Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Обмежувальний припис як спосіб захисту цивільних прав осіб, постраждалих від домашнього насильства за період
2018 – І півріччя 2021 року
Мета роботи:
Дане узагальнення підготовлено відповідно до плану роботи судової палати з розгляду цивільних справ Харківського апеляційного суду на ІІ півріччя 2021 року.
При підготовці узагальнення використані дані з Єдиного державного реєстру судових рішень, Огляду практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо видачі обмежувального припису, а також дані, які містяться в автоматизованій системі документообігу суду КП «Д-3» та затверджених звітах ТУ ДСА України в Харківській області за 2018 – І півріччя 2021 року.
Законодавче визначення обмежувального припису
Дані правовідносини регулюються Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 7 грудня 2017 року № 2229-VIII (далі – Закон України № 2229-VIII). Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України № 2229-VIII, домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Запобігання домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов’язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються.
Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов’язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт сьомий частини першої статті 1 Закону України № 2229-VIII).
Статтею 26 Закону України № 2229-VIII передбачено обмежувальний припис стосовно кривдника, а саме:
Право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: постраждала особа або її представник; у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов’язків: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; усунення перешкод у користуванні майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; обмеження спілкування з постраждалою дитиною; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
За заявою осіб, визначених частиною першою цієї статті, на підставі оцінки ризиків обмежувальний припис може бути продовжений судом на строк не більше шести місяців після закінчення строку, встановленого судовим рішенням згідно з частиною четвертою цієї статті.
Про видачу обмежувального припису кривднику суддя у встановлений законом строк інформує уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) постраждалої особи для взяття кривдника на профілактичний облік, а також районні, районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад за місцем проживання (перебування) постраждалої особи.
Обмежувальний припис не може містити заходів, що обмежують право проживання чи перебування кривдника у місці свого постійного проживання (перебування), якщо кривдником є особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку на день видачі такого припису.
Порядок видачі судом обмежувального припису визначається Цивільним процесуальним кодексом України.
Постраждала особа може вимагати від кривдника компенсації її витрат на лікування, отримання консультацій або на оренду житла, яке вона винаймає (винаймала) з метою запобігання вчиненню стосовно неї домашнього насильства, а також періодичних витрат на її утримання, утримання дітей чи інших членів сім’ї, які перебувають (перебували) на утриманні кривдника, у порядку, передбаченому законодавством.
У разі порушення кримінального провадження у зв’язку з вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов’язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України.
Обмежувальний припис є відносно новим механізмом захисту прав особи. Верховний суд (далі -ВС) сформував єдиний підхід у застосуванні зазначених норм. Однак під час розгляду цієї соціально вразливої категорії справ необхідно враховувати не тільки нормативне забезпечення, а й фактичні обставини справи, а також можливість сторін зловживати процесуальними правами.
Практика судів першої інстанції міста Харків та Харківської області та Харківського апеляційного суду
Враховуючи данні звітів ТУ ДСА України в Харківській області за 2018 – 2020 роки, слід зазначити, що кількість розглянутих справ про видачу і продовження обмежувального припису починаючи з 2018 року стрімко збільшується, що свідчить про збільшення кількості випадків застосування домашнього насильства в сім’ях.
Так, за 2018 рік усього розглянуто 6 справ про видачу і продовження обмежувального припису, найбільша кількість розглянутих справ у Київському районному суді міста Харкова – 4.
У 2019 році усього розглянуто 34 справи про видачу і продовження обмежувального припису, найбільша кількість розглянутих справ у Московському районному суді міста Харкова – 5, Ізюмському міськрайонному суді Харківської області – 4, Орджонікідзевському районному суді міста Харкова – 4 та Харківському районному суді Харківської області – 3.
У 2020 році усього розглянуто 44 справи про видачу і продовження обмежувального припису, найбільша кількість розглянутих справ у Фрунзенському районному суді міста Харкова – 7, Червонозаводському районному суді міста Харкова – 5, Ленінському районному суді міста Харкова – 5, Київському районному суді міста Харкова – 4 та Лозівському міському суді Харківської області – 4.
Відповідно до статті 350-6 ЦПК України та Закону України № 2229-VIII, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство чи насильство за ознакою статі, передбачених Законом України № 2229-VIII або Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», на строк від одного до шести місяців.
Як наголошує пункт 3, 6, 7, 8 частини першої статті 1 Закону України № 2229-VIII домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Розглянемо детальніше деякі приклади судових рішень.
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 01 липня 2019 року по справі № 623/2525/19 задоволено заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису. Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2, встановлено наступні заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2, та покладено на нього строком на 6 (шість) місяців наступні обов`язки:
- перебування за місцем реєстрації та проживання (перебування) ОСОБА_1;
- особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
- ведення листування, телефонних переговорів з ОСОБА_1 або контактування через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
Суд дійшов даного висновку в зв`язку з тим, що ОСОБА_2 вчиняв домашнє насильство стосовно ОСОБА_1, жорстоко поводився з дитиною, не забезпечував матеріально, переслідував та погрожував фізичною розправою, створюючи умови, які негативно впливали на емоційний та психологічний стан дитини.
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 грудня 2018 року частково задоволено вимоги ОСОБА_3, заінтересована особа ОСОБА_4 про видачу обмежувального припису, видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 відносно ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 у вигляді обмеження, а саме заборона перебувати ОСОБА_4 в місці спільного проживання з нею, строком на один місяць.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи) (частина третя статті 26 Закону України № 2229-VIII).
За наданих заявником доказів доводи заяви знайшли своє підтвердження, проте з підстав обраного заявником заходу обмежувального припису, заява підлягала частковому задоволенню.
Заявником зазначено, не передбачені законом види зобов'язань щодо заінтересованої особи, а саме – заявник просив зобов'язати заінтересовану особу залишити строком на шість місяців місце проживання за адресою АДРЕСА_3, а також заборонити входити у вказане житло та перебувати в ньому.
Суд не міг погодитися із такими вимогами заявника, та вважав за справедливе лише обмежитися зобов'язанням щодо заінтересованої особи перебувати в одному місці проживання разом з заявницею за адресою АДРЕСА_2.
Приймаючи таке рішення, суд виходив з того, що ОСОБА_4 зареєстрований за адресою АДРЕСА_4, з 2013 року ( згідно даних паспорта громадянина України) тому має інше житло. Суду не надано доказів, що у вказаному житлі тривав ремонт, що унеможливлювало перебування там. Також заінтересована особа, хоча і зазначав, що житловий будинок за адресою АДРЕСА_6 Харківської області ним продано, проте жодних документів суду не надав, тобто, відповідно до актуальної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта власником вказаного будинку був ОСОБА_4.
Враховуючи все вищевикладене, суд вважав, що видача обмежувального припису надасть можливість родині емоційно заспокоїтися та вирішити питання спільного проживання остаточно.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 08 липня 2021 року по справі № 643/11065/21 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1, про видачу обмежувального припису.
Рішення мотивовано тим, що заявник не надала беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_3 саме домашнього насильства у розумінні Закону України № 2229-VIII, а саме доказів на підтвердження того, що вона разом з дитиною відноситься до кола осіб, на яких поширюється дія цього закону, і , що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_4.
Переглянуті апеляційним судом рішення судів першої інстанції щодо видачі обмежувального припису здебільшого були залишені без змін.
Так, постановою Харківського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року по справі № 643/14854/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Московського районного суду міста Харкова від 13 вересня 2019 року- залишено без змін.
Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що не надано належних, достатніх та переконливих доказів для оцінки ризиків вчинення насильства заінтересованою особою відносно заявниці чи дітей, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а тому дійшов вірного висновку про відсутність підстав для продовження строку дії обмежувального припису.
Слід відмітити, що в даному випадку (звернення щодо продовження дії припису) судом повинно бути досліджено ризики повторного вчинення насильства, а не факт його вчинення вперше, що було підставою для видачі такого припису. Звертаючись до суду із заявою про продовження дії припису, ОСОБА_1 посилалась на ті ж самі обставини що були вже враховані судом при видачі припису від 13.06.2019 року.
З аналізу доказів, наявних в матеріалах справи, колегія суддів вважала достатньо обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо існуючого між сторонами конфлікту, підґрунтям для якого є участь сторін у вихованні спільних дітей.
Сам факт неодноразового звернення ОСОБА_1 до різних органів, з підстав вчинення відносно неї та їх дітей домашнього психологічного насильства, свідчить лише про наявність тривалого конфлікту між нею та колишнім чоловіком ОСОБА_5 , але не підтверджує факт вчинення такого насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству або продовження строку їх дії, які визначені Законом України № 2229-VIII.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року в справі № 754/6995/19 (провадження № 61-16980св19).
Аналогічною є постанова Харківського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року по справі № 639/2590/21, якою апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 - залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 22 квітня 2021 року про видачу обмежувального припису залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції виходив з того, що заявник не надала беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства у розумінні Закону України № 2229-VIII, а судом не встановлено ризиків настання насильства у майбутньому.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог. Посилання ОСОБА_1 на неодноразові звернення до різних органів, з підстав вчинення відносно малолітніх дітей домашнього насильства, свідчить про наявність тривалого конфлікту між заявником та зацікавленою особою, але не підтверджує факт того, що останній вчинив по відношенню до малолітніх дітей домашнє насильство, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України № 2229-VIII.
Тому відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 вчинив по відношенню до малолітніх дітей домашнє насильство.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про видачу обмежувального припису.
Постановою Харківського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року по справі № 610/1850/20 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, а рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 06 серпня 2020 року про видачу обмежувального припису скасовано та відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Такого висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 30 травня 2019 року, справа № 159/5880/18, провадження № 61-5273св19; від 29 серпня 2019 року, справа № 641/7592/18, провадження № 61-3532св19.
Матеріали справи не містили доказів того, що існували ризики настання тяжких або особливо тяжких наслідків домашнього насильства, тому застосування обмежень, які фактично позбавили б ОСОБА_2 житла на 6 місяців - не були обґрунтованим.
Отже, рішення суду першої інстанції, яким видано обмежувальний припис та визначено наступні заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 на 6 (шість) місяців, а саме: заборонено перебувати в місці спільного проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонено наближатися більше ніж на 500 метрів до місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 було скасовано.
Практика Верховного Суду
Правові висновки Касаційного цивільного суду у складі ВС, висловлені під час розгляду цивільних справ у спорах про видачу обмежувального припису, а саме:
Постановою ВС від 02 вересня 2020 року по справі № 635/4854/19-ц залишено без змін рішення Харківського районного суду Харківської області від 18 вересня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 08 січня 2020 року про видачу обмежувального припису.
ВС дійшов висновку, що вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 89, 263-265, 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясували обставини справи, надали належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 .
Висновки судів відповідали обставинам справи, які встановлено відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджувалися з нормами матеріального права, які судами правильно застосовано, тому колегія суддів ВС погодилася з такими висновками судів попередніх інстанцій.
Доводи касаційної скарги про те, що суди неповно з`ясували фактичні обставини справи та не надали належної правової оцінки наявним у справі доказам щодо встановлення факту тривалого вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства відносно ОСОБА_1 у формі образ, погроз, залякування, пошкодження майна, нанесення тілесних ушкоджень не заслуговували на увагу, оскільки спростувалися матеріалами справи і звелися до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Постановою ВС від 30 березня 2020 року по справі № 642/5744/19-ц залишено без змін постанову Харківського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року про видачу обмежувального припису.
Постанова мотивована тим, що доведеним є факт застосування ОСОБА_2 до ОСОБА_1 сльозогінного газу та зв`язування, а доказів того, що такі заходи були виправданими, судом не встановлено, оскільки нічим не підтверджено твердження ОСОБА_2 про напад на нього ОСОБА_1 із ножем, такі дії апеляційний суд правильно вважав проявом домашнього насильства, та, зважаючи на те, що конфлікт між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, який мав наслідком вчинення останнім до колишньої дружини домашнього насильства, не врегульовано, стосунки між сторонами залишилися напруженими, отже існує ризик повторного вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, яке, з огляду на характер попередніх дій ОСОБА_2 , може мати тяжкі наслідки, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви про видачу обмежувального припису.
Обґрунтовано видано обмежувальний припис, яким заборонено ОСОБА_2 протягом 6 місяців наближатися на 100 метрів до місць проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , та за адресою: АДРЕСА_4. У задоволенні решти вимог заяви, апеляційним судом правильно відмовлено, оскільки такі обмеження не були обґрунтованими з огляду на характер та місце вчинення домашнього насильства, що призвело б до позбавлення ОСОБА_2 можливості приймати участь у вихованні спільної з ОСОБА_1 дитини.
Спростовуючи доводи касаційної скарги про неправильне застосування положень Закону України № 2229-VIII, яке полягало, зокрема, в неправильній оцінці ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, вказуючи, що наявність кримінального провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР за зверненням заявника, не є доказом вини особи, щодо якої таке провадження порушене, поки у встановленому законом порядку не буде доведено вину цієї особи, а звернення заявника до поліції свідчить лише про наявність конфлікту між заявником та заінтересованою особою, але не підтверджує факт вчинення домашнього насильства, слід зазначити, що мотивами для ухвалення рішення про часткове задоволення заяви про вчинення обмежувального припису було не звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів, а встановлений та підтверджений належними доказами факт застосування ОСОБА_2 до ОСОБА_1 сльозогінного газу та зв`язування, що правильно було визнано апеляційним судом домашнім насильством, й існування ризику повторного вчинення домашнього насильства з огляду на те, що конфлікт між сторонами не врегульовано.
Аргументи ж касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм законодавства України, що регулюють сімейні правовідносини, й міжнародних договорів у цій сфері, а також про те, що оскаржувана постанова суперечила умовам укладеної між сторонами мирової угоди, затвердженої ухвалою суду, й положенням укладеного між сторонами договору про участь у вихованні та утриманні дитини і прямо порушувала права ОСОБА_2, як батька, на участь у вихованні та утриманні доньки, спростувалася змістом оскаржуваної постанови, а також мирової угоди до договору про участь у вихованні дитини.
Постановою ВС від 29 серпня 2019 року по справі № 640/23804/18 залишено без змін рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року про видачу обмежувального припису.
Колегія суддів ВС погодилася з висновком судів про те, що між сторонами існує спір щодо нерухомого майна, зокрема, нежитлових приміщень першого поверху № 1-4 у будинку. АДРЕСА_2 , які заявник використовував для здійснення адвокатської діяльності (апеляційний суд встановив, що частка заявника у нерухомому майні за адресою: АДРЕСА_2 , відсутня, оскільки нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_3 підтвердив, що 1/2 цього майна набута ОСОБА_2 за її особисті кошти в особисту приватну власність).
Доводи касаційної скарги про те, що судами не застосовано положення статті 60 СК України та не спростовано презумпцію спільності майна подружжя є необґрунтованими, оскільки вимоги про поділ майна подружжя розглядаються у порядку позовного провадження та не можуть бути вирішені у порядку розгляду заяви про видачу обмежувального припису.
З урахуванням вказаного, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином дослідили зібрані у справі докази, надали належну оцінку доказам та аргументам учасників справи, а тому доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм матеріального права є необґрунтованими і зводяться значною мірою до переоцінки доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанцій.
Постанова мотивована тим що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні підстави для їх скасування.
Постановою ВС від 11 серпня 2021 року по справі № 643/20534/20 скасовано постанову Харківського апеляційного суду від 23 березня 2021 року про видачу обмежувального припису.
У постанові ВС від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону України № 2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».
У постанові ВС від 28 квітня 2020 року в справі № 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19 вказано, що «відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи. Тому висновок судів про неможливість задоволення вимог постраждалої щодо видачі обмежувального припису у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 щодо прав на квартиру АДРЕСА_1, 1/8 частки у праві спільної власності на яку належить ОСОБА_2 , є помилковим, оскільки позбавляє позивача гарантій на спеціальні засоби правового захисту, які передбачені Законом України № 2229-VIII».
Відповідно до пункту 4 статті 1 Закону України № 2229-VIII економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Згідно пункту 14 статті 1 Закону України № 2229-VIII психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру (пункту 17 статті 1 Закону України № 2229-VIII).
Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України № 2229-VIII рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
У даному випадку суд апеляційної інстанції допустився помилок:
За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства в будь-якому його прояві.
Аналогічні правові висновки викладено в постановах ВС від: 17 квітня 2019 року у справі №363/3496/18, провадження №61-4830св19; 26 вересня 2019 року у справі №452/317/19-ц, провадження №61-12915св19; 17 червня 2020 року у справі №509/2131/18, провадження №61-271св19; 23 грудня 2020 року у справі №753/17743/19, провадження №61-23053св19; 24 лютого 2021 року у справі №570/2528/20, провадження №61-16103св20.
Однак, практика ВС не завжди є сталою і може змінюватися залежно від ситуацій.
Так, постановою ВС від 17 лютого 2021 року по справі № 766/13927/20-ц рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 11 вересня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення про задоволення заяви, видано обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2, поклавши на нього на строк шість місяців такі обов'язки:
- заборонено ОСОБА_2 перебувати у місці проживання (перебування) з ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_2;
- заборонено ОСОБА_2 наближатися на відстань до 100 (ста) метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_1.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, N 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України № 2229-VIII, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов'язані із протиправною поведінкою такої особи.
ВС дійшов висновку, що помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про неможливість задоволення вимог постраждалої особи щодо видачі обмежувального припису у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2, а саме його прав на квартиру АДРЕСА_2, співвласником якої він є, оскільки позбавляє позивача гарантій на спеціальні засоби правового захисту, які передбачені Законом України № 2229-VIII.
У даному випадку, суди на підставі встановлених обставин справи та оцінки фактів небезпеки (ризиків) зробили висновок, що існує обґрунтований ризик продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, і такі ризики є реальними.
Зазначене підтверджувалося фактичними обставинами справи та доказами, у тому числі вироком суду, з яких вбачається вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо своєї матері, заявника, і відсутність зміни своєї поведінки. А тому пріоритет має бути надано безпеці постраждалої особи, а не праву власності кривдника, поведінка якого переходить у більш жорстку форму.
Процесуальні особливості застосування обмежувального припису
23 жовтня 2019 року ВС розглянув касаційну скаргу по справі № 641/378/19 ОСОБА_2 на ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 07 лютого 2019 року, якою відмовлено у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди згідно із Законом України № 2229-VIII та повернуто його заявнику. У цій справі ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, у якій просив відшкодувати шкоду внаслідок вчинених злочинів ОСОБА_1 на його та на користь синів - 25 % від її заробітку щомісячно. Видати обмежувальний припис – не перешкоджати ОСОБА_1 у його стосунках із синами або, якщо вони вирішать, постійно проживати із батьком. Видати обмежувальний припис – не підходити ОСОБА_1 до ОСОБА_2. Обмежувальний припис для ОСОБА_1 – припинити кривдити дітей. Відмовляючи в прийнятті зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що під час розгляду вказаних позовів дослідженню підлягають різні обставини та відповідні до них правовідносини, первісний та зустрічний позови не є взаємопов`язаними в розумінні статті 193 ЦПК України, їхній спільний розгляд не є доцільним.
За результатами розгляду ВС прийняв постанову, в якій зазначив таке. У частині другій статті 193 ЦПК України передбачено, що зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Відповідач має право пред`явити зустрічний позов до або під час попереднього судового засідання (частина перша статті 123 ЦПК України).
Позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об`єднання не допускається, коли відсутня спільність предмета позову.
ВС погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та вважав, що під час розгляду вказаних позовів дослідженню підлягають різні обставини та відповідні до них правовідносини, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди згідно із Законом України № 2229-VIII не є взаємопов`язаними в розумінні статті 193 ЦПК України. Зазначене не порушує прав особи та не перешкоджає звернутися до суду з указаним позовом у загальному порядку.
Висновки
Підводячи підсумки проведеного узагальнення судової практики стосовно обмежувального припису як способу захисту цивільних прав осіб, постраждалих від домашнього насильства, слід зазначити що дана категорія справ, починаючи з 2018 року, зустрічається все частіше. Насамперед, це свідчить про збільшення кількості випадків застосування домашнього насильства і можливості його попередити.
Враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України),
а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи).
Суди повинні надавати пріоритет не лише праву власності кривдника, а й безпеці постраждалої особи, коли вирішують, чи виносити йому обмежувальний припис.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Суддям при відправленні судочинства слід звертати увагу на нормативне регулювання спірних сімейних правовідносин та актуальну судову практику Верховного Суду, а також слідкувати за можливими відступами від раніше зазначених правових позицій Верховного Суду під час розгляду справ.
Суддя судової палати
з розгляду цивільних справ
Харківського апеляційного суду Н.П.Пилипчук
Від відділу судової статистики
та узагальнення судової практики
Харківського апеляційного суду М.Ю.Маро
_03_03.png)
