Харківський апеляційний суд

Проблемні питання юрисдикції під час вирішення

цивільних справ

Зміст

Вступ
Статистичні дані судів першої інстанції
Практика судів першої інстанції

3.1 Зміна територіальної підсудності

3.2 Юрисдикція справ у спорах, що виникають із земельних відносин

3.3 Юрисдикція справ окремого провадження

3.4 Юрисдикція справ про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню

3.5 Юрисдикція справ, щодо внесення змін в актовий запис

Практика Харківського апеляційного суду

4.1 Юрисдикція справ щодо правовідносин, які виникли після припинення публічної служби

4.2 Юрисдикція кредитних справ

4.3 Юрисдикція спорів щодо зняття арешту з майна, коли сторонами є юридичні особи

Постанови Великої Палати Верховного Суду

5.1 Захист особистих немайнових прав

5.2 Юрисдикція спорів, у справах про відшкодування шкоди особою, яка перебуває на посаді державної/публічної служби

5.3 Юрисдикція спорів щодо визнання незаконними та скасування рішень нотаріусів

5.4 Юрисдикція спорів про оскарження рішення комісії із соціального страхування та стягнення суми допомоги по тимчасовій непрацездатності з Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

5.5 Юрисдикція спорів щодо скасування арешту, накладеного в межах кримінального провадження

5.6 Кредитні спори та порука, їх юрисдикція

5.7 Правова позиція щодо юрисдикції спорів, що виникають у зв`язку проходженням особою публічної служби та її звільненням з цієї служби

5.8 Юрисдикція спорів про визнання рішення установчих зборів недійсним, визнання протоколу загальних зборів та статуту недійсними, скасування державної реєстрації ОСББ

5.9 Правова позиція ВП ВС щодо юрисдикції спорів, стороною у яких є народний депутат України

Висновок

Вступ

При підготовці узагальнення використані судові рішення та узагальнення, надані районними судами м. Харкова та міськими, районними, міськрайонними судами Харківської області, рішення Харківського апеляційного суду (далі – ХАС), а також постанови Великої Палати Верховного Суду за 2019 рік.

Із набранням чинності ЗУ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу україни, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 15 грудня 2017 року компетенція судів визначається через поняття - юрисдикція.

Стаття 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства

В Цивільному процесуальному кодексі України (далі ЦПК) наявна глава 2 під назвою «Цивільна юрисдикція, яка в свою чергу розподіляється на параграфи, а саме: «Предметна та суб’єктна юрисдикція», «Інстанційна юрисдикція», «Територіальна юрисдикція (підсудність)».

ЦПК не містить визначення поняття цивільної юрисдикції, однак виходячи з норм можна сказати, що під поняттям цивільної юрисдикції розуміється нормативне визначення компетенції суду з вирішення справ у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства

Формою розгляду справ цивільної юрисдикції є провадження позовне, наказне та окреме. Справи, які окремо віднесені до юрисдикції суду, вирішуються за правилами, визначеними законами України.

Справи, де відсутній спір про право, законодавець виключає із судової підвідомчості, або ж для них встановлено спрощений порядок розгляду.

Питання про юрисдикцію суддя вирішує при відкритті провадження у справі. При встановленні того, шо справа не підлягас розгляду у порядку цивільного судочинства, суддя за загальним правилом відмовляє у відкритті провадження у справі, постановляючи про це ухвалу.

Статистичні дані надані судами першої інстанції відносно справ де були порушені правила юрисдикції

Районні суди м. Харкова:

Дзержинський районний суд м. Харкова	187
Київський районний суд м. Харкова	20
Комінтернівський районний суд м. Харкова	152
Ленінський районний суд м. Харкова	24
Московський районний суд м. Харкова	274
Жовтневий районний суд м. Харкова	10
Орджонікідзевський районний суд м. Харкова	136
Фрунзенський районний суд м. Харкова	6
Червонозаводський районний суд м. Харкова	35

Районні суди Харківської області:

Балаклійський районний суд Харківської області

Барвінківський районний суд Харківської області

Близнюківський районний суд Харківської області

Богодухівський районний суд Харківської області

Борівський районний суд Харківської області

Валківський районний суд Харківської області

Дворічанський районний суд Харківської області

Дергачівський районний суд Харківської області

Зачепилівський районний суд Харківської області

3міївський районний суд Харківської області

Золочівський районний суд Харківської області

Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

Куп’янський міськрайонний суд Харківської області

Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Люботинський міський суд Харківської області

Первомайський міськрайонний суд Харківської

області

Печенізький районний суд Харківської області

Не розглядались

Сахновщинський районний суд Харківської області

Харківський районний суд Харківської області

204

Чугуївський міський суд Харківської області

Шевченківський районний суд Харківської області

Практика судів першої інстанції

Виходячи з даних, наданих місцевими судами, можна зробити висновки, що судді постановляли в основному ухвали про зміну територіальної підсудності.

Так, відповідно до даних Вовчанського районного суду Харківської області, справи № 617/608/18; № 617/381/19; № 617/1677/18; № 617/761/18; № 617/523/19; № 617/118/19; № 617/1370/19; № 617/1350/19, які є ідентичними та виникають з кредитних зобов’язань, були передані на розгляд іншого суду. Позивачами у них є банківські установи. Підставами направлення справ до іншого суду є порушення територіальної юрисдикція (підсудності), оскільки після надходжень відповідей на запити про зареєстроване місце проживання, судом встановлено що відповідачі зареєстровані поза межами адміністративної території Вовчанського району Харківської області.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України Вовчанським районним судом Харківської області зазначені 8 цивільних справ передані на розгляд іншим судам.

Згідно ч. 9 ст. 187 ЦПК України, якщо за результатами отриманої інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому ст. 31 ЦПК України. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

До початку розгляду справи по суті, судом з`ясовано, що провадження у справі було відкрито за позовом Банку з порушенням правил територіальної підсудності, оскільки, вимоги позивача стосуються стягнення заборгованості за кредитним договором. Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за перебування.

Предача справ до іншого суду, який найбільш територіально наближчений, з підстав задоволення самовідводів суддів.

Вовчанським районним судом Харківскої області, цивільні справи № 617/1541/18, № 617/814/19 передані на розгляд до суду найбільш територіально наближеного з підстав задоволення самовідводів суддів та відсутності достатньої кількості суддів для розподілу справи, згідно вимог п. 2 ч. 1 ст. 31 ЦПК України.

Ухвали були постановлені у зв’язку з тим, що в суді працює всього двоє суддів.

Юрисдикція справ у спорах, що виникають із земельних відносин

Як приклад наведемо справу Дзержинського районного суду міста Харкова № 638/15690/19. Ухвалою від 10 жовтня 2019 року суддя Дзержинського районного суду міста Харкова, розглянувши позовну заяву Особа 1 до Державного кадастрового реєстратора Відділу у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Слюсаревої О.В., Особа 2, третя особа ТОВ «Геодезично вишукувальний центр», Харківська міська рада про визнання незаконною державної реєстрації земельної ділянки, скасування державної реєстрації, передав позовну заяву за підсудністю до Київського районного суду м. Харкова.

Суд керувався ч.1 ст.30 ЦПК України та виходив з того, що спір виник з приводу нерухомого майна (земельної ділянки), що знаходиться на території Київського районного м. Харкова.

Стаття 30 ЦПК України визначає правила виключної підсудності, тобто підсудності, при якій розгляд певних категорій справ може розглядатися лише в чітко визначеному суді, передбаченому в ЦПК України. До таких справ не можуть застосовуватися правила загальної та альтернативної підсудності.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Для визначення підсудності позовної заяви відповідно до ч.1 ст.30 ЦПК України є наявність заявлених позивачем вимог, які б стосувались нерухомого майна.

У пункті 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», роз`яснено, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним; про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна; про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна; про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним;про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Спори, що стосуються нерухомого майна, повинні пред`являтись до суду за місцезнаходженням майна.

Як вбачається з матеріалів справи, нерухоме майно з приводу якого виник спір, знаходиться за адресою Адреса 1, Адреса 2. Отже, справа підсудна Київському районному суду м. Харкова та не підсудна Дзержинському районному суду м. Харкова.

Харківський апеляційний суд погодився з позицією суду першої інстанції, своєю постановою від 9 грудня 2019 року, залишив ухвалу суду в силі.

За змістом висновків, викладених у пункті 31.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.

Отже, колегія суддів уважає, що зі змісту й характеру відносин між учасниками справи вбачається, що спір виник саме між Особа 1 та Особа 4 з приводу порушення права позивача на земельну ділянку внаслідок дій Особа 4 щодо реєстрації за собою такого права.

За ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою (ч.1 ст. 30 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

До позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Правила виключної підсудності поширюються також на спори щодо майнових прав на незавершені будівництвом об`єкти нерухомості, об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення.

Таким чином, суд вірно визначив, що спір виник з приводу нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Адреса 2 або Адреса 1. Зазначена земельна ділянка знаходиться на території Київського району м. Харкова, тому позов підсудний Київському районному суду м. Харкова.

Юрисдикція справ окремого провадження

Згідно ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Дворічанський районний суд Харківської області, ухвалою по справі № 618/1171/19 від 07 жовтня 2019 року при прийнятті заяви Особа1 про встановлення факту належності правовстановлюючих документів, заінтересована особа Головне управління пенсійного фонду України в Харківській області, передав за підсудністю до Куп`янського міськрайонного суду Харківської області. В ухвалі зазначено, що згідно ч. ч. 1, 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Відносини щодо місця проживання фізичної особи регулюються також Законом "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні". Цим законом введений режим реєстрації фізичних осіб при зміні місця проживання або перебування за їх заявою.

Закон, на відміну від ЦК, при розмежуванні місця проживання та місця перебування виходить зі строків перебування особи в певному місці. При цьому встановити або довести факт проживання (перебування) особи в певному місці протягом встановленого строку неможливо. Крім того, як вбачається з положень ч. 6 ст. 29 ЦК України особа є вільною у виборі місця проживання і фактично може проживати у різних місцевостях, проте офіційно зареєстрованим може бути лише одне місце проживання.

Таким чином, законодавство, хоча і закріплює норми не тільки про постійне, але й про переважне та тимчасове місце проживання особи, однак правові наслідки в переважній більшості випадків, зокрема, при визначенні підсудності, пов`язуються саме з постійним місцем проживання, тобто з зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання.

Згідно з довідкою Богданівської сільської ради Дворічанського району Харківської області Особа 1 проживає без реєстрації в Адреса 2,при цьому зареєстрована за адресою: Адреса 3, що за територіальною юрисдикцією відноситься до підсудності Куп`янського міськрайонного суду Харківської області.

Згідно з п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Вивчивши рішення суддів першої інстанції та Харківського апеляційного суду, можемо зазначити, що склалась неоднозначна практика щодо юрисдикції справ про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, а саме щодо визначення місця виконання виконавчого напису.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м.Харкова від 15 листопада 2019 року по справі № 646/7743/19, за позовом Особа 1 до ТОВ «Вердикт капітал», третя особа: приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Гамзатова А.А., про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису нотаріуса, направлено за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.

В своїй ухвалі суд зазначив наступне. За загальним правилом підсудності відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

При подачі позовної заяви позивач зазначив адресу відповідача: Адреса 1 Київ, Кудрявський узвіз, 5Б, що знаходиться у Шевченківському районі міста Києва.

Чинний ЦПК України передбачає випадки, коли позовна заява може бути подана позивачем до суду за його вибором. Зокрема, відповідно до ч. 12 ст. 28 ЦПК України позови до стягувача про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, можуть пред`являтися також за місцем його виконання.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, спірний виконавчий напис виконується приватним виконавцем виконавчого округу міста Київ Клітченко О.А., офіс якої знаходиться за адресою: м. Київ, вулиця Окіпної Раїси, 4А,оф.35 А (Дніпровський район міста Києва).

Таким чином, з урахуванням того, що виконавчий напис виконується за однією адресою, постановою приватного виконавця звернуто стягнення на дохід боржника за іншою адресою, а відповідач знаходиться за третьою адресою, суд не знаходить підстав для застосування ст. 28 ЦПК України та вважає за необхідне направити вказану справу до суду за загальними правилами підсудності за місцем знаходження відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд першої існтанції, передав матеріали позовної заяви до суду за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Шевченківського районного суду м. Києва, тобто в суд за місцем знаходженням відповідача.

Харківський апеляційний суд своєю постановою від 27 січня 2020 року скасував ухвалу, та зазначив наступне. Місце виконання виконавчого напису визначено статтею 24 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчі дії проводяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцем знаходження його майна, а згідно частини 2 цієї статті приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Згідно частин 1, 2 та 6 статті 25 ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.

Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до ЗУ "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Як вбачається з матеріалів справи постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Клітченко О. А. від 08 жовтня 2019 року ВП № 60150311 при примусовому виконанні виконавчого напису № 4656, виданого 12 вересня 2019 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою А. А. про стягнення з Особа 1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості в розмірі 31 922,89 грн, звернено стягнення на доходи Особа 1, що отримує дохід від фізичної особи-підприємця Особа 2, адреса місця реєстрації: Адреса 1, що територіально відноситься до Основ`янського (Червонозаводського) району м. Харкова.

З урахуванням положень ЗУ «Про виконавче провадження», яким визначено місце виконання виконавчих документів, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки виконавчий напис приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатової А. А. виконується приватним виконавцем виконавчого округу міста Київ Клітченко О. А. за місцем роботи боржника Особа 1: Адреса 1, що територіально відноситься до Основ`янського (Червонозаводського) району м. Харкова, дана справа підсудна Червонозаводському районному суду м. Харкова.

Аналізуючи наведене колегія суддів вважає, що ухвала судді про передачу справи на розгляд іншого суду постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому на підставі пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Юрисдикція справ, щодо внесення змін в актовий запис

Ще раз доцільно наголосити, що оскарження відмови органу реєстрації актів громадянського стану внести зміни до актового запису чи відновити актовий запис здійснюється у порядку адміністративного судочинства, натомість, за правилами цивільного судочинства суди повинні встановлювати обставини, що підтверджують або спростовують факт наприклад народження особи, та залежно від встановлених обставин вирішувати питання про неправильність актового запису про дату народження особи і зобов'язання відповідача внести зміни до цього запису, вказавши вірну дату (постанова ВП ВС від 14.11.2018 року по справі 425/2737/17).

Як приклад наведемо рішення Куп’янського міськрайонного суду Харківської області. Суд, при розгляді справи № 628/3666/19 за позовом Особа 1, до Куп`янського міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області про внесення змін в актовий запис, ухвалою від 10.12.2019 відмовив у відкритті провадження, та роз’яснив заявнику право звернутися до Харківського окружного адміністративного суду.

З матеріалів справи вбачається, що позивач зверталася до органу державної реєстрації актів цивільного стану про внесення змін до актового запису цивільного стану. 10.07.2019 року органом державної реєстрації актів цивільного стану було надано висновок про відмову у внесенні змін до актового запису цивільного стану та роз`яснено право на оскарження висновку в судовому порядку.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 12 від 29 вересня 2016 року "Про узагальнення практики вирішення адміністративними судами спорів, які виникають у зв`язку з відмовою органу державної реєстрації актів цивільного стану", з огляду на положення статей 1, 3, 17 КАС України з урахуванням того, що орган державної реєстрації актів цивільного стану є державним органом - суб`єктом владних повноважень, уповноваженим здійснювати державну реєстрацію актів цивільного стану, яка має публічно-правову природу, спір щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису цивільного стану за заявою особи слід кваліфікувати як публічно - правовий спір, що належать до адміністративної юрисдикції.

Предметом спору щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису цивільного стану за заявою особи є власне рішення, дії чи бездіяльність відповідного органу, а не наявність в особи особистого немайнового права.

Таким чином, встановлення неправильності в актовому записі цивільного стану не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а оскарження відмови органу реєстрації актів громадянського стану внести зміни до актового запису чи відновити актовий запис здійснюється у порядку адміністративного судочинства.

Постанова ВП ВС від 14.11.2018 року по справі 425/2737/17.

Внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку (частина перша статті 22 Закону).

Порядок внесення змін до актових записів цивільного стану також регулюють Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджені Наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5 (далі - Правила).

Згідно з пунктом 1.1 розділу І Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення), міськрайонними, міжрайонними відділами державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у випадках, передбачених чинним законодавством. У разі відмови у внесенні змін до актових записів цивільного стану у висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану вказуються причини відмови та зазначається про можливість оскарження його у судовому порядку.

Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів наведений у частині другій статті 16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 2.13 Правил підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема, рішення суду про встановлення неправильності в актовому записі цивільного стану.

Суди за правилами цивільного судочинства повинні встановлювати обставини, що підтверджують або спростовують факт народження особи, та залежно від встановлених обставин вирішувати питання про неправильність актового запису про дату народження особи і зобов'язання відповідача внести зміни до цього запису, вказавши вірну дату.

Натомість у справах про оскарження відмови внести за заявою особи зміни до актового запису цивільного стану суд за правилами адміністративного судочинства вивчає наявність чи відсутність достатніх підстав для прийняття відповідного рішення, зокрема, перевіряє чи відповідні рішення прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення. Завдання адміністративного суду у таких справах полягає, насамперед, у перевірці додержання процедури розгляду та прийняття органом реєстрації актів цивільного стану відповідного рішення. Адміністративний суд, розглядаючи такі справи, не вправі вийти за межі їх публічно-правових аспектів і встановлювати юридичні факти, що мають значення для внесення змін до актових записів цивільного стану, зокрема і факт реальної дати народження особи.

Практика Харківського апеляційного суду

Юрисдикція справ щодо правовідносин, які фактично виникли після припинення публічної служби (в порядку адміністративного судочинства)

Постанова Харківського апеляційного суду по справі № 639/3669/18, від 11 листопада 2019 року.

Розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Особа 1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Державної казначейської служби України в Харківському районі Харківської області, 3 особа без самостійних вимог - Харківське приміське об’єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області про стягнення шкоди ХАС скасував рішення суду першої інстанції та зазначив наступне.

В порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Згідно із частиною першою, третьою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб`єктний критерій.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Предметом судового розгляду даної справи є вимога судді про стягнення з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України шкоди, завданої прийняттям неконституційного закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання судді, що завдало останньому майнової шкоди у вигляді утриманого податку з доходів фізичних осіб у розмірі 76210 грн 46 коп.

Спір виник після звільнення публічної особи з посади, однак пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби.

Аналогічний висновок у подібних правовідносинах зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц (провадження № 14-360цс18) та у постанові від 5 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162 цс19), яка також стосується стягнення збитків з держави на користь судді у відставці у зв`язку із прийняттям неконституційного акту.

Суд першої інстанції залишив поза увагою та не дослідив питання юрисдикції спору, помилково розглянув справу в порядку цивільного судочинства, чим порушив норми процесуального права.

Юрисдикція кредитних справ, а саме спору щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, укладеним для забезпечення зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридична особа-кредитодавець і фізична особа-позичальник(в порядку цивільного судочинства)

Постановою ХАС від 14 листопада 2019 року по справі № 643/13902/19 за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ТОВ «ІВЕРА», третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за апеляційною скаргою ТОВ «ОТП Факторинг Україна», було скасовано ухвалу суду першої інстанції та зазначено наступне.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2019 року провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1ст. 186 ЦПК України: справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції відінших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства; а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Тобто, за певних умов обидві сторони у цивільному процесі можуть і не бути фізичними особами, якщо тільки такий спір не належить до юрисдикції іншого суду, зокрема господарського.

З 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року-спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, належить до юрисдикції господарського суду лише тоді, якщо сторонами основного зобов`язання є тільки юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Іншими словами, до юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо виконання договору, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем.

Отже, якщо хоча би однією зі сторін основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем, спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання розглядається за правилами цивільного судочинства незалежно від того, чи заявляє позивач одночасно вимоги до фізичної особи-сторони основного зобов`язання та до сторони (сторін) акцесорного зобов`язання, зокрема незалежно від того, чи об`єднані позовні вимоги щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів іпотеки, поруки тощо, укладених для забезпечення основного зобов`язання.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеної у постанові від 13 березня 2019 року по справі №906/277/18.

Оскільки предметом спору у цій справі є звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, укладеним для забезпечення зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридична особа-кредитодавець і фізична особа-позичальник, такий спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Юрисдикція спорів щодо зняття арешту з майна, коли сторонами являються юридичні особи

Постановою ХАС від 23 травня 2019 року по справі № 644/547/19 за позовом ПАТ«Дельта Банк» до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області про зняття арешту з майна відмовлено у задоволенні апеляційної скарги та зазначено наступне.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п .3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 01.03.2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Згідно роз`яснень, які містяться в п.4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» від 03 червня 2016року №5 у разі якщо сторонами у справі є юридичні особи, то незалежно від підстав арешту (опису) майна (конфіскація за відповідним судовим рішенням, стягнення боргу за рішенням господарського суду чи виконавчим написом нотаріуса тощо) та враховуючи характер спору, позови про зняття арешту з майна згідно зі статтею 15 ЦПК, статтями 1, 12 ГПК України підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. У такому ж порядку вирішуються питання про юрисдикцію спорів за участю фізичних осіб-підприємців, якщо арешт майна пов`язаний з їх підприємницькою діяльністю.

Із матеріалів справи вбачається, що учасниками цієї справи є юридичні особи: ПАТ «Дельта Банк» (позивач), а також Міжрайонний ВДВС по Індустріальному та Немишлянському районах м. Харкова ГТУЮ в Харківській області (відповідачі).

Таким чином, незалежно від підстав арешту майна, враховуючи характер спору, позов про зняття арешту з нерухомого майна згідно зі статтею 19 ЦПК України, статтями 4 і 20 ГПК України має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №757/21143/15-ц.

Постанови Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції справ

Із набранням чинності ЗУ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 15 грудня 2017 року, розпочав роботу новий Верховний суд.

Відповідно до ст. 36 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» ВС є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики. У складі ВС відповідно до ст.ст. 44, 45 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» утворені судові палати Касаційного Цивільного суду, Касаційного Кримінального суду, Касаційного Господарського суду та Велика Палата Верховного Суду (далі - ВП ВС) .

Висновки ВП ВС є обов’язковими для застосування, оскільки саме на цю палату покладені функції єдності судової практики. ВП ВС вже не раз відступала від попередніх правових позицій ВСУ, особливо стосовно юрисдикційної підвідомчості.

Виходячи з кількості оскаржуваних рішень Харківського апеляційного суду щодо юрисдикції спорів, зазначимо, що загалом апеляційний суд правильно розмежував компетенцію судів щодо розгляду справ.

Захист особистих немайнових прав

Відповідно до постанови ВП ВС від 27 березня 2019 року по справі № 640/14775/16-ц, справи про оскарження актів розслідування випадків і хронічних професійних захворювань розглядаються в порядку цивільного судочинства, оскільки спір стосується життя і здоров'я фізичної особи, що є її особистим немайновим правом, захист якого здійснюється, зокрема, за нормами цивільного законодавства (стаття 275 ЦК України), або виникають із трудових правовідносин.

Такі висновки Великої Палати Верховного Суду висловлені також у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 826/4176/18 (провадження № 11-1302апп18), від 12 грудня 2018 року у справі № 2а2555/11/2670 (провадження № 11-833апп18) та від 23 січня 2019 року у справі № 522/24781/16-ц (провадження № 14-467цс18).

ВП ВС в своїй постанові зазначила, що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакціях, чинних на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин.

Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Юрисдикція спорів у справах про відшкодування шкоди особою, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, завданою внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків.

Постанова ВС від 26 червня 2019 року, справа № 2025/2-56/11.

Міністерство оборони України, військова частина А0829звернулисядо Особа 1, Особа 2 про відшкодування майнової шкоди.

У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи.

Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі№ 818/1688/16 (провадження № 11-892апп18).

Юрисдикція спорів щодо визнання незаконними та скасування рішень нотаріусів

Постанова ВП ВС від 02 жовтня 2019 року по справі № 640/13144/16-ц.

Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 липня 2017 року по вищезазначеній справі скасовано, справу направлено для продовження розглядудо суду апеляційної інстанції.

Так, у своїй постанові ВП ВС зазначила, що спори про визнання незаконними та скасування рішень нотаріусів, які діяли на виконання делегованих повноважень державного реєстратора, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно розглядаються за правилами цивільного судочинства, якщо такі спори стосуються захисту цивільного права, зокрема випливають з договірних відносин.

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.

Саме такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 14-275цс18, від 07 листопада 2018 року у справі № 11-961апп18, від 12 грудня 2018 року у справі № 14-486цс18, від 23 січня 2019 року у справі № 14-501цс18, від 13 березня 2019 року у справі № 14-56цс19, від 24 квітня 2019 року у справі № 14-2цс19, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду підстав не вбачає.

Юрисдикція спорів про оскарження рішення комісії із соціального страхування та стягнення суми допомоги по тимчасовій непрацездатності з Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

Ухвала ВС України від 16 жовтня 2019 року, по справі № 646/8467/15-ц.

Позивач Особа 1, звернувся з позовом до суду про визнання незаконним протоколу комісії соціального страхування ПП «Автотранском», стягнення з ПП «Автотранском» допомоги по тимчасовій непрацездатності, стягнення з Львівського обласного відділення Фонду соціального страхуванняз тимчасової втрати працездатності (далі - Фонд) суми допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Згідно з частиною першою ст. 6 КАС України у редакції, чинній на момент розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (далі - КАС України 2004 року) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини другої статті 17 КАС України 2004 року).

У цій справі Особа 1 оскаржує рішення комісії із соціального страхування ПП «Автотранском» про відмову у призначенні матеріального забезпечення, оформлене протоколом від 26 жовтня 2012 року.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, провадить акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, види яких передбачені статтею 34 цього Закону, та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Цей Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів.

Отже, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на час звернення позивачем до суду був суб`єктом владних повноважень, наділеним владними управлінськими функціями.

З огляду на пункт 3.1.1 Положення про комісію (уповноваженого) підприємства, установи, організації із загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 23 червня 2008 року № 25 (яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин), комісія (уповноважений) із соціального страхування підприємства приймає рішення про призначення або відмову в призначенні матеріального забезпечення (допомоги по тимчасовій непрацездатності).

У спірних правовідносинах відповідачами є Львівське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та комісія із соціального страхування ПП «Автотранском», яка діє у межах та у порядку, встановленому Положенням, наділена повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем його права на отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності і мають обов`язковий характер для інших суб`єктів владних повноважень.

З огляду на вказане спір про оскарження рішення комісії із соціального страхування ПП «Автотранском» є публічно-правовим і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Зазначене узгоджується з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, до яких дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 280/1539/15-ц (провадження № 14-87цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 490/9823/16-ц (провадження № 14-509цс18), від 26 червня 2019 року у справі № 201/11696/18 (провадження 14-258цс19).

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми ЦПК України 2004 року щодо визначення предметної юрисдикції та розглянули по суті справу, яка не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

При цьому, Верховний Суд зауважує, що згідно з пунктом 9 частини першої статті 19 КАС Україниу редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, щодо оскарження рішень медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб.

Юрисдикція спорів, щодо скасування арешту накладеного в межах кримінального провадження

Постанова ВП ВС від 08 листопада 2019 року по справі № 643/3614/17.

Скасувавши по даній справі постанову Харківського апеляційного суду, ВП ВС, зазначила наступне. Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2013 року у справі № 6-26цс13 та Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19), від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/1247/18 (провадження № 12-99гс19) і підстав для відступлення від неї немає.

Кредитні спори та порука, їх юрисдикція

Постанова ВП ВС від 11 грудня 2019 року, по справі 643/8992/15.

Скасувавши ухвалу Апеляційного суду Харківськоїобласті, ВП ВС зазначила наступне. Критеріями розмежування справ цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника й поручителя в межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз`єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов`язання залежно від суб`єктного складу останнього.

Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висловлювала у постановах від 13 березня 2018 року (провадження № 14-40цс18), 21 березня 2018 року (провадження № 14-41цс18), 25 квітня 2018 року (провадження № 14-74цс18), 30 травня 2018 року (провадження № 14?123цс18), 14 листопада 2018 року (провадження № 14-258цс18), 24 квітня 2019 року (провадження № 14-159цс19), від 26 червня 2019 року (провадження № 14-275цс19) та інших і підстав для відступу від неї немає.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

З дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону № 2147-VIIIгосподарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених на забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновок апеляційного суду про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог, заявлених до ТОВ ВКФ «Меридіан».

Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителя, ПАТ «Азовдевелопмент» послалося на невиконання ТОВ ВКФ «Меридіан» своїх зобов`язань за цим договором та на те, що Особа 1 уклав з ним договір поруки, відповідно до умов якого зобов`язався відповідати перед банком за своєчасне та повне виконання позичальником зобов`язань саме за цим кредитним договором. Для вирішення таких вимог необхідно встановити, зокрема, дійсний обсяг відповідальності зобов`язаних сторін.

Ці позовні вимоги взаємопов`язані між собою, а тому спільний розгляд вимог кредитора до боржника за основним зобов`язанням і до поручителя в межах однієї справи одним судом необхідний для забезпечення всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доводів сторін, а також гарантує ефективний захист прав та інтересів позивача, що вплине, зокрема, на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин.

Правова позиція щодо юрисдикції спорів, що виникають у зв`язку проходженням особою публічної служби та її звільненням з цієї служби

Постанова ВС від 11 грудня 2019 року по справі № 643/2133/19.

Даною постановою було скасовано постанову апеляційного суду та залишнено в силі ухвалу суду першої інстанції

Правова позиція щодо юрисдикції спорів, що виникають у зв`язку проходженням особою публічної служби та її звільненням з цієї служби, неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 333/298/16-ц (провадження № 14-98цс18) та від 17 жовтня 2018 року у справі № 661/3699/16-ц (провадження № 14-388цс18).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Оскільки у справі, яка розглядається, позовна вимога пов`язана з виплатою позивачеві грошової допомоги при звільненні його з посади в складі Державної податкової адміністрації України, то колегія суддів дійшла висновку, що цей спір пов`язаний із проходженням публічної служби та має розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що зазначений спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства окружним адміністративним судом та обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі, керуючись пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України.

Юрисдикція спорів про визнання рішення установчих зборів недійсним, визнання протоколу загальних зборів та статуту недійсними, скасування державної реєстрації ОСББ

Постанова ВС від 04 вересня 2019 року по справі № 640/19434/17.

У цій справі позивачем пред`явлено вимоги про визнання рішення установчих зборів недійсним, визнання протоколу загальних зборів та статуту недійсними, скасування державної реєстрації ОСББ «Будинок на Пушкінській».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року справі № 813/6286/15 наведено такий правовий висновок.

Спір про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи є спором про наявність або відсутність цивільної правоздатності та господарської компетенції (можливості мати господарські права та обов`язки). Цей спір не є спором у сфері публічно-правових відносин, навіть якщо виник у зв`язкуз протиправним внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців суб`єктом владних повноважень запису про припинення юридичної особи; не є спором, що виникає із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин; не є спором, що виникає у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, а є спором про абстрактну можливість брати участь у конкретних правовідносинах. При цьому процесуальне законодавство не визначає юрисдикційну належність такого спору. Вважаючи за необхідне заповнити цю прогалину закону, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що подібні спори є найбільш наближеними до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, тому повинні розглядатися за правилами господарського судочинства.

Відповідно до пункту 4 частини першоїстатті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. Зазначені приписи кореспондуються з положеннями пункту 3 частини першоїст. 20 ГПК Україниу чинній редакції. Отже, оскільки спірні правовідносини є найбільш наближеними до правовідносин, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що такий спір має вирішуватися судами за правилами ГПК України.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК Україниу чинній редакції юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Згідно зі статтею 385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об`єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту.

Статтею 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» встановлено, що об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - ОСББ) - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Отже, зазначений Закон визначає ОСББ як юридичну особу, створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Як вбачається з матеріалів справи, Особа 1 є мешканцем та співвласником квартири в будинку, який входить до створеногота зареєстрованого ОСББ «Будинок на Пушкінській». При цьому позивач вважає, що об`єднання було створене без його згоди та волевиявлення, з порушенням процедури, встановленої законом.

За таких обставин цей спір стосується захисту права позивача як співвласника майна багатоквартирного будинку, порушеного, на його думку, створенням юридичної особи - ОСББ «Будинок на Пушкінській».

Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що спір, пов`язаний з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи повинен розглядатись за правилами господарського судочинства незалежно від суб`єктного складу, за місцезнаходженням юридичної особи (частина шоста ст. 30 ГПК України).

Отже, ця справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Правова позиція ВП ВС щодо юрисдикції справ, де стороною є народний депутат України (депутат не відноситься до суб'єктів владних повноважень, тому в порядку цивільного судочинства)

Постанова ВП ВС по справі № 826/8777/18 від 20 березня 2019 року

ВП ВС розглянула в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ПАТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» (далі - Товариство) до народного депутата України Особа 3 про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії.

Як убачається з матеріалів справи, вимогою Товариства є визнання протиправними дій народного депутата України Особа 3 щодо втручання у господарську діяльність Товариства.

Обсяг повноважень та правовий статус народних депутатів України визначаються Конституцією України та законами України № 2790-XII та від 4 квітня 1995 року № 116/95-ВР «Про комітети Верховної Ради України».

Системний аналіз зазначених законів свідчить про те, що народні депутати України не наділені владними управлінськими функціями, а тому не можуть бути відповідачами як суб'єкт владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління.

Відповідно до статті 1 Закону № 2790-XII народний депутат України є представником Українського народу у Верховній Раді України.

Народний депутат не має права мати інший представницький мандат чи одночасно бути на державній службі (частини перша статті 3 цього Закону).

Тобто народний депутат України не є ані посадовою, ані службовою особою органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а є учасником законотворчої діяльності, не відноситься до суб'єктів владних повноважень і не наділений владними управлінськими функціями.

Зважаючи на викладене, відповідач у межах спірних правовідносин не здійснював владних управлінських функцій стосовно позивача, а відносини, що склалися між сторонами, не засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні, здійсненні управлінських чи контрольних функцій однією стороною стосовно іншої.

Проте він може нести відповідальність як фізична особа та бути стороною у справі, яка підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ураховуючи наведене, ВП ВС погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства і що права позивача можуть бути захищені шляхом звернення до загального місцевого суду (до Особа 3 як до фізичної особи, а не як до народного депутата), який розглядає справи, що виникають із цивільних правовідносин.

Висновки

Інститут цивільної юрисдикції є обов'язковою умовою законності правосуддя, оскільки забезпечує чітке функціонування судової влади і правильність розгляду та вирішення цивільних справ.

Через зміни в процесуальному законодавстві з’явилась складність встановлення юрисдикції.

Суддям необхідно звертати увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, які є обов’язковими для застосування, оскільки саме на цю палату покладені функції єдності судової практики. ВП ВС вже не раз відступала від попередніх правових позицій ВСУ, особливо стосовно юрисдикційної підвідомчості.

ВП ВС у своїх рішеннях неодноразово зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, передбаченими у статті 2 ЦПК України, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, щовиникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи особистого немайнового інтересу учасника таких відносин. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Натомість, до справ адміністративної юрисдикції належать публічно-правові спори, які виникають, зокрема, з приводу виконання чи невиконання органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою або іншим суб`єктом публічно-владних управлінських функцій і не обумовлені порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Разом із тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того самого предмета, але судами у різних юрисдикціях.

Суддя судової палати

у цивільних справах

Харківського апеляційного суду А.О. Овсяннікова

Від відділусудової статистики

та узагальненнясудової практики

Харківського апеляційного суду А.О. Калюжко

Проблемні питання юрисдикції у цивільних справах