Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Узагальнення підготовлено відповідно до плану роботи судової палати з розгляду цивільних справ Харківського апеляційного суду на І півріччя 2024 року.
При підготовці узагальнення використані постанови Верховного Суду (далі – ВС), інформація з Єдиного державного реєстру судових рішень стосовно розгляду справ зазначеної категорії за звітній період, рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ).
Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.
Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених главою 12 розділу III ЦПК України та статтею 2 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII).
Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII).
ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або ж у тому разі, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia, заява № 42454/02, § 35)).
Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону № 1697-VII наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
Тож розглянемо приклади актуальних справ за позовами прокуратури в інтересах держави про захист права власності на землю за 2023 рік.
Постановою ВП ВС від 20 червня 2023 року по справі № 633/408/18 скасовано постанову Харківського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року в частині визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» та в частині скасування рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, ухвалено у цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» та про скасування рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Змінено постанову в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку площею 4,6902 га, а резолютивну частину викладено в такій редакції: «Витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку площею 4,6902 га», а також стягнуто з ОСОБА_1 на користь Прокуратури Харківської області судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у сумі 15 054,28 грн.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова ВП ВС від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова ВП ВС від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).
При цьому, склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.
У рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України вказав, що стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження «у виключних випадках і в порядку, що визначені законом». Про такі випадки йдеться, зокрема, у частині третій статті 23 Закону № 1697-VII. На думку Конституційного Суду України, це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання.
У рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування.
ВП ВС у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 зазначила, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).
Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
ВП ВС вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом, як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону № 1697-VII, застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункт 70 постанови ВП ВС від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Інакше кажучи, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (пункт 26 постанови ВП ВС від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18).
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). ВП ВС взяла до уваги, що прокурор звернувся до суду у березні 2020 року. На той час вона сформувала висновки, згідно з якими у разі оскарження прокурором рішення органу влади, який має повноваження здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, про надання права на земельну ділянку прокурор виступає у такій справі позивачем, а орган, який ухвалив відповідне рішення – відповідачем (наприклад, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 40), від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (пункти 26-30)).
У позовній заяві прокурором вказано, що інтереси держави порушено внаслідок прийняття органом державної влади, наділеним повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, незаконного наказу та оскільки саме цим органом (Головне управління Держземагентства у Харківській області, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Харківській області) допущено порушення інтересів у спірних правовідносинах, то він не є органом, який може здійснювати захист інтересів держави у тих самих відносинах, тобто звернутися до суду з відповідним позовом.
Тому ВП ВС з огляду на судову практику, не погодилася з доводами касаційної скарги про те, що прокурором не підтверджено підстави для представництва інтересів держави у цій справі.
Крім того, ВП ВС зауважено, що за обставин цієї справи, наявності суспільного інтересу у поверненні спірної земельної ділянки, прокурор мав обов`язок звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів. Той факт, що під час розгляду та вирішення справи внаслідок змін у чинному законодавстві інтерес у поверненні спірної земельної ділянки отримала певна територіальна громада, не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави, задоволення позову у разі його обґрунтованості та для виконання судового рішення у частині повернення земельної ділянки на користь належного суб`єкта (територіальної громади).
ВП ВС зауважила, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди. У справі № 633/408/18 мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою. Тому не є належними й ефективними способами захисту вимоги визнати незаконним і скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Таким чином, виходячи з мети позову, який заявлено прокурором, і його обґрунтування, вимогу зобов`язати ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку слід розуміти, як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь власника. Зміни під час провадження у справі в адміністративно-територіальному устрої та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення цього позову та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта (територіальної громади).
Постановою ВС від 26 липня 2023 року у справі № 610/1062/18 скасовано постанову Харківського апеляційного суду від 22 червня 2021 року про визнання незаконними та скасування рішень, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Судом першої інстанції зазначено про недоведення прокурором щодо здійснення дружиною ОСОБА_1 - ОСОБА_2, як землевпорядником Савинської селищної ради, у той чи інший спосіб впливу на депутатів цієї ради, які голосували за прийняття оспорюваних у цій справі рішень. Також судом першої інстанції зазначено, що перший заступник керівника Лозівської місцевої прокуратури звернувся з позовом в інтересах держави у зв`язку з відсутністю органу державної влади чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження на звернення до суду, з таким позовом. За висновком місцевого суду, прокурором наведено достатньо підстав для представництва держави в суді.
Постановою Харківського апеляційного суду від 22 червня 2021 року апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури залишено без задоволення, а рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 23 лютого 2021 року - без змін.
На необхідності обґрунтування прокурором наявності підстав для представництва наголосила ВП ВС у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), зазначивши, що системне тлумачення абзацу 1 частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Водночас у розумінні положень пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови ВП ВС від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16 -ц).
Позов у справі подано прокурором в інтересах держави, а позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюване рішення прийнято з порушенням Закону України «Про запобігання корупції».
Прокурором у позовній заяві вказано, що він пред`явив даний позов в інтересах держави, враховуючи, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель (Держгеокадастр), однак у вказаного державного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду.
Суд першої інстанції, з яким фактично погодився і апеляційний суд, зазначив, що прокурор навів достатньо підстав для представництва держави в суді, з чим не зовсім погодився ВС.
В даному випадку, позов подано прокурором в інтересах держави без визначення органу, уповноваженого на здійснення відповідних функцій щодо спірних відносин. При цьому позовні вимоги обґрунтовані тим, що Савинська сільська рада передала у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з порушенням Закону України «Про запобігання корупції».
Постанова ВС мотивована тим, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Такого висновку дійшла ВП ВС у постанові від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 та зазначила, що органи Держгеокадастру наділені правом звернення до суду з відповідними позовними вимогами. Такого ж висновку в подібних правовідносинах дійшов ВС у постанові від 02 червня 2022 року у справі № 359/5535/18 .
Отже, висновок суду першої інстанції про обґрунтування прокурором права звернення до суду з цим позовом суперечить вказаним висновкам ВС.
Апеляційним судом не враховано вказаних обставин, не перевірено висновок суду першої інстанції щодо повноважень прокурора на представництво інтересів держави у цій справі, не наведено у постанові мотивів, за яких від погоджується або не погоджується з вказаним висновком місцевого суду, тому дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Тобто, розглянувши справу по суті та фактично погодившись з доводами прокурора про те, що Держгеокадастр не має повноваження щодо звернення до суду, апеляційний суд не встановив обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення питання про існування у прокурора повноважень для звернення до суду з даним позовом в інтересах держави, і, як наслідок, не перевірив законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Аналіз частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Суд апеляційної інстанції має врахувати, що перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
«Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
ВС зазначено, що під час нового розгляду апеляційному суду належить врахувати викладене, надати належну оцінку зазначеному прокурором обґрунтуванню повноважень на звернення до суду з даним позовом в інтересах держави; перевірити доводи апеляційної скарги в цій частині, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Під час здійснення правосуддя слід враховувати актуальні позиції ВС, адже у постанові від 06 грудня 2023 року по справі № 927/87/19 КГС ВС зазначив, що звернення прокурором до суду в інтересах держави в особі Держгаокадастру з одночасним поданням позовної вимоги про визнання недійсним та скасування наказу територіального органу Держгаокадастру, не відповідає положенням статті 45 ГПК України, через те що в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред’явлений державою (прокурором в особі Держгеокадастру ) до неї самої (в особі територіального органу Держгеокадастру), так як позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.
Постановою ВС від 30 серпня 2023 року по справі № 953/24224/19 скасовано рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 серпня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 травня 2021 року про визнання недійсними протоколу торгів, свідоцтва про право власності, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і зобов`язання повернути нерухоме майно.
Суд першої інстанції вважав, що правочином за своєю правовою природою є аукціон, тобто самі торги, а не протокол про їх проведення. Сам же протокол прилюдних (електронних) торгів не є правочином і через це не може бути визнаний недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України. Тому обраний прокурором спосіб захисту є неналежним та неефективним, таким, що не спричинить у разі задоволення відповідної вимоги недійсності торгів як таких, що саме по собі виключатиме задоволення усіх інших позовних вимог, які випливають з вирішення питання дійсності чи недійсності торгів, а не протоколу, складеного за результатами їх проведення. Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу прокурора Харківської області, який діє в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України, залишено без задоволення, а рішення районного суду залишено без змін.
ВС ураховуючи характер спірних правовідносин, вид діяльності ФОП ОСОБА_1 (надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна ) і те, що спірні нежитлові приміщення не можуть використовуватися як житло, вирішив, що правовідносини, які виникли між сторонами, є господарсько-правовими, оскільки існує спір між Харківською міською прокуратурою № 2, яка діє в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України, та ФОП ОСОБА_1, з володіння якого позивач просить повернути спірне нерухоме майно, а тому такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Оскільки судами попередніх інстанцій не встановлено правову природу спірних правовідносин, що виникли між сторонами, у зв`язку з цим, порушено норми цивільного процесуального законодавства щодо визначення предметної юрисдикції справи та розглянуто у порядку цивільного судочинства справу, яка підлягала розгляду в порядку господарського судочинства, а ухвалені судові рішення підлягли скасуванню з закриттям провадження у справі.
Постановою ХАС від 05 грудня 2023 року у справі № 639/8/23 залишено без змін рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 вересня 2023 року про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки.
Новобаварська окружна прокуратура, звертаючись до суду з відповідним позовом, як на правову підставу своїх вимог послалася на положення статей 1212-1214 ЦК України, а обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення 493698,87 грн., вказувала, що ця сума є сумою несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди за період з 01.01.2020 року по 31.10.2021 року, внаслідок чого Харківська міська рада (орган місцевого самоврядування) був позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду, чим порушені охоронювані законом права та інтереси держави в особі громади щодо неодержаних грошових коштів у розмірі орендної плати за землю.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Стаття 1212 ЦК України досить широко визначає підстави виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. Втім, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
За змістом пункту 4 частини третьої статті 1212 ЦК України положення глави 83 ЦК України застосовується також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності. Разом з тим, обов`язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе жодних майнових втрат - він зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав). На відміну від зобов`язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди за пунктом 4 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу Українивина не має значення, оскільки важливий сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Зважаючи на те, що відповідачем не оформлено права власності або права на постійне землекористування вказаною ділянкою, отже, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для відповідача, як землекористувача, є орендна плата (статті 14.1.72, 14.1.73 Податкового кодексу України).
Матеріали справи не містили доказів належного оформлення права на земельну ділянку ОСОБА_1, зокрема укладення договору оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права. Перехід до особи права власності на нерухоме майно надає останньому право на оформлення відносин землекористування, реалізація якого виражається в укладенні сторонами договору та виникненні у такої особи обов`язку внесення орендної плати власнику земельної ділянки.
Таким чином, із часу виникнення права власності на нерухоме майно, у ОСОБА_1 виник й обов`язок укласти та зареєструвати договір оренди на земельну ділянку, яка перебуває в його користуванні. Цього обов`язку відповідач не виконав, а, отже, без законних підстав зберіг у себе майно - кошти за оренду землі.
З огляду на викладене, ОСОБА_1, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1ст. 1212 Цивільного кодексу України. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові ВП ВС від 23 травня 2018 року у справі 629/4628/16-ц, а також у постановах ВСУ від 30 листопада 2016 року у справі №922/1008/15, від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15, від 12 квітня 2017 року у справах № 922/207/15 і №922/5468/14).
Таким чином, прокурором в межах наданих повноважень було подано позов в інтересах Держави в особі Харківської міської ради, щодо недоотриманих коштів до бюджету.
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права і тому залишено без змін.
Постановою ХАС від 15 червня 2023 року у справі № 638/6178/19 залишено без змін рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 березня 2023 року про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на час звернення прокурора до суду із позовом земельна ділянка не була сформована як об`єкт цивільних прав, присвоєнання кадастрового номеру відбулося після звернення до суду. Предметом позову у даному випадку є стягнення з відповідачки, як власника нерухомого майна, коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій воно розташовано.
Згідно з пунктом в) частини першої статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату. Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Отже, єдиною формою здійснення плати за користування спірною земельною ділянкою для ОСОБА_1, як землекористувача, могла бути орендна плата. Таким чином, розмір безпідставно збережених коштів за користування спірною земельною ділянкою має визначатися як розмір неодержаної орендної плати за землю.
Крім того, прокуратурою не надано Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, тому зроблений у позові розрахунок, який вчинений за вартісними показниками 1 кв.м. землі у м. Харкові не є належним доказом.
Таким чином, вказані вище обставини свідчать про повне встановлення судом фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, без порушення норм процесуального права.
Трапляються випадки розгляду спорів, коли суди першої і апеляційної інстанції залишали позовну заяву прокурора без розгляду у зв`язку з тим, що останній не обґрунтував та не довів підстави представництва, з чим не погоджувався ВС, скасовував рішення попередніх інстанцій і направляв справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Одним з таких прикладів є постанова ВС від 20 вересня 2023 року у справі № 646/1637/21. Постановою Полтавського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року апеляційну скаргу Слобідської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області залишено без задоволення, а ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 07 липня 2021 року залишено без змін, з чим погодився апеляційний суд і залишив позов без розгляду, оскільки підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді відсутні внаслідок недотримання визначеного статтею 23 Закону № 1697-VII порядку подання позову, а саме незвернення до Держгеокадастру щодо реагування на виявленні порушення.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, залишаючи без розгляду позовну заяву прокурора, виходив із того, що прокурором не обґрунтовано наявності встановлених законом підстав представництва інтересів держави при зверненні з позовом у даній справі, що свідчить про відсутність у нього процесуальної дієздатності. Також зазначено, що органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, і саме в інтересах вказаного органу повинен був бути пред`явлений позов.
Звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурором обґрунтовано необхідність захисту інтересів держави тим, що в межах відносин з розпорядження землями територіальної громади міста та надання в користування земельної ділянки із земель комунальної власності орган місцевого самоврядування (Харківська міська рада) всупереч інтересам територіальної громади прийняла незаконне рішення щодо розпорядження землею, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, порушивши встановлений порядок. Тому Харківська міська рада має бути відповідачем у такій справі. Прокурор стверджував, що в цьому спорі відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, тому прокурор звертається до суду саме як позивач. Державний орган виконавчої влади, який здійснює контроль у сфері земельних відносин, - Держгеокадастр не наділений законом правом на звернення до суду з позовом про скасування рішень органу місцевого самоврядування, оскільки спірна земельна ділянка не є землею сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу.
Матеріалами справи встановлено, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю. За статтею 9 ЗК України до повноважень Харківської міської ради у земельних відносинах належить розпорядження землями територіальної громади міста, надання у користування земельної ділянки із земель комунальної власності, тобто здійснення функцій у відносинах з надання земельної ділянки у користування.
Прокурором самостійно обґрунтувано, що необхідність захисту інтересів держави в цій справі полягає в необхідності захисту територіальної громади м. Харкова, яка відповідно до статті 13 Конституції України є власником землі та інших природних ресурсів, адже передача спірної земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів призводить до втраченої можливості отримати максимально великий розмір орендної плати у разі продажу права оренди на земельних торгах.
При цьому прокурором подано позов про усунення помилки, допущеної, на думку прокурора, самим органом місцевого самоврядування при наданні земельної ділянки в оренду, тобто при здійсненні його власних функцій у земельних відносинах, правильно вказавши, що Харківська міська рада, яка не вчинила дій для виправлення допущеного порушення, у такій справі має бути відповідачем. Водночас інший орган, який відповідно до чинного законодавства здійснює функції з розпорядження землями територіальної громади, відсутній.
ВП ВС в постанові від 1 червня 2021 року у справі № 925/929/19 року зробила висновок про те, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. При цьому ВП ВС не погодилась із доводами прокурора про те, що органи Держгеокадастру не наділені правом звернення до суду з відповідними позовними вимогами.
ВП ВС у постанові від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 дійшла висновку про те, що позов у цій справі поданий в межах спору про право користування земельною ділянкою, у якому територіальна громада міста Києва є учасником цивільних відносин та стороною спору. Територіальна громада здійснює свої цивільні права та обов`язки через орган місцевого самоврядування в межах його компетенції, встановленої законом, - Київраду, замість якої й діє прокурор, а не в межах відносин, зазначених у статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель». Відтак за встановленими судами обставинами справи відсутні підстави для відступу від правових висновків, наведених у постанові від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19.
Отже, ВП ВС дійшла висновку, що належним позивачем у справі № 910/5201/19 може бути лише орган, який здійснює розпорядження земельними ділянками комунальної власності, а не орган, який здійснює державний контроль за їх використанням. Оскільки єдиний орган, уповноважений здійснювати розпорядження спірною земельною ділянкою, - Київрада є відповідачем у цій справі, то орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, відсутній, тому прокурор набув статусу позивача.
Суди попередніх інстанцій дійшовши висновку про залишення позову прокурора без розгляду, з підстав відсутності повноважень представництва прокурором інтересів держави в суді, внаслідок недотримання визначеного статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» порядку подання позову, а саме незвернення до Держгеокадастру щодо реагування на виявленні порушення не звернули уваги на те, що єдиним орган, уповноважений здійснювати розпорядження спірною земельною ділянкою - є Харківська міська рада, яка є відповідачем у справі, а орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, відсутній, тому прокурор набув статусу позивача.
Таким чином, ВС погоджується із доводами, наведеними прокурором в касаційній скарзі про те, що у позові прокурор обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави.
Однак суди на наведене уваги не звернули і дійшли передчасного висновку про залишення позовної заяви прокурора без розгляду у зв`язку з тим, що останній не обґрунтував та не довів підстави представництва.
Постановою ХАС від 10 серпня 2023 року у справі № 619/80/15-ц скасовано рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 06 грудня 2016 року за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі: Державного агентства лісових ресурсів України, державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, треті особи: відділ Держземагенства у Дергачівському районі Харківської області, сектор містобудування та архітектури Дергачівської районної державної адміністрації, про визнання недійсним рішень, державних актів на право власності на земельні ділянки, записів про реєстрацію та витребування земельних ділянок у добросовісних набувачів в частині позовних вимог заявлених в інтересах Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», позов у цій частині залишено без розгляду, позовні вимоги прокурора задоволено частково, а саме в частині витребування спірних земельних ділянок.
У даній справі відповідачами заявлено про застосування строків позовної давності, який, на їх думку, розпочато з 2010 року - з моменту ухвалення рішення ради про передачу спірних земельних ділянок у приватну власність.
Представник відповідача Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, в свої запереченнях на позовну заяву, просив застосувати позовну давність, з посиланням на те, що про можливе порушення інтересів держави прокуратурі Дергачівського району Харківської області було відомо ще при розслідуванні кримінальної справи № 37100092, про що свідчить протокол старшого помічника прокуратури Дергачівського району Харківської області Макарова С. від 11 лютого 2011 року щодо виїмки рішення LІV сесії V Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області. Той факт, що прокурор дізнався про можливі порушення законодавства лише за результатами перевірки у порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів в 2014 року, не може бути підставою для прийняття позову. Вказано, що прокурор Дергачівського району Харківської області повинен був звернутися до районного суду з позовною заявою протягом трьох років після порушення кримінальної справи, оскільки за цей період часу міг провести всі необхідні перевірки та виявити будь які порушення вимог законодавства України. Окрім того, прокурором не використано можливості долучити до позовної заяви клопотання про поновлення строку позовної давності та довести поважності причин пропуску такого строку.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що особа за захистом інтересів якої звернувся прокурор (Державне агентство лісових ресурсів України), знала або мала можливість дізнатися про порушення їх прав.
Посилання представника відповідача Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області на те, що прокуратура дізналася про порушення інтересів держави у 2011 році при вчиненні слідчих дій у кримінальній справі є безпідставними, оскільки сам по собі факт вилучення у 2011 році документів з Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області не свідчить про те, що лише на їх підставі прокуратура мала можливість дійти висновку про накладення спірної земельної ділянки із земельною ділянкою Данилівського дослідного держлісгоспу.
До суду прокурор звернувся у січні 2015 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності. Колегія суддів дійшла висновку, що за таких обставин, відсутні підстави для застосування позовної давності до спірних правовідносин. З цих же підстав не підлягає задоволенню і клопотання відповідачів про застосування строку позовної давності, оскільки жодних доказів, що прокурор чи Державне агентство лісових ресурсів, в інтересах якого пред`явлено позов, могли дізнатися у 2010 році про незаконне вибуття земельної ділянки - матеріали справи не містили.
Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.
У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
Державне агентство лісових ресурсів України, якому належало право розпорядження спірними земельними ділянками, не було стороною договорів купівлі-продажу, згоду на відчуження земель не надавало, у зв`язку з чим, відповідні земельні ділянки вибули з володіння власника не з його волі іншим шляхом.
Таким чином, суд дійшов висновку, що спірне майно може бути витребувано у останніх набувачів ОСОБА_7 та ОСОБА_6 адже право державної власності на спірні земельні ділянки не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом місцевого самоврядування, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду (лісами) або шляхом видачі державного акту приватній особі.
Слід враховувати наступне, у постанові від 06 червня 2023 року по справі № 922/3120/19 КГС ВС зазначив, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (аналогічні висновки викладені ВП ВС у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16).
Підводячи підсумок проведеного узагальнення судової практики вирішення цивільних спорів за позовами прокуратури в інтересах держави про захист права власності на землю за 2023 рік, дійшли висновку про неабияку нагальність та актуальність даного питання. Адже при вирішенні спорів даної категорії мали місце випадки допущення помилок при прийнятті рішень судами у зв’язку з помилковою юридичною кваліфікацією позовних вимог, недослідженням доказів, невзяття до уваги важливих фактів, неправильним визначенням предметної юрисдикції справи, невірним застосування статтей Закону, неврахуванням правових позицій або у зв’язку зі зміною правових позицій ВП ВС.
На сьогоднішній день процесуальне законодавство свідчить про значний обсяг справ, пов’язаних іх захистом права власності на землю і тому ця категорія справ постійно досліджується, обговорюється, та вдосконалюється.
Питання захисту українських земель є надважливим та вирішальним, оскільки вони є найбільшою цінністю та запорукою стабільного економічного розвитку держави. В умовах воєнного стану врегулювання земельних правовідносин відіграє важливу роль, тому що це безпека не лише аграрної і земельної сфер - усієї країни, її території та населення.
Саме прокурор має право діяти на захист порушених державних інтересів шляхом подання відповідного позову до суду з обов’язковим підтверденням підстав для представництва інтересів держави у справі та обранням ефективного та належного способу захисту.
Практика показує, що представництво прокуратури в інтересах держави має бути обгрунтованим, мотивованим та доведеним, а суд, в свою чергу, має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.
«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (така правова позиція міститься у постанові ВС від 09 лютого 2023 року у справі № 483/2263/19).
Заступники керівників обласної та місцевої прокуратур, які діють як прокурори у цивільному судочинстві, мають самостійне право на підписання та подання позову до суду в інтересах держави (за умови дотримання інших передбачених процесуальним законом умов та правил).
У постанові від 13 лютого 2024 у справі № 813/2417/17 ВС вказує, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло з власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
При цьому, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор.
Суддям місцевих судів при відправленні судочинства слід звертати увагу на нормативне регулювання спірних правовідносин та судову практику Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду під час розгляду цивільних справ.
Для уникнення допущення помилок у майбутньому, рекомендуємо суддям місцевих судів дослідити вказане узагальнення та обговорити на нарадах.
Секретар судової палати з
розгляду цивільних справ
Харківського апеляційного суду Олена ТИЧКОВА
Від відділу судової статистики
та узагальнення судової практики
Харківського апеляційного суду Марина МАРО
_03_03.png)
