Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
- надати рекомендації суддям першої інстанції на підставі даного аналізу для уникнення помилок під час здійснення правосуддя.
При підготовці аналізу використані статистичні показники перегляду рішень місцевих судів м. Харкова та Харківської області в апеляційному порядку за 2024 рік та копії відповідних судових рішень.
Результати вивчення статистичних показників апеляційного перегляду (ХАС) справ свідчать про те, що у 2024 році кількість апеляційних скарг склала 5200, у тому числі надійшло у звітному періоді 4305.
За вказаний період закінчено 3067 апеляційних проваджень та 1601 апеляційних скарг не розглянуто на кінець звітного періоду.
Результат перегляду рішень судів першої інстанції за апеляційними скаргами:
Результат перегляду ухвал судів першої інстанції за апеляційними скаргами:
Цей показник свідчить про значний обсяг роботи суддів апеляційної інстанції, незважаючи на складність при формування складів колегій суддів, адже на даний час є кадровий дефіцит, а штатна кількість працюючих суддів є неукомплектованою.
Найбільша кількість скасованих рішень судів першої інстанції Харківським апеляційним судом за апеляційними скаргами припадає на наступні суди:
По місту Харкову:
По Харківській області:
За правилами статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:
1) справу розглянуто неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов’язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;
4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі;
5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;
6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;
7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Найтиповішими підставами для скасування судових рішень місцевих судів стали порушення норм процесуального права, на які посилався апелянт в апеляційній скарзі, що унеможливлювало встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. З підстав неправильного застосування норм матеріального права, а саме, неправильне тлумачення закону, більша кількість скасувань припадає на справи у спорах, що виникають з правочинів (позика, кредит, банківський вклад, надання послуг), відшкодування шкоди, земельні та сімейні правовідносини.
Розглянемо детальніше згруповані приклади підстав, з яких скасовано судові рішення судів першої інстанції за 2024 рік.
Справи у спорах, що виникають з правочинів (266 скасованих рішень), з них найбільша кількість припадає на:
Кредитний договір. Відсутність підтверджень, що саме доданий до позовної заяви витяг з Умов, які надав банк, відповідач розумів та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
Постановою ХАС від 15 січня 2024 року по справі № 641/4341/23 скасовано рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2023 року про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил розумів відповідач, ознайомився та погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування.
Колегією суддів зауважено, що в цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом до суду.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме доданий до позовної заяви витяг з Умов, які надав банк, відповідач розумів та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові ВП ВС від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 і підстав від її відступу колегія суддів не вбачала.
Апеляційним розглядом встановлено, що банком за рахунок тіла кредиту стягувалися відсотки за користування кредитом, розмір яких сторонами не узгоджувався, і тим самим збільшувалося тіло кредиту, враховуючи фактичну суму витрат та суми коштів що була внесена відповідачем, тому колегія суддів вирішила за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог.
Таким чином, судом першої інстанції ухвалено судове рішення при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи; з порушенням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги спростовують висновки суду, тому судом апеляційної інстанції задоволено апеляційну скаргу та скасовано рішення районного суду з постановленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог.
Підписання заяви про приєднання до Умов та Правил надання послуг в електронному вигляді.
Постановою ХАС від 21 березня 2024 року по справі № 639/5546/23 скасовано заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 грудня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за простроченими відсотками.
Апеляційним розглядом встановлено, що зі змісту заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 20.01.2022 сторони визнають простим електронним підписом такі способи підпису клієнта: ОТР-пароль, QR-код, підпис стилусом на планшеті у відділені Банку, кнопки «Підпис», «Підписав», «Підтверджую», «Ознайомився», і т.п. в програмних комплексах, мобільних додатках або на офіційних сайтах Банку в мережі інтернет, де клієнту надається технічна можливість ознайомитися з умовами надання відповідних послуг та підписати відповідний договір, дати доручення Банку на здійснення операції по переводу коштів і т.п., якщо інтерфейс відповідного ПК Банку дає можливість клієнту зробити однозначний висновок про зміст операції, довіреність на здійснення якої клієнт надає Банку шляхом підписання способами, узгодженими сторонами вище. Сторони визнають правочин у вигляді електронних документів з використанням зазначених простих електронних підписів дійсними та обов’язковими для сторін та такими, що не потребують додаткового підтвердження.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що наданими позивачем доказами підтверджено підписання ОСОБА_1 заяви про приєднання до Умов та Правил надання послуг, яка підписана в електронному вигляді.
В підписаній відповідачем 20.01.2022 заяві про приєднання до Умов та Правил надання послуг, яка підписана в електронному вигляді зазначено, що ОСОБА_1 згідно зі статтею 634 ЦК України, приєднується до розділу «Загальні положення», підрозділів «Кредитні картки», «Поточні рахунки», «Використання картки», «Віддалені канали обслуговування», «Оплата частинами та Миттєва розстрочка», «Миттєва розстрочка. Кредит готівкою», Умов та Правил надання банківських послуг акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», що розміщені в мережі Інтернет за адресою https://privatbank.ua /terms, в редакції, чинній на дату підписання цієї Заяви, які разом становлять Договір банківського рахунка, приймає всі права та обов’язки, встановлені в цьому Договорі та зобов’язується їх належним чином виконувати.
Відповідач з викладеними у заяві умовами погодилася без будь-яких зауважень або застережень, на підтвердження чого на примірнику заяви нею проставлено свій електронний підпис.
Отже, судова колегія вважає, що сторони з 20.01.2022 року погодили умови договору кредиту в частині розміру процентів за користування кредитом.
Саме тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Рішення суду не оскаржувалось сторонами в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом, тому в цій частині колегією суддів не переглядалося.
Апеляційний суд дійшов висновку, що за результатами перегляду справи судом апеляційної інстанції, позов та апеляційна скарга Банку визнані обґрунтованими на 100 %.
Договір споживчого кредиту. Нарахування відсотків за користування кредитними коштами.
Постановою ХАС від 17 червня 2024 року по справі № 629/6220/23 скасовано рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 12 лютого 2024 року, задоволено частково позов Кредитної спілки «Лозівський взаємний кредит» Особа_1 про стягнення заборгованості по відсотках за договором споживчого кредиту.
Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем факту отримання відповідачем кредитних коштів, у зв’язку із чим відсутні підстави для нарахування відсотків за користування кредитним коштами – та вважав їх помилковими.
Як вбачається із відзиву на позовну заяву, факт укладання договору споживчого кредиту (пенсійний) від 21 січня 2021 року, як і факт отримання за цим договором відповідачем (позичальником) кредитних коштів та у подальшому здійснених сплат в рахунок погашення заборгованості, останньою не заперечувався. Відповідач лише не погоджувалась із складеним позивачем розрахунком заборгованості, при цьому не наводячи свого розрахунку.
Крім того, як вбачалось із графіку погашення кредиту та процентів від 21 січня 2021 року (який є додатком до договору споживчого кредиту), він також підписаний особисто відповідачкою, що поміж іншого підтверджує виникнення кредитних правовідносин між сторонами.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання.
За умовами договору споживчого кредиту (пенсійний) сторонами погоджено щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який надано на 24 місяці - по 21 січня 2023 року. Відтак, у межах строку кредитування по 21 січня 2023 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами не пізніше, ніж в останній робочий день поточного місяця. Починаючи з 22 січня 2023 року, відповідач мав обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.
Апеляційним розглядом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштам за період з 01 лютого 2021 року по 21 січня 2023 року включно, яка з урахуванням наданого позивачем розрахунку становить 9 980,05 грн.
Кредитний договір підписано електронним підписом Позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора.
Постановою ХАС від 26 грудня 2024 року по справі № 638/13135/24 скасовано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2024 року та постановлено нове, яким задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором, судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Апеляційним розглядом встановлено, що з договору укладеного ОСОБА_1 з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вбачається, що у відповідності до вимог частини 1 статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, 28 листопада 2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено Договір факторингу пунктом 2.1 якого передбачено, що згідно умов цього договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. У п.п.1.3 Договору визначено, що «право вимоги» - означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржника по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строку платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому. Пунктом 1.2 Договору визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, в саме Реєстрах прав вимоги.
Отже, строк дії договору факторингу від 28.11.2018 року був неодноразово продовжений, тому помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що договір між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога був укладений після спливу строку дії договору факторингу від 28.11.2018 року.
Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що умовами укладених договорів факторингу передбачено перехід права вимоги з моменту підписання реєстру права вимоги та не пов’язано з оплатою за договором факторингу, проведення якої відтерміновано на визначений договором строк.
Отже, з огляду на наведені обставини та докази у справі, вбачається, що відбулася заміна кредитодавця, на підставі укладених договорів, а тому до ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ», перейшло право вимоги за кредитним договором від 12.07.2021 року, укладеного між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВАДОПОМОГА» та ОСОБА_1 .
На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув, що призвело до ухвалення помилкового рішення про відмову у задоволенні позову.
Важливе врахування вартості зносу деталей транспортного засобу при відшкодуванні шкоди та витрати на правничу допомогу.
Постановою ХАС від 15 серпня 2024 року по справі № 645/5886/23 скасовано рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2024 року та ухвалено нове, яким позовні вимоги ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» задоволено і стягнуто матеріальну шкоду з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Страхова компанія «АРКС».
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права - не застосував ті норми закону, які підлягали застосуванню, а саме не застосував статтю 22 ЗУ «Про страхування» та статтю 1194 ЦК України, а також рахував вимоги статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, судом першої інстанції зазначено, що ліміт відповідальності страховика визначається умовами договору страхування цивільно-правової відповідальності укладеного з власником (володільцем) транспортного засобу. Згідно відомостей страхового полісу відповідачки, ліміт страхового відшкодування за шкоду майну складає 130000 грн. Отже, матеріалами судової справи встановлено, що страховий ліміт відповідальності відповідачки не перевищує заявлений позивачем розмір страхового відшкодування. Таким чином, обов`язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами, та з урахуванням положень частин першої та другої статті 141ЦПК України, поклав ці витрати, пов`язані з розглядом справи у разі відмови в позові - на позивача.
З такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд не погодився.
Адже різниця між фактичним розміром шкоди і лімітом відповідальності страховика за полісом склала 16708,15 грн, що є сумою коефіцієнту фізичного зносу. Страховик відповідача здійснив виплату страхового відшкодування без урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, а саме 46742,20 грн.
Надані позивачем докази свідчать про наявність підстав для стягнення з відповідача вартості зносу деталей транспортного засобу у розмірі 16708,15 грн, що були сплачені страховою компанією.
Оскільки відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до ПрАТ «СК «АРКС» після виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування в межах фактичних витрат перейшло право вимоги до особи, відповідальної за шкоду, в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) колегія суддів дійшла висновку про те, що стягненню з відповідачки підлягає шкода у порядку суброгації у розмірі 16708,15 грн.
Враховуючи викладене, та за умови що позовні вимоги задоволено, додаткове рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07 травня 2024 року про стягнення з ПрАТ «СК «АРКС» на користь ОСОБА_1 витрат понесених на правничу допомогу підлягло скасуванню, а такі витрати сплачуються за рахунок відповідача.
Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин (67 скасованих рішень), з них найбільша кількість припадає на:
Поділ спільного майна подружжя, яке перебуває під арештом.
Постановою ХАС від 24 січня 2024 року по справі № 642/4300/23 скасовано рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2023 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Таку правову позицію викладено у постановах ВС від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц, від 22 жовтня 2018 року у справі № 654/1528/17, від 09 лютого 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 726/831/15-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 753/15957/18.
Оскільки рішення Харківського районного суду Харківської області від 05 травня 2021 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 20 грудня 2018 року в загальному розмірі 2 975 442 (два мільйони дев’ятсот сімдесят п’ять тисяч чотириста сорок дві) гривні 47 копійок, наявні постанови про відкриття виконавчого провадження за виконавчими провадженнями, постанова про арешт майна боржника ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 20 грудня 2018 року, тобто це майно могло бути реалізованим з метою задоволення вимог стягувача.
Зокрема, спірні правовідносини свідчать про те, що поділ майна подружжя у даній справі використовується позивачкою та відповідачем для уникнення сплати боргу відповідачем, як боржником за вимогами про стягнення боргу та виконання судового рішення.
Таким чином, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував що спірне нерухоме майно перебуває під арештом, а поділ цього майна в обраний сторонами спосіб вирішує питання про права та обов’язки ОСОБА_3, який участі у справі не приймав.
Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції з одночасним ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про поділ майна подружжя в обраний позивачкою спосіб у зв’язку з тим, що у разі такого поділу майна будуть порушені права та інтереси стягувача ОСОБА_3. До аналогічних висновків дійшов ВС в постанові від 20 вересня 2023 року по справі № 303/3674/21.
Наявність обставин та доказів, для зменшення розміру аліментів.
Постановою ХАС від 16 травня 2024 року по справі № 641/2923/23 скасовано рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 18 січня 2024 року, позовні вимоги щодо зменшення розміру аліментів ОСОБА_2 задоволено частково.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 02.05.2023 встановлено, що у позивача стан після мінно-вибухової травми, травма, пов'язана з проходженням військової служби, є тяжкого ступеню, що потребує постійного лікування.
Колегія суддів вважає, що народження другої дитини та погіршення стану здоров’я відповідача, наявність дружини, яка перебуває на його утриманні разом із малолітнім сином, свідчить про зміну сімейного стану платника аліментів та погіршення його майнового стану.
Судом першої інстанції на зазначене уваги не звернуто та помилково прийнято рішення про відсутність підстав для зменшення розміру аліментів.
При визначені розміру аліментів враховуються зобов`язання платника аліментів щодо утримання всіх неповнолітніх дітей чи інші аліментні зобов`язання.
З урахуванням наявності на утриманні позивача двох дітей колегія суддів вважала необхідним зменшити розмір аліментів, що стягнуті на сина, з 1/4 до 1/6 частини від всіх видів заробітку позивача, з урахуванням вимог статті 182 СК України.
Факт наявності інфляції не є підставою для проведення індексація розміру аліментів.
Постановою ХАС від 15 березня 2024 року по справі № 619/5037/23 скасовано рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 21 листопада 2023 року та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів залишено без задоволення.
Поставивши перед судом питання про зміну способу стягнення раніше присуджених аліментів з твердої грошової суми на частку від доходу платника, позивачці належало доводити передусім наявність у платника аліментів відповідного доходу як підставу для задоволення вимоги, для визначення розміру аліментів як частки відповідного доходу. Разом з тим, зважаючи на пред`явлення позову з метою збільшення розміру стягуваних аліментів, належало доводити й інші обставини, які мають значення в такому спорі та передбачені, зокрема, ч. 1 ст. 182 СК України.
Разом з цим, звертаючись до суду з даним позовом, позивачка посилалась на зміну її стану здоров`я та матеріального стану.
Таким чином, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що будь-яких доказів матеріального стану відповідача з часу встановлення йому аліментних зобов`язань, а також інформації про щомісячні доходи як платника аліментів, так і одержувача аліментів, матеріальних потреб дітей, їх стану здоров`я, позивачкою надано не було, хоча це є її процесуальним обов`язком. Посилання на наявність кредитних зобов`язань не є підставою для зміни способу стягнення аліментів.
Також, позивачку не позбавлено можливості в разі понесення нею додаткових витрат на дитину, що не покривається аліментами звернутись до суду з відповідним позовом про стягнення понесених додаткових витрат, зокрема якщо такі витрати пов`язані з особливими обставинами, між іншим і захворюванням дитини.
Обґрунтовуючи вимоги про зміну способу стягнення аліментів з твердої грошової суми, визначеної рішення суду у розмірі 400 грн на дитину, на 1/4 частку від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, позивачка зазначала, що на теперішній час відповідач будь-якої іншої матеріальної допомоги не надає, участі у вихованні дитини не приймає, дитина потребує значно більшого догляду та матеріальних коштів, у зв`язку з чим збільшується потреба у її забезпечені і позивач вважає, що для забезпечення потреб дитини доцільним є змінити розмір аліментів шляхом зміни способу стягнення з відповідача аліментів.
Індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, повинна проводитись відповідно до вищевказаного законодавства органом виконавчої служби або підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами - підприємцями, які провадять відповідні відрахування аліментів із доходу платника аліментів.
Отже, тривале зростання загального рівня цін, що відображує зниження купівельної спроможності грошової одиниці (інфляція) саме по собі не потребує звернення отримувача аліментів до суду з відповідним позовом про збільшення розміру аліментів, визначеного у твердій грошовій сумі, оскільки законодавством передбачено відповідний механізм індексації (підвищення) розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі.
Апеляційним розглядом встановлено, що доводи позивачки не є підставою для задоволення вимог про зміну способу стягнення аліментів у спосіб, визначений у позовній заяві, оскільки сам по собі факт наявності інфляції не може бути підставою для задоволення заявлених позовних вимог, а є підставою для проведення індексації розміру аліментів, визначеного у твердій грошовій сумі, у порядку, передбаченому чинним законодавством, а посилання на зміни у матеріальному стані позивачки та зміни у її здоров`ї не підтверджені належними доказами.
Враховуючи, що належних та допустимих доказів наявності обставин зміни матеріального або сімейного стану сторін, їх стану здоров`я, інших обставин, які відповідно до ст. 192 СК України є підставою для зміни способу стягнення аліментів та їх розміру, а також доказів наявності у платника аліментів відповідного доходу для визначення розміру аліментів в частці від такого доходу позивачкою не надано, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Процесуальне порушення, неналежне повідомлення сторони у справі про розірвання шлюбу.
Постановою ХАС від 29 жовтня 2024 року по справі № 638/2688/24 скасовано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 травня 2024 року та задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції порушив право позивача знати про час і місце судового засідання, що є порушенням права на доступ до правосуддя та порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Судовим розглядом також встановлено, що подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечило б інтересам сторін. Адже шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.
Висновок суду про те, що відповідач проти розірвання шлюбу не заперечує не відповідає дійсності та є помилковим. Судом першої інстанції не вжито заходів щодо примирення подружжя відповідно до ст. 111 СК України. Відповідачем зазначено, що він не має наміру розлучатись.
У постанові ВС від 26 листопада 2018 року у справі № 761/33261/16-ц зроблено висновок щодо застосування статті 111 СК України та вказано, що «примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком». Аналогічний висновок зроблено у постанові ВС від 28 листопада 2018 року по справі № 206/3459/16-ц.
Натомість ОСОБА_1 у позовній заяві категорично заперечувала проти збереження шлюбу та надання подружжю строку на примирення.
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість позивних вимог та наявність підстав для задоволення позову.
Справи у спорах про недоговірні зобов’язання (60 скасованих рішень), з них найбільша кількість припадає на:
Відшкодування моральної шкоди в результаті загибелі особи, неповне з’ясування обставин справи.
Постановою ХАС від 28 березня 2024 року по справі № 630/556/23 скасовано рішення Люботинського міського суду Харківської області від 17 січня 2024 року в частині вирішення спору про стягнення моральної шкоди та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» про стягнення моральної шкоди задоволено частково.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог дійшов помилкового висновку, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту її проживання однією сім`єю з загиблим на час смерті останнього.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини.
Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина 2 статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дій, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Виходячи з того, що причиною загибелі ОСОБА_2 стали травми, завдані внаслідок наїзду потягу, які були спричинені джерелом підвищеної небезпеки у зв`язку зі здійсненням експлуатації останнього та грубим порушенням потерпілим правил безпеки на залізничному транспорті (за недоведеності умислу потерпілого або існування обставин непереборної сили), судова колегія вважає, що наявні правові підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності з відшкодування моральної шкоди, завданої брату загиблого ОСОБА_1.
Факт загибелі ОСОБА_2 є безумовним свідченням спричинення позивачу глибоких моральних страждань, які пов`язані з емоційними переживаннями та моральними стражданнями через передчасну смерть брата, порушення способу його життя.
Судовим розглядом встановлено, що аналіз ситуації, що склалась у цій транспортній пригоді, свідчить про професійні та своєчасні дії машиніста потягу, який побачив людину, що лежить на колії та намагався відвернути наїзд на неї. Матеріали справи не містять даних щодо фізичного стану, наявності захворювань у постраждалого, причин та підстав його можливого різкого погіршення самопочуття.
Між тим, при проведені токсикологічної експертизи було встановлено високий зміст алкоголю у крові та сечі постраждалого, що свідчить про те, що той перебував у стані сильного алкогольного сп`яніння.
Отже, апеляційним судом звернено увагу на те, що виключно грубе порушення постраждалим ОСОБА_2 «Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України» стало причиною його загибелі. Беручи до уваги наведене, з урахуванням відсутності доказів порушення працівниками залізниці правил безпеки руху або експлуатації транспорту, водночас за наявності особистої грубої необережності самого потерпілого, апеляційний суд вважав за необхідне стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди грошову компенсацію у розмірі 5000 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд посилався на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.
Відшкодування шкоди внаслідок залиття квартири, відсутність доказів спростування обставин справи.
Постановою ХАС від 11 жовтня 2024 року по справі № 639/5072/20 скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 лютого 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнової шкоди.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 у частині відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що належними й допустимими доказами доведено, що внаслідок залиття з вини відповідачки, майну позивачки завдано шкоди, розмір якої нею доведено. Доказів того, що залиття належної позивачці квартири відбулося з вини інших осіб та, як наслідок, відповідальність за завдану шкоду має бути покладена не на відповідачку, суду не надано. У частині заявлених позивачами вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачка своїми неправомірними діями порушила права позивачки, та, з урахуванням принципів розумності та справедливості, оцінив розмір відшкодування у сумі 5000,00 грн.
Таким чином, встановивши, що ОСОБА_1 довела протиправність дій відповідачки, причинний зв`язок між ними, що призвело до залиття квартири позивачки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що завдана позивачці шкода підлягає відшкодуванню відповідачкою.
Колегією суддів зазначено, що ОСОБОЮ_2 не спростовано належними та допустимими доказами своєї вини у залитті квартири ОСОБА_1, клопотання про проведення відповідних судових експертиз, зокрема, на предмет визначення причин залиття квартири позивачки не заявлено та не надано інших належних та допустимих доказів щодо причин залиття та розміру спричиненої позивачці майнової шкоди, хоча це є її процесуальним обов`язком, оскільки у спірних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди. Аналогічний висновок викладено в постанові ВС від 27 травня 2021 року у справі № 761/12945/19, від 19 лютого 2020 року у справі № 369/8038/17.
Жодних доказів на спростування обставин, встановлених актами та висновком експерта, відповідачкою не надано, з клопотанням про призначення судової будівельно-технічної чи оціночно-будівельної експертизи до суду не зверталася.
Посилання ОСОБА_2 на те, що акти від 03 та 06 червня 2020 року не відповідають вимогам чинного законодавства, є безпідставними, оскільки в актах зазначені конкретні причини залиття квартири та власник квартири, який допустив таке залиття, перелік пошкоджень та інші необхідні для такого документа реквізити. Сам факт складання акту про залиття квартири без участі відповідача не спростовує його вину (постанова ВС від 13 березня 2019 року у справі № 727/6631/17). До того ж, обов`язкового складення актів безпосередньо у момент залиття Правила не вимагають (постанова ВС від 19 лютого 2020 року у справі № 201/658/16-ц).
Проте, колегія суддів не погодилася з висновком суду першої інстанції про одночасне стягнення з відповідачки як матеріальної шкоди завданої залиттям квартири у розмірі 15427,00 грн, так і вартості ремонтно-відновлювальних робіт в розмірі 16880,00 грн, виходячи з наступного.
Вартість матеріальної шкоди в розмірі 15427,00 грн має ті самі складові, однак із застосуванням фізичного зносу, тому стягнення обох сум, визначених експертом, дійсно фактично є подвійним відшкодуванням.
Вартість ремонтно-будівельних відновлювальних робіт з урахуванням вартості матеріалів, проведення яких необхідно для усунення пошкоджень внаслідок залиття становить 16880,00 грн, відповідачкою не спростовано, та виходячи з наведеного, підлягло стягненню, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ремонтні роботи можливо здійснити із використанням матеріалів, які є ідентичні пошкодженим, та вони не зняті з виробництва на цей час.
Заперечення відповідачки проти висновку за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження як доказу також є необґрунтованими, адже даний висновок є належним та допустимим доказом розміру завданих збитків, складений за результатами візуального обстеження експертом квартири, виявлені експертом пошкодження майна відповідають тим, що описані в актах від 03 та 06 червня 2020 року. Докази неправильності та неповноти висновку експерта у матеріалах справи відсутні.
Твердження ОСОБА_2 про те, що судом першої інстанції неправильно розподілено між сторонами витрати на оплату експертизи колегією суддів відхилено, оскільки судом взято до уваги висновок експерта Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, тому ці витрати покладено на відповідача. Таким чином, ці твердження слід вважати безпідставними та такими, що ґрунтуються на помилковому трактуванні наведених вище норм і їх змісту.
Організація трудових відносин в умовах воєнного стану, призупинення дії трудового договору відповідно до вимог законодавства.
Постановою ВС від 18 грудня 2024 року по справі № 638/1230/23 залишено без змін рішення ХАС від 18 червня 2024 року за позовом ОСОБА_1 до Харківської обласної військової адміністрації, Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна дитяча клінічна лікарня № 1», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Харківська обласна рада, про визнання протиправним і скасування розпорядження про відсторонення від роботи.
Апеляційним розглядом рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2024 року та додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 березня 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення в справі про стягнення витрат на правову допомогу відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 10 березня 2022 року директор Департаменту охорони здоров`я ХОВА звернувся з листом на ім`я начальника ХОВА, з якого убачається, що ОСОБА_1 фактично не виконує свої обов`язки за займаною посадою, залишила ввірений заклад, працівників та пацієнтів, перебуває на території іншого регіону. Просив тимчасово відсторонити її від виконання обов`язків для забезпечення належного функціонування очолюваного нею медичного закладу. Доказів на спростування викладених у листі від 10 березня 2022 року обставин матеріали справи не містили. Розпорядженням від 12 березня 2022 року «Про тимчасове виконання обов`язків генерального директора Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна дитяча клінічна лікарня № 1» відсторонено тимчасово до окремого розпорядження з 12 березня 2022 року ОСОБА_1 від виконання обов`язків за посадою генерального директора Обласної дитячої клінічної лікарні № 1 із збереженням заробітної плати за основним місцем роботи. Зазначене розпорядження видане з метою забезпечення безперебійного та сталого функціонування закладів охорони здоров`я на території Харківської області в умовах воєнного стану, а також забезпечення трудових та соціальних прав працівників закладів охорони здоров`я Харківської області. Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам. Розпорядження відповідача про відсторонення позивачки відповідає вимогам Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Вказане розпорядження видане в межах компетенції, містить належне обґрунтування та мету фактичного призупинення дії трудового договору.
Позиція ВС полягає у тому, що апеляційний суд прийняв законне рішення, встановивши фактичні обставини в справі, від яких залежить правильне вирішення спору, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, обґрунтовано виснував про те, що відсторонення позивачки від роботи проведено відповідно до вимог закону. Крім того, за позивачкою протягом усього періоду відсторонення зберігався середній заробіток.
Посилання заявниці на відсутність висновків ВС щодо застосування статей 7, 13 Закону № 2136-ІХ є безпідставними, оскільки такі висновки викладено в постановах ВС від 01 червня 2023 року в справі № 149/1089/22, від 08 травня 2024 року в справі № 359/5261/22, від 22 травня 2024 року в справі № 755/10764/22, від 24 квітня 2024 року в справі № 205/1329/22, від 06 серпня 2024 року в справі № 296/8012/22, від 20 вересня 2024 року в справі № 444/2538/23 та ін.
Інші доводи касаційної скарги на правильність постанови апеляційного суду не впливали та не спростовували.
Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування (40 скасованих рішень), з них найбільша кількість припадає на:
Визначення додаткового строку на прийняття спадщини.
Постановою ХАС від 18 грудня 2024 року по справі № 638/5515/24 скасовано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06серпня 2024 року, позов ОСОБА_1 до Ізюмської міської ради про визначення додаткового строку на прийняття спадщини задоволено частково, визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, тривалістю 2 місяці з дня набрання законної сили цієї постанови.
Апеляційним розглядом встановлено, що позивач тривалий час перебував під окупацією збройних сил Російської Федерації. Після повернення на підконтрольну територію України перебував певний час в лікарні, а у подальшому вимушений був звертатися до суду для відновлення своїх порушених трудових прав, за результатами чого 03 липня 2023 року Харківським окружним адміністративним судом у справі № 520/10694/22 було ухвалено рішення про часткове задоволення позову.
Як зазначає позивач, у зв`язку з воєнним станом знаходився на посиленому варіанті несення служби та не мав часу своєчасно звернутись до нотаріуса.
Колегія суддів дійшла висновку, що відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, суд першої інстанції помилково виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він мав об`єктивні, непереборні труднощі звернення до відповідних органів для вирішення питання про прийняття спадщини.
З огляду на встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 пропустив з поважних причин, пов`язаних з істотними труднощами у позивача на вчинення дій щодо звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у визначений законом строк, а саме: через військову агресію російської федерації проти України, яка почалася 24 лютого 2022 року; окупацією населеного пункту, в якому проживав позивач та ніс службу, лікуванням, поновлення трудових прав.
При цьому, судом звернено увагу на те, що законодавець встановив 6-ти місячний строк для прийняття спадщини, не маючи на меті безумовне позбавлення спадщини спадкоємців, які бажали б її прийняти, але за певних обставин пропустили цей строк.
Пред`явлення позову до неналежного відповідача у справі про визначення додаткового строку на прийняття спадщини.
Постановою ХАС від 09 квітня 2024 року по справі № 619/1674/23 скасовано рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 31 січня 2024 року та ухвалено нове, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Малоданилівської селищної ради Харківського району Харківської області, третя особа приватний нотаріус Харківського нотаріального округу, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_2 про визначення додаткового строку на прийняття спадщини.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд, як державний орган, на який покладено обов`язок вирішення справи відповідно до Закону, має право й зобов`язаний визначати суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови ВП ВС від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41); від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49); від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц (пункт 50); від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54); від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17 (пункт 38).
Належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Вказаний висновок викладений у постанові ВС від 03 жовтня 2018 року у справі № 2516/1356/12-ц.
Звертаючись до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини за заповітом, ОСОБА_4 єдиним відповідачем зазначила Малоданилівську селищну раду Харківського району Харківської області.
Однак, на час ухвалення оскаржуваного рішення у провадженні Харківського апеляційного суду перебувала цивільна справа 619/628/23 за позовом ОСОБА_2 до Малоданилівської селищної ради, третя особа: приватний нотаріус Харківського нотаріального округу про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності. По даній справі ухвалено рішення, яким встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_2 з ОСОБА_3, понад п`ять років до часу відкриття спадщини, у період з 2008 року по 24 лютого 2022 року, тобто по день смерті ОСОБА_3. Визнано ОСОБА_2 спадкоємцем за законом четвертої черги після смерті ОСОБА_3 та визнано за нею право власності на квартиру.
На вказане рішення суду першої інстанції представник особи, яка не брала участь у справі, але вважає, що рішенням суду вирішено питання про її права та обов`язки ОСОБА_4 ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 06 червня 2023 року, клопотання ОСОБА_2 задоволено, зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Малоданилівської селищної ради, третя особа: приватний нотаріус Харківського нотаріального округу про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності до набрання законної сили рішенням у справі № 619/1674/23 за позовом ОСОБА_4 до Малоданилівської селищної ради, третя особа приватний нотаріус Харківського нотаріального округу про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Із викладеного вбачається, що за визнанням та оформленням спадкових прав щодо майна після померлого ОСОБА_3 до суду з позовами звернулися дві особи, що вважають себе спадкоємцями - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
Отже, вирішення позову ОСОБА_4 у даній справі по суті безпосередньо стосується прав, законних інтересів та обов`язків ОСОБА_2, яка вважає себе спадкоємицею та наполягає на тому, що має право на спірне майно, а також неодноразово під час розгляду справи зазначала про наявність рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 28 лютого 2023 року, яким встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_2 з ОСОБА_3, понад п`ять років до часу відкриття спадщини, у період з 2008 року по день смерті ОСОБА_3. Визнано ОСОБА_2 спадкоємцем за законом четвертої черги після смерті ОСОБА_3 та визнано за нею право власності на квартиру, однак зазначене судом першої інстанції залишено поза увагою, остання до участі у даній справі в якості відповідача (співвідповідача) залучена не була, відповідного клопотання позивачем заявлено не було.
Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови ВП ВС від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц ) пункт 31.10), від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17 (пункт 39).
Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (постанова ВС від 29.08.2019 у справі № 642/6181/16-ц).
При цьому процесуальний статус відповідача і третьої особи за своїм змістом, процесуальними правами та обов`язками є різними.
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог без залучення до участі у справі апелянта ОСОБА_2 в якості відповідача.
При усуненні особи від права на спадкування необхідно установити як факт ухилення її від надання спадкодавцеві допомоги. Неналежне повідомлення – процесуальне порушення.
Постановою ХАС від 14 травня 2024 року по справі № 953/5928/23 скасовано рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2023 року та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Восьма Харківська державна нотаріальна контора про усунення від права на спадкування.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено достатніми і достовірними доказами того, що відповідачка ухилялася від надання допомоги своєму діду за наявності можливості її надання, а також перебування спадкодавця в безпорадному стані та те, що спадкодавець мав потребу у постійному сторонньому догляді. Позивачем не доведено винної поведінки відповідачки та обставин свідомого ухилення відповідачки від надання допомоги діду. Зокрема, позивач не довів, що померлий потребував допомоги саме від відповідачки.
Суд при вирішенні спору про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
При зверненні із позовом ОСОБА_1 посилався на те, що ОСОБА_4 перебував у безпорадному стані, оскільки виявляв хронічний, стійкий психічний розлад у формі амнестичного синдрому внаслідок зловживання алкоголю та на час складання заповіту відповідно до свого психічного стану не був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_3 знала про такий стан ОСОБА_4, але не надавала жодної допомоги у матеріальному забезпеченні.
Матеріали справи не свідчать про те, що ОСОБА_3 вчиняла умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю при наявності у неї можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Таких доказів ОСОБА_1 не надано і до суду апеляційної інстанції.
Враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки позивачем не надано достовірних доказів на підтвердження обставин, які б давали підстави вважати, що відповідачка умисно ухилялася від надання допомоги своєму діду, а останній перебував в безпорадному стані через хворобу та потребував такої допомоги саме від відповідачки.
При вирішенні спору судом досліджено надані позивачем докази, зокрема, медичні документи стосовно стану здоров`я спадкодавця, які безспірно не доводять безпорадний стан спадкодавця. Оцінені судом докази, у тому числі судові рішення у справі № 643/9662/17 не доводять винної поведінки відповідачки, умисного ухилення від надання допомоги спадкодавцю. Під час вирішення спору позивач не довів належними доказами факт ухилення відповідачки від надання допомоги діду як особі, яка через похилий вік і хворобу перебував у безпорадному стані. Аналогічний висновок викладено в постановах ВС від 05 лютого 2024 року у справі № 753/9465/22, від 29 березня 2024 року у справі № 521/793/22, від 02 лютого 2024 року у справі № 752/151/23, від 29 січня 2024 року у справі № 335/13099/21.
Апеляційним розглядом встановлено, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, адже, як вбачалося з матеріалів справи, ОСОБА_1 та інші учасники справи не отримували з суду першої інстанції судові повідомлення про розгляд справи, в матеріалах справи відсутні зворотні рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення. Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачі у справі не були належним чином повідомлені про розгляд справи судом першої інстанції.
Справи у спорах, що виникають із житлових відносин (33 скасованих рішення), та справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права (33 скасованих рішення)
Усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням. Вселення.
Постановою ХАС від 03 квітня 2024 року по справі № 641/66/22 скасовано рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2023 року, задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення в житлове приміщення, вселено ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Колегія суддів вважала, що судом першої інстанції безпідставно не прийнято до уваги докази, оскільки вони свідчать про наявність у позивача перешкод в користуванні спірним житловим приміщенням. Оскільки позивач іншого житла не має, є особою з інвалідністю ІІ групи, студенткою, то перешкоди відповідача у проживанні її у спірній квартирі та відмова у її вселенні фактично позбавляє її права на житло, є непропорційним втручанням в контексті принципів статті 8 Конвенції.
З огляду на вищенаведене, позивач не може бути позбавлена права користування житлом, зокрема права використовувати його для власного проживання.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що факт існування об`єктивних перешкод в користуванні позивачем квартирою знайшов своє підтвердження. Вимоги про зобов`язання ОСОБА_2 на майбутнє не чинити позивачу перешкоди у користуванні житлом - задоволенню не підлягали, оскільки вселення позивача є достатнім способом для забезпечення її права на житло.
Договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком. Відсутність доказів на підтвердження підстав для укладення Договору.
Постановою ХАС від 31січня 2024 року по справі № 643/7352/23 скасовано рішення Московського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2023 року, ухвалено нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог Виробничого кооперативу «ЖЕК «Новобуд-Комфорт» про стягнення заборгованості за оплату послуг з управління багатоквартирного будинку та прибудинкової території.
Позивач у даній справі вважає себе організацією, яка уповноважена надавати послуги з утримання будинку та прибудинкової території з метою комфортного проживання в ньому мешканців.
Проте, з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження підстав для укладення Договору від 25.04.2017, не надано доказів про затвердження його умов зборами співвласників, а також не надано доказів на підтвердження повноважень ОСОБА_4 на підписання вказаного договору, вважати обґрунтованими позовні вимоги не можна.
На підставі вищенаведеного, суд першої інстанції безпідставно послався на умови Договору від 25.04.2017 в якості підстави для надання послуг з управління багатоквартирним будинком у АДРЕСА_2 .
Враховуючи вищенаведене, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач є виконавцем послуги з управління по відношенню до житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_2 .
Таким чином, прийняте рішення про встановлення тарифу на послуги з управління будинком не можна вважати прийнятим, оскільки за вказане рішення не проголосувала достатня кількість співвласників будинку. Тому, тариф на підставі якого було нараховано відповідачу заборгованість по сплаті комунальних послу не можна вважати обґрунтованим.
Відповідно до правової позиції ВП ВС, яка викладена в постанові від 16.06.2020 по справі № 145/2047/16-ц, встановлено, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим ВП ВС констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, розташованим за адресою, АДРЕСА_2 є неукладеним, оскільки він був підписаний не вповноваженою особою з боку співвласників будинку.
Оскільки, починаючи з квітня 2017 року позивач застосовував тариф за надання послуги з управління в розмірі 3,964 грн. за 1 кв.м. для житлового будинку у АДРЕСА_2 без належної правової підстави, позовні вимоги про стягнення заборгованості задоволені бути не можуть.
Разом з тим, судом першої інстанції також не в повному обсязі застосовані положення п. 1 постанови КМУ від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану».
Тобто судом першої інстанції не було застосовано положення п. 1 постанови КМУ від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» відповідно до яких до припинення чи скасування воєнного стану в Україні в частині зупинення стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24 лютого 2022 з дати початку по дату завершення бойових дій або тимчасової окупації територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. Згідно положень Наказу № 309 від 22.12.2022 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за № 1668/39004.
Відповідно до зазначеного Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, або тимчасово окупованих російською федерацією затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій та регулярно оновлюється з урахуванням зони ведення бойових дій та окупації (деокупації) територій Харківська міська територіальна громада внесена з 15.09.2022 та по теперішній час дата припинення можливості бойових дій не зазначена.
Враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку, що позивачем також передчасно заявлено вимогу про стягнення заборгованості за надані послуги у період з 24 лютого 2022 року, а судом першої інстанції таку вимогу задоволено.
Ухвалою ВС від 03 березня 2025 року по цій справі відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Виробничого кооперативу «Житлово-експлуатаційний кооператив «Новобуд-Комфорт» на постанову Харківського апеляційного суду від 31 січня 2024 року у справі за позовом Виробничого кооперативу «Житлово-експлуатаційний кооператив «Новобуд-Комфорт» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з управління багатоквартирним будинком і прибудинковою територією.
ВС зазначив, що скаржник отримав доступ до судів першої й апеляційної інстанцій і мав можливість навести аргументи та докази на користь його позовних вимог. Право касаційного оскарження згідно з процесуальним законом обмежене. Це обмеження спрямоване на забезпечення виконання ВС завдання із забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені таким законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Судом встановлено, що зазначена мета є легітимною.
Відсутність достатніх доказів для висновку про наявні підстави для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Постановою ХАС від 19 листопада 2024 року по справі № 641/995/22 скасовано заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 травня 2023 року та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Апеляційним розглядом встановлено, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності. Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів. Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності такої особи у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК України строки. Вказана правова позиція викладена у постанові ВС від 31 серпня 2022 року у справі № 344/19735/19.
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів. Вказана правова позиція викладена у постанові ВС від 18 березня 2020 року по справі № 182/6536/13-ц.
Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.
Даних про те, що відповідач має інше, придатне для проживання житло матеріали справи також не містять. При цьому з наданих апелянтом доказів убачається, що після смерті батька сторін ОСОБА_7 відповідачка вчиняла дії, спрямовані на виготовлення технічного паспорту спірної квартири, з метою подальшої її приватизації.
За таких обставин, доводи позивача про те, що відповідачка з 2010 року переїхала на інше місце проживання та не цікавилась квартирою не відповідають фактичним обставинам справи.
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та безпідставно дійшов висновку про задоволення позову.
Відсутність поштових переказів за адресою спірної квартири, неукладення декларації з лікарем за місцем проживання та незвернення із заявою до органів поліції не є достатніми доказами для висновку про наявні підстави для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням не відповідав вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Висновки. Рекомендації
Підводячи підсумок проведеного узагальнення судової практики, слід відзначити, що судами першої інстанції забезпечено належний розгляд справ, проте було допущено помилки, більшість яких виникла при застосуванні процесуальних норм права, а саме при оцінці доказів.
Мали місце випадки розгляду справи без належного повідомлення сторін у справі, незалучення у справі осіб на права яких може вплинути рішення суду, допущено розгляд справ з порушенням правил підсудності. Тому при розгляді справ необхідно більш ретельно перевіряти склад осіб, які повинні приймати участь у справі.
Враховуючи реалії сьогодення, спостерігаємо відповідну специфіку та збільшення кількості справ, в яких стороною були військові чи їх сім’ї, виплата компенсацій, встановлення родинних зв’язків чи встановлення факту смерті та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розірвання шлюбу, стягнення аліментів тощо.
Показники роботи судової системи вказують на поступове її повернення на довоєнний рівень, що свідчить про високу ефективність та значний обсяг роботи.
Суддям місцевих судів слід звертати увагу на нормативне регулювання спірних правовідносин та актуальну судову практику Верховного Суду.
Для уникнення помилок у майбутньому рекомендуємо суддям місцевих судів дослідити вказане узагальнення та обговорити на нарадах підстави скасувань судових рішень.
Заступник голови,
суддя судової палати
з розгляду цивільних справ
Харківського апеляційного суду Наталія ПИЛИПЧУК
Від відділу статистики та
узагальнення судової практики
Харківського апеляційного суду Марина МАРО
_03_03.png)
