Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
План
Мета аналізу
Висновки. Рекомендації
Мета аналізу:
При підготовці аналізу використані статистичні показники перегляду рішень місцевих судів м. Харкова та Харківської області в апеляційному порядку за 2022 рік та копії відповідних судових рішень.
Результати вивчення статистичних показників апеляційного перегляду (ХАС) справ свідчать про те, що у 2022 році кількість апеляційних скарг склала 1303, у тому числі надійшло у звітному періоді 529.
За вказаний період закінчено 775 апеляційних проваджень та 412 апеляційних скарг не розглянуто на кінець звітного періоду.
Результат перегляду рішень судів першої інстанції за апеляційними скаргами (ХАС):
Цей показник свідчить про значний обсяг роботи суддів апеляційної інстанції, навіть у зв’язку з реальною загрозою безпеці суддів та працівників апарату суду, учасників судових процесів, суттєвих руйнувань, пошкодженнями будівлі Харківського апеляційного суду під час здійснення судочинства протягом всього 2022 року.
У зв’язку з введенням Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 в Україні воєнного стану, проведенням активних військових дій на території м. Харкова та Харківської області та розпорядженням голови Верховного Суду від 25.03.2022 року № 14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської областей)», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану змінено територіальну підсудність судових справ Харківського апеляційного суду до Полтавського апеляційного суду.
Результати вивчення статистичних показників апеляційного перегляду (ПАС) справ свідчать про те, що у 2022 році кількість апеляційних скарг склала 5677, у тому числі надійшло у звітному періоді 5124.
За вказаний період закінчено 2551 апеляційних проваджень та 2755 апеляційних скарг не розглянуто на кінець звітного періоду.
Результат перегляду рішень судів першої інстанції за апеляційними скаргами (ПАС):
По місту Харкову:
По Харківській області:
За правилами статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:
1) справу розглянуто неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов’язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;
4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі;
5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;
6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;
7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Найтиповішими підставами для скасування судових рішень місцевих судів є порушення норм процесуального права, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. З підстав неправильного застосування норм матеріального права, а саме, неправильне тлумачення закону, більша кількість скасувань припадає на кредитні, земельні правовідносини та відносини по відшкодуванню шкоди.
Розглянемо детальніше згруповані приклади підстав, з яких скасовано судові рішення за 2022 рік.
Так, Дзержинський районний суд м. Харкова (рішення від 18.03.2021 року у справі 638/16667/20) розглянув справу, не повідомивши належним чином відповідачів. Відомості про повернення до суду першої інстанції судових повідомлень відповідачів з вказівкою причини повернення: «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про виконання судом обов`язку із належного повідомлення указаних учасників справи про розгляд справи, що є підставою для вирішення апеляційним судом заяви відповідача про застосування строку позовної давності.
За результатами розгляду апеляційної скарги, апеляційним судом встановлено, що позивачем не доведено наявність поважних причин, з яких пропущено строк звернення до суду з позовом за період з 2014 року по 2017 рік, а відтак вимога позивача про стягнення заборгованості за цей період заявлена поза межами строку позовної давності, оскільки відповідачем заявлено вимогу про застосування строку позовної давності у три роки (постанова ХАС від 04.02.2022 року).
При цьому, суд апеляційної інстанції врахував правову позицію викладену у постанові від 17.04.2018 року у справі № 200/11343/14-ц ВП ВС. А саме, відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей для подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести в суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним в суді першої інстанції.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 29.04.2021 року справі № 643/5859/17 скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 23.05.2017 року. Ухвалу вмотивовано тим, що з дня набрання вказаним рішенням законної сили пройшло понад 90 днів, що відповідно до ч. 7 ст. 158 ЦПК України є підставою для скасування заходів забезпечення позову.
Суд першої інстанції після надходження 26.04.2021 року клопотання про скасування заходів забезпечення, не повідомив сторони, зокрема позивача, в чиїх інтересах забезпечувався позов, про день, час і місце судового засідання та вже 29.04.2021 року скасував зазначене забезпечення. Апеляційний суд частково погодився з доводами апеляційної скарги щодо порушення процесуального закону при розгляді клопотання про скасування заходів забезпечення позову без повідомлення позивача, що відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (постанова ПАС від 15.09.2022 року).
Червонозаводський районний суд м. Харкова (рішення від 20.01.2020 року у справі № 646/9281/18) дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення недоотриманого доходу з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради за користування земельною ділянкою. При цьому, суд не встановив належного відповідача у справі. Постановою апеляційного суду рішення скасовано та у задоволені позову відмовлено. В якості обґрунтування зазначено, що вимога про стягнення з відповідача недоотриманого доходу не підлягає задоволенню, адже встановлено, що позов пред`явлено до неналежного відповідача. Суд першої інстанції не врахував ту обставину, що землекористувачем спірної земельної ділянки є інша особа, яку навіть не було залучено до розгляду справи в якості учасника процесу (постанова ПАС від 12.09.2022 року).
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Постановою ХАС від 12.10.2022 року по справі № 632/152/22 скасовано ухвалу Первомайського міськрайонного суду Харківської області 22.08.2022 року, якою залишено без задоволення заяву відповідача про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення з підстави поважності причин для пропуску такого строку.
Незважаючи, що строк на подання заяви про перегляд заочного рішення суду першої інстанції пропущено з поважних причин - у зв`язку з воєнною агресією, яку Російська Федерація розпочала стосовно України 24.02.2022 року, введенням в Україні у зв`язку з цим воєнного стану та призову 04.03.2022 року ОСОБА_1 на військову службу до Збройних Сил України, ОСОБА_2 - представник ОСОБА_1 просив поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення та зазначив, що перебування відповідача у складі Збройних Сил України під час воєнного стану є об`єктивними і поважними причинами пропуску відповідного процесуального строку.
Не у всіх випадках, коли до суду надійшли документи після спливу процесуального строку, ці документи слід залишати без розгляду. Так, якщо відповідач подав заяву про перегляд заочного рішення поза межами встановлених частинами другою та третьою статті 284 ЦПК України строків, то це згідно з положеннями Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України не звільняє суд від обов`язку застосувати порядок, визначений у статті 287 ЦПК України, та постановити через пропуск строку на подання заяви про перегляд заочного рішення ухвалу про залишення цієї заяви без задоволення, якщо немає підстав для задоволення заяви про поновлення відповідного строку.
Апеляційний суд дійшов висновку, що у випадку, якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та з цієї причини залишив без задоволення останню, особа може оскаржити в апеляційному порядку заочне рішення, обґрунтувавши, зокрема, поважність причин для пропуску такого строку. Передбачене у реченні другому частини четвертої статті 287 ЦПК України спеціальне правило про початок відліку строку на апеляційне оскарження заочного рішення застосовне лише до тих рішень, які суд ухвалив за правилами, що діють з 15.12.2017 року (аналогічний висновок викладений у постанові ВП ВС від 09.11.2021 року у справі № 214/5505/16 ).
Тому у випадку, якщо суд вважатиме неможливим поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, він має залишити її з цієї підстави без задоволення.
Запровадження воєнного стану може бути підставою, яка відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України повинна враховуватися при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку, якщо пропуск строку має прямий причинний зв'язок із такими обставинами. Якщо процесуальний строк був пропущений до початку війни, питання про його поновлення повинно вирішуватися з урахуванням причин, з яких строк був пропущений, та за тривалості пропуску строку до запровадження воєнного стану (постанова ВС від 11.08.2022 року у справі № 199/8478/21).
Київський районний суд м. Харкова (ухвала від 23.09.2022 року у справі № 953/599/22) залишаючи без розгляду позовну заяву, виходив з того, що належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився у судове засідання, про час та місце проведення підготовчого засідання повідомлений належним чином. Апеляційний суд не погодився з зазначеним висновком та постановою від 07.12.2022 року, ухвалу суду скасував, справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що засідання по справі було підготовчими, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повторну неявку позивача в судове засідання, окрім цього, матеріали справи не містили даних про належне повідомлення сторін у справі.
Аналіз норм права дає підстави для висновку, що поняття «підготовче засідання» та «судове засідання» не є тотожними, так як, ці судові процедури мають різну мету та виконують різні завдання. Так, підготовче засідання спрямоване на з`ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи. У свою чергу, в судовому засіданні суд у присутності учасників судового процесу розглядає докази та вирішує спір по суті.
Отже, правом на залишення заяви без розгляду суд наділений лише за сукупності певних установлених законом умов: належного повідомлення позивача про час та місце судового засідання; повторної неявки позивача в судове засідання, яка в такому разі визнається як друга поспіль неявка; ненадходження від позивача клопотання про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення перешкоджає розгляду справи. Повторною є друга поспіль неявка позивача, якщо він обидва рази був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
Постановою ХАС від 19.10.2022 року по справі № 624/429/21 скасовано ухвалу Кегичівського районного суду Харківської області від 23.06.2022 року про залишення без розгляду позову про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку .
Суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що позивача, належним чином повідомлено про розгляд справи, в судові засідання не з`являлась без поважних причин.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що неявка позивача у судові засідання не свідчила про втрату у неї процесуального інтересу до розгляду справи, а була спричинена об`єктивними та незалежними від неї обставинами.
З урахуванням військового стану, внаслідок якого позивач не мала змоги вчасно направити свою заяву про розгляд справи за її відсутності колегія суддів вважала непропорційним втручанням у захищене гарантіями ст. 4 ЦПК України та ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. право на доступ до суду. Тобто у даному випадку суд не дотримався справедливого балансу публічних та приватних інтересів та з порушенням вимог ст. 2 ЦПК України щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених прав фізичних осіб залишив позов без розгляду.
Таким чином, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 22.10.2021 року у справі № 638/15907/21 відмовлено у видачі судового наказу. Суд першої інстанції виходив з того, що до заяви про видачу судового наказу, підписаної представником ПАТ «Харківенергозбут», не долучено документів про наявність права конкретної особи на підписання заяви від імені товариства в порядку самопредставництва чи документів про те, що ця особа є адвокатом. Відмовляючи у видачі судового наказу, судом не враховано того, що справа є малозначною. Інтереси товариства представлено особою, яка працює у товаристві юрисконсультом та має право відповідно до частини 2 статті 60 ЦПК України бути представником (постанова ХАС від 27.01.2022 року).
Постановою ХАС від 10.01.2022 року по справі № 638/8029/20 скасовано ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 18.06.2021 року та ухвалено нове судове рішення, яким подання приватного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами задоволено.
Апеляційний суд вважав помилковим посилання суду першої інстанції на те, що матеріали справи не містили належних доказів про обізнаність боржника про відкриті виконавчі провадження.
Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. Таким чином, законодавством України передбачено надіслання копій постанов виконавця та інших документів виконавчого провадження боржнику саме за адресою, зазначеною у виконавчому листі (постанова ВС від 06.04.2020 року у справі № 161/11434/17).
Виконавець не повинен пересвідчуватися в отриманні боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки це суперечить положенню частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою копія постанови про відкриття виконавчого провадження направляється рекомендованим поштовим відправленням, та боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Постановами приватного виконавця відкрито виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 746 529,58 грн та суми судового збору в розмірі 9567,31 грн, копії яких направлено на адресу боржника, вказаної у виконавчих листах.
Таким чином, ОСОБА_2 вважався повідомлений про початок примусового виконання рішення, оскільки йому надіслано постанови про відкриття виконавчих проваджень за адресою, зазначеною у виконавчих документах.
Постановою ХАС від 04.01.2021 року по справі № 641/6263/20 скасовано ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 27.10.2020 року та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова мотивована тим, що подана заява про забезпечення позову за формою та змістом відповідає вимогам ч.1 ст. 151 ЦПК України і в суду першої інстанції не було підстав повертати її заявнику з формальних підстав. Хоча в заяві представника позивача про забезпечення позову прямо не було зазначене обґрунтування необхідності забезпечення позову шляхом арешту коштів та майна, проте зі змісту заяви можливо було зробити висновок, що такий захід обрано представником позивача для забезпечення можливості виконати вимоги за рахунок майна, на яке заявник просив накласти арешт. Судом першої інстанції не встановлено обґрунтованості та законності вимог заяви, а лише констатовано її невідповідність формальним вимогам закону.
Тому апеляційний суд був позбавлений можливості зробити висновки щодо обґрунтованості заяви про забезпечення позову від розгляду якої суд першої інстанції фактично усунувся.
Мали місце порушення, коли Дзержинський районний суд м. Харкова (ухвала від 13.10.2022 року у справі № 638/3523/15-ц) неповно з`ясував обставини у справі, та дійшов помилкового висновку про відмову у поновленні строку для пред’явлення виконавчого документу до виконання. Матеріали справи свідчили, що стягувач в межах трирічного строку пред`явлення виконавчого листа до виконання намагався отримати в суді першої інстанції виконавчі листи, однак в порушення розумних строків суд видав виконавчі листи лише після закінчення строку для пред`явлення. З огляду на це, у КП «Харківські теплові мережі» не було об`єктивної можливості надати в строк, визначений законом, виконавчі документи для примусового виконання. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що всупереч нормі ст. 89 ЦПК України суд вищезгадані обставини не з`ясував та замість виправлення цієї ситуації - поклав на заявника надмірний процесуальний тягар за надмірну затримку в отриманні виконавчих листків, за яку він не відповідає. Причини, з якими стягувач пов`язує поважність пропуску строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, апеляційний суд вважав поважними, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягала задоволенню, а оскаржуване судове рішення скасуванню із ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви КП «Харківські теплові мережі» про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання (постанова ХАС від 14.12.2022 року).
Фрунзенський районний суд м. Харкова (рішення від 22.11.2021 року у справі № 953/10550/21) дійшов помилкового висновку про можливість розгляду справи за правилами цивільного судочинства.
У постанові ВП ВС від 08.06.2022 року у справі № 362/643/21 викладені висновки щодо юрисдикції суду за вимогами, які стосуються реалізації військовослужбовцями соціальних гарантій забезпечення їх і членів їхніх сімей житловими приміщеннями. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України).
Колегією суддів апеляційного суду зазначено, що військова служба є різновидом служби публічної. Тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців (включно зі спорами з військовими частинами щодо реалізації гарантій забезпечення військовослужбовців житловими приміщеннями), належать до юрисдикції адміністративних судів. Згідно п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України закрито провадження у справі, оскільки справа не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства. (постанова ПАС від 28.09.2022 року).
Постановою ХАС від 14.06.2021 року скасовано ухвалу Балаклійського районного суду Харківської області від 08.04.2021 року у справі № 610/517/21 у зв’язку з порушенням правил підсудності.
Колегія суддів дійшла висновку, що оскільки ч.1 ст.162 ЦПК України встановлює, що заява про видачу судового наказу подається за загальними правилами підсудності, а не за правилами загальної підсудності, при визначенні підсудності такої заяви можливо застосувати не лише правила загальної підсудності (позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом ч.1 ст. 27 ЦПК України), а й визначені ч. 1 ст. 28 ЦПК України правила альтернативної підсудності за вибором позивача (у випадку наказного провадження за вибором заявника).
Оскільки місце проживання заявника зареєстроване в установленому законом порядку на території Балаклійського району Харківської області, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у видачі судового наказу з підстав, передбачених ч. 9 ст. 165 ЦПК України, не застосувавши положення ч.1 ст. 28 ЦПК України.
Постановою ХАС від 17.11.2022 року по справі № 612/475/21 скасовано ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30.09.2021 року та заяву про забезпечення позову залишено без задоволення.
Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що предметом позову у даній справі були позовні вимоги немайнового характеру.
При використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами (даний висновок викладений у постанові ВС від 07.09.2022 року у справі №490/7508/20).
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова ВП ВС від 15.09.2020 року в справі № 753/22860/17).
Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Постановою ХАС від 13.10.2022 року по справі № 622/581/20 скасовано рішення Золочівського районного суду Харківської області від 11.01.2021 року у зв’язку з порушенням норм матеріального права, пов`язане з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі). Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.
Постанова мотивована тим, що позивачем належними і допустимими доказами не доведено факту прийняття у члени ВАТ «Промінь». Оскільки саме членство у КСП, є підставою отримання права на земельну частку пай, у зв`язку із чим позовні вимоги є необґрунтованими. Доводи позивача зводяться до констатації факту наявності права власності на земельну частку (пай) у ВАТ «Промінь», яке, на її думку підтверджуються матеріалами справи, зокрема трудовою книжкою.
Громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до зазначеного списку чи виключено з нього, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання, а у разі недосягнення згоди - спір вирішується в судовому порядку. У такому випадку особа має право звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП (зазначене відповідає висновку ВС, викладеному в постанові від 14.11.2019 року у справі №611/912/17 (провадження №61-41827св18).
Вимог про включення до списку громадян - членів ВАТ «Промінь», які мають право на земельну частку (пай) позивач не заявляла. Тому підстав для визнання права власності на земельну частку (пай) не було.
Постановою ХАС від 26.10.2022 року у справі № 619/5311/20 скасовано заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 12.04.2021 року про визнання права оренди ТОВ «Енергосервіс» за договором оренди землі від 29.12.2006, який 15.01.2007 року зареєстровано та договором від 29.12.2006 року, який 15.01.2007 року зареєстровано на земельну ділянку.
Визнання судом незаконним та скасування спірного розпорядження голови Дергачівської РДА «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною виду цільового призначення та передачу її у приватну власність ОСОБА_2 від 20.10.2020 року № 374» та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку належним чином поновлює права позивача на укладення договору оренди спірної земельної ділянки на підставі чинного рішення голови Дергачівської РДА Харківської області № 134 від 15.03.2019, внаслідок чого було порушене право позивача на укладення договору оренди в межах спору, який виник між сторонами, - належним чином захищене.
За таких обставин, у позивача не виникло право оренди на спірну земельну ділянку, а тому були відсутні правові підстави для визнання за ним права оренди цієї земельної ділянки. З цих мотивів, колегія суддів не вбачала підстав для зупинення провадження у справі відповідно до приписів п. 10 ч. 1 ст. 252 ЦПК України до розгляду ОП КЦС ВС цивільної справи № 233/4580/20 згідно постанови від 23.06.2022 року, в якій вирішується питання щодо ефективності такого способу захисту порушеного права орендаря на оренду як визнання права на оренду.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у даній справі переддоговірний спір з підстав відмови позивачу в укладенні договору оренди на спірну земельну ділянку, щодо переважного права на його укладення шляхом визнання укладеним на відповідних умовах договору оренди не розглядався (див з цього приводу правові висновки, які були висловлені у постанові ВП ВС від 25.01.2022 року у справі № 143/591/20), - тому відповідно до ч. 6 ст. 367 ЦПК України щодо меж апеляційного розгляду справи суд апеляційної інстанції з цього приводу відповідних обставин справи не аналізував, своїх правових висновків та мотивів не наводив.
Таким чином, при вирішенні земельних спорів судам необхідно звернути увагу на правовий висновок викладений у постанові ВП ВС від 25.01.2022 року по справі № 143/591/20 відповідно до якого у разі укладення орендодавцем договору оренди земельної ділянки з новим орендарем та реєстрації за ним права оренди ще до закінчення строку дії первинного договору оренди та до вичерпання встановленого первинним договором оренди строку для повідомлення первинним орендарем про своє бажання скористатися переважним правом щодо укладення цього договору оренди на новий строк, переведення прав та обов’язків орендаря або визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного орендодавцем із новим орендарем, не є ефективними способами захисту переважного права первинного орендаря. Належним способом захисту є вимога про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди та про визнання відсутнім права оренди наступного орендаря.
Постановою ХАС від 11.01.2022 року по справі № 638/11094/20 скасовано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21.12.2020 року, визнано недійсним договір дарування квартири. Апеляційний суд дійшов висновку, що будучи обізнаною про наявність боргових зобов`язань, відповідачка уклала оспорюваний договір дарування. При цьому вказаний договір укладено між особами, які є близькими родичами. Тому зроблений висновок про те, що спірний правочин був укладений без наміру створення правових наслідків, що свідчить про фіктивний перехід права власності на квартиру до малолітнього сина відповідачки з метою приховати це майно від відшкодування в майбутньому за його рахунок шкоди, спричиненої ДТП.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції викладеній у постанові від ВП ВС 03.07.2019 року по справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) у подібних правовідносинах. Згідно якого фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Постановою ХАС від 17.02.2022 року по справі № 638/14070/17 скасовано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.06.2021 року про визнання майнових прав.
Постанова ХАС мотивована тим, що судом першої інстанції не звернено уваги, що позивачкою повністю сплачено вартість внеску у будівництво нерухомого майна та введення об`єкта будівництва до експлуатації у встановлені договорами строки не відбулось, забудовник (ТОВ «Сі-Пі-Ем») перебував на стадії ліквідації, будівництво об`єкта не здійснювалось, що ставило під сумнів можливість виконання зобов`язань за договором про участь у будівництві.
Новим власником спірного об`єкта незавершеного будівництва, в якому розміщено об`єкт інвестування позивачки, є ПФ «Інверком», відповідачу також передано у користування земельну ділянку для завершення будівництва вказаного об`єкту. ПФ «Інверком» не запропонував позивачці переукласти договір про спільну діяльність щодо зазначеного об`єкта незавершеного будівництва, хоча нею повністю виконано договірні зобов`язання за договором про участь у будівництві.
Таким чином, суд не звернув уваги, що ефективним способом захисту прав у дійсному спорі буде визнання майнових прав, що виникають з договору про участі у будівництві про що зазначено в позовній заяві (аналогічні висновки містяться у постанові ВС КЦС від 17.07.2019 року справа № 638/14101/15-ц (провадження № 61-13280св18) та від 12.02.2020 року у справі № 638/12414/17(провадження № 61-21546св19).
Скасовуючи рішення Київського районного суду м. Харкова від 24.05.2021 року по справі № 953/12967/20 колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що позивачем не доведено факт постійного проживання у м. Харкові протягом 5 років. У зв`язку з чим, суд дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання протиправною відмову начальника Управління обліку та розподілу житлової площі Департаменту житлового господарства виконавчого комітету Харківської міської ради у прийнятті на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов; про зобов`язання прийняти ОСОБА_1 на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов (квартирний облік), як громадянина, який потребує поліпшення житлових умов; зобов`язання Харківську міську раду надати ОСОБА_1 житлове приміщення, як громадянину, який потребує першочергового поліпшення житлових умов. Тому рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позову ОСОБА 1 ( постанова ХАС від 10.02.2022.року).
Постановою ХАС від 11.02.2022 року у справі № 643/6214/15-ц скасовано рішення Московського районного суду м. Харкова від 30.10.2019 року в частині вирішення спору про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки матеріали справи не містили доказів про повернення відповідачем грошових коштів за кредитним договором у розмірі та на умовах, визначених договором, ні первісному, ні новому кредитору, що тягне за собою нарахування процентів за користування кредитними коштами, а також штрафні санкції за порушення строків здійснення платежів на погашення кредиту відповідно до умов кредитного договору.
У разі, якщо кредит правомірно надано в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 533 ЦК України (саме такий висновок міститься в постанові ВС у складі колегії суддів Третьої судової палати КЦС від 17.11.2021 року у справі № 522/14614/14-ц (провадження № 61-11414св21).
Скасовуючи заочне рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 14.05.2021 року по справі № 623/365/21 колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд належним чином не дослідив надані банком докази про видачу відповідачу кредиту, а тому дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Адже, підписавши вказану анкету-заяву, яка є складовою частиною кредитного договору, та паспорт споживчого кредиту, ОСОБА_1 погодився на вказані умови кредитного договору, взяв на себе відповідні зобов`язання, внаслідок чого між сторонами було укладено договір споживчого кредитування у формі приєднання на умовах, викладених у паспорті споживчого кредиту.
Враховуючи, що розмір заборгованості відповідачем не спростовано, доказів належного виконання зобов`язання в матеріалах справи не було, то підлягало стягненню заборгованість за кредитним договором (заборгованість за кредитом; заборгованість за відсотками за користування кредитом та штрафи) (постанова ХАС від 26.10.2022 року).
Скасовуючи рішення Московського районного суду м. Харкова від 24.05.2021 року по справі № 643/15285/15-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки, судді апеляційного суду дійшли висновку, що у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.
ВП ВС у пункті 9.8 постанови від 15.06.2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначила, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.
Також ВП ВС зазначила, що при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно потрібно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки.
Виходячи з обставин справи, якщо позивач вважав себе іпотекодержателем та вважав, що його право порушено, належним способом захисту буде звернення до суду з вимогою про визнання права іпотекодержателя.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові ВС від 26.04.2022 року у справі № 521/16558/18 (постанова ХАС від 10.11.2022 року).
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області 21.12.2021 року у справі № 953/7876/21 хибно мотивоване тим, що лише з дати отримання апелянтом копії постанови апеляційного суду виникає обов`язок виплатити страхове відшкодування у визначеному судом розмірі. Відповідач не допустив прострочення виконання зобов`язання з виплати страхового відшкодування, проте судом зазначені обставини належним чином не встановлено і зроблено помилковий висновок про наявність підстав для стягнення з відповідача додаткового страхового відшкодування. Також суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин строк позовної давності. Позивач ще в 2014 році дізнався про те що внаслідок ДТП йому було завдано матеріальну шкоду, проте з позовом про стягнення з апелянта 3% та індексу інфляції від суми належного йому страхового відшкодування він звернувся тільки 26.04.2021 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності. Позивач подав суду заяву про застосування строку позовної давності, але судом її проігноровано, чим порушено норми матеріального права (постанова ХАС від 28.11.2022 року).
Скасовуючи рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 27.08.2021 року у справі № 641/32/21 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, колегія суддів апеляційного суду дійшли висновку про те, що суд невірно визначив характер спірних правовідносин, не застосував норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого висновку.
Умовами Договору не встановлені та не конкретизовані умови відповідальності водія забезпеченого транспортного засобу, у разі пошкодження забезпеченого транспортного засобу з його вини. Навпаки, відповідно до змісту Договору права та обов`язки страхувальника розповсюджуються на довірену особу страхувальника ОСОБА_2 .
Оскільки ПАТ СК «Брокбізнес» виплачено ОСОБА_2 суму страхового відшкодування за пошкодження застрахованого транспортного засобу за Договором, останній не набув право вимоги до довіреної особи страхувальника (постанова ХАС від 19.01.2022 року).
Постановою ХАС від 02.02.2022 року у справі № 619/2621/21 скасовано заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 13.08.2021 року, оскільки суд першої інстанції помилково дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії за адресою АДРЕСА_1.
Якщо договором не встановлений інший термін, то з 21 числа кожного місяця починається період прострочення оплати наданих у попередньому місяці послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, а отже, і перебіг позовної давності щодо відповідного щомісячного платежу, за яким споживач допустив прострочення.
Колегією суддів зазначено, що матеріалами справи дійсно підтверджується заборгованість за постачання теплової енергії до нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_3, але позивач звернувся з позовною заявою про стягнення заборгованості за постачання теплової енергії до нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 .
Скасовуючи рішення заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 25.06.2020 року у справі № 643/2662/20, апеляційний суд виходив з того, що висновки суду про те, що Особа 1 не є належним відповідачем у справі не відповідають матеріалами справи, згідно з якими відповідач хоча і не є власником квартири, але в ній зареєстрована, а отже, є користувачем наданих послуг та зобов`язана оплатити їх вартість.
Відповідачем не надано належних доказів на спростовування факту її відсутності за зареєстрованим місцем проживання за весь період заборгованості, а також звернень щодо здійснення перерахунку в зв`язку з непроживанням до КП «Харківводоканал». Крім того, доказів укладання відповідного договору з КП «Харківводоканал» та сплати відповідачем за спожиті послуги водопостачання та водовідведення за іншою адресою матеріали справи також не містили (постанова ХАС від 08.02.2022 року).
Постановою ХАС від 22.02.2022 року у справі № 641/6927/16 скасовано рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30.06.2021 року та встановлено недійсність свідоцтва про права на спадщину за законом, на підставі якого перейшло право власності на спірну квартиру до ОСОБА_1, а також встановлено недійсність договір купівлі-продажу квартири.
Апеляційний суд дійшов до висновку про те, що оскільки спадкоємці за заповітом і за законом після смерті ОСОБА_3 відсутні, вимоги про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді підлягали задоволенню.
Посилання суду на те, що перелік підстав визнання спадщини відумерлою є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягав, а квартира відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності перебувала у власності, а тому підстави для визнання вищевказаної квартири, відумерлою спадщиною відсутні не ґрунтувались на положеннях закону та не відповідали діючому законодавству.
Визнання спадщини відумерлою в цьому позовному провадженні відповідало умовам доцільності, виходячи з обставин справи, та вирішення питання не суперечило положенням Глави 9 Розділу ІV ЦПК України.
При розгляді спорів даної категорії, судам необхідно враховувати відступи від раніше зазначених правових позицій ВП ВС.
Так, постановою ВП ВС від 08.02.2022 року по справі № 209/3085/20 відступлено від раніше зазначених правових висновків ВСУ (постанова ВСУ від 30.03.2016 року у справі № 6-2811цс15 і ВС КЦС від 16.06.2021 року у справі № 559/609/15) про те, що суд має визначити ідеальні частки співвласників у неподільній речі без її реального поділу та залишити відповідне майно у спільній частковій власності у разі, коли відповідач попередньо не вніс на депозитний рахунок суду кошти за частку позивача у праві спільної сумісної власності на неподільну річ, а останню не можна поділити в натурі відповідно до часток; та відступлено від сформульованого, зокрема, у постановах ВСУ від 13.01.2016 року у справі № 6-2925цс15 і ВС КЦС від 29.08.2019 року у справі № 371/1369/15-ц висновку, що для вирішення питання про застосування частини другої статті 364 ЦК України юридичне значення має те, чи сплачує співвласник-відповідач, який володіє та користується спільним майном, матеріальну компенсацію позивачеві за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України, чи спроможний співвласник-відповідач виплатити співвласникові-позивачеві грошову компенсацію вартості його частки, і чи не буде така виплата надмірним тягарем.
Постановою ХАС від 11.04.2023 року у справі № 638/16038/19 скасовано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14.02.2022 року та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя та зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою власністю, поділ майна подружжя задоволено частково.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 просив, здійснити поділ спірного транспортного засобу та визнати за ним право власності на частину цього транспортного засобу, в свою чергу, ОСОБА_3 просила поділити спірний автомобіль наступним чином: стягнути з ОСОБА_1 на її користь компенсацію частини вказаного автомобіля, вартість якого на даний час складає 297120,00 грн, у розмірі 148560,00 грн, визнати за ОСОБА_1 право власності на вказаний автомобіль, після сплати 148560,00 грн ОСОБА_3 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що постанові від 08.02.2022 року у справі № 209/3085/20, ВП ВС відступила від висновків, викладених, зокрема, у постановах ВС України від 13.01.2016 року у справі № 6-2925цс15, від 30.03.2016 року у справі № 6-2811цс15, ВС у складі колегії суддів Другої судової палати КЦС від 16.06.2021 року у справі № 559/609/15, ВС у складі колегії суддів Другої судової палати КЦС від 29.08.2019 року у справі№ 371/1369/15-ц, та вказала, що: «приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні». Аналогічні правові висновки викладено в постановах ВС від 31.08.2022 року у справі № 755/17641/18 (провадження № 61-13926св21), від 11.01.2023 року у справі № 727/12392/19 (провадження № 61-4937св22).
Автомобіль є неподільною річчю, оскільки виділити в натурі будь-яку його частку неможливо, він не може бути реально поділений в натурі між сторонами. ОСОБА_3 не претендувала, щоб автомобіль залишити собі, припинивши своє право на частку у праві спільної сумісної власності з компенсацією їй за цю частку. Вона навпаки дала згоду на те, щоб отримати грошову компенсацію за її частку у праві спільної сумісної власності на автомобіль від ОСОБА_1, оскільки матеріалами справи підтверджено користування автомобілем саме відповідачем.
З огляду на викладене, колегія апеляційного суду дійшла висновку про задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль та стягнення грошової компенсації частки у праві спільної сумісної власності подружжя.
Скасовуючи рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 01.06.2021 року у справі № 642/5039/20, апеляційний суд мотивує постанову тим, що посилання відповідача щодо відсутності доходів та користування кредитним лімітом не свідчить про скрутний матеріальний стан, оскільки з виписки вбачалося, що на карту відповідача періодично здійснювалися грошові зарахування. Також, вказані рахунки поповнювались шляхом внесення на них готівки, а тому доводи щодо користування виключно кредитними коштами є необґрунтованими. Крім того, доказів, щодо відсутності рахунків в інших банках матеріали справи не містили.
Отже, виходячи з обставин справи, судова колегія вирішила, що відповідач мав неофіційні доходи, які з урахуванням інших обов`язкових витрат дозволяли йому відповідно сплачувати спірні аліменти, але у меншому від заявленої у позові сумі, а тому позов підлягав частковому задоволенню та з відповідача на користь позивачки підлягало стягненню 1500 грн аліментів щомісячно до досягнення дитиною трирічного віку (постанова ХАС від 28.11.2022 року).
Постановою ХАС від 27.01.2022 року у справі № 638/9751/20 скасовано заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.04.2021 року про відмову у задоволені позову про позбавлення батьківських прав.
Колегія апеляційного суду дійшла висновку, що матеріалами даної справи доведено винне свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками відносно сина, що стало підставою для позбавлення його батьківських прав відносно сина.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач ОСОБА_2 не має паспорта громадянина України, не зареєстрований у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків. Знявшись з місця реєстрації у м. Харкові, ОСОБА_2 іншого місця проживання у м. Харкові не зареєстрував, ОСОБА_1 місця свого проживання не повідомив, не залишив іншої контактної інформації. З народження сина, відсутні відомості, що відповідач цікавився життям сина, надавав йому матеріальну допомогу та сприяв його духовному розвитку. При цьому доказів того, що ОСОБА_1 чинила перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні з сином, не було.
Таким чином, за відсутності належних даних про місце знаходження громадянина іншої держави ОСОБА_2 й неможливості дізнатися про його ставлення до утримання та виховання сина, відсутності відповідача у житті сина, фізично, духовно, матеріально, суд вирішив, що збереження батьківських прав ОСОБА_2 зашкодить інтересам дитини та не сприятиме його гармонійному розвитку. Збереження батьківських прав за особою, відсутньою у житті сина, без можливості встановити його місцеперебування, створить почуття невизначеності у житті дитини, ускладнить її можливий виїзд за кордон або зміну місце реєстрації. Такий стан невизначеності не сприятиме нормальному психічному та емоційному розвитку дитини.
Постановою ХАС від 30.11.2021 року у справі № 617/72/21 скасовано рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 07.09.2021 року оскільки належність і допустимість доказів позивачкою під час розгляду справи не спростовано, поважність причин відсутності на роботі відповідними доказами не доведено, що у даній справі було процесуальним обов`язком позивача. Тому колегія суддів дійшла висновку, що у позивачки з 08.09.2020 почався прогул, а тому за відсутності поважних причин неявки її на роботу протягом більше трьох годин відповідач обґрунтовано та відповідно до закону з цих причин звільнив її з роботи. При звільненні позивачки не було отримано згоду профспілкової організації на звільнення це є порушенням діючого порядку, однак це порушення вважається виправленим внаслідок того, що під час розгляду справи судом по суті було отримано таку згоду профспілкової організації, що належним чином виправляє цю помилку, яку з цих причин суд вважає формальною, яка не вплинула на законність та обґрунтованість звільнення позивачки за прогул. Також формальною є невідповідність буквеної позначки у номері наказу про її звільнення, що усувається у позасудовому порядку та в цілому не вплинуло на законність обґрунтованого її звільнення. Наведені у скарзі доводи знайшли свої підтвердження та спростували доводи позову, тому у його задоволенні відмовлено, за недоведеністю.
Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про поновлення на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин її відсутності на роботі у вказаний вище період, тобто остання допустила прогули без поважних причин, що є підставою для застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Також при вирішенні трудових спорів необхідно враховувати позицію ВП ВС (постанова від 08.02.2022 року у справі № 755/12623/19), яка зробила відступ від раніше зазначених висновків об’єднаної палати КЦС ВС, викладених у постанові від 10.10.2019 року у справі № 369/10046/18 щодо строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі, визначивши, що середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення цього середнього заробітку без обмеження будь-яким строком згідно з ч.2 ст.233 КЗпП України та не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі надалі звернутися до суду з позовом про стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановою ПАС від 29.06.2022 року по справі № 546/1150/21 скасовано рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 12.04.2022 року та ухвалено нове, яким визнано незаконним та скасовано наказ про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти Covid-19.
Постанова мотивована тим, що адміністрацією навчального закладу при виданні оскаржуваного наказу не було дотримано процедуру відсторонення ОСОБА_1 від роботи. Тобто позивачу не пропонувалось надати свої пояснення з приводу відсторонення від роботи.
Апеляційний суд дійшов висновку, що відсторонення від роботи на підставі відмови від проведення профілактичного щеплення проти COVID-19 було незаконним, оскільки такі дії - це фактично втручання та порушення права людини на працю та права заробляти працею на життя, втручання в які дозволено виключно законами України, що підтверджується пунктом 1 статті 92 Конституції України та таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належить постанова Кабінету Міністрів України.
Таким чином, за відсутності в роботодавця належним чином оформленого подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, відсторонення ним від роботи працівника, який відмовився або ухилявся від профілактичних щеплень, вбачалося неправомірним.
Постановою ХАС від 27.10.2022 року по справі № 643/1421/21 змінено рішення Московського районного суду м. Харкова від 13.07.2021 року в частині мотивів відмови у задоволенні позову.
Постанова мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно обрано спосіб захисту. Проведена державна реєстрація речового права не змінює правової природи самочинного будівництва та не позбавляє органи державного архітектурно-будівельного контролю її владних повноважень щодо усунення встановлених порушень у сфері містобудівної діяльності, а скасування зазначеної державної реєстрації саме по собі не забезпечить усунення цих порушень. Ефективним способом усунення виявлених порушень для органу державного архітектурно-будівельного контролю є винесення припису щодо власника об`єкта нерухомості про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису та у разі невиконання такого припису в установлений строк, звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.
При цьому органи державного архітектурно-будівельного контролю мають довести, що здійснене будівництво є самочинним.
Суд дійшов висновку, що обраний Харківською міською радою спосіб захисту, з огляду на її повноваження зі здійснення державного архітектурного-будівельного контролю та права, які вона вважала порушеними, був неналежним, що тягне за собою відмову у задоволенні позову.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (пункт 77 постанови ВП ВС від 29.09.2020 року у справі № 378/596/16-ц). Подібні висновки містяться у постановах ВС від 03.03.2021 року в справі №641/2156/19-ц (провадження №61-7447св20), від 17.02.2021 року в справі №642/5660/18 (провадження №61-4110св20), від 28.09.2022 року в справі №638/18616/18 (провадження №61-10762св21).
Висновки. Рекомендації
Підводячи підсумок проведеного узагальнення судової практики, слід відзначити титанічну роботу місцевих судів м. Харкова та Харківської області, а також апеляційних судів за 2022 рік.
За звітній рік, суди зіткнулися з великою кількістю проблем, серед них: часткове порушення централізованого функціонування автоматизованої системи документообігу КП «Д-3», значне пошкодження будівель суду, суттєве руйнування об’єктів інфраструктури, зміна територіальної підсудності судових справ, а також оголошення простою для працівників апарату суду, а звідси і навантаження на суддів та апарат.
Суди першої інстанції забезпечили належний розгляд справ, проте допускали помилки більшість яких виникла при застосуванні процесуальних норм права, а саме при оцінці доказів. Непоодинокі випадки розгляду справи без належного повідомлення сторін у справі, незалучення у справі осіб на права яких може вплинути рішення суду, розгляд справ з порушенням правил підсудності. Тому суддям необхідно більш ретельно перевіряти склад осіб, які повинні приймати участь у справі. За необхідності роз’яснювати позивачу про можливість залучення належного відповідача у справі, не допускати порушення правил виключної підсудності та враховувати вимоги ЦПК щодо альтернативної підсудності.
Крім цього, суддям місцевих судів слід звертати увагу на нормативне регулювання спірних правовідносин та судову практику Верховного Суду, адже за результатами аналізу виявлені помилки, що допускаються судами першої інстанції із року в рік.
Для уникнення помилок у майбутньому рекомендуємо суддям місцевих судів дослідити вказане узагальнення та обговорити на нарадах підстави скасувань судових рішень.
Секретар судової палати
з розгляду цивільних справ
Харківського апеляційного суду Олена ТИЧКОВА
Від відділу статистики та
узагальнення судової практики
Харківського апеляційного суду Марина МАРО
_03_03.png)
