Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
ПЛАН:
Вступ.
ВСТУП
Дане узагальнення проведено судовою палатою з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду (далі – ХАС) відповідно до плану роботи судової палати з розгляду кримінальних справ на ІІ півріччя 2022 року.
Під час проведення узагальнення вивчалась судова практика Верховного Суду щодо перегляду у 2021 році рішень (вироків та ухвал) Харківського апеляційного суду за касаційними скаргами учасників процесу.
Важливою умовою забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду є передбачена кримінальним процесуальним законом можливість перевірки законності та обґрунтованості судових рішень судами вищих інстанцій.
Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень згідно із ст. 129 Конституції України є одним із принципів судочинства.
Обов’язковою умовою прийняття законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення є неухильне дотримання вимог кримінального процесуального законодавства в процесі судового розгляду.
Рішення про скасування або про зміну судового рішення приймається судом апеляційної інстанції з урахуванням характеру допущених судом першої інстанції порушень та фактичних обставин справи в межах перегляду судом апеляційної інстанції.
Апеляційні суди, як суди факту і права, повинні враховувати, що на стадії апеляційного перегляду має закінчуватися кримінальне провадження.
Судом касаційної інстанції в Україні є Верховний Суд, який відповідно до ст. 125 Конституції України, є найвищим судом у системі судоустрою України.
В касаційному порядку розгляд кримінального провадження здійснюється колегією суддів Кримінального касаційного суду Верховного Суду, як встановлено ч. 5 ст. 31 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК). У визначених цим Кодексом випадках кримінальне провадження в касаційному порядку здійснюється судовою палатою Касаційного кримінального суду (палатою), об’єднаною палатою Касаційного кримінального суду (об’єднаною палатою) або Великою Палатою Верховного Суду (Великою Палатою).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Васильєв проти України» (заява № 11370/02) від 21 червня 2007 року «повноваження судів вищої інстанції переглядати справи повинне використовуватись для виправлення судових помилок та неправильності у здійсненні правосуддя, а не для проведення нового розгляду справи. Перегляд справи не повинен розглядатися як замаскована апеляція, а сама лише можливість існування двох точок зору на предмет не є підставою для повторного розгляду справи. Відхилення від цього принципу виправдане лише в тому випадку, коли воно здійснене як зумовлене обставинами значного та непереборного характеру».
При цьому, на сьогоднішній день учасники кримінального процесу дедалі більше реалізують передбачені чинним законодавством можливості та механізми апеляційного і касаційного оскарження судових рішень.
Всього у 2021 році Колегіями суддів Судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду за касаційними скаргами учасників процесу було перевірено 118 рішення Харківського апеляційного суду разом з рішеннями місцевих судів.
Скасовано – 54 рішення Харківського апеляційного суду.
Змінено – 9 ухвал та вироків суду апеляційної інстанції.
Залишено без змін – 55 рішень (вироків та ухвал) ХАС.
Підставами для скасування судових рішень апеляційної інстанції Верховним Судом, в порядку ч.1 ст. 438 КПК України стали:
Підставами для зміни судових рішень Верховним Судом, в порядку ч.1 ст. 438 КПК України стали:
Відповідно до ч.1 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є:
1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;
2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність;
3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Аналізуючи судову практику Верховного Суду під час перевірки вироків та ухвал Харківського апеляційного суду у 2021 році встановлено, що найбільше було скасовано рішень суду апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону (36 рішень).
Як встановив суд касаційної інстанції, Харківським апеляційним судом не було перевірено належним чином доводів апеляційної скарги щодо недопустимості протоколів огляду місця події.
Також, апеляційним судом не перевірено належним чином і вилучення речових доказів через місяць після затримання ОСОБА_1.
Крім цього, залишилось без належної оцінки доводи апеляційних скарг щодо застосування до ОСОБА_1 під час досудового розслідування тиску з боку працівників поліції та непроведення ефективного розслідування за його заявою.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції, маючи процесуальні можливості, не здійснив з достатньою повнотою ретельної перевірки усіх доводів апеляційних скарг захисника й обвинуваченого та постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст.419 КПК України.
Як убачається з матеріалів провадження, 23 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до слідчого судді зі скаргою на бездіяльність слідчого Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області, щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР за її заявою від 22 березня 2021 року.
Слідчий суддя Київського районного суду м. Харкова ухвалою від 29 березня 2021 року задовольнив частково скаргу ОСОБА_1 та зобов`язав слідчого розглянути заяву ОСОБА_1 від 22 березня 2021 року в порядку ст. 214 КПК України. Відмовив у задоволені скарги в іншій частині.
Не погоджуючись із таким рішенням слідчого судді, ОСОБА_1 оскаржила його до апеляційного суду з поданням відповідної апеляційної скарги, у якій порушувала питання про скасування зазначеної ухвали слідчого судді та постановлення нової ухвали.
Апеляційний суд відмовив у відкритті провадження за вказаною апеляційною скаргою.
Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали апеляційного суду, рішення про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження на ухвалу слідчого судді було прийнято на підставі ч. 4 ст. 399 КПК України, яка передбачає, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 17 червня 2020 року № 4-р(ІІ)/2020 визнано неконституційним положення ч. 3 ст. 307 КПК України в частині заборони оскарження ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення.
Отже, ухвала слідчого судді Київського районного суду м. Харкова була постановлена 29 березня 2021 року, тобто після ухвалення названого Рішення Конституційного Суду України.
25 травня 2020 року Харківським апеляційним судом було постановлено ухвалу про етапування засудженого ОСОБА_1 з Державної установи «Київський слідчий ізолятор» до Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», яку суд апеляційної інстанції мотивував тим, що засуджений перебуває в державній установі «Київський слідчий ізолятор» на підставі ухвали Верховного Суду від 18 грудня 2019 року, але при цьому його участь в суді апеляційної інстанції відповідно до ч. 4 ст. 401 КПК є обов'язковою.
12 червня 2020 року засуджений звернувся до Харківського апеляційного суду із заявою про відмову від поданої ним апеляційної скарги та закриття провадження у справі, у якій зазначив про те, що виконання ухвали про етапування буде грубим порушенням його права на участь у засіданні Верховного Суду, внаслідок чого він був змушений відмовитись від своєї апеляційної скарги.
1 липня 2020 року Харківським апеляційним судом була постановлена ухвала про призначення апеляційного розгляду за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 6 серпня 2018 року, на 5 листопада 2020 року в режимі відеоконференції між Харківським апеляційним судом та Державною установою «Київський слідчий ізолятор».
Однак, як убачається із аудіозапису судового засідання від 5 листопада 2020 року, суд апеляційної інстанції не забезпечив здійснення судового провадження в режимі відеоконференції з ОСОБА_1, провів розгляд заяви останнього про відмову від поданої ним апеляційної скарги без його участі, не з'ясувавши при цьому його думку щодо зазначеної відмови з огляду на те, що цю відмову засуджений мотивував тим, що він змушений був відмовитися від апеляційної скарги, оскільки виконання ухвали про етапування до Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» порушить його право на участь у судовому засіданні Верховного Суду.
Окрім того, судове засідання було проведено і без участі захисника засудженого, участь якого відповідно до ст.52 КПК була обов’язково.
При цьому, колегія суддів дійшла висновку, що поза увагою апеляційного суду залишилась та обставина, що у матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про те, що потерпіла надавала слідчому чи прокурору будь-які медичні документи для долучення їх до матеріалів кримінального провадження, як і не вбачається відомостей щодо звернення останніх у порядку ст. 163 КПК України з відповідним клопотанням до слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів, а саме до медичних карт стаціонарного хворого ОСОБА_1 (справа №582/445/20).
Так, ОСОБА_1, не погоджуючись із постановленою 30.03.2021 року слідчим суддею ухвалою, 06.04.2021 звернулася до апеляційного суду зі скаргою в якій, порушувала питання про її перегляд.
Апеляційний суд вказав, що представник юридичної особи подав апеляційну скаргу з пропуском строку на апеляційне оскарження, при цьому не порушував питання про його поновлення.
Однак, судом апеляційної інстанції не було досліджено, що ОСОБА_1 отримала копію судового рішення 01.04.2021 року згідно рекомендованого повідомлення про вручення.
Таким чином, суд апеляційної інстанції всупереч приписам абзацу 2 частини 3 статті 395 КПК дійшов передчасного висновку, що апеляційна скарга від 06.04.2021 року подана з пропуском строку на апеляційне оскарження, чим допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Так, на адресу Харківського апеляційного суду надійшли апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок суду першої інстанції від 17.01.2019 року, його клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження від 21.02.2020 року, адресоване суду першої інстанції та розписка.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 висловив у тому числі намір подати доповнення до апеляційної скарги після його ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. Того ж дня, 21.02.2021 року, обвинувачений подав клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
Ухвалами Харківського апеляційного суду від 03.03.2020 року та від 04.03.2020 року обвинуваченому поновлено строк на апеляційне оскарження вироку Балаклійського районного суду та відкрито апеляційне провадження за його апеляційною скаргою.
Проте, в порушення вищезазначених вимог процесуального закону, а також в порушення вимог ст. 40-1 ч. 1 п. 3 КПК України ні суддя-доповідач, ні апеляційний суд, під час розгляду кримінального провадження не вирішив вказане клопотання обвинуваченого про ознайомлення з матеріалами провадження та не створив йому умови для реалізації його процесуального права на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження в суді.
Як встановила колегія суддів Верховного Суду, апеляційний суд, формально зазначивши в ухвалі про відсутність відповідних порушень, свого висновку не мотивував, вказавши лише, що надані адвокатом фотокопії доручення про проведення досудового розслідування від 20.05.2018 року та постанови про призначення групи прокурорів від 21.05.2018 року у кримінальному провадженні без підписів начальника слідчого відділу та першого заступника керівника прокуратури відповідно суперечать оригіналам цих документів, наданих прокурором в суді апеляційної інстанції.
Враховуючи, що вказані порушення, за умови їх підтвердження, можуть вплинути на законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_1, відповідні доводи захисника потребували ретельної перевірки з наведенням докладних мотивів визнання їх необґрунтованими, чого суд апеляційної інстанції не зробив. При цьому, саме лише посилання апеляційного суду в ухвалі на їх безпідставність в даному випадку є недостатнім для спростування позиції сторони захисту.
Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що в апеляційній скарзі захисник заявляв клопотання про допит свідка
ОСОБА_2, котра є працівником метрополітену, для підтвердження показів ОСОБА_1 щодо факту передачі ним ОСОБА_2 посвідчення водія на імʼя потерпілого, а також щодо його прохання покликати працівників.
Як встановила колегія суддів Верховного Суду, в суді першої інстанції обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2, хоча і визнали свою вину у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, однак суддя під час визначення порядку та обсягу дослідження доказів, не зважаючи на те, що прокурор запропонувала дослідити докази в повному обсязі, що підтримали інші учасники судового провадження, без пояснення суті здійснення судового розгляду в порядку ч. 3 ст. 349 КПК та правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також за відсутності згоди учасників судового провадження, у порушення вимог кримінального процесуального закону, ухвалив рішення про часткове дослідження доказів.
При цьому, у вироку зазначено про застосування спрощеного порядку дослідження доказів, передбаченого ч. 3 ст. 349 КПК та відсутність з цього приводу заперечень учасників судового провадження, що не відповідає дійсним обставинам судового розгляду.
Разом з тим, апеляційний суд в ухвалі, надаючи відповідь на доводи, наведені захисником в апеляційній скарзі, безпідставно указав обставини, які не відповідають дійсності і спростовується матеріалами кримінального провадження, а саме, що положення ч. 3 ст. 349 КПК нібито роз’яснювалися учасникам судового провадження і вони не заперечували проти спрощеного порядку дослідження доказів.
Однак, із матеріалів кримінального провадження вбачається, що дослідження всіх наявних у провадженні доказів судом не проведено, і провадження розглянуто в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, не зважаючи на пряму заборону, зазначену в цій статті, проводити розгляд у спрощеному порядку, якщо проти цього заперечують учасники судового провадження.
Протягом звітного періоду були також випадки скасування рішень Харківського апеляційного суду з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність (8 рішень).
Наприклад, колегією суддів касаційної інстанції було скасовано ухвалу ХАС від 27.08.2020 по справі №639/5163/19 і направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Призначаючи засудженому покарання, місцевий суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень ст.71 КК України, оскільки вирок Київського районного суду м. Харкова від 17.08.2018 року щодо ОСОБА_1 на час розгляду даного кримінального провадження не набрав законної сили.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд зазначив, що поки обвинувальний вирок суду не набрав законної сили, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, а тому немає підстав для призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням положень ст. 71 КК України
Однак, як передбачено вимогами ч.1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Тобто, законодавцем чітко визначено момент у часі, коли виникають підстави для застосування положень ст. 71 КК України - це постановлення обвинувального вироку, а не набрання ним законної сили.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції зазначила, що призначаючи остаточне покарання, суд повинен застосовувати правила, передбачені ст. 71 КК України, якщо злочин вчинено саме після постановлення попереднього обвинувального вироку і в даному випадку не має значення коли такий вирок набере законної сили.
Також у 2021 році були окремі випадки скасування рішень Харківського апеляційного суду з підстав невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого (3 рішення).
Так, ухвалу Харківського апеляційного суду від 02.03.2021 по справі №635/1227/18 було скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв’язку з тим, що призначене ОСОБА_1 покарання, суперечить, принципам законності, справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації та загальним засадам призначення покарання.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без зміни вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання, зазначив, що суд першої інстанції врахував у сукупності обставини вчинення злочину, дані про особу обвинуваченої та її ставлення до вчиненого і на підставі цих даних дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 має бути призначено покарання у виді позбавлення волі, оскільки виправлення обвинуваченої можливе лише в умовах її ізоляції її від суспільства.
Разом з тим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність посилання в апеляційних скаргах прокурора та потерпілих на той факт, що ОСОБА_1 не визнала провину та не відшкодувала шкоду, завдану злочином, як на підставу, для призначення їй більш суворого покарання.
Однак, колегія суддів касаційної інстанції вирішив, що суд апеляційної інстанції, погоджуючись із призначеним обвинуваченій покаранням у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці, не достатньо врахував обставини, на які вказував прокурор в апеляційній скарзі, зокрема те, що призначене ОСОБА_1 у такому розмірі покарання не відповідає загальним принципам призначення покарання, оскільки суд, призначаючи покарання, належним чином не врахував даних про її особу, а саме того, що вона, будучи раніше судимою за вчинення тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, належних висновків для себе не зробила та, продовживши свою злочинну діяльність, через 3 дні після звільнення з місць позбавлення волі двічі проникла до приватного приміщення і таємно викрала майно в потерпілих, тобто двічі вчинила тяжкий корисливий злочин, санкція за який передбачає максимальний розмір покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, а також розмір заподіяної шкоди (191 475 грн та 26 790 грн), разом з цим вона провину визнала лише в суді апеляційної інстанції, дані щодо відшкодування потерпілим завданої шкоди в матеріалах кримінального провадження відсутні.
Слід зазначити, що протягом 2021 року були випадки скасування ухвал ХАС з підстав одночасно як істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, так і неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність (всього 6 рішень).
Наприклад, вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 26.12.2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 29.04.2021 щодо ОСОБА_1 було скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції саме із зазначених вище обставин.
Апеляційний суд не перевірив належним чином відповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та по суті лише констатував відсутність у ОСОБА_1 складу злочину за ч. 3 ст. 204 КК при тому, що суд першої інстанції перекваліфікував дії останнього на ч.1 ст.204 КК у зв1язку з недоведеністю вини в інкримінованому злочині за ч.3 ст.204 КК.
Висновок суду апеляційної інстанції про те, що особа, яка здійснює реалізацію алкогольних напоїв повинна розуміти, що вона не тільки незаконно здійснює реалізацію незаконно виготовлених алкогольних напоїв без відповідного дозволу, але й усвідомлювати, що ці алкогольні напої виготовлені саме з недоброякісної сировини і тільки в цьому разі можливо інкримінувати особі наслідки злочину у виді отруєння та інших тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, свідчить про неправильне тлумачення положень ч. 3 ст. 204 КК, яке суперечить їх точному змісту та вказує на наявність такої підстави для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції, як неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
3 огляду на зазначене, неправильним є й рішення апеляційного суду щодо виключення кваліфікуючої ознаки, яка стосується самих алкогольних напоїв - з недоброякісної сировини.
Отже, переглядаючи вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. ст. 370, 419 КПК не провів належного аналізу обставин кримінального провадження, не дав оцінки вказаним у апеляційній скарзі прокурора доказам за критеріями ст. 94 КПК, а сукупності доказів - з точки зору достатності і взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення та належно не перевірив доводи його апеляційної скарги (справа № 623/671/17).
Також, за наявності одночасно як істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, так і неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність було скасовано ухвалу Харківського апеляційного суду від 16.02.2021 року по справі №641/4738/18.
Як було встановлено Касаційним кримінальним судом Верховного Суду, суд апеляційної інстанції при новому апеляційному перегляді не врахував вказівки суду касаційної інстанції щодо неправильного застосування положень ст. 75 КК, не зважив на характер і ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, вдруге врахував обставини, що вже були враховані судом першої інстанції при призначенні останньому покарання та послався на те, що з моменту вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому кримінального правопорушення минуло майже три роки, за це період часу він до адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягувався, від дій ОСОБА_1 негативних наслідків для громадської безпеки не настало, за місцем роботи характеризується позитивно.
Протягом звітного періоду був також один випадок скасування ухвали Харківського апеляційного суду через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Так, ухвалою Харківського апеляційного суду від 24.11.2020 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 задоволено, вирок Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.02. 2020 року (в частині призначеного покарання) змінено і призначено йому за ч. 2 ст. 309 КК покарання у виді штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн. Разом з цим суд апеляційної інстанції постановив, що в силу вимог ч. 3 ст. 72 КК вирок Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13.11. 2018 року, за яким Золотарьову Р.М. призначено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК, покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки із застосуванням ст. 75 КК, підлягає самостійному виконанню.
При цьому, як було встановлено колегією суддів Верховного Суду, суд апеляційної інстанції, змінюючи вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання, не врахував, що з положень ст. 75 КК, а також зі змісту ч. 3 ст. 78 КК випливає, що в разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування ст. 75 КК про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати на підставі ст. 71 КК остаточне покарання у виді сукупності невідбутої частини покарання за попереднім вироком та покарання за новим вироком.
У таких випадках вчинення нового злочину в період іспитового строку стає фактичною підставою для визнання (скасування) призначеного за попереднім вироком покарання у виді позбавлення волі, від відбування якого звільнялась особа, таким, що належить відбувати реально, і повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим.
При цбому, суд апеляційної інстанції, змінюючи вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання за ч. 2 ст. 309 КК та призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді штрафу, належним чином не врахував, що останній раніше неодноразово судимий за вчинення злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, двічі реально відбував покарання у виді позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів, нове кримінальне правопорушення вчинив через пів року після ухвалення минулого вироку суду, що свідчить про те, що належних висновків він для себе не зробив.
Водночас, як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду, при вирішенні питання щодо призначення ОСОБА_1 покарання у виді штрафу судом апеляційної інстанції належним чином не було мотивовано рішення в цій частині саме з урахуванням майнового стану обвинуваченого.
Також, з наявних у суді касаційної інстанції матеріалів кримінального провадження не вбачалось, що після постановлення ухвали судом апеляційної інстанції 24.11.2020 року ОСОБА_1 вжито будь-яких заходів для сплати штрафу.
За таких обставин призначене ОСОБА_1 покарання у виді штрафу не відповідає засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості та індивідуалізації покарання і таке покарання не є достатнім і необхідним для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів, не відповідає ступеню тяжкості злочину й особі засудженого, оскільки за своїм видом є явно несправедливим через м’якість.
Вивченням причин та підстав змінення вироків та ухвал Харківського апеляційного суду а також причин закриття кримінальних проваджень встановлено наступне.
Колегією суддів Верховного Суду у 2021 році з досліджуваної тематики було змінено 9 рішень ХАС, серед яких: 2 вироки та 7 ухвал апеляційного суду.
Так, у зв’язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність (п.2 ч.1 ст.438 КПК України) було змінено 7 рішень ХАС.
Наприклад, вирок Харківського районного суду Харківської області від 30.08.2019 року та вирок Харківського апеляційного суду від 11.02.2020 року щодо засудженого ОСОБА_1 було змінено. Перекваліфіковано дії ОСОБА_1 з ч.2 ст.289 КК на ч.3 ст.185 КК.
Підставами для зміни вироків судів першої та апеляційної інстанцій стало те, що у даному кримінальному провадженні предметом кримінального правопорушення є дитячий мотоцикл «Pocket Bike» з бензиновим двигуном об’ємом 49 см3, який в розумінні Правил дорожнього руху та змісту статей 286, 289 КК не може вважатися транспортним засобом, механічним транспортним засобом або мотоциклом.
З огляду на встановлені обставини у кримінальному провадженні та те, що засуджений не заперечує викрадення дитячого мотоцикла «Pocket Bike», колегія суддів вважає, що дитячий мотоцикл із бензиновим двигуном об’ємом 49 см3 не може бути предметом кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 289 КК, а підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 КК.
Таким чином, дії ОСОБА_1 слід перекваліфікувати з частини 2 статті 289 КК на частину 3 статті 185 КК та виключити застосування статті 70 КК при призначенні йому покарання.
Вирок Великобурлуцького районного суду Харківської області від 21.12.2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 01.12.2020 року щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання також було змінено у зв’язку з внесенням змін до санкції ч. 1 ст. 185 КК (справа №617/1038/19).
За матеріалами справи, оскільки місцевий суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 357 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців, не дотримався положень ч. 3 ст. 61 КК, а саме не врахував, що вона є вагітною та утримує малолітнього сина 15 травня 2019 року і їй не може бути призначено покарання у виді обмеження волі, апеляційний суд його вирок в цій частині змінив, призначивши ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 357 КК у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 грн).
Проте, приймаючи таке рішення, апеляційний суд залишив поза увагою те, що 01 липня 2020 року набрав чинності Закон № 2617-VIII і ним, зокрема, було внесено зміни до санкції ч. 1 ст. 185 КК, яка, на відміну від попередньої, не передбачає такого виду покарання, як позбавлення волі, а передбачає: штраф від 1000 до 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від 8 до 240 годин, або виправні роботи на строк до 2 років, або арешт на строк до 6 місяців, або обмеженням волі на строк до 5 років.
У новій редакції ч.1 ст.185 КК, відповідно до Закону № 2617-VI, із санкції статті виключений більш суворий вид покарання (позбавлення волі), тому дія нового закону в цій частині поширюється на засуджену ОСОБА_1 та відповідно до положень ст.5 КК вказаний Закон має зворотну дію в часі.
У той же час, на час вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 185 КК, діяла редакція вказаної статті на підставі Закону України № 1449-VI від 04 червня 2009 року «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за викрадення чужого майна», яка разом з іншими видами покараннями передбачала покарання у виді штрафу в розмірі від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно вимог ч. 3 ст. 5 КК ОСОБА_1 не може бути призначено покарання у виді штрафу, розмір якого більше ніж було передбачено Законом N° 1449-VI від 04 червня 2009 року, а саме у виді штрафу який становив від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Під час визначення ОСОБА_1 конкретного виду та розміру покарання за ч. 1 ст. 185 КК, колегія суддів бере до уваги вимоги ст. 65 КК щодо загальних засад призначення покарання, у тому числі враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винної, а також усі обставини справи, і вважає, що засудженій має бути призначено покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як вже зазначалось вище при наведенні статистичних даних, через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого (п.3 ч.1 ст.438 КПК України) було змінено 2 ухвали ХАС.
По справі №641/5714/19 було змінено вирок Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29.10.2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду щодо ОСОБА_1, шляхом пом’якшення призначеного апеляційним судом покарання.
Апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 186 КК із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі саме у розмірі 3 роки 6 місяців, своє рішення належним чином не вмотивував та при цьому не врахував всі обставини кримінального провадження у їх сукупності, у тому числі думку потерпілого, якому відшкодовано матеріальну та моральну шкоду в повному обсязі і який просив не позбавляти волі ОСОБА_1, та дані про особу ОСОБА_1, який раніше не судимий, офіційно працевлаштований і має за місцем роботи виключно позитивні характеристики.
За таких обставин у даному конкретному випадку судом апеляційної інстанції, на думку суду касаційної інстанції, було допущено диспропорцію, яка свідчить про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення, з огляду на характер дій ОСОБА_1 і компенсацію останнім наслідків таких дій, та особі засудженого, враховуючи встановлені судами дані про особу ОСОБА_1, внаслідок суворості.
Отже, наведене дає підстави для пом’якшення призначеного засудженому ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк до 2 років 6 місяців.
При цьому враховуються всі обставини даного конкретного кримінального провадження, дані про ОСОБА_1 та думка потерпілого щодо виду і розміру покарання у їх сукупності.
Саме таке покарання, на думку об’єднаної палати, за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_1 і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Проведене узагальнення показало, що переважна більшість вироків і ухвал апеляційного суду у 2021 році було скасовано касаційною інстанцією з підстав істотного порушення вимог КПК України.
Колегія суддів судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, перевіряючи за касаційними скаргами рішення апеляційного суду та місцевих судів Харківської області виявляла факти порушення апеляційним судом і судами першої інстанції права на захист, а саме: вибірково перевірялись викладені в апеляційних скаргах доводи, залишались поза увагою судів твердження про порушення вимог кримінального процесуального закону при проведенні слідчих дій, належним чином не перевірялись доводи сторони захисту, тощо.
Наведені вище помилки і порушення вимог КПК України, які допускались суддями апеляційного суду при перевірці рішень місцевих судів за апеляційними скаргами, здебільшого свідчать про неуважність суддів, що викликано надзвичайно великою навантаженістю і тільки в окремих випадках - про недбале ставлення до своїх обов’язків щодо ухвалення законних та обґрунтованих рішень та забезпечення законних прав та інтересів сторін у справах.
Також, варто наголосити, що згідно практики ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, судам необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним або ілюзорним».
Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France, заява №23805/94) ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.
Водночас, Суд зауважує, що право на доступ до суду, яке може бути порушене чи обмежене формальним підходом до оцінки поданих до суду звернень, перш за все та переважним чином передбачає забезпечення права особи на таке звернення до судових органів з метою захисту своїх порушених чи обмежених прав, свобод та законних інтересів.
Саме такий людиноцентричний підхід забезпечується нормативними положеннями як міжнародного, так і національного законодавства. Ці загальноправові гарантії не містять вимоги та обов`язку забезпечувати захист права держави в особі її органів чи посадових осіб на доступ до суду.
Таким чином, можна констатувати правильність застосування Харківським апеляційним судом, як судом апеляційної інстанції, кримінального, кримінального процесуального законодавства і врахування судової практики Верховного Суду та судів касаційної інстанції, які функціонували раніше – Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з питань судового розгляду кримінальних справ.
За результатами проведеного узагальнення вважаю за необхідне:
Узагальнення підготовлено Судовою палатою з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду за участю відділу судової статистики та узагальнення судової практики.
Виконавці:
Суддя Харківського
апеляційного суду Курило О.М.
Від відділу судової статистики та
узагальнення судової практики Луніна О.В.
_03_03.png)
