Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Узагальнення судової практики розгляду заяв про забезпечення позову за період 2018 –2020 роки.
Дане узагальнення підготовлено відповідно до плану роботи судової палати з розгляду цивільних справ Харківського апеляційного суду на І півріччя 2021 року.
При підготовці узагальнення використані постанови Великої Палати Верховного Суду та постанови Касаційного цивільного суду та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду стосовно касаційного перегляду справ зазначеної категорії за 2018 - 2020 роки.
Теоретична частина.
З моменту набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року № 2147-VІІІ викладено у новій редакції Цивільний процесуальний кодекс України. Так, з 15.12.2017 року ЦПК України порівняно з попередньої редакцією отримав більш деталізоване регулювання відносин, що виникають під час забезпечення позову у цивільному судочинстві та види забезпечення позову і підстави забезпечення.
На теперішній час Глава 10 ЦПК України регулює вказані правовідносини.
Інститут забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є запобігання порушенню в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Забезпечення позову – це, обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно ст. 150 ЦПК України позов забезпечується:
- накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;
- накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави;
- забороною вчиняти певні дії;
- встановленням обов’язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин;
- забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов’язання;
- зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;
- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;
- зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;
- арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
- іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між заявленим заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року по справі № 381/4019/18 ).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року в справі № 753/22860/17 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Таким чином, інститут забезпечення позову є важливим інструментом для захисту прав сторін та реалізації подальшого реального виконання судових рішень. При постановленні ухвал про забезпечення позову суду необхідно дотримуватись балансу рисків, які пов’язані з реальним майбутнім ухиленням від виконання судового рішення та обмеженні прав сторін судового провадження.
Практика Верховного Суду.
Постановою Великої Палати ВС від 15.09.2020 року по справі № 753/22860/17 залишено без змін ухвалу апеляційного суду про задоволення заяви про забезпечення позову.
Постанова мотивована тим, що критерієм для касаційного оскарження постанов апеляційного суду за наслідками перегляду ухвал суду першої інстанції про забезпечення позову або про відмову у такому забезпеченні є зміст дій апеляційного суду, а саме те, чи підтримав він висновки суду першої інстанції про забезпечення позову, або чи забезпечив позов за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у такому забезпеченні. Якщо на питання відповісти ствердно, відповідні постанови апеляційного суду можуть бути предметом касаційного оскарження.
Неможливим є касаційне оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, постанови апеляційного суду, згідно з якою така ухвала залишена без змін, ухвали апеляційного суду, згідно з якою він відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, а також постанови апеляційного суду, згідно з якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та відмовлено у задоволенні відповідної заяви.
Постановою КЦС ВС від 18.04.2018 року по справі № 635/2635/16-ц скасовано ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги на ухвалу про скасування забезпечення позову та справу направлено на новий апеляційний розгляд.
Постанова мотивована тим, що визнаючи неподаною та повертаючи апеляційну скаргу Особи 1, апеляційний суд, всупереч нормам процесуального права, помилково виходив з того, що ухвала про забезпечення позову не підлягає апеляційному оскарженню, а предмет оскарження відсутній у зв'язку із тим, що заходи забезпечення позову скасовані. Також апеляційний суд не взяв до уваги, що визнання неподаною та повернення апеляційної скарги передбачено у разі невиконання вимог ухвали суду про усунення недоліків скарги.
Постановою КЦС ВС від 12.08.2020 року по справі № 638/6060/18 змінено постанову апеляційного суду в частині мотивування.
Постанова мотивована тим, що апеляційний суд зробив неправильний висновок про те, що споживач звільняється від сплати судового збору за подання саме позовної заяви до суду першої інстанції, але не звільняється від обов'язку сплачувати судовий збір при поданні заяв про вчинення таких процесуальних дій, як забезпечення доказів та забезпечення позову. Тому постанова апеляційного суду підлягає зміні шляхом виключення із мотивувальної частини посилання на те, що споживач звільняється від сплати судового збору за подання саме позовної заяви до суду першої інстанції, але не звільняється від обов’язку сплачувати судовий збір при поданні заяв про вчинення таких процесуальних дій, як забезпечення доказів та забезпечення позову.
У справі, що переглядається справа, суди встановили, що позов не пов’язаний з порушенням прав споживача. За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно вважав, що оскільки до заяви Особи 1 про забезпечення позову не додано квитанції про сплату судового збору то заява підлягає поверненню.
Постановою КЦС ВС від 27.03.2019 року по справі № 646/8916/17 скасовано ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційної про задоволення заяви про забезпечення позову та справу направлено до Московського районного суду м. Харкова для вирішення питання про забезпечення позову.
Постанова ВС мотивована тим, що позови що виникають з приводу нерухомого майна - це позови пов'язані з нерухомим майном, нерухомістю, нерухомою річчю, а тому усі позови, у спорах, які є наслідком правовідносин пов'язаних з обігом нерухомого майна повинні бути пред'явлені до суду за місцем знаходження цього майна.
Апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, щодо забезпечення позову у вигляді накладення заборони на відчуження спірного нерухомого майна на зазначене уваги не звернув та залишив в силі ухвалу суду, яка прийнята з порушенням правил виключної підсудності.
Відповідно до частини другої статті 411 ЦПК України судове рішення, ухвалене судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), не підлягає скасуванню, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.
Оскільки заява про забезпечення позову розглянута у день відкриття провадження у справі, то доводи касаційної скарги що про порушення правил виключної підсудності, як виді територіальної підсудності не було заявлено з поважних причин є обґрунтованими.
Зважаючи на наведене, Верховний Суд вважав, доводи касаційної скарги обґрунтованими, а ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26.02.2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06.08.2018 року ухваленою з порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим судові рішення підлягають скасуванню, а заява про забезпечення позову підлягає розгляду судом, у провадженні якого знаходиться справа, тобто Московським районним судом м. Харкова.
Постановою Касаційного цивільного суду Верховного Суду (далі – КЦС ВС) від 25.11.2020 року по справі № 643/16678/18 скасовано ухвалу суду першої інстанції, залишену без змін постановою апеляційного суду про забезпечення позову та постановлено нову ухвалу про відому у забезпеченні позову.
Постанова мотивована тим, що предметом позову в даній справі є позовні вимоги немайнового характеру, а саме про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів, а в разі задоволення позову рішення суду полягатиме в констатації факту їх недійсності. Таке судове рішення не підлягає примусовому виконанню, а тому суди попередніх інстанцій помилково вважали, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду в цій справі.
Незастосування заходу забезпечення позову в цій справі шляхом накладення заборони вчинення будь-яких дій із відчуження та реалізації квартири, яка перебуває в іпотеці банку, не призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову про визнання договорів недійсними. Окрім того такий захід забезпечення позову не відповідає змісту порушеного, на думку позивача, права, та не є співмірним із заявленими вимогами в цій справі. Тому висновок судів першої та апеляційної інстанцій зроблений з порушенням норм процесуального права.
Подібний висновок зроблено КЦС ВС у постанові від 27.04.2021 року по справі № 638/20248/19.
Постановою КЦС ВС від 27.08.2020 року по справі № 638/18499/18 скасовано постанову апеляційного суду про відмову у задоволенні заяви про заміну забезпечення позову та залишено без змін ухвалу суду першої інстанції, якою було замінено спосіб забезпечення позову.
Постанова мотивована тим, що тлумачення положень ч. 1 ст. 156 ЦПК України свідчить, що ЦПК України передбачає можливість заміни одного заходу забезпечення позову іншим, в тому числі здійснення заміни заходів забезпечення позову одного й того ж виду, перелік яких визначено в ч. 1 ст. 150 ЦПК України, але щодо іншого майна. Апеляційний суд обставин, які вірно встановлені та оцінені судом першої інстанції не спростував та помилково вважав, що накладення арешту на інший об'єкт нерухомого майна не є заміною одного заходу забезпечення позову іншим в розумінні статті 156 ЦПК України, залишивши поза увагою те, що за змістом клопотання Особи 1 вона фактично просила замінити один захід забезпечення позову - заборону відчуження квартири, на інший - заборону відчуження нежитлових приміщень. Можливість у такий спосіб заміни заходів забезпечення позову підтверджена і практикою Верховного Суду, зокрема постановою від 04.12.2019 року у справі № 756/11258/17, постановою від 11.12.2019 року у справі № 207/4524/18, ухвалою від 27.07.2018 року у справі № 545/725/18-ц.
Постановою КЦС ВС від 03.06.2020 року по справі № 645/5064/19 залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Згідно з ч. 6 ст. 150 ЦПК України не допускається забезпечені позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони а встановлення обов'язку вчиняти певні дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку. Таким чином, забезпечення позову шляхом заборони органам державної реєстреції прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо спірної квартири, є фактично забороною Фонду вчиняти певні дії - здійснювати заходи щодо продажу майна та активів неплатоспроможного банку.
8.1. Постановою КЦС ВС від 04.03.2020 року по справі № 638/12183/18 залишено без змін ухвалу суду першої інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно та постанову апеляційного суду про залишення вказаної ухвали без змін.
Постанова ВС мотивована тим, що ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
З аналізу змісту статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України вбачається, що законодавцем визначено три можливих способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду, та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Враховуючи, що Особа 1 у вказаному позові заперечує наявність у неї будь-яких грошових зобов'язань перед третіми особами, чим фактично оспорює правомірність передачі майна в іпотеку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про необхідність забезпечення позову у визначений нею спосіб (накладенням арешту на нерухоме майно).
8.2. Постановою КЦС ВС від 24.03.2021 року по справі № 635/3813/20 залишено без змін ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та постанову апеляційного суду.
Постанова ВС мотивована тим, що між сторонами є судовий спір стосовно поділу майна подружжя. Заявляючи клопотання про забезпечення позову, позивач посилалася на те, що має об'єктивні побоювання незаконного відчуження об'єктів спільної сумісної власності, зумовлені тим, що 20.03.2020 року відповідач без згоди позивача вніс їхнє спільне сумісне майно до статутного капіталу новоствореної ним юридичної особи. Таким чином, Верховний Суд вважав, що позивач довела що не вжиття заходів забезпечення позову може утруднити подальше виконання судового рішення, у зв’язку з чим накладено арешт на спірне нерухоме майно
Постановою КЦС ВС від 27.03.2019 року по справі № 643/5842/16-ц скасовано постанову апеляційного суду в частині задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони виїзду неповнолітнього за межі України без обопільної згоди батьків до вирішення спору у справі та постановлено нову ухвалу про відмову у задоволенні такої заяви.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149-150 ЦПК України застосувати заборону виїзду за межі України, як спосіб забезпечення позову.
Постановою КЦС ВС від 10.02.2021 року по справі № 641/1271/19-ц скасовано рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог про скасування заборони накладеної на нерухоме майно ухвалою суду та постановлено нове рішення про відмову у позові.
Постанова мотивована тим, що відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. При цьому із клопотанням про скасування заходів забезпечення позову (накладення арешту на майно або грошові кошти) може звернутись лише особа, щодо якої такі заходи забезпечення позову вжито, тобто сторона у справі чи третя особа, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору. Інша особа, яка вважає, що майно, на яке було накладено арешт у порядку забезпечення позову, належить їй, а не стороні в справі, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У рішенні суду про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту суд зазначає про скасування заходів забезпечення позову, які оскаржуються.
Позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Аналогічний висновок викладений у постанов Верховного Суду від 22.04.2020 року в справі № 607/15533/17.
Встановлено, що у провадженні Комінтернівського районного суду м. Харкова перебувала справа № 2-2550/11. У межах розгляду якої на підставі ухвали суду від 04.10.2011 року було застосовано заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони на нерухоме майно.
Звертаючись до суду зі зазначеним позовом до ПАТ «ПУМБ», Особа 1 просив скасувати заборону на нерухоме майно.
З огляду на зазначене, позивач, звертаючись до суду із цим позовом, обрав позапроцесуальний спосіб оскарження судового рішення, ухваленого у іншій справі, а тому ухвалені у справі рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позову.
Постановою КЦС ВС від 30.05.2018 року по справі № 639/3980/16-ц скасовано рішення апеляційного суду про відмову у позові та залишено без змін заочне рішення суду першої інстанції про задоволення позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Постанова мотивована тим, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
З урахуванням особливостей мети забезпечення позову заява про забезпечення позову розглядається судом у день її надходження, копія ухвали про забезпечення позову надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення, відповідна ухвала суду виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень, і крім того, навіть оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи (стаття 153 ЦПК України).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України). Тому той факт, що встановлені судом в ухвалі обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», сам по собі не може бути підставою для висновку про відсутність такого обмеження і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно відповідачу достеменно відомо.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України у постановах від 25.05.2016 року № 6-605цс16, від 24.05.2017 року №6-640цс17 та від 18.01.2017 року №6-2552цс16.
З огляду на наведене оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним з моменту його укладення, оскільки спірний об'єкт нерухомості на час укладення цього договору перебував під забороною на відчуження, а відсутність реєстрації у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про обмеження на його відчуження не свідчить про те, що відповідач мав право вільно розпоряджатися цим нерухомим майном, адже про встановлену судом заборону відчужувати зазначене майно йому було відомо.
Висновки
Під час розгляду заяв про застосування заходів забезпечення позову судді мають широке коло диспозитивних повноважень, оскільки нормами ЦПК України не достатньо врегульовано вказаний цивільно-правовий інститут. Законодавець з моменту набрання чинності нової редакції ЦПК України намагався внести більшу ясність у вказані відносини, шляхом більш детального унормування дій суду під час розгляду таких заяв та перелічення нових видів забезпечення позову. Однак судова практика є більш глобальною ніж ті види, які зазначені у процесуальному законодавстві, а тому основою є ті принципи, що зазначені у 10 главі ЦПК України. Таким чином, для того щоб уникати процесуальних помилок найбільш корисною порадою є слідкувати за практикою Верховного Суду, оскільки саме судова практика дає можливість виправляти вади нормативно-правових актів.
Результати узагальнення свідчать, що розгляд заяв про застосування заходів забезпечення позову є достатньо складним, оскільки у ст. 150 ЦПК України не міститься вичерпного переліку видів забезпечення позову, через що є досить багато правових позицій Касаційних судів Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду. Крім того, судова практика касаційних судів не завжди є передбачуваною, у зв’язку з чим необхідно застосовувати найновіші правові позиції.
Таким чином, для уникнення помилок у майбутньому та покращення якості відправляння судочинства вважаємо за доцільне донести дане узагальнення до суддів місцевих судів та рекомендувати слідкувати за змінами у практиці Верховного Суду.
Суддя судової колегії судової палати
у цивільних справах
Харківського апеляційного суду І. В. Бурлака
Начальник відділу судової статистики
та узагальнення судової практики
Харківського апеляційного суду А. В. Киричок
_03_03.png)
