зазначено у вищевказаному звіті.
Враховуючи, що Особа 1 не визнав свій автомобіль фізично знищеним у результаті ДТП та залишив його собі, МТСБУ виплатило йому страхове відшкодування в узгодженому з потерпілим розмірі, визначеному на підставі вищенаведених положень статей 30, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тобто у повному обсязі відшкодувало заподіяну майнову шкоду в межах ліміту, встановленого пунктом 9.2 ст. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Тому відсутні правові підстави для застосування статті 1194 ЦК України та стягнення відшкодування шкоди з винної у ДТП особи – Особи 2, у зв'язку з чим в позові відмовлено.
З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову
2.4. Стягнення вартості відновлювального ремонту автомобілю можливе на користь особи, яка володіє автомобілем на відповідній підставі.
Постановою ВС від 14.03.2018 року по справі № 635/4944/14-ц скасовано рішення апеляційного суду Харківської області в частині відмови у позові про відшкодування майнової шкоди на користь Особи 1 та залишено без змін рішення суду першої інстанції яким позовні вимоги в цій частині задоволено.
Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов вірного висновку про те, що вартість ремонтно-відновлювальних робіт автомобіля підлягає стягненню на користь Особи 1, оскільки він керував цим транспортним засобом на передбачених законом підставах, а саме на підставі технічного паспорту. Отже, на позивача поширюються положення статей 386, 395, 396 ЦК України щодо захисту права власності, на що апеляційний суд уваги не звернув, коли вважав, що шкода відшкодовується тільки власнику транспортного засобу.
2.5. Подвійне стягнення майнової шкоди за одне й те саме порушення не можливе.
Постановою ВС від 12.06.2019 року по справі № 462/2540/17 скасовано рішення суду апеляційної інстанції про стягнення грошових коштів у розмірі 36353,42 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП та залишено без змін рішення суду першої інстанції про відмову у позові.
Постанова мотивована тим, що рішенням суду яке набрало чинності стягнуто з Особи 2 на користь Особи 1 майнову шкоду, завдану пошкодженням автомобіля позивачки, у розмірі 80 745,94 грн. Розмір цієї шкоди визначено на рівні ринкової вартості автомобіля, оскільки вартість відновлювального ремонту перевищувала його ринкову вартість. Не дивлячись на те, що на момент виплати відповідачем вказаної суми вартість знищеного транспортного засобу зросла через коливання курсу долара США і вже складала 117099 грн., ВС вважав, що питання цивільно-правової відповідальності Особи 2 остаточно вирішено рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 28.10.2014 року. Посилання позивачки на знецінення національної валюти - гривні не може бути підставою для повторного звернення до суду з позовом про відшкодування майнової шкоди, при цьому особа не позбавлена можливості звернутись до суду з вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України.
Судова практика місцевих судів м. Харкова та Харківської області
1.1. Відшкодування шкоди з винника ДТП не можливе за наявності укладеного ним договору страхування.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 01.07.2019 року по справі № 641/1371/19 відмовлено у задоволенні позовних вимог Особи 1 до Особи 2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої в наслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Рішення мотивоване тим, що відповідач дійсно винен у настінні дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), якою завдано матеріальну шкоду відповідачу, однак, його відповідальність було застраховано в АТ СК «Мега-гарант». Таким чином, завдання потерпілому шкоди внаслідок ДТП особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди у повному обсязі відповідає обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (у договірному зобов`язанні ним є страховик).
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Тобто покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати ВС від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц, в якій ВС відступив від правового висновку зазначеного у постанові Верховного Суду України від 23.12.2015 року у справі № 6-2587цс15, та зазначив, що відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (п. 36 Постанови), а тому покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (п. 37 Постанови).
В той же час, посилання позивача на правову позицію викладену в постанові ВС від 14.02.2018 року у справі № 754/1114/15-ц не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки згідно правової позиції Великої Палати ВС від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц, непред`явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.
Рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось.
1.2. Не всі види шкоди підлягають стягненню зі страховика. Розмір шкоди, який був зменшений через фізичний знос запчастин автомобілю стягується з винуватця ДТП або з власника транспортного засобу.
Рішенням Валківського районного суду від 10.10.2019 року по справі № 615/1039/19 задоволено позовні вимоги Особи 1 та стягнуто на його користь з ТОВ «Хімагромаркетинг» 11552 грн. відшкодування матеріальної шкоди.
Рішення мотивовано тим, що страховиком в добровільному порядку відшкодовано майнову шкоду у зв’язку з ДТП в розмірі 74611,17 грн. Однак позивачем фактично понесено втрати в розмірі 85164 грн., оскільки страхове відшкодування розраховувалось у відповідності до ст. 29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» оскільки ураховувався фізичний знос автомобіля. Посилання відповідача на те, що вказаний розмір повинен бути стягнутий з страховика, оскільки він в межах граничної суми страхового відшкодування не був взятий судом до уваги, оскільки страховик, відповідно до зазначеної вище статті, не повинен відшкодовувати знос автомобіля, а тому вказана шкода повинна відшкодовуватись власником транспортного засобу, за кермом якого був винуватець ДТП. Крім того, суд стягнув 1000 грн. розміру франшизи, однак відмовив у стягненні вартості товарознавчої експертизи, оскільки вона проводилась з ініціативи позивача, а представник страховика відповідно до ст. 22, 34 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» прибув для огляду автомобіля вчасно та оцінив пошкодження автомобіля.
Рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось.
1.3. У випадку неналежної та не повної виплати страховиком страхового відшкодування, потерпіла особа вправі стягнути залишок суми зі страховика, а не застрахованої особи, якщо ця сума не перевищує розмір суми страхового ліміту.
Рішенням Первомайського районного суду Харківської області від 21.10.2019 року по справі № 632/923/19 задоволено позовні вимоги Особи 1 до Особи 2 та стягнуто 22290 грн. майнової шкоди та 1000 грн. моральної шкоди.
Рішення мотивовано тим, що страховик виплатив не повну суму страхового відшкодування Особі 1 посилаючись на те, що загальний розмір майнової шкоди спричинений автомобілю Особи 1 складає 88970,52 грн, однак страховик виплатив тільки 66680 грн. Таким чином, суд вважав, що залишок суми на підставі ст. 1194 ЦК України підлягає стягненню з винної Особи 2.
Однак постановою Харківського апеляційного суду від 06.02.2020 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення матеріальної шкоди в розмірі 22290 грн скасовано та в цій частині відмовлено у позові. В частині моральної шкоди рішення залишено без змін.
Постанова мотивована тим, що ст. 1194 ЦК України передбачає обов’язок особи відшкодувати перевищення розміру спричиненої ним шкоди над розміром страхового відшкодування лише у разі належного та повного виконання страховою компанією своїх обов’язків. Оскільки збитки завдані позивачу в межах страхового ліміту, а страховик виплатив збитки не в повному обсязі, то належним відповідачем у справі повинен бути страховик, а не застрахована особа. В частині ж відшкодування моральної шкоди суд зазначив, що дійсно відповідачем завдана моральна шкода, яка підлягає стягненню саме з нього.
Постанова в касаційному порядку не оскаржувалась.
1.4. У випадку укладання страховиком договору страхування після позбавлення його права укладати договори МТСБУ, зобов’язаною особою є власник транспортного засобу через яке сталося ДТП.
Рішенням Лозівського міськрайонного суду від 25.11.2019 року по справі № 629/55/19, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 06.03.2020 року задоволено позовні вимоги ПАТ «Страхова компанія АХА Страхування» та стягнуто у якості суброгації страхове відшкодування з Особи 1 в розмірі 61870,27 грн.
Рішення мотивовані тим, що Особа 1 є винуватцем ДТП, а до позивача перейшло право вимоги у зв’язку із виплатою страхового відшкодування Особі 2, при цьому, враховуючи майновий стан відповідача, відповідно до ч. 4 ст. 1193 ЦК України, розмір майнового відшкодування зменшено на 30% з 88361,10 грн. до 61870,27 грн. Посилання відповідач на те, що його відповідальність застрахована ПрАТ «СК «Україна», а тому він не повинен нести відповідальність не взяті до уваги, оскільки згідно даних електронного запиту ЄЦБД МТСБУ ПрАТ «СК «Україна» було позбавлено права укладати договори страхування ОСЦПВВНТЗ з 01.07.2015. Договір страхування між відповідачем та ПрАТ «СК «Україна» був укладений 11.07.2015 року, тобто після позбавлення страховика права укладати договори страхування, а тому поліс є недійсним. Пунктом 52.4 ст. 52 Закону України «Про страхування» визначено, що страховик у разі припинення його членства в МТСБУ втрачає право укладати будь-які договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Таким чином, на момент настання ДТП 11.05.2016 року страховий поліс не був чинним та цивільна відповідальність Особи 1 не була застрахована.
Згідно підпунктів а, ґ пункту 41.1 статті 44 Закону МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема, транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність; у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Оскільки на момент укладення договору юридична особа страхувальник ПрАТ «СК Україна» вже була позбавлена права укладати договори, то договір є недійсним. В зв`язку з чим, МТСБУ не може відшкодувати шкоду за особу яка уклала договір вже після позбавлення її права укладати такі договори.
Рішення в касаційному порядку не оскаржувалась.
1.5. У випадку укладання договору страхування до позбавлення МТСБУ страховика права укладати договори, зобов’язаною особою є страхова компанія.
Постановою Харківського апеляційного суду від 29.10.2019 року по справі № 636/1125/19 скасовано рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 11.07.2019 року про відмову у позові та ухвалено нове рішення про задоволення позову, стягнуто 16267,32 грн. матеріальної шкоди, витрати на експертизу 4078,80 грн. та витрати на професійну допомогу 7000 грн.
Постанова мотивована тим, що транспортний засіб винуватця ДТП застрахований у ПрАТ «СТ «Іллічівське» 15.08.2016 року, а 06.12.2016 року страховик втратив право асоційованого члена МТСБУ та втратило право укладати договори. Хоча ДТП сталося 24.06.2017 року (після позбавлення асоціативного членства), однак позбавлення членства в МТСБУ не звільняє страховика від виконання обов`язку врегульовувати страхові випадки за участю своїх клієнтів та здійснювати страхові виплати потерпілим відповідно до встановленого порядку з огляду на те, що юридичну особу страховика досі не ліквідовано.
Постанова в касаційному порядку не оскаржувалась.
1.6 Відповідальність за шкоду заподіяну джерелом підвищеної безпеки повинна нести та особа, яка на достатній правовій підставі володіла (керувала) транспортним засобом, а не власник автомобіля.
Постановою Харківського апеляційного суду від 19.12.2018 року по справі № 644/7301/16-ц скасовано рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17.05.2018 року про задоволення позовних вимог та стягнення суми матеріальної шкоди з Особи 2 на користь Особи 1 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.
Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно стягнув шкоду з Особи 2, який є власником транспортного засобу, оскільки керував автомобілем Особа 3 та саме його притягнуто до адміністративної відповідальності. У абз. 2 п. 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні справ про відшкодуванні шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз'яснено, якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).
Постанова в касаційному порядку не оскаржувалась.
1.7. Матеріальна шкода завдана ДТП відшкодовується власником (роботодавцем), а не найнятим працівником – водієм, який є винуватцем ДТП.
Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 26.11.2018 року по справі № 637/870/18 відмовлено у задоволенні позовних вимог з Особи 1 до Особи 2.
Рішення мотивовано тим, що відповідач є найнятим працівником і під час скоєння ДТП керував транспортним засобом, який належав юридичній особі. Відповідно до ч. ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Таким чином, належним відповідачем є юридична особа – власник транспортного засобу.
Рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось.
1.8. У разі скоєння ДТП винуватець зобов’язаний відшкодувати матеріальну шкоду в тому числі і комунальному майну.
Заочним рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 17.07.2020 року по справі № 621/556/20 задоволено позовні вимоги АТ «Харківобленерго», стягнуто з Особи 1 2600 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.
Заочне рішення мотивовано тим, що Особа 1 керуючи автомобілем скоїв ДТП, в наслідок чого була збита залізобетонна опора електропередач, у зв’язку з чим позивач вимушений був проводити роботи по відновленню електропостачання. Позивач звернувся до страховика СТ «Мегагарант», однак відшкодування виплачено не в повному розмірі, у зв’язку з чим було стягнуто залишок матеріальної шкоди з Особи 1 на підставі ст.ст. 1166, 1187 ЦК України.
Заочне рішення не оскаржувалось.
1.9. Шкода від стійкої втрати працездатності відшкодовується страховиком.
Рішенням Валківського районного суду від 30.06.2020 року по справі № 615/221/20 задоволено позовні вимоги Особи 1 та стягнуто на його користь з ТДВ «Міжнародна страхова компанія» відшкодування шкоди 53669 грн., з яких: 21924 витрати пов’язані із стійкою втратою працездатності, 29189 грн. витрати на лікування та 2555 грн. моральної шкоди. Крім того, стягнуто 7335 грн. витрат на правничу допомогу.
Рішення мотивовано тим, що 28.08.2015 року на Особу 1 було скоєно наїзд автомобілю Особи 2, який був застрахований в ТДВ «Міжнародна страхова компанія». Після вказаних обставини Особі 1 встановлена інвалідність 2-ї групи з 27.10.2016 року. Так, мінімальний розмір страхового відшкодування у зв’язку із втратою працездатності відповідно до п 26.2 ст. 26 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» становить 18 мінімальних заробітних плат. Станом на дату ДТП розмір мінімальної заробітної плати складав 1218 грн., у зв’язку з чим з відповідача стягнуто такий розмір за 18 місяців. Стосовно витрат на лікування фактично позивачем підтверджено тільки 29189 грн. Моральна шкода стягнута з відповідача в розмірі 5% від загальної суми страхового відшкодування (витрат на лікування + відшкодування у зв’язку із втратою працездатності), відповідно до ст. 26-1 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів».
Рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось.
1.10. Винуватець ДТП зобов’язаний відшкодувати шкоду завдану життю та здоров’ю всім особам, які постраждали від ДТП не залежно від визнання осіб потерпілими в кримінальних провадженнях.
Заочним рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 26.02.2019 року по справі № 632/465/18 відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної та матеріальної шкоди.
Заочне рішення мотивовано тим, що стосовно відповідача (винуватця ДТП) закрито кримінальне провадження у зв’язку з відмовою прокурора від підтримання обвинувачення та застосування амністії. Позивач займав пасажирське місце в автомобілі, однак позивача не було визнано потерпілим, у зв’язку з чим суд вважав, що позивач не довів причинно наслідковий зв'язок завданої шкоди з діями відповідача.
Однак постановою Харківського апеляційного суду від 19.06.2019 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Особи 2 на користь Особи 1 матеріальну шкоду в розмірі 17577,77 грн та моральну шкоду в розмірі 200000 грн.
Постанова мотивована тим, що хоча позивача і не було визнано потерпілим у кримінальному провадженні стосовно відповідача, однак з матеріалів справи вбачаються інші докази, які підтверджують повний склад цивільного правопорушення з боку відповідача. Так, у кримінальному провадженні була проведена експертиза, в якій зазначено які саме травми отримав позивач від скоєного ДТП відповідачем. Крім того, позивач після ДТП отримав інвалідність 2 групи, таким чином суд дійшов висновку стягнути матеріальну шкоду у вигляді витрат на лікування в повному обсязі із заподіювала шкоди, а моральну шкоду зменшено з огляду на принцип розумності та співмірності.
Постанова в касаційному порядку не оскаржувалась.
1.11. У разі участі у ДТП автомобілю, що належить збройним силам України, то у випадку встановлення вини, зобов’язаною особою є та військова частина, якій належить автомобіль на праві оперативного управління.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 08.05.2019 року по справі № 640/19352/18, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 18.11.2019 року задоволено частково позовні вимоги, стягнуто з військової частини А1744 на користь Особи 1 матеріальну шкоду в розмірі 236556,19 грн.
Рішення мотивовані тим, що судами встановлено, що винуватцем ДТП визнано солдата Особу 2, який керував транспортним засобом, якій належить на праві оперативного управління військовій частині А1744, у зв’язку з чим шкода підлягає стягненню саме з цією військової частини. Доводи військової частини А1744 стосовно того, що за шкоду повинно відповідати Міністерство оборони України та інша військова частина А 1361 не взяті до уваги, оскільки відповідно до ст. 14 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» майно, закріплене за військовими частинами ЗСУ, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб`єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором. Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України.
Аналогічних правових висновків дійшла Велика Палата ВС у в постанові від 05.06.2018 року у справі № 243/10982/15. Зокрема, що шкода, заподіяна об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і який був закріплений Міністерством оборони України на праві оперативного управління за військовою частиною, що має статус юридичної особи, відшкодовується цією військовою частиною.
Ухвалою ВС від 27.02.2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження.
1.12. Витрати на лікування особи постраждалої у ДТП можуть відшкодуватись на користь закладів охорони здоров’я, що витрачали власні кошти на лікування.
Рішенням Люботинського районного суду Харківської області від 19.11.2018 року по справі № 630/600/18 задоволено позовні вимоги прокурора Харківської місцевої прокуратури № 6 в інтересах Харківської міської ради, стягнуто з Особи 1 на користь Харківської місцевої ради 1982,88 грн. витрат на лікування.
Рішення мотивовано тим, що Особа 1 перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, керував автомобілем та не впорався з його керуванням, внаслідок чого виїхав за межі проїзної частини дороги. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажиру автомобіля Особі 2 були спричинені середньої тяжкості тілесні ушкодження. В зв’язку з отриманням Особою 2 тілесних ушкоджень, останній перебував на стаціонарному лікуванні, вартість якого склала 1982,88 грн. Таким чином злочинні дії Особи 1 призвели до витрат бюджетних коштів. Згідно із ч. 1 ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин зобов’язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров’я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. А відповідно до ч. 3 ст. 1206 ЦК України, якщо лікування проводилось закладом охорони здоров’я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим, територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування відшкодовуються до відповідного бюджету.
Рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось.
1.13. У випадку закриття адміністративного (кримінального) провадження стосовно обставин, що випливають із ДТП, цивільний суд повинен самостійно встановити винну особу.
Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 05.08.2019 року по справі № 645/3248/18, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 11.02.2020 року задоволено позовні вимоги Особи 1 та стягнуто на його користь з Особи 2 88401,45 грн. матеріальної шкоди, 5000 грн. моральної шкоди.
Рішення мотивовані тим, що стосовно Особи 2 було закрито кримінальне провадження за ознаками ч. 1 ст. 286 КК України у зв’язку із відсутністю претензій та відмови потерпілою Особою 3 (яка є дружиною Особи 2). Крім того, закрито і справу про адміністративне правопорушення у зв’язку із закінченням строків притягнення до відповідальності. Однак судовою експертизою у справі встановлено вину Особи 2 у спричиненому ДТП та розмір збитку автомобілю Особи 1. Не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в дорожньо-транспортній пригоді може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, довідкою про дорожньо-транспортну пригоду, протоколом про адміністративне правопорушення, висновком судової експертизи тощо.
Отже, суд при розгляді справи про відшкодування збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, має встановити ступінь вини кожного із володільців джерела підвищеної небезпеки перед іншим із них, та, виходячи з встановленого, застосувати правила відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки. Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.04.2019 року у справі № 927/623/18.
Рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось.
Відшкодування шкоди в порядку регресу (суброгації)
2.1. У разі виплати страхового відшкодування за договором КАСКО, страховик вправі звернутись до заподіювача шкоди з регресивними вимогами.
Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 27.05.2019 року по справі № 641/1221/19 задоволено позовні вимоги ФОП Особа 1 до Особи 2 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов’язаних з виплатою страхового відшкодування.
Заочне рішення мотивовано тим, що Особа 2 був винуватцем ДТП, яке спричинено з автомобілем Особи 3. Між ПАТ «СК «ВУСО» та Особою 3 було укладено договір страховий договір про повну відповідальність, за яким виплачено страхове відшкодування останньому. Таким чином, до ПАТ «СК «ВУСО» перейшло право вимоги в порядку регресу на підставі ст. 38 п. 38.2.1 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст. 27 Закону України «Про страхування». В свою чергу ПАТ «СК «ВУСО» за договором про відступлення права вимоги відступив ФОП Особа 1 право вимоги за вказаними відносинами, у зв’язку з чим суд задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.
Заочне рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось.
2.2. У разі відсутності у винуватця ДТП страхового полісу, МТСБУ, після виплати страхового відшкодування, в праві в порядку регресу відшкодувати виплачену суму.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 17.09.2019 року по справі № 637/751/19 задоволено позовні вимоги МТСБУ, стягнуто з Особи 1 суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 23742,58 грн.
Заочне рішення мотивовано тим, що 22.12.2015 року сталося ДТП, винуватцем якого визнано Особу 1, якого відповідальність застрахована не була. Пунктом 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі. Оскільки МТСБУ виплатило потерпілому, суму страхового відшкодування, то МТСБУ отримало право на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України стягнути з Особи 1 цю суму в порядку регресу.
Заочне рішення не оскаржувалось.
2.3. У випадку самовільного залишення місця ДТП страховик в праві пред’явити регресний позов до страхувальника після виплати страхового відшкодування потерпілому.
Рішенням Близнюківський районний суд Харківської області від 04.02.2020 року по справі № 612/733/19 задоволено позовні вимоги ПАТ «НАСК «ОРАНТА», стягнуто з Особи 1 суму страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 16371 грн.
Рішення мотивовано тим, що згідно з п.п. 38.1.1 «в» п. 38.1 ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов, до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди. Факт самовільного залишення водієм Особою 1 місця пригоди після дорожньо-транспортної пригоди за його участю підтверджується постановою суду та відповідачем не оспорюється. Таким чином, є підстави для стягнення суми страхового відшкодування зі страхувальника в порядку регресу.
Рішення суду в апеляційному порядку не оскаржувалось.
2.4. Перегляд рішення за нововиявленими обставинами.
Рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 27.11.2019 року по справі № 617/55/18, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 06.04.2020 задоволено заяву відповідача про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, рішення від 14.03.2019 року скасовано в частині стягнення матеріальної шкоди та в цій частині відмовлено у позові.
Рішення мотивовано тим, що позивач отримав суму відшкодування шкоди від МТСБУ, однак суд про вказану обставину не сповістив, а звернувся до заподіювача шкоди (відповідальність якого застрахована не була) з вимогою про повторне відшкодування. Про вказану обставину відповідач не знав, оскільки вже після ухвалення рішення суду отримав ухвалу про відкриття провадження у справі за позовом МТСБУ про відшкодування шкоди з нього в порядку регресу. Таким чином, обставина виплати відшкодування МТСБУ на користь позивача існувала на момент ухвалення рішення суду першої інстанції, однак про вказану обставину відповідач не знав і не міг знати, а дізнався вже після ухвалення судового рішення, у зв’язку з чим суд задовольнив заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.
Висновки
Результати узагальнення свідчать, що при розгляді справ пов’язаних з відшкодуванням шкоди завданої ДТП виникають проблемні питання стосовно визначення зобов’язаної особи по відшкодуванню шкоди, процедури обрахунку розміру шкоди при фізичному знищенні автомобілю, визначення розміру моральної шкоди, розміру відшкодування при втраті працездатності та інші питання.
Однак здебільшого судді Харківської області правильно розглядають дану категорію спорів та зазначають про відсутність проблем при їх розгляді.
Таким чином, для уникнення помилок у майбутньому та покращення якості відправляння судочинства вважаємо за доцільне донести дане узагальнення до суддів місцевих судів та рекомендувати слідкувати за змінами у практиці Верховного Суду.
Суддя судової колегії судової палати
у цивільних справах
Харківського апеляційного суду Н. П. Пилипчук
Начальник відділу судової статистики
та узагальнення судової практики
Харківського апеляційного суду А. В. Киричок
_03_03.png)
