Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ щодо правовідносин, що виникають із законодавства по оплаті за житлово-комунальні послуги за 2018 – І півріччя 2020 року
Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ щодо правовідносин, що виникають із законодавства по оплаті за житлово-комунальні послуги за 2018 – І півріччя 2020 року проведено відповідно до плану роботи Харківського апеляційного суду на ІІ півріччя 2020 року.
При підготовці узагальнення використані дані та узагальнення надані районними судами міста Харкова, міськими, районними, міськрайонними судами Харківської області та Харківського апеляційного суду (далі – ХАС) за 2018 – І півріччя 2020 року, а також дані, які містяться в автоматизованій системі документообігу суду КП «Д-3», затверджених звітах ТУ ДСА України в Харківській області.
Відповідно до пункту п’ятого частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги – це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
У статті 5 даного Закону зазначено перелік житлово-комунальних послуг, до яких належать:
1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.
Послуга з управління багатоквартирним будинком включає:
2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
За результатами вивчення статистичних показників місцевих загальних судів при розгляді заяв наказного провадження, заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості за 2018 рік кількість розглянутих заяв про видачу судового наказу становила – 14838, видано судових наказів – 11398, відмовлено у видачі судового наказу 2556, кількість розглянутих заяв про скасування судового наказу становила – 648.
За 2019 рік кількість розглянутих заяв зазначеної категорії про видачу судового наказу становила – 27123, видано судових наказів – 23456, відмовлено у видачі судового наказу 3035, кількість розглянутих заяв про скасування судового наказу становила – 1234.
Кількість апеляційних скарг, що перебували на розгляді ХАС у 2018 році становить 2305, серед них апеляційних скарг на рішення – 1565 та на ухвали – 740 (у тому числі ухвал про відмову у видачі судового наказу -3).
Кількість апеляційних скарг, що перебували на розгляді ХАС у 2019 році становить 6738, серед них апеляційних скарг на рішення – 4500 та на ухвали – 2238 (у тому числі ухвал про відмову у видачі судового наказу -35).
Відповідно до звіту ТУ ДСА України в Харківській області за І півріччя 2020 року у провадженні першої інстанції перебувало 56477 справ і матеріалів, з них заяв про видачу/скасування судового наказу – 18643, що становить 33%. Розглянуто за вказаний період 37073 справ та матеріалів, з них заяв про видачу/скасування судового наказу – 16641, що становить майже 45%.
Найбільша кількість розглянутих справ про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг за вказаний період припадає на наступні суди: Дзержинський районний суд м. Харкова, Жовтневий районний суд м. Харкова, Ленінський районний суд м. Харкова та Червонозаводський районний суд м. Харкова.
Розглянемо найтиповіші приклади судових рішень при розгляді цивільних справ щодо правовідносин, що виникають із законодавства по оплаті за житлово-комунальні послуги за 2018 – І півріччя 2020 року.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 30.06.2020 року по справі № 639/4511/18 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Харків Екоресурс» заборгованість за надані послуги з вивезення побутових відходів за період з 01.09.2015 по 01.09.2018 в сумі 279,12 грн., інфляційні втрати- 78,61 грн. та 3% річних від простроченої суми.
Рішення суду мотивовано тим, що послуга з вивезення побутових відходів надається ТОВ «Харків Екоресурс» на підставі договору про надання послуг з вивезення побутових відходів, опублікованому в офіційному друкованому засобі масової інформації Харківської міської ради - газеті «Харьковские известия»№75/1(2669/1) від 25.06.2013 р. УДППЗ «Укрпошта» було здійснено доставку примірника газети, в якому опубліковано договір, в тому числі за адресою реєстрації відповідача.
Пунктом 34 вказаного Договору передбачено, що Договір надрукований в офіційному друкованому засобі масової інформації Харківської міської ради «Харьковские известия» загальним тиражем 15 тис. примірників. Споживач із правилами надання послуг з вивезення побутових відходів та витягами із законодавства про відходи, санітарними нормами і правилами поводження з побутовими відходами та утримання території населених пунктів ознайомлений, оскільки вищевказані документи публікуються разом із Договором в офіційному друкованому засобі масової інформації Харківської міської ради - газеті «Харьковские известия».
Відповідач впродовж місяця з дня публікації договору в письмовому вигляді не направив свою відмову укласти договір про надання послуг з вивезення побутових відходів ТОВ «Харків Екоресурс».
Суд дійшов висновку, що відповідач прийняв пропозицію ТОВ «Екоресурс» на укладання договору про надання послуг з вивезення побутових відходів, а тому є споживачем цих послуг.
Таким чином, відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Договір про надання послуг з вивезення побутових відходів є укладеним з моменту, коли споживач акцептував пропозицію офертанта повністю та без застережень або у вигляді конклюдентних дій прийняв оферту, або за умови передбачення у договорі або законі не висловив заперечень проти договору (мовчання).
Аналогічним прикладом розгляду зазначеної категорії справ є постанова Верховного Суду у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.11.2019 року за позовом ТОВ «Харків Екоресурс» до ОСОБА_1 про стягнення боргу.
Виходячи з тлумачення пункту другого статті 205 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) укладення договору шляхом вчинення виключно конклюдентних дій або мовчання можливе, якщо для певного договору не передбачена обов’язкова письмова форма або якщо таке укладення договору передбачено законом.
Таким чином, договір про надання послуг з вивезення побутових відходів є укладеним з моменту, коли споживач акцептував пропозицію офертанта повністю та без застережень або у вигляді конклюдентних дій прийняв оферту, або за умови передбачення у договорі або законі не висловив заперечень проти договору (мовчання).
Вивезення відходів є видом житлово-комунальних послуг, що надаються мешканцям певної адміністративно-територіальної одиниці і на ці правовідносини поширюється Закон України «Про житлово-комунальні послуги». Цим Законом, зокрема, передбачено, що споживач зобов’язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункти 1 та 5 частини третьої статті 20).
Такі положення Закону свідчать про обов’язковість договору щодо житлово-комунальних послуг для споживача та неможливість споживача відмовитись від укладання договору (за виключенням випадків, встановлених законом, та у порядку встановленому законом), зокрема договору про вивезення відходів. За таких обставин прийняття оферти виконавця послуг з вивезення відходів може бути у вигляді мовчання.
Ураховуючи всі викладені обставини, колегія суддів об’єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що ТОВ «Харків Екоресурс» направило оферту (опублікований у примірнику газети «Харьковские известия» договір про надання послуг з вивезення побутових відходів, який було доставлено відповідачам), виконувало послуги з вивезення твердих побутових відходів від домоволодінь з району, де знаходилися помешкання відповідачів-споживачів, та останні не довели, що не користувалися цими послугами – тобто прийняли оферту.
Крім цього, для виникнення правовідносин з вивезення побутових відходів на підставі публічної оферти не потрібно інших доказів, ніж публікація публічного договору та відсутність заперечень з іншої сторони.
Постановою Верховного Суду від 11.11.2019 року рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 21.03.2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 31.05.2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Постановою ХАС від 08.02.2019 року по справі № 2012/7888/2012 залишено без змін рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 03.10.2018 року та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Харківміськгаз» заборгованість за послуги з газопостачання за період з 01.09.2009 року по 01.09.2012 року у сумі 2 995, 57 грн. та судовий збір у розмірі 214, 60 грн.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_5 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1. Інших зареєстрованих за вказаною адресою осіб не було. Довідка ПАТ «Харківміськгаз» від 12.04.2011 року свідчила, що ОСОБА_6 померла 22.06.2003 року та за адресою: АДРЕСА_1 проживав її онук ОСОБА_1.
В матеріалах справи містилася копія Заповіту від 21.11.2001 року, складеного ОСОБА_6, відповідно до якого, вона заповідала належну їй на праві особистої власності частину квартири АДРЕСА_1 та все її майно - ОСОБА_2. Доказів того, що ОСОБА_2 прийняв спадщину у встановленому законом порядку суду першої інстанції надано не було. Як вбачалося з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_7.
Відповідачем не спростовано, що ОСОБА_1 є споживачем послуг газопостачання, які надавалися позивачем у квартирі АДРЕСА_1.
Матеріалами справи підтверджено, відповідачем не спростовано, що у період, за який нараховано заборгованість, газопостачання подавалось до квартири відповідача, заяв до позивача про від’єднання від системи газопостачання не надходило.
Колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що оскільки обов'язок укласти договір газопостачання покладено на споживача, отримання послуг газопостачання за відсутності договору не звільняє споживача від оплати таких послуг.
Доказів того, що ОСОБА_2 прийняв спадщину та оформив право власності на частину квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_6 суду першої інстанції надано не було.
Відомості щодо прийняття спадщини ОСОБА_2 були надані відповідачем лише апеляційному суду з порушенням частини третьої статті 367 ЦПК України. Однак такі відомості висновків суду не спростували, оскільки ОСОБА_1 у спірний період був споживачем послуг газопостачання та співвласником будинку, на якого покладено обов’язок нести витрати по його утриманню.
Постановою ХАС від 21.04.2020 року по справі № 643/16796/19 змінено рішення Московського районного суду м. Харкова від 10.02.2020 року в частині розподілу судових витрат, вирішено компенсувати Управлінню праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради понесений у зв`язку з поданням позовної заяви судовий збір у розмірі 1921 грн за рахунок держави, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради надміру виплачену грошову допомогу у розмірі 8493,84 грн та судовий збір у розмірі 1921 грн.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Управління праці та соціального захисту Московського району м. Харкова з заявою про продовження виплат щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. Рішенням від 12.05.2016 року ОСОБА_1 на період з 25.04.2016 року по 30.04.2016 року призначено грошову допомогу в розмірі 1074,00 грн., на період з 01.05.2016 року по 19.10.2016 року призначено грошову допомогу в розмірі 1130,00 грн.
Відповідно до витягу із списку «6330_2016 про депозити», який надійшов до Мінсоцполітики із Міністерства фінансів України, згідно протоколу щодо надання в електронній формі інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, ОСОБА_1 станом на 26.02.2016 року мав на депозитному банківському рахунку ПАТ КБ «ПриватБанк» кошти, в розмірі 15 000,00 грн.
Згідно повідомлення Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних допомог переплата грошової допомоги складала 8493,84 грн, яка виникла за період з 01.03.2016 по 19.04.2016 та з 24.04.2016 по 24.10.2016 року.
Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради, як на підставу позовних вимог посилалося на те, що ОСОБА_1, звертаючись з заявою про призначення та подовження виплат щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг виплат не вказав у відповідній графі заяв про наявність у нього або у будь-кого з членів сім`ї на депозитному рахунку коштів у розмірі, що перевищує 10-ти кратний розмір прожиткового мінімуму, встановлено для працездатних осіб, в подальшому ОСОБА_1 звернувся до Управління з заявою в якій зазначив, що мав депозитний вклад в ПАТ КБ «ПриватБанк» з 26.02.2016 року мав на депозитному рахунку кошти, що у сумі перевищують 10-кратний розмір прожиткового мінімуму.
Таким чином, відповідач повинен був повідомити про зміну обставин, які впливають на призначення грошової допомоги в лютому 2016 року, на момент звернення 25.04.2016 за продовженням грошової допомоги на наступні шість місяців, також мав на депозитному рахунку кошти у сумі, що перевищують 10-кратний розмір прожиткового мінімуму. Сума переплачених коштів грошової допомоги за період з 01.03.2016 по 19.04.2016 та з 25.04.2016 по 24.10.2016 в розмірі 8493, 84 грн. відповідачем не повернуто до державного бюджету.
Відповідно до пункту 11 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 505, уповноважений представник сім`ї, якому призначено грошову допомогу, зобов`язаний повідомляти уповноваженому органу про зміну обставин, які впливають на призначення грошової допомоги, протягом трьох днів з дня настання таких обставин. Суми грошової допомоги, виплачені надміру внаслідок подання документів з недостовірними відомостями, повертаються уповноваженим представником сім`ї на вимогу уповноваженого органу. У разі відмови добровільного повернення надміру перерахованих сум грошової допомоги вони стягуються у судовому порядку.
За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність задоволення позову, оскільки ОСОБА_1, при поданні заяв щодо призначення грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам навмисно не подавав відомості щодо наявності депозитного вкладу в сумі, що перевищує 10-кратний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, всупереч необхідності зазначення таких відомостей, порушивши умови постанови Кабінету Міністрів України № 505, що вплинуло на його право на призначення та отримання допомоги.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 19.04.2019 року по справі № 643/1065/19 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Служба житлово-комунального господарства» (далі - ТОВ «УК «СЖКГ») задоволено в повному обсязі, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УК «СЖКГ» заборгованість за спожиті житлово- комунальні послуги за період з 31.08.2011 року по 31.12.2018 року в розмірі 15 993,68 грн., 3% річних у розмірі 3 521,68 грн. та інфляційні витрати у розмірі 26 148,25 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що наявні законні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з 31.08.2011 року по 31.12.2018 року, оскільки ним не виконувались обов'язки зі сплати вартості таких послуг вчасно.
Постановою Харківського апеляційного суду від 11.11.2019 року рішення суду першої інстанції змінено. Позовні вимоги ТОВ «УК «СЖКГ» - задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УК «СЖКГ» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги за період з 30.04.2013 по 31.12.2018 у розмірі 13340,59 грн., 3% річних у розмірі 2269,73 грн. та інфляційні витрати у розмірі 13940, 91 грн., а всього – 29551,23 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1243,27 грн.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 заявив про застосування строків позовної давності у апеляційній скарзі, відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України заявлені вимоги про стягнення заборгованості сплатити борг з 31.08.2011 року по березень 2013 року пред’явлені поза межами трирічного строку позовної давності, не підлягають задоволенню. Окрім цього, згідно з розрахунком заборгованості станом на березень 2013 року за ОСОБА_1 обліковувалась заборгованість на загальну суму 2653,09 грн.
ОСОБА_1 не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, на що він і посилався в апеляційній скарзі, у зв’язку з чим апеляційний суд вирішив, що є підстави для розгляду апеляційним судом заяви про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції, що відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 17.04.2018 року № 200/11343/14-ц та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.10.2018 року у справі № 317/3698/15-ц.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про необхідність стягнення з відповідача заборгованості за період з квітня 2013 року по 31.12.2018 року у розмірі 13340,59 грн, яка складається з заборгованості за квартплату - 5611,44 грн, за водопостачання - 5074,42 грн, за водовідведення - 2654,73 грн.
Строк позовної давності за українським законодавством відноситься до норми матеріального права, а не процесуального, тому його застосування можливе лише за заявою відповідної сторони цивільного процесу.
У даному випадку висвітлюється проблема неналежного повідомлення відповідача про розгляд справи, що стало підставою для неможливості забезпечення використання відповідачем своїх прав у відповідних договірних правовідносинах на стадії розгляду справи в суді першої інстанції. Не зважаючи на те, що суд відправив на адресу відповідача відповідні процесуальні документи, останній їх не отримав з невідомих причин, а тому вважається повідомленим неналежним чином.
Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання в межах позовної давності відповідав вимогам закону та фактичним обставинам справи. Будь-яких належних та допустимих доказів на спростування розрахунку чи розміру заборгованості відповідачами суду не було надано.
Посилання апелянтів на те, що відсутні підстави для стягнення з них заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, оскільки між ними, як споживачами, та між Комунальним підприємством «Харківводоканал» відсутні договірні правовідносини, - не приймалися до уваги судом, оскільки споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Доводи відповідачів щодо безпідставного поновлення судом строків позовної давності позивачу, - спростувалися матеріалами справи, оскільки строк позовної давності у справі не поновлювався судом, сума заборгованості стягнута з відповідачів у межах позовної давності.
Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20.04.2016 року № 6-2951цс15).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі, як споживачі послуг, які надає позивач, належним чином не виконували зобов`язання з оплати послуг з теплопостачання. З урахуванням строків позовної давності, наявні підстави для стягнення заборгованості за надані позивачем послуги за період з 01.02.2010 року по 31.07.2016 року з урахуванням вимог ст. 625 ЦК України.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1. Відповідачка ОСОБА_2 була зареєстрована у вказаній квартирі з 25.11.2009 року до 25.08.2016 року.
Відповідачі - споживачі послуг Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» за вищевказаною адресою, натомість позивач є виконавцем послуг з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання.
За період з 01.05.2009 року по 30.09.2016 року відповідачі не в повному обсязі сплачували вартість наданих Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» послуг. Їх заборгованість за вказаний період становила 18741,76 грн.
Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» посилалося на те, що зобов`язання з оплати послуг з теплопостачання відповідачі належним чином не виконувалися, тому наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 суми заборгованості з урахуванням вимог статті 625 ЦК України.
Пунктом першим частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. При цьому, такому праву прямо відповідає визначений пунктом п’ятим частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Порядок надання послуг з опалення та гарячого водопостачання також передбачений «Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630.
Згідно з пунктом 18 вищевказаних правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Відповідачі, не заперечуючи проти розміру заборгованості, наполягали на застосуванні строків позовної давності до спірних правовідносин, просили відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Відповідно до вимог статті 257 ЦК України, пункту четвертого статті 267 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
14.02.2013 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» зверталось до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з відповідачів за період з 01.05.2009 року по 31.12.2012 року, чим перервали позовну давність.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 26.11.2015 року скасовано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованості за надані послуги з централізованого теплопостачання за період з 01.05.2009 року по 31.12.2012 року.
Враховуючи те, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності (правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 21.01.2015 року по справі № 6-214цс14).
Постановою від 30.06.2020 року Харківський апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції, стягнув з Комунального підприємства «Харківводоканал» на користь ОСОБА_3 судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 грн, в частині задоволення позовних вимог та розподілу судового збору рішення залишено без змін.
Вирішуючи питання щодо витрат понесених учасником справи на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що докази для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному учасником справи розмірі має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Вимогами статті 541 ЦК України визначено, що солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.
При цьому правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Отже, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.
Згідно частини першої та другої статті 625 ЦК України, боржники, які прострочили виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язані сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
Разом з тим представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_5 наполягав на застосуванні строків позовної давності до спірних правовідносин, також ця вимога зазначено і в апеляційній скарзі представником ОСОБА_4.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, позовна давність переривається у разі пред`явлення позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
З тлумачення норми статті 264 ЦК України слідує, що вона пов’язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника), що свідчать про визнання боргу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій, такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 27.04.2016 року у справі № 3-269гс16.
У постанові Верховного Суду України від 08.11.2017 року по справі № 6-2891цс16 вказано, що відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.
Апеляційний суд дійшов висновку, що в даному випадку було переривання позовної давності, оскільки матеріали справи свідчать про те, що відповідачі, у період з 2004 року, частково виконували свої обов`язки по оплаті послуг водопостачання та водовідведення, які фактично їм були надані КП «Харківводоканал».
Доводи відповідачів щодо безпідставного поновлення судом строків позовної давності позивачу, - було спростовано матеріалами справи, оскільки строк позовної давності у справі не поновлювався судом, сума заборгованості стягнута з відповідачів у межах позовної давності.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред’явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача, такий правовий висновок зробив Верховний суд у постанові від 02.10.2019 року у справі № 522/16724/16.
Будь-яких належних та допустимих доказів на спростування розрахунку чи розміру заборгованості відповідачами суду не надавалися.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 року № 13-рп/2000, від 30.09.2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час.
Представником відповідача ОСОБА_3 – адвокатом до відзиву на позов долучено копії: договору про надання правових послуг, звіту до договору про надання правових послуг, акту здачі-приймання до договору про надання правових послуг та квитанції до прибуткового касового ордеру, якою підтверджено розрахунок між відповідачем ОСОБА_3 та адвокатом (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 996 від 01.07.2011, видане КДКА Полтавської області).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати, застосовує критерії на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції вирішила, що з урахуванням складності справи та часткового задоволення позову, обґрунтованим розміром витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача ОСОБА_3 є судові витрати у розмірі 1500 грн.
Так, заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 26.07.2018 року по справі № 644/3792/18 задоволено позов Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за опалення та гарячу воду.
Відповідач не виконував належним чином свої обов'язки по сплаті спожитих послуг з теплопостачання, у зв'язку з чим, відповідно до відомостей про нарахування та оплату надання послуг теплопостачання позивачем нарахована за період з 01.04.2010 року по 30.04.2018 року заборгованість 14393,83 грн.
Судова колегія при розгляді апеляції вважала за необхідне враховувати заяву відповідача про застосування строків позовної давності при розгляді справи, оскільки вбачалось, що позовну заяву відповідач не отримувала, особистої участі у розгляді справи не брала, тобто, вказані обставини свідчать про відсутність можливості вчасного подання такої заяви. Після отримання відповідачем заочного рішення суду вона звернулася з заявою про його перегляд, у якій просила застосувати строки позовної давності, проте суд, всупереч вимогам законодавства, не надав належної оцінки вказаним обставинам.
З матеріалів справи вбачалось, що за заявою КП «Харківські теплові мережі» Орджонікідзевським районним судом м. Харкова було видано судовий наказ від 02.03.2015 року про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячої води.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 16.06.2017 року зазначений судовий наказ був скасований, тобто строк позовної давності був перерваний.
Переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.05.2018 року у справі № 663/2070/15-ц).
Ураховуючи те, що подання позивачем до суду 24.02.2015 року заяви про видачу судового наказу про стягнення з відповідача заборгованості в порядку , передбаченому розділом II ЦПК України перервало позовну давність до позовних вимог, тому обґрунтованим є висновок про стягнення з відповідача на користь КП «Харківські теплові мережі» заборгованості за послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання за період з 25.02.2012 року по 31.12.2014 року та з 01.05. 2015 року по 30.04.2018 року в сумі 11560,17 грн., 3% річних в сумі 250,79 грн., інфляційні витрати 1070,68 грн.,
Постановою Апеляційного суду Харківської області заочне рішення районного суду від 26.07.2018 року змінено в частині суми стягнутої заборгованості і судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання за період з 25.02.2012 року по 31.12.2014 року в сумі 3498,12 грн, 3% річних в сумі 250,79 грн., інфляційні витрати 1070,68 грн., всього 4819, 59 грн і судовий збір в сумі 540,41 грн.
Висновки
Підводячи підсумки проведеного узагальнення судової практики можна дійти висновку, що за вказаний період позови до споживачів про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги найчастіше пред’являлися наступними підприємствами м. Харкова:
У спорах про стягнення плати з наймачів позивачами можуть виступати як власник житла (наймодавець) так і юридичні особи, які надають житлово-комунальні послуги. Відповідачами відповідно будуть наймач житла, а у деяких випадках – особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження приміщенням, будинком, спорудою, зареєстрованим у встановленому законом порядку.
Починаючи з 2018 року та з кожним наступним роком значно збільшилася тенденція надходження до судів міста Харкова та Харківської області від комунальних підприємств позовних заяв та заяв про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Насамперед, це зумовлено погіршеннями матеріального становища населення та стрімким зростанням тарифів на житлово-комунальні послуги, що негативно впливає на спроможність здійснювати оплату за комунальні послуги.
Так, за період 2018-2019 року сума грошових коштів та вартість майна при розгляді заяв наказного провадження щодо яких подано заяви про скасування судового наказу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості становить:
11 539 761 грн = 3 228 400 грн (2018 рік)+8 311 361 грн (2019 рік).
Таким чином, вбачається стрімке збільшення суми заборгованості населення за житлово-комунальні послуги. Проте оплата споживачами житлово-комунальних послуг впливає на роботу підприємств галузі. Несплата ж, в свою чергу, призводить до проблем у роботі постачальників.
На сьогоднішній день, в умовах карантину, який встановили з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 діють заборони для нараховування та стягування штрафів та пені за несвоєчасну оплату житлово-комунальних послуг. Забороняється припиняти або зупиняти надання послуг громадянам навіть у разі несплати платежів або їх затримки.
При вирішенні спорів даної категорії судами першої інстанції здебільшого правильно застосовувалися норми матеріального права та ухвалювалися рішення з дотриманням вимог чинного законодавства, але особливу увагу слід звернути на перебіг позовної давності та достовірність доказів ( розрахунків інфляційних витрат, що призводить до необґрунтованих розмірів нарахувань ).
Таким чином, для уникнення помилок у майбутньому стосовно практики розгляду спорів оплати житлово-комунальних послуг та покращення якості відправляння судочинства, вважаємо за доцільне донести дане узагальнення до суддів місцевих судів та рекомендувати слідкувати за змінами у практиці Верховного Суду.
Суддя судової палати
з розгляду цивільних справ
Харківського апеляційного суду О.В. Маміна
Від відділу судової статистики
та узагальнення судової практики
Харківського апеляційного суду М.Ю. Маро
_03_03.png)
