Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
План
2.1 Загальні положення
2.2 Процесуальне правонаступництво у спорах про визначення додаткового строку для прийняття спадщини
2.3 Належні відповідачі
2.4 Рішення Європейського суду з прав людини
3.1 Необізнаність про наявність спадкового майна
3.2 Визначення додаткового строку для прийняття спадщини при наявності заповіту
3.3 Неналежний відповідач
3.4 Перебування у депресії у зв’язку зі смертю близької особи
3.5 COVID – 19, дотримання карантинних обмежень, перебування за межами України
3.6 Юридична необізнаність, незнання про смерть спадкодавця
3.7 Перебування спадкоємця на амбулаторному лікуванні
3.8 Перебування спадщини та самого спадкоємця на окупованій території
3.9 Справи Харківського апеляційного суду про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, в яких судові рішення було скасовано Верховним Судом
Вступ
Дане узагальнення підготовлено відповідно до плану роботи судової палати з розгляду цивільних справ Харківського апеляційного суду на І півріччя 2023 року.
При підготовці узагальнення використані постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, постанови Харківського апеляційного суду.
Відповідно до ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» з 24 лютого 2022 року в Україні введено режим воєнного стану.
Наказом Міністерства юстиції України від 11 березня 2022 року № 1118/5 "Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів у сфері нотаріату" внесено зміни до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерство юстиції України від 22 лютого 2012 року N 296/5, відповідно до яких:
Після початку війни, Кабінет Міністрів України своєю постановою від 28 лютого 2022 року, № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» встановив, що перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше, ніж на чотири місяці. З 19 червня 2023 року повернувся 6-місячний строк для прийняття або відмови від спадщини. Набули чинності зміни, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 9 травня 2023 року № 469 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо нотаріату, державної реєстрації та функціонування державних електронних інформаційних ресурсів в умовах воєнного стану» згідно з якими виключено вищезазначений пункт 3 Постанови № 164. Позиція Верховного Суду щодо даного питання надалі буде розглянута.
2. Теоретична частина
2.1 Загальні положення.
При розгляді даної категорії спорів слід керуватись нормами:
1) Цивільний кодекс України (далі - ЦК України), ст. ст. 1216-1219; 1261-1265, 1218, 1231, 1268, 1269, 1272, 1273;
та іншими актами законодавства.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях ;1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).
Водночас, законодавство встановлює певні умови, дотримання яких є обов'язковим для оформлення прав на спадкове майно. Однією із таких умов є дотримання спадкоємцем строку на прийняття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не відмовився від неї.
Відповідно до статті 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Отже, закон розрізняє факти, які свідчать про прийняття спадщини особою, яка на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, та особою, яка на час відкриття спадщини не проживала (постійно не проживала) зі спадкодавцем.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може спадкоємець, який постійно не проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем.
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо:
1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави;
2) ці обставини визнані судом поважними.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, незнання норм закону, тощо, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постановах: від 04 листопада 2015 року 6-1486цс15 та від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298 св 18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19).
Цивільним законом не встановлено конкретного переліку поважних причин пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини та такі причини оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку та з урахуванням усіх обставин справи, тому суд, розглядаючи такі позови, встановлює саму по собі наявність причин, що унеможливили своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини, та оцінює їх з точки зору поважності.
Разом з цим, у п. 2 інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 зазначено, що судами не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як:
У випадку, коли особи прийняли спадщину шляхом фактичних дій (вступ в управління та володіння спадковим майном), але не оформили права на спадщину, обґрунтованою є відмова суду в задоволенні позову про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки в цьому випадку підстави для пред'явлення позову та спір з приводу спадщини відсутні.
У випадках, якщо встановлено, що спадкоємець прийняв спадщину у порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК, суди не повинні задовольняти вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
2.2 Питання процесуального правонаступництва у справах про спадкування, зокрема, у спорах про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, повинно вирішуватися судом з урахуванням змісту норм статей 1218, 1219, 1276 ЦК. Процесуальне правонаступництво у спорах про визначення додаткового строку для прийняття спадщини ґрунтується також на нормах ст. 1276 ЦК, відповідно до змісту якої якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).
При вирішенні спорів про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини судам слід звертати увагу на час відкриття спадщини та дію актів цивільного законодавства відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК.
Суди також не повинні задовольняти позови про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті спадкодавців, які померли до 1 січня 2004 року, і спадщина прийнята кимось із спадкоємців, у тому числі шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном (ст. 549 ЦК УРСР) або перейшла до держави на підставі ст. 555 ЦК УРСР.
Визначаючи спадкоємцеві додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, суд не повинен вирішувати питання про визнання за ним права на спадщину. Спадкоємець після визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини має право прийняти спадщину в порядку, встановленому ст. 1269 ЦК, та набути право на спадщину відповідно до ч. 5 ст. 1268, статей 1296 - 1299 ЦК. Вирішення судом спору щодо визнання права власності в порядку спадкування може відбуватися лише після прийняття спадщини.
2.3 Належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину, або територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. При розгляді справи про визначення додаткового строку на прийняття спадщини не потрібно залучати нотаріуса, державну нотаріальну контору в якості третіх осіб, адже вони є учасниками правовідносини із спадкування та заінтересованими особами.
За наявності у спадковій справі заяви спадкоємця про відмову від права на спадщину його вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини задоволенню не підлягають. Така позиція узгоджується з ч. 5 ст. 1273 ЦК, відповідно до якої відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.
Слід звернути увагу на роз'яснення Пленуму ВСУ, відповідно до якого повторне визначення судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини одним і тим же спадкоємцем законодавством не передбачено (абз. 5 п. 24 ППВСУ від 30 травня 2008 року № 7).
Якщо рішенням суду спадкоємцю раніше було визначено додатковий строк для прийняття спадщини і він цим не скористався та не прийняв спадщину, то в подальшому цей спадкоємець не може знову ставити питання про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини.
Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину(частина друга статті 1272 ЦК, а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.
При розгляді цих справ слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину. За наявності у спадковій справі заяви спадкоємця про відмову від права на спадщину його вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
У резолютивній частині рішення суд повинен вказати відповідно певний період часу з моменту набрання судовим рішенням законної сили, протягом якого спадкоємець може подати заяву про прийняття спадщини, а не конкретну календарну дату, до якої спадкоємець може подати заяву про прийняття спадщини. Додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини, не може перевищувати шестимісячного строку, встановленого статтею 1270 ЦК для прийняття спадщини.
Спадкоємець, який прийняв спадщину в наданий судом додатковий строк, має право звернутися до суду з вимогами про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, якщо спадкоємці, які прийняли спадщину, не дають згоду на внесення нотаріусом за місцем відкриття спадщини цих змін. На підставі рішення суду нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.
2.4 Рішення Європейського суду з прав людини
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Ілхан проти Туреччини» від 27 червня 2000 року, при вирішення питання пропуску строку на вчинення дій має застосовуватись правило встановлення всіх обставин з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру.
Необхідно зазначити, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17.01.1970 та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11.10.2001).
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Тобто Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає в себе принцип доступу до суду, ефективність якого обумовлюється тим, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду за вирішенням певного питання, і що держава не повинна чинити правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
Дана позиція узгоджується з постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.10.2018 м. Київ, справа № 681/203/17-ц провадження № 61-26164св18.
Прецедентна практика ЄСПЛ містить принцип «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах: «Беєлер проти Італії», «Онер`їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», «Москаль проти Польщі»). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, що зачіпають майнові інтереси.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює захист власності і встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або ілюзорних прав, а прав практичних та ефективних (п. 24 рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справі «Ейрі»; п. 32 рішення ЄСПЛ від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України»). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (п. 32 рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства»). «Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі «Копецький проти Словаччини»).
Отже, враховуючи принцип автономного тлумачення понять, застосовний у практиці Європейського суду з прав людини, отримане (хоча і не оформлене належним чином) спадкове майно охоплюється поняттям «майно» в розумінні ст. 1 Першого протоколу.
Судам необхідно звернути увагу на постанову Верховного Суду від 25 січня 2023 року по справі № 676/47/21, де викладена позиція щодо пункту 3 постанови № 164 Кабінету Міністрів України, яким було встановлено, що перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на 4 місяці, та свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини ( даний пункт вже виключено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 9 травня 2023 року № 469 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо нотаріату, державної реєстрації та функціонування державних електронних інформаційних ресурсів в умовах воєнного стану»)
Верховний суд, зазначив наступне. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон). Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України (частина друга статті 4 ЦК України).
Актами цивільного законодавства України є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону (частина четверта статті 4 ЦК України).
У доктрині приватного права зауважується, що ієрархія актів цивільного законодавства може базуватися на їх юридичній силі (вимір по вертикалі). Вона поширюється, по-перше, на співвідношення закону та підзаконних актів та, по-друге, на співвідношення Конституції та законів (як кодифікованих, так і інших (поточних)). Одночасно слід визнати існування ієрархії між ЦК як кодифікованим законом та іншими (поточними) законами, що регулюють цивільні відносини. Ця ієрархія базується на визнанні ЦК основним актом цивільного законодавства (вимір ієрархії по горизонталі) (див. Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар. Т. 1: Загальні положення. Особи / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. - Харків: ЕКУС, 2020. - С. 45).
Стосовно виміру ієрархії актів цивільного законодавства по горизонталі, то в статті 4 ЦК України закріплюється пріоритет норм ЦК (як основного регулятора приватних відносин) над нормами інших законів. Причому, що такий спосіб вирішення колізії норм ЦК із нормами інших законів, із констатацією пріоритету норм ЦК над нормами інших законів, підтримувався, зокрема, Конституційним Судом України (див. рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), Верховним Судом України (див. постанову Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, постанову Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15), Великою Палатою Верховного Суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188 цс 20).
Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, то в статті 4 ЦК України встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини. Крім Конституції України, ЦК України та інших законів України, цивільні відносини можуть регулюватися, за загальним правилом, лише такими підзаконними актами, як: акти Президента України, видані у випадках, установлених виключно Конституцією України; постанови Кабінету Міністрів України, що не суперечать положенням ЦК України та інших законів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням ЦК України, або іншому закону, мають застосовуватися відповідні положення ЦК або іншого закону. Інші органи державної влади України та органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативні акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, установлених Конституцією України та законом. Таким чином можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року в справі № 490/7071/16-ц (провадження № 61-25815св18).
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття (стаття 1270 ЦК України).
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (частина перша статті 1273 ЦК України).
Установити, що на час воєнного стану перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини (пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Тлумачення вказаних норм, з урахуванням виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, свідчить, що:
правила щодо строку на прийняття спадщини (початок перебігу, наслідки спливу) регулюються Цивільним кодексом України, який прийнятий Верховною Радою України і є основним актом цивільного законодавства України;
строк на прийняття спадщини по своїй сутності є присічним (статті 1270, 1272 ЦК), оскільки його сплив призводить до того, що спадкоємець вважається таким, який не прийняв спадщину. Тобто сплив строку «присікає» право на прийняття спадщини. Проте в законі, вочевидь з урахуванням сутності права на прийняття спадщини як майнового, передбачена можливість: за згодою самих спадкоємців, що прийняли спадщину, подати заяву про прийняття спадщини (частина друга статті 1272 ЦК України); для спадкоємця звернутися з позовною вимогою та за наявності поважної причини суд визначає додатковий строк на прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України);
законодавець як у статті 1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, не передбачає допустимості існування такої конструкції як «зупинення перебігу строку на прийняття спадщини» та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини;
пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню.
3. Практична частина
3.1 Необізнаність про наявність спадкового майна
Постановою Верховного Суду (далі - ВС) від 09.02.2022 по справі № 621/1099/20 скасовано постанову Харківського апеляційного суду й залишено в силі рішення суду першої інстанції.
Апеляційний суд, ухвалюючи рішення про задоволення позову, дійшов висновку про наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання ОСОБА 1 і ОСОБА 2 заяв про прийняття спадщини у межах передбаченого законодавством шестимісячного строку, вважаючи такими обставинами те, що відповідач не повідомила їх про наявність спадкового майна.
Проте з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини у цій справі така причина не може бути визнана поважною. Суд встановив, що у спадкоємців, позивачів у цій справі, крім необізнаності про наявність спадкового майна, не було перешкод для подання заяви про прийняття спадщини.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про держану реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.
Відповідно до статті 32 Закону України «Про держану реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою, загальнодоступною та платною, крім випадків, передбачених цим Законом. Для фізичних та юридичних осіб інформація за об`єктом нерухомого майна та суб`єктом речового права надається в електронній формі через офіційний вебсайт Міністерства юстиції України, за умови ідентифікації такої особи (фізичної або юридичної) з використанням електронного цифрового підпису чи іншого альтернативного засобу ідентифікації особи, або в паперовій формі.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Отже, позивачі, діючи добросовісно як особи, які бажають прийняти спадщину після смерті батька та з метою вчасного подання заяви про прийняття спадщини, мали змогу вчасно отримати Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно про належність спадкодавцю (їх батьку) нерухомого майна, але цього не зробили.
3.2 Визначення додаткового строку для прийняття спадщини при наявності заповіту
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06 вересня 2017 року у справ № 6-496цс17, у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
Так, постановою Харківського апеляційного суду по справі № 638/11022/21 від 28 лютого 2023 року залишено в силі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова і зазначено наступне.
Позивачем пропущений строк для прийняття спадщини (28 календарних днів), який на думку колегії суддів, є незначним. Крім того з матеріалів справи убачається, що позивач (син) є єдиним спадкоємцем померлого (батько ), який за життя склав заповіт на його ім`я.
Відповідно до практики Верховного Суду у подібних правовідносинах, а саме: в постановах від 12 вересня 2018 року у справі № 484/3221/17 (провадження№ 61-22510св18), від 10 січня 2019 року у справі № 263/1221/17 (провадження № 61-18261св18), від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц (провадження № 61-5609св19) – зазначено, що при вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
Даних про наявність інших спадкоємців, в тому числі тих, хто має право на обов`язкову частку у спадщині, матеріали справи не містять.
Законодавець встановив 6-ти місячний строк для прийняття спадщини, не маючи на меті безумовне позбавлення спадщини спадкоємців, які бажали її прийняти, але за певних обставин пропустили цей строк. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки строк для прийняття спадщини пропущений позивачем з поважних причин.
Постанова ХАС не оскаржувалась.
Постанова ВС від 25 березня 2020 року по справі № 642/2539/18-ц. Скасовано рішення Ленінського районного суду м. Харкова та постанову Харківського апеляційного суду й ухвалено нове.
Закон пов`язує виникнення у нотаріуса обов`язку здійснювати дії щодо сповіщення спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме, з моментом заведення спадкової справи, чому передує звернення спадкоємця із заявою про прийняття спадщини.
У даній справі, позивач є далеким родичем спадкодавця, і наведена ним причина пропущення строку для подання заяви про прийняття спадщини є поважною для надання судом додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки необізнаність позивача про наявність заповіту призвела до неможливості подати ним заяву про прийняття спадщини у строк, передбачений статтею 1270 ЦК України.
В іншій справі ВС у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 671/308/20, дійшов висновку, що, що позивач є дочкою померлого, а тому незалежно від наявності заповіту на її ім`я, вона, у випадку, якщо бажала би прийняти спадщину, мала можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, тому відсутні у цій справі підстави для надання додаткового строку для прийняття спадщини.
У даній справі, правовідносини виникли у зв`язку із спадкуванням позивачем, яка є спадкоємцем першої черги після смерті батька.
У випадку якби позивач не була спадкоємцем першої черги вона дійсно б не мала підстави звертатися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, аж доки б не дізнався про існування заповіту і така обставина могла бути підставою для подання заяви про надання додаткового строку.
Така ж позиція висловлена ВС у постанові від 15 вересня 2022 року, по справі № 341/2260/21.
Встановивши, що позивач (зі спадкодавицею не проживав) є сином спадкодавиці, а тому незалежно від наявності заповіту на його ім`я він у випадку, якщо бажав би прийняти спадщину, мав можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, однак таку заяву позивач у шестимісячний строк не подав, а обставини на які він посилався, не є поважними (пов`язаними з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій) причинами пропуску строку для прийняття спадщини місцевий суд, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для надання додаткового строку для прийняття спадщини.
Постанова ВС від 07 грудня 2022 року, по справі № 456/2380/19.
Позивач був обізнаний про смерть матері з якою, згідно його доводів проживав за однією адресою, а його необізнаність про наявність заповіту, не свідчить про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.
У той же час, ВС у постанові від 22 грудня 2021 року по справі № 703/4978/19, висловлював іншу позицію. Неповідомлення нотаріусом спадкоємця про заповіт є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини
Предметом позову у цій справі є визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті батька позивача у 2013 році, з посиланням на те, що позивач не знав про існування заповіту.
При цьому позивач є спадкоємцем першої черги за законом, на час смерті спадкодавця з ним не проживав, заяви про прийняття спадщини або відмови від неї у визначений законом строк не подавав, про смерть батька був достовірно обізнаний, та не заперечував, що не мав наміру оформлювати спадкові права після його смерті.
Оскільки позивач не знав про заповіт, а нотаріус про заповіт не повідомив, то суд першої інстанції правильно вказав на те, що нотаріус на порушення Закону України «Про нотаріат», пункту 2.2 глави 9, пунктів 2.2 і 3.2 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 282/20595 не вчинив дій для розшуку спадкоємця, зокрема й засобами публічного оголошення або повідомлення у пресі, якщо йому не було відомо місце проживання місце проживання або місце роботи спадкоємця.
3.3 Неналежний відповідач
Постанова ВС від 10 лютого 2021 року по справі № 619/2796/19-ц, якою скасовано рішення Дергачівського районного суду Харківської області та постанову Харківського апеляційного суду та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
При розгляді справ про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України, суду з метою встановлення кола спадкоємців за заповітом і за законом, які прийняли спадщину, необхідно у тому числі перевіряти наявність заведеної нотаріусом спадкової справи.
Предметом спору у цій справі є визначення додаткового строку для прийняття спадщини, а тому відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Установивши, що після смерті ОСОБА 3 у встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини, до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернулася ОСОБА 2 , яка не залучена до участі у розгляді цієї справи як відповідач, Верховний Суд дійшов висновку про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, оскільки Дергачівська міська рада у цьому випадку як орган місцевого самоврядування не є належним відповідачем у справі. Належним відповідачем у цій справі є ОСОБА 2 , яка своєчасно звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
З огляду на те, що ОСОБА 1 пред`явив позов до неналежного відповідача - Дергачівської міської ради, висновки суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про задоволення позову, є помилковими.
Суд апеляційної інстанції, зосередившись на правових позиціях Верховного Суду, що стосуються спорів про надання додаткового строку для прийняття спадщини та наявності порушених прав осіб, які не були залучені до участі у справі, не звернув уваги на основний довід апеляційної скарги про те, що Дергачівська міська рада не є належним відповідачем у спірних правовідносинах.
3.4 Перебування у депресії у зв’язку зі смертю близької особи
Постанова ВС 20 січня 2021 року по справі № 752/11156/18-ц.
Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, має стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду
Перебування у депресії у зв`язку зі смертю особи, не є об`єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки глибокі душевні страждання у зв`язку зі смертю близько чи знайомої людини відчуває переважна більшість людей. Законодавець, встановлюючи строк для прийняття спадщини тривалістю шість місяців для усіх спадкоємців, очевидно враховував, що морально-психологічну сторону прийняття спадщини для спадкоємців.
3.5 COVID – 19, дотримання карантинних обмежень, перебування за межами України
Постановою ХАС від 03 серпня 2021 року, по справі №635/4797/20, залишено без змін рішення суду першої інстанції і зазначено наступне
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Неподання заяви про прийняття спадщини було зумовлено поважними причинами - впровадженням карантинних обмежень, припинення повітряного авіа та іншого транспортного сполучення.
Можливість подати заяву в строк особисто позивач не мала можливості, оскільки знаходилась у Вірменії.
Нотаріально посвідчена у Вірменії заява про прийняття спадщини від 20 березня 2020 року не була доставлена в Україну листом у зв`язку із закриттям кордонів та припиненням будь-якого сполучення між державами
Постанова ВС від 12 жовтня 2021 року по справі № 953/8112/20
COVID – 19, дотримання карантинних обмежень – як поважна причина пропуску для прийняття спадщини.
Листом Міністерства юстиції України від 17 березня 2020 року № 1534/19.5/32-20 "Щодо організації роботи державних нотаріальних контор та приватних нотаріусів на час дії карантину" було рекомендовано державним та приватним нотаріусам обмежити прийом громадян та вчиняти лише невідкладні нотаріальні дії.
Апеляційним судом враховано обмеження, які діяли з 12 березня 2020 року по 31 серпня 2020 року в Україні у зв`язку із запровадженням карантину, внаслідок чого було обмежено прийом громадян державними нотаріальними конторами й приватними нотаріусами.
У даній справі, необхідність дотримання карантинних обмежень і запобігання зараженню й поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) створили позивачу перешкоди у тому, щоб своєчасно подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті матері – тому це є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, яка пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Окрім того, позивач є єдиним спадкоємцем померлої, яка за життя склала заповіт на його ім`я.
Постанова ВС від 07 грудня 2022 року по справі № 399/570/21 -щодо тимчасового перебування позивача поза межами України.
У контексті доводів позивачки щодо наявності значної відстані між її місцем перебування та місцезнаходженням спадкового майна колегія суддів зазначила, що тимчасове перебування позивачки поза межами України (виїхала за межі України через два тижні після смерті її матері та відкриття спадщини) не позбавляло її можливості подати заяву про прийняття спадщини засобами зв`язку - у порядку, передбаченому пунктами 2.1, 2.7, 3.5 глави 10 «Видача свідоцтв про право на спадщину» розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, подати заяву про прийняття спадщини, звернувшись до консульської установи України у Республіці Польща, зокрема на підставі статті 29 Консульської конвенції між Україною і Республікою Польща від 08 вересня 1991 року, чи статті 38 Закону України «Про нотаріат».
Доводи касаційної скарги щодо обмеженого прийому громадян консульською установою України у Республіці Польща не спростовують зазначених висновків судів попередніх інстанцій, з огляду на передбачену можливість такого звернення через засоби поштового та електронного зв`язку.
Крім того, колегія суддів звернула увагу на те, що відповідно до листа Міністерства закордонних справ України від 01.05.2022 року № 06/22 Генеральне консульство України в Кракові у період з 01.10.2020 по 01.07.2021 працювало у звичайному режимі та здійснювало прийом громадян відповідно до електронної реєстрації в системі «е-черга», з 25.03.2021 - 21.04.2021 року припинило прийом громадян у зв`язку з захворюванням вірусною інфекцією Covid-19 практично усього особового складу установи (тобто лише на один місяць), з 22.04.2021 поновлено прийом громадян, при цьому громадян, які були зареєстровані у період з 23.03.2021 по 21.04.2021 прийнято у додаткові години прийому.
Доказів реєстрації ОСОБА 1 на прийом у Генеральному консульстві України в Кракові в системі «е-черга» матеріали справи не містять.
3.6 Юридична необізнаність, незнання про смерть спадкодавця
ХАС у постанові від 02 лютого 2021 року, по справі №639/2983/20, зазначив наступне.
Юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, впевненість, що спадщину можна прийняти у будь-який час - не є тими поважними причинами, що є підставою для надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Постанова не оскаржувалась.
У постанові ВС від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20 суд дійшов висновку, що неспілкування позивача зі спадкодавцем внаслідок неприязних відносини між ними, а також необізнаність спадкоємця про факт смерті батька не є об`єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.
Саме по собі незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.
Таким чином, необізнаність про смерть спадкодавця не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
3.7 Перебування спадкоємця на амбулаторному лікуванні
У межах розгляду справи № 315/714/19 у постанові від 23 листопада 2020 року ВС визнав перебування спадкоємця на амбулаторному лікуванні достатньою підставою для надання додаткового строку для прийняття спадщини. ВС підтвердив висновок апеляційного суду про те, що гостре раптове захворювання позивача, яке сталося за декілька днів до спливу 6-місячного строку для прийняття спадщини, унеможливило його своєчасне звернення до нотаріуса. ВС визнав, що вказана обставина пов`язана з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця, що потягло за собою незначний пропуск строку для прийняття спадщини. Фактично спадкоємець звернувся із заявою про прийняття спадщини наступного дня після одужання, пропустивши всього три дні.
При розгляді справ про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, суди повинні ретельно аналізувати обставини справи, встановлювати, як саме хвороба вплинула на стан здоров'я спадкоємця та чи створило те чи інше захворювання істотні труднощі для реалізації спадкових прав.
3.8 Перебування спадкодавця, спадкоємця на окупованій території
ХАС у своїй постанові від 06 червня 2023 року по справі № 638/7337/21 рішення суду першої інстанції залишив в силі і зазначив наступне.
Мати позивача померла на тимчасово окупованій території, зареєструвати її смерть в органах РАЦС було не можливо через проведення АТО, у зв`язку з чим позивачу необхідно було встановити факт смерті матері в судовому порядку на підконтрольній Україні території, що стало причиною пропуску ним встановленого законом шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини, яка залишилася після смерті його матері та враховуючи той факт, що сам позивач проживає на тимчасово окупованій території. Крім цього на всій території України було встановлено карантинні обмеження у зв`язку із поширенням короно вірусної хвороби (COVID 19), спричиненої короно-вірусом SARS - CoV-2. Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у позивача поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Щодо можливості надіслання позивачем заяви про прийняття спадщини поштою, судова колегія погодилась з висновком суду першої інстанції та зазначила наступне.
З інформації, яка міститься на офіційному сайті АТ «Укрпошта», вбачається, що на підставі Указу Президента України від 14 листопада 2014 року № 875/2014 «Про рішення ради національної безпеки і оборони України від 04 листопада 2014 року «Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях» та розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» (зі змінами), АТ «Укрпошта» не пересилає пошту до населених пунктів, які зазначені у розпорядженні Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення». Місто Кадіїка, Луганської області, відноситься до населених пунктів які зазначені у розпорядженні КМУ від 07 листопада 2014 року №1085-р.
Виходячи з вищевикладеного позивач не міг скористатися послугами поштового зв`язку для своєчасного надіслання заяви про прийняття спадщини після померлої .
Постанова не оскаржувалась.
Постановою ХАС від 08 вересня 2021 року по справі № 623/433/21 скасовано рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області і ухвалено нове.
ХАС мотивував своє рішення наступним чином. Враховуючи доводи позивача про те, що він не міг своєчасно звернутися із заявою до нотаріальної контори з об`єктивних причин, а саме у зв`язку зі складнощами процедури отримання відповідних документів на непідконтрольній Україні території, зокрема, встановлення факту смерті на підставі рішення суду, суд визнає поважними причини пропуску останнім цього строку, оскільки вони пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
3.9 Справи Харківського апеляційного суду про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, в яких судові рішення було скасовано Верховним Судом.
Постановою ВС від 14 квітня 2021 року по справі № 953/22046/19 постанову Харківського апеляційного суду скасовано, рішення Київського районного суду м. Харкова залишено в силі.
Апеляційний суд не врахував, що неспілкування позивача зі спадкодавцем (матір`ю), про що зазначалось ним в обґрунтування позову, не є об`єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. Доводи позивача про те, що відповідач чинила йому перешкоди у спілкуванні зі спадкодавцем, не підтвердженні належними та допустимими доказами. Також безпідставним є посилання позивача на недобросовісність поведінки іншого спадкоємця - відповідача (дочки спадкодавця), щодо ненадання відомостей про відкриття спадщини, оскільки вказані обставини також не свідчать про поважність причин пропуску позивачем строку для подання заяви про прийняття спадщини, так як не є перешкодою на вчинення спадкоємцем дій по прийняттю спадщини відповідно до норм цивільного права.
Постановою ВС від 17 березня 2021 року по справі № 638/17145/17 рішення Дзержинського районного суду м. Харкова та постанову Харківського апеляційного суду від скасовано і зазначено наступне.
Вирішуючи по суті спори про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, обов`язковому встановленню підлягають факт смерті фізичної особи і час відкриття спадщини.
Факт смерті фізичної особи і час відкриття спадщини перевіряється шляхом витребовування від спадкоємця свідоцтва про смерть, виданого органом державної реєстрації актів цивільного стану або за безпосереднім доступом до реєстру актів цивільного стану.
У справі відсутні відомості про державну реєстрацію смерті ІНФОРМАЦІЯ 1 ОСОБА 3. Матеріали справи також не містять, виданого в установленому законом порядку, свідоцтва про смерть 21 січня 2017 року ОСОБА 3 , або доказів про наявність актового запису про смерть останнього. Інформація з кримінального провадження та з висновку судово-медичного експерта не є належними доказами реєстрації факту смерті особи. Наведене вище вказує на неповне встановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, а саме не з’ясовано час відкриття спадщини.
Постановою ВС від 30 вересня 2020 року по справі № 638/18452/18 рішення Дзержинського районного суду міста Харкова та постанову Харківського апеляційного суду скасовано і прийняти нову постанову.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА 1 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після померлої тітки, вважаючи, що об`єктивними поважними причинами пропуску позивачем цього строку є відсутність інформації про неприйняття спадщини спадкоємцем першої черги, а саме ОСОБА 3 після смерті її матері ОСОБА 2.
Однак такі висновки є помилковими, оскільки вони ґрунтуються на неправильному застосуванні норм статей 1270, 1272 ЦК України. Позивач свідомо, за відсутності будь-яких перешкод не вчиняла дії з прийняття спадщини протягом строку, передбаченого статтею 1270 ЦК України. Доводи позивача про те, що вона не приймала спадщину, розраховуючи на те, що її двоюрідна сестра прийняла спадщину, як спадкоємець першої черги, є припущенням та не є об`єктивною обставиною, яка відповідно до положень частини третьої статті 1272 ЦК України може бути підставою для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Постановою ВС від 30 вересня 2020 року по справі № 635/4551/18 постанову Харківського апеляційного суду скасовано, рішення Харківського районного суду Харківської області залишено в силі.
Встановивши, що датою відкриття спадщини після смерті ОСОБА 4 є ІНФОРМАЦІЯ 1 (день смерті), із заявою про прийняття спадщини позивач не звертався, а звернувся лише у червні 2018 року, тобто, більше ніж через шість місяці після дати відкриття спадщини, і в позивача були відсутні об`єктивні, непереборні, істотні труднощі для своєчасного прийняття спадщини, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову. Натомість апеляційний суд скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Суд першої інстанції, на підставі встановлених обставин справи та належним чином оцінених доказів, зробив правильний висновок про те, що обставини, на які посилався ОСОБА 2 як на підставу для визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, зокрема, наявність у позивача певних захворювань, в тому числі таких, що потребують лікування або нагляду лікаря, здійснення допомоги дочці, яка перебувала на лікуванні в умовах стаціонару, не є поважними причинами пропуску встановленого законом строку, що унеможливили чи в інший спосіб перешкодили йому вчасно здійснити своє право на подання заяви про прийняття спадщини, та не є об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення такої дії.
Жодних правових позицій, з приводу визначення додаткового строку для прийняття спадщини, Великою Палатою Верховного Суду за цей період не приймалось
Висновки та рекомендації
Законодавство не встановлює конкретного переліку поважних причин пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини, і такі причини оцінюються судом на власний розсуд в кожному конкретному випадку та з урахуванням усіх обставин справи. Головною ознакою поважних причин є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.
Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду
Виходячи з судової практики і конкретних обставин справи, серед поважних причин варто зазначити:
Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.
При розгляді справ даної категорії, необхідно пам’ятати, що дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу (Конвенції), якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
Суддя судової палати
з розгляду цивільних справ
Харківського апеляційного суду Оксана Маміна
Головний спеціаліст
відділу судової статистики та
узагальнення судової практики Анастасія Калюжко
_03_03.png)
