Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Узагальнення
проблемних питань, які виникають під час розгляду справ про стягнення заборгованості за кредитними договорами (платіжна картка, картковий рахунок) у 2018-2019 роках.
ПЛАН
Вступ.
ВСТУП
Дане узагальнення проведено судовою палатою з розгляду цивільних справ Харківського апеляційного суду (далі – ХАС) відповідно до плану роботи Харківського апеляційного суду на І півріччя 2020 року.
Під час проведення узагальнення вивчались:
- інформація та статистичні дані місцевих судів м. Харкова і Харківської області;
- статистичні дані і судові рішення Апеляційного суду Харківської області (далі – АСХО) та Харківського апеляційного суду щодо результатів перегляду рішень судів першої інстанції стосовно справ про стягнення заборгованості за кредитними договорами.
Об’єктами дослідження були: рішення судів першої інстанції м. Харкова та Харківської області щодо вказаної вище тематики і судові рішення Апеляційного суду Харківської області та Харківського апеляційного суду стосовно результатів перевірки рішень місцевих судів у 2018 і 2019 роках.
Становлення банківської системи в Україні є невід’ємним елементом економіки держави. Це викликає необхідність дієвого та ефективного правового механізму у сфері надання і використання вільних грошових коштів.
Таке правове регулювання забезпечується Цивільним кодексом України.
Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Предметом цього договору є грошові кошті в національній або іноземній валюті.
Кредитний договір є двостороннім, оскільки породжує обов'язок кредитодавця надати кредит та обов'язок позичальника його повернути, та сплатити проценти за користування ним.
Кредитний договір укладається у письмовій формі незалежно від суб’єктного складу або суми кредиту. Відповідно до ч.2 ст.1055 ЦК України кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Вказані правовідносини регулюються низкою нормативних актів, серед яких:
1) ст. ст. 526-545, 549-552, 625, 1046–1057-1 ЦК України;
2) Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р.;
3) Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2010 р.;
4) Закон України «Про споживче кредитування»;
5) Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 р.;
6) Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р.;
7) Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Постановами Правління НБУ та іншими.
Також слід враховувати рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) та постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.02.2012 р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».
Відповідно до ч. 5 та 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
З часу початку роботи Великої палати Верховного Суду (далі – ВП ВС) дещо змінилась практика розгляду цивільних справ, що виникають із кредитних правовідносин. Так, за цей час ВП ВС декілька разів відступала від правових позицій Верховного Суду України (далі – ВСУ), як наслідок цього, змінювалась практика місцевих та апеляційних судів.
Аналіз судової практики свідчить про те, що одними із найпоширеніших спорів є спори, пов'язані з кредитними правовідносинами.
У більшості випадків це були позови кредиторів – банків про стягнення заборгованості за кредитними договорами, відсотків за користування кредитом, штрафних санкцій за невиконання чи несвоєчасне виконання умов кредитного договору.
Переважна більшість судових спорів, про стягнення заборгованості за кредитними договорами пов’язана з неможливістю своєчасного виконання позичальником взятих на себе договірних зобов’язань по поверненню кредиту через зміни у його фінансовому стані.
Нерідко також присутній суб’єктивний фактор небажання з різних підстав повертати отриманий кредит.
З огляду на викладене, узагальнення проблемних питань, які виникають під час розгляду справ про стягнення заборгованості за кредитними договорами є надзвичайно важливим та актуальним, оскільки суди нерідко допускають помилки при застосуванні норм матеріального та процесуального права, чим не забезпечується єдність судової практики цієї категорії справ.
Відповідно до статистичних даних, наданих місцевими судами м. Харкова та Харківської області найбільша кількість справ про стягнення заборгованості за кредитними договорами у 2018 та 2019 роках була зафіксована у:
1) Московському районному суді м.Харкова – у 2019 році 795 справ, що виникають із кредитних правовідносин (у 2018 році – 1137 справ);
2) Дзержинському районному суді м. Харкова – 871 справа у 2019 році (819 справ у 2018 році);
3) Київському районному суді м. Харкова – 529 справ у 2019 році (800 справ у 2018 році);
У 2018 році до АСХО надійшло 480 справ про стягнення заборгованості за кредитними договорами, а до ХАС - 158 справ вказаної категорії. Таким чином, загалом в судах апеляційної інстанції (АСХО та ХАС) у 2018 році перебувало на розгляді 638 справ. При цьому, у 260 справах (загалом АСХО та ХАС) рішення були скасовані, а у 96 справах рішення були змінені в апеляційному порядку.
У 2019 році в Харківському апеляційному суді перебувало 718 справ про стягнення заборгованості за кредитними договорами. З них рішення у 257 справах було скасовано, а у 145 справах – змінено.
Аналіз зазначених статистичних даних за результатами розгляду місцевими судами справ про стягнення заборгованості за кредитними договорами, свідчить про те, що найбільше цих спорів розглядалось районними судами міста Харкова.
Протягом 2018 та 2019 року не було судів, в яких взагалі не приймались рішення у категорії справ, що аналізується.
Слід зазначити, що часто у спорах щодо позики, кредиту та банківського вкладу, суди ухвалювали рішення в заочній формі.
При цьому, значну частку серед спорів у сфері кредитних правовідносин складають позови подані АТ КБ «ПриватБанк».
Ще одна частина спорів, відповідно до наданої інформації, стосуються звернення до суду так званих «колекторських компаній», а фактично фінансових установ, основною діяльністю яких є придбання в порядку уступки права вимоги прав до позичальників від банків (у тому числі тих, що знаходяться в стадії ліквідації у фонді гарантування вкладів фізичних осіб), кредитних спілок (у тому числі ліквідація яких здійснюється нині ще існуючою до 01.07.2020 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг), інших фінансових компаній (повторна та подальші уступки права вимоги).
І в поодиноких випадках позовні заяви подаються діючими кредитними спілками.
При цьому в переважній більшості позовних заяв вимоги не перевищують суму 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і лише в деяких випадках сума вимог за кредитними договорами була заявлена в розмірі, що перевищує 100 прожиткових мінімумів.
Слід зазначити, що при розгляді цієї категорії справ судді користуються правовою позицією, викладеною у постанові Великої палати Верховного Суду від 03.07.2019 року по справі №342/180/17, провадження №14-131цс19, в якій колегія суддів прийшла до наступних висновків. Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті ПриватБанку і не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 8 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмову вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов’язань.
Таким чином, після виготовлення повного тексту вказаної постанови ВП ВС відбулися зміни в судовій практиці щодо розгляду кредитних спорів, оскільки головним при розгляді таких спорів стала наявність чи відсутність підписаного між позивальником та банком договору, в якому було б окреслено усі головні для кредитного договору умови (проценти, їх розмір, строк дії, тощо). Оскільки як АТ КБ «Приватбанк», так і інші банки при укладанні споживчих договорів у письмовій формі їх за звичай не укладали, постало питання щодо вирішення по суті вказаних позовів у судах першої та апеляційної інстанції.
Протягом 2018 -2019 року суди по вказаній категорії справ виносили рішення, якими позовні вимоги задовольняли повністю, частково, а також відмовляли в задоволенні позовних вимог.
Надалі наводимо судову практику місцевих судів, по яким було задоволено позовні вимоги в повному обсязі.
Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 липня 2018 року по справі №629/3101/16-ц було задоволено позов про стягнення заборгованості а кредитним договором. З ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за Кредитним договором в загальному розмірі 21 289 грн. 49 коп., яка складається з заборгованості за кредитом -10 959 гри. 36 коп., заборгованості за процентами за користування кредитом - 2 223 грн. 93 коп., штрафів: фіксована частина - 500 грн. 00 коп., 989 грн. 98 коп. - процентна складова. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач умови кредитного договору не виконав, допустив заборгованість, яка підлягає стягненню з підстав, передбачених статтею 1054 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції в своєму рішенні від 20 грудня 2018 року рішення Лозівського міськрайонного суду скасував в частині стягнення штрафів та відмовив в цій частині позову.
При ухваленні постанови колегія суддів ХАС послалась на ст..61 Конституції України, Умови та правила надання банківських послуг, а також норми Цивільного кодексу України і зазначила, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення.
По справі №628/2227/17, рішенням Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 30 квітня 2018 року позов також було задоволено та стягнуто з відповідача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість в розмірі 91318,68 грн. та судові витрати - 1600,00 грн.
Колегія суддів Апеляційного суду Харківської області рішення міськрайонного суду скасувала в частині стягнення суми процентів, пені та комісії і штрафів. Ухвалила в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» щодо стягнення процентів, пені та комісії і штрафів - задовольнили частково.
Колегія суддів ухвалюючи постанову, застосувала вимоги ст.61 Конституції України та ст.549 ЦК України. І дійшла висновку, що враховуючи, що колегією суддів частково задоволено позовні вимоги в частині стягнення пені, відсутні підстави для стягнення нарахованих банком штрафів за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання.
У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Енергобанк» звернулось до Червонозаводського районного суду м. Харкова з позовом, мотивуючи який зазначило, між банком та ОСОБА_1 було укладено договір про видачу та обслуговування кредитної міжнародної картки VISA (кредитний договір).
Посилаючись на те, що відповідач взятих на себе за договором зобов'язань належним чином не виконав, ПАТ «Енергобанк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 117519 грн. 78 коп., яка станом на 30 травня 2016 року складається з: 57183 грн. 27 коп. заборгованості за кредитом, 20019 грн. 93 коп. заборгованості за процентами, а також штрафів за виникнення простроченої заборгованості: 38615 грн. 18 коп. та 1800 грн. (константа).
Рішенням Червонозаводського районного суду від 08 червня 2018 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Енергобанк» заборгованість за договором у розмірі 117519 грн 78 коп., а також 1762 грн. судового збору (справа № 646/734/18).
ХАС постановив рішення районного суду в частині стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «Енергобанк» заборгованості за процентами за користування кредитом, заборгованості за штрафами та 1800 грн., а також судового збору - скасувати, у задоволенні позову ПАТ «Енергобанк» в цій частині відмовити.
Встановлено, що у зв'язку з ліквідацією ПАТ «Енергобанк» з червня 2015 року ОСОБА_1 був позбавлений можливості здійснювати платежі в рахунок виконання зобов'язань за договором.
З огляду на те, що ПАТ «Енергобанк» не повідомив відповідача про новий порядок внесення платежів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, надіславши лише у квітні 2016 року вимогу про погашення заборгованості та повідомив нові реквізити для її сплати, у зв'язку з чим з червня 2015 року відповідач був позбавлений можливості належним чином виконувати свої зобов'язання у спосіб, передбачений договором.
В той же час, набуло чинності та не ким не оскаржувалось рішення Московського районного суду м. Харкова по справі №643/2736/18 від 20.12.2018 року, яким було задоволено позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом у сумі 14529,96 гривень. Заборгованість складається з: заборгованості за кредитом -199,54 гривень; заборгованості по процентам за користування кредитом 9907,09 гривень; заборгованість за пенею та комісією-3255,24 гривень, штраф (фіксована частина ) -500 гривень, штраф (процентна складова ) -668,09 гривень.
Таким чином, можливо рішення районного суду мало ознаки порушення положень статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення.
Адже, відповідно до практики суду апеляційної інстанції (в тому числі і вищенаведеній) та практики Верховного Суду - штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України.
Подібне рішення із стягненням на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості, що складається з заборгованості за кредитом, заборгованість по процентам за користування кредитом, заборгованість за пенею та комісією, штрафу відповідно до п.2.2 Генеральної угоди було ухвалено Київським районним судом м.Харкова. Вказане рішення також не було оскаржено в апеляційному порядку та можливо має ознаки порушення положень ст.61 Конституції України (рішення від 13.04.2018 року по справі №640/237/18).
У 2018-2019 роках по значній кількості справ постановлялись рішення про задоволення позовних вимог частково. При цьому, постановляючи такі рішення, суди після липня 2019 року, в більшості випадків посилались на постанову Великої Палати Верховного суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19).
Наприклад, по справі №638/7103/19, 19 серпня 2019 року було ухвалено заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова, яким позов АТ КБ «ПриватБанк» - задоволено частково. Стягнуто з відповідача заборгованість за кредитним договором у вигляді кредитного ліміту на картковий рахунок, по тілу кредиту та сплачену суму судового збору.
В той же час, суд відмовив у задоволенні позову в частині вимог щодо стягнення з відповідача на користь банку заборгованість за прострочення тілом кредита, нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн, штрафу (фіксована частина), штрафу (процентна складова).
Ухвалюючи таке рішення суд послався на рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 та на постанову Великої Палати Верховного суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Колегія суддів ХАС заочне рішення суду першої інстанцій скасувала в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту та пені. Та ухвалила стягнути з відповідача пеню за прострочене зобов’язання, пеню за несвоєчасність сплати боргу і збільшила розмір судового збору стягнутого на користь позивача.
Суд апеляційної інстанції встановив, що з порядком нарахування пені відповідач був ознайомлений, про що свідчить його підпис, у зв’язку з чим розмір заборгованості за пенею підлягає стягненню з відповідача.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2019 року по справі № 639/4448/19 позов АТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з позивача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 10 735,94 грн та 169,05 грн судового збору. У задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом відмовлено.
Задовольняючи позов в частині стягнення тіла кредиту, суд першої інстанції послався на правову позицію, що міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, відповідно до якої Тарифи банку, Умови та правила надання банківських послуг, які не підписувались при заповненні заяви-анкети позичальником, не можуть вважатись складовою частиною кредитного договору, а встановлені цими документами відсоткова ставка, пеня та штрафи не можуть бути застосовані при визначенні кредитної заборгованості.
Харківський апеляційний суд ухвалив постанову, в якій вирішив, що станом на 30 червня 2015 року розмір заборгованості за процентами складає 6402,96 грн. При цьому, суд послався на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 стосовно того, що права кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
У зв’язку з чим, відповідно до постанови ХАС від 11 січня 2020 року з відповідача було стягнуто заборгованість за процентами за користування кредитом в розмірі 6402,96 грн.
Подібне судове рішення було ухвалено і Балаклійським районним судом Харківської області 12 серпня 2019 року по справі № 610/1607/19, а після оскарження в апеляційному порядку – скасовано в частині відмови в задоволенні позову про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту та стягнення судового збору.
Підстави, для прийняття рішення в суді першої інстанції та скасування рішення в частині стягнення заборгованості в суді апеляційної інстанції, були ті ж самі, що і по справі № 639/4448/19, яку було проаналізовано вище.
По справі № 611/942/19 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у сумі 126887,83 грн., з них: 2881,18 грн. заборгованість за тілом кредиту; 124006,65 заборгованість по процентам за користування кредитом з 17 липня 2008 року по 26 червня 2018 року, рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 22 жовтня 2019 року позов АТ КБ «ПриватБанк» - задоволено частково.
Стягнуто з відповідача заборгованість за тілом кредиту та понесені судові витрати. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції послався на правову позицію, що міститься в постанові Великої Палати ВС від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Колегія суддів ХАС ухвалюючи постанову від 14 січня 2020 року зазначила, що заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитним коштами має бути розрахована за період з 27 грудня 2013 року (останній платіж щодо погашення відсотків) по 30 листопада 2015 року (дата закінчення строку дії останньої перевипущеної Банком кредитної картки) та лише за первісною відсотковою ставкою визначеною у довідці про умови кредитування з користування кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», а саме 36 % із розрахунку 360 днів у року.
За таких обставин, саме зазначена суму заборгованості по сплаті відсотків підлягає стягненню з відповідача на користь Банку.
Слід зазначити, що до моменту ухвалення 03 липня 2019 року постанови по справі №342/180/17 суди посилалися на вимоги ст.61 Конституції України та інколи застосовували постанову Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15.
Так, рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2018 року по справі № 645/398/18 позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволені частково.
ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовними вимогами у розмірі 25 758,14 грн., які складалися з: заборгованості за кредитом - 698,21 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом - 20594,16 грн.; заборгованості за пенею та комісією - 2763,00 грн.; штрафу (фіксована частина) - 500,00 грн.; штрафу (процентна складова) - 1202,77 грн.
Рішенням місцевого суду стягнуто на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 24055, 37 грн.
У задоволенні позовних вимог в частині стягнення з позивача суми штрафу за кредитним договором в сумі 500 грн. 00 коп. (фіксована частина) та 1202 грн. 77 коп. (процентна складова) - відмовлено.
Постановляючи таке рішення суд послався на вимоги ст..61 Конституції України та постанову Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року і зазначив, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності і розрахунки їх як складової заборгованості не ґрунтується на законі.
Суд апеляційної інстанції своєю постановою від 05 квітня 2019 року змінив рішення районного суду і зазначив, що із розрахунку позивача у відзиві на апеляційну скаргу вбачається, що в межах позовної давності заборгованість відповідачки за кредитним договором становить 4100,10 грн., з яких: 698,21 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 2201,89 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 1200 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором.
У зв’язку з чим з позивача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» було стягнуто заборгованість у розмірі 4100 грн.
Протягом 2018 -2019 року суди по вказаній категорії справ ухвалювали не мало рішень, по яким відмовляли в задоволенні позовних вимог.
Як приклад, рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 04 червня 2019 року по справі №638/1489/19 у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості у розмірі 110270, 55 грн. відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що АТ КБ «ПриватБанк» не надано доказів, що позичальник отримав кредитні кошти саме у розмірі 2080 грн. та наявності заборгованості, а тому позов задоволенню не підлягає.
Але суд апеляційної інстанції, досліджуючи матеріали справи, з’ясував, що фактично кредитні кошти згідно збільшеного кредитного ліміту відповідачем отримано, що свідчить про погодження відповідачем дій Банку щодо умов кредитування, суд не вбачає підстав для відмови у стягненні тіла кредиту у сумі 35343, 12 грн.
Щодо стягнення відсотків, то суд апеляційної інстанції виходив з наступного.
Як зазначив АТ КБ «ПриватБанк» розмір заборгованості з відсотків становить 34636,97 грн. відсотки за користуванням кредитом, 1200 грн. пеня.
Свій висновок суд обґрунтував тим, що оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Також суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
За результатами розгляду матеріалів справи колегія суддів ХАС 02 жовтня 2019 року скасувала рішення суду першої інстанції та ухвалила нове рішення, яким стягнула з відповідача заборгованість за кредитним договором, тіло кредиту, відсотки за користуванням кредитом, пеню.
По справі №644/1766/19 рішенням від 18 квітня 2019 року Орджонікідзевським районним судом м. Харкова позов АТ КБ «ПриватБанк» - залишено без задоволення.
Залишаючи позов банку без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності на момент вчинення правочину – їй виповнилось 14 років.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.04.2018 року по справі №289/1996/16-ц, як зазначив суд першої інстанції.
Втім, колегія суддів ХАС дослідила, що банком ставиться питання про стягнення заборгованості за договором від 03 лютого 2013 року, адже у позовній заяві банк просить стягнути заборгованість саме за кредитним договором від 03 лютого 2013 року, розрахунок заборгованості стосується саме кредитного договору від 03 лютого 2013 року, укладеного між банком та ОСОБА_1, а не 03 вересня 2014 року.
Отже, доказів того, що 03 лютого 2013 року між банком та відповідачем було укладено кредитний договір, а також те, що вона була ознайомлена з умовами та правилами надання банківських послуг в «ПриватБанку», останнім не надано.
Враховуючи вищевикладене, рішення Орджонікідзевського районного суду було скасовано з ухваленням нового про залишення позову АТ КБ «Приватбанк» - без задоволення з інших підстав.
Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 13 вересня 2018 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 20 756, 44 грн – відмовлено (справа №642/1956/18).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджують здійснення відповідачкою будь-якого платежу після 25.01.2012 року, а тому строк позовної давності не переривався, тобто позивач не міг не знати про порушення його прав з моменту прострочення першого платежу. Трирічний строк дії картки сплинув у 2014 році. Позивач звернувся до суду з позовом 25 квітня 2018 року, тобто після спливу позовної давності навіть щодо останнього щомісячного платежу (25 січня 2012 року).
Під час перевірки рішення місцевого суду, колегія суддів ХАС застосувала правові позиції, викладені у Постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року по справі №614цс14, яка була ухвалена за наслідками перегляду цивільної справи за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку.
Також було застосовано Постанову Верховного Суду від 30 травня 2018 року по справі № 181/467/17 із аналогічними правовими позиціями.
Таким чином було встановлено, що строк позовної давності позивачем не пропущений, оскільки з позовом до відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся в квітні 2018 року, тоді як строк дії картки встановлено до 05/15.
Позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» були задоволені частково, з відповідача було стягнуто заборгованість за кредитом, заборгованість по процентам за користування кредитом, а також штрафи (фіксована частина та процентна складова).
З підстав того, що Банком не надано доказів надання відповідачу кредиту та використання ОСОБА_1 кредитних коштів, а тому підстав для стягнення заборгованості не вбачається – було ухвалено рішення Близнюківським районним судом Харківської області від 09 липня 2018 року по справі №612/186/18.
Суд апеляційної інстанції, під час розгляду справи встановив, що відповідач умови договору належним чином не виконувала у зв`язку з чим станом на 31 січня 2018 року відповідачу нараховано заборгованість яка складається: із заборгованості за кредитом - 4680,99 грн; заборгованості по процентах за користування кредитом - 112309,01 грн.
Під час ухвалення постанови ХАС було застосовано постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18). В яких зазначено, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що зазначено в судовому рішенні.
Отже. стягненню підлягає тільки заборгованість в межах строку дії договору.
За результатами розгляду справи в суді апеляційної інстанції з відповідача було стягнуто заборгованість за кредитом - 4680,99 грн; заборгованості по процентах за користування кредитом - 6979,83 грн.
Постановою Верховного Суду від 16 травня 2019 року було залишено без змін постанову АСХО у справі №615/1840/15-ц за позовом АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 05 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних доказів заборгованості за тілом кредиту, з урахуванням повного задоволення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2012 року, а тому нарахування комісії, процентів та пені не можуть вважатися підтвердженими. Крім того, непогашене тіло кредиту в розмірі 709,20 грн неспівмірне по відношенню до нарахованих відсотків, комісії та пені в розмірі 308 151,25 грн.
Постановою АСХО від 09 серпня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Валківського районного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено з інших підстав.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, проте таких вимог банком заявлено не було. Крім того, посилання банку на збільшення тіла кредиту є безпідставними та необґрунтованими, оскільки є незмінним та не може збільшуватися.
Суд касаційної інстанції зазначив, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, комісію, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Зазначена правова позиція викладена у постановах ВП ВС від 28 березня 2018 року № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року № 14-154цс18 та від 31 жовтня 2018 року № 14-318цс18, які Верховний Суд застосував у своїй постанові.
Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 16 вересня 2019 року по справі №637/466/1 в задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» відмовлено з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строки позовної давності, на застосування яких наполягав відповідач.
Проте, колегія суддів ХАС не погодилась з таким висновком суду, оскільки він не відповідає обставинам справи і вимогам закону.
У зв’язку з чим, постановою Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року рішення Шевченківського районного суду скасовано, позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2613,03 грн, з яких: 1 896,43 - заборгованість по тілу кредиту, 716,60 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом. Решту позовних вимог залишено без задоволення.
Колегія суддів ХАС дійшла висновку, що умовами договору передбачено погашення процентів за користування кредитом періодичними щомісячними платежами та кредитного ліміту в повному обсязі не пізніше закінчення строку дії кредитної картки.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).
Таким чином, право позивача нараховувати проценти за користування кредитом, комісію за обслуговування кредиту, пеню та штрафи припинилося зі спливом строку кредитування 31 липня 2016 року, що відповідає строку дії кредитної картки, а тому починаючи з 01 серпня 2016 року позивач не мав права здійснювати зазначені нарахування, а отже до зазначених позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» позовна давність не може бути застосована, оскільки такі вимоги є безпідставними.
Таким чином, вбачається, що висновки викладені у постанові ВП ВС від 03.07.2019 року по справі №342/180/171, часто застосовуються судами першої інстанції під час розгляду спорів та мотивування своїх рішень, які виникають в справах про стягнення заборгованості за кредитними договорами. При цьому належна практика вже сформувалася та наразі активно застосовується в подальших справах даної категорії.
Крім цього, доречно зазначити, що більшість позивачів в даній категорії справ оскаржують рішення суду першої інстанції в апеляційному і касаційному порядку в разі задоволення їх позовних вимог частково (в більшості випадків розмір задоволення позовних вимог складає від 30 до 50 % від первинно заявлених позовних вимог), а також в разі відмови в задоволенні їх позовних вимог.
виникають під час розгляду справ про стягнення заборгованості за кредитними договорами.
В процесі розгляду спорів, що виникають з відносин банківського кредитування в судах у певних випадках виникають проблемні питання.
Зокрема, суди зазначають про виникнення проблемних питань щодо застосування строків позовної давності при розгляді справ, що виникають із кредитних правовідносин.
В якості прикладу вирішення спорів щодо кредитних правовідосин із застосуванням строків позовної давності можна навести справу №623/1362/18, яку було розглянуто в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
За результатами касаційної скарги у порядку спрощеного провадження Верховний Суд ухвалив постанову Харківського апеляційного суду від 22 жовтня 2018 року скасувати, рішення Ізюмського районного суду Харківської області від 30 липня 2018 року залишити в силі.
Рішенням районного суду у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач пропустив строк позовної давності, тому в задоволенні позову необхідно відмовити з цих підстав.
Постановою ХАС рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково.
Стягнуто на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором, яка складається з: 2 687,16 грн - заборгованість за кредитом; 86 247,14 грн - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом та 1 100 грн - пеня. У задоволенні решти позову відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач порушила умови кредитного договору, внаслідок чого і виникла заборгованість.
Колегія суддів Верховного Суду послалася на висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, та дійшла висновків про відсутність правових підстав для стягнення нарахованої банком заборгованості за кредитним договором.
Суд касаційної інстанції зазначив, що враховуючи відсутність погоджених умов кредитування, автоматичне списання коштів з рахунку позичальника без ініціювання цієї дії самим позичальником та поза його волею, не може вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності.
Ще одним питанням, про яке було зазначено в контексті викликаючого труднощі – стала можливість стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним між банком та позичальником, якщо останній є неповнолітньою особою.
В якості прикладу вирішення подібних спорів в суді апеляційної інстанції можна навести, рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 липня 2019 року по справі №635/7193/18, по якому в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Підставами стало те, що на момент отримання кредитних коштів відповідачу виповнилося лише 16 років, тож він не мав повної цивільної дієздатності, і укладення кредитного договору не було погоджено із батьками, тож ОСОБА_1 не може відповідати за зобов`язанням.
Тож кредитний договір укладений з порушенням вимог законодавства України і є недійсним.
Постановою від 15 жовтня 2019 року Харківського апеляційного суду, рішення Харківського районного суду скасовано та ухвалено нове.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що цей договір не був погоджений з його батьками, тому він укладений з порушенням вимог законодавства і з цих підстав є недійсним.
Проте, як зазначається в постанові ХАС, суд першої інстанції не взяв до уваги, що зобов'язання виникають не лише з договору, а з фактичних дій. Крім того, суд не взяв до уваги що правочин вчинений неповнолітньою особою може бути визнано недійсним лише за позовом заінтересованої особи.
Оскільки такого позову не заявлено і не розглядалося судом, тому у суду першої інстанції відповідно до визначеного у ст. 13 ЦПК України принципу диспозитивності не було підстав для застосування наслідків недійсного правочину, передбачених ст.ст. 215, 216 ЦК України.
Саме такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), який відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України необхідно застосувати у даній справі, яка є аналогічною за обставинами.
Крім того, суд всупереч положень ст.ст. 89, 263 ЦПК України не з`ясував, що згідно розрахунку заборгованості, грошові кошти від банку позичальник фактично отримав вже після набуття повноліття.
Виходячи з наведеного, за недоведеності укладення договору кредиту в частині відсотків та неустойки, за відсутності заявлених вимог про стягнення процентів на рівні облікової ставки Національного банку України (ч. 1 ст. 1048 ЦК України), суд апеляційної інстанції вирішив, що відповідач має повернути банку лише основну суду боргу у розмірі тіла кредиту.
Ще одним питанням деякі місцеві суди ставлять наступне: чи підлягають стягненню штраф та пеня чи лише тіло кредиту у випадку стягнення заборгованості по платіжній картці та подальшій зміні умов Публічного Договору, який боржник особисто не підписував.
Вище було розглянуто приклади практики розгляду справ щодо стягнення заборгованості по платіжній картці, та наведемо ще один приклад із правовою позицією Верховного Суду.
Заочним рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 15 листопада 2017 року (справа №621/879/17) позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено та стягнуто тіло кредиту; проценти за користування кредитом; штраф (фіксована частина); штраф (процентна складова).
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач належним чином не виконувала зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку із чим у неї перед банком утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню у повному обсязі.
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 07 лютого 2018 року рішення Зміївського районного суду Харківської області від 15 листопада 2017 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази та обґрунтовано вважав за можливе стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у повному обсязі.
Колегія суддів касаційної інстанції зазначила, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачем та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети.
Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.
Враховуючи вищевказані обставини, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
Отже, судові рішення з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, необхідно скасувати в частині стягнення процентів за користування кредитом; штрафу (фіксована частина); штрафу (процентна складова)та відмовити у задоволенні позовних вимог у цій частині (Постанова ВС від 26 лютого 2020 року) .
Крім питань пов’язаних із застосуванням норм матеріального права виникають у судів також і інші труднощі – що носять скоріш процесуальний характер.
Так, судді стикаються з такою проблемою, як неявка позивача (представника банку) в судове засідання у зв’язку з подачею клопотання про розгляд справи без їх присутності, що унеможливлює витребування додаткових документів (доказів) по справі.
Труднощі також в окремих судах викликає визначення розміру заборгованості за прострочене тіло кредиту, пеню та відсотки, якщо Банк надає розрахунок, а відповідач з ним не згоден, та надає свій розрахунок. Складність за таких обставин викликають випадки, коли сторони не погоджуються на проведення експертизи.
Ще одним проблемним питанням деякі суди зазначали – встановлення строків кредитування і відповідної правомірності нарахування банком відсотків поза межами його строку оскільки за картковим рахунком строк кредитування дорівнює строку дії картки, а фотокопія кредитної картки у матеріалах справи завжди відсутня.
У зв’язку з чим можна зробити висновок, що на даний час у кредитних правовідносинах, все ще існують актуальні проблемні питання, і це потребує подальшого розвитку судової практики, ухвалення ще більшої кількості рішень Верховного Суду, які в подальшому застосовуються судами апеляційної та першої інстанції в якості доктрини.
З огляду на проведене узагальнення слід зазначити, що за вказаний період дещо змінилась судова практика розгляду спорів, пов’язаних з кредитними правовідносинами. Зміни вказаної практики мали місце перед усім через появу нових правових позицій Великої Палати Верховного Суду. Із вказаних підстав мали місце і скасування Верховним Судом рішень.
Перед усім, для уникнення помилок слід звернути увагу на єдину практику нарахування відсотків по кредитному договору після вимоги банку про повне повернення заборгованості та про юрисдикцію спорів, оскільки ВП ВС відступила від попередньої практики Верховного Суду України.
Крім того, слід враховувати новий порядок обрахунку неустойки (штраф та пеня) за одне й те саме порушення зобов’язання та порядок нарахування банківської комісії з огляду на ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Таким чином, для уникнення помилок у майбутньому та покращення якості відправляння судочинства вважаємо за доцільним слідкувати за змінами у практиці Великої палати Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
У підсумку необхідно зазначити підвищення ролі у цивільному судочинстві таких джерел як практика Верховного Суду у якості принципів та норм матеріального і процесуального права, для забезпечення єдності судової практики, як складової частини принципу правової визначеності і верховенства права.
За результатами проведеного узагальнення вважаємо за необхідне:
Узагальнення підготовлено судовою палатою з розгляду цивільних справ Харківського апеляційного суду за участю відділу судової статистики та узагальнення судової практики.
Виконавці:
Суддя судової палати з розгляду
цивільних справ
Харківського апеляційного суду О.М.Хорошевський
Від відділу судової статистики та
узагальнення судової практики О.В.Луніна
_03_03.png)
