Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
План
Статистичні дані
Порушення норм процесуального права
Порушення норм матеріального права по категоріям спорів
Висновки
Пропозиції
Мета аналізу причин скасування рішень суду ухвалених за результатом апеляційного розгляду:
При підготовці аналізу використані статистичні показники перегляду процесуальних документів Харківського апеляційного суду (далі - ХАС) у касаційному порядку за 2021-2022 роки, постанови Верховного Суду (далі – ВС) та Великої Палати Верховного Суду (далі – ВП ВС), якими скасовані судові рішення ХАС.
Результати вивчення статистичних показників касаційного перегляду справ, що перебували на розгляді в апеляційному суді та аналіз матеріалів справ свідчать про те, що за 2021 рік суддям цивільної палати ХАС скасовано судом касаційної інстанції 294 судових рішення, а в 2022 році - 120 судових рішень.
Дані показники скасованих судових рішень вказують на зменшення їх кількості майже вдвічі за 2022 рік в порівнянні з 2021 роком. Слід зазначити, що дані зміни відбулися, насамперед, не тільки у результаті зменшення кількості розглянутих суддями справ та справ, що надійшли у звітному періоді, а також у зв’язку з ретельним вивченням та застосуванням суддями ХАС правових позицій ВС по всіх категоріях справ.
Найтиповішими підставами для скасування та зміни судових рішень апеляційної інстанції були порушення норм процесуального права. Разом з тим, обставини, які потягли таке порушення, не могли бути відомі суду апеляційної інстанції, оскільки скаржник на них не посилався. З підстав неправильного застосування норм матеріального права, більша кількість скасувань припадає на кредитні правовідносини, земельні правовідносини та відносини по відшкодуванню шкоди у зв’язку з постійними змінами в практиці, які відбуваються при розгляді справ в касаційній інстанції.
Далі згруповано окремі приклади підстав, з яких скасовано судові рішення апеляційного суду.
Порушення норм процесуального права
Рішенням районного суду задоволено позов Харківської місцевої прокуратури про стягнення безпідставно збережених коштів, які стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради у розмірі орендної плати. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявлена до стягнення сума є несплаченою відповідачем та безпідставно збереженою платою за використання земельної ділянки комунальної власності без укладення договору оренди та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на підставі статті 1212 ЦК України.
Постановою апеляційного суду рішення районного суду було скасовано, провадження у справі про стягнення безпідставно збережених коштів закрито відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, були господарсько-правовими, оскільки існував спір між Харківською міською радою та ОСОБА_1 саме як з ФОП і цей спір пов'язаний зі здійсненням останньою підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці, а тому справа не підсудна суду загальної юрисдикції, а спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.
Разом з тим, ВС вирішив, що такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, проте будь-яких обґрунтувань скасування постанови не надав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що під час розгляду справи та вирішення питання щодо відібрання дітей і повернення їх за місцем мешкання батька ОСОБА_1 суд, насамперед, бере до уваги якнайкращі інтереси неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а не інтереси сторін.
Постановою апеляційного суду частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1, скасовано рішення районного суду та ухвалено нове, яким позов залишено без задоволення.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про залишення позову ОСОБА_1 без задоволення, апеляційний суд, застосувавши правила статей 7, 8, 10, 11 Гаазької конвенції 1980 року, зробив висновок, що ефективним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 як батька на повернення малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до країни постійного проживання, в Україну, є саме ініціювання ним процедури повернення дітей у порядку, визначеному Гаазькою конвенцією 1980 року. Такий спосіб захисту, за висновком апеляційного суду, відповідає змісту порушеного права позивача, характеру порушення та спричиненим цим порушенням наслідкам. Апеляційний суд також врахував, що представник ОСОБА_1 пояснив, що вже розпочато певну процедуру на виконання вимог Гаазької конвенції 1980 року, яка зупинена Російською Федерацією.
Апеляційний суд зазначив, що відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд вирішує справи не інакше, як за зверненням особи в межах пред`явлених нею вимог, а ОСОБА_1 при зверненні з цим позовом, обрав неналежний спосіб захисту, який не є ефективним з огляду на характер і суть порушеного права, застосування якого не приведе до його поновлення, тому суд ухвалив нове рішення, яким відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову про відібрання дітей та повернення їх за попереднім місцем проживання з підстав обрання неналежного способу захисту порушеного права.
Скасовуючи судові рішення, ВС зазначив, що обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій неповно, допущено неправильне застосування норм процесуального права щодо юрисдикції спору та під час розгляду даної справи вимагається збирання та додаткова перевірка та оцінка доказів.
Разом з тим, в чому конкретно полягало порушення норм процесуального права щодо юрисдикції спору ВС не вказав.
2.1. Постановою КЦС ВС від 01 грудня 2021 року по справі № 645/286/16-ц скасовано ухвалу районного суду та постанову апеляційного суду, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції зі стадії вирішення питання про прийняття заяви про перегляд за нововиявленими обставинами.
Постанова мотивована тим, що особа, яка не була учасником справи зовсім не може подавати заяву про перегляд за нововиявленими обставинами. Тому, суд першої інстанції мав постановити ухвалу про відмову у прийнятті такої заяви.
3.1. Постановою КЦС ВС від 13 січня 2021 року по справі № 2-3114/2006 скасовано ухвалу апеляційного суду та направлено справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
ВС виходив з того, що відомості про те, що ОСОБА_2 була належним чином, у спосіб, встановлений ст. 128 ЦПК України, повідомлена судом апеляційної інстанції про дату, час і місце розгляду справи, були відсутні.
Постанова ВС мотивована тим, що апеляційним судом не виконано вимог ЦПК України щодо належного повідомлення про час і місце розгляду справи та не направлено судову повістку про розгляд справи на зазначену адресу, тобто не вжито усіх можливих заходів щодо належного повідомлення особи.
3.2. Постановою КЦС ВС від 08 червня 2022 року по справі № 953/3824/20 скасовано постанову апеляційного суду та справу направлено на новий апеляційний розгляд.
Постанова мотивована тим, що суд, розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА 2, яку підписано представником, не встановлено чи вручено апеляційну скаргу ОСОБА_1, чи було ОСОБА_1 повідомлено про апеляційну скаргу будь-яким іншим чином, внаслідок чого позбавлено можливості надати зауваження щодо поданої у його справі апеляційної скарги та не виконано зобов`язання стосовно дотримання закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу рівності сторін. А тому зроблено передчасний висновок про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалено нове судове рішення.
4.1. Постановою КЦС ВС від 31 березня 2021 року по справі № 638/1604/19-ц скасовано постанову апеляційного суду та залишено у силі рішення суду першої інстанції про визнання спадщини відумерлою та передачу нерухомого майна у комунальну власність територіальної громади м. Харкова.
ВС дійшов висновку, що, скасовуючи рішення районного суду та залишаючи заяву Харківської міської ради без розгляду, апеляційний суд виходив із того, що судом першої інстанції не було враховано інтереси інших осіб, які виявили бажання прийняти спадщину, відкритої після смерті ОСОБА_2, зокрема, ОСОБА_1, який заперечував проти визнання спадщини відумерлою, що свідчило про наявність спору про право цивільне та необхідність залишення заяви міської ради, розглянутої в порядку окремого провадження без розгляду, адже спір мав вирішуватися у порядку позовного провадження.
Постанова ВС мотивована тим, що спору про право цивільне, як помилково вважав суд апеляційної інстанції у цій справі не було, так як ОСОБОЮ_1 на час звернення ХМР до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою не доведено факту родинних відносин з померлою ОСОБА_2, а, отже, він не був тією особою, у якої можуть бути претензії до спірного майна. А саме по собі бажання отримати спадщину, як зазначено апеляційним судом, не свідчить про те, що ОСОБУ_1 віднесено до числа відповідачів, так як відповідачем у цивільній справі є особа, яка на законних підставах залучена до участі у справі і яка не визнає, чи оспорює суб'єктивне право позивача, будучи у матеріально-правових відносинах з ним.
4.2. Постановою КЦС ВС від 18 травня 2022 року по справі № 643/6125/16 скасовано рішенням районного суду та постанову апеляційного суду, залишено без розгляду заяву про визнання спадщини відумерлою.
Постанова мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не звернено уваги, що відповідно до ч. 6 ст. 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах ВС від 26 лютого 2020 року у справі № 202/6418/18, провадження № 61-8511св19 та від 23 грудня 2019 року у справі № 175/423/18, провадження № 61- 171св19.
Встановивши спір про право на спадкове майно, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував, проте заяву про визнання спадщини відумерлою за наявності спору про право вирішив по суті в окремому провадженні, а не залишив її без розгляду відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України.
4.3. Постановою КЦС ВС від 27 жовтня 2021 року по справі № 641/2666/19 скасовано рішення попередніх інстанцій, заяву про визнання спадщини відумерлою та передачу майна до комунальної власності територіальної громади залишено без розгляду.
Постанова мотивована тим, що, враховуючи прийняття спадщини малолітнім ОСОБА_2 в особі його законного представника ОСОБА_1 , між ним та Харківською міською радою виник спір щодо спадкового майна. ВС дійшов висновку, що постанова апеляційного суду не відповідала нормам цивільного процесуального закону, оскільки за умови наявності спору про право між Харківською міською радою та ОСОБА_2 , в особі його законного представника ОСОБА_1, питання про визнання спадщини відумерлою не підлягало з`ясуванню у порядку окремого провадження.
Такі висновки щодо вирішення спору у подібних правовідносинах викладені у постановах ВС від 02 жовтня 2019 року у справі № 536/23/17, від 22 квітня 2020 року у справі № 402/396/14-ц, що не були враховані судом апеляційної інстанції, а тому вказана заявником підстава відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції знайшла своє підтвердження.
5.1. Постановою КЦС ВС від 08 грудня 2021 року по справі № 639/4436/17 скасовано постанову апеляційного суду та направлено справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
ВС дійшов висновку, що при розгляді справ у порядку спрощеного позовного провадження слід звертати увагу на те, що багатогранність доводів апеляційної скарги або апеляційних скарг іноді неможливо розглянути детально, проаналізувати їх, не призначаючи справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Постанова мотивовано тим, що невідповідність (неповнота) мотивів постанови суду апеляційної інстанції поданій апеляційній скарзі надала апелянту право оскаржити відповідне судове рішення суду апеляційної інстанції у встановлених законом випадках. При цьому, таке порушення не обмежує іншу особу, яка має право подати апеляційну скаргу згідно зі статтею 370 ЦПК України, просити суд апеляційної інстанції розглянути відповідні мотиви, що їх викладено в апеляційній скарзі первісного апелянта і які не було належно розглянуто судом апеляційної інстанції під час розгляду первісної апеляційної скарги/скарг. Аналогічне правило діє і у тому випадку, якщо судове рішення суду апеляційної інстанції містить опис аргументів первісного скаржника в описовій частині власного судового рішення, але не містить висновків суду апеляційної інстанції як результату судового розгляду таких аргументів (схожих висновків дійшов ВС у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 320/7396/16-ц (провадження № 61-38488св18).
Апеляційним судом вказаного не враховано, детально не проаналізовано та не співставлено тотожність доводів апеляційних скарг ОСОБА_1 і ОСОБА_4, а тому безпідставно вирішено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не може бути предметом перегляду з огляду на його скасування. Суд дійшов помилкового висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4, чим фактично позбавив останню права на апеляційне оскарження судового рішення у порядку статті 370 ЦПК України.
Таким чином, позовні вимог про зобов’язання здійснити певні дії підлягають розгляду в судовому засіданні у суді апеляційної інстанції.
Порушення норм матеріального права по категоріям спорів
У зв’язку з відсутністю єдиної практики розгляду справ цієї категорії, трапляються наступні випадки скасувань.
Постанова мотивована тим, що без кадастрового номеру земельної ділянки та витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки неможливо встановити розмір безпідставно збережених коштів.
2.1. Постановою КЦС ВС від 31 березня 2021 року по справі № 635/9574/18 скасовано заочне рішення районного суду та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про визнання договору недійсним, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова мотивована тим, що місцевим судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про витребування у приватного нотаріуса належним чином завірених копій оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, документів, на підставі яких вказаний договір було посвідчено. Такі дії судів попередніх інстанцій позбавили можливості позивача довести належним чином свою правову позицію та захистити своє право ефективно (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
3.1. Постановою КЦС ВС від 11 березня 2021 року по справі № 643/14552/15-ц скасовано постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про визнання дій приватного нотаріуса протиправними та залишено в цій частині в силі рішення районного суду.
Постанова мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги не те, що приватним нотаріусом відмовлено в отриманні свідоцтва про право на спадщину у зв`язку із наявністю арешту, накладеного на спадкове майно. Форма відмови нотаріуса в оформленні спадкових прав, лист чи постанова, не може вплинути на судовий захист порушених спадкових прав спадкоємців за умови доведеності (постанова Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 195/1125/15-ц, провадження № 61-9175св19).
Таким чином висновок суду першої інстанції про те, що нотаріус діяв в межах своїх повноважень та на підставі закону був правильним і рішення в цій частині відповідало вимогам закону та обставинам справи.
4.1. Постановою КЦС ВС від 17 березня 2021 року по справі № 635/3414/16-ц скасовано рішення попередніх інстанцій про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та відмовлено у задоволенні позову.
Постанова мотивована тим, що судами попередніх інстанцій помилково не прийнято до уваги те, що позивач чинив перешкоди у користуванні спірним житловим приміщенням та між сторонами існували неприязні стосунки. Отже, факту свідомої поведінки відповідача, який би свідчив про втрату його інтересу до житлового приміщення, судами на підставі достатніх на належних доказів встановлено не було.
Таким чином, у судів були відсутні підстави для визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування спірним житлом.
4.2. Постановою КЦС ВС від 27 липня 2021 року по справі № 635/102/14-ц скасовано рішення апеляційного суду у частині вирішених вимог про виселення з житлового будинку без надання іншого житла.
Постанова мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин висновок ВП ВС, викладений у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), унаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову про виселення відповідачів зі спірного житлового будинку без надання іншого житла з підстав того, що таке втручання у право відповідачів у право на мирне володіння своїм житлом не буде пропорційним у контексті дотримання принципів статті 8 Конвенції.
Ухвалюючи рішення про задоволення вимог про виселення відповідачів зі спірного житлового будинку без надання іншого житлового приміщення, суд першої інстанції правильно застосував норми статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР, висновки суду по суті вирішення спору узгоджувалися з висновками ВС, викладеними у постановах: від 25 серпня 2020 року у справі № 755/17486/17-ц (провадження № 61-15870св19) та від 02 грудня 2020 року у справі № 488/3805/16-ц (провадження № 61-12296св20). Однак оскільки поза увагою суду залишилися обставини поширення на спірні правовідносини положень Закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», рішення суду першої інстанції у зазначеній частині підлягало зміні, шляхом зазначення, що рішення суду у частині задоволених вимог про виселення не підлягало виконанню на час дії цього Закону.
4.3. Постановою КЦС ВС від 09 лютого 2022 року по справі № 635/6613/17 скасовано рішення судів попередніх інстанцій у частині вирішення позовних вимог про визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втрати право користування жилим приміщенням, виселення.
Постанова мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не врахували правових висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 05 липня 2017 року № 6-798цс17, Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), щодо застосування статей 64, 124, 125 ЖК Української РСР, а також постанов Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 442/7187/18 (провадження № 61-22108св19), від 22 січня 2020 року у справі № 761/45386/17 (провадження № 61-11341св19) щодо пропорційності втручання у право особи на житло. Відповідно до зазначеного висновку навіть, якщо власник службового житла не висловив вимогу звільнити це житло, проживання у ньому після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане на час існування згаданих правовідносин. Власник нерухомого майна не втрачає права володіння ним, навіть тоді, коли таке майно протиправно використовує інша особа. З моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення. Виселення особи зі службового житла після припинення трудових правовідносин із роботодавцем переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції.
ВП ВС звернула увагу на те, що Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), розглянувши справу за заявою військовослужбовця, який разом з іншими членами сім`ї був виселений із кімнати в гуртожитку після припинення служби у Міністерстві оборони України, зробив висновок про відсутність порушення статті 8 Конвенції. ЄСПЛ вказав, що втручання, на яке скаржився заявник, переслідувало легітимну мету захист інтересів економічного добробуту країни та прав інших осіб, а саме курсантів і працівників Національної академії оборони України й інших військовослужбовців, які потребували житло у зв`язку зі службою (рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України» («Karakutsyav.Ukraine»), заява №18986/06, §71).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 квітня 2019 року у справі №735/598/17 (провадження №61-35023св18) та від 08 квітня 2020 року у справі №331/1043/19 (провадження №61-22838св19).
Неоднакова практика ВС в цій категорії справ була підставою для наступних скасувань.
5.1. Так, Постановою КЦС ВС від 24 листопада 2021 року по справі № 615/473/20 скасовано рішення суду апеляційної інстанції про стягнення боргу за кредитом спадкодавця, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. Зокрема недотримано судами принципу змагальності цивільного процесу, який передбачає обов`язок кожної із сторін довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а саме, що у конкретній справі обов`язок доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця. Не враховано висновок щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №940/6274/16-ц, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Зазначене є підставою відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 411 ЦПК України для скасування постанови апеляційного суду з подальшим направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
5.2. Постановою КЦС ВС від 21 грудня 2022 року по справі № 2011/20950/12 скасовано постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до поручителя про стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами та пенею, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції про припинення поруки на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України ґрунтувалися на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Суд касаційної інстанції визнав передчасними висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем обставин, на які він посилався на обґрунтування своїх вимог та вказав, що суди фактично не розглянули позов про стягнення заборгованості кредитором спадкодавця та залишили спір невирішеним.
5.3. Постановою КЦС ВС від 02 червня 2021 року по справі № 643/6214/15 скасовано рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, зазначаючи про те, що у позивача було відсутнє право нараховувати та стягувати проценти і пеню, оскільки у цей період право вимоги за кредитним договором перейшло до компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ», не мотивував чому він не може стягнути залишок заборгованості за тілом кредиту у межах сум, право вимоги за якими було передано банку від компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ». При цьому, судом не досліджено, яка сума перейшла до банку від компанії, а посилаючись на відповідний договір, не звернуто уваги на відсутність такого у матеріалах справи.
6.1 Постановою КЦС ВС від 08 вересня 2021 року по справі № 643/13902/19 скасовано заочне рішення районного суду про звернення стягнення на предмет іпотеки та постанову апеляційного суду, передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у разі невиконання боржником зобов`язання кредитор мав переважне право вимоги на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки та переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи. Відповідач, як особа до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набув статус іпотекодавця, і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Крім того, позивачем не пропущено строк позовної давності.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін, оскільки суд першої інстанції, встановивши наявність заборгованості за кредитним договором, порушення обов`язків позичальником, дійшов правильного висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення публічних торгів за ціною, визначеною на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Постанова ВС мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що сторонами у справі є позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ІВЕРА», тобто юридичні особи, та не надали належної оцінки тому, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в позовній заяві просило в рахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки та не перевірили чи не повинен бути ОСОБА_1 відповідачем у справі.
У справі про визнання права іпотекодержателя позивач не позбавлений права доводити недобросовісність кінцевого набувача предмета іпотеки (подібні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20).
Разом з тим, вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки зазначеним обставинам, задовольняючи позовні вимоги, не встановили та не перевірили, чи є ТОВ «ІВЕРА» добросовісною особою, яка придбала нерухоме майно у власність.
6.2. Постановою КЦС ВС від 15 вересня 2021 року по справі № 638/5770/17 скасовано постанову апеляційного суду та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права, належним чином не перевірив доводи апеляційної про те, що спірне житло використовується нею як постійне місце проживання та було продано банком під час дії заборони на відчуження такого майна, помилково пославшись на те, що норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки не було примусовим, а здійснено в позасудовому порядку, на який позивач добровільно погодилася в іпотечному договорі. Крім того, апеляційним судом не встановлено за рахунок яких коштів була придбана спірна квартира, що є предметом іпотеки та не звернуто увагу на доводи заявника про її незаконне виселення зі спірного іпотечного житла за відсутності відповідного рішення суду.
6.3. Постановою КЦС ВС від 08 грудня 2021 року по справі № 638/5977/16 змінено рішення суду апеляційної інстанції про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Постанова мотивована тим, що у справі, яка переглядається, незважаючи на відсутність у Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження квартири іпотекою, ПАТ «ПУМБ» пред`явив до набувача нерухомого майна позовну вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки, не заявляючи вимог про визнання за банком права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна, тобто за таких обставин у задоволенні позову ПАТ «ПУМБ» слід було відмовити саме у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту. Апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову, проте помилився щодо мотивів такої відмови, у зв`язку з чим оскаржене судове рішення підлягало зміні та як прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права.
7.1. Постановою КЦС ВС від 20 січня 2021 року по справі № 638/11403/17 рішення судів попередніх інстанцій скасовано, визнано дії ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо нарахування та стягнення комісії за споживчим кредитом неправомірними, зобов’язано провести та надати відповідний розрахунок взаємних зобов`язань за період з початку дії кредитної картки.
Постанова мотивована тим, що судами попередніх інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права, вимоги про визнання дій ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо нарахування та стягнення комісії за кредитом є неправомірними, а також зобов`язання банку провести і надати відповідний розрахунок взаємних зобов`язань за період з початку дії кредитної картки, є обґрунтованими. Ураховуючи, що встановлення комісії не передбачене вимогами законодавства України, її нарахування не пов`язано з необхідністю визнання недійсним кредитного договору у цій частині, а також те, що дії банку щодо нарахування та списання комісії є триваючим правопорушенням, колегія суддів відхилила аргументи ПАТ КБ «ПриватБанк» про застосування до спірних правовідносин позовної давності.
8.1. Постановою КЦС ВС від 02 червня 2022 року по справі № 638/10072/17 скасовано рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та в частині розподілу судових витрат, та залишено в цій частині в силі рішення районного суду.
Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача вартості ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу), оскільки позивач, реалізуючи свої процесуальні права на власний розсуд, не надав належних і допустимих доказів використання під час ремонту автомобіля нових вузлів, деталей та комплектуючих частин, а відповідач такі обставини в суді першої інстанції заперечував.
8.2. Постановою КЦС ВС від 03 лютого 2021 року по справі № 637/375/19 скасовано рішення апеляційного суду про стягнення компенсації моральної шкоди.
Постанова мотивована тим, що суд апеляційної інстанції при зміні мотивів рішення суду першої інстанції у частині стягнення компенсації моральної шкоди в мотивувальній частині постанови помилково зазначив, що скасування постанов про відмову в порушенні кримінальної справи не є свідченням незаконності дій працівників прокуратури та підставою для відшкодування моральної шкоди.
ВС дійшов висновку, що позовні вимоги про встановлення факту порушення передбачених статтям 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Протоколу 1 до Конвенції не є належним способом захисту, а фактично є підставами позову про стягнення компенсації моральної шкоди, що є предметом судового розгляду.
9.1. Постановою КЦС ВС від 17 лютого 2021 року по справі № 626/1739/17 скасовано постанову апеляційного суду про стягнення вартості необлікованого (донарахованого) обсягу природного газу та залишено без змін рішення суду першої інстанції.
Постанова мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не встановив факт несанкціонованого відбору, витрати природного газу через самовільно під`єднаний газопровід в обхід газового лічильника. Встановлення під час проведення перевірки «витоку газу» не є порушенням, внаслідок якого здійснювався перерахунок об`єму газу.
10.1. Постановою КЦС ВС від 30 листопада 2022 року по справі № 638/19167/19 скасовано рішення апеляційної інстанції та залишено в силі рішення першої інстанції про стягнення спадщини у вигляді недоотриманої пенсії.
ВС дійшов висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину (такий правовий висновок викладений у постанові ВС від 23 вересня 2020 року у справі № 428/6685/19 (провадження № 61-7985св20).
Постанова мотивована тим, що апеляційний суд помилково вважав, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, адже спір між сторонами виник з приводу захисту позивачем свого права на спадкування за законом, а саме право власності на спадкове майно у вигляді призначеної, нарахованої, але невиплаченої пенсії спадкодавця.
11.1. Постановою КЦС ВС від 12 січня 2022 року по справі № 646/7463/16-ц скасовано рішення попередніх інстанцій про визначення частки майна боржника у спільному майні подружжя та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова мотивована тим, що апеляційним судом зроблено передчасний висновок щодо того, що вказану в поданні приватного виконавця квартиру було придбано в період шлюбу боржника, а тому було їхньою спільною власністю і як результат - скасовано рішення суду першої інстанції і задоволено подання приватного виконавця про визначення частки майна боржника.
Апеляційним судом, скасовуючи судове рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, недоліків суду першої інстанції не усунуто та не звернено уваги на те, що рішенням районного суду шлюб між сторонами розірвано, та здійснено добровільний поділ майна, згідно з яким ОСОБА_2 отримала автомобіль, який було за нею зареєстровано, а ОСОБОЮ_3 отримано квартиру.
11.2. Постановою КЦС ВС від 03 лютого 2021 року по справі № 630/637/17 скасовано рішення суду апеляційної інстанції та залишено в силі рішення районного суду про поділ спільного майна подружжя.
ВС дослідив, що при розгляді спору, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно досліджено наявні у справі докази і надано їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, правильно встановлено обставини справи, внаслідок чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідало вимогам матеріального та процесуального права.
Правові висновки , наведені в постанові ВС від 18 липня 2018 року у справі № 509/2669/15-ц (провадження № 61-14636св18), на яку в оскаржуваному судовому рішенні послався суд апеляційної інстанції, не можна було застосовувати до спірних правовідносин, оскільки нею встановлені інші фактичні обставини. Зокрема, у вказаній справі спірне нерухоме майно - незакінчений будівництвом житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами було придбане подружжям під час перебування у шлюбі та за спільні кошти, а у справі, яка переглядалася, - спірне майно було самочинним будівництвом.
12.1. Постановою КЦС ВС від 22 лютого 2022 року по справі № 639/2850/20 скасовано рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення вимог про визнання бездіяльності щодо незняття арешту та зобов`язання зняти арешт, ухвалено нове рішення.
Постанова мотивована тим, що з урахуванням вимог скарги, суди попередніх інстанцій під час її розгляду, встановивши обставини справи, дійшли помилкових висновків про відсутність підстав для її задоволення в частині визнання неправомірною бездіяльності виконавчої служби щодо незняття арешту та зобов`язання державного виконавця зняти арешт з майна боржника, накладеного згідно з постановами державного виконавця.
Враховуючи відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та відсутність у необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, бездіяльність виконавчої служби щодо незняття арешту з майна заявника є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння його майном. Саме ці підстави суди попередніх інстанцій не врахували та дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення скарги про визнання неправомірною бездіяльності та зняття арешту.
ВС врахував, що вимоги скарги про зобов`язання ВДВС закінчити виконавче провадження ухвалою районного суду залишено без розгляду, а тому касаційна скарга в частині вимог про ухвалення нового рішення та зобов`язання виконавчої служби закінчити виконавче провадження не підлягала задоволенню.
12.2. Постановою КЦС ВС від 03 березня 2021 року по справі № 616/979/19 скасовано постанову апеляційного суду та направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова ВС мотивована тим, що апеляційним судом не з`ясовано, чи правомірно державним виконавцем було застосовано приписи ч. 1 ст. 194 СК України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» та чи з дотриманням принципу правової визначеності здійснено розрахунок заборгованості по аліментам, що підлягають стягненню саме за 10 років, що передували пред`явленню виконавчого листа до виконання.
Таким чином, судом апеляційної інстанції не забезпечено повного та всебічного розгляду справи, належно не встановлено усі необхідні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, характеру спірних правовідносин та вимог, що призвело до передчасного висновку при апеляційному перегляді.
Висновки
Підводячи підсумок проведеного узагальнення судової практики слід зазначити, що прикладів скасувань небагато. У деяких категоріях справ їх зовсім немає.
Разом з тим, наявність наведених вище скасувань пов’язана з об’єктивними причинами, зокрема, частковим порушенням централізованого функціонування автоматизованої системи документообігу КП «Д-3», значним пошкодження будівель суду, суттєвим руйнування об’єктів інфраструктури, зміною територіальної підсудності судових справ, а також оголошенням простою для працівників апарату суду, а звідси і навантаженням на суддів та апарат. І, незважаючи на це, кількість розглянутих справ апеляційним судом свідчить про значний обсяг роботи суддів апеляційної інстанції, навіть у зв’язку з реальною загрозою безпеці суддів та працівників апарату суду, а також учасників судових процесів.
Аналізуючи скасування судових рішень, слід дійти висновку, що найчастіше такі скасування пов’язані з неоднаковою практикою ВС, яка постійно змінюється та удосконалюється.
Разом з тим, неможливо передбачити при ухваленні судових рішень по справі будь-якої категорії, яка правова позиція ВС буде найближчим часом та який період вона буде тривати. Скасовуючи судові рішення, ВС в деяких постановах наводить практику, яка була невідома суду апеляційної інстанції, оскільки застосовувалась пізніше, ніж ухвалене судове рішення суду апеляційної інстанції. Не дивлячись на таку ситуацію, судді ретельно вивчають існуючу практику та застосовують її відповідно до чинного законодавства.
Пропозиції:
Суддя судової палати
з розгляду цивільних справ
Харківського апеляційного суду Ірина БУРЛАКА
Від відділу судової статистики
та узагальнення судової практики Марина МАРО
_03_03.png)
