Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Узагальнення судової практики цивільних справ за позовами Харківської міської ради про безпідставне збереження набутих грошових коштів за період 2018 –2020 роки.
Дане узагальнення підготовлено відповідно до плану роботи судової палати з розгляду цивільних справ Харківського апеляційного суду на І півріччя 2021 року.
При підготовці узагальнення використані постанови Великої Палати Верховного Суду та постанови Касаційного цивільного суду та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду стосовно касаційного перегляду справ зазначеної категорії за 2018 - 2020 роки.
Нормативне врегулювання справ зазначеної категорії.
При розгляді даної категорії спорів слід керуватись нормами:
Відповідно до статті 125 ЗК України право власності, право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Статтею 182 ЦК України встановлені такі ж вимоги щодо здійснення державної реєстрації речових прав на земельну ділянку.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з п. «д» ч. 1 ст. 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Згідно ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 02.03.2016 року у справі № 6-3090цс15).
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 02.10.2013 року у справі № 6-88цс13).
За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду (далі – Великої палати ВС) від 23.05.2018 року по справі № 629/4628/16-ц.
Таким чином, з огляду на зазначені норми діючого законодавства, на органи місцевого самоврядування покладено функції щодо розпорядження від імені територіальних громад комунальною власністю, в тому числі і надавати в оренду земельні ділянки. Право оренди землі виникає з моменту державної реєстрації договору оренди землі. У випадку ж не укладання особою, що використовує земельну ділянку комунальної власності, договору оренди землі з будь-яких причин, орган місцевого самоврядування вправі звернутись до суду з позовними вимогами про стягнення безпідставно збережених коштів. При цьому слід підкреслити, що в такому випадку позовні вимоги про стягнення збитків (упущеної вигоди) не підлягають застосуванню, оскільки вказані правовідносини є кондикційними, тому що відсутній цивільний договір та присутнє неправомірне збагачення такої особи за рахунок органу місцевого самоврядування, а збитки застосовуються при деліктних зобов’язаннях, коли наявне зменшення майна потерпілого.
На теперішній час існують певні проблемні питання та неузгодженості у судовій практиці при застосуванні норми ст. 1212 ЦК України до вказаних правовідносин, про які буде зазначено у вказаному узагальненні судової практики.
Однією з найважливіших правових проблем при розгляді справ зазначеної категорії є стягнення безпідставно збережених грошових коштів за самовільне користування земельною ділянкою, якій не присвоєно кадастровий номер.
Відповідно до ч. 1 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Згідно ч. 3, 4, 9 ст. 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
За змістом п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України і ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов`язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами (ст. 1 Закону України «Про оцінку земель»).
На теперішній час є досить неоднозначною практика різних судових палат Верховного Суду з приводу можливості стягнення безпідставно збережених грошових коштів за користування несформованою земельною ділянкою.
Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі – КГС ВС) полягає у тому, що не можливо стягувати безпідставно збережені грошові кошти у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою яка не була сформована, оскільки відповідно до ч. 9 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. А оренда плата повинна обраховуватись із використанням нормативної грошової оцінки землі, яка формується із технічної документації на земельну ділянку. Оскільки земельну ділянку сформовано не було, то і визначити нормативну грошову оцінку землі не можливо.
Так, в постанові КГС ВС від 09.04.2020 року по справі № 915/1806/19, якою залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові зазначено, що спірна земельна ділянка не є сформованою, оскільки не має ні визначених меж, ні кадастрового номера, інформація про неї не занесена до Державного земельного кадастру. Відсутність сформованості земельної спірної ділянки, як об`єкту цивільних прав, також підтверджується і тим, що розмір спірної земельної ділянки, яка використовується ПП «Атланта», було орієнтовно встановлено на підставі перевірки меж земельної ділянки та геодезичної зйомки, що вбачається з наявного в матеріалах справи Розрахунку розміру збитків, нанесених ПП «Атланта» Южноукраїнській міській раді, у вигляді неодержаних доходів (орендної плати) за час фактичного користування земельною ділянкою.
З урахуванням зазначеного КГС ВС вказав, що апеляційний суд правомірно визнав, що спірна земельна ділянка не може вважатися сформованим об`єктом цивільних прав у розумінні положень ст. 79-1 Земельного кодексу України, що виключає можливість обчислення суми безпідставно збережених коштів у виді орендної плати за землю, оскільки об`єктом оренди може бути тільки земельна ділянка, як сформований у встановленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав. Оскільки в даному випадку предметом розгляду фактично є стягнення безпідставно збереженого майна у вигляді орендної плати, нарахування мають здійснюватися саме на підставі технічної документації та витягу з нормативної грошової оцінки землі, а із наданого позивачем розрахунку неможливо встановити, чи вірними є застосовані коефіцієнти, площа та нормативна грошова оцінка землі, які зазначені як вихідні дані для розрахунку розміру орендної плати, заявленої до стягнення, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем належними та допустимими доказами по справі не було доведено розрахунок розміру заявлених до стягнення коштів, що в свою чергу свідчить про необґрунтованість позовних вимог, та як наслідок відмову у їх задоволенні.
Слід підкреслити, що вказана позиція у КГС ВС не є виключенням, а підтверджується подібними судовими постановами в інших справах. Так, подібне зазначено у наступних постановах КГС ВС: від 11.06.2019 року по справі № 922/551/18; від 01.10.2019 року по справі № 922/2082/18; від 20.01.2020 року по справі № 922/2811/18; від 06.02.2020 року по справі № 922/2811/18 та інші.
Однак у Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі – КЦС ВС) склалась інша судова практика. КЦС ВС незалежно від наявності кадастрового номеру стягує безпідставно збережені грошові кошти за самовільне користування земельною ділянкою, при цьому в тексті мотивувальної частини своїх постанов уникаючи питання наявності кадастрового номеру земельної ділянки (навіть якщо підставою для відмови у позові судами попередніх інстанцій було саме застосування вищезазначених правових позицій КГС ВС).
Так, постановою КЦС ВС від 29.01.2020 року по справі № 638/13423/18 скасовано постанову апеляційного суду про відмову у позові та залишено без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову.
КЦС ВС вважав помилковим висновок апеляційного суду, що позивач не надав доказів якого саме розміру земельна ділянка, якою користується відповідач для обслуговування житлового будинку. Так, вказано, що з акту огляду земельної ділянки від 05.01.2017 року, складеного Департаментом територіального контролю Харківської міської ради, розмір земельної ділянки, яка використовується відповідачем для експлуатації та обслуговування належної йому нежитлової будівлі, орієнтовно становить 0,0732 га. У свою чергу апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції не правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов помилкового висновку про недоведеність позивачем заявлених позовних вимог, зокрема щодо розміру збитків, завданих внаслідок неукладення відповідачем договору оренди землі. При цьому суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки розрахунку розміру збитків, наданого позивачем, який проведений, виходячи пропорційно від загальної площі земельної ділянки та площі нежитлових приміщень, що належать на праві власності саме відповідачу. Зазначений розрахунок позивача не спростований відповідачем, іншого розрахунку відповідачем не наведено.
Водночас, заперечуючи факт користування земельною ділянкою, з розрахунку площі якої нарахований розмір збитків, відповідач також не зазначив який розмір земельної ділянки використовується ним для обслуговування належного йому нежитлового приміщення та не надав доказів на підтвердження чи спростування цього з огляду на те, що з часу виникнення права власності на нерухоме майно у відповідача виник обов'язок укласти та зареєструвати договір оренди на спірну земельну ділянку. Однак цього обов'язку відповідач не виконав та не вчинив будь - яких дій, спрямованих на оформлення права власності або право користування вказаною земельною ділянкою. Отже, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для відповідача як землекористувача спірною земельною ділянкою є оренда плата, яка останнім безпідставно не була сплачена на користь Харківської міської ради.
Слід підкреслити, що виходячи з обставин справи, спірній земельній ділянці кадастровий номер присвоєний не був, збитки нараховувались органом місцевого самоврядування виходячи з акту обстеження земельної ділянки та нормативної грошової оцінки землі. Таким чином, відсутність кадастрового номеру та відсутність наявності сформування земельної ділянки, як об’єкту цивільних прав не позбавили КЦС ВС можливості стягнути безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати з відповідача. При цьому у вищезазначених постановах КГС ВС підкреслювалось, що неможливо стягувати безпідставно збережені кошти за актами огляду земельної ділянки, оскільки розмір таких земельних ділянок є орієнтовним, а земельна ділянка до її формування та присвоєння кадастрового номеру об’єктом цивільних прав не є.
Подібна позиція стосовно стягнення безпідставно збережених грошових коштів без кадастрового номеру земельної ділянки міститься й в інших постановах КЦС ВС: від 24.04.2019 року по справі № 642/4792/17; від 15.07.2020 року по справі № 463/12532/18.
Однак, слід підкреслити, що у 2021 році позиція КЦС ВС кардинально змінилась. Так, постановою КЦС ВС від 20.01.2021 року по справі № 646/4546/19 скасовано постанову апеляційного суду про задоволення позовних вимог та залишено без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення безпідставно збережених грошових коштів в розмірі орендної плати за землю. КЦС погодився з судом першої інстанції з позицією, що земельна ділянка не була сформована як об'єкт права, не має меж, кадастрового номеру, інформація про неї не внесена до Державного земельного кадастру, а також позивачем не надано витягу з нормативно-грошової оцінки на підтвердження розміру орендної плати. Таким чином, фактично КЦС ВС фактично підтримав позицію КГС ВС.
Відповідно до ч. 2 ст. 120 ЗК України, в якій зазначено, що якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Згідно ч. 3 ст. 7 Закону України «Про оренду землі» до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
Проте слід розрізняти обставини справи коли у попереднього власника був укладений договір оренди землі та коли жодного договору стосовно земельної ділянки не укладалось.
Так, у випадку відсутності жодних орендних правовідносин у попередніх власників земельної ділянки, яка належала комунальній власності, то у нового власника будівлі виникає обов’язок укласти договір оренди землі з місцевою громадою. Таким чином, до укладання новим власником такого договору з нього підлягають стягненню безпідставно збережені грошові кошти в розмірі орендної плати за ст. 1212 ЦК України.
Наприклад, постановою КЦС ВС від 24.04.2019 року по справі № 642/4792/17 залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати на користь Харківської міської ради.
Постанова мотивована тим, що правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Новий власник будинку (будівлі, споруди) у зв'язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень». Таким чином, речові права відповідача на земельні ділянки не реєструвались, вона не набула належних прав власності або користування щодо земельних ділянок, а тому використовує земельні ділянки без достатніх правових підстав.
Предметом позову у цій справі є стягнення з власника об'єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельними ділянками, на якій ці об'єкти розміщені. При цьому виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Проте з огляду на приписи ч. 2 ст. 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.
Отже, до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Для кондикційних зобов'язань важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).
Подібні висновки зроблені у постановах Великої Палати ВС від 23.05.2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 року у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 року у справі № 320/5877/17.
З іншого боку, у разі наявності договору оренди землі у попереднього власника будівлі, такий договір автоматично припиняється для попереднього власника будинку та на тих самих умовах переходить на нового набувача, а тому додаткове укладання договору не є обов’язковим. В такому випадку належним способом захисту права є стягнення орендної плати, а можливість стягнення безпідставно збережених грошових коштів за ст. 1212 ЦК України відсутня, оскільки є правова підстава для правовідносин – діючий договір оренди землі.
Наприклад, постановою КГС ВС від 17.11.2020 року по справі № 904/5968/19 скасовано рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог та стягнення безпідставно збережених грошових коштів в розмірі орендної плати та ухвалено нове рішення про відмову у позові.
Постанова КГС ВС мотивована тим, що за змістом ч. 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про оренду землі» до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда. Аналіз положень наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі переходу права власності на майно, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно переходять права на земельну ділянку, на якій вказане майно розміщене, у тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника.
При цьому Верховний Суд наголошує, що у разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі. Таким чином, особа, яка набула права власності на це майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно, отже договір оренди не підлягає розірванню.
Таким чином, КГС ВС зробив висновок, що у разі переходу права власності на нерухоме майно, розміщене на земельній ділянці, яка знаходилась в користуванні відчужувача цього майна, новий власник майна набуває відповідне право користування цією ділянкою у тому ж обсязі та умовах. При цьому, враховуючи, що відповідний договір, укладений з попереднім власником, продовжує діяти на тих самих умовах і в тому самому обсязі для нового власника майна, відповідні обставини виключають застосування до таких правовідносин статті 1212 ЦК України, оскільки в такому разі не йдеться про набуття або збереження майна за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала, що є однією з обов`язкових ознак кондикційних зобов`язань.
Подібні висновки зроблено КГС ВС у постановах: від 05.02.2019 року у справі № 914/1131/18; від 04.06.2019 року у справі № 914/1925/18; від 12.03.2020 року у справі № 913/153/18, від 27.02.2019 року у справі № 913/661/17.
Постановою Великої Палати ВС від 20.09.2018 року по справі № 925/230/17 скасовано рішення попередніх інстанцій про задоволення позову та стягнення збитків, завданих унаслідок використання земельної ділянки без сплати земельного податку та ухвалено нове рішення про відмову у позові.
Постанова мотивована тим, що позивач міг би звернутися до суду з вимогою про повернення Раді несплачених відповідачем коштів за користування землею, але лише за період безпідставного користування відповідачем земельною ділянкою - до часу належного оформлення ним права користування. При цьому, позивач міг би звернутися про стягнення безпідставно збережених грошових коштів (у порядку ст. 1212 ЦК України), а не збитків (у порядку глав 82 і 83 ЦК України), які є різними за своєю правовою природою грошовими зобов'язаннями.
Так, у спорах про стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою до моменту оформлення особою права користування такою земельною ділянкою власник має право на отримання безпідставно збережених грошових коштів у порядку ст. 1212 ЦК України, а не відшкодування збитків. Тобто в такому разі суд виходить з того, що фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе грошові кошти, які мав заплатити за користування нею. Отже, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати ВС від 23.05.2018 року у справі № 629/4628/16-ц.
З урахуванням наведеного Велика Палата ВС вважала, що спір у цій справі:
по-перше, фактично є спором про стягнення земельного податку, порядок стягнення якого прямо регламентовано податковим законодавством, і позивач не має повноважень звертатися до суду з такими вимогами та є неналежним позивачем;
по-друге, Рада як уповноважена власником землі особа могла б звернутися до суду з вимогами про повернення відповідачем несплачених ним грошових коштів за користування земельною ділянкою, але лише за період, коли право користування землею не було оформлено, і лише про стягнення безпідставно збережених грошових коштів, а не збитків.
З урахуванням наведеного Велика Палата ВС дійшла висновку, що підстави для задоволення позову Ради відсутні, оскільки позивач не довів, що заявлена ним до стягнення сума є збитками.
Висновки
Результати узагальнення свідчать, що розгляд справ зазначеної категорії є достатньо складним та має велику кількість юридичних нюансів на які слід звертати увагу. На сьогоднішній день є досить багато правових позицій Касаційного цивільного суду і Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду стосовно вказаних правовідносин, однак такі правові позиції не завжди є подібними. Судова практика різних палат Верховного Суду не завжди є передбачуваною, у зв’язку з чим рекомендуємо застосовувати найновіші правові позиції Верховного Суду при цьому звертати увагу на зміст обставин справи для встановлення їх подібності зі справою, яка знаходиться на судовому розгляді.
Таким чином, для уникнення помилок у майбутньому та покращення якості відправляння судочинства вважаємо за доцільне донести дане узагальнення до суддів місцевих судів та рекомендувати слідкувати за змінами у практиці Верховного Суду.
Суддя судової колегії судової палати
у цивільних справах
Харківського апеляційного суду Н. П. Пилипчук
Начальник відділу судової статистики
та узагальнення судової практики
Харківського апеляційного суду А. В. Киричок
_03_03.png)
