Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Аналіз причин скасування в касаційному порядку рішень суду апеляційної інстанції за 2020 рік
План:
Статистичні дані………………………………………………………………2
Порушення норм процесуального права ……………………………………3
Порушення норм матеріального права по категоріям спорів………….......9
Висновки……………………………………………………………………...28
Пропозиції……………………………………………………………………28
Мета аналізу причин скасування рішень суду ухвалених за результатом апеляційного розгляду:
При підготовці аналізу використані статистичні показники перегляду процесуальних документів Апеляційного суду Харківської області (далі - АСХО) та Харківського апеляційного суду (далі - ХАС) у касаційному порядку за 2019 рік і постанови Верховного Суду (далі – ВС), якими скасовані судові рішення АСХО та ХАС.
Результати вивчення статистичних показників касаційного перегляду справ, що перебували на розгляді в Харківському апеляційному суді та аналіз матеріалів справ свідчать про те, що у 2020 році скасовано та змінено судом касаційної інстанції 386 судових рішень (у 2019 році – 509 судових рішень, що на 32 % більше), з яких скасовано повністю – 288, скасовано частково – 61, змінено – 37 судових рішень.
Найтиповішими підставами для скасування та зміни судових рішень апеляційної інстанції є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник в касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. З підстав неправильного застосування норм матеріального права, а саме, неправильне тлумачення закону, більша кількість скасувань припадає на кредитні правовідносини та відносини по відшкодуванню шкоди.
Надалі згруповано окремі приклади підстав, з яких скасовано судові рішення апеляційного суду.
Порушення норм процесуального права.
Постанова мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково відносили спір до адміністративної юрисдикції, оскільки позивач є спадкоємцем померлого, якому пенсійний фонд, на думку позивача, недораховував пенсійні платежі, а тому вказані відносини стосуються спадкових правовідносин і підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
1.2. Постановою КЦС ВС від 22.01.2020 року по справі № 626/887/18 (42) скасовано рішення судів попередніх інстанцій та провадження у справі закрито.
Постанова мотивована тим, що позивачем у цій справі оскаржується протокол виїзного засідання президіума Харківської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок про його виключення з членів Красноградської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок та його звільнення з посади голови президії Красноградської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок на підставі наказу про таке звільнення. Тобто предметом спору у цій справі є права учасників товариства на участь в управлінні ним, тобто корпоративні права. Відповідно спір є таким, що виникає з корпоративних відносин та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства відповідно до вищезазначених вимог закону. Велика Палата Верховного Суду вже висловлювала правові висновки з приводу юрисдикції спорів про оскарження рішень уповноважених органів товариства учасниками цього товариства, зокрема у своїх постановах від 09.10.2019 року у справі № 361/1478/17 та від 08.11.2019 року у справі № 667/1/16, підстав відступати від яких колегія суддів не вбачала.
1.3. Постановою КЦС ВС від 26.02.2020 року по справі № 638/3650/18 (45) скасовано рішення судів попередніх інстанцій та провадження у справі закрито.
Постанова мотивована тим, що позивач просив поновити на посаді молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки Державної установи «Олексіївська виправна колонія (№ 25)». Таким чином, вказана посада відноситься до публічної служби, а тому вказаний спір необхідно розглядати за правила адміністративного судочинства.
1.4. Постановою КЦС ВС від 18.03.2020 року по справі № 645/4298/19 (77) змінено постанову апеляційного суду, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у справі та направлено справу за підсудністю до іншого суду.
Постанова мотивована тим, що ч. 1 ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону. При цьому суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що передбачено ч. 2 ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право», а також пунктом 3 ч. 1 ст. 186 ЦПК України (принцип lis alibi pendens). Враховуючи інформацію надану відповідачем, що у суді правосуддя Республіки Сінгапур знаходиться справа № FC/OSG/146/2019 про визначення місця проживання дитини, суду першої інстанції слід встановити чи дійсно така справа перебуває в провадженні іншого іноземного суду.
1.5. Постановою КЦС ВС від 15.05.2020 року по справі № 629/1319/16-ц (149) скасовано рішення судів попередніх інстанцій та провадження у справі закрито.
Постанова мотивована тим, що позовні вимоги про зобов'язання Фонду державного соціального страхування здійснити перерахунок та виплату належних сум щомісячної страхової виплати та виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
1.6. Постановою КЦС ВС від 11.06.2020 року по справі № 643/4398/17-ц (175) скасовано рішення судів попередніх інстанцій та провадження у справі закрито.
Постанова мотивована тим, що позивач оскаржив рішення загальних зборів гаражно-будівельного кооперативу, насамперед, через порушення порядку підготовки та проведення загальних зборів членів ГБК «Північний», позовні вимоги пов'язані зі здійсненням позивачем корпоративних прав й оцінкою діяльності органів управління ГБК «Північний» на предмет відповідності вимогам цивільного законодавства. Таким чином, спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
1.7. Постановою КЦС ВС від 26.08.2020 року по справі № 643/8094/10 (251) скасовано ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження та постанову апеляційного суд про залишення її без змін, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова мотивована тим, що позовні вимоги про скасування державної реєстрації відносяться до захисту цивільного права, а тому їх необхідно розглядати в межах цивільного процесуального законодавства.
1.8. Постановою КЦС ВС від 16.09.2020 року по справі № 640/7433/18 (258) скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанції про задоволення позову про визнання недійсним загальних зборів ОСББ та провадження у справі закрито.
Постанова мотивована тим, що у постанові Великої Палати ВС від 06.02.2019 року у справі № 462/2646/17 про визнання незаконними дій, скасування державної реєстрації та зобов'язання вчинити певні дії зазначено, що правовідносини між власником нерухомого майна у житловому будинку та ОСББ, яке створене у тому ж будинку, найбільш подібні до спорів, пов'язаних із діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи (п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України). Аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати ВС від 20.09.2018 року у справі № 813/6286/15, від 06.02.2019 року у справі № 462/2646/17, від 02.10.2019 року у справі № 501/1571/16-ц. Таким чином справу необхідно розглядати за правилами господарського судочинства.
2.1. Постановою КЦС ВС від 19.02.2020 року по справі № 640/4335/17 (49) скасовано постанову апеляційного суду в частині відмови у компенсації КП «Харківводоканал» судового збору за подання заяви про видачу судового наказу та компенсовано судовий збір за рахунок держави у порядку, встановленому КМУ.
Постанова мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що позивачем не понесені судові витрати, які б підлягали компенсуванню за рахунок держави, оскільки судовий збір у розмірі 689,00 грн був сплачений при поданні заяви про видачу судового наказу та зараховані до складу судового збору при пред'явленні стягувачем позову до боржника, сплату суми якого було відстрочено.
3.1. Постановою КЦС ВС від 22.01.2020 року по справі № 645/3694/18 (61) скасовано постанову апеляційного суду про скасування ухвали суду першої інстанції про задоволення заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами та постановлено нову ухвалу про відмову у задоволенні такої заяви.
Постанова мотивована тим, що у ч. 6 та 7 ст. 429 ЦПК України передбачено, що з набранням законної сили новим судовим рішенням втрачають законну силу судові рішення інших судів у цій справі. Судове рішення, ухвалене за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, може бути переглянуте на загальних підставах. Ураховуючи викладене апеляційний суд після скасування рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами і ухвалення судом першої інстанції рішення має перевірити його законність по суті та прийняти рішення за результатами розгляду апеляційної скарги відповідно до положень ст. 374 ЦПК України. Відтак, повноважень скасовувати таке рішення і постановлювати процесуальний документ з приводу розгляду заяви про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами, відмовляти у її задоволенні, тобто розглядати по суті заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами апеляційний суд немає, так як це є компетенцією суду, судове рішення якого переглядається.
4.1. Постановою КЦС ВС від 20.01.2020 року по справі № 2027/13773/2012 (4) скасовано постанову апеляційного суду та справу направлено на новий апеляційний розгляд.
Верховний Суд виходив з того, що матеріали справи не містять належних доказів повідомлення відповідача про час судового розгляду, оскільки відмітка служби поштового зв’язку про повернення судової повістки у зв’язку із закінченням терміну зберігання не є належним повідомленням в розумінні ЦПК України.
Подібний висновок зроблено у постанові КЦС ВС від 15.04.2020 року по справі № 638/3610/19-ц (144).
4.2. Постановою КЦС ВС від 29.01.2020 року по справі № 635/3414/16-ц (15) скасовано постанову апеляційного суду та справу направлено на новий апеляційний розгляд.
Постанова мотивована тим, що аналіз матеріалів справи свідчить, що дані про належне повідомлення відповідача про час і місце судового розгляду в суді першої інстанції відсутні, оскільки рекомендоване повідомлення про судове засідання було повернено із відміткою поштового відділення «за місцем обслуговування». Не може вважатися доказом належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання і оголошення у пресі про судове засідання, а саме в газеті «Слобідський Край», оскільки такий порядок повідомлення розрахований на відповідача зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме. Натомість в матеріалах справи міститься інформація адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМС України, що відповідач проживає за адресою в Харківському районі.
5.1. Постановою КЦС ВС від 23.01.2020 року по справі № 644/6785/18 (6) скасовано ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті окремого провадження та ухвалу апеляційного суду про залишення вказаної ухвали без змін та справу передано до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова мотивована тим, що звертаючись до суду із заявою про встановлення факту народження дитини та встановлення материнства, заявник посилалась на те, що 06.06.2005 року у неї народився син, але при народженні вона медичною допомогою не користувалась, до закладів охорони здоров'я не зверталася, на обліку по вагітності та пологам не перебувала, тому у неї відсутні будь-які документи на дитину. За таких обставин та враховуючи, що заявник не перебуває в зареєстрованому шлюбі та окрім неї ніхто не претендує на встановлення статусу матері у відношенні неповнолітнього, якому на час звернення до суду виповнилося 13 років, заявник просила встановити факт народження сина та її материнства відносно нього в окремому провадженні.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд зазначених обставин не врахував, в чому саме полягає існування на його думку спору про право за наведених обставин та хто зі сторін може бути зацікавлений в установленні таких фактів та мати статус відповідача в позовному провадженні, не з'ясував та не перевірив.
5.2. Постановою КЦС ВС від 14.07.2020 року по справі № 643/6587/18-ц (216) скасовано рішення судів попередніх інстанцій про встановлення факту участі у бойових діях скасовано та провадження у закрито.
Постанова мотивована тим, що у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» містяться роз'яснення про те, що суди при вирішенні питання про підвідомчість справи мають право враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено не судовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть - підтверджуватися рішенням суду. Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород.
З урахуванням наведеного зазначене питання не підлягає судовому розгляду, а повинне вирішуватись у позасудовому порядку відповідно до встановленої законодавством процедури.
6.1. Постановою КЦС ВС від 23.01.2020 року по справі № 645/3784/18 (11) скасовано ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду та ухвалу апеляційного суду про залишення без змін ухвали суду першої інстанції та справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова мотивована тим, що сам факт незвернення до суду міської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів членів територіальної громади м. Харкова та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Вказаний висновок у повній мірі відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 року у справі № 903/129/18. При цьому згідно із пп. 1 п. «б» ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» саме до делегованих повноважень органів місцевого самоврядування (повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом) належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель. Встановлено, що у відповідності до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор попередньо, до звернення до суду, повідомив про це Харківську міську раду.
За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, зробив необґрунтований висновок про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки підстави для застосування п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України відсутні.
Подібні висновки зроблені у постанові КЦС ВС від 29.01.2020 року по справі № 645/1982/19 (12).
6.2. Постановою КЦС ВС від 12.02.2020 року по справі № 640/10535/16-ц (46) скасовано ухвалу про повернення апеляційної скарги та справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова мотивована тим, що застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства вимагає такого тлумачення п.п. 15.5 п. 1 розд. XIII Перехідні положення ЦПК України, що б гарантувало особі право на безпосереднє звернення із апеляційною скаргою до апеляційного суду, яке визначене ст. 355 ЦПК України, оскільки держава не вправі обмежувати права особи без певної мети для захисту якогось суспільного інтересу.
Подібні висновки зроблені у постанові КЦС ВС від 12.02.2020 року по справі № 635/5023/16-ц (82).
7.1. Постановою КЦС ВС від 17.06.2020 року по справі № 635/7366/17 (214) скасовано постанову апеляційного суду та справу направлено на новий апеляційний розгляд.
Постанова мотивовано тим, що у постанові від 28.04.2020 року в справі № 754/3435/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що «приписи ч. 2 ст. 369 ЦПК України щодо письмового провадження за наявними у справі матеріалами можуть бути застосовані судами апеляційної інстанції лише у випадку, якщо позивачем заявлені виключно вимоги майнового характеру і розмір ціни позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Якщо ж у справі наявні вимоги немайнового характеру, то розгляд такої справи у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Таким чином, позовні вимог про зобов’язання здійснити певні дії підлягають розгляду в судовому засіданні у суді апеляційної інстанції.
Порушення норм матеріального права по категоріям спорів.
1.1. Постановою КЦС ВС від 29.01.2020 року по справі № 639/1414/18 (30) скасовано рішення суду першої та апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення збитків та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова мотивована тим, що відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок. До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Крім того, апеляційним судом при вирішенні спору не застосовано норми Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року № 284. Відповідно до пункту 2 Порядку розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.
1.2. Постановою КЦС ВС від 12.02.2020 року по справі № 628/2855/17 (41) постанову апеляційного суду про відмову у позові скасовано та залишено без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову про встановлення земельного сервітуту.
Постанова мотивована тим, що позивачу на праві власності належить частина будинку, розташованого на земельній ділянці, що належить відповідачу, позивач довела неможливість задоволення власних потреб щодо користування належним їй майном в інший спосіб, ніж встановлення обтяження земельної ділянки (сервітуту) відповідача; між сторонами у справі вже тривалий час існують неприязні відносини і вони не можуть досягнути згоди щодо користування цією земельною ділянкою, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
1.3. Постановою КЦС ВС від 02.09.2020 року по справі № 610/3771/18 (267) постанову апеляційного суду про відмову у позові змінено в частині мотивів.
Постанова мотивована тим, що суд встановив, що договір оренди землі не підписаний орендодавцем, а тому такий договір є нікчемним, у зв’язку з чим окреме визнання його недійсним не є необхідним та є неналежним способом захисту права.
Подібних висновків дійшов КЦС ВС у постанові від 09.09.2020 року по справі № 624/653/16-ц (287), та в постанові КЦС ВС від 23.09.2020 року по справі № 634/755/16-ц (290).
2.1. Постановою КЦС ВС від 05.02.2020 року по справі № 643/1674/17 (28) скасовано рішення суду першої та апеляційної інстанції про відмову у позові та справу направлено на новий судовий розгляд.
Постанова мотивована тим, що для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником власника майна з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе позивач. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1006 ЦК України повірений зобов'язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення. Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних вимог закону не звернули уваги на те, що позивачі спірний правочин не схвалювали, як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, зазначали про існування між відповідачами зловмисної домовленості щодо купівлі-продажу спірної квартири.
2.2. Постановою КЦС ВС від 20.05.2020 року по справі № 613/76/16-ц (152) скасовано рішення суду першої та апеляційної інстанції про відмову у позові про визнання правочину недійсним та ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Постанова мотивована тим, що відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя на розпорядження майном, відчуженим за правочином, який виходить за межі дрібного побутового, є підставою для визнання цього правочину недійсним. Визначення «дрібний побутовий правочин» має оціночний характер, не має установлених меж грошового виразу (вартості), а тому має для різних видів діяльності, речей і майнового стану учасників цивільних правовідносин, різні межі вартості. Оскільки вартість спірного автомобілю становить 70000 грн., то цей правочин виходить за межі дрібного побутового.
2.3. Постановою КЦС ВС від 27.05.2020 року по справі № 641/9904/16-ц (158) скасовано рішення суду першої та апеляційної інстанції про задоволення позову про витребування нерухомого майна та ухвалено нове рішення про відмову у позові.
Постанова мотивована тим, що позов про витребування майна, яке відчужене стороною недійсного правочину, що за його твердженням було вчинено з метою уникнення звернення стягнення на майно, не підлягає задоволенню, оскільки зазначений позов спрямований на одержання судового захисту права, яким особа зловживала. Особа 1 є добросовісним набувачем, який законним шляхом набув своє майно, покладаючись на добросовісність дій ТОВ «Тімсен», тому у нього не може бути витребувано майно на підставі ст. 388 ЦК України, оскільки в діях позивача наявна воля на передачу майна іншій особі для уникнення звернення стягнення на майно в рахунок кредитних боргів. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною у даному випадку та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
Особа 1, придбаваючи вищевказане майно, яким володіло ТОВ «Тимсен», на підставі договорів купівлі-продажу укладених з ТОВ «Інженерний центр «Енергомаш», мав усі підстави вважати, що такі договори є законними та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікував, що ТОВ «Тімсен», відчужуючи йому нерухоме майно має право ним розпоряджатися, а він після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти.
2.4. Постановою КЦС ВС від 11.11.2020 року по справі № 619/82/19 (351) скасовано рішення суду першої та апеляційної інстанції про відмову у позові та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено, визнано недійсним договір дарування житлового будинку.
Постанова мотивована тим, що відповідно до правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 17.07.2019 року у справі № 299/396/17, від 24.07.2019 року у справі № 405/1820/17, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. Боржник не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що договір дарування житлового будинку укладено між Особою 1 та його донькою Особою 2. Після відчуження нерухомого майна Особа 1 продовжував користуватися будинком, що є предметом оспорюваного договору. На момент вчинення оспорюваного правочину Особа 1 був обізнаний про наявність позовних вимог Особи 3 про стягнення з нього боргу з договором позики, а тому міг передбачати негативні для себе наслідки задоволення позовних вимог Особи 3. Зазначений правочин був укладений з метою уникнення звернення стягнення на майно, належне Особі 1, тобто всупереч інтересам позивача. Це говорить про наявність умислу обох сторін правочину приховати справжні наміри укладення, а саме вивести нерухоме майно з власності Особи 1, під час існування майнового спору за його участю як боржника, з метою уникнення виконання відповідного грошового зобов'язання на підставі рішення суду.
3.1. Постановою КЦС ВС від 29.01.2020 року по справі № 640/14108/18 (16) скасовано постанову апеляційного суду про задоволення позову про визнання заповіту недійсним та залишено без змін рішення суду першої інстанції про відмову у позові.
Постанова мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що нотаріус Харківського міського нотаріального округу не мав повноважень посвідчувати заповіт особи, яка проживає в Харківському районі, оскільки норми чинного законодавства України не передбачають заборони особі звернутися до будь-якого нотаріуса з метою вчинення нотаріальної дії - посвідчення заповіту.
4.1. Постановою КЦС ВС від 22.01.2020 року по справі № 644/3244/17 (20) скасовано постанову апеляційного суду про відмову у позові про виселення та справу направлено на новий апеляційний розгляд.
Постанова мотивована тим, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 року у справі № 643/18788/15-ц зроблено висновок, що ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Велика Палата Верховного Суду вважає, що статтю 109 ЖК УРСР викладено саме в такій редакції з урахуванням економічної та соціальної ситуації в державі з метою захисту суспільних інтересів, зокрема незахищених верст населення, які в силу об'єктивних обставин мають ризики втратити право користування житлом. Разом з тим, відповідно до практики ЄСПЛ вживаючи будь-яких заходів, у тому числі й обмеження мирного володіння майном, держава повинна дбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться. Державний виконавець зобов'язаний був надавати інформацію про обтяження майна, яке реалізується на електронних торгах. Зокрема, зазначити, що в ній зареєстрований та проживає власник, який передав майно в іпотеку, разом з членами його сім'ї. А покупець такого майна, в свою чергу, мав оцінити ризики та обмеження пов'язані з його придбанням. Неправильне інформування учасників електронних торгів про обтяження майна, яке реалізується, є підставою для відшкодування збитків, що свідчить про наявність альтернативних способів захисту прав нового власника. Отже, обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статей 109 ЖК УРСР та статті 40 Закону № 898-IV, є передбачуваними. З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що до спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню норми статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК УРСР. Однак суд першої інстанції не встановлював обставини придбання квартири, не з'ясовував джерела коштів за які її було придбано та не пов'язував своє рішення з зазначеними обставинами.
Подібний висновок зроблено у постанові КЦС ВС від 23.01.2020 року по справі № 641/5812/16-ц.
4.2. Постановою КЦС ВС від 04.03.2020 року по справі № 639/1502/18 (51) скасовано рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог про виселення та ухвалено нове рішення про відмову у позові.
Постанова мотивована тим, що Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у п. 2 ст. 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (справа «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02.12.2010 року). Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступи виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
4.3. Постановою КЦС ВС від 26.02.2020 року по справі № 645/2528/17 (75) скасовано постанову апеляційного суду про відмову у позові та залишено без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову про визнання права користування житловим приміщенням.
Постанова мотивована тим, що позивач вселилися у кімнату в гуртожитку з відома та на підставі рішення власника, тривалий час проживає в квартирі, не має іншого житла, спірне житлове приміщення є єдиним його місцем проживання, є підстави стверджувати, що він має достатні та триваючі зв'язки з конкретним місцем проживання, а зазначена кімната у гуртожитку є його житлом у розумінні статті 8 Конвенції. Відсутність ордера на вселення у жиле приміщення само по собі не є підставою для висновку, що займане протягом 19 років житло за таких фактичних обставин справи, за наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання, не є житлом у розумінні п. 1 ст. 8 Конвенції та, що право позивача не підлягає захисту в обраний ним спосіб.
5.1. Постановою КЦС ВС від 15.01.2020 року по справі № 646/10982/16-ц (3) скасовано рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором за відсотками та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову у позові.
Постанова мотивована тим, що Верховний Суд визнає помилковим застосування позовної давності як підстави для відмови у задоволенні позову в частині вимог про стягнення з відповідачів відсотків, нарахованих за кредитним договором після спливу строку кредитування. Правильним в оцінці спірних правовідносин є висновок про те, що банк після спливу строку кредитування позбавлений права як кредитор нараховувати відсотки й пеню, передбачені кредитним договором, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12. Таким чином, в частині позовних вимог про стягнення відсотків після спливу строку кредитування, слід відмовити у позові за безпідставністю.
Подібні висновки зроблено в постанові КЦС ВС від 28.04.2020 року по справі № 619/3113/13-ц (141).
5.2. Постановою КЦС ВС від 23.01.2020 року по справі № 646/11485/16-ц (27) скасовано рішення суду першої та апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення відсотків та пені за кредитним договором та ухвалено нове рішення про відмову у позові в цій чатсині.
Постанова мотивована тим, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, можливості використання банком додаткових заходів, які збільшуй вартість кредиту чи щодо вказівки про збільшення прав обов'язків кожної із сторін. Такі умови не підписані та не визнаються позичальником, а також умови прямо не передбачені. Таким чином, позовні вимоги про стягнення відсотків та пені не підлягають задоволенню.
Подібні висновки зроблені у постанові КЦС ВС від 26.02.2020 року по справі № 621/879/17 (57), у постанові КЦС ВС від 26.02.2020 року по справі № 2033/9472/12 (59), постанові КЦС ВС від 26.02.2020 року по справі № 2-1154/10 (73), у постанові КЦС ВС від 25.03.2020 року по справі № 638/10868/15-ц (105).
5.3. Постановою КЦС ВС від 05.02.2020 року по справі № 610/1818/16-ц (31) скасовано рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині стягнення комісії банку та в цій частині відмовлено у позові.
Постанова мотивована тим, що згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, тощо).
Таким чином, сплата позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.
Подібний висновок зроблено в постанові КЦС ВС від 27.05.2020 року по справі № 645/1055/16-ц (150).
5.4. Постановою КЦС ВС від 01.07.2020 року по справі № 619/3555/18 (196) скасовано рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимога про стягнення позики за розпискою.
Постанова мотивована тим, що посилання апеляційного суду на відсутність у розписці, від імені Особи 1 зобов’язання повернути позику є безпідставними, так як розписку слід оцінювати тлумачити), виходячи із повного змісту, тексту. Так у розписці зазначено, що Особа 1 зайняв кошти і розписка знаходилась у Особи 2, яка передала її позивачеві за договором відступлення права вимоги, й доказів протиправності її знаходження у останнього відповідач не надав, а зі змісту статті 1046 ЦК України терміну «зайняв» кореспондує зобов'язання «повернути». При цьому Особа 1 відповідно до вимог статті 1051 ЦК України не оспорював договір позики, та належними та допустимими доказами не спростував його. За таких обставин висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Особи 2 через те, що в розписці не зазначений позичальник - ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.
6.1 Постановою КЦС ВС від 15.01.2020 року по справі № 643/10559/13-ц (2) скасовано постанову Харківського апеляційного суду від 14.01.2019 року про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки та залишено без змін рішення Московського районного суду м. Харкова від 24.04.2018 року про відмову у позові.
Постанова мотивована тим, що звернення стягнення на квартиру як предмет іпотеки у цій справі є неможливим, оскільки неможливо звернути стягнення на квартиру як на частину об`єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки) в разі визначення предметом іпотеки за договором іпотеки будинку у цілому, а не окремих квартир.
Подібний висновок зроблено у постанові КЦС ВС від 29.01.2020 року по справі № 643/5757/16-ц (29).
6.2. Постановою КЦС ВС від 22.01.2020 року по справі № 646/4428/16-ц (7) скасовано рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалено нове рішення про відмову у позові.
Постанова мотивована тим, що у висновках, викладених у постанові від 29.05.2019 року у справі № 310/11024/15-ц, Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному ст. 38 Закону, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному ст. 38 Закону, є неналежним способом захисту. Враховуючи викладене, позовні вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання банку права продажу предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі шляхом укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки в порядку, передбаченому договором та статтею 38 Закону України «Про іпотеку», є неналежним способом захисту, оскільки сторони передбачали цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя як спосіб позасудового врегулювання.
Подібний висновок зроблено КЦС ВС від 22.01.2020 року по справі № 629/2037/13-ц (130); від 22.04.2020 року по справі № 643/10449/14-ц; від 22.04.2020 року по справі № 638/12822/14-ц (131); від 05.02.2020 року по справі № 643/12999/16-ц (138).
6.3. Постановою КЦС ВС від 01.04.2020 року по справі № 635/8827/16-ц (108) скасовано рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, скасовано рішення державного нотаріуса про реєстрацію за іпотекодержателем предмета іпотеки.
Постанова мотивована тим, що у чинному законодавстві міститься імперативне правило, від якого сторони не вправі відступити у договорі, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення, зокрема, за виконавчим написом нотаріуса, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах. Відповідно, набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису Законом не передбачене. Отже, Верховний Суд не може погодитись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для скасування державної реєстрації права власності на квартиру, оскільки такий порядок й спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки не передбачений договором.
7.1. Постановою КЦС ВС від 05.02.2020 року по справі № 639/6984/14-ц (44) рішення апеляційного суду про задоволення позову про стягнення заборгованості по кредиту скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова мотивована тим, що у разі, якщо кредитор змінює на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України строк виконання основного зобов'язання, то передбачений ч. 4 ст. 559 цього Кодексу шестимісячний строк обчислюється від цієї дати. Право кредитора і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
Подібний висновок зроблено у постанові КЦС ВС від 10.06.2020 року по справі № 646/8650/17 (178).
7.2. Постановою КЦС ВС від 28.10.2020 року по справі № 638/11952/14 (320) рішення судів попередніх інстанцій скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова мотивована тим, що з позовом до суду ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося лише 15.07.2014 року, а відтак всі ануїтетні платежі, строк сплати яких настав станом на 15.07.2014 року і які не сплачені, знаходяться за межами шестимісячного строку, у зв'язку з чим до них можуть бути застосовані положення ч. 4 ст. 559 ЦК України. Таким чином, з підстав, передбачених ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука Особи 1 припинилася щодо платежів, які не сплачені за умовами кредитного договору до 15.07.2014 року.
8.1. Постановою КЦС ВС від 08.04.2020 року по справі № 641/1187/18-ц (127) рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення пені зменшено її розмір з 260 281,50 грн до 23 770 грн.
Постанова мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що володілець банківського рахунку є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: сплату пені у розмірі трьох процентів вартості послуги за кожний день прострочення. Однак суди не звернули увагу, що розмір безпідставно списаних банком грошових коштів становить 23770 грн., а розмір пені – 260281,50. Таким чином, враховуючи принцип справедливості та розумності враховуючи ч. 3 ст. 551 ЦК України зменшено розмір пені до розміру безпідставно списаних коштів 23770 грн.
9.1. Постановою КЦС ВС від 15.01.2020 року по справі № 646/5066/17 (5) скасовано рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої в результаті проведення АТО в смт. Новгородське та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова мотивована тим, що відсутність у законодавстві України відповідних приписів щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об'єкту нежитлової нерухомості терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов'язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Проте залежно від змісту порушення та зумовлених ним наслідків для потерпілого означена компенсація з огляду на практику ЄСПЛ може суттєво відрізнятися: у разі встановлення факту порушення державою позитивних обов'язків розробити компенсаційні механізми за втручання, зокрема, у право мирного володіння майном і провести об'єктивне й ефективне розслідування факту втручання у це право, відсутні підстави для висновку про те, що така компенсація має передбачати відшкодування реальної вартості пошкодженого (знищеного) майна; тоді як за порушення негативного обов`язку не втручатися у вказане право держава може бути зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану майну, у повному обсязі. Вирішуючи питання про стягнення з держави відповідної компенсації, суд має керуватися вимогами Конвенції, інших актів національного законодавства та задля ефективного захисту конвенційного права встановити, зокрема, за порушення якого виду конвенційних обов`язків позивач вимагає від держави компенсацію, і чи обґрунтованим відповідно до цього порушення є її розмір».
Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій інстанції, в порушення статті 214 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених судових рішень), не визначилися із заявленими підставами позову та їх зв`язком із його предметом, не встановили, які обов`язки за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод держава порушила та за порушення яких конвенційних зобов`язань позивач вимагає від держави компенсацію, належним чином не оцінив причини, зміст порушення та зумовлених ним наслідків для потерпілої, чи було з боку держави проведено об`єктивне й ефективне розслідування факту втручання у право позивача мирно володіти своїм майном, а також чи доведено відповідачами дотримання негативного обов`язку не втручатися у вказане право.
Подібні висновки викладені у постанові КЦС ВС від 04.03.2020 року по справі № 646/5063/17-ц (74), у постанові КЦС ВС від 25.03.2020 року по справі № 646/4339/17 (96), у постанові КЦС ВС від 25.03.2020 року по справі № 646/5062/17 (97), у постанові КЦС ВС від 15.04.2020 року по справі 646/5064/17 (107).
9.2. Постановою КЦС ВС від 29.01.2020 року по справі № 638/12556/17 (10) скасовано рішення апеляційного суду про часткове задоволення позовних вимог та залишено без змін рішення суду першої інстанції про повне задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у зв’язку з незаконним перебуванням під слідством та судом.
Постанова мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково вважав, що розмір моральної шкоди відповідно до ч. 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» повинен розраховуватись в розмірі не менше розміру одного прожиткового мінімуму за кожен повний місяць перебування особи під слідством та судом, оскільки у вказаній статті вказано, що такий розмір розраховується виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.
Подібний висновок зроблено в постанові КЦП ВС від 05.02.2020 року по справі № 645/2214/19 (17).
9.3. Постановою КЦС ВС від 04.03.2020 року по справі № 639/1803/18 (72) рішення судів попередніх інстанцій скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова мотивована тим, що відшкодування шкоди відповідно до ст. 1176 ЦК України та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 року № 845, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, здійснюється за рахунок держави, а тому, встановивши, що вимоги позивача пов`язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної працівниками державного органу, яка при наявності законних підстав відшкодовується за рахунок держави, суд першої інстанції, у порушення вимог п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України 2004 року, не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, не роз`яснив позивачу право заявити клопотання про залучення до участі у справі відповідного органу Державного казначейства України, як співвідповідача, і не попередив позивача про наслідки вчинення або не вчинення цієї процесуальної дії.
9.4. Постановою КЦС ВС від 04.03.2020 року по справі № 639/1803/18 (48) скасовано постанову апеляційного суду про відмову у позові про відшкодування моральної шкоди та залишено без змін рішення суду першої інстанції.
Постанова мотивована тим, що сам факт винесення ухвали слідчим суддею, якою за результатами розгляду скарги позивача зобов'язано відповідача внести відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, не тягнуть наслідків цивільно-правового характеру і не можуть бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені зазначені позивачем ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача і притягнення його до цивільно-правової відповідальності. Відмовляючи позивачу у відшкодуванні моральної шкоди, суд першої інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що на підставі статті 81 ЦПК України є процесуальним обов'язком позивача.
Подібний висновок зроблено у постанові КЦС ВС від 13.05.2020 року по справі № 638/8636/17-ц (147).
9.5. Постановою КЦС ВС від 03.06.2020 року по справі № 642/3839/17 (169) змінено рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові про відшкодування моральної шкоди з державної виконавчої служби.
Постанова мотивована тим, що звертаючись до суду з цим позовом, Особа 1 посилався на те, що невчинення державними виконавцями всіх необхідних виконавчих дій, зокрема ненакладення арешту на майно боржників, призвело до невиконання судових рішень, а тому він має право на відшкодування майнової шкоди в розмірі суми боргу за виконавчими листами, яка складає 978869,79 грн. Однак факт тривалого невиконання рішення суду, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили та завданою шкодою.
Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржників (відомості про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з неможливістю його виконання відсутні). Невиплачені позивачеві кошти на виконання судових рішень, ухвалених на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 23.12.2019 року у справі № 752/4110/17 та від 12.03.2020 року у справі № 757/74887/17-ц.
Таким чином, оскільки розмір збитків, які позивач просив стягнути з відповідача, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судових рішень, ухвалених на його користь, то ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173,1174 ЦК України. У зв'язку з наведеним позивачу відмовлено у задоволенні позову.
9.6. Постановою КЦС ВС від 30.09.2020 року по справі № 610/2510/18 (295) скасовано постанову апеляційного суду про відмову у позові та залишено без змін рішення суду першої інстанції про відшкодування моральної шкоди від туроператора в розмірі 5000 грн.
Постанова мотивована тим, що Законом України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту продукції» від 19.05.2011 року № 3390-VІ п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» було викладено в такій редакції: споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.
Отже, з 16.09.2011 року право споживача на відшкодування моральної шкоди не пов`язується виключно із заподіянням її небезпечною для життя і здоров`я людей продукцією, а тому висновок суду апеляційної інстанції про те, що Законом України «Про захист прав споживачів» не передбачено відшкодування моральної шкоди у зв`язку з порушенням умов договору про надання туристичних послуг є помилковим.
9.7. Постановою КЦС ВС від 04.11.2020 року по справі № 626/1579/18 (363) скасовано рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково, стягнуто моральну шкоду в розмірі 35384 грн. та відшкодовано шкоду у зв’язку із втратою годувальника 7 377,25 грн за період з 09.02.2015 року до 04.11.2020 року та по 1 559,96 грн щомісячно.
Постанова мотивована тим, що необґрунтованим є твердження судів про те, що повне відшкодування моральної шкоди здійснила позивачеві страхова компанія, оскільки за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та нормами Закону № 1961-IV розмір відшкодування моральної шкоди обмежено 12 мінімальними заробітними платами у місячному розмірі, як встановлено законодавством, на день настання страхового випадку (у спірному випадку - 14616 грн), що за встановлених у цій справі обставин не забезпечує належне відшкодування потерпілій моральної шкоди.
10.1. Постановою КЦС ВС від 02.09.2020 року по справі № 632/1423/18 (256) скасовано постанову апеляційного суду про відмову у позові та залишено без змін рішення суду першої інстанції про визнання дій облгазу неправомірними по нарахування заборгованості за загально будинковим лічильником та зобов’язання здійснити перерахунок.
Постанова мотивована тим, що у постанові ВС від 26.02.2020 року в справі № 628/3489/18 зроблено висновок, що за змістом статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення. Відповідно до пунктів 3,4,7 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином. Встановлення загально будинкового вузла обліку газу без погодження з позивачем та нарахування вартості спожитого газу на підставі показників загально будинкового вузла обліку газу порушують права позивача, оскільки в процесі обліку спожитого газу не відображається фактичне споживання газу окремо кожним споживачем багатоквартирного будинку, у квартирі якого відсутній лічильник, що призводить до нарахування вартості споживання газу, який насправді не використовувався споживачем.
11.1. Постановою КЦС ВС від 25.03.2020 року по справі № 642/2539/18-ц (110) скасовано рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові про визначення додаткового строк для прийняття спадщини.
Постанова мотивована тим, що поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривав хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживав спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонним; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил Україні, 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо. Таким чином, необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
12.1. Постановою КЦС ВС від 29.01.2020 року по справі № 642/2179/17 (10) скасовано постанову апеляційного суду та залишено без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення половини частки у статутному майні.
Постанова мотивована тим, що у разі коли один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього товариства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості частки у майні товариства в разі поділу майна подружжя та право вимоги половини отриманого доходу від діяльності товариства. Таким чином, суд першої інстанції, вирішуючи спір, дійшов правильного висновку про те, що спірний житловий будинок набуто сторонами за час шлюбу за спільні кошти, проте відповідач розпорядилася житловим будинком на власний розсуд, без письмової згоди чоловіка, передавши його як внесок до статутного капіталу ТОВ «Псилогос» вартістю 7889700 грн. Тому позивач має право на отримання грошової компенсації половини вартості будинку, внесеного до статутного капіталу ТОВ «Псилогос» у розмірі 3 944 850 грн.
12.2. Постановою КЦС ВС від 18.03.2020 року по справі № 645/3196/17 (86) скасовано рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову про позбавлення батьківських прав та ухвалено нове рішення про відмову у позові.
Постанова мотивована тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно неповнолітньої дочки, позивачем не надано.
Подібні висновки зроблені в постанові КЦС ВС від 11.03.2020 року по справі № 638/16622/17 (84).
13.1. Постановою КЦС ВС від 09.01.2020 року по справі № 635/3143/17 (8) скасовано рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові та ухвалено нове рішення яким позов задоволено, визнано нещасний випадок таким, що пов'язаний з виробництвом.
Постанова мотивована тим, що позивач, перебуваючи на робочому місці на території підприємства, за безпечність умов праці якого відповідає роботодавець, внаслідок небезпечного виробничого фактора, а саме агресивних дій іншого працівника, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, отримав тілесні ушкодження, а отже нещасний випадок є таким, що пов'язаний з виробництвом. Виникнення конфлікту на ґрунті претензій щодо неналежного виконання трудових обов'язків охоронником підприємства свідчить про відсутність підстав для застосування виключення, передбаченого пунктом 16 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою КМУ від 25.08.2004 року № 1112 (щодо випадків, що сталися з особистих мотивів).
13.2. Постановою КЦС ВС від 11.06.2020 року по справі № 643/13899/17 (179) скасовано рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову про скасування звільнення.
Постанова мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, вказуючи на те, що матеріали справи не містять доведеності причинно-наслідкового зв'язку між нестачею грошових коштів у ПАТ «УкрСиббанк» та діями Особи 1, а тому її не може бути звільнено за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, не звернув уваги на те, що вказана норма не передбачає обов'язкового настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов'язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір'я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і тому подібне), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).
14.1. Постановою КЦС ВС від 12.02.2020 року по справі № 638/12414/17 (40) скасовано рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові та ухвалено нове рішення яким позов задоволено, визнано за позивачем майнові права, що виникають з договору про участі у будівництві на квартиру.
Постанова мотивована тим, що новим власником спірного об`єкта незавершеного будівництва, в якому розміщено об`єкт інвестування позивача, є ПФ «Інверком», відповідачу також передано у користування земельну ділянку для завершення будівництва вказаного об`єкту. ПФ «Інверком» не запропоновано позивачу переукласти договір про спільну діяльність щодо зазначеного об`єкта незавершеного будівництва, хоча позивач повністю виконав свої договірні зобов`язання за договором про участь у будівництві. Крім того, у відзиві на касаційну скаргу ПФ «Інверком» вказувала про те, що саме остання є законним забудовником і власником вищевказаного об`єкта незавершеного будівництва. Таким чином, суди не звернули уваги на те, що ефективним способом захисту прав позивача є визнання за ним майнових прав, що виникають з договору про участі у будівництві. Аналогічні висновки містяться у постанові КЦС ВС від 17.07.2019 року справа № 638/14101/15-ц. Зазначена правова позиція викладена до ухвалення апеляційним судом свого судового рішення, стосується тих самих правовідносин і тих самих відповідачів.
14.2. Постановою КЦС ВС від 05.02.2020 року по справі № 642/4496/16-ц (43) скасовано рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові про стягнення грошових коштів за невиконання договору про участь у пайовому будівництві та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова мотивована тим, що висновок про можливість застосування положень ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» (пеня за прострочення виконання зобов’язання) до правовідносин, що випливають з договору про участь у пайовому будівництві квартири, наведено, зокрема, у постанові КЦС ВС від 15.01.2020 року у справі № 607/20776/14-ц. Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій неправильно визначили характер спірних правовідносин та норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин.
15.1. Постановою КЦС ВС від 26.02.2020 року по справі № 641/8191/17 (67) скасовано рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні скарги на дії державного виконавця та постановлено нову ухвалу про задоволення такої скарги та скасовано постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження.
Постанова мотивована тим, що строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання стягувачем був пропущений, проте державний виконавець відкрив виконавче провадження 08.11.2017 року на підставі виконавчого листа від 29.01.2015 року, суди першої та апеляційної інстанцій помилково дійшли висновків про відмову у задоволенні скарги в частині визнання неправомірними дії старшого державного виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та скасування вказаної постанови.
15.2. Постановою КЦС ВС від 25.03.2020 року по справі № 623/1329/16-ц (90) скасовано постанову апеляційного суду в частині вирішення питання про стягнення виконавчого збору та в цій частині закрито провадження.
Постанова ВС мотивована тим, що постанова державного виконавця про стягнення з особи виконавчого збору оскаржується в порядку адміністративного судочинства, а тому в цій провадження підлягає закриттю.
15.3. Постановою КЦС ВС від 08.04.2020 року по справі № 635/6709/15-ц (128) скасовано рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення питання в частині відмови у визнанні неправомірними дій державного виконавця щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документа стягувану без прийняття до виконання та постановлено нову ухвалу про задоволення скарги та визнано вказані дії неправомірними.
Постанова мотивована тим, що Конституційний Суд України в рішенні від 15.05.2019 року № 2-р(ІІ)/2019, справа № 3-368/2018(5259/18) наголосив, що держава має позитивний обов'язок забезпечувати виконання судового рішення, проте визначеними положеннями ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» правовим регулюванням щодо обов'язкового авансування початку примусового виконання судового рішення особою, на користь якої ухвалене це рішення, такий обов'язок держави перекладено на вказану особу, що нівелює сутність її конституційного права на судовий захист та суперечить положенням ст. 3, 8, ч. 1, 2 ст. 55, ч. 1, 2 ст. 129-1 Конституції України. Таким чином, дії державного виконавця щодо повернення без виконання з мотивів несплати авансового внеску виконавчого листа, не можуть вважатись правомірними.
Висновки
Підводячи підсумок слід зазначити, що скасовані та змінені судом касаційної інстанції судові рішення ухвалені судом першої та апеляційної інстанції з урахуванням попередньої судової практики за період з 2014 року по 2017 роки, більша частина з яких припадає на 2018 рік. Підставами для скасування та зміни судових рішень за цей період є, зокрема, невизначені судом касаційної інстанції правові позиції щодо кредитних правовідносин (укладення договору шляхом підписання заяви-анкети про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, порядок нарахування відсотків та неустойки після пред’явлення банком вимоги за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, не можливість звернення стягнення на окремі квартири, коли предметом іпотеки був цілісний майновий комплекс; тощо); Крім того, мала місце різна практика стосовно справ по відшкодуванню шкоди з органів прокуратури, поліції та суду. Що стосується порушення норм процесуального права слід зазначити про відсутність належного повідомлення сторін у справі, закриття провадження у справі, повернення апеляційної скарги без розгляду, розгляд справи з порушенням юрисдикції тощо. При цьому звертаємо увагу на те, що деякі порушення допущені не з вини суддів, а через недосконалість чинного процесуального законодавства, через що судді вимушені вибирати між балансом дотримання розумних строків розгляду справи та виконанням процесуальних вимог, оскільки в своїй більшості учасники справи зловживають своїми правами для затягування судового розгляду.
Пропозиції:
Суддя судової палати
з розгляду цивільних справ
Харківського апеляційного суду О. М. Хорошевський
Начальник відділу судової статистики
та узагальнення судової практики А. В. Киричок
_03_03.png)
