Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Узагальнення підготовлено відповідно до плану роботи судової палати з розгляду цивільних справ Харківського апеляційного суду (далі – ХАС) на ІІ півріччя 2023 року.
При підготовці узагальнення використані постанови Верховного Суду (далі – ВС), інформація місцевих судів міста Харкова та Харківської області та з Єдиного державного реєстру судових рішень стосовно розгляду справ зазначеної категорії за звітній період.
Законодавче регулювання
Встановлення юридичних фактів в судовому порядку має важливе значення для розвитку правових відносин та необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів громадян.
На сьогоднішній день, питання судового розгляду справ про встановлення фактів народження та смерті осіб на тимчасово окупованих територіях України є надзвичайно актуальним, оскільки у громадян України, які проживають на тимчасово окупованих територіях виникають проблеми, пов’язані з державною реєстрацією актів цивільного стану, зокрема, встановлення фактів народження та смерті, що відбулись саме на територіях, тимчасово окупованих Російською Федерацією.
При вирішенні спорів даної категорії за 2022 – І півріччя 2023 роки, судді керувалися загальними вимогами цивільного процесу, із застосуванням матеріально-правових норм, які регулюють відповідний вид суспільних відносин, а саме:
1) Конституція України;
2) Цивільний процесуальний кодекс України (далі – ЦПК України);
3) Цивільний кодекс України (далі – ЦК України);
4) Сімейний кодекс України (далі – СК України);
5) Закон України від 15.04.2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»;
6) Закон України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»;
7) Закон України від 20.10.2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»;
8) Закон України від 01.07.2022 року № 2345-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях»;
9) Указ Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»;
10) Закон України від 11.04.2023 року № 3054-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань оформлення документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, документів, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус, а також внесення відомостей про зареєстроване або задеклароване місце проживання на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України та на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії»;
11) Практика Європейського суду з прав людини та Міжнародного суду ООН;
12) Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 року, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16.12.1966 року, Конвенція ООН про права дитини від 20.11.1989 року та ін.
За загальною процедурою реєстрація актів народження та смерті проводиться на підставі звернення заявника до органів державної реєстрації актів цивільного стану з мінімальним пакетом документів, які підтверджують ці факти.
Особливості використання документів, виданих на тимчасово окупованих територіях, регулюються Законом України від 15.04.2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відповідно до якого, будь-який акт (рішення, документ), виданий окупаційною владою, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження або смерті особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
Попри існування норми закону, яка дозволяє прямо використовувати документи з тимчасово окупованих територій для проведення державної реєстрації актів цивільного стану стосовно фактів, що мали місце на тимчасово окупованих територіях, наразі діє виключно судовий порядок встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованих територіях.
Справи зазначеної категорії охоплюються Розділом IV ЦПК України «Окреме провадження».
Статтею 317 ЦПК України встановлено особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України. Для заявників питання отримання свідоцтва про смерть мало складнощі і після грудня 2017 року, коли ЦПК України виклали у новій редакції (тепер стаття 317). Лише з прийняттям Закону України від 01.07.2022 року № 2345-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях» внесли зміни до статті 317 ЦПК України.
Вказаним Законом розширили дію статті 317 ЦПК України для надання можливості заявникам скористатися спрощеною процедурою встановлення фактів народження або смерті жителям інших територій, що охоплені війною та зазначено, що заява може бути подана до будь-якого суду за межами такої території України. Однак, є певний нюанс, який полягає у тому, що ст. 317 ЦПК України передбачала спрощену процедуру встановлення факту смерті/народження лише на тимчасово окупованих територій, перелік яких було визначено Верховною Радою України станом до 24.02.2014 року, після цього перелік тимчасово окупованих територій постійно змінювався.
Це питання врегульовано Кабінетом Міністрів України з прийняттям постанови від 06.12.2022 року № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окуповані Російською Федерацією», якою встановлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграцї тимчасово окупованих територій за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
На виконання вищезазначеної постанови, Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій видано Наказ № 309 від 22.12.2022 року, яким затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих територій Російською Федерацією, який не є фіксованим – він постійно актуалізується.
Варто зазначити, що досить тривалий час в деяких судах існувала різна судова практика: або залишення заяв про встановлення факту народження/смерті особи на тимчасово окупованій території без руху або ухвалення рішення про відмову у задоволенні такої заяви через ненадання відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Після надання Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду листа-роз’яснення № 985/0/208-21 від 22.04.2021 року про скасування вимоги отримання відмови від органів державної реєстрації актів цивільного стану, яка передує зверненню до суду з метою встановлення факту смерті, а отже звернення заявника із заявою одразу до суду не є порушенням вимог статті 318 ЦПК України, яка встановлює вимоги до заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.
Верховний Суд у постанові від 27.09.2021 року у справі № 756/8168/21 зазначив, що: «При цьому положення статті 317 ЦПК України не вимагають від осіб, які звертаються із заявою до суду про встановлення відповідного факту, подання до суду письмової відмови органу реєстрації актів цивільного стану у здійсненні реєстрації таких фактів».
Статистичні дані
За результатами вивчення статистичних показників, наданих місцевими судами міста Харкова та Харківської області, найбільша кількість справ, щодо встановлення факту смерті та народження на тимчасово окупованих територіях за 2022 – І півріччя 2023 року, перебували на розгляді у таких судах:
| № | Місцеві суди м. Харкова | Кількість справ | ||
| Факт народ-ження | Факт смерті | Разом | ||
|
1. |
Жовтневий районний суд |
62 |
392 |
454 |
|
2. |
Київський районний суд |
37 |
149 |
186 |
|
3. |
Дзержинський районний суд |
23 |
128 |
151 |
|
4. |
Московський районний суд |
12 |
115 |
127 |
|
5. |
Орджонікідзевський районний суд |
24 |
68 |
92 |
| Місцеві суди Харківської області | ||||
|
1. |
Чугуївський міський суд |
8 |
113 |
121 |
|
2. |
Зміївський районний суд |
3 |
73 |
76 |
|
3. |
Нововодолазький районний суд |
- |
21 |
21 |
|
4. |
Красноградський районний суд |
2 |
18 |
20 |
|
5. |
Люботинський міський суд |
1 |
17 |
18 |
|
6. |
Первомайський міськрайонний суд |
2 |
16 |
18 |
Формально введення воєнного стану не впливає на процес здійснення судочинства. Зокрема, відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється. Водночас на практиці забезпечити безперебійну роботу судів в період війни дуже важко.
24.02.2022 року Рада Суддів України прийняла рішення «Щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах припинення повноважень Вищою Радою Правосуддя та воєнного стану у зв'язку зі збройною агресією з боку Російської Федерації». Згідно з цим рішенням, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану роботу судів не може бути припинено.
Слід зазначити, що розгляд справ, що перебували в провадженні деяких судів міста Харкова та Харківської області, які зазнали значних ушкоджень через обстріли російською армією та які розташовані на території, що тимчасово не контролюється ЗСУ або де тривають бойові дії, передано до сусідніх областей.
А саме, 03.03.2022 року Верховна Рада прийняла Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни підсудності судів, яким передбачено, що у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами, робота суду може бути припинена з одночасним визначенням іншого суду, який буде здійснювати розгляд справ суду, що припинив діяльність та який найбільш територіально наближений до суду, роботу якого припинено.
На виконання зазначеного припису 08.03.2022 року Голова Верховного Суду видав розпорядження, згідно з яким було змінено підсудність справ, що розглядались в Харківському регіоні. Так, справи, які розглядалися судами в Харківській області було передано Полтавським судам.
Справи про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду (частина 2 статті 317 ЦПК України), а ухвалене судом рішення у такій категорії справ – підлягають негайному виконанню.
Розглянемо приклади розгляду місцевими судами міста Харкова та Харківської області справ щодо встановлення факту народження або смерті на тимчасово окупованих територіях.
Встановлення факту смерті
Розгляд заяв без попереднього звернення до органу реєстрації актів цивільного стану
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції залишив заяву без руху з підстав неподання відповідних доказів, тобто заяву повернуто заявнику через ненадання витребуваних судом доказів, проте подання доказів можливо і на наступних стадіях цивільного процесу, а тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову (заяви) залишати заяву без руху та повертати її заявнику.
Тобто ухвалою суду першої інстанції від 23.01.2023 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху, для надання доказів, а саме, зазначення обставин щодо неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті ОСОБА_2. Оскаржуваною ж ухвалою від 30.01.2023 року заяву ОСОБА_1 на підставі частини 3 статті 185 ЦПК України визнано неподаною та повернуто заявниці разом з усіма доданими до неї документами.
Таким чином, судом першої інстанції не враховано те, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України за формою і змістом відповідає вимогам статей 175, 315, 317, 318 ЦПК України.
Крім того, судом апеляційної інстанції зазначено, що можливість розгляду судами заяв про встановлення факту народження або смерті на тимчасово окупованій території України без попереднього звернення до органу реєстрації актів цивільного стану та отримання відмови цього органу узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.09.2022 року у справі № 759/5313/21 (провадження № 61-20540св21), та від 23.11.2022 року у справі № 759/7001/22 (провадження № 61-9254св22).
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Відмова від апеляційної скарги. Закриття апеляційного провадження
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що за правилами пункту 1 частини 1 статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги. Відповідно до частини 4 статті 364 ЦПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї, а інша сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині до закінчення апеляційного провадження. За відмови від апеляційної скарги суд, за відсутності заперечень інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги, постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження.
Оскільки заяву подано після відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду, то в такому випадку, від скарги можна лише відмовитись.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції прийняв відмову ОСОБА_1 від апеляційної скарги, одночасно роз`яснюючи, що відповідно до частини 5 статті 364 ЦПК України, у разі закриття апеляційного провадження у зв`язку з відмовою від апеляційної скарги на судове рішення повторне оскарження цього рішення особою, що відмовилася від скарги, не допускається.
Стягнення судового збору. Залишення заяви без руху
Тривалий час неоднозначно вирішувались питання щодо стягнення судового збору у справах про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території, де в одних судах заяву залишали без руху через несплату судового збору, а в інших приймали до провадження і розглядали.
Із ухваленням Закону України від 01.07.2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях» до пункту 21 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» було внесено зміни та визначено, що заявники - у справах за заявами про встановлення факту народження або смерті, поданих у зв’язку із воєнним станом, надзвичайним станом, збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру звільняються від сплати судового збору.
Ухвалою районного суду від 17.01.2022 року відкрито провадження у справі за заявою, розгляд справи вирішено проводити в поряду окремого провадження, призначено судове засідання. Представник позивача в судове засідання не з`явилась, через канцелярію суду надала заяву про повернення без розгляду заяви ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2, про встановлення факту смерті та про проведення судового засідання по справі, призначеного на 01.02.2022 року без її участі. Також, в заяві просила суд повернути без розгляду матеріали заяви та оригінал квитанції по даній справі.
Відповідно до частини 3 статті 257 ЦПК України в ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету. При цьому, порядок повернення судового збору визначений Законом України «Про судовий збір». Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, в тому числі, залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).
З вищезазначеної норми Закону вбачається, що залишення заяви або скарги без розгляду є підставою для повернення сплаченої суми судового збору в разі наявності про це відповідного клопотання особи, яка його сплатила, та в разі залишення заяви або скарги без розгляду, в тому числі, не з підстав звернення позивача з заявою (клопотанням) про залишення заяви або скарги без розгляду.
В даному випадку, судом вирішено питання про залишення заяви про встановлення факту смерті без розгляду саме за заявою ОСОБА_2. У зв`язку з чим, підстави для повернення сплаченої суми судового збору за клопотанням особи, яка його сплатила, в даному випадку відсутні.
Враховуючи всі обставини справи, оскільки подання заяви про залишення позову без розгляду є правом позивача, яке не може бути обмежено судом, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення без розгляду заяви ОСОБА_1, інтереси якої представляє ОСОБА_2 про встановлення факту смерті.
Рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось.
Довідка про причину смерті з тимчасово окупованої території, як доказ в якості виключення
Рішення суду мотивовано тим, що померла ОСОБА_2 залишила заповіт від 30.11.2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Куп`янського районного нотаріального округу Харківської області та зареєстрований в реєстрі, згідно з яким заповідала ОСОБА_1 все своє майно.
Заявнику на тимчасово окупованій території України видано довідку про причину смерті ОСОБА_2, яка померла у смт Ківшарівка Куп`янського району Харківської області, відповідно до якої, причина смерті ОСОБА_2 - хронічна серцево-судинну недостатність, кардіосклероз атеросклеротичний.
Зі змісту частини 2 та 3 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території», вбачається, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
Тобто, Україна не визнає такі акти, але як виключення враховує документи, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території для державної реєстрації акту цивільного стану і таке врахування не є визнанням окупаційної влади. Такий підхід відповідає практиці ЄСПЛ (справи Cyprus v. Turkey, Loizidou v. Turkey), Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії від 21.06.1971 року, а також судовій практиці України.
Таким чином, суд, як виключення, прийняв в якості доказу надану заявником довідку про причину смерті від 26.05.2022 року № 78, свідоцтво про смерть ОСОБА_2, видане Виконавчим комітетом Курилівської сільської ради Куп`янського району Харківської області від 31.05.2022 року та у сукупності з іншими наданими заявником письмовими доказами, вважав їх достатніми для встановлення факту смерті ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території України.
Також судом першої інстанції зазначено, що пунктом 21 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" визначено, що від сплати судового збору звільнені заявники - у справах за заявами про встановлення факту народження або смерті, поданих у зв`язку із воєнним станом, надзвичайним станом, збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру".
Рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось.
Судом встановлено, що відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджених наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309 вся територія Маріупольського району Донецької області, куди входить смт Нікольське є тимчасово окупованою територією з 05.03.2022 року.
У зв`язку з тим, що смерть ОСОБА_2 настала на окупованій території, де жодний орган державної влади України не працював, то суд погодився з тим, що отримати свідоцтво про смерть встановленого зразка і виданого компетентним органом державної влади України, було неможливо.
Суд першої інстанції посилався на те, що стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republicof Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republicof Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Беручи до уваги викладене, суд вважав за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи (довідка про причину смерті, свідоцтво про смерть, свідоцтво про поховання), виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, і, враховуючи, що реєстрація органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті ОСОБА_2 неможлива, дійшов висновку, що факт смерті ОСОБА_2, яка настала на тимчасово окупованій території України у смт Нікольське Маріупольського району Донецької області є доведеним та підлягав встановленню, а тому вимоги заявника підлягали задоволенню.
Рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось.
Залишення без задоволення заяви про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу та встановлення факту смерті, оскільки існував спір про право
Для проведення державної реєстрації смерті заявниця зверталась до Близнюківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), проте їй було відмовлено у зв`язку із тим, що акт про настання смерті, виданий військовою частиною не входить до переліку документів, які є підставою для проведення державної реєстрації смерті відповідно до пункту 1 глави 5 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів громадянського стану України. ОСОБА_1 зазначала, що встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, а також встановлення факту смерті у певний час їй необхідно для отримання свідоцтва про смерть, що в подальшому дасть їй змогу реалізувати своє право на отримання належної виплати, як сім`ї загиблого військового, від держави.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що у померлого був батько ОСОБА_5, який також мав право на отримання одноразової грошової допомоги після смерті сина, дійшов обґрунтованого висновку про те, що заява ОСОБА_1 не підлягала розгляду в порядку окремого провадження, оскільки вбачався спір про право, а саме, виникнення у заявника права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, а також права на спадкування за законом майна померлого спадкодавця, що було окремим предметом доказування. Наведені у касаційній скарзі доводи зведено до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
ВС дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій надали відповідну правову оцінку всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтувалася на вимогах чинного законодавства.
Територія, яка відсутня у переліку тимчасово окупованих територій, що визначені КМУ, але є загальновідомим фактом, що не потребує доказування
Судом зазначено, що на час ухвалення рішення м. Ізюм Харківської області відсутнє у переліку тимчасово окупованих територій, що визначені Верховною Радою України, разом з тим ведення активних бойових дій, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на території м. Ізюм у період смерті матері заявника та на даний час є загальновідомим фактом, який згідно з частиною 3 статті 82 ЦПК України не потребує доказування.
Відповідно до Постанови КМУ від 07.05.2022 № 562 «Про затвердження Положення про інформаційну систему формування переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)», абзац четвертий підпункту 1 пункту 1 постанови КМУ від 16.04.2022 № 457 викладено в такій редакції: «Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), формується в електронній формі відповідно до Положення про інформаційну систему формування переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого постановою КМУ від 07.05.2022 року № 562, а у разі відсутності технічної можливості формування такого переліку в електронній формі - затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій». Згідно з переліком територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75, Ізюмська міська територіальна громада Харківської області відноситься до відповідних територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Оскільки заявник є сином і можливим спадкоємецем померлої та мав намір зареєструвати смерть ОСОБА_2 у передбаченому законодавством України порядку, то відсутність належно оформленого свідоцтва про смерть чинить йому перешкоди у цьому.
Відповідно до пункту 13 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.
Таким чином, судом першої інстанції, досліджено матеріали справи, на підставі належних доказів, наданих в сукупності та встановлено, що ОСОБА_2 померла у м. Ізюм Ізюмського району Харківської області, де її було поховано. Встановлення даного факту, що має юридичне значення, необхідно заявнику для державної реєстрації смерті його матері.
Рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось.
Встановлення факту народження
Кожна дитина повинна бути зареєстрована негайно після народження та повинна мати ім’я та має право на набуття громадянства, це визначено у статтях 1, 5, 16 Загальної декларації прав людини 1948 року, статтях 23, 24 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року та статті 7 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року.
Виконання цих міжнародних норм в національному законодавстві відбулось за зловорожих обставин, а саме внаслідок військової агресії з боку Російської Федерації, яка призвела до тимчасової окупації частини державної території України. Саме з 2014 року стало зрозуміло, що органи державної влади не можуть надавати адміністративні послуги щодо реєстрації народження або смерті своїх громадян на тимчасово окупованих територіях, a недотримання державою своїх позитивних обов’язків щодо громадян могло призвести до значної кількості порушень зобов’язань, які має наша держава згідно норм міжнародного права.
В національному законодавстві зазначено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть (частина 3 статті 49 ЦК України).
Відповідно до частини 4 статті 49 ЦК України реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Задовольняючи зави про встановлення факту народження на тимчасово окупованих територіях, суди здебільшого виходили з того, що для проведення державної реєстрації народження дитини були саме об’єктивні перешкоди.
Рішення суду про встановлення факту народження дитини - єдина підстава для державної реєстрації народження дитини
Рішення мотивовано тим, що отримати свідоцтво про народження у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт народження дитини відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнятий відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації народження відповідно до статті 13 ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану». Встановлення факту народження дитини необхідно заявнику для отримання свідоцтва про народження та відповідної реєстрації у встановленому законом порядку.
Внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України Куп`янська міська територіальна громада Куп`янського району Харківської області була тимчасово окупована (згідно з Переліком територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 29.07.2022 року, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 25.04.2022 року за №75 (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 27.07.2022 року за №169).
За відсутності документа закладу охорони здоров`я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.
Враховуючи викладене, єдиною підставою для державної реєстрації народження дитини в таких випадках є рішення суду про встановлення факту народження дитини, що мало для заявниці юридичне значення, оскільки потрібно для державної реєстрації народження дитини та отримання свідоцтва про народження дитини встановленого законодавством України зразка.
Судом встановлено, що докази, які містяться у справі, зокрема, копія медичного свідоцтва про народження № 171, виданого 05.07.2022 року КНП «Куп`янське територіальне медичне об`єднання» Куп`янської міської ради Харківської області, підтверджено факт народження дитини ОСОБА_2, незалежно від того, ким видане таке свідоцтво та дати його видачі.
З урахуванням системного аналізу зазначених вище норм та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви та встановлення факту народження дитини, оскільки законом не передбачено іншого порядку встановлення цього факту, що надає можливість заявниці отримати свідоцтво про народження дитини, виданого державним органом України.
Рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось.
Встановлення факту народження дитини, яку залишили в пологовому будинку на тимчасово окупованій території
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 30.11.2022 року № 387 «Про реєстрацію народження, подовження строку перебування та влаштування малолітніх дітей до закладів для дітей» надано дозвіл службам у справах дітей Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради на реєстрацію малолітніх дітей у відділах державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції згідно з додатком 1 на реєстрацію народження щодо дитини: ОСОБА_1.
Таким чином, Службі у справах дітей по Немишлянському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради надано дозвіл здійснити у відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) реєстрацію народження малолітньої дитини з визначенням прізвища ОСОБА 1 на підставі акту закладу охорони здоров`я та органу внутрішніх справ України про дитину, яку батьки (матір або батько), інші родичі або законний представник відмовилися забрати з пологового будинку, вказавши: Прізвище - ОСОБА_1 ; ім`я - ОСОБА_1 ; по батькові – ОСОБА 1 ; дата народження – ІНФОРМАЦІЯ 1 ; місце народження - Україна, Харківська область, м. Харків; батько – ОСОБА 3 ; мати - ОСОБА_2 .
Дослідивши матеріали справи, згідно медичного свідоцтва про народження № 201, виданого КНП «КУП`ЯНСЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ МЕДИЧНЕ ОБ`ЄДНАННЯ» Куп`янської міської ради Харківської області: у громадянки ОСОБА_2 народився хлопчик. Як вбачалося зі змісту вказаного медичного свідоцтва про народження, мати дитини ОСОБА_2 його одержала, зі змістом була згодна, про що свідчив її власноручний підпис. Акт закладу охорони здоров`я та органу внутрішніх справ України про дитину, яку батьки (матір або батько), інші родичі або законний представник відмовилися забрати з пологового будинку, іншого закладу охорони здоров`я свідчить, що мати новонародженої дитини ОСОБА_2 відмовилась забрати дитину чоловічої статі – ОСОБА 1 з причин важкої хвороби дитини та вад розвитку.
Саме тому, згідно статті 7 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої постановою ВР № 789-ХІІ від 27.02.1991 року, дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов`язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.
Разом із тим, суд зазначив, що під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження та смерті особи на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права.
Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати висновки Європейського суду з прав людини у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), Європейський суд з прав людини наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної сторони.
Такий висновок Європейського суду з прав людини слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Тому, враховуючи те, що законом не передбачено іншого порядку встановлення факту, що має юридичне значення, суд дійшов висновку про задоволення заяви про встановлення факту народження дитини, що надасть заявнику можливість отримати свідоцтво про народження, видане відповідним державним органом України.
Рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось.
Складений актовий запис про народження дитини не підлягає повторному чи додатковому встановленню
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявниця просила встановити факт народження сина ОСОБА_2, який народився в місті Білгород, Білгородської області, Російської Федерації у зв`язку з втратою оригіналу свідоцтва про народження дитини, яке їй видали у м. Білгород Російської Федерації. Однак, з матеріалів справи вбачалося, що факт народження ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвом про народження виданого в міському окрузі «місто Білгород» ГАУ БО «МФЦ» за змістом якого ОСОБА_2 народився, місце народження: Російська Федерація, Білгородська область, місто Білгород, про що складено актовий запис про народження і саме тому повторно чи додатково встановленню не підлягає.
Таким чином, факт народження ОСОБА_2 підтверджено документально, тому відсутні передбачені законом підстави для його встановлення.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України; 4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
За таких обставин апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заяви, а тому апеляційна скарга не підлягала задоволенню.
Реєстрація народження на підставі рішення суду про встановлення факту народження дитини, батьки якої не перебувають у зареєстрованому шлюбі
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у випадку неможливості надати до відділу ДРАЦС належним чином оформленого медичного свідоцтва про народження (форми № 103/о) або його дублікат, підставою для державної реєстрації народження дитини буде рішення суду про встановлення факту народження, як це передбачено частиною 4 статті 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».
Відповідно до «Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні» від 18.10.2000 року № 52/5 якщо реєстрація народження дитини, народженої в іншій державі, не була проведена компетентним органом такої держави або дипломатичним представництвом чи консульською установою України, підставою для проведення державної реєстрації в Україні є документ іншої держави, що підтверджує факт народження дитини, належним чином легалізований, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Ці документи подаються до органу державної реєстрації актів цивільного стану, де реєструється народження. При відсутності підстав для державної реєстрації народження, визначених у цьому пункті, державна реєстрація народження проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту народження даною жінкою.
Відповідно до Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованою постановою Верховної ради України №789-ХІІ від 27.02.1991 року, дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.
Встановлення даного факту заявникам необхідно для проведення державної реєстрації народження своєї доньки, та отримання свідоцтва про її народження.
Відповідно до статті 126 СК України, походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, а у разі відсутності спільної заяви, запис про батька дитини здійснюється відповідно до статті 135 СК України.
Враховуючи зазначене, суд прийняв до уваги те, що у рішенні суду, ухваленому в порядку статті 317 ЦПК України, про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків
Таким чином, в судовому засіданні факт народження особи в певний час підтверджено в повному обсязі, оскільки позасудове поновлення прав заявників в даному разі неможливе, а тому заяву задоволено в повному обсязі.
Встановлення факту народження та встановлення даних про батьків, якщо мати не перебувала у зареєстрованому шлюбі
Заявником зазначено, що отримати свідоцтво про народження у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт народження відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій видано медичне свідоцтво про народження, яке не може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації народження, є недійсним та не створює правових наслідків. Встановлення факту народження необхідно ОСОБА_1 для державної реєстрації народження внука відповідно до чинного законодавства України.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заявник не мав можливості надати до відділу ДРАЦС документи, передбачені законодавством України, які необхідні для отримання свідоцтва про народження, з метою захисту законних прав та інтересів громадянина України ОСОБА_1 необхідно встановити факт народження її внука у смт. Борова Ізюмського району Харківської області.
Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2, що підтверджено копією свідоцтва про народження ОСОБА_2. Згідно медичного свідоцтва про народження, виданого 20.05.2022 року Комунальним некомерційним підприємством «Борівська центральна лікарня Борівської селищної ради», ОСОБА_2 народила у смт. Борова Ізюмського району Харківської області хлопчика. Мати дитини у зареєстрованому шлюбі не перебувала.
Відповідно до частини 1 статті 135 СК України передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. За нормами частини 1 статті 135 СК України запис про батька дитини провадиться за прізвищем матері - «ОСОБА_2 ».
Відповідно до частини 4 статті 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я документи, що підтверджують факт народження.
Таким чином, були наявні всі підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту народження її онука. В апеляційному порядку рішення не оскаржувалось.
Висновки
Підводячи підсумок проведеного узагальнення судової практики справ щодо встановлення факту народження та смерті на тимчасово окупованих територіях України за 2022 – І півріччя 2023 року, слід зазначити, що у разі встановлення даного факту, справи суддями місцевих судів міста Харкова та Харківської області, а також апеляційним судом, розглядалися невідкладно з дня надходження відповідних заяв до судів, а рішення підлягали негайному виконанню.
Разом з тим, поняття «невідкладно» у кожному конкретному випадку, виходячи з суддівського навантаження, дня подачі заяви до суду чи взагалі фізичної можливості розгляду справи в суді, були різним.
При розгляді спорів даної категорії, суди обов’язково перевіряли наявність родинних зв’язків між заявником та особою, яка померла, витребували оригінали документів, які підтверджували факт смерті особи, а також на підставі статті 317 ЦПК України перевіряли належність населеного пункту до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих територій Російською Федерацією на час відповідного факту, який заявник просив встановити.
Встановлення державою фактів народження та смерті сьогодні має важливе значення щодо подолання наслідків війни, а вдосконалення законодавства в цій сфері спрощує вирішення та впливає на оперативність розгляду (наприклад, з розширенням дії статті 317 ЦПК України (від 01.07.2022 року) для надання можливості заявникам скористатися спрощеною процедурою встановлення фактів народження або смерті жителям інших територій, що охоплені війною зазначено, що заява може бути подана до будь-якого суду за межами такої території України чи відповідно до пункту 21 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» - заявники у справах за заявами про встановлення факту народження або смерті, поданих у зв’язку із воєнним станом, надзвичайним станом, збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру звільняються від сплати судового збору).
Як правило, судді вирішують дані спори суворо дотримуючись вимог процесуального законодавства та з правильним застосуванням норм матеріального права, ухвалюють рішення відповідно до вимог чинного та актуального законодавства України.
Суддя судової палати з
розгляду цивільних справ
Харківського апеляційного суду Юрій МАЛЬОВАНИЙ
Від відділу судової статистики
та узагальнення судової практики
Харківського апеляційного суду Марина МАРО
_03_03.png)
